ТВОРЧІСТЬ ФРАНКОМОВНИХ АЛЖИРСЬКИХ ПИСЬМЕННИЦЬ А.ДЖЕБАР І Л.СЕББАР В АСПЕКТІ МАРҐІНАЛЬНИХ ЯВИЩ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ТВОРЧІСТЬ ФРАНКОМОВНИХ АЛЖИРСЬКИХ ПИСЬМЕННИЦЬ А.ДЖЕБАР І Л.СЕББАР В АСПЕКТІ МАРҐІНАЛЬНИХ ЯВИЩ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Альтернативное Название: ТВОРЧЕСТВО ФРАНКОЯЗЫЧНЫХ алжирских писательниц А.ДЖЕБАР И Л.СЕББАР В АСПЕКТЕ маргинальных явления литературного ПРОЦЕССА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і наукова новизна, стан опрацювання, визначаються мета й завдання дослідження, його теоретичне значення та практична цінність, формулюються основні положення, що виносяться на захист, описуються методи та прийоми дослідження фактичного матеріалу.


У першому розділі „Маґрибська література як франкомовний феномен” досліджується ґенеза та еволюція франкомовної літератури Маґрибу як окремого літературного напрямку, тут висвітлюються історико-культурологічні проблеми епохи колоніалізму та постколоніалізму, подається тематична та періодична класифікація маґрибської літератури, аналізуються специфічні особливості франкомовної творчості п’є-нуарів і бьорів.


Підрозділ 1.1. розкриває культурно-історичні передумови виникнення маґрибської літератури, концепт якої почав інтенсивно розвиватися лише наприкінці 50-х років, з незалежністю (розгорнуто див. у дисертації А.Катібі 1968 р. про маґрибський роман). Роль своєрідного каталізатора відіграли відповідні історичні події (найважливіша – Алжирське повстання 1 листопада 1954 року). Попри економічні та політичні проблеми країни Маґрибу зіткнулися з проблемою формування власної культури, зокрема літератури. Однак лише у 60-х з появою першої антології А.Меммі (1960 р.) франкомовна маґрибська література була визнана окремим струмом світової літератури. Автентична маґрибська література відтворювала специфічні маґрибські теми. Незважаючи на те, що тривалий час створювалася така література переважно в екзилі, вона відбивала особливості проблематики саме маґрибської суспільної особистості.


Одним з абсолютно нових компонентів маґрибського літературного життя ХХ с. стає жіноче письменство: найвідомішими визнані Д.Дебеш, А.Джебар, Л.Себбар і М.Таос, з притаманним їхнім персонажам органічним поєднанням психології та світосприйняття жінки „старого” й „нового” світів.


У підрозділі 1.2. маґрибська література аналізується в аспекті багатьох історико-політичних чинників, зокрема підкреслюється, що її еволюція була наслідком унікального геополітичного становища відповідного африканського регіону. Характерними рисами маґрибського концепту є взаємодія та одночасність існування різних підґрунть, що впливали на формування ментального характеру. Важливою рисою також визнається розлогість жанрової системи – у специфічних виявах епіки, лірики, драматургії, включаючи хронікально-документальнї нарації, із характерною відсутністю бар’єрів між жанрами, поєднанням параметрів різних жанрових форм навіть у межах одного художнього тексту. Примітною стилістичною особливістю маґрибської літератури є пошук виразної відповідності насамперед тематичній специфіці регіону, здатність до асиміляції різнорідного в основі, „поєднання непоєднаного”. На тематичному рівні особливість визначається зображенням конфлікту між „новим та старим”, як зіткнення патріархальних пережитків з новими формами існування (під зіткненням на початковому етапі розумілось нехтування автохтонною культурою на користь культури суперстрату). Сьогодні, у контексті тісних стосунків Африки з Європою, діалектика розвитку соціокультурних явищ розглядається в іншій перспективі. На зміну конфлікту між колонією та метрополією приходить тема внутрішнього стану особистості постколоніальних часів. Передусім тут висвітлюється тяжіння митців до художнього аналізу тих самобутніх начал, які вдалося вберегти від глобальної європеїзації. Звідси увага до фольклорних елементів, звертання до міфу, прагнення створити суто африканські твори, в основі яких лежить певний містичний африканський початок і, відповідно, специфічний світогляд.


