АВТОРСЬКА РЕФЛЕКСІЯ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ТВОРІ (НА МАТЕРІАЛІ ПРОЗИ ДЖОНА ФАУЛЗА) : АВТОРСКАЯ РЕФЛЕКСИЯ в литературном произведении (На материале ПРОЗЫ Джона Фаулза)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовуються теоретичні засади дослідження, визначаються його предмет, об’єкт, мета й завдання, виокремлюються підходи до вивчення проблеми автора в сучасному зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, з’ясовується методологія дослідження, описується структура роботи, подано відомості про її апробацію.

Перший розділ – «Авторська рефлексія як форма вираження авторської свідомості» – присвячений визначенню поняття «авторська рефлексія» та його місця серед інших теоретичних понять, зв'язаних із проблемою автора, аналізу форм авторської рефлексії та її функцій у сучасному художньому тексті.

 У підрозділі 1.1. – «Підходи до визначення поняття “автор”» –  пропонується огляд існуючих теорій щодо цієї проблеми. На першому етапі роботи  було необхідно розглянути підходи до дослідження проблеми автора з метою виявлення проміжних ланок у ланцюжку «автор – авторська рефлексія».

Термін «автор» є багатозначним. Серед найбільш поширених у літературознавстві значень – «біографічний автор», «внутрішньотекстовий автор», «образ автора». Позиція біографічного автора сприяє становленню художньої цілості твору. У різні літературні епохи авторська суб’єктивність постає відповідним чином: у фольклорі категорія автора позбавлена статусу персональної відповідальності, в історично ранній писемності авторство в основному було колективним, з часом поступово зростає особистісне начало. У ХХ ст. в літературі та науці про неї питання про співвідношення автора й тексту виходить на передній план. У різних аспектах (історичному, соціологічному, психологічному тощо) художні тексти стають предметом вивчення багатьох літературознавчих шкіл. Є навіть концепції, відповідно до яких художня діяльність ізольована від духовно-біографічного досвіду творця тексту. Формалісти, представники так званої «нової критики», деконструктивісти ігнорують свідому цільову настанову автора та його особистість у соціально-біографічному аспекті. Але в останні десятиліття інтерес в науці до постаті автора біографічного відновився. Про це свідчать дослідження в річищі генетичної критики, а також велика кількість літературознавчих робіт, присвячених вивченню метапрози.

Автор у художньому творі – це ціннісна позиція, що виражається на всіх рівнях тексту, більше того, він є організуючим центром формозмістової єдності художнього цілого.

Для розуміння авторської позиції та форм актуалізації його свідомості необхідно розглянути всі елементи твору. Не можна трактувати позицію автора лише як певну концепцію, механічно розподілену в тексті. Вона не може бути виражена тільки у слові, тому що є процесуальною, тобто результатом «події оповіді». Образ автора постає за кожним художнім елементом твору. Відчуття цього образу залежить від того, на якій стадії сприйняття перебуває читач. На початковій стадії елементи художнього твору сприймаються відчуженими від автора. Далі, зустрічаючи той чи той вияв особистості автора (пряме висловлення, виклад екзистенційного досвіду, світоглядну декларацію), читач починає відчувати авторську присутність у всіх художніх елементах тексту. Кожен із цих елементів дає певне уявлення про особистість автора.

Своєрідність авторської системи як літературної категорії зумовлюється низкою причин. Сюди належать і світорозуміння та світогляд автора, і його бачення й способи моделювання художньої дійсності, що  визначають авторську позицію у творі. При цьому авторська позиція розгортається у певній послідовності: автор і система суб'єктів художньої мови, автор і сюжетно-композиційна організація твору, автор і стилістичні прийоми. Цілісне уявлення про автора можна одержати, взявши до уваги всі ці форми в їх сукупності.

У підрозділі 1.2. – «Авторефлексія як засіб вираження авторської зумисності» –  розглянуто поняття авторської рефлексії у філософії та літературознавстві. Обґрунтовано філософські засади поняття «авторська рефлексія», дано літературознавче визначення цього поняття, вирізнено форми рефлексії  біографічного та внутрішньотекстового автора.

