МІФОЛОГЕМА КАЇНА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XIX – XX СТОЛІТЬ

Краткое содержание

У "Вступі" обґрунтовується вибір теми, її актуальність, проаналізовано ступінь наукової розробки теми, запропоновано авторський підхід до її розв'язання, визначено об'єкт і предмет дослідження, мета і завдання роботи, методи дослідження; з'ясовано теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Сформульовано ряд положень, які претендують на наукову новизну та виносяться на захист. 

            У першому розділі "Протистояння братів і братовбивство як феномен загальнокультурної та літературної традиції: теоретико-методологічні аспекти" здійснюється пошук ґенези традиційної структури протистояння братів. Відштовхнувшись від запропонованої З. Фройдом концепції про існування в підсвідомості людини агресивних тенденцій, взявши за основу положення К.-Ґ. Юнґа про походження всіх ідей з архетипних праформ колективного несвідомого, спираючись на думку Е. Мелетинського про існування загальносвітового близнюкового культу двох братів-деміургів, каталогізувавши прояви мотиву протистояння братів у світовій міфології, ми дійшли таких висновків: 1. Каїнівський сюжет є одним із виявів загальносвітового близнюкового культу двох братів-деміургів, причому того його варіанта, в якому один брат виступає в ролі позитивного, а другий в ролі негативного персонажа, зокрема, коли протистояння закінчується фатально. 2. Каїнівський сюжет, поряд з іншими традиційними структурами, виражає й осмислює деякі сутнісні аспекти індивідуального й колективного буття. 3. На відміну від інших міфів (єгипетського, грецького, римського, іранського, германо-скандинавського і т. ін.), біблійна інтерпретація міфологічного інваріанта протистояння братів обов'язково включає начала моральної оцінки. Саме завдяки Біблії "каїніада" стала традиційною схемою, протосюжетом для наступних фольклорних та літературних модифікацій. 4. Спираючись на теоретичні положення архетипної критики, автор дисертації розглядає старозавітну оповідь про Каїна як метафору індивідуації первісної людини. Індивідуація розуміється як процес психічного розвитку індивіда, поступового виділення індивідуальної свідомості з колективного несвідомого, зміни співвідношення свідомого й несвідомого в людській особистості. 5. Для каїнівського сюжету характерною є бінарна опозиція, що реалізується в дихотомічних персонажах Каїна й Авеля. 6. Формально-змістову домінанту каїнівського сюжету становить братовбивство. Обставини, мотивація, наслідки братовбивства є вихідними моментами принципового переосмислення  цього сюжету в фольклорі й літературі.

         Розуміння того, що художні твори можуть запозичувати лише деякі елементи протосюжету, породжує потребу проаналізувати каїнівський сюжет, розбивши його на окремі мотиви – неподільні смислові одиниці, з яких складається фабула. Такий аналіз дав можливість визначити вплив на традиційну старозавітну структуру апокрифів і гностичних творів. Вивчення спадку офітів, архонтиків, каїнітів та інших гностичних сект частково пояснює наявність у літературних та фольклорних творах таких мотивів: 1. Розвінчання іудейського Бога через створення прологу до Біблії, де старозавітний Бог – це один з багатьох архонтів другого порядку, причому не найдобріший. 2. Гностики дають три варіанти походження Каїна: Каїн – син Бога ("Апокриф Іоанна"); Каїн, як і Авель, син Диявола (архонтики); Каїн – син Адама, зіпсований вихованням змія (офіти). 3. Заміна аксіологічних акцентів в бінарній опозиції Каїн – Авель: Каїн стає обраним, носієм вищої сили, розвінчаний же Авель займає протилежну нішу, позначену слабкістю і забуттям (каїніти).

