ПСИХОАНАЛІЗ МІКРООБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО)



Название:
ПСИХОАНАЛІЗ МІКРООБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО)
Альтернативное Название: ПСИХОАНАЛИЗ микрообраз художественного текста (На материале творчеству Лины Костенко)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання, об’єкт, предмет, основні методологічні засади, аргументовано наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значення дослідження. Подано також інформацію про апробацію роботи та публікацію її результатів.


У першому розділі“Психоаналіз та його літературознавчий дискурс” – пропонуються теоретичні аспекти обраної теми: витоки, концептуальні засади, напрямки розвитку психоаналітичного вчення та дискурс психоаналізу в українських літературознавчих студіях. У підрозділах 1.1. – “Класичний психоаналіз З. Фройда” та 1.2. – “Глибинна (аналітична) психологія К. Ґ. Юнґа” – реферуються погляди класиків психоаналізу З. Фройда і К. Ґ. Юнґа з акцентацією тих аспектів, які можуть мати найбільш ефективне літературознавче застосування.


У підрозділі 1.3. – “Багатовекторність психоаналізу” – зосереджено увагу на тому, як науково-практичні ідеї фройдизму і юнґіанства знаходять своє подальше вираження у різновекторних напрямах психоаналітичної науки ХХ століття.


Умовно всі психоаналітичні течії можна поділити на три групи, які відображають еволюційні зміни самого психоаналітичного вчення у період після З. Фройда і К. Ґ. Юнґа. До них належать: еґопсихологія (Г. Гартман, Е. Еріксон, А. Фройд), новий психоаналіз (інтерперсональна теорія катарсису Г. Саллівена, соціальний аналіз К. Горні, психоаналіз свободи Е. Фромма та ін.), новітній психоаналіз (психоаналіз “вогню й фантазії” Г. Башляра, екзистенційний психоаналіз Л. Бінсвангера, структурний психоаналіз Ж. Лакана). У кожній концепції присутній так званий філологічний компонент.


У підрозділі 1.4. – “Автор і літературний твір у психоаналізі” – проаналізовано, в якому ракурсі бачиться автор та його твір у працях основоположників психоаналізу та розвідках українських учених. Ідеться про те, що існує фройдівська та юнґівська концепції щодо розгляду художнього твору та автора в ньому. Фройдівський метод працює не стільки з художнім текстом, скільки спрямований на творця задля виявлення психічних розладів, неврозів особистості останнього. Тобто психоаналіз Фройда можна окреслити як психоаналіз автора, або психоаналіз особистості письменника. Юнґівський психоаналітичний метод бачиться як психоаналіз художнього тексту та його образної структури.


Українське літературознавство не могло не відгукнутися на становлення нової (психоаналітичної) методології. Ідеї застосування психоаналізу до літературного матеріалу, почасти трансформовані та злиті з фройдівською концепцією, підхопили українські психоаналітики, які стали активно звертатися до осмислення несвідомого в літературній творчості. Маємо на увазі розвідки І. Хмелевського “Патологічний елемент в особистості і творчості Фрідріха Ніцше” (1904), С. Балея “З психології творчості Шевченка” (1916), А. Халецького “Психоаналіз особистості і творчості Шевченка” (1926), С. Гаєвського “Фрайдизм у літературознавстві” (1926), В. Підмогильного “Іван Левицький-Нечуй (Спроба психоаналізу творчості)” (1927), Є. Перліна “Знов про фройдизм та мистецтво” (1927) та ін. Після розквіту психоаналітичної думки у 10-30-х рр. ХХ ст. в Україні настала більш як півстолітня епоха затишшя, замовчування і навіть зацьковування психоаналізу сподвижниками тоталітарної системи та марксистсько-ленінської ідеології. Пробудження інтересу до психоаналізу відбулося вже в роки незалежності України. Застосування цього методу дало змогу відкрити нове бачення творчості великих письменників, зокрема, Т. Шевченка, Лесі Українки та ін.