Пропри величезну кількість досліджень, присвячених проблемі автора, поняття авторської рефлексії в науковій літературі практично не згадується. Термін «рефлексія» зустрічаємо ще в античній філософії, у працях Анаксагора, Стагиріта, Сократа, Платона. Його визначають як дію розуму з повернення до себе самого завдяки відображенню від межі, що з’являється між ним і світом у процесі пізнання. Рефлексію називають «мисленням мислення», «самопізнанням», «входженням у себе».

 Щодо художньої літератури визначаємо авторську рефлексію як форму вираження свідомості автора, один із виявів його суб’єктивності, що постає в дії розуму, спрямованій на самоосягнення в світі. Рефлексія – це спрямованість свідомості на осягнення самої себе, свого літературного твору, взагалі навколишнього світу. Авторська рефлексія містить у собі як літературні, так і нелітературні мовні практики, і починається або з предмета, героя, або з його оцінки, тобто може стосуватися однієї зі сторін діяльності автора.

Для кращого усвідомлення природи і сутності авторської рефлексії  визначено коло понять, пов'язаних із цим поняттям та розглянуто їх значення. Ми дійшли висновку, що авторська свідомість – єднальна первина тексту, яка проливає світло і на весь художній твір, і на окремі його компоненти. У певному сенсі, це творча воля автора, де автор являє собою людину як цілість. Авторська свідомість виявляється (актуалізується) у тексті як цілості, коли мова йде про зміст і форму, проблематику й поетику, метод і стиль.

Авторська суб'єктивність (авторська позиція) – відображення в художньому творі авторської картини світу. Це авторський дискурс, його «я» у тексті, моделювання художньої дійсності з суб'єктивного погляду. Ця суб'єктивність не виражається безпосередньо у слові, але наявна у кожному компоненті літературного тексту. Авторська рефлексія постає засобом вираження авторської позиції. Зокрема, в авторських міркуваннях і відступах письменник може прямо рефлектувати свою позицію. Цей різновид авторського дискурсу надзвичайно суб'єктивний.

Концепція автора – поняття, що стосується безпосередньо певного художнього твору. Це відносини автора, який перебуває поза текстом, і автора, відображеного в тексті. Авторська концепція може бути виявлена в кожному компоненті художнього тексту, наприклад, у сюжетно-композиційних одиницях твору. Авторська рефлексія може служити засобом розкриття авторського задуму, оскільки є формою вираження авторської зумисності.

Авторська присутність (образ автора) – спосіб художньої аргументації, певний погляд на дійсність, що виражається за допомогою безлічі форм. Образ автора – наскрізний образ твору, глибинний єднальний елемент, що сполучає окремі частини, пронизує їх єдиною свідомістю, світовідчуттям, іноді нарівні з образами персонажів увіходить у художню структуру твору. Авторська рефлексія – одна з «цеглинок», що будують образ автора, форм вираження його присутності у творі. За допомогою художньої аргументації, що теж є однією з форм авторської рефлексії, автор входить у свій твір, стає повноправним його учасником.

На наш погляд, поняття авторефлексії як форми вираження авторської свідомості можна однаковою мірою співвідносити і з позатекстовим (біографічним), і з внутрішньотекстовим автором. Так, рефлексія автора біографічного, того, що існує в позахудожній реальності, виражається через автокритику, автоінтерпретацію й автоцензуру як невід'ємні стадії роботи над текстом.

Літературний твір являє собою низку компонентів, об'єднаних творчим задумом автора. Для розуміння цього задуму необхідно брати до уваги не тільки зміст і форму художнього тексту, а й факти його зовнішньої історії. Процес творення складний і багатоетапний, і будь-яка інформація про особливості його перебігу може стати орієнтиром в інтерпретації тексту. У роботі автора над текстом виявляється його зумисність, відбивається його світосприймання, і це активно впливає на читача.

Будь-який текст є результатом тривалої роботи, спрямованої на взаємопроникнення змісту і форми. Феномен автоцензури, тобто коректура тексту, яку виконує письменник, природно вписується в його творчу поведінку. Рукопис – це місце, де народжується автор, тому вивчення й аналіз чорнових матеріалів має посутнє значення для розуміння творчого задуму та руху тексту по шляху його втілення.