 Здійснено також дослідження фольклорного функціонування Каїнової міфологеми. Зокрема, акцентується увага на можливих шляхах надходження цієї традиційної структури на українські терени та характері її контамінації з язичницькими віруваннями русичів. Запровадження християнства, поширення маніхейських та богомильських дуалістичних єресей сприяло появі Каїнового сюжету в фольклорі та давньоруській літературі. Виділяємо такі тенденції функціонування образу Каїна в українському фольклорі: 1. Старозавітний образ першого братовбивці Каїна виявився продуктивним в українському фольклорі, що підтверджується кількістю зібраних легенд. 2. Український фольклорний варіант біблійного Каїна багатьма своїми рисами завдячує впливові гностичних інтерпретацій. 3. Дослідження рецепції біблійного образу грішного первістка Адама показали, що більшість загальнокультурних тенденцій трансформації літературного образу в фольклорі, як то ускладнення сюжету,  його наближення до уявлень народу, активізація оціночної функції, перевага онтології над аксіологією, простежуються і в українській культурі. 4. Новою і досить характерною рисою приживання образу Каїна на нашому ґрунті є синтез біблійної оповіді з язичницькими образами та мотивами.

   У давній українській літературі утвердилося здебільшого традиційно-негативне переосмислення образу Каїна як бого­відступника, ворога людського роду ("Житіє Бориса і Гліба", "Послання" Никифора, вірші із Загоровського збірника). Новою тенденцією в справі приживання на українському ґрунті образу Каїна стала секуляризація традиційного образу під тиском соціальних суперечностей. Каїн стає втіленням ворожого соціального інституту (вірші із Загоровського збірника). Подолавши часові рамки (привнесення мотиву Каїнових нащадків), образ першого братовбивці виростає до символу.

Загалом, функціонування міфологеми Каїна в давній українській літературі має переважно іконографічний характер, тобто не передбачає індивідуально-авторського ставлення до заданої християнством ідейно-семантичної і дидактичної модальності.

            У другому розділі "Романтизація постаті Каїна в українській літературі як вияв зміни етико-естетичної парадигми в європейській літературі початку XIX ст." з'ясовуються рецептивні особливості романтичної модифікації мотиву Каїна на прикладах творів українських авторів у контексті західноєвропейської романтичної концепції образу старозавітного братовбивці (Дж. Ґ. Байрон, Л. де Ліль, Ш. Бодлер та ін.).

 Романтизм виробив таке поняття індивідуальності, яке відрізняється і від середньовічного, і від просвітницького, хоча містить елементи і одного, й іншого. Це новий тип героя – бунтівник, богоборець. Праці М. Лютера, Р. Декарта, Ж.-Ж. Руссо стали джерелом створення нового ідеалу людини, чи, швидше, надлюдини. І поряд з надлюдьми Прометеєм і Фаустом своє місце займає Каїн – сильна, навіть демонічна постать, яка намагається відшукати гармонію через самоствердження, але в силу амбівалентності почуттів і вчинків часто не знаходить її.       

Образ Каїна Дж. Ґ. Байрона запускає процеси якісного руйнування традиційної семантики та аксіологічних домінант легендарно-міфологічного протообразу. В "Каїні" Байрона зруйновано біполярну архетипну схему, яка базується на протиставленні двох героїв: "поганого" й "доброго". Поєднання в одному і тому ж персонажі позитивного й негативного начала, героя й антигероя, тобто створення монополярної системи загалом характерне для  творів романтиків і визначає тенденцію до розмивання кордонів між колись контрастними визначеннями добра і зла, красивого і потворного.

Іншими словами, в містерії Байрона відбувається зміна звичних архетипів: з мотиву протистояння культурного героя і антигероя зникає зовнішня конкретика, що була притаманна, скажімо, новелам Відродження. Антигерой переміщується у внутрішній світ „культурного героя”, стаючи метафорою його несвідомої темної сторони, відповідно мотив ініціації перетворюється на мотив само-антиініціації (втрату себе, втрату спільності з соціумом), і тому традиційне протистояння культурного героя і його антипода переростає в богоборство. Внаслідок переакцентування  традиційної семантики в процесі історичного розвитку і соціальних катаклізмів змінюється трактування образу Каїна: Каїн-братовбивця стає Каїном-богоборцем. Величні постаті богоборців Дж. Ґ. Байрона, Л. де Ліля, Ш. Бодлера, В. Ґюґо стали джерелом натхнення для багатьох українських письменників. Здебільшого йдеться про твори кінця ХІХ – початку ХХ століття, зокрема, про поезію в прозі "Каїн" С. Яричевського, поему "Каїн" Н. Кибальчич, поему "Смерть Каїна" І. Франка.

