Пушкинские мотивы в творчестве Михаила Булгакова : Пушкінські мотиви у творчості Михайла Булгакова

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, окреслено теоретичну і практичну значущість роботи. Подано огляд праць, що стосуються проблеми “М. Булгаков і традиції російської класики” з детальним аналізом тих робіт, у яких розглядалися пушкінські мотиви на матеріалі творчості М. Булгакова. Визначено теоретичні підходи до категорії “мотив”, що реалізовані в дисертації.

У першому розділі “Пушкінські мотиви у ранніх творах М. Булгакова” розглянуті оповідання, нариси і фейлетони письменника початку 1920-х років. Ранні твори митця будуються на підставі незначного епізоду чи випадку з реальної дійсності. Образи й ситуації у малій прозі письменника взяті із життя й відтворені у реалістичній манері. Гостра злободенність, настанова на достовірність зображення, автобіографізм, документальність – ці риси притаманні ранній творчості М. Булгакова.

Разом з тим уже в ранніх творах виявилася така особливість творчого методу письменника, як прагнення до художнього узагальнення, філософського осмислення життя суспільства й людини. За окремими фактами реальної дійсності митець бачить певні закономірності буття. Поєднання побутового й буттєвого планів згодом стане прикметною особливістю стилю М. Булгакова. Надати злободенним фактам і явищам позачасового значення письменникові допомагає звернення до мотивів російської класики, передусім пушкінських мотивів, які виразно виявилися у ранній прозі М. Булгакова.

В оповіданнях із циклу “Записки юного врача”, у ранніх нарисах і фейлетонах М. Булгакова звучать такі пушкінські мотиви, як мотив “честь змолоду”, мотив заметілі, оніричні мотиви (“віщі” сни героїв), мотив слова, мотив пам’ятника, мотив Москви та ін. Творчість О.Пушкіна стає для М. Булгакова особливою призмою для відображення дійсності, моральним критерієм оцінки суспільства й поведінки людини. Хоча в оповіданнях, нарисах і фейлетонах М. Булгакова 1923-1926-х років ще немає тієї широти художнього зображення, як у романах і п’єсах митця, втім, уже в ранній прозі виявляється чітко окреслена орієнтація митця на традиції класичної літератури, на розвиток філософсько-психологічного напряму, визначеного О. Пушкіним.

Пушкінські мотиви у ранніх творах М. Булгакова мають філософський і психологічний підтекст, а звідси – й специфічні естетичні функції мотивів. Вони визначають розвиток сюжету, сприяють розкриттю душевних переживань героїв (наприклад, молодого лікаря із циклу “Записки юного врача”), їх морального вибору в моменти серйозних життєвих випробувань, психологічних колізій. Крім того, пушкінські мотиви мають велике значення для створення багатогранного образу нової дійсності.

Пушкінські мотиви в ранніх творах М. Булгакова дозволяють актуалізувати такі важливі теми, як моральний вибір людини, її служіння людям, побудова нового суспільства, критика бюрократизму, роль культури й інтелігенції, втрата свободи тощо. Ці теми, зумовлені післяреволюційною дійсністю, набувають узагальненого значення завдяки апеляції до класики.

Способи вираження пушкінських мотивів у ранній прозі М.Булгакова різноманітні – це окремі образи, символи, цитати, ремінісценції, алюзії та ін. Уривки з пушкінських текстів, які органічно входять до структури ранніх творів М. Булгакова, свідчать про інтертекстуальність як особливість індивідуального стилю митця.

Пушкінські мотиви у ранніх творах М. Булгакова є важливим засобом вираження авторської позиції, ставлення письменника до сучасної йому дійсності. Вони посилюють критичну спрямованість творів (особливо фейлетонів та нарисів), допомагають гостріше викрити негативні явища, які з’явилися у Росії на початку XX століття і які письменник не сприймав. Водночас пушкінські мотиви у ранній прозі М. Булгакова, крім критичного змісту, мають гуманістичне спрямування, вони допомагають письменникові утвердити вічні цінності, моральні ідеали.

У другому розділі “Пушкінські мотиви в історичній трилогії М. Булгакова (“Белая гвардия”, “Дни Турбиных”, “Бег”)” проаналізовано цикл творів М. Булгакова, які об’єднані спільною темою – зображенням драматичного шляху суспільства у період революційних подій. 

Наслідуючи пушкінські традиції, М. Булгаков зображує хід історії крізь призму окремої людської долі. Головними героями історичної трилогії письменника про події 1920-х років є інтелігенти, котрі шукають своє місце у стрімкому й бурхливому світі. Одним із перших у російській літературі XX століття М. Булгаков розкрив жахливу трагедію дійсності, де відбувся глибокий соціальний і політичний розкол, а також розкол внутрішній, що призвело до незворотніх трансформацій людини й суспільства.