Інтерес для дослідника становить і автокритика. У мемуарах, есе, доповідях та інтерв’ю автор також виступає як реальна особа. Судження про літературу, про мету мистецтва й перспективи його розвитку завжди так чи інакше підтверджуються творчістю. І навпаки: розгадати творчий задум, зрозуміти структуру роману, новели, поеми, відчути багатомірність художнього пошуку, безперечно, легше, якщо зіставити художню практику з теоретичними міркуваннями, що дають уявлення про метапоетику письменника.

Внутрішньотекстовий автор постає як умова творення єдності художнього тексту. Рефлексія, що може бути виражена  в художньому   творі, – явище багатопланове. Поняття «рефлектуючий автор» містить у собі суб'єкта художньої діяльності, героя і читача, що перебувають у ситуації рефлексії. Рефлексія суб'єкта художньої діяльності – це експліцитне або імпліцитне вираження авторської позиції, яка може бути рефлектована прямо чи опосередковано. Цю діяльність автора щодо власного тексту назвемо автоінтерпретацією. Автоінтерпретація виражається через метатекст, що включає рамкові компоненти, авторські відступи і міркування.

Рамкові компоненти тексту (заголовки й підзаголовки, епіграфи і присвяти, авторські передмови, післямови, примітки), з одного боку, є формою вияву авторської суб'єктивності; з другого – це спроба автора наблизитися до читача, сформулювати читацьку настанову на сприйняття твору. Серед рамкових компонентів особливо важливі ті, що розміщені на початку художнього твору. Для нашого дослідження заголовок становив інтерес як зона автоінтерпретації, засіб вираження авторської позиції. Заголовок тексту – це іпостась самого твору в його адресованій читачеві авторській інтерпретації. Важливість заголовка увиразнюється, якщо припустити, що більшість творів були озаглавлені авторами вже після завершення роботи над ними. Читач має пройти весь «письменницький» шлях створення художньої дійсності. Це значно спрощується авторськими підказками, наприклад, гіперсемантизацією ключових думок у тексті шляхом повтору заголовних слів.

Своєрідною формою авторської рефлексії є й епіграф. Цей компонент тексту, дібраний автором усвідомлено, зумисне, він відбиває рефлективний тип авторської суб'єктивності. Найважливіше, на наш погляд, призначення  епіграфа – сприяти риторичному вираженню авторської ідеї.

До композиційно-мовленнєвих форм рефлексії автора належать такі види метатексту як авторські міркування й відступи. Це невід'ємна частина авторського дискурсу, спрямована на створення суб'єктивної картини світу в межах простору художнього твору, а також своєрідний автодіалог, у процесі якого автор розробляє основні концепти, метафори, символи. Саме пряме слово автора чи не найбезпосередніше виражає його суб'єктивність, прагнення до активної взаємодії з героями, читачами, іншими адресатами. Автор запрошує їх зважити, оцінити, обміркувати разом з ним те, що відбувається в його художньому світі. І міркування, і відступи є виявами літературної особистості письменника, засобами наближення до реального читача. Саме в цих формах рефлексії авторські інтонації найбільш помітні.

У літературі другої половини ХХ ст. відбувається не тільки зміна якості авторської свідомості, а й трансформація психологізму в моделюванні свідомості героя. «Рефлектуючий герой» – ще одна модель творчої рефлексії. Це одна з можливих форм переходу із суб'єктивного плану автора в об'єктивний план твору. Найчастіше це герой, наділений архітектонічною поінформованістю, більш від інших залучений до розуміння авторської волі. Він посідає в тексті центральне місце, і його постать є незамінною. Такий герой залучений до завдання автора-творця, у чому б воно не виражалося.

Вважаємо рефлексію читача невід’ємною частиною творчої рефлексії. Письменник веде читача різними шляхами до рефлексії над питаннями буття, на кожному з етапів роботи над твором будує певну систему читацьких експектацій. Рефлексія читача полягає у створенні, конструюванні «образу автора», і наближення до адекватного розуміння твору можливе лише тоді, коли рефлексії письменника й читача суголосні. Ця проблема, на нашу думку, перспективна для подальшого вивчення.