Загалом більшість дослідників опираються виключно на ту частину фройдівської концепції, яка, пропонуючи аналіз психічних рис автора, занадто мало дає для розуміння власне художнього тексту. В той же час, сам З. Фройд зосереджував увагу не лише на тексті, а й на мікрорівні. Описки, омовки, теорія сновидінь і теорія гострослів’я мали єдиний спільний корінь – в їх основі лежить мовна одиниця, що вказує на важливі процеси, які відбуваються у психіці людини і за якими можна зрозуміти підсвідомі бажання. Літературознавці-психоаналітики, відтак, дійшовши до межі, за якою стоїть унівесалія мови, припиняють пошуки, залишаючи це для компетентних дослідників у галузі мовознавства, а отже, збагнути заховану на рівні слова, мікрообразу внутрішню додаткову навантаженість виявляється для них непосильним.


У другому розділіМетодологія психоаналізу художнього тексту – обґрунтовано потребу створення конструктивного підходу до вивчення художнього тексту, враховуючи засадничі принципи психоаналітичної науки. Підрозділ 2.1. – “Риторичні прийоми літературного тексту та концепція гострослів’я З. Фройда” – наголошує на тому, що звернення до мікрорівневої організації художнього тексту могло би стати цілком закономірним напрямком використання психоаналітичного методу у літературознавстві, адже дозволить урахувати можливості психоаналізу як методології глибинного пізнання структури прихованих смислів та формальної, символічної (знакової) організації художнього тексту.


Класичний психоаналіз З. Фройда починався з аналізу мовних мікрообразів. Згодом виникло й саме поняття, цілком логічне для такого підходу, – мікропсихоаналіз (С. Фанті). Мікропсихоаналіз розуміли як продовження фройдистського психоаналізу, ще одну із концепцій у теорії несвідомих проявів людської психіки, яка, однак, працює зі структурними елементами мікрорівня. Відтак, мікропсихоаналіз, вочевидь, найближче стоїть до літературознавства та дослідження тексту, хоча і хибує на таку ж однобокість висвітлення явищ, що й класичний психоаналіз З. Фройда. Мікропсихоаналіз дотепер залишається поза колом наукових інтересів учених-психоаналітиків, коли йдеться про аналіз літературних явищ.


Оскільки організація тексту має мовне вираження, то, зрозуміло, що центральним елементом тут є структурна одиниця мови – слово. Поняття мікрообразу у тексті означується як найменший образний елемент індивідуального стилю письменника, втілений у слові (слово-знак, слово-символ, міфема, архетип тощо). Психоаналіз мікрообразів покликаний дослідити їх психічні витоки.


Усі мікрообрази досить умовно поділяються на дві групи: мікрообрази, що проектуються з індивідуального несвідомого, та мікрообрази, базовими для яких є елементи колективного несвідомого. До перших, на нашу думку, належать: словесне вираження гострослів’я через риторичні прийоми у літературному тексті,  асоціативні мовні форми, словесні знаки-віщування, омовки, описки, очитки, неправильно почуті та відтворені слова тощо. Другу групу співвідносимо з мікрообразами, які виходять на словесно-знакову універсалію архетипу, тобто певної праформи.


Психічну особливість письменника, коли творення слів, висловів, речень приносить насолоду, З. Фройд називав гострослів’ям (“Гострослів’я та його відношення до несвідомого”, 1905) й означував три техніки (принципи) гострослів’я.


Перший принцип базується на грі слів. Цей прийом, на думку З. Фройда, полягає у тому, що на передній план виходить співзвучність “замість значення слів”, а у мовному оформленні відповідає таким риторичним фігурам, як анакласис, каламбур, парономазія, омонімія тощо. Риторичні прийоми гри слів є способом отримання задоволення через будування мікрообразів. Ними активно послуговується Л. Костенко у промовах, що свідчить про потребу виявити і реалізувати внутрішні інтелектуально-творчі настанови. Гострослів’я виступає способом такої реалізації із одночасним отриманням задоволення від власних мисленнєвих процесів.


