СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНІСТИКИ МАРГАРЕТ ЕТВУД : СВОЕОБРАЗИЕ романистики Маргарет Этвуд

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукову новизну, визначено мету і завдання дослідження, подано характеристику предмета і проблеми вивчення, з'ясовано практичне значення, методологічну основу роботи.

Перший розділ дослідження "Романістика М.Етвуд в оцінках сучасного літературознавства" включає два підрозділи. У першому підрозділі аналізуються тенденції сучасного зарубіжного літературознавства у вивченні творчості М.Етвуд. Серед літературознавців, які займаються аналізом її романів за кордоном, варто виділити Дж.Вудкока, Ш.Грейс, М.Дворак, Ф.Дейві, К.Дентон, К.Мойзана, Дж.Мосса, Б.Поува, Б.Х.Рігні, Л.Хатчен, Дж.Хенкока. При всій розмаїтості аспектів вивчення романістики письменниці, особливий інтерес становлять для них проблемно-тематичний зміст її творчості, втілений у національних концептах "виживання" і "жертви" з новими акцентами екологічної свідомості; своєрідність героя, виявлення його типологічних і унікальних ознак, що забезпечують упізнаваність персонажа М.Етвуд незалежно від жанру твору; особлива форма оповіді від імені жінки з властивим їй поглядом на проблеми сучасності, пов'язана з екзистенціальними проблемами буття і фемінізмом.

 Досліджуючи прийоми моделювання етвудівського типу героїні, дослідники (П.Брайнс, К.Дентон, Б.Поув, К.Херманссон) стикаються з дискусійною проблемою творчої, естетичної орієнтації автора: причетності до ліберального фемінізму, що спростовує сама М.Етвуд. Автор дисертації поділяє думку зарубіжних літературознавців про те, що письменницю можна зарахувати до послідовників ліберальної гілки фемінізму, філософські основи якого були розроблені С. де Бовуар і Б.Фрідан. У цьому переконують особливості її прози: гострий "жіночий погляд" як виразний художній прийом, що дозволяє яскравіше відтінити проблеми сучасної Канади, де жінка стає каталізатором змін; проблема стосунків чоловіка і жінки; становище жінки в суспільстві; більш емоційне, порівняно з чоловічим, сприйняття навколишнього світу. Свою перевагу у виборі літературного героя-жінки М.Етвуд пояснює тим, що, по-перше, їй легше писати про подібних собі, вона має право жорсткіше й об’єктивніше судити про них. По-друге, "психологічний ряд жіночих типів ширший чоловічого"⁴. По-третє, вона хоче створити новий образ жінки, яка не стає жертвою, а відстоює свою незалежність. Суть фемінізму М.Етвуд полягає в тому, що образ жінки, жіночий погляд – лише проекція її творчості, яку варто розглядати у комплексі з іншими проблемами і ракурсами зображення у канадській літературі.

Концептуальна значимість і національна своєрідність фемінізму М.Етвуд виразно постає у зіставленні з аналогічним явищем в інших країнах. У другому підрозділі запропоновано зіставлення і з українськими концепціями фемінізму, яскраво представленими у творчості вітчизняних авторів О.Забужко, Н.Зборовської, Г.Грабовича, В.Шевчука. Зважаючи на захопленість в Україні фемінізмом як літературознавчою методологією, все-таки погодимося зі справедливою критикою його як суперметодології, що прозвучала в статті Г.Сивоконя⁵.

У цьому підрозділі акцентується, зокрема, увага на аналізі творчості канадської письменниці у вітчизняному літературознавстві. З короткого огляду критичної літератури випливає схожість напрямів і проблем, що мають місце у вітчизняному і пострадянському літературознавстві (С.Бєлов, І.Заславська, О.Злобіна, Є.Калмановський, В.Мінушин, Н.Овчаренко), з тими, що позначені в зарубіжному літературознавстві. Аналізуючи проблемно-тематичну своєрідність творчості М.Етвуд, дослідники відзначають характерні для нєї "жіночі" й вічні теми – взаємодія природи і цивілізації, людини і суспільства, деперсоналізація особистості, протистояння американської моделі культури. У роботах І.Заславської, Н.Овчаренко відзначено домінуючу роль у романах М.Етвуд жіночого варіанта "жертви" і пов'язаних з ним аспектів "виживання", самоідентифікації людини, національної свідомості. Однак у вітчизняних і пострадянських літературознавців усе-таки є і свій погляд на вирішення  цих  проблем у творчості письменниці, у дослідженнях акцентується прагнення етвудівського героя дістатися джерел соціального, етичного, емоційного дискомфорту в пошуку нового життя.

_______________________________________________

⁴Atwood M. Second Words. Selected Critical Prose. – Toronto:  Anansi,  1982. – Р. 221

⁵ Сивоконь Г. Актуальні проблеми сучасної теорії літератури // Біблія і культура. – Чернівці: Рута, 2004. – С.27.

Враховуючи внесок зарубіжних і вітчизняних дослідників творчості М.Етвуд,  слід зазначити незавершеність розкриття теми, що вимагає уточнення, коригування у різних аспектах дослідження. Ані особливості героя в контексті еволюції романістики письменниці, ані специфіка проблемно-тематичного плану її творів не стали предметом спеціального монографічного опису у вітчизняному літературознавстві. У зарубіжному літературознавстві є дві монографії, в яких розглянуто деякі аспекти творчості М.Етвуд⁶: проблема фемінізму, національної свідомості, проблема "виживання", "жертовності", особливості героя, але в найзагальніших рисах і на обмеженому колі творів. Без належної уваги дослідників залишаються такі важливі проблеми, як жанрова своєрідність романістики М.Етвуд, манера оповіді, стиль.

Крім вивчення зазначених вище аспектів, що не розглядалися або не набули концептуального завершення у вітчизняному літературознавстві, метою дослідження також стало уточнення специфіки тем, своєрідності героя М.Етвуд.