Другий розділ – «Форми авторської рефлексії в романах Джона Фаулза» – присвячено верифікації розроблених дедуктивно теоретичних положень на конкретному матеріалі.

Підрозділ 2.1. – «Автор у романах Джона Фаулза». Неможливо однозначно інтерпретувати концепцію автора в романах цього письменника, творчості якого притаманне використання різноманітних жанрових форм, мотивів, образів, художніх прийомів. Однак, за всього різноманіття корпусу творів Фаулза, можна виявити типові для нього засоби реалізації авторської концепції, іншими словами, визначити місце і роль автора. У таких романах як «Колекціонер», «Жінка французького лейтенанта», «Маг», «Деніел Мартін» автор є центром художнього світу, спрямовуючим вектором, який певним чином зумовив сюжетно-композиційні особливості, систему персонажів, глибину філософської та естетичної проблематики.

Концепція автора в романах Фаулза реалізується на таких рівнях:

1. Жанровий рівень. Усі розглянуті нами романи Фаулза неможливо віднести до якогось певного жанрового різновиду. Так, роман «Колекціонер» включає елементи психологічного роману, роману-трилера, філософської повісті. «Жінка французького лейтенанта» синтезує вікторіанський роман, роман виховання, історичний роман, роман шляху, роман-експеримент, роман духовного пошуку, феміністський роман, має деякі риси роману еротичного. У романі «Маг» зустрічаємо ті ж самі елементи. «Деніел Мартін» – чи не найбільш реалістичний з розглянутих творів, однак і тут автор експериментує, привносячи риси соціального, психологічного, філософського роману. Його також називали і романом духовного пошуку, і романом про художника.

2. Рівень оповіді. У романах «Колекціонер» і «Маг» оповідь ведеться від імені головних героїв, причому, цілком очевидна розбіжність авторського кругозору і кругозору героя. Щодо роману «Деніел Мартін», за словами самого письменника, багато в чому автобіографічного, то тут, хоч оповідь і ведеться від імені оповідача, читач сприймає ситуацію з позиції головного героя. Сам же письменник дивиться на Деніела трохи відсторонено. Головний герой поперемінно виступає об'єктом і суб'єктом оповіді. Наслідуючи тенденції вікторіанської епохи, Фаулз у романі «Жінка французького лейтенанта» спочатку посідає позицію всезнаючого автора, потім порушує правила гри,

знімаючи з себе відповідальність за розвиток сюжету і подальшу долю героїв, більше того, сам стає персонажем роману.

3. Сюжетно-композиційний рівень. У працях, присвячених аналізові роману «Колекціонер», не раз зверталась увага на ускладненість композиції. Автор застосовує такі прийоми, як «композиційна ретардація», «текст у тексті», «дзеркальна оповідь», створює своєрідний композиційний лабіринт, що включає чотири нерівнозначні за обсягом частини. При цьому фактуальна інформація повторюється. Однією з найяскравіших рис композиції роману «Жінка французького лейтенанта» є введення потрійного фіналу. Сама ж композиція досить вільна за формою, передбачає вставні новели та численні авторські міркування й відступи, що в остаточному підсумку наближають читача до розуміння авторського задуму. У романі «Маг» відбувається інтерсеміотичне залучення таких видів мистецтва як театр і кіно, застосовуються їх прийоми. «Деніел Мартін» відрізняється від інших творів письменника наявністю «доцентрової» композиції, разом з тим це роман, що водночас і створений, і твориться, народжується на очах читача.