Значно більше технічних прийомів красномовства, які використовує письменниця, дає друга група способів гострослів’я. До неї З.Фройд зараховував такі методи побудови мовлення, як “уніфікація, /.../ багаторазове використання, модифікація відомих мовних зворотів, натяк на цитату”. На рівні тексту промови це виявляється за допомогою ампліфікації, градації, різного роду запозичень, ремінісценсій, уведенням у мову публічного виступу афоризмів чи їх перефразувань. До них теж активно звертається Л. Костенко, неодноразово вживаючи у мові своїх виступів, як радить класична риторика.


Третя група представлена, за Фройдом, через помилки мислення, нісенітниці, зображення за допомогою протилежних, а то й несумісних понять. У ЛКостенко такі прийоми бачимо, наприклад, в оксюморонних конструкціях.


Формальне втілення психічної енергії на рівні мікрообразів існує також у віщих знаках (роман “Берестечко” Л. Костенко). Віщування у творчості письменниці характеризуються лаконізмом, а отже, зростає семантична, символічна та стилістична значимість кожного слова (мікрообразу).


У підрозділі 2.2.“Теоретико-історичний дискурс дослідження сновидінь”зосереджується увага на тому, як пропонується розглядати символічну мову сновидінь. Ідеться про те, що першопочатково всі образи сновидіння на макро- та мікрорівнях трактувалися не інакше, як такі, що мають містичне значення. Філософський етап тлумачення сновидних картин розглядається у пункті 2.2.1. – “Філософський етап”. Тут  указується, що сновидіння цікавили ще давньогрецьких філософів. Вони ж намагалися пояснити згаданий феномен у руслі власних уявлень про організацію та влаштування світу. Одним із перших дослівно описав і зробив спробу систематизувати сновидіння грецький філософ Артемідор із Далдіаса. “Онейрокритика” Артемідора була найбільш повним зібранням теоретичного та практичного матеріалу дослідження сновидінь. Уважне філософське вивчення сновидного матеріалу, яке започаткували грецькі мислителі, набуло свого нового значення у кінці ХІХ століття, оскільки саме в цей час виникає психоаналітичне вчення.


Пункт 2.2.2. – “Психоаналітичний етап” – дозволяє продемонструвати, як працюють із сновидіннями психоаналітики й урахувати їхню методологію аналізу. Основоположником психоаналізу сновидінь є З. Фройд. Він намагався дослідити індивідуальне несвідоме, уважно вивчаючи мікрообрази та дрібні деталі сновидінь. Учений вказував на те, що у сновидінні можна виділити два змістових поля: відкритий (явний) та прихований зміст. З. Фройд бачив у мікрообразах сновидінь сублімовані бажання, що здебільшого мали сексуальну спрямованість. Вони й становили прихований зміст, якого дошукувався психоаналітик.


К. Ґ. Юнґ, на відміну від свого наставника З. Фройда, схильний був розглядати сновидіння як компенсаційний елемент психічного ряду. Для розуміння сновидінь юнґівський метод використовує ідею існування колективного несвідомого й тих архетипів, які, на думку психоаналітика, йому приналежні. До них він зараховував Маску (або Персону), Тінь, Аніму / Анімуса, Самість тощо. Вони, узяті з психічної спадщини людства загалом, тим не менше відображають процес індивідуації сновидця, говорять про адекватність чи неадекватність його поведінки (Маска), про ті якості людини, яких треба позбутись (Тінь), шляхи розширення внутрішньої сфери психіки (Аніма / Анімус) або ж про цілісність особистості (Самість).


У третьому розділі“Аналіз мікрообразів сновидного походження у творчості Ліни Костенко” – простежено, як працює пропонована психоаналітична методологія при розгляді мікрообразів сновидінь. У підрозділі 3.1. – “Психоаналітична інтепретація сновидних мікрообразів у поезії ЛКостенко”вказується, що сновидіння в поетичному тексті відіграють особливу роль. Усі вони постають через закодовану (символічну) мову, яку необхідно читати крізь подвійне змістове дно найменших її елементів. Явний зміст сновидіння якраз і зосереджений у словах, за якими слід шукати прихованого змісту.