Другий розділ "Своєрідність ранньої романістики М.Етвуд: у пошуках теми, героя" присвячений вивченню початкового етапу романістики М.Етвуд (1969 – 1976 рр.). У першому підрозділі розглядається своєрідність роману М.Етвуд "Їстівна жінка" ("The Edіble Woman", 1969), визнаного літературознавцями (М.Белл, Т.Маршалл, М.Пальцев, Дж.Стедмонд, Л.Хатчен) як незвичайний твір з особливою авторською концепцією і стратегією оповіді. У ньому помітна нечіткість у визначенні центру оповіді й у зображенні героїв; зосередженість на проблемі, а не на подіях; багатозначність будь-якого складника поетики роману, починаючи з назви; феміністичний погляд автора. Усе це втілено в особливій для роману М.Етвуд формі – у розповіді від імені сучасниці і співвітчизниці автора.

У першому романі з усією очевидністю виявилися ті ознаки творчості М.Етвуд, що далі стануть її специфікою. Серед питань, тем і проблем сучасності, що  висвітлені письменницею, головна увага приділяється втіленню образу героїні-жертви, яка намагається розв’язати колізію людини і життя в "постіндустріальному" суспільстві та прагне вижити в "чужому" для неї прагматичному світі.

Роман "Їстівна жінка" став одним із перших творів канадської літератури, в якому М.Етвуд уже в самій назві порушує проблему хижацького знищення людини людиною, пов'язану не з умовами виживання в незайманій природі, як це було в канадській анімалістиці ХІХ століття, а з емоційним, моральним канібалізмом і психологічною агресивністю. Їжа як необхідна умова життя і відмова від неї як своєрідний вираз протесту проти будь-якої форми насильства є надзвичайно точно знайдена метафора споживання і споживацтва. Мотив їжі і голоду допомагає визначити тематичні лінії, що вибудовують сюжет і проблематику роману. Торт у формі жінки, спечений героїнею, символізує її саму, адже її тіло – фізична оболонка – практично єдина можливість самоідентифікації. Так, М.Етвуд вводить мотив тіла, що став ключовим для усієї її творчості. Тіло тут взаємопов’язане з поняттям жіночого начала, що є обмежене фізіологією та перешкоджає волі людини. М.Етвуд підтримує концепцію С. де Бовуар, згідно з  якою стать – лише фізіологічна риса, тілесна "мітка", що не повинна мати принципового значення у житті жінки.

_______________________________________________

⁶ Grace Sh. Violent Duality: A Study of Margaret Atwood. – Toronto: University of  British  Columbia, 1980; Dvorak M. Lire Margaret Atwood. – Rennes: Presses Universitaires, 1998.

Роман "Їстівна жінка" став одним із кращих творів М.Етвуд, що демонструють парадоксальну природу її художньої манери. У ньому було представлено як традиційні для канадської літератури проблеми національної самосвідомості, виживання, жертовності, так і ті, що значно висунули канадську літературу в авангард літературного процесу. Серед них необхідно відзначити особливе бачення проблеми виживання як морального виживання в сучасному суспільстві, жертовність героя; уважний жіночий погляд на навколишню дійсність. Усі вони знайшли специфічне відображення у подальшій романістиці М.Етвуд.

У другому підрозділі дослідження здійснена спроба виявити основні ознаки поетики найбільш відомого у нас роману М.Етвуд "За водною гладінню" ("Surfacіng", 1972). У ньому відчутне прагнення автора втілити у слові сучасний процес національної самоідентифікації, що виявляється у співвідношенні людини і специфічної природи; Канади і США, які, на думку письменниці, загрожують розчинити у власній культурі будь-який прояв інонаціонального; у зв’язках з історією Канади; у зіткненні минулого і сьогодення, що допомагає виявити параметри сучасного морального і духовного життя країни. Тема взаємозв'язку природи і людини, конфлікт природи і цивілізації, проблема "американізації" канадців і жертовності канадського героя, уведені М.Етвуд у цей роман, стали характерними для її подальшої творчості. По суті, усі вони – новий ракурс реалізації уже відомої в романістиці М.Етвуд проблеми виживання.

Огляд літературознавчої критики дає можливість виділити аспекти, які викликали труднощі у процесі аналізу твору, починаючи з інтерпретації самої назви "Surfacіng". Варіант перекладу "За водною гладінню", запропонований у дисертації, на наш погляд, точніше розкриває внутрішній підтекст і проблематику роману, що втілила своєрідність канадського світовідчуття. Наявний процес розуміння героїнею самої себе і навколишньої дійсності проходить у двох напрямках: усередину – через занурення в глибини озера і душі, і назовні – через "спливання" на поверхню озера і своєї свідомості. Образно-проблематична наповненість роману викликала дискусії критиків з приводу його жанрово-стильової домінанти. Дослідники вказують на наявність ознак феміністського, готичного, соціально-психологічного роману. Однак численні погляди "виявились неспроможними з’ясувати непросту природу романного задуму драми відчуженої свідомості"⁷, глибокий зміст якої простежується через сповідальну манеру оповіді.

М.Етвуд продовжує розвивати порушену в попередньому романі тему пошуку людиною самої себе. Довгий шлях, яким іде її героїня, відкриває їй сенс існування. Він прояснюється у процесі "виходу" за межі міста, на лоні природи, що дає можливість гостріше відчути те, що вже було неприйнятним для "їстівної  жінки". Мета неназваної героїні роману – перебороти дисбаланс чуттєвого і раціонального складників її свідомості, відновити свою цілісність. Автор приводить жінку до усвідомлення її біологічності, належності до природи, частиною, а не володарем якої вона є. Стара парадигма "Amerіcans contro wіlde ess" знаходить тут традиційне, але в той же час незвичайне розв’язання. На відміну від своєї попередниці з роману "Їстівна жінка", безіменна, ніби знеособлена героїня твору "За

_______________________________________________

⁷ Голышева А. И.  К  вопросу  о  своеобразии  канадского   романтизма  //   Проблема   взаимодействия   литературных направлений. Материалы Всесоюз. конф. литературоведов. – Днепропетровск: ДГУ, 1973. Вып. 1 – С. 126.