4. Філософсько-символічний рівень. Конфлікт роману «Колекціонер»  розвивається паралельно у двох сферах: життєво-конкретній і філософсько-символічній. У першій конфлікт головних героїв подано як конфлікт злочинця і жертви, за задумом же філософського конфлікту психологічна конфронтація Міранди і Клеґа втілює споконвічне протистояння обраної духовної еліти і безликої юрби. Клеґ тут являє собою соціальний символ, він – «проста людина», яку Фаулз співвідносить зі стандартизованою, обивательською свідомістю. Філософсько-символічна сфера роману охоплює також комплекс уявлень «аналітичної психології» К. Ґ. Юнґа, де значне місце приділяється архетипам. Архетип Тіні відбиває зв'язок Его з індивідуальним несвідомим. Це сукупність низьких, примітивних неусвідомлених бажань і потягів людини, що конфліктують зі свідомістю. Багато дослідників згодні з тим, що Клеґ – архетип насильства, анти-Я. Усвідомлення власної неспроможності призводить до внутрішнього розпаду особистості на світлий і темний, тіньові елементи. Внаслідок їх протистояння перемагає темна сторона. Зло намагається матеріалізувати предмет своєї пристрасті. Персона – компромісне утворення, що постає як наслідок пристосування індивідуальності до соціуму, тобто соціальна роль людини. Це своєрідний міст між Его-свідомістю і зовнішнім світом. Міранда – Персона, «Маска», те, чим людина не є, але вона сама й інші приймають за її сутність. Лише напередодні смерті Міранда наближається до розуміння ще однієї категорії юнґіанства – Самості, що є архетипом цілості.

 Роман «Жінка французького лейтенанта» дослідники інтерпретують здебільшого в категоріях філософії екзистенціалізму, особливо з огляду на значимість теми свободи для всієї творчості письменника. Ця тема є ключовою у творі. Уособлює свободу головна героїня Сара, жінка, що вибрала відповідальність за нескоєний злочин і тим ствердила своє право на справжнє існування. Антитезою свободи виступає вікторіанська репресивна система, що

диктує людині твердий набір норм поводження і способів моделювання дійсності, притлумлюючи цим живі людські почуття та встановлюючи замість них заскорузлу ієрархію моральних цінностей.

У «Деніелі Мартіні» нелегко визначити філософську домінанту. Герої роману перебувають у пошуку тієї системи ідей, що могла б заповнити духовний вакуум. Сам автор зазначав, що філософською тенденцією твору є екзистенціалізм, оскільки герой дійде висновку, що єдиним порятунком людини від руйнування власної особистості є творчість і духовна гармонія.

5. Рівень системи персонажів. У «Колекціонері» зведено в нерозв'язному конфлікті героїв з полярно-протилежними соціально-психологічними характеристиками і типами свідомості. Конфлікт героїв і трагічна розв'язка, по-перше, мають моральний зміст, по-друге, відбивають реальні соціальні суперечності, що посилюються споконвічною біологічною нерівністю людей. Величезну роль у розгортанні конфлікту роману відіграє розміщення персонажів. Тут маємо справу з так званим «зчепленням за контрастом». Улюблений Фаулзів прийом антитези сприяє втіленню задуму письменника. Протягом  усього роману автор акцентує увагу на основних радикальних відмінностях між Клеґом і Мірандою. Це не просто диференціація між ілюзорною свідомістю і свідомістю приземленою, а споконвічна різниця між чоловічим і жіночим началами.

Джерелом зовнішнього конфлікту в «Жінці французького лейтенанта»  постає традиційний любовний трикутник: Чарльз – Сара – Ернестина. Але зміст взаємин між цими персонажами виходить далеко за межі любовної історії. Так моделюється проблема людського існування загалом. Сара і Чарльз – абсолютно протилежні, тож автор зображує їх по-різному. У центрі роману – історія Чарльза, його характер і роздуми, його внутрішній світ. На відміну від Чарльза, Сара лишається таємничою і загадковою. Мотиви її вчинків невідомі, зрозуміло лише, що її дії цілеспрямовані й приховують певний символічний зміст.

 Романи Фаулза не припускають якоїсь єдиної схеми прочитання й аналізу. Вони відбивають розмаїтість інтересів письменника, не підпадаючи при цьому під точні літературознавчі категорії. Провідними формами авторської рефлексії тут є експеримент, образ рефлектуючого героя, заголовки, епіграфи, авторські примітки, авторські міркування й відступи.