Мікрообрази в сновидінні (чи то вигадані, чи штучно створені за допомогою творчої фантазії) містять глибинне внутрішньозмістове поле. Воно формується з індивідуального та колективного несвідомого, які, однак, рівною мірою прагнуть усвідомлення.


Семантична площина мікрообразів простору (поле, степ, ріка / вода) у сновидіннях окреслюється через поняття незамкненості, спроможності розширюватися. Йдеться про ірраціональний простір, у якому можуть відбуватися дивні речі (персонаж піддається випробуванням, посяганням на життя тощо). Це відсилає до обрядів ініціації у первісних народів, де людина повинна була зійтись у двобої зі стихією, природою. У Ліни Костенко цей простір мовби потребує жертви, він поглинає сновидця.


Художній текст із мікрообразами сновидного походження віддзеркалює психіку самого автора. Вони ховають у собі глибинний зміст, надзвичайно місткі в емоційному сенсі (від різко негативного до нейтрального чи й навіть позитивного). Сновидні мікрообрази яскраво представляють архетипну структуру психіки людини, здатні утворювати пари, як, наприклад, Аніма / Анімус, Персона / Тінь. Важливо, що поряд із мікрообразами, які явно представлені в аналізованих сновидіннях, також є ті, які мисляться поруч із основними, але які не представлені явно, хоча несуть на собі теж частку змісту. Це, зокрема, мікрообрази дороги, дерева, вогню, річки / водойми / криниці тощо.


Мікрообрази сновидного походження у поезії Л. Костенко постають у таких рядах: хата (дім) – храм / церква – вежа, несвідоме (ірраціональний простір) – степ – поле і несвідоме – вода – криниця – вареники (листя).


Найбільш цікавими мікрообразами для розуміння творчості письменниці загалом є мікрообраз храму / церкви і млина / млинка. Храм мислиться як досягнення Самості авторкою. Млин / млинок – мікрообраз, що втілює цензуру, тобто раціо.


Підрозділ 3.2. – “Аналіз сновидінь роману Л. Костенко “Берестечко”дозволяє простежити психічні витоки сновидних мікрообразів у романі Л. Костенко “Берестечко”.  Значна частина з них постає у сновидіннях, які бачить Богдан Хмельницький. Сновидний ряд роману складається із дев’яти елементів. Усі дев’ять сновидінь представлені як наскрізь символічні, в них слід дошукуватися первинного змісту і значення.


У картинах, які під час сну бачить людина, досить часто зміщуються часові й просторові координати. Використовуючи прийоми опису та побудови сновидінь у художньому творі, автор свідомий того, що текст набуває інших темпоральних еквівалентів. Сновидіння постають як пригадування дитячих років та переживань сновидця. У творчості Ліни Костенко сновидіння нерідко означуються мікрообразами темних, чорних кольорів, фігуруванням непривабливих, страшних образів, які наводять жах. Часто присутнім є мотив смерті. Такими танатологічними мотивами перейняті майже всі сновидіння роману, про що свідчать мікрообрази пекла, чорного диму, петлі, гробниці, черепів у полі, вбитої людини.


На основі принципу авторської присутності у сновидіннях пропонується поділяти їх на 1) суб’єктні та 2) безсуб’єктні. У суб’єктних сновидіннях роману “Берестечко” мікрообрази концентруються навколо самого сновидця (Богдана Хмельницького) і, як правило, у часовому співвідношенні їх можна ідентифікувати як дитячі. Такі суб’єктні сновидіння бачимо не лише у романі “Берестечко”, а й у поезії Л. Костенко.


Натомість у безсуб’єктних сновидіннях мікрообрази не прив’язані до центрального автоообразу сновидця, проте однаково чітко виявляють його психічні характеристики завдяки акумульованому змістові.