водною гладінню" не тільки "виживає", але й готова до "нового" життя. Осягаючи себе саму, вона вирішує виконати жіноче природне призначення – народити дитину, що, як їй здається, допоможе і зцілитися, і вижити. Таке рішення стає можливим лише на лоні природи, на лісовому острові, який символізує знайдений рай, і протиставлений місту з його цивілізацією. Архетип води-озера, у глибини якого вона занурюється, розглядається як "природний символ чистоти"⁸, очищення, відродження героїні до нового життя, і в той же час як дзеркальна варіація, що відображає справжню суть людини.

Відносини героїні з природою у романі "За водною гладінню" подані в контексті екологічної свідомості, суть якої полягає у "ліквідації різниці між духовною та біологічною стороною людини і відставанні етичної сфери від наукового і технологічного прогресу"⁹, і екокритики, що виходить з ідеї "неподільності природи і культури", прагнення "перебороти їх штучний розрив у свідомості людини"¹⁰. Поділяючи концепції сучасної екоестетики, спрямованої на створення цілісної картини світу, М.Етвуд наділяє роман "етичним пафосом,  вираженим пошуком транскультурних цінностей у природі, мистецтві, суспільному житті"¹¹. Сприйняття природи тут, як і в романі Д.Коупленда "Покоління Х" ("Generatіon X", 1991), концептуальне. Завдяки особливій художній функціональності вона перетворюється на об'єкт культури. Метафорико-символічний план у зображенні канадської природи – художній прийом осмислення звичайних феміністських концепцій  протиставлення чоловіка-творця, який породив цивілізацію, і жінки, яка забезпечує його зв'язок із природою.

У третьому підрозділі дисертації досліджуються особливості роману М.Етвуд "Леді-оракул" ("Lady Oracle", 1976), де в оригінальній манері втілені авторські міркування про проблеми, що стали константними у її творчості: соціально-психологічний статус жінки, пошук людиною самої себе.

Хоча нерідко дослідники називають "Леді-оракул" "романом про дітей" (Н.Овчаренко), проте це більшою мірою твір про дорослих і для дорослих, які прагнуть збагнути процес формування дитини. Поєднуючи два тимчасових плани – минуле і сьогодення, канадська письменниця вперше втілює у своїй героїні два образи – дитини і дорослої жінки, яка вдивляється у дзеркало свого життя й усвідомлює самотність, "випадання" з юрби, що нівелює її індивідуальність.

Посилення тенденції до зображення містичного, ірраціонального в американській літературі другої половини ХХ століття, відродження традиції готичної літератури у "новому готицизмі" вплинули на появу "другого" плану в романі "Леді-оракул", зорієнтованого на англійський готичний роман кінця ХVІІІ століття. Це обумовлює своєрідність жанрової природи твору М.Етвуд. Роман називають комічним, антиготичним твором (Ш.Грейс). Тут дійсно досліджується "загроза готичного мислення", але в дещо розважальній манері популярних літературних форм і стереотипів. У "Леді-оракул" уведено готичні образи-символи –зеркало,   лабіринт,   підземелля.   Але   письменниця    пародіює    ознаки    готичної

_______________________________________________

⁸Башляр Г. Вода и грезы.  –  М.:  Изд-во  гуманит.  л-ры, 1998. – С. 187

⁹Стеценко Е.А. Экологическое сознание в современной американской литературе. – М.: ИМЛИ РАН, 2002. – С. 13.

¹⁰ Там же. – С. 197.

¹¹Маньковская Н. Эстетика  постмодернизма. – СП.т., 2000. – С. 239.

поетики, використовуючи їх у власному тексті, спрямовуючи свою дотепність, пародійний тон на сатиричне зображення сучасного їй суспільства і, зокрема, людини. Намагаючись структуралізувати взаємовідношення індивідуум – суспільство – універсум, вона вдається до надбань постмодернізму: гри з традиціями, діалогу з читачем, метаоповіді, іронії наратора.

Незважаючи на жанрово-стильову відмінність від попередніх романів, “Леді-оракул” втілює ключові для творчості М.Етвуд теми: жіночий погляд на проблеми сучасності, внутрішній світ жінки, психологічні основи формування особистості, її відчуженість, індивідуальне сприйняття дійсності, відчуття незадоволеності собою і навколишнім світом, що переростає в душевну кризу, взаємозв'язок минулого і сьогодення, тема роздвоєння особистості, проблема стосунків батьків і дітей. Тут письменниця вперше вводить мотив жіночої творчості, надаючи можливість "жіночій природі" реалізуватися в літературі, що сприяє появі іншої, жіночої "проекції" у культурі. "Леді-оракул" – успішний художній експеримент автора, заснований на грі з літературним текстом. "Діалог" реального життя героїні з готичним романом, створеним нею в пошуках самоідентифікації, виразніше оголює суть нерозв'язаних проблем, що хвилювали М.Етвуд у попередніх творах.

Третій розділ має назву "Романи М.Етвуд кінця 70-80-х років: жанрово-стильовий експеримент". Він присвячений дослідженню зв'язку творчості письменниці з екзистенціалізмом, позначеному переживанням кризи цивілізації ХХ століття в результаті зносу духовних цінностей; зображенням їхньої втрати через усвідомлення смертності "людської долі"; наміром її перебороти шляхом перебудови світогляду людину зсередини, духовним пошуком індивідуума з метою знайти "справжнє" життя. Аналізовані у цьому розділі романи М.Етвуд можна вважати "екзерсисами екзистенціального світовідчування, ілюстраціями до його окремих модусів"¹².