Підрозділ 2.2. – «Автоцензура й автокритика як форми рефлексії позатекстового автора» – присвячений дослідженню есеїстики Фаулза. Її розглянуто в аспекті існування таких форм рефлексії біографічного автора, як авторська цензура та авторська критика. У багатьох публіцистичних працях письменник удається до проблеми автора, намагаючись розібратися, яка роль автора у власному тексті, які його взаємини із власним твором. На його думку, письменник одвіку народжений бути письменником. Персонажі, яких створює уява автора, не вказують на його реальне «я», проте всі твори більш чи менш автобіографічні. Особистість автора розколота на безліч інших особистостей,

що вступають у взаємини одна з одною. Дуже багато пише Фаулз про проблеми сучасного роману, торкаючись переважно вибору оповідної техніки.

Підрозділ 2.3. – «Рефлексія внутрішньотекстового автора». Виокремлюються такі панівні форми авторської рефлексії, як експеримент, рефлектуючий герой, рефлектуючий читач, рамкові компоненти, авторські міркування та відступи. Визначаються особливості використання та функції різноманітних форм авторської рефлексії в романах Фаулза.

Експеримент лежить в основі романів «Колекціонер», «Маг», «Жінка французького лейтенанта», його можна виявити на різних рівнях твору: сюжетному, композиційному, стилістичному. У «Колекціонері» експериментальною є сама ситуація несподіваного виграшу скромного клерка Клеґа на тоталізаторі. Автор поміщає персонажа в такі умови, коли він може розпоряджатися не тільки своєю долею, а й життям іншої  людини – Міранди. Стаючи учасницею експерименту, Міранда виявляє перевагу над Клеґом. Сам же Клеґ також є об'єктом спостереження – Міранда веде щоденник, у якому піддає аналізу і Клеґа, і той світ, представником якого він постає. Головним же експериментом роману видається спроба автора протиставити інтелігенцію й міщанство в боротьбі за виживання. Цей експеримент закінчується загибеллю головної героїні.

«Жінку французького лейтенанта» взагалі можна назвати романом-експериментом. Це авторський дослід над героями, традиційними уявленнями про роман і жанрові форми. Такі елементи, як відкритість фіналу, безліч алюзій і ремінісценцій, стилізація, створення образу автора, сприяють ефекту контрасту між минулим і сьогоденням. Головним експериментатором у романі є Сара. Вона випробовує не тільки Чарльза, а й усю вікторіанську добу.

Сюжет «Мага» також будується на експерименті. Тут його учасником стає Ніколас Ерфе, молодий викладач англійської. Психолог-аматор Кончіс і його асистенти не раз змінюють ролі протягом «вистави», різні ролі змушений приміряти на себе і Ніколас. При цьому постає дуже актуальна нині проблема припустимих меж експерименту над людиною.

Рефлексія героя є ефективним засобом створення психологічного портрета персонажа, будучи водночас складовою рефлексії автора. Ми розглянули образ рефлектуючого героя на матеріалі роману «Деніел Мартін», де головний герой перебуває в пошуку свого «я». Роман розповідає про творчу кризу голлівудського сценариста, торкаючись при цьому проблеми в ширшому аспекті – як кризи імперської свідомості. Для головного героя поняття «бути англійцем» означає не тільки спрагу незалежності, а й схильність до компромісів. Саме ця сторона «англійськості» довгий час не дає йому змоги побачити власне обличчя. Проблема «англійськості» дуже актуальна і для самого Фаулза: він не раз порушує її в есеїстиці й інтерв'ю. Через образ Деніела Фаулз показує власний шлях до автентичності.

Деніел Мартін усвідомлює необхідність цілісного сприйняття життя, світу, людей такими, якими вони є. Ця проблема також актуальна для самого

Джона Фаулза як письменника й особистості. У романі він проголошує власний принцип: письменник має бути гармонійною особистістю. Саме в мистецтві Деніел шукає засіб віднайдення цілісного сприйняття світу.

Рамкові компоненти – ефективний засіб авторської рефлексії в романах Фаулза. Аналіз їхніх заголовків підводить до висновку, що основними текстовими категоріями, які вони актуалізують, є категорії проспекції, зв’язності, інформативності, антропоцентричності. Однак, хоч що заголовки й орієнтують читача на сприйняття змісту творів, найбільш повно їх роль і семантику можна визначити тільки після прочитання всього тексту, адже значення, яке  Фаулз вкладав у заголовок, розгортається поступово.

Інтерес для дослідження становили й епіграфи, що також покликані організовувати читацьку настанову на сприйняття твору і реалізовувати його концепт. Безліч епіграфів, застосованих Фаулзом у романі «Жінка французького лейтенанта», крім створення певного «вікторіанського» антуражу, виконують ряд інших, не менш важливих функцій, а саме: передають у стислій формі зміст глави, якій передують; доповнюють зміст глави; втілюють категорію авторської модальності. Подекуди для об’ємнішої реалізації концепту глави застосовано два епіграфи, у цих випадках читацьке виявлення авторської оцінки полегшується. У романі «Деніел Мартін» – лише п'ять епіграфів, але саме вони служать провідним засобом увиразнення авторської ідеї.

Проаналізувавши авторські міркування й відступи в романах Фаулза, можна стверджувати, що вони відбивають національну картину світу й національний характер. Фаулз, будучи англійцем, тяжіє до риторики, любить і вміє подивитися на себе збоку, залишаючись при цьому самим собою.

Найбільшу кількість авторських міркувань і відступів виявлено в «Жінці французького лейтенанта», що зумовлено специфікою роману, побудованого за всіма канонами класичної англійської прози. Серед авторських міркувань і відступів виділено загальні, що пояснюють мету, завдання, композицію всього твору, і конкретні, що стосуються певних поворотів сюжету й застосованих автором художніх прийомів. Більшість авторських тактик у романі є режисерськими й філософськими.

Виcновки містять стислий виклад підсумків дослідження.

Незважаючи на той факт, що у вітчизняному й закордонному літературознавстві приділено досить багато уваги проблемі автора, деякі її аспекти ще не розглянуті. Одним із таких аспектів є авторська рефлексія, її роль у літературному творі, розмаїття форм вираження.

Авторська рефлексія  – це форма вираження свідомості автора, один із виявів його суб’єктивності, що постає в дії розуму, спрямованій на самоосягнення в світі. Іншими словами, рефлексія – це спрямованість свідомості й чуттєвості на осягнення самої себе, свого літературного твору, взагалі світу. Авторська рефлексія містить у собі як літературні, так і нелітературні мовні практики і починається або з предмета, героя, або з його оцінки, тобто може торкатися однієї зі сторін діяльності автора.

Застосувавши розроблені теоретичні положення до конкретного художнього матеріалу, з’ясовуємо, що домінуючими формами авторефлексії в прозі Джона Фаулза є:

1) заголовки та епіграфи, які служать виразником авторської ідеї, орієнтують читача на сприйняття змісту цілого твору або окремого розділу;

2) авторські міркування та відступи, які спрямовані на створення авторської суб'єктивної картини світу в рамках простору художнього твору, відбивають національну картину світу і національний характер Серед них ми виділили загальні, що пояснюють мету, завдання, композицію всього твору, і конкретні, що стосуються певних поворотів сюжету та застосованих художніх прийомів;

3) експеримент, який лежить в основі романів «Колекціонер», «Маг», «Жінка французького лейтенанта» на різних рівнях: сюжетному, композиційному, стилістичному;

4) рефлектуючий герой як можлива форма переходу із суб'єктивного плану автора в об'єктивний план твору;

5) рефлектуючий читач, осягальна діяльність якого є невід’ємною частиною рефлексії автора, зв'язуючи результат творчості письменника, реалізований як сукупність засобів мовного вираження – художній текст, із наявними в читача як читацьким, так і просто життєвим людським досвідом.

  Аналіз сучасного роману неможливо уявити без розгляду різноманітних форм авторської присутності в ньому. Однією з таких форм стає авторська рефлексія. Це поняття застосовне як до автора біографічного, так і до суб’єкта естетичної діяльності. Проблема функціонування авторської рефлексії в художньому творі є перспективною для подальшого вивчення, потребує уваги літературознавців, що досліджують проблему автора.