Продуктивною у творчості романтиків виявилася фольклорна версія Каїнової міфологеми. Фольклорні варіанти каїнівського сюжету, пов'язані з лунарними міфами, стали основою для віршів М. Костомарова і С. Яричевського з однаковою назвою "Місяць".

Чи не найяскравішим в українській літературі прикладом змістової контамінації традиційного каїнівського мотиву з національно-історичними та предметно-побутовими реаліями є повість О. Стороженка "Марко Проклятий". Загальновідома старозавітна структура  провокує в повісті появу ідей, які співзвучні духовним запитам епохи-реципієнта. Каїнів мотив накладається письменником на події періоду розгортання визвольної війни Б. Хмельницького.

У поемі "Смерть Каїна" І. Франка спостерігається еволюція образу Каїна від раціонально-романтичної парадигми до християнсько-екзистенційного світу. І. Франко, актуалізувавши смисл, який був ледве намічений у протосюжеті (пошук шляху спокутування гріха і спасіння), синтезувавши декілька семантичних полів (прометеївський, фаустівський комплекси, мотиви блудного сина та пошуку втраченого раю), психологізувавши традиційний образ, створив принципово нове прочитання традиційного сюжетно-образного матеріалу. Якщо Каїн Байрона – дитя Просвітництва, із його картезіанськими ідеями примату ratio – бунтує проти своєї смертної природи, Каїн Франка перемагає смерть.

Потреба бунту у героя "Смерті Каїна"  зникає, тому що він зрозумів суть свободи. Смерть, яка Байроновому герою видається обмеженням свободи людини, дає поштовх Каїну Франка до самопізнання, самотворчості, віднайдення рівноваги, гармонії.

Таким чином, в українській літературі ХІХ – початку ХХ ст. констатуємо наявність широкого спектра переважно не канонічних, а оригінально-авторських трансформацій каїнівського мотиву.  

     У третьому розділі "Трансформації мотиву Каїна в модерністській і постмодерністській літературній традиції" розглядається функціонування зазначеного мотиву в українській літературі XX ст. Рецепція міфологеми Каїна в творчості О. Кобилянської, О. Олеся, В. Сосюри, І. Огієнка та багатьох інших демонструє, з одного боку, інтенсивне входження цієї традиційної структури в духовний контекст національної літератури, а з іншого – дозволяє по-новому осмислити певні сторони індивідуального і загальнолюдського буття. Особлива увага звертається на резонанс біблійного персонажа Каїна на рівні ідейно-сюжетного впливу з урахуванням складної жанрової і стильової трансформації в модерністському та постмодерністському дискурсах. Кожен із проаналізованих текстів містить щось нове в художньому трактуванні міфологеми. Йдеться не лише про появу невідомих раніше сюжетних деталей, а й про трансформацію компонентів біблійної оповіді в царині думки окремих письменників, зумовлених як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками.

            Тоталітаризм як система всеохопного контролю і подвійної моралі призводить до постійного заміщення, швидше навіть нуртування понять добра і зла. Уже при оцінці Каїна В. Сосюри помічаємо неспроможність оцінити героя за допомогою дихотомії добро – зло. Така нездатність розрізнити добро і зло, вбивцю і жертву призводить до зміни аксіологічних домінант каїнівського комплексу. Каїн і Авель розглядаються як іпостасі однієї особистості, яка, рятуючись від саморуйнування, переходить на якісно інший рівень і починає прочитуватися не як "вбивця-жертва", а як  "нещасливець". Галерея таких "нещасливців" в українській літературі ХХ століття досить велика. Герої О. Кобилянської, О. Олеся, В. Сосюри, В. Земляка та ін. демонструють ідейно-семантичну трансформацію каїнівського комплексу, відповідаючи таким чином на духовно-ідеологічні запити культурного середовища.  