Б. Хмельницький постає втіленням авторського начала. Фобічні мікрообрази закономірно виявляємо у безсуб’єктних сновидіннях, які пояснюють, чому гетьман так легко піддається страхам, переживанням. Це дозволяє твердити, що гетьман – зреалізований у творчості внутрішній чоловік Ліни Костенко.


У четвертому розділі“Трансформація мікрообразів в архетипи: еволюційний момент творчості” – зосереджено увагу на особливостях психічної мотивації існування мікрообразів на рівні архетипів колективного несвідомого. Розглядаються способи трансформації мікрообразів в архетипи. У підрозділі 4.1. – “Архетипи Аніми / Анімусу як кореляти мікрообразів фемінно-маскулінного типу” – акцент зроблено на варіативності мікроструктур, що виражають чоловіче та жіноче психічні начала. У тексті, автором якого є жінка, закономірно проявлятимуться чоловічі риси бінарної організації психіки. Йдеться про архетип Анімусу. Такі архетипні пари у творчості Л. Костенко мають своє мікрообразне співвіднесення і вибудовуються у цілі ряди на основі опозиції Аніми / Анімусу.


Образ митця, Генія-Поета дає підстави говорити про архетип Анімусу, тобто про чоловічу сутність жіночої душі (самої Л. Костенко), що персоніфікується в образі Генія. У Л. Костенко архетип Анімусу, що постає як Геній-Поет, антиномічний до простої людини. Він мислиться швидше як антипод людини і людства загалом.


Прикладом вияву Анімусу в творчості письменниці є постать гетьмана БХмельницького (роман “Берестечко”). Поява архетипу Анімусу для Ліни Костенко – потреба зреалізувати власного “внутрішнього чоловіка”. Поруч із головним героєм Б. Хмельницьким у тексті постійно присутній і жіночий архетипний образ відьми (Аніми). Вони складають бінарну пару, враховуючи і чоловіче й жіноче, і спільне й відмінне між ними. А в авторки така бінарна архетипна пара є особливістю побудови романів у віршах “Берестечко” та “Маруся Чурай”.


Образ Марусі в романі постає втіленням ліричного “я” авторки. У творі Анімус Л. Костенко таки знаходить повністю відповідну реалізацію в образах Івана Іскри та батька Марусі Гордія. І якщо Гриць та гетьман Богдан Хмельницький представлені швидше як амбівалентний Анімус, то Іскра та Гордій – вивершений чоловічий першозміст. Мова йде про трансформацію пар “Хмельницький – відьма”, “Маруся Чурай – Гриць”. Хмельницький, так само, як і Гриць, є архетипним образом, у якому виявляє себе архетип Анімусу письменниці.


У підрозділі 4.2.“Зовнішньо-внутрішня дуальність мікрообразів: архетипи Персони (Маски) / Тіні та способи їх вираження”простежується, як архетипно реалізується зовнішньо-внутрішня дуальність мікрообразів у творчості Ліни Костенко.


Архетипна пара Персони / Тіні – одна із можливостей репрезентації та розмежування себе соціального і себе глибинного. Архетип Персони означує роль, яку відіграє людина відповідно до приписів, що існують у суспільстві. Художня творчість – це теж певне обличчя письменника, в ній так само, як і в житті, одягаються маски. Бути поетом – вияв архетипу Персони, що відповідає безпосередній соціальній ролі людини.


Соціальна презентація особистості письменника і архетипу Персони (Маски) у творчому доробку виявляється у мікрообразах, що вказують на інструменти його діяльності. До таких пропонується зараховувати поетичне слово як образ. Слово і мікрообраз пера виявляють протилежність, хоча й обидва представляють інструментальну складову архетипного змісту Персони (інструменталь). Інше значення має архетип Персони, коли психічний першозміст постає не як самовияв автора, а як спосіб захисту від світу зовнішнього. Ліна Костенко використовує його як інструменталь, однак виражений через мікрообрази одягу.