Хоча роман “Белая гвардия” і п’єси  “Дни Турбиных”, “Бег” сюжетно не залежні, мають відмінності в образній, просторово-часовій і жанровій організації, між ними існують типологічні зв’язки, які визначають цілісність авторської концепції історії. Внутрішній зв’язок поміж творами забезпечує передусім комплекс усталених мотивів, серед яких важливе місце посідають пушкінські. Система мотивів у романі “Белая гвардия” і п’єсах “Дни Турбиных”, “Бег” сприяє розвитку сюжету й образів головних героїв, а також виявленню болючих питань реальності.

Відтворити багатогранний образ історії М. Булгакову дозволяють такі мотиви, як мотив “смутного времени”, самозванства, заметілі, “дубины”, які походять із творів О. Пушкіна. Проводячи історичні паралелі між подіями XX століття й подіями російської дійсності минулих епох, М. Булгаков значно розширює межі російського роману, надаючи йому філософського звучання. У зв’язку з цим роман “Белая гвардия” може бути кваліфікований як роман історико-філософський, оскільки у ньому знайшли відбиток не тільки конкретні факти, а й подано їх глибоке філософське осмислення й узагальнення у контексті розвитку російського суспільства.

Мотиви фатальної долі й фатальних для людини подій, що походять з “Пиковой дамы”, “Капитанской дочки”, віршів О. Пушкіна, допомагають М. Булгакову в романі “Белая гвардия” розкрити трагедію свого часу, коли у героїв, до якого б політичного табору вони не належали, вибору не було. Пушкінські мотиви не випадково поєднані у романі з мотивами апокаліпсису, що посилює трагічний пафос твору.

Разом з тим пушкінські мотиви у романі “Белая гвардия”, а згодом і в п’єсах “Дни Турбиных”, “Бег” сприяють утвердженню гуманістичних цінностей. Слідом за О. Пушкіним М. Булгаков обстоює думку про те, що, незважаючи на всі випробування історією, напрочуд важливим є збереження у людині моральних якостей, від яких врешті-решт залежить доля світу й особистості, їх подальше відродження. У цьому смислі велике функціональне навантаження припадає на мотиви честі, чистоти, світла, зірки.

У п’єсі “Дни Турбиных”, особливо в її останній редакції (1926), пушкінський мотив фатальної долі, який входить із піснею “Скажи мне, кудесник…”, виконує роль обрамлення. Таке композиційне оформлення відомого пушкінського мотиву надає йому наскрізного характеру й посилює трагічність зображення. Атмосферу трагізму створюють й інші пушкінські мотиви – бенкету під час чуми, труни (смерті), заметілі “за вікном”. Мотив честі розкритий автором у зіставленні моральних позицій героїв – Тальберга, Олексія Турбіна, Ніколки та ін. Поєднавши в образі Олексія Турбіна з п’єси “Дни Турбиных” риси героїв роману “Белая гвардия” – Най-Турса і Олексія Турбіна, М. Булгаков покладає на нього важкий тягар моральних проблем свого покоління. Проблема честі вирішується Олексієм Турбіним у п’єсі “Дни Турбиных” з позиції особистої моралі: герой обирає смерть, зберігаючи життя іншим і не наважившись взяти участь у війні зі своїм народом.

П’єса “Бег” засвідчує активний пошук письменником нових форм умовності для відображення трагічної дійсності. Спираючись на традиції реалізму, М. Булгаков використовував й модерністські прийоми письма, які виявилися у творі в оніричній композиції, домінуванні оніричних мотивів, що визначають розвиток сюжету, образів, авторської ідеї. Якщо у романі “Белая гвардия” сни героїв були введені поза основним сюжетом і являли собою ліричну проекцію подій реальної дійсності, то у п’єсі “Бег” сни (героїв і автора) становлять внутрішнє переживання болючих проблем сучасності, а звідси – значення снів не менше, аніж самих сюжетних та фабульних подій. А це, безумовно, свідчить про принципи модернізму, які активно опановував  М. Булгаков.

У системі оніричних мотивів п’єси “Бег” важливе місце посідають мотиви втечі, фатальної долі, гри. Вони розкривають трагізм становища героїв, котрі опинилися в еміграції і для котрих і там не було вибору, оскільки життя без батьківщини, на думку М. Булгакова, не може бути життям у повній мірі. “Куда несет нас рок событий?..” – це пушкінське питання відчувається у підтексті п’єси “Бег” й надає твору філософського звучання.

У п’єсі “Бег” значно ускладнений мотив снігу, заметілі. Якщо у романі “Белая гвардия”, у п’єсі “Дни Турбиных” цей мотив асоціювався, з одного боку, з   історичними потрясіннями, а з іншого − з ідеалами чистоти, честі й вірності, то у п’єсі “Бег” сніг і заметіль набувають символічного значення спокою, якого так прагнуть герої і якого їм ніколи не знайти. Мотив світла й спокою стане одним із центральних в останньому романі М. Булгакова “Мастер и Маргарита”.

Пушкінські мотиви в історичній трилогії М. Булгакова “Белая гвардия”, “Дни Турбиных”, “Бег” активно взаємодіють з іншими мотивами, які походять з Біблії, російської та світової класики (Л. Толстой, Ф.Достоєвський, Й.В. Гете та ін.), творів мистецтва (П. Чайковський та ін.). Це свідчить про потужний культурологічний контекст, крізь призму якого М. Булгаков оцінював сучасну йому історію. Культура, на думку письменника, − це головний критерій оцінки теперішнього. Пушкінські мотиви разом з іншими мистецькими мотивами у творах М. Булгакова сприяють утвердженню загально-людських цінностей всупереч кривавим подіям історії.

Третій розділ дисертації “Роль пушкінських мотивів у розкритті письменником теми мистецтва” присвячений розгляду повісті “Записки на манжетах”, п’єси “Багровый остров” і роману  “Мастер и Маргарита” в аспекті зазначеної проблеми.

На пісдтаві детального аналізу творів встановлено, що тема мистецтва проходить через усю творчість М. Булгакова і реалізується у цілій низці взаємозв’язаних мотивів, серед яких важливу роль відіграють пушкінські. Уже в ранній повісті “Записки на манжетах” окреслено коло проблем, що хвилювали письменника протягом усього життя: мистецтво і псевдомистецтво, митець і суспільство, призначення художника, духовний спротив владі. Герой твору переживає глибоку внутрішню драму, оскільки він, представник старого світу, вихований на традиціях класики, не може знайти своє місце у новому суспільстві, де потрібно брехати й прилаштовуватися. Основний конфлікт твору перенесений у психологічну площину. Внутрішні колізії, які переживає головний герой, допомагають М. Булгакову розкрити абсурд довколишньої дійсності і руйнування моральних засад суспільства. Ключовим моментом в оцінці нового суспільства і нового мистецтва у творі є ставлення до О. Пушкіна. Ім’я великого російського письменника у творі має філософське навантаження – це символ втраченої свободи, духовних цінностей, без яких, на думку автора, неможливий подальший розвиток суспільства. Тому розмова про О. Пушкіна у повісті поступово перетворюється на складний діалог письменника і його героя про сутність світу, про долю творця і його призначення. Захищаючи на одному з літературних диспутів О. Пушкіна, головний герой повісті, по суті, захищає і всю культуру, і самого себе як особистість і як художника, котрий понад усе цінує внутрішню свободу. Образ О. Пушкіна і його  творчість, які попри все несе в своїй душі головний герой, дозволяють героєві самоідентифікуватися, зберегти у собі людські якості, незважаючи на ідеологічний тиск.

У повісті “Записки на манжетах” М. Булгаков проводить паралелі між фактами біографії О. Пушкіна і становищем письменника у нову добу. Наскрізний мотив “камер-юнкерства” допомогає авторові показати пристосуванство літераторів, що стало поширеним явищем того часу, і політику “соціального замовлення”. У нову літературу, вважає М. Булгаков, прийшли “камер-юнкери”, згодні служити й прислужувати, втім, справжнє мистецтво створюють не вони, а ті, обрані, котрі вміють навіть у важких умовах переслідувань нести свій високий хрест. О. Пушкін є для головного героя і автора повісті зразком служіння істинному мистецтву й утіленням вільного духу. 

У повісті “Записки на манжетах” в аспекті проблеми мистецтва з’являються мотиви, що в подальшому стали наскрізними у творчості М. Булгакова. Наприклад, мотив заметілі, який символізує фатальність процесів, які відбуваються у суспільстві, невизначеність людської долі. Мотив лицарства втілює прагнення героя до кінця йти обраним шляхом. Мотив пам’ятника сприяє утвердженню в повісті М. Булгакова пушкінських ідеалів – “чувств добрых” і “Свободы”.

У роботі відзначено особливу роль мотиву божевілля, який походить із творів О. Пушкіна (“Пиковая дама”) і М. Гоголя (“Записки сумасшедшего”). Спираючись на досвід російської класики, М. Булгаков змальовує божевілля головного героя як результат божевілля світу. Крім того, божевілля героя – це своєрідний вихід героя із брутального оточення, зі світу зла й насильства. Незважаючи на зміни у психіці головного героя, незмінним у нього лишається вірність Слову, культурі, О. Пушкіну. У зв’язку з цим можна стверджувати, що ім’я О. Пушкіна уже в ранній повісті М. Булгакова “Записки на манжетах” є концептом його художнього мислення, що дозволяє висвітлити важливі питання сучасності у філософському аспекті.

Пушкінські мотиви у повісті “Записки на манжетах” мають різні засоби вираження: покликання на пушкінські твори (“Стансы”, “Вакхическая песня”, “Жил на свете рыцарь бедный…”, “Памятник” та ін.), використання усталених пушкінських образів і символів (пам’ятник, заметіль та ін.), згадки про факти біографії О. Пушкіна (стосунки поета з царем, отримання звання камер-юнкера та ін.), мова героя (насичена культурними ремінісценціями та алюзіями на противагу спрощеній мові нових “діячів мистецтва”).

Проблема мистецтва визначає особливості художньої структури п’єси М. Булгакова “Багровый остров”. Мотиви російської класики, у тому числі й пушкінські мотиви, створюють разючий контраст по відношенню до мотивів нової літератури й культури. “Ревизор”, “Горе от ума”, “Каменный гость”, “Гамлет”, “Бесы”, “Идиот” та інші твори класики, де утверджуються високі гуманістичні ідеї, протиставлені масовій літературі 1920-1930-х років, створеній на соціальне замовлення.

Пушкінський мотив відкриття прихованої сутності, що походить з драматичного твору “Каменный гость” О. Пушкіна, стає кульмінаційним центром твору М. Булгакова. Дон Гуан відкриває Донні Анні своє справжнє ім’я і свої почуття в напружений момент – перед смертю. А головний герой п’єси М. Булгакова драматург Димогацький відчуває потяг до розкриття своєї сутності у драматичний момент свого життя, коли забороняють виставу за його сценарієм. Якщо О. Пушкін у “Каменном госте” пише про кохання на межі життя й смерті, то М. Булгаков зображує стан мистецтва і становище людини-творця, які теж опинилися на межі життя й смерті. Зізнання Димогацького, що звучать у його монолозі і в яких містяться ремінісценції на пушкінський текст, сприймаються присутніми як вияв божевілля. Отже, мотив одкровення (відкриття прихованої сутності людини) у поєднанні з мотивом божевілля дає у п’єсі М. Булгакова потужний ефект – об’ємне зображення трагедії художника в алогічному, абсурдному світі.

Образ Димогацького у п’єсі “Багровый остров” корелює з образами Чацького, Дон Гуана і Поприщиним, а образ Савви Лукича – з Командором і Великим Інквізитором. Поєднання пушкінських мотивів з мотивами О. Грибоєдова, М. Гоголя, Ф. Достоєвського та ін. посилює викривальний пафос твору і вводить певні параметри для мистецтва. Цими параметрами, на думку М. Булгакова, є висока художність і моральні пріоритети – співчуття до людини і воля як необхідна умова для існування не тільки мистецтва, а й кожної окремої особистості. У зв’язку з цим особливого значення у п’єсі набуває мотив “маленької людини”, який потужно звучить у російській класичній літературі від часів О.Пушкіна і М. Гоголя. Продовжуючи традиції класики, М. Булгаков розглядає цей мотив в аспекті проблеми мистецтва, розкриваючи трагедію “маленького” літератора, котрому не дає можливості творити радянська система. Разом з тим М. Булгаков один із перших у російській літературі XX століття порушив питання про трагедію існування “маленької людини” загалом. В епоху стрімких соціальних змін, дискусій про “нову радянську людину” М. Булгаков розкрив сутнісні проблеми й драму життя “маленької людини”, яка потрібна системі лише як гвинтик.

У романі “Мастер и Маргарита” знайшли відбиток підсумкові роздуми письменника про вічне і тлінне, про справжнє мистецтво і псевдолітературу, про свободу і насильство. Доля майстра у романі М. Булгакова співвіднесена з долями видатних геніїв людства, в тому числі й О. Пушкіна. Тема “художник і влада” розкривається автором через зовнішні та внутрішні колізії, а також у різних планах – земному, космічному й міфологічному. Образ майстра у романі М. Булгакова допомагають створити мотиви, що походять з російської класики, зокрема з творів О. Пушкіна, − мотиви тернового вінця, свободи, пам’ятника, дороги та ін. У дисертації детально розглянуто мотив спокою, спільний для творчості О. Пушкіна і М.Булгакова. Пушкінське розуміння спокою як подолання всього суєтного і тлінного, як вихід до гармонії та свободи находить продовження у фінальних розділах роману М. Булгакова “Мастер и Маргарита”, де головний герой, проходячи випробування, здобуде врешті-решт бажаний спокій.

Точні й неточні цитати, образи, символи, сюжетні й позасюжетні елементи, що прийшли з пушкінських текстів (“Памятник”, “Зимний вечер”, “Пора, мой друг, пора…”, “Евгений Онегин”, “Скупой рыцарь” та ін.), у поєднанні з іншими алюзіями та ремінісценціями допомагають письменникові відтворити складний і насичений протиріччями сучасний світ, критерієм оцінки якого є передусім культура. На думку М. Булгакова, саме ставлення до духовних цінностей (а у збереженні їх і полягає значення культури) визначає сутність будь-якого суспільства і здатність його до розвитку. Сучасність у зображенні М. Булгакова не витримує перевірки культурою, тому автор звинувачує радянську дійсність з викривленою системою цінностей і уводить майстра і Маргариту в інший світ – спокою, гармонії, краси й свободи.

Мотиви російської та світової класики у романі “Мастер и Маргарита” тісно переплетені з біблійними мотивами, що дозволяє М. Булгакову відтворити у філософському контексті грандіозні масштаби боротьби добра і зла, що відбувається у суспільстві й душі людини.

 В останньому романі М. Булгакова знайшли розвиток наративні традиції, закладені О. Пушкіним у романі “Евгений Онегин”. Провідна роль автора в організації художньої оповіді, його особливі стосунки з читачем і героями, відкриті емоційні оцінки й філософські роздуми – усі ці прийоми пушкінської поетики творчо використані М. Булгаковим у романі “Мастер и Маргарита”.  

У четвертому розділі “Інтертекст у п’єсах “Зойкина квартира” і “Блаженство” розглянуті драматичні твори М. Булгакова з погляду інтертекстуальних зв’язків.

Велику роль в організації художньої структури п’єс “Зойкина квартира” і “Блаженство” відіграє інтертекст. Введення фрагментів чужих текстів, численних алюзій і ремінісценцій допомагає М. Булгакову актуалізувати певні мотиви, які, поєднуючись і накладаючись, формують ідейно-естетичний зміст творів. Інтертекстуальні зв’язки стають у п’єсах М. Булгакова основою для розвитку мотивів, функції яких різноманітні (імагогічна, сюжетно-композиційна, конструктивна, жанрова, стильова).

У п’єсі “Зойкина квартира” інтертекст охоплює твори, які належать до різних епох: російська та світова класика, сучасна М. Булгакову масова література, музичні фрагменти. Пушкінські мотиви відіграють у п’єсі провідну роль. Уже в редакції “Зойкиной квартиры” 1926 року романс С. Рахманінова на вірш О. Пушкіна “Не пой, красавица, при мне…”, рядок з якого (“Напоминают мне оне…”) наспівує головний герой Обольянинов, є композиційним центром твору й актуалізує мотив “другой жизни”, втрати моральних цінностей у світі. Ставши лейтмотивом п’єси, романс С. Рахманінова розкриває глибоку драму героя, його “випадіння” із сучасної дійсності. Мотив божевілля, який виникає в “Зойкиной квартире” у зв’язку з образом Обольянинова, акцентує божевілля довколишнього світу, де занепадають моральні ідеали і де людина втрачає своє єство.

Рядок із вірша О. Пушкіна “Из Анакреонта” (“Узнаю коней ретивых…”), яким Зоя характеризує Аметистова, актуалізує мотив гри, де ставкою стає людське життя, людська доля.

Роль психологічної кульмінації у п’єсі “Зойкина квартира” виконує монолог Гуся-Ремонтного, в якому звучать перефразовані рядки з “Пророка”   О. Пушкина (“Как труп в пустыне я лежал…”), що вводять у твір мотив духовної смерті. Якщо ліричний герой вірша О. Пушкіна “Пророк”, відкривши Бога, постає для вищого життя, то герой п’єси М. Булгакова не має духовної основи для відродження.

У редакції “Зойкиной квартиры” 1935 року автором значно посилені мотиви “другой жизни”, внутрішнього болю (звідси зміна прізвища Обольяннинов на Абольянинов), божевілля, гри, духовної смерті. Кількість текстів, які цитуються або згадуються, значно скорочено М. Булгаковим, але пушкінські тексти не тільки залишились, а навіть виразніше акцентовані письменником композиційно.

Пушкінські мотиви впливають на жанровий зміст “Зойкиной квартиры”, вони надають трагічного забарвлення комедійній оповіді, що дозволяє визначити п’єсу як трагікомедію. У двох редакціях п’єси М. Булгаков незмінно наполягав на трагічній складовій, яку здебільшого витворює пушкінській інтертекст.

У п’єсі “Блаженство” письменник розробляє тему нового суспільства, що звучала й у “Зойкиной квартире”. Тут мотив “другой жизни” спроектований на майбутнє, а воно, на думку автора, не залишає ніяких світлих надій. Як стверджує митець, загальне блаженство не може бути там, де людина духовно ница, де  зникають духовні пріоритети й свобода. Початок поеми О. Пушкіна “Полтава” (“Богат и славен Кочубей…”) створює контраст зображенню “радянського раю”. Пушкінські рядки, які звучать у вустах шахрая, акцентують процес девальвації цінностей у суспільстві 1920-1930-х років. У світі, зображеному М. Булгаковим, вже немає місця ані високим пристрастям, ані високій трагедії, ані високим подвигам, що мали місце у поемі О. Пушкіна “Полтава”. Тому пушкінські мотиви, введені у п’єсу за принципом контрасту, визначають перехід утопії в антиутопію. Створюючи твір про “радянський рай”, письменник з болем констатував, що теперішня дійсність не дає підстав для майбутнього блаженства. 

П’ятий розділ дисертації “Пушкін і його час у п’єсі “Александр Пушкин” присвячений аналізу драматичного твору М. Булгакова “Александр Пушкин”, який відзначається складною художньою структурою.

П’єса “Александр Пушкин” стала закономірним розвитком теми мистецтва і пушкінських мотивів у творчості письменника. Звернення до образу великого російського поета і найтрагічнішого періоду його життя – дуелі та смерті – дало можливість М. Булгакову вести розмову про стосунки художника й влади у широкому філософському контексті.

Розпочата разом з В. Вересаєвим п’єса “Александр Пушкин” була завершена М. Булгаковим цілком самостійно, оскільки митці згодом не дійшли спільної думки щодо трактування фактів біографії поета. Хоча драматург спирався на численні дослідження пушкіністів, водночас він прагнув дати свою, суто художню версію трагедії генія. Тому у п’єсі М. Булгаков не дотримується принципу точності фактів, власне, не факти визначають сюжетні лінії твору. Рушійною силою сюжету є система мотивів, які розкривають внутрішні колізії персонажів. Для письменника було важливо відтворити атмосферу задухи, стан важкої епохи, де немає місця творчості й волі. П’єса “Александр Пушкин” – це твір не тільки про останні дні О. Пушкіна, але й про страшні часи, які призводять геніїв до смерті.

У структурі п’єси М. Булгакова суміщені різні часові потоки – час історичний, біографічний й буттєвий, що виводить проблематику твору за межі пушкінської доби й робить її завжди актуальною. Говорячи про трагедію О. Пушкіна, М. Булгаков розмірковує і про свій час, про місію художника.

Оригінальність підходу М. Булгакова до образу О. Пушкіна виявляється в тому, що у п’єсі немає О. Пушкіна як дійової особи. Образ О. Пушкіна створений за допомогою висловлювань про нього інших персонажів (що дають об’ємне дзеркальне зображення), а також за допомогою творів (фрагментів) О. Пушкіна, які звучать у вустах інших дійових осіб. Поетичні рядки О. Пушкіна, на які покликаються герої, визначають провідні мотиви твору.

Лейтмотивом п’єси є мотив завірюхи, заметілі, що походить із вірша “Зимний вечер” О. Пушкіна. Цей вірш кілька разів звучить у творі й виконує роль обрамлення. Образ бурі, завірюхи покликаний відтворити атмосферу жахливого часу, посилення тривоги й трагізм загибелі митця.

Ключовим для розкриття конфлікту художника з владою є вірш О. Пушкіна “Мирская власть”, якому М. Булгаков надавав великого значення. Віршовані рядки О. Пушкіна трактуються драматургом як утвердження пріоритету влади духовної (художника) над владою земною (царя).

Використання цитат (точних і неточних) із шостого розділу “Евгения Онегина” дозволяє авторові розкрити внутрішні причини дуелі О. Пушкіна з Дантесом, відтворити кульмінаційний момент не тільки у біографії поета, а й в історії російського суспільства. Згідно з художньою концепцією М.Булгакова, загибель О. Пушкіна не була випадковою, вона стала закономірним результатом епохи, весь хід якої був спрямований на придушення свободи. Ці роздуми митця спроектовані і на його час.

У п’єсі “Александр Пушкин” актуалізовані такі усталені пушкінські мотиви, як мотив спокою, краси, волі, що звучать досить потужно на противагу драматичним подіям.

У своєму творі М. Булгаков стверджує перемогу свободи й творчості всупереч смерті й забуттю. Тому, хоча п’єса й завершується загибеллю і похованням  О. Пушкіна, фінал її спрямований у вічність, а пушкінські рядки, які звучать й після смерті поета, втілюють безсмертя генія, безсмертя справжнього мистецтва.

Образ О. Пушкіна у п’єсі М. Булгакова корелює з образами Ієшуа Га-Ноцрі і майстра з роману “Мастер и Маргарита”. Типологічні зв’язки поміж цими образами забезпечують мотиви творчості й пошуку спокою.

Пушкінські мотиви у п’єсі “Александр Пушкин” поєднані з біблійними мотивами духовного випробування, жертви, розп’яття, воскресіння. Проводячи паралелі між образом О. Пушкіна і образом Ісуса Христа, а з іншого боку – між образом Дантеса і образом Диявола, М. Булгаков підкреслював масштаб боротьби добра і зла, світла й темряви, яка відбувається у світі. Виняткову роль у цій боротьбі М. Булгаков відводить художникові, його творчості, що покликані одухотворити світ, перемогти морок і принести гармонію й красу.

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

Характерною особливістю художнього світу М. Булгакова є розгалужена мотивна організація. Мотивне мислення виявляється на всіх етапах творчого шляху письменника. У прозі й драматургії митця знаходимо складну систему мотивів, серед яких пушкінські мотиви відіграють провідну роль.

Звернення М. Булгакова до мотивів, пов’язаних з творчістю й біографією О. Пушкіна, було не випадковим. О. Пушкін у художній свідомості М. Булгакова ототожнювався з ідеями свободи, мистецтва, людяності. Пушкінські мотиви, спроектовані на сучасність, давали можливість М. Булгакову говорити про важливі проблеми своєї доби у широкому історико-культурному контексті. Пушкінські мотиви допомагали митцю актуалізувати такі теми, як призначення художника, його стосунки з владою, доля народу і моральний вибір особистості в період історичних потрясінь та ін.

Мотиви, що походять з творів О. Пушкіна, значно розширюють художній простір і художній час у творах М. Булгакова, виводять оповідь за межі побутових фактів на рівень буття. Спадщина О. Пушкіна, який представляє в російській літературі філософсько-психологічний струмінь, давала потужний імпульс і для творчих пошуків М. Булгакова у цьому ж напрямку. Пушкінські мотиви у творчості М. Булгакова, з одного боку, набувають глибокого філософського змісту, оскільки акцентують важливі питання буття, а з іншого,− мають психологічний підтекст, оскільки відображають духовні шукання героїв і самого автора, моральні деформації суспільства, важкий пошук ціннісних орієнтацій. Пушкінські мотиви у творах М. Булгакова є своєрідною точкою відліку для оцінки сучасності – це культура. Культурні параметри, введені митцем, дозволяли виявити абсурд довколишньої дійсності, процеси відчуження та нівелювання особистості. Крім того, російська культура, яка має потужний гуманістичний потенціал і волелюбний пафос, у свідомості М. Булгакова була пов’язана з категорією надії – на порятунок словом, мистецтвом, красою.

Пушкінські мотиви виявляються на різних рівнях прозових і драматичних творів М. Булгакова (фабульно-сюжетному, композиційному, образному, жанровому, стильовому та ін.) і дозволяють розглядати булгаковський текст різнопланово.

Апеляція до О. Пушкіна, як і до класики загалом, є прикметною рисою художнього мислення М. Булгакова, схильного до широких узагальнень. У творчості письменника знайшла втілення його оригінальна концепція світу й людини, а мотиви, в тому числі й пушкінські, виконують роль концептів у спадщині митця. Мотиви честі, слова, пам’ятника та інші стали ключовими концептами мислення письменника і важливими складовими його картини світу.

Діапазон пушкінських текстів, до яких звертається М. Булгаков, досить широкий: рання й пізня лірика О. Пушкіна, “Каменный гость”, “Пиковая дама”, “Капитанская дочка”, “Метель”, “Евгений Онегин” та ін. В орбіту художнього бачення М. Булгакова потрапляють і факти біографії О.Пушкіна.

Розвиток пушкінських мотивів у творчості М. Булгакова засвідчує еволюцію поглядів і творчого методу письменника. У ранніх творах  М. Булгакова (оповіданнях, фейлетонах, нарисах) акцентовані відомі пушкінські мотиви заметілі, Москви, честі. Мотиви “камер-юнкерства”, божевілля, пам’ятника, які звучать у повісті “Записки на манжетах”, накреслюють важливу для всієї творчості М. Булгакова тему “художник і влада”.

Створюючи велике художнє полотно про революцію і громадянську війну – історичну трилогію “Белая гвардия”, “Дни Турбиных”, “Бег”, М. Булгаков знову звертається до пушкінських мотивів, які поруч з іншими усталеними мотивами (Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.) забезпечують внутрішній зв’язок поміж творами. Мотиви заметілі, фатальної долі, гри, бігу, що походять з творів О. Пушкіна “Пиковая дама”, “Капитанская дочка”, “Метель”, “Песнь о вещем Олеге” та ін., сприяють розкриттю складних драматичних процесів, які відбувалися у російському суспільстві на межі віків. Апеляція до О. Пушкіна дозволяє М. Булгакову утвердити пріоритет моральних цінностей – дому, кохання, духовних зв’язків між людьми.

У п’єсі “Зойкина квартира” через звернення до поезії О. Пушкіна розробляються мотиви “другой жизни”, відчуження особистості, духовної смерті, божевілля. Викривальним пафосом наділені пушкінські мотиви у п’єсі М. Булгакова “Блаженство”.

Проблема взаємовідносин письменника з владою знайшла втілення у багатьох творах М. Булгакова. У п’єсі “Багровый остров” пушкінські мотиви протиставлені мотивам сучасного авторові мистецтва, створеного на потребу радянської ідеології. У цьому творі проникливо звучить тема “маленької людини”, що стала провідною у російській класичній літературі і яка у творчості М. Булгакова реалізується у цілій низці мотивів (“маленького щастя”, “маленького прибутку”, “маленького літератора” тощо). Говорячи про трагедію художника у п’єсі “Багровый остров”, письменник виявляє абсурдність радянського ладу, що знищує у людині все найкраще. Мотивна організація п’єси “Багровый остров” дозволяє створити модель нового мистецтва і модель нового соціального устрою, що викликали неприйняття у М. Булгакова.

Роман “Мастер и Маргарита” побудований на опозиціях: нове мистецтво і класика, справжня література і псевдолітература, світло і темрява, добро і зло, Бог і Диявол та ін. Пушкінські мотиви дозволяють авторові показати напружену боротьбу різних начал у світі й душі людини. Образ майстра втілює роздуми М. Булгакова про долю пророка у вітчизні, тому його історія може бути співвіднесена з життєписами видатних письменників-мислителів, у тому числі й О. Пушкіна. Пушкінське прагнення до свободи, світла, спокою, гармонії знаходить утілення у низці взаємопов’язаних мотивів, творчо опрацьованих М. Булгаковим у “Мастере и Маргарите”.

П’єса “Александр Пушкин” стала закономірним розвитком пушкінських мотивів у творчості М. Булгакова. Образ поета, створений без самої дійової особи, а за допомогою лише мотивів і чужих оцінок, свідчить про художнє новаторство М. Булгакова. У такому підході виявляється, з одного боку, трагедія художника, а з іншого – ідея непереможності справжнього мистецтва, його торжество над світом зла й насильства. Звернення до біографії О. Пушкіна дало можливість письменникові говорити про проблеми свободи й творчості у широкому історико-культурному контексті з проекцією на власну долю й долю своїх співвітчизників, котрі зазнали переслідувань з боку влади. Образ Олександра Пушкіна із п’єси (як утілення честі, свободи, високого призначення) органічно входить у галерею улюблених героїв М. Булгакова – Олексій Турбін, Ієшуа Га-Ноцрі, майстер.

Багато пушкінських мотивів проходять через всю творчість М. Булгакова і стають лейтмотивними, посилюючи ті чи інші акценти у творах митця (заметіль, честь, “рок событий”, гра, спокій, слово, пам’ятник та ін.).

Пушкінські мотиви у творчості М. Булгакова виконують різноманітні функції. Вони можуть створювати основу фабули (“Записки на манжетах”, “Александр Пушкин”), визначають розвиток сюжетних ліній (“Записки на манжетах”, “Багровый остров”, “Александр Пушкин” та ін.). У деяких творах письменника пушкінські мотиви відіграють важливу композиційну роль, наприклад, виконують функцію обрамлення (“Дни Турбиных”), кульмінації (“Багровый остров”, “Зойкина квартира”). Оніричні мотиви у п’єсі “Бег”, серед яких наявні й пушкінські, стають основою художньої структури твору. У всіх текстах М. Булгакова пушкінські мотиви сприяють створенню художніх образів, розкриттю внутрішніх колізій. Тому пушкінські мотиви, виконуючи імагогічну функцію, стають ще й важливим засобом психологізму у творчості М. Булгакова.

Наявність пушкінських мотивів впливає на жанровий зміст творів М. Булгакова. Так, розвиток пушкінського підходу до історії в романі “Белая гвардия”, “Дни Турбиных”, “Бег”, дозволяє кваліфікувати ці твори як історико-філософську трилогію про долю людини й суспільства у перехідну добу. Введення пушкінських мотивів у п’єсах “Зойкина квартира” і “Багровый остров” надає трагічний підтекст комедійним ситуаціям, що притаманно жанру трагікомедії. У п’єсах “Багровый остров” і “Блаженство” пушкінські мотиви беруть участь у створенні моделі соціального устрою, що свідчить про те, що М. Булгаков використовував арсенал класики у розробці жанрів утопії та антиутопії. Завдяки різноманітним мотивам російської та світової культури “Мастер и Маргарита” набуває філософсько-психологічного змісту й засвідчує оновлення М. Булгаковим жанру російського роману. Загалом, у художній спадщині М. Булгакова не діє принцип “чистоти” жанру, твори письменника можуть бути прочитані у різних площинах, які багато у чому залежать від розгалуженої системи мотивів.

Слід відзначити й те, що нерідко один і той самий мотив у творах М. Булгакова може бути поліфункціональним, виконуючи одночасно декілька художніх функцій.

Способи вираження пушкінських мотивів у булгаковських текстах різноманітні: цитування (повне/неповне, точне/неточне), алюзії, ремінісценції, використання усталених пушкінських образів, символів, прийомів поетики тощо.

Пушкінські мотиви у творчості М. Булгакова активно взаємодіють з іншими мотивами російської класики (М. Гоголя, Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.), світової культури (Й.В. Гете, Г. Сковороди, Ж. Верна та ін.), Біблії, сучасної письменникові літератури. Кількість джерел, використаних М. Булгаковим, а внаслідок цього – розмаїття інтер-текстуальних зв’язків, дозволяє митцеві відтворити складну картину світу, де критерієм оцінки життя людини й суспільства є культурні цінності.

Розгалужена система мотивів, де пушкінські мотиви відіграють провідну роль, є характерною особливістю індивідуального стилю М. Булгакова.

У творчості письменника розвиваються традиції російської класики і водночас використовуються новітні засоби модернізму й постмодернізму, що знайшло відображення у мотивній організації прози й драматургії митця.

Широке використання пушкінських мотивів у творах М. Булгакова свідчить про творчий діалог між двома видатними художниками, який відбувся через століття й стосувався найважливіших питань буття, людського існування й мистецтва.