У першому підрозділі аналізується роман М.Етвуд "Життя до людини" ("Lіfe Before Man", 1979) як канадський варіант романтичного концепту Життя-в-Смерті. Дослідників, які займаються вивченням цього твору (С.Бєлов, Р.Браун, Т.Назаренко, С.Прескотт, Дж.Розенберг, М.Френч, Л.Хатчен), цікавить, насамперед, реалізація головної, вже знайомої з ранніх романів, проблеми у творчості М.Етвуд – виживання особистості в умовах навколишнього середовища, втіленої тут у метафорико-символічних аналогіях з музеєм первісних тварин і пов'язаної з мотивами життя/смерті, а також із проблемою втрати і пошуку себе, розпаду особистості на складники. Помітніше стає акцентування екзистенціального аспекту, що додає проблематиці універсально-узагальненого змісту при всій національній конкретності. Змінюється атмосфера, в якій існують герої: вона більшою мірою, ніж раніше, просякнута байдужістю і розчаруванням. В акцентуванні такої суті героя  М.Етвуд не прагне довести безсилля людини перед дійсністю, що спотворює її. Міркуючи над онтологічними проблемами буття, герой знаходить волю, встановлюючи власну систему моральних координат.

У романі "Життя до людини" проблема виживання втілюється в символіці образу музею – аналога Життя-в-Смерті. Загроза людству обумовлена  не  суворістю _______________________________________________

¹²Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття. – К.: Довіра, 2002. – С. 145

канадської природи, як це було раніше, а шкідливим впливом цивілізації, неблагополучною екологією буття.

Концепція втрати людиною власної суті втілена М.Етвуд у характерному для її творчості мотиві фрагментаризації особистості, позначеному, як і в романі "Леді-оракул", грою з антропонімами – різними іменами протагоніста. М.Етвуд, з одного боку, окреслює в його імені алюзію на ім'я героїні керроллівської "Аліси в країні чудес", з іншого боку, ім'я вказує на національну приналежність жінки, тісно пов'язує її з українською культурною традицією.

Мотив "роздвоєння" особистості пародіюється М.Етвуд у химерній грі реальності і вигадки. Змішуючи реальність і вигадку, її персонажі, з одного боку, не можуть відмовитися від гри, оскільки вона живить їхню творчість, з іншого – гра не тільки замінює рутинне життя, але й витісняє реальність. Герої живуть у своєму фантазійному, гармонійному, на відміну від реального, світі, що став породженням творчого процесу. Сама ідея протиставлення світу творчості і реального життя в цілому залишається колишньою, але, на відміну від попередніх творів, у "Житті до людини" творчість постає в різних аспектах, які розкривають множинність варіантів фантазійного буття: захоплення археологією, ремісництвом, історією.

Проблема національної самоідентифікації в романі нюансована. Це вже не тільки протиставлення американського канадському, але і пошук національної ідентичності в умовах сучасного мультикультуралізму, виражений бажанням громадянки Канади відшукати своє єврейське й українське коріння.

У семантиці назви роману оголюється характерний для творчості письменниці взаємозв'язок концептуальних мотивів життя і смерті, що мають свої національні особливості в канадській літературі. І якщо думка про гармонійність життя співвідноситься з переконаністю у значимості інстинкту материнства, зародження нової людини-месії, то уявлення про смерть варіативне: можливе фізичне і духовне "вимирання" людини. Це і самогубство, і загибель у результаті нещасливого випадку, і смерть від невиліковної хвороби, представлена в романі М.Етвуд "Тілесні ушкодження" (1981), і духовне "вимирання" індивідуума в сучасному суспільстві.

В аналізованому романі М.Етвуд по-новому акцентована символіка образу озера, їжі, дзеркала. Останнє у літературі постмодернізму сприймається як символ нескінченної варіативності змісту (Р.Барт). І в цьому відношенні художні пошуки письменниці співпадають з пошуками представників і європейського, і північноамериканського літературних процесів, але зі своїми національними особливостями. Символіка дзеркала у тому, що воно – знак, образ фізичного і духовного "вимирання" героя, його Життя-в-Смерті. Для героїні "Життя до людини" дзеркалом/озером, у яке вона "занурюється", як і протагоніст роману "За водною гладінню", стає музей, що змушує її аналізувати своє життя і вибирати подальші життєві орієнтири. Але якщо озеро – символ живої природи, то музей – історія природи, обмеженої містом. Таке просторове рішення має символічний підтекст: мова йде і про природу, і про людину – "в'язнів" урбаністичного життя.

Якщо в "Житті до людини" М.Етвуд лише окреслила перспективу форм існування не "до", а "після", то її наступний роман "Історія, розказана Служницею" ("The Handmaіd's Tale", 1985), своєрідність якого аналізується в другому підрозділі дисертації, став художнім втіленням того, що буде, коли настане це "після".

Помітна в попередньому творі тенденція до глобалізації проблеми існування людини в сучасному світі знаходить тут специфічну форму втілення – М.Етвуд уперше звертається до жанру дистопії, що робить цей роман унікальним у її творчості. Автор використовує елемент фантастики, значно розширює діапазон переміщень героя у часовому просторі. Конфлікт "середовища і характеру", жінки і сучасного життя трансформується у конфлікт героя-жертви і тоталітарної держави майбутнього, обриси якого мають багато спільного з тоталітаризмом держави Нью-Мільтон з роману П.Айкройда "Мільтон в Америці" (2001). Обидва автори звинувачують соціальну тиранію, але у М.Етвуд символізація явища, його загальнолюдський пафос виникає у рамках обраного дослідження – стосунках статей, у темі кохання.

Феміністичні проблеми стають у творі лише початком відліку для міркувань про онтологічні проблеми буття. Стосунки статей, представлені у гротескно-фантастичному плані антиутопічних бачень М.Етвуд, випробовують на міцність виживання людського роду. Іронія як компонент соціально-моральної сатири стає головною ознакою роману. Її мета – розвінчання репресивної державної політики і тоталітаризму майбутнього, свідком якого є жінка, чий погляд концептуальний у творах М.Етвуд і в канадській літературі в цілому. Канадська міфологема виживання, втілена у долі й образі жінки, яка здавна зазнає більш жорстокого соціального пресингу, додає творчості письменниці глибинного змісту. Її фемінізм стає в романі "психологічною проекцією стосунків чоловіка і жінки, що провокує тоталітаризм", а він, у свою чергу, "породжує феміністський дискурс"¹³.

Будучи схожою на своїх романних попередниць самотністю, відчуженістю, прагненням звільнитися від ролі жертви, героїня "Історії, розказаної Служницею" відрізняється здатністю глибше відчувати соціальні суперечності, чоловічий тоталітаризм, споживацьке ставлення, пов'язане із сексуальним бажанням і насильством. Усе це знаходить образне втілення у темі канібалізму, взаємопоїданні, взаємознищенні людини людиною.

Викриття будь-якої форми тоталітаризму зближує романи М.Етвуд "Історія, розказана Служницею", Є.Замятіна "Ми" (1920) і повість У.Ле Гуїн "Слово "лісу" і "світу" одне" (1972). Однак, якщо у Є.Замятіна такою формою був політичний лад Радянського Союзу, в У.Ле Гуїн – расистська ідеологія, фарисейство офіційних кіл, то для М.Етвуд – це американська експансія Канади, загроза знищення національної самобутності і незалежності у процесі американізації і глобалізації. Об'єктом іронії і сатири в цих романах стає бажання контролю одних над іншими. Але проблема знеособлення, "спустошення" героя, що хвилює сьогодні багатьох письменників (як своєрідний варіант художньої інтерпретації цієї проблеми роман М.Етвуд показаний у зіставленні з твором В.Пелевіна "Чапаєв і Порожнеча" (1996)), у творчості письменниці вирішується у контексті "жіночої теми". Тут є певні точки зближення творчості М.Етвуд й О.Забужко – українського автора сенсаційного роману "Польові дослідження з українського сексу" (2000). Образ пригнобленої жінки як універсальної ідіоми "залежності", "несвободи" у цих романах стає ключовим, а статеві стосунки розглядаються як виявлення пріоритету чоловічого  начала,  форми

_______________________________________________

¹³ Зборовська Н. Перцепція феміністки у західноєвропейському дискурсі та українському письмі // Слово і час. – 2005. – № 2. – С.53.

несвободи"¹⁴. Не обмежуючись позначеною проблемою, обидва автори у своїх дослідженнях наближаються до художнього втілення теми згубного впливу національного і соціального рабства на формування особистості. Метафоризуючи тему фізіологічного насильства, якого зазнає жінка від чоловіка, що є сильнішим за своєю природою, вони зіставляють її з проблемою політичного, соціального, економічного і культурного насильства: в О.Забужко його здійснює Радянський Союз стосовно України, у М.Етвуд США стосовно Канади. Наслідки процесу переосмислення ціннісних орієнтирів у героїні М.Етвуд – "відчуття власного тіла "витягнутим" із системи міфологізуючих етнокультурних кодів"¹⁵.

Тіло і влада – одна з магістральних тем філософії постструктуралізму і феміністської літературної критики – має особливе звучання у романі "Історія,  розказана Служницею". Новаторство М.Етвуд полягає в її прагненні переосмислити філософську теорію дуалізму, відповідно до якої «розум корелюється з маскулінністю, а чуттєвість, тіло – з фемінністю, і кожній статі відповідає власна форма тілесності»¹⁶. Автор переглядає традиційне ставлення до жінки, по-перше, у контексті фізіолого-психологічної проблеми як до материнського тіла, а по-друге, у контексті соціально-психологічних проблем, що пояснюють джерела дискримінації жінок. Її героїня намагається звільнитися від власного тіла-в'язниці і суспільства – аналога колективного Тіла, в якому жінка втратила свою індивідуальність.

У третьому підрозділі розглядаються наступні романи М.Етвуд і співвідношення у них уже пізнаваних і нових ознак художньої манери письменниці.

"Котяче око" ("Cat's Eye", 1988) вважається найбільш репрезентативним прикладом автобіографічного жанру у творчості М.Етвуд (Н.Овчаренко). Тут є цілий ряд автобіографічних алюзій у сюжеті й в образі героїні з біографією письменниці. Проте автобіографізм роману для багатьох літературознавців (Ш.Хенген, Л.Ханчеон, К.Дентон) – ознака другорядна у поетиці твору. Більшою мірою роман вивчають як зразок сучасного урбаністичного психологічного твору (Дж.Гінвер, К.Дентон).

Роман "Котяче око" став черговим твором М.Етвуд після "Життя до людини", де переважає мотив міста. Місто – символ урбанізованого життя – сприймається, з одного боку, як руйнівне начало, а з іншого, – як дзеркало, в якому відбивається життя героїні. Її прогулянка вулицями міста аналогічна "вглядуванню" у себе, "зануренню" у глибини своєї душі. Подорож містом і "хвилями" минулого життя засвідчує процес психологічного аналізу, що переживає героїня.

Тема "волі", що стала наскрізною у творчості М.Етвуд, у "Котячому оці" постає в особливому ракурсі – у небажанні підкорятися волі подруг, а не суспільному устрою, як це було в романі "Історія, розказана Служницею". Подруги Елейн – це "дзеркала, в які вона дивиться, щоб переконатися у реальності власного існування, але бачить у них не себе, а відображення своїх же страхів"¹⁷ – ось ще одна реалізація мотиву дзеркал у творчості письменниці. У своїй  романістиці  М.Етвуд  демонструє

_______________________________________________

¹⁴ Бондаренко А. Українська еліта: патогенез самотності // Слово і час. – 1998. – № 11. – С. 44.

¹⁵ Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. – К.: Факт, 2001. – С.162.

¹⁶ Брандт Г.А. Философская антропология феминизма: природа женщины. – С.148.

¹⁷Габриэлян Н. Фантомные пространства требуют человеческих жертв (о современной женской прозе) // Общественные науки и  современность.  – 1993. –  № 3. –  С. 179.

широкий діапазон підходів (комплексний, соціально-психологічний, конкретно-історичний) до зображення насильства – від чоловічого насилля над жінками до багатопланового розкриття насильства як константи соціального життя.

В аналізованому творі автор використовує вже знайомий з роману "Леді-оракул" принцип конструювання героя – "дорослий як колишня дитина". "Безперспективна боротьба дитини зі світом, яку не витримують навіть дорослі"¹⁸, стає одним з головних об'єктів дослідження в історії дорослішання головної героїні, чиї проблеми близькі М.Етвуд. Як і багато теоретиків і критиків фемінізму кінця ХХ століття (К.Гілліган, А.Річ, С.Гріффін), М.Етвуд прагне "у пошуках жіночого "я" вичленувати дистанцію, що є між усталеним визначення жіночої природи і досвідом проживання жінкою свого життя"¹⁹.

Двоплановий характер оповіді позначений принципом зображення головної героїні, що постає як дві варіації однієї людини: маленької дівчинки і жінки з надламаною психікою дитини – результатом спілкування з подругою у дитинстві. Новою метафорою у творчості письменниці, що віддзеркалює соціально-психологічний процес "дорослішання", здобування незалежності, став так званий "синдром Корделії", що благотворно вплинув на формування особистості героїні, змусивши її "прозріти". У романі "Котяче око" М.Етвуд інакше зобразила вже знайомий з ранніх її творів мотив утечі персонажа від реальності. Такою втечею стала творчість героїні як єдина можливість художнього втілення проблеми самореалізації і стосунків з присутніми. Але, на відміну від попередніх творів, де протагоністи М.Етвуд займалися ремісництвом ("Життя до людини"), літературною творчістю ("Леді-оракул", "Їстівна жінка"), журналістикою ("Тілесні ушкодження"), героїня "Котячого ока" – художниця. Створюючи такий образ, М.Етвуд ще раз доводить можливість жіночої "проекції" у культурі. Сповідь героїні відбиває бачення проблем самої М.Етвуд, адже "будь-який художній твір – це певною мірою "зашифрований" психологічний портрет автора"²⁰. Ретроспективна манера оповіді – знайомий прийом виявлення двосвіття, в якому перебуває героїня, це шлях до вивчення "сутності людини, що розпалася" на фрагменти.

Четвертий розділ має назву "Романи М.Етвуд 90-х років ХХ століття" (Any More Questіons?). У ньому досліджується художня своєрідність романів М.Етвуд "Наречена-розбійниця" ("The Robber Brіde", 1993), "Під ім’ям Грейс" ("Alіas Grace", 1996), "Сліпий убивця" ("The Blіnd Assassіn", 2000), в яких автор експериментує, шукає несподівані творчі вирішення проблем сучасності, відображає ознаки часу, літературного процесу, що виходить далеко за межі канадської літератури, і ознаки уже пізнаваної манери М.Етвуд. Її романи останнього десятиліття ХХ століття, як і вся проза цього періоду, найчастіше "кодовані" тексти, відображення підсвідомого художнього мислення, незвичне відтворення ілюзорного світу, позначеного індивідуальними, суб'єктивними характеристиками. Кожен її роман – новий ракурс дослідження змісту буття і людської сутності, що породжує нові питання.

"Наречена-розбійниця" – продовження попереднього твору М.Етвуд, де втілено

_______________________________________________

¹⁸Овчаренко Н.Ф. Модель ідентичності в канадському літературно-художньому і літературно-критичному контексті: Автореф. дис...д-ра філол. наук.: 10.01.01. – К: КНУ, 1996. – С.18.

¹⁹Брандт Г.А. Философская антропология феминизма: природа женщины. – С.153.

²⁰ Скуратовская  Л.И., Матвеева  И.С. Из истории английской детской  литературы. – Д.: ДНУ, 1972. – С.46.

тему жіночої дружби, жіночої незалежності, але в дещо іншому ракурсі. Якщо у романі "Котяче око" у центрі уваги історія дівчаток, то в "Нареченій-розбійниці" – стосунки вже "доросліших" героїнь. Як і раніше, вони зазнають впливу подруги, що, з одного боку, є психологічним пресингом, а з іншого – стимулом, здатним спровокувати процес самоаналізу і відродження людини до нового життя.

Характерна для творчості М.Етвуд проблема морального виживання людини в сучасному суспільстві набуває тут нового значеннєвого відтінку. Вона співвідноситься у свідомості героїв з війною – наскрізним мотивом твору, наділеним метафорико-символічним підтекстом, що асоціюється і з феміністичним аспектом – війною між чоловіками і жінками.

Система героїв роману ускладнена: історія, розказана М.Етвуд, стосується чотирьох відчужених, соціально дистанційованих жіночих персонажів, зображених у момент їхнього глибокого самоаналізу. Як і раніше, цей процес співвідноситься з ключовим для творчості М.Етвуд і для постмодерністської літератури в цілому образом дзеркала чи образом скла/вікна – однієї з дзеркальних варіацій, що допомагають героям вдивитися в себе і побачити справжній вигляд речей.

Манера оповіді роману "Наречена-розбійниця", написаного від третьої особи, відрізняє його від інших творів: у його основі принцип комбінованої оповіді, розповіді трьох персонажів, пов'язаних сюжетно і психологічно.

Аналізованому роману як зразку постмодерністського наратива властива інтертекстуальність, що має тут свої особливості. Це відзначено вже у назві твору, що трансформує казку братів Гримм "Розбійник-наречений" ("The Robber Brіdegroom") у текст на сучасну тему. Як і раніше, М.Етвуд прагне представити варіації сучасних героїв. Взаємодія різних оповідних пластів роману, включення інших текстів у її твори дають ключ до нового сприйняття історії та її учасників.

Іншим "текстом" в інтертекстуальній оповіді роману М.Етвуд "Під ім’ям Грейс" ("Alіas Grace", 1996) стає історичний факт, спроектований на сучасність. Аналіз жанрового експерименту, що базується на використанні прикмет різних літературних жанрів, дозволяє судити про новизну цього твору. Крім використовуваних раніше рис соціального, психологічного, урбаністичного роману, детективу, містичного трилера, психологічної драми, М.Етвуд уперше наділяє твір особливостями історіографічного метароману, що з’явився в епоху постмодернізму в результаті плюралістичного і децентралізованого погляду на історію. Тут помітно "маніфестацію безлічі значень і смислів", про яку пише у зв'язку з новим історизмом і літературою постмодернізму С.Пригодій²¹. У творчості письменниці з'являється новий варіант зображення минулого не у формі спогадів, що спираються на пам'ять, як це було в її попередніх романах, а у вигляді історичних досліджень, заснованих на архівних документах. Стереоскопічна манера листа допомагає відтворити центральну подію роману – убивство, що сталося в Канаді наприкінці ХІХ століття. І тільки потім автор звертає увагу на "героїню-убивцю", життєві етапи якої покликані виявити причини асоціальної поведінки жінки.

Детективний сюжет роману, заснований на історично достовірних фактах, проектується на пізнавану у творчості М.Етвуд проблему множинності суті  людини

_______________________________________________

²¹ Пригодій С. Літературознавчий неоісторизм: теорія і практика (на матеріалі повісті В.С.Іммса “Грейлінг, або вбивство виявиться”) Біблія: культура, Чернівці: Рута, 2004. – С. 203. 

та сприйняття нею реальності. У будь-якому із своїх проявів «минуле можливе лише як наратив, чиясь інтерпретація того, що відбулося, вигадка, але час у кожному із способів його передачі буде виражений по-різному»²². Подібна своєрідність хроносу відображення минулого, з одного боку, створює ефект фрагментарності оповіді, а з іншого, сприяє з'єднанню психологічного й історичного минулого в єдиний наратив.

Про взаємодію "вигадки" й "історичних фактів" заявлено вже в самій назві – "Alіas Grace", більш точний переклад якого "Відома під ім'ям Грейс" допускає наявність у героїні різних імен, а значить і різних життів. Заголовок стає ключем до розуміння подвійності романного задуму: його протагоніст і історично достовірний персонаж, і героїня, оповита таїною, що допускає можливість перетворення своєї історії у варіанти літературного сюжету. По-постмодерністськи граючи з читачем і матеріалом, залишаючи думку про убивцю незакінченою, М.Етвуд надає читачеві можливість будувати власні здогади про подію, про дійсність і вигадку тих чи інших фактів. Новий синтез історіографічного і детективного жанру наповнює роман напруженим моральним змістом, роблячи автора суддею сучасників і пророком.

Роман М.Етвуд "Під ім’ям Грейс" має багато спільних рис з постмодерністськими творами на історичну тему. Його подібність з романом У.Еко "Ім'я троянди" відзначена включенням загадкової, історично правдивої події через натяки, деталі, що ініціюють уяву й емоційне напруження читача; пародіюванням історичних детективів, адже в поетиці цих творів домінують іронія, гра з читачем, містифікація. Спільність роману М.Етвуд і твору Дж.Фаулза "Жінка французького лейтенанта" (1969) спостерігається у ставленні до історичного матеріалу, історичної епохи, до психології мінливої особистості, в інтерпретації "жіночих тем", в екзистенціалістському трактуванні любовної теми, у наявності відкритого кінця, що дозволяє читачеві робити власні висновки.

Як і роман М.Лоренс "Чарівники" ("The Dіvіners",1974), твір М.Етвуд "Під ім'ям Грейс" повертає читача до минулого Канади, що дається «у переоцінці, прихованій або відкритій полеміці. Звідси виникає діалогічність оповіді»²³. Для обох авторів історизм стає своєрідною історією виживання, становлення особистості. Освоюючи документ художньо, вони змушують читача задуматися над істинністю історії, пропонуючи різні тлумачення тих самих подій.

У центрі роману М.Етвуд – "та ж" відчужена жінка, яка переживає психологічний "злам", обумовлений неблагополуччям у родині, втратою зв'язку з природним середовищем існування, девальвацією моральних орієнтирів.  Вона  знову з'являється перед читачем у "нездоровій" ситуації, що, на відміну від попередніх творів письменниці, матеріалізується буквально – у притулку для душевнохворих, де героїня проходить лікування. Суть метафорико-символічного підтексту в зображенні місця варто сприймати лише як іншу форму втілення сутнісних проблем сучасної людини, яка знаходиться у пошуках самої себе. Ускладнюючи першорядну у своїй творчості проблему виживання, М.Етвуд реалізує

_______________________________________________

²² Колодинская Е.В. Историческое прошлое как предмет высказывания: современная англоязычная проза и  постмодернистская историография (Г.Свифт, Дж.Барнс): Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.01.03  –  М.: МГУ, 2004. – С.13.

²³ Федосюк О. Предисловие // Лоренс М. Кудесники. – М.: Радуга, 1988. – С. 11.

її комплексно: це і фізичне виживання героїні в притулку, і соціальне виживання серед заможних людей, де їй визначено роль служниці (у цьому є подібність з романом "Історія, розказана Служницею"), і виживання емоційно-психологічне, пов'язане зі стосунками чоловіка і жінки.

Вдаючись до складної структури наративу, М.Етвуд залишається вірною сформованій у її романістиці традиції вести оповідь то від першої (від імені героїні), то від третьої особи – від імені оповідача, який пропонує свою версію того, що відбулося. Нюансування стереоскопічної оповіді позначено присутністю декількох оповідних рівнів: спогадів героїні, думок і дій лікаря, доповідей спостерігачів того часу. Але, описуючи реальні події, М.Етвуд, як і раніше, захоплена сповіддю своєї героїні-жертви.

Своєрідною формою насильства чоловіка над жінкою в романі стає медичне     втручання лікаря у підсвідомість пацієнтки, яка чинить йому опір. У своєму небажанні підкоритися волі свого цілителя вона нагадує героя роману К.Кізі "Політ над гніздом зозулі" ("One Flew Over the Cuckoo's Nest", 1964).

У "Сліпому убивці" – останньому романі М.Етвуд – сходиться багато ліній жанрово-стильових пошуків письменниці. У химерній формі нового варіанта її стереоскопії тут взаємодіє тема апокаліптичного майбутнього і драматичного минулого Канади, що осмислюється нашим сучасником, який стоїть на роздоріжжі своєї долі. Багатозначність дійсності підкреслено розмаїттям ракурсів зображення – прийом, що М.Етвуд освоює ще у своїх ранніх творах. У "Сліпому убивці" ця поліваріантність особливо виразна у "зустрічі" різних голосів, текстів, у заплутаній структурі оповіді: притчу про планету Зикрон включено у сповідальний роман однієї з героїнь, який введено у лист-сповідь оповідача. Цей лист, у свою чергу, став художньою формою аналізу життя героїні, "дзеркалом" її душі. А над усім цим стоїть М.Етвуд, яка скріплює фрагменти дійсності у концептуально вивірений образ сучасного канадського життя.

Мотив сліпоти вже не новий у творчості М.Етвуд, адже всі її героїні якоюсь мірою "сліпі", а їх "прозріння" настає в міру усвідомлення власної суті і навколишньої дійсності, набуваючи метафорико-символічної конкретності. Розповіді про минуле, теперішнє і фантастичне майбутнє – єдина оповідь про стан людини, яка стоїть на  краю загибелі і відчуває присутність "сліпого убивці", який неодмінно здійснить свій задум. Мотив сліпоти, зображений у вставній історії роману, співвідноситься з проблематикою і назвою всього твору М.Етвуд. Фізіологічна сліпота юнака-убивці з розповіді коханця однієї з героїнь – алегорія душевної сліпоти, яка губить героїв реального плану зображення. Цю історію,  спроектовану на жіночу долю, включено автором у роман для того, щоб дати власну відповідь на запитання про те, хто є сліпий убивця.

Несучи своїх протагоністів у майбутнє чи в минуле, М.Етвуд залишається письменницею про долі сучасного канадського суспільства. Її твори ґрунтуються на захоплюючих, повних психологізму історіях. Вони мають оригінальні сюжети, що запам'ятовуються, повноцінних героїв, до дріб'язків продуману композицію. Усе це робить творчість М.Етвуд помітною, пізнаваною читачами і літературознавцями в усьому світі.

У висновках узагальнено результати дослідження. Творчість М.Етвуд є найбільш відома і репрезентативна сьогодні в літературному процесі Канади, втілюючи прагнення людини до особистісної і національної самоідентифікації. У романістиці письменниці відбилася унікальність і неповторність канадської літератури в характерних тільки для неї образах, концептах, завдяки яким її [канадську літературу] не будуть порівнювати чи плутати з іншими світовими літературами. Але риси національної самобутності в поетиці і семантиці творів М.Етвуд взаємодіють і з новими художніми тенденціями, характерними для постмодерністської літератури кінця ХХ століття.

При всій жанровій розмаїтості і варіюванні ознак соціально-психологічного, історичного, детективного, урбаністичного роману і роману-дистопії твори письменниці мають загальний фабульний стрижень, що узгоджується зі схожою "внутрішньою" лінією дослідження ключових проблем сучасного суспільства – проблеми духовного виживання, нівелювання особистості, втрати і пошуку індивідуальності, стосунків чоловіка і жінки, природи і людини в межах екологічної свідомості. Усі ці проблеми вирішуються М.Етвуд крізь призму жіночого бачення в характерних для сьогоднішньої жінки психологічних станах, пов'язаних з духовними і тілесними відчуттями. Це дає привід літературознавцям віднести її творчість до літератури фемінізму. Але і "жіночий голос", і "жіноча історія" у творчості М.Етвуд – лише характерні прийоми метафоризації екзистенціальних проблем. Фемінізм М.Етвуд варто розглядати як особливий світогляд, основою якого стала нова філософсько-антропологічна концепція, пов'язана з поняттям "стать", "гендер" і заснована на переосмисленні співвіднесеності понять чоловік/жінка, культура/природа, розум/тіло. У своїй творчості вона "прагне "відшукати" в "жіночому тілі" справжню жіночість, яка стане джерелом нового світогляду"²⁴. Можна говорити про те, що романістика М.Етвуд – "нове "читання" європейської культурної історії з погляду "іншої  статі", коли, як пише О.Забужко слідом за Ж.Даррида, "маргінальне стало центральним"²⁵. Психолого-аналітичний принцип ретроспекції, матеріалізуючись в особистісній манері оповідання-сповіді героїні, стає концептуально важливим у романістиці М.Етвуд як словесно-художній аналог властивого канадцю "погляду назад", його прагнення повернутися до джерел національної ідентичності, цілісності. Але цей шлях в історичне минуле, як і сама історія для канадця, постає в суперечливому поєднанні змістів: з одного боку, як "сховище від розчарувань сучасності", з іншого – як "вигадка, плід уявлення"²⁶. Через минуле родини і країни романістка прагне вирішити проблему національної і соціальної ідентичності. Вдаючись до прийому інтертекстуальності, автор збагачує сюжети багатомірністю змісту, емоційніше позначає проблематику відносин людини з дійсністю.

Кожен із романів М.Етвуд, у якому йдеться про базисні відносини людини, соціуму і  природи  та  про  необхідність  усвідомлення  їхньої  нерозривної  єдності,

_______________________________________________

²⁴ Брандт Г.А. Философская антропология феминизма: природа женщины. – С.192.

²⁵ Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. – С.175.

²⁶Овчаренко Н.Ф. Трилогия Роберта Дейвиса. Социальность содержания и ее художественная оценка // Взаимодействие формы и содержания в реалистическом художественном произведении. – К: Наук. думка, 1988. – С. 201.

у певний спосіб завжди пов'язаний із проблемами екологічної свідомості – домінантної, на думку А.Нямцу, у сучасній культурі²⁷. Ця свідомість передбачає існування "вищого смислу і порядку, які пов’язують людину з довкіллям"²⁸. На передній план тут завжди висуваються духовні і моральні домінанти.

Текстовий аналіз романістики М.Етвуд дозволив виявити жанрово-стильові особливості, ключові проблеми її творчості, визначити місце, яке посідає письменниця у канадській і світовій літературі в цілому.