На противагу архетипним елементам соціального змісту у психічній організації людини є також елементи протилежної бінарної пари, що характеризують архетип Тіні. Тінь виявляє негативну сторону особистості, причому здебільшого приховану від сторонніх та глибоко внутрішню. Архетип Тіні представлено у творчості через мікрообрази дракона / коня, який здатний до динамізації та посилення маркування від нейтрального до різко негативного.


Підрозділ 4.3. – “Самість і домінантний мікрообраз” – акцентує увагу на тих домінантних мікрообразах, які виходять у психічній організації на архетип Самості. Бінарні архетипні пари (Аніма / Анімус; Персона (Маска) / Тінь) у тексті художнього твору представляють змістові психічні відношення за критеріями жіночого / чоловічого та зовнішнього / внутрішнього. Але, як стверджує К. Ґ. Юнґ, психічна структура повинна бути цілісна, а отже, має неодмінно містити ще один елемент, який об’єднує, згармонізовує. Йдеться про архетип Самості. Як і всі архетипні утворення, Самість здатна реалізуватись у художньому тексті за допомогою мовних одиниць, зокрема, це передбачає існування домінантних мікрообразів.


Згідно з уявленнями К. Ґ. Юнґа, архетип Самості у літературному творі можна віднайти як представлення мікрообразу мандали. Мандала у перекладі із санскриту означає “коло”, “магічне коло”. Найпростішою варіацією такого кола є сонячний диск, тобто сонце. Сонце як вогненне колесо бачимо у романі “Маруся Чурай”.


У творчості Ліни Костенко помітними є протиставлення на рівні несвідомого / свідомого, колективного / індивідуального несвідомого. Свідченням цьому є мікрообразна пара ліс – сонце. Адже ліс – несвідоме, деструктивне, налаштоване на негатив, сонце – архетип цілісності, гармонії, вічності, відроджуваності тощо.


Сонце як архетипний домінантний мікрообраз Самості має, безперечно, від початку позитивну конотацію. Мікрообраз сонця / Самості у творчості Л. Костенко виявляється еквівалентним до образу месії, Христа. У творчості авторки натрапляємо також на мікрообраз місяця, який ідентифікується із Самістю. Самість обирає для реалізації як цілісні мікрообрази, так і ті, цілісність яких прочитується, але не завжди представлена.


У підрозділі 4.4. – “Явище подвійної трансформації у творчості Л.Костенко як втілення психічної бінарності” – йдеться про те, що мікрообрази у творчості Ліни Костенко, які виходять на універсальний архетипний щабель колективної психіки, здатні до видозміни, оновлення, варіацій тощо. Це дозволяє говорити про цікаву особливість: мікрообраз як такий у художньому тексті здатний до переродження на рівні змістового наповнення та формальних характеристик.


Самореалізація письменника залежить від того, як внутрішньо амбівалентне психічне життя ужилось і змогло пристосуватись до зовнішнього світу. Іншими словами, важливим є, чи відбулась первинна (проста) трансформація несвідомих (архетипних) елементів із авторської психіки у структурні елементи будови художнього тексту. Первинна, або проста, трансформація передбачає мікрообразне втілення архетипів у художніх полотнах письменника.


Трансформація як явище втілює психічну бінарність індивіда, в якому уживаються подвійні структури, наприклад, свідоме і несвідоме, колективне несвідоме та індивідуальне несвідоме, у колективному несвідомому – архетипні патерни Аніми / Анімусу, Персони (Маски) /  Тіні тощо.


Подвійна трансформація теж є різних видів. На прикладі творчості Ліни Костенко бачимо або ж послідовне перетворення мікрообразних структур, коли кожен наступний мікрообраз є продовженням, перетворенням попереднього. Таку трансформацію мікрообразів в архетипи означуємо як послідовну, лінійну. Трансформаційні зміни можуть мати й доцентровий характер, коли різні за своїм виявом мікрообрази одночасно обирають якийсь один (центральний) архетип для втілення. Отже, за напрямком дії ми пропонуємо виділяти трансформації лінійні (послідовні) та доцентрові.


            У трансформаційних процесах існує проста (первинна), а також подвійна трансформація, яка є лінійною  (послідовною) трансформацією (в межах однієї бінарної архетипної пари або в межах різних архетипних пар) та доцентровою.


У Висновках подано основні результати роботи.


Вважаємо, що алгоритм психоаналітичного дослідження ґрунтується на аналізі нехудожньої творчості з метою виявлення словника ключових для психоаналітичної інтерпретації понять в аспекті “свідоме (раціональне) / несвідоме (ірраціональне)”; аналізі сновидного матеріалу творчості, включно із реальними сновидіннями автора, зафіксованими у листах, щоденниках тощо, на предмет виявлення мікрообразів ірраціонального походження. Сновидні мікрообрази стають орієнтирами для мотивного аналізу творчості; ті з них, які розгортаються у провідні мотиви творчості, є основою для психоаналітичної інтерпретації особистості митця. Мотивні мікрообрази аналізуються в аспекті архетипної трансформації (свідоме та несвідоме колективної психіки). Лінійні та доцентрові ланцюги мікрообразів проектуються на архетипи Аніми / Анімусу, Персони (Маски) / Тіні, Самості, що стає ключем для змістової (характер психологізму) та формальної (психологічно вмотивовані мікрообрази як елементи стилю) частин творчості.


Застосовуючи психоаналітичну методологію до публіцистичної та  художньої творчості Ліни Костенко, приходимо до таких висновків.


Вроджений інтелектуалізм Л. Костенко знайшов своє втілення насамперед у промовах. Мікрообрази, що, згідно з теорією гострослів’я З. Фройда, реалізуються за допомогою технічних прийомів красномовства, вказують на психічну настанову Л. Костенко на т. зв. “інтелектуальні мовні ігри” та отримання задоволення від власних мисленнєвих процесів.


Аналіз публічних виступів Ліни Костенко показує також і ключові мікрообрази у творчості письменниці. Образ Генія-Поета є провідним. Опозиція Геній-Поет / нація вказує на суспільну місійність митця. У Л. Костенко вона виводиться із переконання, що ця місія посильна виключно жінці. Це яскраво доводять архетипні мікрообрази. Зокрема, реальну історичну особу Б. Хмельницького з роману “Берестечко” показано таким, що не може виконати високий обов’язок щодо України, в той час як місійність неісторичної особи (Марусі із роману “Маруся Чурай”) є очевидною. У цьому вбачаємо ґендерну критику, закладену в письменниці на рівні архетипного устрою українського суспільства.


Аналіз сновидінь виявляє існування ірраціональних мікрообразів (води / ріки, лісу, степу, пустелі, поля, дороги, дерева, вогню). Вони, як правило, марковані негативно, дозволяють говорити про психічне переживання авторкою страху не-здійснення  / страху творчого не-буття, що постає через різноманітні образи-замінники.


Особлива рефлексійність Л. Костенко цілком мотивована з психоаналітичної точки зору. На наш погляд, вона пояснюється внутрішньою психічною загерметизованістю, орієнтацією на себе-глибинну, а тому творчість для авторки є способом зрівноважити внутрішній і зовнішній світ, тобто способом досягнення Самості. Цю психічну особливість прослідковуємо, аналізуючи мікрообрази вежі, храму.


Використання психоаналітичної методології для аналізу творчості Ліни Костенко дає змогу прочитати позатекстовий психологізм із одночасним виходом на формальний (мікрообраз як характеристика індивідуального стилю) та змістовий бік.


Психоаналіз мікрообразів загалом будь-якого письменника дозволяє виявити глибинний психологізм автора, минаючи дражливі з етичної точки зору біографічні моменти.


 








Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному / Зигмунд Фрейд // Фрейд З. “Я” и “Оно”. Труды разных лет. Кн. 2 – Тбилиси : Мерани, 1991. – С. 289.




Там само. – С. 291.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины