СПЕЦИФИКА АВТОРСКОГО САМОПОЗНАНИЯ В ПРОЗЕ М.М. ЗОЩЕНКО («ВОЗВРАЩЁННАЯ МОЛОДОСТЬ», «ГОЛУБАЯ КНИГА», «ПЕРЕД ВОСХОДОМ СОЛНЦА») : СПЕЦИФІКА АВТОРСЬКОГО САМОПІЗНАННЯ В ПРОЗІ М.М. ЗОЩЕНКО («ПОВЕРНЕНА МОЛОДІСТЬ», «БЛАКИТНА КНИГА», «ПЕРЕД СХОДОМ СОНЦЯ»)



Название:
СПЕЦИФИКА АВТОРСКОГО САМОПОЗНАНИЯ В ПРОЗЕ М.М. ЗОЩЕНКО («ВОЗВРАЩЁННАЯ МОЛОДОСТЬ», «ГОЛУБАЯ КНИГА», «ПЕРЕД ВОСХОДОМ СОЛНЦА»)
Альтернативное Название: СПЕЦИФІКА АВТОРСЬКОГО САМОПІЗНАННЯ В ПРОЗІ М.М. ЗОЩЕНКО («ПОВЕРНЕНА МОЛОДІСТЬ», «БЛАКИТНА КНИГА», «ПЕРЕД СХОДОМ СОНЦЯ»)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі визначено актуальність теми, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, подано методологічну базу, розкрито наукову новизну, практичну й теоретичну значущість роботи.


Перший розділ дисертації «Художнє самопізнання автора як літературознавча проблема» містить два підрозділи. Оскільки проблема самопізнання – предмет вивчення цілої низки дисциплін, одним із головних завдань цього дослідження стало осмислення авторського самопізнання у літературознавчому аспекті. У зв'язку з цим виникла необхідність уточнення поняття «авторське самопізнання» й виявлення взаємозв'язку між самопізнанням у літературній творчості та психологізмом.


Звертаючись до творчості письменника, досліджуючи етапи його мистецького шляху, літературознавець неминуче зіштовхується з проблемою осмислення мотивів творчості й пов'язаних із ними життєвих цінностей, смислів. Базовий мотив творчості – це прагнення людини пізнати власну особистість, зрозуміти своє призначення і «реалізувати» себе. У цьому прагненні художня творчість постає як самопізнання, а діяльність самопізнання являє собою інтелектуальну й духовну творчість, що переносить акценти із зовнішнього світу на внутрішнє «я». У зв'язку з цим можна говорити про самопізнання як про літературознавчу проблему, художній феномен, без осмислення якого проникнення у внутрішній світ автора і його твір, по суті, неможливе.


Авторське самопізнання ми розуміємо як духовну, емоційно-вольову й інтелектуальну активність художника, спрямовану на усвідомлення власної індивідуальності, осмислення унікальності свого біографічного досвіду («людини внутрішньої») з допомогою різних форм та засобів художньої творчості.


У підрозділі 1.1 «Авторське самопізнання і психологізм» доводиться, що самопізнання є однією зі змістових складових художнього психологізму, у цьому й полягає їх глибинний взаємозв'язок. Психологізм є способом художнього осягнення внутрішнього світу не тільки персонажів, а й самого автора. Ідейно-естетичний зміст творів так чи інакше відображає життєву позицію автора, його духовні шукання, питання, пов'язані з усвідомленням «власного я». Розвиток і вдосконалення форм психологізму в літературі відбувається в міру заглиблення самопізнання письменника через рефлексію у творчій діяльності. Ідея самопізнання не обов'язково реалізується у творі як самоціль, творчість може екстериоризуватись, перетворюючись із суб'єкта на об'єкт, що вимагає від письменника самовтілення у творчому акті й таким чином направляє його на шлях самопізнання. Авторське самопізнання і художня творчість (через яке воно й реалізується) – це сукупність процесів, що створюють специфічну взаємопроникаючу і взаємообумовлену діяльність.


Осмислення самопізнання як літературознавчої проблеми потребує врахування філософського, психологічного та релігійного контекстів. Такий підхід забезпечує цілісність дослідження, сприяє розгляду даного феномену всебічно і в історичній динаміці.


У підрозділі 1.2 «Самопізнання в літературній творчості: генезис, контекст» пунктирно простежено генезис досліджуваної проблеми, визначено найсуттєвіші  концепції самопізнання. Важливим орієнтиром при розв’язанні цього питання став інтерес М. Зощенка до особистостей видатних мислителів минулого, життя і творчість яких він аналізує у своїх повістях («Возвращённая молодость», «Перед восходом солнца»). Дослідження генезису та історико-культурних контекстів теми самопізнання у гуманітарному знанні, звернення до концепцій філософів (Сократ, Ф. Шлегель, М. Монтень, Е. Кант, Г. Сковорода, Ф. Ніцше, М.Бердяєв, В. Несмєлов), духовних письменників (Г.Богослов, Аврелій Августин, Ісаак Сирін, Симеон Новий Богослов, І. Бренчанінов, І.Кронштадтський), розгляд теми самопізнання у художніх текстах Лонга, Ж.-Ж. Руссо, Й. Ґете, М. Ломоносова, А.Мюссе, М. Лермонтова, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, письменників Срібного століття, у роботах З.Фрейда і К.Г. Юнга дало змогу зробити наступні висновки. Процес розвитку літератури виявляє тенденцію незмінного протистояння теоцентричного й антропоцентричного підходів у розумінні сутності самопізнання; вибір одного з них визначає ідейно-естетичну своєрідність творчості письменника, впливає на пошук методів та засобів художнього зображення. Так, теоцентричний світогляд визначає характер художнього самопізнання: особливий духовний настрій, якому притаманне бачення своїх недоліків, усвідомлення власної гріховності, розуміння того, що найнебезпечніший ворог для людини знаходиться у ній самій. Це зумовлює прагнення до самовдосконалення на шляху до Бога, за допомогою Бога. При антропоцентричному підході художнє самопізнання пов'язане з психологічною можливістю через саморозкриття у творчості проникнути у світ своїх бажань і почуттів (у тому числі забутих, витиснутих), усвідомити їхні мотиви, зрозуміти причини своїх вчинків. «Розповівши» свою історію людям, звільнитися від неї. Підґрунтям такого розуміння є переконаність у тому, що доля людини – в її власних руках.


За умов боротьби теоцентричної та антропоценричної свідомості у творчому процесі, в атмосфері літературно-філософського естетизму формувалася особистість письменника М.Зощенка, котрий усе життя прагнув до пізнання «своєї фізики та метафізики».


Другий розділ «Особливості й етапи авторського самопізнання М. Зощенка» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Самопізнання – вектор творчого становлення і розвитку М. Зощенка» вивчається початковий етап письменницької біографії – 1914-1920 роки як найважливіший період у формуванні самопізнання і художнього методу М. Зощенка. У дисертації показано, що прагнення М. Зощенка зрозуміти й пізнати себе зумовлене, з одного боку, високою пізнавальною активністю його особистості загалом, інтелектуальною діяльністю (схильністю до аналізу й самоаналізу, самостійністю і креативністю мислення), а з іншого боку – духовністю, прагненням відповісти на «вічні питання»: добра і зла, справедливості, людського й письменницького призначення. Ці риси особистості М.Зощенка виявлялися протягом усього його життя, визначаючи спрямованість його творчості.


Проаналізувавши спогади письменника про дитинство («Перед восходом солнца»), можна відзначити допитливість М.Зощенка-дитини, прагнення зрозуміти мотиви вчинків «дорослих». Намагаючись осмислити, що відбувається у світі, хлопчик ставить питання дорослим, однак, за словами автора, «объяснение не вносит  ясности в его голову» («Мама плачет»). Заплутані, а часом і тривожні думки про довколишній світ, про людей і про себе в цьому «страшному світі» не знаходять свого розв’язання. У зв'язку з цим завдання відкладається на майбутнє: «Я вырасту большой и тогда сам узнаю, что делается в этом мире» («Страшный мир»); «Узнаю, почему бывают виноваты люди, если они решительно ни в чем не виноваты» («В мастерской»). Осмислення цих глибинних, екзистенціальних питань з великим напруженням відбувається вже в юності М. Зощенка, про що свідчать його листи до сестри й матері, ранні, «донадруковані» твори. На перший план висувається проблема розуміння й віднайдення себе у «страшному світі». Період становлення особистості письменника пов'язаний із болісним самовизначенням: боротьбою між розумом і душею. «Путь мозга – путь жалких пяти чувств, которые обнимают жизнь в её глупой и грустной будничности. Путь души – путь через пропасти с мучительным предчувствием иной жизни. Путь мозга – путь математики, логики и естественных наук; душа – праздничный день – она не знает интегралов ни во времени, ни в пространстве», – писав М. Зощенко у 1919 році.


Атмосфера творчого підйому напередодні «великих змін», що відбувалися у суспільстві, злам старої культури, відчуття удаваної «волі», що обіцяла нові можливості, і водночас жах перед цим не зрозумілим ще життям, нестабільність, зсув ціннісних орієнтирів визначають остаточний вибір письменника – відмову від «містичних настроїв», прагнення до усвідомлення життєвої реальності, пізнання специфіки соціально-практичних відносин, свого місця в них. Зощенко вибирає раціональний підхід до життя й літератури.


У зощенкознавстві 1930-1950 років і в сучасний період утвердилася думка про те, що творчість письменника поділяється на два зовсім не схожих один на інший етапи: 1920-і роки, позначені особливою формою оповіді (рос. «сказ») і 1930-1940-і роки – час створення науково-художніх творів (Ц. Вольпе, Б. Бегак, А. Гулига, М. Чудакова та ін.). «Новий Зощенко» в оцінці літературознавців найчастіше характеризується феноменом раптового його перетворення із загальновизнаного сатирика на нікому не відомого письменника-дослідника. У дисертації розглянута творча еволюція митця, здійснено спробу поглянути на шлях М. Зощенка по-новому з урахуванням зв’язку ранніх і пізніх пошуків художника. У зв'язку з цим у підрозділі 2.1 запропоновано аналіз «донадрукованих» і ранніх творів М. Зощенка, вивчені соціально-культурні та біографічний контексти його творчості,  що дало змогу констатувати: М. Зощенко із самого початку свого професійного шляху був письменником-дослідником. «Разючого різкого зламу» (визначення М. Чудакової) у творчості письменника на межі перших десятиліть ХХ століття не було: перехід автора від сатиричної новелістики до науково-художньої прози був не «раптовим», а послідовним і цілком закономірним. Зощенко на початковому етапі творчості ретельно вибудовував свій стиль (так звана зощенківська розповідь – рос. «сказ»), досліджуючи кризові явища літератури, виявляючи специфіку творчих тенденцій у мистецтві нового часу. Із метою вироблення професійної стратегії письменник використовував власний творчий алгоритм, що відповідав потребам його особистості щодо самореалізації та реаліям історичного моменту. У одній із автобіографій він писав: «Я родился в интеллигентной семье. Я не был, в сущности, новым человеком и новым писателем. И некоторая моя новизна в литературе была целиком моим изобретением». Кожна розповідь, кожна книга М. Зощенка була замислена «як постановка тієї чи іншої життєво важливої проблеми» (Ю. Томашевський). Творчі знахідки у процесі розв’язання певної проблемної ситуації, яку М.Зощенко вмів бачити й аналізувати, характерні для всієї творчості письменника загалом.


Усвідомлюючи проблемність ситуації, він міг сформулювати суть питання. Головним таким питанням у той період було розв’язання суперечностей між вимогами нової радянської літератури і можливостями письменника; між його потребою «бути собою» і бажанням «пристосуватися до життя». Письменник чітко визначав для себе ті завдання, у процесі вирішення яких зазначені протиріччя можна було усунути. Свою особисту проблему М. Зощенко вирішував глобально, замислюючись над долею літератури взагалі. «Завдання» письменника полягало в аналізі літератури, що перебуває у кризовому стані, у переоцінці культурних здобутків, осмисленні феномена нового «бідного» читача, вимог літератури відповідно до духу того часу. Почувши музику «вуличних слів і виразів» (О. Ремізов), «практичну мову» (В. Маяковський), відчувши своєчасність нових інтонацій у блоківській поемі «Двенадцать», М. Зощенко став вивчати ці «нові звуки». 1920 рік проходить під знаком пошуку стилю. Про те, що «ключ» знайдений, він уперше повідомив своїй сестрі Валентині: «Я нашел способ передать на бумаге человеческую речь».


Досліджуючи мову зощенківських персонажів, багато літературознавців звертають увагу на «багатоголосся стильових потоків» (Н. Попова) у сатиричній новелістиці М. Зощенка. Під цим мовним феноменом, так само як і під іншими лексико-синтаксичними явищами (навмисне використання тавтологій, синонімічних повторів слів та словосполучень, асоціативних стрибків, недоречних вступних слів), які властиві персонажам зощенківської прози, розуміється принцип творчої діяльності письменника, котрий умів виділяти, класифікувати, а потім синтезувати різні мовні шари. Завдяки цьому М. Зощенко майстерно змалював психологію свого героя, не звертаючись до прямих авторських оцінок або описовості. Об'єктом художнього опрацювання письменника стало мислення героя, крізь призму якого автор відображав реальну дійсність. Мовна недосконалість персонажів М. Зощенка зумовлена їхньою інтелектуальною й духовною неспроможністю і заочно компенсована особистісними якостями їхнього творця. Пошуки письменника стосовно нових тем і мови були перевірені ним у перших друкованих творах і отримали найвищу оцінку читачів і визнання критиків. Отже, розв’язання «завдання» М. Зощенка щодо віднайдення «свого стилю у безстильовій ситуації» (М. Чудакова), пройшовши всі відповідні етапи (вивчення умов, визначення проблеми, постановка питання, пошук, створення версій, перевірка), було блискуче здійснено.


Поряд із темами «старого світу», які поступово відходили на другий план, у зощенківській новелістиці активно розроблялися теми безглуздості «сьогодення», нівелювання загальнолюдських цінностей, виокремлювалися, аналізувалися й узагальнювалися явища соціального й особистого життя сучасника. У цьому полягає глибинний змістовний взаємозв'язок творчості М. Зощенка 1920-х, 1930-х, 1940-х років.


Підрозділ 2.2 «Своєрідність авторської концепції у повісті «Возвращённая молодость». Із метою осмислення специфіки «Возвращённой молодости» як новаторського твору для свого часу і за формою, і за змістом у цьому підрозділі проаналізовано реалії соціально-культурного життя кінця 1920-х – початку 1930-х років у співвіднесенні з особистим досвідом письменника, його інтересами, системою цінностей, ідейно-естетичними шуканнями. Загострення психоневрозу, страх перед смертю змушують М. Зощенка шукати рецепт «повернення молодості», що спонукує його звернутися до науки. Ретельне вивчення робіт із психофізіології вплинуло на світоглядні позиції письменника в той час. Факти свідчать про те, що в період роботи над книгою він виявляв себе як активний матеріаліст, що не могло не позначитися на авторській концепції твору. У «Возвращённой молодости» переважає активна авторська свідомість. М. Зощенко «доручає» текстовому авторові розкрити художню ідею: пізнати себе – означає опанувати собою, організувати своє життя на розумних началах. Згідно з цим інтерпретуються та оцінюються певні життєві явища. Однак  упродовж реалізації ідеї у творі спостерігається наближення героя-автора до письменника. Це зумовлено проникненням М. Зощенка у досліджувану тему, зануренням у науковий матеріал, тепер уже філософського та психологічного ґатунку.  Проте, звертаючись до науки, М. Зощенко не може відкинути і тему духовного життя людини. Ця проблематика постійно виникає у тексті твору, «витікаючи із надр душі письменника» (метафора К.Г. Юнга), визначаючи підтекст, однак внаслідок багатьох причин залишається невирішеною. Щодо підходу до теми автор писав: «Я знаю, что я до чрезвычайности опростил, так сказать, огрубил всю предложенную схему жизни, здоровья и смерти. Подозреваю, что кое-что значительно сложнее и кое-что просто непонятно моему воображению».  Композиційний прийом «повість у повісті» і зміст «внутрішньої повісті» про професора Волосатова («людини, що зуміла повернути свою молодість») мають сатиричний характер, що підтверджується і формальними особливостями: іменами та портретами героїв, особливою організацією художньої мови, використанням прийомів гротеску тощо.


Частина книги «Комментарии и статьи к повести «Возвращённая молодость» претендує на науковий стиль, про що свідчать різні компоненти тексту (заголовки, посилання, авторські примітки, довідки, коментарі), які розкривають авторську суб'єктивність. Активно використовується наукова фразеологія. У змісті також відбулися кардинальні зміни: історію про життя професора-обивателя заступили історії про великих людей, зникло комічне, з'явилися природничо-наукові теми. Іншим постає тепер і образ автора: це людина допитлива, мисляча, яка прагне навчити себе та інших «жити правильно». Однак, попри різницю між повістю й коментарями до неї, незважаючи на монтажність побудови частин твору, їх дискретність, розбитість на окремі розділи й параграфи,  вони змістовно об'єднані, причому набагато глибше, аніж це здається на перший погляд. Вони «змонтовані енергією авторської думки» (В. Халізєв). Якщо не поділяти «Возвращённую молодость» на складові, як це роблять зазвичай критики, а сприймати як єдине ціле, ми побачимо найширший спектр героїв: від типово зощенківських персонажів-міщан до філософів, письменників, великих учених різних часів і народів. Ці герої, зібрані в один твір, об'єднані цілісністю задуму автора. Домінантними особливостями «Возвращённой молодости» як цілого є звернення до глибинних людських бажань та прагнень, що визначають спосіб життя, вчинки та поведінку. Такими загальнолюдськими бажаннями від Канта і Ґете до Каретникова й Кашкіна є, на думку письменника, фізичне і розумове здоров'я, тілесна бадьорість і молодість. Детальний аналіз твору засвідчив, що проблематика, за розробку якої взявся письменник, має ноогенну природу, пов'язану із втратою або відсутністю сенсу життя, ціннісними конфліктами. Таким чином, авторська концепція самопізнання у цьому творі виявилася, щонайменше, неповною. Вирішення зазначеної проблематики не задовольнило, в першу чергу, самого письменника, про що свідчать його коментарі у пресі та виступи на диспутах, присвячених книзі.


Одна з провідних ідей «Возвращённой молодости» (що неодноразово відзначалося дослідниками) –  популяризація наукових знань, викладення їх у доступній масовому читачеві формі. Жанр, що поєднує розважальне оповідання й документальний матеріал, з одного боку, більш переконливий, з іншого боку – «мотивує» читача, підтримує його інтерес до читання. Крім того, М. Зощенко діє у руслі своєї декларативної боротьби з психологізмом, стверджуючи своїм твором новаторську тенденцію у радянській літературі: синтез науки, мистецтва, соціальної педагогіки. Насправді у «Возвращённой молодости», безсумнівно, присутній психологізм, що набував інших, відмінних від класичної російської літератури, форм. Автор не звертається безпосередньо до проблем внутрішнього світу людини, у прозі Зощенка ми не знайдемо детальних і глибоких зображень почуттів, думок і переживань героїв. Однак у цій повісті, як і в наступних, подано відповіді на екзистенціальні питання, пов'язані з пізнанням різних складових «я». Така ідейна проблематика зумовлює специфіку психологізму, що певною мірою є відображенням авторської психології. Це втілюється у філолофсько-іронічних інтонаціях, що звучать у повісті про професора Волосатова (на наш погляд, вони розкривають ставлення М. Зощенка до рецепту повернутої молодості, що використовував головний герой); у логічних висновках (наукові коментарі); у влучних авторських спостереженнях, у прагненні пізнання, інтересі до людини як унікального й суперечливого явища; у питаннях дослідницького характеру («Здесь следует сделать такое сравнение – мозг здоровый, нормальный и мозг больной, истощённый. Какая же разница в их работе? И в чём именно эта разница»).


Підрозділ 2.3 «Специфіка авторської рефлексії в «Голубой книге» присвячений аналізу соціальної, культурної й історичної рефлексії автора та її художньому вираженню в повісті  «Голубая книга». Розв’язання цих проблем дає можливість визначити роль і місце твору у доробку письменника, в еволюції його головної імпліцитної теми – самопізнання.


Авторська рефлексія нами розуміється як принцип мислення автора твору, що направляє його на усвідомлення й оцінку того, що відбувається з ним, і критичний аналіз того, як це відбивається на творчій діяльності. Зрозуміло, що не все піддається рефлексії, саме тому при осмисленні впливу авторської рефлексії на зміст та структуру твору виявлялися й приховані, неусвідомлені мотиви творчості.


На підставі аналізу твору, вивчення історії його створення, соціально-культурного контексту, світоглядних засад та особистісних прагнень автора встановлено, що об'єктом  пізнання в «Голубой книге» є не «генеалогічне древо міщанина» (О. Старков), а людина з її земними потребами й покаліченою духовністю, з проблемами у громадському й особистому житті. Зображення предметного світу в «Голубой книге» майже відсутнє. Психолого-художнє дослідження автора присвячене суперечливій людській природі як онтологічному явищу. Основним завданням письменника став розгляд людської схильності до пристрастей як «по горизонталі» (одвічність теми, незмінність у часі), так і «по вертикалі» (незалежність від станів та соціально-економічних формацій). Через аналіз людських стосунків у «великому» й «малому» історичному часі (історичні новели та розповіді про наші дні) автор відзначає втрату людьми духовних цінностей: любові, вміння прощати, взаєморозуміння, поваги, чесності. У прагненні до земних благ герої М.Зощенка хочуть якнайбільше одержати їх від життя (про це, по суті, йдеться в усіх творах письменника). Життєва нісенітниця, зображена в книзі як універсальна характеристика буття, наповнює, на думку митця, світ неправдою й несправедливістю. Автор прагне пізнати процес розвитку людини у суспільстві. «У чому зміст буття?», «Як, незважаючи ні на що, залишитися людиною?», «Як навчитися поважати, любити і прощати ближнього» – ось коло питань, що звучать у підтексті твору. Прагнучи навернути на правильний шлях «шановних громадян», письменник не міг не звернутися до власного буття, оскільки без пізнання самого себе пізнання і зцілення іншого неможливе. Звертаючись до універсальних тем (грошей, любові, підступництва, життєвих невдач), письменник осмислював насамперед свій життєвий досвід. У творчості М. Зощенка знайшла відбиток авторська екзистенція.


Аналіз літературознавчих досліджень «Голубой книги» (С.Антонова, А. Гурштейна, О. Димшиця, Д. Молдавського, О. Старкова, І.Сухих, М. Чудакової, Ю. Щеглова) дає право констатувати, що критики здебільшого звертають увагу на роздвоєння звичного зощенківського героя (на оповідача й розповідача), збагачення його новими, незвичайними психологічними рисами. На нашу думку, в «Голубой книге» автор-оповідач і розповідач не роздвоюються, а навпаки, зливаються в одне ціле. Оповідач задає тон, рухає філософську ідею, тобто виконує завдання, недосяжне для «міщанина, обивателя». А традиційний герой-розповідач своїм розмовним монологом допомагає, у свою чергу, інтелігентному авторові реалізувати його справжні почуття. У підрозділі простежується складна художня взаємодія між образами оповідача й розповідача.


Оповідання побудоване таким чином, що численні персонажі різних частин твору («історичних новел» і «розповідей про сучасність») один із одним аж ніяк не стикаються. Предметні, просторово-часові й причинно-наслідкові «зчеплення» між ними відсутні. Однак вони пов'язані внутрішньо, змонтовані емоційно-смисловими зв'язками. Із зіставлення історії та сучасності випливає авторский висновок про те, що людські стосунки залишаються незмінними. За своїм внутрішнім звучанням, глибинною змістовною домінантою «Голубая книга» сприймається як  проповідь, мета якої – спонукати пересічного читача замислитися над сенсом життя, звернутися до внутрішнього світу, а також дати людям надію на майбутнє. Історична рефлексія автора неминуче призводить його до саморефлексії, і проповідь логічно змінюється сповіддю з усіма притаманними їй стильовими ознаками.


У підрозділі 2.4 «Сповідь як спосіб авторського самопізнання у повісті М. Зощенка «Перед восходом солнца» досліджується природа сповідального у творі. Духовна еволюція письменника привела М.Зощенка до «головної книги» його життя – «Перед восходом солнца». Саме тут художник сподівався пройти через катарсис і позбутися «гнітючого» стану, що випливає з «Возвращённой молодости» та «Голубой книги» і залежить не тільки від фізичного здоров'я й соціальних умов, але, безсумнівно, від чогось більшого, суто особистого, інтимного. Саме це «суто особисте» і стає предметом творчого пізнання письменника в його підсумковому творі.


Потреба звільнення від психологічних проблем шляхом «промовляння» їх у художньому тексті визначила тему та ідею твору. За експліцитною темою перемоги розуму над стражданнями, старістю і смертю, прихована тема страждань, старості, смерті, страху перед ними. Сповідь як метод самопізнання стала своєрідним способом самопсихотерапії, у процесі якої письменник здійснив спробу глибше зрозуміти й «відреагувати» на власні хворобливі симптоми й психотравми. Всепоглинаючий інтерес письменника до власного «Я», прагнення самопізнання дозволяє віднести «Перед восходом солнца» до класичної сповідальної літератури (М. Монтень, Ж.-Ж. Руссо, Л. Толстой та ін.). У книзі є всі жанрові ознаки сповіді в літературі: розповідь від першої особи, наповнена особистими одкровеннями історія, прагнення зрозуміти «кінцеву істину» про себе на тлі широкої та яскравої історико-культурної панорами. Письменник неодноразово підкреслював, що його книга – не автобіографія. У повісті представлена інтробіографія письменника, у якій аналізуються не так факти «зовнішньої» біографії, як факти життя «внутрішнього»: почуття, емоції, психічні стани, бажання, прагнення, мотиви вчинків. Монтажна композиція твору побудована на хронологічних зсувах. Автор вільно переходить від одних подій свого життя до інших, більш ранніх, далеких, потім знову повертається в сьогодення, розмірковує про майбутнє, намагаючись зрозуміти й відрефлексувати «істину про себе». Усе це свідчить про неухильне прагнення М. Зощенка художньо осмислити психологічні феномени власного життя, знаходячи їм відповідне підтвердження у долях інших людей. «Промовляючи» у художньому тексті не тільки свої, але й чужі страхи, М. Зощенко намагається раціонально осмислити їх, щоб звільнитися від них. Крім того, автор передбачав, що і читач може виявитися об'єктом «літературного лікування» за умови аналогічного психічного складу особистості («Я утверждаю только то, что относится лично ко мне и отчасти к людям искусства»).


 Третій розділ «Концептуальна єдність повістей «Возвращённая молодость», «Голубая книга», «Перед восходом солнца» присвячений осмисленню обраних для аналізу творів як художнього цілого,  розкриттю єдності авторського задуму.


Ідейний задум творів пов'язаний із системою цінностей автора. У інтерв'ю, у висловлюваннях на диспутах, у листах М. Зощенко говорив про різні для кожного твору завдання відповідно до літературних настанов історичного моменту: у «Возвращённой молодости» – це вміння фізіологічно правильно організувати своє життя; у «Голубой книге» – створення «сатири позитивної», викриття міщанства в історичному масштабі; у повісті «Перед восходом солнца» – боротьба з фашизмом. Однак, як було показано в другому розділі дисертації, зміст кожного твору набагато ширший за визначені М. Зощенком завдання. Усім творам притаманна багатоплановість, наявністю глибоко особистісного, прагнення розібратися з життєво важливими проблемами. Основна думка автора зосереджена у підтексті. Специфіка трилогії М.Зощенка у тому, що саме підтекст як композиційний засіб, «прийом виразності» (О. Жолковський, Ю. Щеглов) є одним із об'єднувальних компонентів трилогії. Так, у «Возвращённой молодости» у підтексті розкрито зміст, пов'язаний із духовними аспектами людського життя, без звернення до яких осмислення теми фізичного здоров'я та довголіття неможливе. У «Голубой книге» – це історичні й соціально-політичні алюзії. У повісті «Перед восходом солнца» – у підтексті прихована історія «безпричинної туги» митця.


Твори поєднує і відсутність деталізованого зображення. Художньо відтворювана предметність позбавлена значних описів інтер'єрів, пейзажів. Винятком є лише яскраві портретні характеристики. Так, наприклад, портретному описові професора Волосатова в «Возвращённой молодости» присвячений окремий підзаголовок «Его наружность и нравственные качества», у назві якого, на наш погляд, міститься пояснення М. Зощенком цього художнього опису. Мета автора – через зображення рис портрету «зовнішньої людини» розкрити «людину внутрішню», тобто наблизитися до імпліцитного завдання всієї трилогії. Непряме (наприклад, через відображення мислення героїв) освоєння внутрішнього світу персонажів характерне для зощенківського психологізму загалом.


Важливим структурним елементом трилогії є новела з притаманним їй особливим підтекстом. Новела «має наслідувальний, реставраційний характер і сприймається іронічно, як усвідомлення неможливості повної творчості» (Б. Грифцов). Нескладний динамічний сюжет, захоплюючи читача, відводить його від болючих проблем і горя. Однак, розважаючи читача, автор разом із тим широко використовує підтекст. За формою «історичного анекдоту» прихований актуальний і хворобливий «внутрішній зміст».


Загальною рисою всіх трьох книг є авторська спрямованість до науки. Такий письменницький хід відповідав вимогам часу, був актуальним у розмові про людину у всіх її іпостасях (індивід/біологічне – «Возвращённая молодость»; особистість/соціальне – «Голубая книга»; індивідуальність/психологічне – «Перед восходом солнца»). Однак протиріччя у світогляді автора, неможливість відкритого вираження своїх ідей знайшли відбиток у його творах, викликали у письменника почуття провини («как свинья, забрел в чужой огород», «как слесарь, который, поковыряв замок, так и не открыл его в силу своей малой квалификации»).


У роботі відзначено інтенцію творчого процесу М. Зощенка на велику авторську відкритість, на екстерналізацію, коли творчість постає понад соціальними й політичними настановами письменника. Від однієї частини трилогії до іншої екзистенціальні творчі переживання автора виражаються дедалі більше відкрито. Це виявляється в більшому наближенні оповідача до автора, аж до повного ототожнення їх у повісті «Перед восходом солнца», у посиленні психологізму; у перенесенні просторово-часових координат на внутрішній план – авторську саморефлексію. Характерно, що такі зміни відбуваються паралельно з ускладненням проблематики трилогії: від пошуку рецепту повернення молодості до проблеми  пошуку умов позитивного функціонування людської свідомості.


Спільним для всіх творів трилогії є спосіб побудови – монтаж. Твори немов «розбиті» на «шматки» (Л. Кулішов). У «Возвращённой молодости» – сатирична повість і науковий коментар; у «Голубой книге» – «новели з минулого» та «розповіді про наші дні»; сповідальна й наукова частини в повісті «Перед восходом солнца». Зовнішні просторово-часові та причинно-наслідкові зв'язки як між фрагментами творів, так і між самими повістями вкрай слабкі, проте все зображуване ґрунтовно поєднано внутрішньою темою та ідеєю, «змонтовано енергією авторської думки», що пов'язана з особистісними, прихованими проблемами автора.


Весь зміст трилогії акцентований у кількох темах, що мають як універсальне, так й індивідуальне значення, надто важливе для самого письменника. Це теми грошей з перевагою мотиву страху перед зубожінням, кохання й підступництва з мотивом страждання через відсутність справжньої любові, щирих взаємин. Спроба осмислення цихтем з наукових позицій, розкриття тем у біографічному й історичному часі скріплює всі частини трилогії, визначаючи її специфіку. Кожна з частин трилогії по-своєму висвітлює художню концепцію автора, спрямовану на усвідомлення й відтворення буттєвої сутності, першооснова якої – прагнення до самопізнання.


У висновках підбиті підсумки й узагальнені результати дослідження.


1.      Авторське самопізнання – духовна, емоційно-вольова й інтелектуальна активність художника, спрямована на усвідомлення власної індивідуальності, на осмислення унікальності свого біографічного досвіду («людини внутрішньої») за допомогою різних форм і засобів художньої творчості.


2.      Самопізнання складає одну зі змістовних основ художнього психологізму, у цьому виявляється їх глибинний взаємозв'язок. Психологізм є способом розкриття внутрішнього світу не тільки персонажів, а передусім самого автора, хоча й опосередковано. Розвиток і вдосконалення психологізму в літературі відбувається в міру заглиблення самопізнання письменника через рефлексію у творчій діяльності. Ідейно-художній зміст творів так чи інакше відбиває життєву позицію автора, його духовні шукання, питання, пов'язані з проблемами «власного я».


3.      Ідея самопізнання не обов'язково реалізується у творі як самоціль, творчість може екстеріоризуватися, перетворюючи суб'єкта на об'єкт, що вимагає від письменника самовтілення у творчому акті й таким чином направляє його на шлях самопізнання. Авторське самопізнання й художня творчість (через яке воно й реалізується) – це сукупність процесів, що утворюють специфічну взаємопроникаючу та взаємозумовлену діяльність.


4.      У текстах, присвячених самопізнанню (прямо або опосредковано), простежується тенденція до протистояння теоцентричного й антропоцентричного підходів щодо розуміння сутності самопізнання. Вибір одного з них визначає ідейну спрямованість творчості письменника, впливає на пошук методів та засобів художнього зображення.


5.      У боротьбі теоцентричної й антропоцентричної свідомості формувалася особистість письменника М. Зощенка, що врешті-решт обрав у творчій діяльності антропоцентричний підхід.


6.      Інтробіографія – етапи внутрішнього життя людини, її духовний шлях. Для інтробіографії важливими є ті події, які відіграють особливу роль у духовному становленні особистості письменника і є психологічно інформативними для її осмислення.


7.      М. Зощенко – письменник-дослідник. Перехід автора від сатиричної новелістики  до науково-художньої  прози є не «раптовим», як стверджувалося раніше у зощенкознавстві, а послідовним і закономірним.


8.      Аналіз культурно-історичних реалій і світоглядних позицій М. Зощенка на початку 1930-х років дав можливість краще осмислити антропологічну концепцію митця та специфіку її втілення (синтез науки та літератури) у повісті «Возвращённая молодость». У цілому концепція самопізнання у творі полягає у пізнанні своєї фізіології й детермінованої нею психіки, принципів саморегуляції. Екзистенціальним, світоглядним аспектам протиставляється «яскраво окреслена філософія життя», заснована на розумному ставленні до неї й самоконтролі. Типізовано головне для письменника, те, що є предметом його дослідження, – глибинні бажання й прагнення, які багато в чому визначають вчинки та поведінку людей.  Проблеми, за вирішення яких брався письменник, мають ноогенну природу, пов'язану зі втратою або відсутністю сенсу життя, ціннісними конфліктами й особистими проблемами (рос. «больными предметами») автора.


9.      Під авторською рефлексією розуміється принцип мислення художника, що направляє його на усвідомлення й оцінку того, що відбувається з ним, і критичний аналіз того, як це позначається на творчій діяльності.


10.  Об'єкт психолого-художнього дослідження М. Зощенка в «Голубой книге» – суперечлива людська природа як онтологічне явище. За своїм внутрішнім звучанням, глибинною змістовною домінантою «Голубая книга» може розглядатися як проповідь, мета якої – змусити масового читача замислитися над сенсом життя, привернути увагу до внутрішнього світу людини, дати надію на майбутнє.


11.  Історична рефлексія автора неминуче спричиняє його саморефлексію, і проповідь логічно змінюється сповіддю. Від осмислення універсальних та культурно-історичних тем («Сентиментальные повести», «Голубая книга», «Возвращённая молодость») письменник переходить до рефлексії особистого життя, використовуючи метод публічної сповіді у повісті «Перед восходом солнца». 


12.  Пізнавальний інтерес автора до феноменів людської свідомості (і підсвідомості) зумовлений прагненням М. Зощенка до самопізнання, що є провідним мотивом трилогії. Інтерес до усвідомлення фізіологічного, психологічного й соціального в людині, спроба осмислення «індивідуального» й «колективного» у її психіці визначили антропологічну спрямованість трилогії.


Пошук синтезу наукового й художнього начал, прийоми монтажності, підтекст, особливості психологізму та просторово-часової організації тексту визначили спільні риси поетики повістей. Творчість письменника відображає складний процес самопізнання, що знаходить відбиток на всіх рівнях трилогії як художнього цілого (тематика, проблематика, образна система, сюжетно-композиційні особливості, жанр, стиль, мова).


 


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ


1.                 Свириденко И. Проблема любви в «Голубой книге» М. М. Зощенко // Учёные записки ТНУ. Том 15 (54). 3. Филология. Симферополь, 2002. – С. 152-158.


2.                  Свириденко И. «Голубая книга» М.М. Зощенко: особенности авторской рефлексии // Вопросы русской литературы. Межвузовский научный сборник. Выпуск 9 (66). – Симферополь: Крымский архив, 2003. – С. 161-170.


3.                 Свириденко И. Художественное самопознание М. М. Зощенко // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. – № 47. Симферополь, 2004. – С. 65-71.


4.                 Свириденко И. К вопросу о самопознании в литературном творчестве // Вопросы русской литературы. Межвузовский научный сборник. Выпуск 10 (67).   Симферополь: Крымский архив, 2004. С. 163-170.


5.                 Свириденко И. Крымские страницы жизни и творчества М. Зощенко // Пилигримы Крыма. Сборник научных статей и материалов. Вып. 1 (6). – Симферополь: Крымский Архив. 2003. С. 140-146.


6.                 Свириденко И. История одной болезни (М. Зощенко) // «Гипнос, Танатос и Асклепий в культуре народов мира: гуманитарный и медицинский аспекты». Межвузовский научный сборник по материалам II Крымской Международной научной конференции. –  Выпуск 2. Симферополь:  Крымский Архив, 2003. С. 136 – 142.


7.                 Свириденко И. Деньги, любовь и коварство в жизни и творчестве писателя Михаила Зощенко (К 110-летию со дня рождения) // Брега Тавриды. Литературно-художественный и публицистический журнал Союза русских, украинских и белорусских писателей. 1. – Симферополь, 2004. – С. 356-393.


 


АНОТАЦІЯ


 


Свириденко І.А. Специфіка авторського самопізнання в прозі М.М. Зощенка («Возвращённая молодость», «Голубая книга», «Перед восходом солнца»).Рукопис.


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 – російська література. – Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського. Сімферополь, 2005.


Дисертація присвячена дослідженню специфіки авторського самопізнання у повістях М. Зощенка. Звернення до контекстів творчості, спроба цілісного розгляду прози письменника дали змогу змінити ставлення до нього тільки як до гумориста й сатирика. М. Зощенко – передусім письменник-психолог, домінантою творчості якого є самопізнання. Актуальність дослідження полягає в аналізі та інтерпретації маловивчених аспектів життя і творчості письменника, що свідчать про його прагнення до пошуку вищого смислу буття – пізнання себе. У роботі подано аналіз творчості М. Зощенка як феномену, зумовленого прагненням автора усвідомити своє життєве й письменницьке призначення.


Проблема авторського самопізнання розглянута як категорія літературознавства. У дисертації визначені поняття «авторське самопізнання», «авторська рефлексія», «інтробіографія», уточнені уявлення про психологізм у літературі, виявлені взаємозв'язки між художнім самопізнанням і психологізмом .


 


Ключові слова: авторське самопізнання, авторська рефлексія, психологізм, проза, поетика.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Камынина Надежда Ростиславовна Повышение качества государственного управления недвижимым имуществом организаций в условиях цифровой экономики
Шилова Анна Эдуардовна Повышение конкурентоспособности сельскохозяйственной продукции и совершенствование продовольственного обеспечения промышленного региона (на материалах Кемеровской области)
Бабаева Парвина Мансуровна Повышение социально-экономической эффективности бытового обслуживания населения в условиях рыночных отношений (на материалах Республики Таджикистан)
Дыганова Рената Рафаилевна Повышение социально-экономической эффективности дистанционной торговли
Никонова Наталья Александровна Повышение экономической эффективности производства и переработки молока в сельскохозяйственных организациях (на примере Ленинградской области)