Підрозділ 1.3. аналізує динаміку тематичної палітри літератури Маґрибу, зокрема твори маґрибських іммігрантів. Бьори (евфемізм, у якому поєднано франкофонне звучання імен „араб” та „бербер”) – діти маґрибських емігрантів у Франції, т.зв. „емігранти другого покоління”. Хоча доля цього літературного покоління досить драматична, проте представники маґрибської діаспори у Франції сьогодні створюють важливу за своїм художнім значенням літературу. Носії міграційної культури, вони відповідають іншим марґінальним характеристикам, ніж французькі постмодерністи, що сповідують повну відмову від усіх традицій і стереотипів. Досліджувана специфічна література одночасно поєднує і маґрибську усну традицію (берберські казки, молитви, арабо-ісламські оповідання тощо), і паризький сленг. Змішування мов викликане головною рисою цієї літератури – вербальним творенням. Можливо, це є також однією з причин, чому бьори-письменники схильні ігнорувати французький класичний літературний стиль.


Франкомовна література як чинник маґрибської словесності постколоніального періоду, сьогодні стала помітним явищем у художній системі мистецтва ХХ сторіччя. Такі письменники, як М.Діб, М.Хаддад, Д.Шрайбі, М.Маммері, К.Ясін, А.Меммі, А.Джебар та інші, усвідомлюються сьогодні й як факт французької культури, а також як учасники світового літературного процесу.


У другому розділі „Творчість алжирської письменниці Ассії Джебар як презентативна парадигма в аспекті мусульманської ментальності” простежуються етапи літературної діяльності франкомовної алжирської письменниці А.Джебар з огляду на культуру постколоніалізму та мусульманські ґендерні стереотипи.


Підрозділ 2.1. зосереджується на проблемі світоглядної природи ґендерного ферменту письменниць Маґрибу, що заявили про себе ледь за шістдесят років. Натепер твори найяскравіших представниць вже продемонстрували рішучий поступ, колоритний розвиток тематики, високу техніку письма. Лейтмотивом ранньої творчості літераторок Маґрибу було, так би мовити, „бікультурне занепокоєння” і втрата ідентичності, хоча згодом тематика їх творів трансформувалася в інтеріорний погляд на проблеми і пошук свого власного „я”, віддзеркалюючи найбільш егоцентричні аспекти специфічного „романтизму”: добровільний розрив із суспільством, самоізоляцію як моральну позицію, вимушений стан вигнанця, прийняття самотності особистістю, що морально й інтелектуально випередила свій час. Отже, першою проблемою романісток було адекватне зображення боротьби їх героїнь за власну ідентичність, втілене у формі деперсоналізації. Тематика А.Джебар у дисертації окреслюється у самостійних контурах. Її перший роман „Спрага” (1957) за темою визначається як „повстання” героїні проти віковічних упереджень, що панують у мусульманському світі. У наступному романі „Нетерплячі” (1958) акценти також розставляються на проблемах жінок, проте головна тема роману менш особистісна і більш соціально загострена. Зі своїм третім романом „Діти нового світу” (1962) А.Джебар прямує до аналізу еволюції жіночої свідомості в умовах пробудження нової нації, описуючи зростання самосвідомості кількох героїнь. Тепер внутрішнє повстання героїнь спрямоване на здобуття таких якостей, як рішучість, незалежне мислення та здатність приймати рішення заради політичних змін в країні. Вказаний твір є першим північно-африканським романом, в якому зосереджується увага на внутрішніх конфліктах протагоністів-чоловіків. В аспекті творчої динаміки письменниці ми підкреслюємо наступне: ранні романи цієї авторки відображають еволюцію її власних поглядів: від усвідомлення необхідності особистісної жіночої самореалізації до визнання важливості вирішення особистих проблем крізь призму національної ідеї. Якщо героїня першого роману письменниці нещасна, егоцентрична жінка, обтяжена власними проблемами, то надалі вона, все ще егоїстична та байдужа, більше переймається проблемами суспільства. У А.Джебар еволюція внутрішнього світу головної героїні віддзеркалює драматичний шлях інтелектуального визволення алжирської жінки.


Підрозділ 2.2. окремо розглядає формування свідомості сучасної арабської жінки на прикладі тетралогії А.Джебар „Алжирський квартет” (1963). Спостережено, що у творчості раннього періоду авторка повсякчас зверталась до минулого, щоб інтегрувати його у власне сучасне, але у таких роботах, як „Любов, фантазія”, письменниця вже ставить питання інтелектуальні, зокрема, про долю таланту молодої алжирки. Ускладнення перспективи систематично еволюціонує, посилюється у творчому досвіді письменниці за допомогою різноманітних наративних структур. Зменшується панування автобіографічного „я”, щоб були почуті інші анонімні голоси. Для А.Джебар письменництво є засобом боротьби проти колоніалізму. Вона також виступає проти інституції гарему (архетип чоловічого гноблення). Зацікавленість А.Джебар по-новому висвітлює ідею художньої автобіографії, спрямованої, як правило, на власне „я”. В алжирській національній історіографії загалом спостерігається стійкий феномен безособовості (анонімності) учасників історичного процесу. Авторська тенденція також пояснює специфіку автобіографічного компоненту у зображенні головних героїнь, наративну плюральність, визначає інтертекстуальні особливості її біографічних історій.