            Тему фатальної боротьби між рідними братами, які керуються постулатами різних ідеологій, знаходимо у творах Ю. Яновського "Вершники", В. Барки "Жовтий князь", І. Багряного "Сад Гетсиманський" та ін.

            Характерні для "Саду Гетсиманського" і "Жовтого князя" ремінісценції й алюзії біблійних образів і мотивів, у тому числі й Каїнового виводять, з одного боку, описані події на загальнолюдський рівень глобально значущого, всесвітньо важливого, а з іншого, – розкривають невідомі раніше аспекти "будівництва нового соціалістичного суспільства".

       Якщо І. Багряний і В. Барка модернізували міф, створивши збірний образ нових каїнів і авелів, то В. Земляк у дилогії "Лебедина зграя", "Зелені Млини" "міфологізував" сучасність, заклавши основи химерного роману.

       Дилогія В. Земляка, будучи твором модерністським, втілює прагнення письменника відтворити універсальну і всеохоплюючу систему, яка опиралася б на фундаментальні екзистенційні проблеми людського існування. З цього погляду образи Данька і Лук’яна (Каїна й Авеля) зливаються в один, символізуючи амбівалентні прагнення кожної конкретної людини до зла і добра. Така трансформація Каїнового сюжету наближає нас до осягнення ідеї ілюзійності можливості вибору людиною добра чи зла. Насправді, такого вибору немає: насамперед через непередбачувану реверсивність, яка призводить до того, що наші спроби робити добро повертаються злом. І навпаки, зло іноді є джерелом добра.

            Об’єднання каїнівського і авелівського начал відображає постмодерністську ідею невіддільності зла від добра, сформульовану Ж. Бодрійяром в "Паролях" (2000).

            Результатом дослідження поставленої в дисертації проблеми є такі "Висновки":

1. У творах українських письменників найактивнішими смисловими домінантами старозавітної оповіді про Каїна стали братовбивство,  покарання, смерть Каїна.

2. В літературному функціонуванні традиційного каїнівського сюжету можна виділити три етапи:

– Середньовічний етап функціонування каїнівського сюжету був іконографічним, тобто таким, що не передбачає індивідуально-авторського ставлення до заданої християнством ідейно-семантичної модальності. Йдеться про такі твори, як "Житіє Бориса і Гліба", "Послання" митрополита Никифора, вірші із Загоровського збірника тощо.

– В епоху романтизму було зруйновано декларативно-поведінковий схематизм старозавітного злочинця. Через актуалізацію нових смислів здійснюється переакцентування традиційної поведінкової аксіологічної моделі: Каїн-братовбивця стає Каїном-богоборцем. Це стосується, перш за все, "Каїна" Н. Кибальчич. Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст. демонструє свободу щодо трактування каїнівського сюжету. Художня увага переключається з онтологічного плану на дослідження чи відображення внутрішнього світу людини, її духовного і матеріального начала. Численні літературні варіанти каїнівського сюжету ("Каїн" С. Яричевського, "Каїн" Н. Кибальчич, "Смерть Каїна" І. Франка, "Земля" О. Кобилянської) переконливо підтверджують його змістову ефективність і демонструють невичерпні ідейно-семантичні можливості для відображення актуальних проблем.

– Наукові відкриття, зокрема фройдизм, сприяють переосмисленню усталених логіко-психологічних мотивувань і призводять до активної психологізації традиційної схеми в ХХ – ХХІ ст. Започаткована романтиками тенденція переміщення антигероя у внутрішній світ культурного героя стає однією з основних. Подібну модифікацію образного комплексу спостерігаємо у драматичному етюді "Каїн. Хам" О. Олеся,  дилогії В. Земляка, повісті та оповіданнях О. Забужко, віршах Т. Севернюк.  

– Одна з граней міфологеми Каїна в ХХ столітті розкривається у поліфункціональному понятті тоталітаризму як політичного, соціального, ідеологічного та психічного явища людського феномена. У творах Ю. Яновського, В.Сосюри, В. Барки, І. Багряного прочитується творення концептуально викінченої моделі художнього світу, покликаної допомогти читачеві простежити загальний механізм зародження і функціонування репресивної машини тоталітаризму, виявити підвалини, на яких засновується, і умови, в яких приживається деспотичний режим.

3. Біблійна оповідь про Каїна й Авеля протягом століть давала письменникам простір для постановки важливих екзистенційних, морально-філософських і соціальних проблем. Добро і зло, гріх, віра, благо, свобода волі, істина, пізнання, любов до ближнього, справедливість, влада, спокута, каяття, самопожертва, індивідуалізм, самотність – далеко неповний перелік проблем, які репрезентують літературний дискурс, що утворився навколо каїнівського комплексу.

4. Завдяки своїй смисловій місткості та багатозначності традиційний образ Каїна демонструє в українській літературі різноманітні форми і способи переосмислення. Зокрема, спостерігаємо  прийом осучаснення традиційного каїнівського сюжету, який здійснюється за принципом змістової контамінації Каїнової міфологеми з національно-історичними реаліями. За допомогою включення в традиційний матеріал актуальних для епохи-реципієнта символів, алюзій руський князь Святополк ("Житіє Бориса і Гліба"), козак Марко ("Марко Проклятий" О. Стороженка), селянин Сава ("Земля" О. Кобилянської),  більшовики (твори І. Багряного, В. Барки, В. Земляка, І. Жука, П. Осадчука) – усі вони стають Каїнами конкретної епохи, яка їх породила. 

         Активно використовується українськими письменниками прийом оповідної переакцентуації. Наприклад, Каїн В. Сосюри не злочинець, а одна з іпостасей вічного начала, яке бореться за встановлення справедливості у Всесвіті. Первісток Адама, будучи носієм гуманістичних цінностей, наближається в  творчості поета до естетичного ідеалу людини.

5. Старозавітний міф про Каїна в різних аспектах нагадує інші традиційні образи: в аспекті покарання вічністю – Агасфера й Сізіфа, повстання проти авторитету – Прометея. В українській літературі констатуємо підключення до семантики образу Каїна агасферівського начала ("Марко Проклятий" О. Стороженка), комплексу Іуди ("Сад Гетсиманський" І. Багряного, "Каїн" І. Жука), Хама ("Каїн. Хам" О. Олеся), а також Ісуса ("Смерть Каїна" І. Франка). Крім того, спостерігаємо актуалізацію смислів, які опосередковано стосуються старозавітного сюжету. Йдеться, зокрема, про використання інших міфологічних персонажів, наприклад, крилатої Ліліт ("Каїн" В. Сосюри).

 6. В українській літературі каїнівський комплекс набуває нових різноманітних способів вираження художнього змісту: поезія (вірші із Загоровського збірника,  "Каїн" І. Жука, "Да буде воля твоя…" П. Осадчука та ін.), послання ("Послание" київського митрополита Никифора), раковидний вірш (І. Величковського), великодня драма ("Слово о збуренії пекла"), балада ("Мов Каїн в зеленій діброві…" В. Тарноградського), поезія в прозі ("Каїн" С. Яричевського), поема ("Каїн" Н. Кибальчич), філософська поема ("Смерть Каїна" І. Франка), драматична поема ("Каїн" В. Сосюри), драматичний етюд ("Каїн. Хам" О. Олеся), філософської містерії ("Каїн і Авель" І. Огієнка), повість ("Марко Проклятий" О Стороженка, "Земля" О. Кобилянської),  роман ("Лебедина зграя" В. Земляка).

7. Літературна історія Каїна переконливо показує, що цей традиційний образ є досить активним і впродовж свого існування пройшов певні етапи художньої трансформації. Середньовічна парадигма зберігає в художній літературі традиційно-канонічну версію. Романтична парадигма наділяє Каїна рисами богоборця, титанічної і трагічної постаті, вигнанця, який намагається проникнути в таємницю буття. Модерністська парадигма Каїна-злочинця перетворює на Каїна-нещасливця, постмодерністська ж створює амбівалентну міфологему суперечливої особистості, яка є одночасно і вбивцею, і жертвою.           

            У "Висновках" також намічені шляхи подальшого літературознавчого дослідження Каїнової міфологеми.