На сторінках роману „Тінь султана” А.Джебар презентує ще один варіант центральної теми: необхідність і неминучість повстання мусульманської жінки проти чоловічого гноблення у патріархальному суспільстві, звуженому для неї до гарему. Автобіографічний твір А.Джебар „Широкі простори в‘язниці” – це також і роман про сучасну ситуацію в Алжирі – жахливу „війну”, за звільнення Людини (вислів М.Діба). „Алжирський квартет” яскраво відображає специфічну багатомовність постколоніальної літератури, своєрідний алжирський палімпсест у виконанні представниці маґрибської літератури.


Підрозділ 2.3. Роман літераторки „Білий колір Алжиру” (1996) інтерпретує тему феміністичного руху, передає найбільш відверті, мужні, зухвалі роздуми про сучасні світові проблеми, конфлікти, що були втілені в Алжирській війні (1954 р.). Авторка наважується дослідити специфічні корені національних конфліктів, порушує дещо крамольні питання про творчість і смерть відомих письменників-інтелектуалів, засуджує громадянську війну і тогочасну культурну політику Алжиру. Звернення А.Джебар до соціального роману пояснюється прагненням авторки з’ясувати основні протиріччя сучасного суспільства, показати долю африканців у новому світі.


Епічною формою, не зовсім типовою для жанрових уподобань авторки, слід визнати твір „Далеко від Медіни” (1991). Він є скоріше політичним маніфестом жіночого руху, особистісною реакцією письменниці на громадянську війну в Алжирі. Авторка наважилась на цей крок заради тих, хто протистоїть фатальній приниженості жінки, на тлі потворної політичної боротьби між корумпованим урядом і його легітимною опозицією, оскільки й жінки ставали жертвами брутальної війни за свободу проти французів. Роман також презентує тему „жінка і нація” на тлі ісламської історії країни. А.Джебар також намагалась тут відновити історичну істину про життя Пророка на основі автентичних документів – ґрунтовних коментарях істориків (Ібн Хікама, Ібн Саада, Ель-Табарі).


Таким чином, своєю особистою творчістю розглянута авторка поступово здійснила надзвичайно важливий для ґендерної літературної традиції Алжиру, значущий в цілому для літературного процесу своєї країни перехід від мелодраматичних текстів до політично зрілих творів, які відбивають увесь спектр проблем сучасного Алжиру.


Третій розділ „Досвід Лейли Себбар як специфічний фермент сучасної французької літературної традиції” висвітлює літературний доробок бьорської за походженням письменниці Л.Себбар, як яскравої представниці сучасної французької літератури. На основі аналізу наявного корпусу її творів виокремлено головні теми постколоніальної та постмодерністської літератури, досліджено взаємозв’язок творчості А.Джеббар і Л.Себбар.


У підрозділі 3.1. окреслюються контури сучасної франкомовної літератури бьорів як ферментивного чинника сучасного французького культурного та літературного життя. Література бьорів відображає не лише зміну ментальності поколінь, а й тематичне жанрове розмаїття художньої прози. Її специфіка визначається спадкоємною неоднорідністю французького суспільства, де у співіснуванні переплетені об’єднані французькою метрополією різні етнічні культури. Провідною темою постколоніальної франкомовної літератури є національна ідентичність. Твори відображають ставлення сучасних постколоніальних франкофонних письменниць до мультикультурності. Проте вони є не лише відлунням епохи, а й поштовхом для наукових розвідок стосовно процесів, висвітлених у жіночих романах. Творчість найяскравіших представниць цього напряму віддзеркалює протистояння автохтонної та домінуючої культур, сприяє розумінню культурних конфігурацій, а також переконує, що література дозволяє нам проникнути у мотивацію суб’єктивних взаємин між письменником та його персонажами.


Для Л. Себбар, яка живе й пише у Франції, постколоніальні умови синонімічні з вигнанням і кочуванням, літературною метисизацією і бікультурною ідентичністю. Тема імміграції є головною в усіх її творах. Письменниця зосереджує свою увагу на бьорах, другому поколінні нащадків алжирських іммігрантів, на „марґінальних” образах всіх типів. Головні герої творів письменниці живуть у „межових зонах” французьких міст. Їх спосіб життя виступає своєрідним „жестом заперечення” (вислів Г.І.Потєхіної). Для них, усвідомлення власних сил здійснюється за рахунок переоцінки цінностей.  Авторка також акцентує увагу на регіональній сільській культурі, історичних і літературних персонажах, чиї міфічні життя кочівників і ексцентриків зачаровують її.


Її трилогія про Шеразаде зображує географічну і символічну подорожі крізь систему французького орієнталізму. Л.Себбар не випадково називає протагоніста ім’ям відомої казкової постаті східної літератури, оскільки за часів постмодерністської ментальності донедавна марґінальні культури помітно впливають на літературні процеси Франції. Читаючи твори і образи минулого для того, щоб зрозуміти своє власне становище постколоніального кочівника, Шеразаде використовує всі наявні засоби, щоб вижити і боротися з негативним іміджем східних жінок, який насаджено у домінуючій культурі.


Підрозділ 3.2. У романі „Мовчання берегів”, як і в попередніх творах письменниці, екзиль, легітимність французької колоніальної авантюри означає фізичне переміщення, еміграцію у Францію економічно незахищених маґрибців, викликає психологічне переміщення, спотворену маґрибську ідентичність, що формується завдяки культурній ізоляції на чужій землі. Адаптуючись до нового оточення, Лейла Себбар як типовий представник алжирської течії у сучасній французькій культурі, демонструє з точки зору маргінала образ вигнанця, що пристосовується до нових традицій, іншої діяльності, виразів, які volens nolens приглушують пам’ять про колишнє. Але нове не може цілком замінити минуле, а відображається в контрапунктному зіткненні. Хоча вигнанець живе децентрованим і кочовим життям, він збагачується через більше відчуття можливостей – новий спосіб бачення, розуміння, усвідомлення свого оточення.


Вивчаючи створений Л.Себбар світ іммігрантів, ми розуміємо, що дослідження теми іммігрантів ставить під сумнів саме поняття французької культурної ідентичності, визначаючи вигнанство як тематичний фермент творчості письменниці.


Роман „Мовчання берегів” інтерпретує метисну ментальність в аспекті образу літературного героя. Письменниця описує останній день життя маґрибського емігранта у Франції, досліджує сьогоднішній світ і минулі спогади чоловіка, чиє життя ревелює нездійсненні мрії і порушені обіцянки. Герої роману – безіменні. Техніка анонімності не лише додає нарації загадковості і відчуття позачасовості, але й трансформує розповідь індивідуума в притчу про вигнанство і хибність обраного шляху. Позбавлений коренів, децентрований, живучи на берегах європейської культури, що не цінує його власну, протагоніст Л.Себбар навіть свої думки висловлює французькою, хоча розуміє, що чужа мова не може глибоко передати його почуття та переживання. Більше того, авторка висвітлює глибинний антагонізм жіночої та чоловічої особистості на прикладі взаємин протагоніста та його дружини. Головний герой твору виступає представником іммігрантів, який опинився між двох світів: батьківщина переживає занепад, а в чужій країні він приречений на мовчання і невидимість.


Підрозділ 3.3. Роман про діалог поколінь, пам’ять та ідентичність „Зелений китаєць з Африки”, через головного героя Мохаммеда, представника нової ґенерації іммігрантів, ініціює питання про те, що ми пам’ятаємо і що передається з покоління в покоління як історія, наголошуючи на зв’язку між спогадами та історією як орієнтальним чинником постмодерністської культури. У творі нестабільність і тимчасовість становища Мохаммеда – його самонав’язана бездомність, випадковий досвід, манера змінювати місце проживання – можна інтерпретувати як приналежність до нерозважливої культурної позиції межової молоді, навіть, якщо ті самі якості в постколоніальній літературній критиці подають як тропи продуктивної і вигідної культурної зміни, яка, контактуючи з домінуючими формами національної культури, веде до метисизації форм та ідентичностей. Ставлячи Мохаммеда на перетині конкуруючих дискурсів і образів, позбавляючи його можливості залишатися вірним такій стабільній соціальній одиниці як сім’я, Л.Себбар безумовно доводить той факт, що молодь сьогодні все більше заповнює змінні культурні й соціальні сфери, позначені плюральністю, випадковістю, а не боротьбою і солідарністю.


Образ Мохаммеда, з орієнтальними рисами “втраченого покоління”, виступає яскравим зразком філософської теми „особистість і система” у другій половині ХХ століття, коли стає очевидною цілковита незахищеність особи в соціальних і економічних катаклізмах нового постіндустріального суспільства.


Підсумовуючи, зазначимо, що творчість розглянутих нами франкомовних письменниць, стала яскравою складовою світового літературного процесу, збагативши новітню французьку традицію елементами маґрибського літературного досвіду. Вона знаменна ще й тим, що кидає виклик понівеченим моральним цінностям свого суспільства, розвінчує будь-який тоталітаризм і гноблення, закликаючи до толерантності та різноманітності словесних форм.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины