ТВОРЧІСТЬ В. С. МОЕМА В УКРАЇНСЬКІЙ І РОСІЙСЬКІЙ РЕЦЕПЦІЇ І ПЕРЕКЛАДАХ



Название:
ТВОРЧІСТЬ В. С. МОЕМА В УКРАЇНСЬКІЙ І РОСІЙСЬКІЙ РЕЦЕПЦІЇ І ПЕРЕКЛАДАХ
Альтернативное Название: ТВОРЧЕСТВО В. С. Моэма В УКРАИНСКОЙ И РОССИЙСКОЙ Рецепции и переводов
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовані актуальність і новизна теми, зв’язок роботи з науковими планами колективної теми кафедри, визначено ступінь опрацювання проблеми галузями філологічної науки, окреслені об’єкт та предмет дослідження, визначені мета та завдання роботи, сформульовані її теоретико-методологічні засади та практичне значення праці.


У першому розділі „Вільям Сомерсет Моем в англомовному дискурсі” для адекватного осмислення цілісної рецепції іншомовного літературного явища в українському та російському літературному просторі проаналізовано картину сприйняття художнього доробку В. С. Моема в „… органічному зв’язку з тим ґрунтом, з якого і для якого ті твори виросли”, виокремлено основні етапи її розвитку на основі ретроспективних, опосередкованих даних культурно-мистецького та суспільного життя на синхронному та діахронному рівнях.


У першому підрозділі „Початкова фаза рецепції В. С. Моема в англомовному культурному дискурсі кінця ХІХ — початку ХХ століття” розглянуто особливості формування рецепції творчості В. С. Моема початкового етапу та її подальшу трансформацію. З’ясовано, що сприйняття художньої практики В. С. Моема цього періоду було представлено критичною (Г. Джонс, В. Арчер, Е. Ґарнетт, Д. Лоуренс, У. Вілсон,), мистецько-літературною (Т. Драйзер, А. Кроулі, А. Леверсон), журналістсько-світоглядною (Х. Врен, Р. Вест), опосередковано-мистецькою, церковно-релігійною ситуацією.


Рецепція цього періоду в англомовному дискурсі характеризується обережністю критиків щодо художньої цінності творів В. С. Моема і послужила основою для подальшого літературознавчого пошуку, активізації дискусії про значення творчості митця.


У другому підрозділі „Літературно-критична рецепція творчої спадщини В. С. Моема в 30-х роках ХХ століття” встановлено причини складного і суперечливого сприйняття критиками літературної спадщини В. С. Моема, що були зумовлені індивідуально-психологічними, літературно-естетичними, геополітичними чинниками. Простежено зростання популярності доробку письменника, еволюцію критичних оцінок творчості В. С. Моема та її вихід за рамки упередженої національної літературної критики (А. Волтер, Е. Фостер, Ч. Тоун, Дж. Браун, К. Лівіс, Ф. Свіннертон, Б. Брехт).


Найхарактернішою рисою мистецько-літературного типу рецепції стали нові екранізації творів В. С. Моема в США, а також художньо подані сучасниками маніпуляції з приватного життя письменника (Н. Ковард, Х. Волпоул).


У третьому підрозділі „Довоєнна науково-критична рецепція творчості В. С. Моема” розглянуто аналітично-дослідницьку рецепцію художнього доробку В. С. Моема в англомовному літературознавстві, що спиралася на засади компаративістики з урахуванням особливостей англійського (Р. Ворд, Р. Корделл, Р. Олдінгтон), англо-американського (К. Маківер), англо-французького (Д. Маккарті, П. Доттен) культурного простору і опосередковувалася біографічним методом дослідження.


Цей період позначений активізацією дискусії про творчість В. С. Моема.


У четвертому підрозділі „Рецепція постаті і творчості В. С. Моема в роки Другої світової війни” простежено залежність характеру рецепції від складних суспільно-політичних та геополітичних чинників, що відзначалася зниженням інтересу компетентних читачів до творчої спадщини В. С. Моема в Європі та симпатією і прихильністю до постаті англійського письменника в США. Схвальна рецепція творчості В. С. Моема на північноамериканському континенті започаткувала позитивні зміни у ставленні до постаті В. С. Моема і його художнього доробку у Великій Британії.


У п’ятому підрозділі „Післявоєнний період рецепції В. С. Моема (1945-1965)” відзначено тенденцію до зростання та утвердження позитивних характеристик прижиттєвої рецепції письменника у Великій Британії. Проаналізовано варіативність літературно-критичного пізнання творчості В. С. Моема від визначення його місця і ролі в історії англійської літератури (Дж. Брофі, К. Пфейфер, Р. Корделл, М. Тюнер, Б. Кларк, Г. Фрідлі та ін.), до формування спочатку у США (1950), а потім і в Японії (1960) спеціальних наукових центрів вивчення його творчої діяльності, а також публікацій двох антологій творів В. С. Моема за редакцією К. Джоунса.


Характерною особливістю рецепції цього періоду стало позитивне ставлення до постаті В. С. Моема, його визнання офіційною владою Великої Британії (нагорода почесним орденом Кавалерів пошани, обрання почесним членом Клубу Гаріна, звання „Сподвижник Літератури”), що в свою чергу активізувало позитивну академічну рецепцію.


У шостому підрозділі „Осмислення художнього доробку В. С. Моемав кінці 60-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ століття” виокремлено три підходи до вивчення й оцінки художнього доробку англійського прозаїка та драматурга крізь призму життєвих перипетій письменника (Н. Беверлі, Л. Беллак, Б. Ніколс), упередженості до всієї творчості англійського письменника (А. Браун, М. Венстон, Дж. Раунд), адекватного осмислення творчості В. С. Моема (Р. Барнс, Р. Колдер, Ф. Рафаел, Р. Моем). Простежено трансформацію рецептивної проекції творчості В. С. Моема з подальшим поліваріативним засвоєнням (А. Вілсон, В. Нейпоул, Дж. Стейнбек, І. Флемінг, А. Хейлі) з урахуванням численних адаптацій його творів для сценічних презентацій, екранізацій, а також інтерпретацій життєвого і творчого шляху письменника (Н. Ковард, А. Бергес, Б. Белфорд).


У другому розділі „Рецепція творчості В. С. Моема в українському та російському літературному просторі” хронологічно розглянуто чотири етапи сприйняття художнього доробку англійського митця українськими та російськими досвідченими читачами з урахуванням суспільно-історичної ситуації: перше десятиліття – перша половина 50-х рр. ХХ ст.; друга половина 50-х – кінець 60-х рр. ХХ ст.; 70-ті – початок 90-х рр. ХХ ст.; 90-ті рр. ХХ ст. – до сьогодні. Досліджено різні форми і типи рецепції, що в комплексі дає уявлення про динаміку засвоєння феномену В. С. Моема в Україні та Росії.


У першому підрозділі „Відтворення власного імені англійського прозаїка мовою перекладачів” узгоджено єдиний варіант відтворення власного імені англійського майстра слова – Вільям Сомерсет Моем. До цього побутували ще дев’ять: Сомерсет-Могам, Сомерсет-Могем, Могам В. Сомерсет, Могам-Сомерсет, Сомерсет Моем, Могем, Могам, Моам, Моом.


У другому підрозділі „Критична рецепція творчості В. С. Моема в Україні та Росії першої половини ХХ століття (перше десятиліття – перша половина 50-х рр. ХХ ст.)” досліджено, що формування сприйняття творчості В. С. Моема та його становлення в Україні та Росії відбувалося в контексті реалізму. У трактуванні цього інонаціонального літературного явища спостерігається послідовний перехід від зовнішніх (інтерпретації окремих творів англійського письменника, що виконували інформаційну функцію, згадки, повідомлення) до внутрішніх контактів (активізація творчих зусиль інтерпретаторів, професійних читачів). Українська рецепція довоєнного періоду відзначалася активним осмисленням творчості В. С. Моема представниками радянської і нерадянської України, які представляли два підходи (за геополітичним чинником): 1) представники української інтелігенції УРСР (М. Йогансен, творчий колектив театру „Березiль”, М. Хвильовий); 2) українські митці Західної України (М. Рудницький, акторські колективи Львівського національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької, Українського народного театру ім. І. Тобілевича (м. Станіслав), Українського молодого театру „Заграва” (м. Перемишль) та представники української літературної еміграції (О. Теліга). Неоднозначне ставлення до постаті В. С. Моема в радянському літературознавчому просторі спричинилося до того, що його творчість не була об’єктом зацікавлень українських радянських літературознавців.


У сприйнятті творчості В. С. Моема українськими та російськими митцями маємо таке розмаїття: варіативність перекладних версій – адекватний переклад (М. Рудницький, А. Рябинський, Е. і Б. Лебедєви, З. Вершиніна, В. Барбашова); переклад-посередник (анонімний автор, Г. Вечора); авторизований переклад (Е. Білл, Е. і Б. Лебедєви); вільний переклад (В. Шмідт та С. Рассохін); адаптація (І. Хвас, М. Рудницький, О. Коган), переробка (М. Йогансен, К. Чуковський, Г. Вечора); констатуємо алюзії (акторський колектив театру „Березіль”, М. Хвильовий), запозичення (М. Хвильовий), літературну аналогію (М. Хвильовий), а також літературно-критичні форми осмислення: передмови (Б. Л., А. Старчаков), рецензії (К. Локс, М. Рудницький, Є. Сапожнікова, Н. Галь), проблемні статті (Л. Боровий,) з елементами компаративного зіставлення (Б. Л., К. Локс, О. Теліга).


Отже, рецепція творчості В. С. Моема означеного періоду опосередковувалася позаестетичними чинниками, що пояснюється насамперед догматизацією культурної політики СРСР 30-50 рр.


У третьому підрозділі „Сприйняття творчості В. С. Моема в радянському культурному просторі другої половини 50-х – кінець 60-х років ХХ століття” досліджено позитивні зміни в осмисленні творчості В. С. Моема, які були зумовлені ідейно-естетичним розвитком української та російської літератур за сприятливих суспільно-політичних умов. Цей період позначений інтегральною формою рецепції, найчисленнішими різновидами якої були перекладні версії різножанрових творів англійського прозаїка у виконані українських (В. Легкоступ, Мар. Пінчевський, А. Муляр) та російських (М. Лоріє, Є. Голишева, Б. Ізаков, М. Островська, А. Успенський) інтерпретаторів. Ці переклади відзначалися творчим підходом до освоєння художності першоджерела. Критична рецепція поповнилася анотаціями, рецензіями (Б. Гавришків, М. Злобіна, Є. Гусєва, А. Старцев, Ю. Нагибін), оглядами (Г. Анікін, З. Ванчура, А. Гозенпуд, В. Легкоступ, З. Лібман), мовознавчими розвідками (Е. Саркісян, Л. Бобильова). Творчість В. С. Моема стала предметом опосередкованого наукового сприйняття (І. Канторович, М. Грінберг) з елементами компаративного підходу (Г. Пучкова, К. Суботіна, М. Єлізарова). На основі типологічних сходжень (суспільних, літературних, психологічних) рецепція В. С. Моема активно представлена у творчості М. Рудницького у вигляді прихованої алюзії та стилістичного наслідування.


Усе відзначене засвідчило позитивні зміни в радянському літературознавстві, суспільній свідомості загалом і поступ у рецепції літературної спадщини англійського письменника зокрема.


У четвертому підрозділі „Переосмислення історико-літературного та художнього значення творів В. С. Моема в радянському літературознавстві в 70-х – початку 90-х рр. ХХ ст.” розглянуто період активізації аналітично-програмної рецепції творчості В. С. Моема. Він представляє широкий спектр критичних жанрів: від найпростіших (І. Влодавська, А. Гаврилюк, Ю. Кагарлицький, І. Лєвідова, В. Скороденко, Д. Урнов) до складних форм (В. Бабенко, Т. Козлова, В. Ніколаєв, Д. Шестаков). Творчість В. С. Моема стала предметом дисертаційних досліджень, презентувавши науково-обґрунтовану літературознавчу (Ф. Юсупов, А. Палій, М. Комолова, Т. Кирилова), мистецтвознавчу (В. Паверман) та мовознавчу (Н. Месропян) варіанти рецепції. Зміна суспільно-ідеологічної ситуації вплинула на активність мовознавчих аспектів осмислення творчості В. С. Моема, публікації творів В. С. Моема в оригіналі, здебільшого адаптованих, а також перевидання вже існуючих на той час російськомовних інтерпретацій творів письменника у серіях „Два лика планеты”, „Художественная и публицистическая библиотека атеиста”. Українська перекладна рецепція того періоду була представлена працями О. Матвієнко (літературна казка „Принцеса Вереснянка”), О. Жомніра (роман „Місяць і мідяки”), співавторством А. Муляра та О. Мокровольского (повість „На жалі бритви”) та В. Марченко (неопублікованим оповіданням „Сила обставин”), а також інтерпретаціями російських перекладачів С. Котенка „Сплошые прелести”, Г. Островської „Театр”, А. Іорданського „Острие бритвы”, В. Вебера „Каталина”, Ю. Дубровіна „Наверху на вилле”. Опосередковано життєвий і творчий шлях письменника став предметом зацікавлень науковців-істориків (Н. Іванова, Е. Сахновського). Найхарактернішими формами рецепції аналізованого періоду, окрім перекладів, були алюзії (В. Марченко, В. Нагибін), ремінісценція (В. Марченко), стилістичне наслідування (В. Нагибін) тощо. Цей період відзначається активізацією театральних постановок та екранізацій за творами англійського письменника.


Отже, рецептивний досвід авторів науково-критичних жанрів засвідчив наявність не просто оновленого погляду на творчість В. С. Моема в СРСР, а й продемонстрував поступальний характер пізнання, визнання і розширення естетичного діалогу між різними культурами.


У п’ятому підрозділі „Пострадянська рецепція творчості В. C. Моема в Україні та Росії (90-ті рр. ХХ ст. – до сьогодні)” встановлено рецепцію творчості В. С. Моема на сучасному етапі, яка зумовлена розпадом СРСР і „відсіченням” периферійних національних мистецьких (літературознавчих) шкіл від єдиної централізованої системи, а також складною фінансово-економічною ситуацією перших років існування незалежної української держави, що унеможливлювало повноцінний розвиток видавничої справи. Рецепція цього періоду представлена новими україномовними перекладами оповідань В. С. Моема – „Останнє слово перед смертю” (В. Хом’як, М. Шудря), „Друг у біді” (В. Романець), „Зимовий круїз”, „Шлюб із розрахунку” (Є. Шевченко), „Лев’яча шкура” (І. Чебан), а також публікаціями російськомовних перекладних творів Моема, що випереджують україномовні. (Проте чи не більша половина всієї російськомовної перекладної продукції – результат радянської школи перекладу).


Рецептивний доробок творчості В. С. Моема в українському та російському літературному просторі сьогодні представлений літературознавчим (Н. Михальська, Б. Щавурський, О. Кошенко, Н. Капельгородська, З. Решетова, Ф. Хутиз), мистецтвознавчим (В. Паверман), мовознавчим (Х. Брандес, Н. Лопашина, С. Беркнер, О. Вошина, Л. Татанова), педагогічним (С. Дітькова, Г. Логвин, Н. Марченко) мистецько-літературним („Радіотеатр”, „аудіокнига”, повторний перегляд художніх фільмів „Театр”, фільм-балет „Жигало и Жиголетта” та ін.), аматорсько-колективним (театр „У білій вітальні” Будинку вчених НАН України) та професійно-колективним варіантом (театральні постановки) акторсько-психологічного, журналістсько-світоглядного, соціо-презентативного типами сприйняття, а також її інтегральними формами: алюзією (Д. Сторонній), цитуванням (Б. Новиков, Є. Баран, І. Трахтенберг, В. Шумаков і ін.), асиміляцією (А. Сова), наслідуванням (Д. Бондаренко), впливом естетичних ідей (В. Брюгген, Д. Бондаренко, П. Сорока).


Специфіка сучасного українського та російського осмислення літературної спадщини В. С. Моема набуває характеру вторинної рецепції через численні тлумачення, апелювання до неї, що сприяє подальшому глибокому осмисленню його багатогранної творчості.


У шостому підрозділі „Опосередкована рецепція творчості В. С. Моема в українській літературі ХХ  початку ХХІ століття” досліджено засвоєння художньої практики англійського письменника українською національною культурою з урахуванням схожостей/відмінностей та синхронії/діахронії. Встановлено поступальний характер вторинної рецепції творчості В. С. Моема в українській літературі, що проявляється в особливостях художнього стилю, у своєрідності змалювання характерів (В. Підмогильний, В. Марченко, Д. Бондаренко), у поглядах на роль митця і мистецтва в суспільстві (М. Хвильовий, В. Брюгген), на рівні жанрової актуалізації (В. Брюгген, П. Сорока) і представлена як на типологічному (В. Підмогильний, М. Хвильовий), так і на контактно-генетичному рівнях (В. Марченко, В. Брюгген, Д. Бондаренко, П. Сорока).


Отож прагнення до національної самоідентифікації митців реалізовувалося через творчу самостійність в інтерпретації „феномену Моема”.


У третьому розділі „Інтерпретація художньої практики В. С. Моема в Україні та Росії (порівняльно-типологічний аналіз)” представлено порівняльно-типологічний аналіз інтерпретацій чотирьох творів англійського письменника, які вийшли в українській та російській версіях, а саме: „Місяць і гріш” (“The Moon and Sixpence”), „Радощі життя, або сімейна таємниця” (“Cakes and Ale, or Skeleton in the Cupboard”), „Театр” (“Theatre”), „На вістрі ножа” (“The Razors Edge”) з першоджерелами; встановлено схожість і відмінність у відтворенні українськими та російськими перекладачами художньо-образного світу оригіналів з урахуванням особливостей фонетичного, стилістичного, граматичного, лексичного, синтаксичного плану; обґрунтовано суголосність ідейно-естетичних, суспільно-історичних, змістовних особливостей іншомовного літературного явища із національною культурою реципієнта.


У першому підрозділі Перекладацькі інтерпретації роману Моема The Moon and Sixpence в першій половині ХХ століттярозглянуто перекладні версії роману В. С. Моема “The Moon and Sixpence”, які вийшли майже одночасно в Москві (1927) у виконанні Е. і Б. Лебедєвих та в Ленінграді (1928) в інтерпретації З. Вершиніної. На основі цих своєрідних явищ історико-пізнавального характеру вдалося не тільки експлікувати теоретичні естетичні принципи перекладацької справи початку ХХ століття, а й визначити роль цих перекладів у літературному процесі свого часу, осягнути ступінь їх відповідності оригіналу.


Встановлено відмінності у відтворенні перекладачами іноземного бібліоніма за допомогою калькування „Луна и шестипенсовик” (1928) та буквального перекладу з урахуванням контекстуального значення слова, що увиразнює характерну прикмету образу головного героя книги, Чарльза Стрікленда, „Луна и грош” (1927), а також антропонімів, топонімів за допомогою транслітерації (Е. і Б. Лебедєви), транскрибування і перекладу (З. Вершиніна).


Характерною рисою перекладів роману “The Moon and Sixpence” довоєнного періоду є архаїзми (кооперативный магазин, лавчонки, кельнерша, омнибус, англосаксонские страны, анфилада комнат, писчебумажный магазин, Микель-Анджело, натюр-морт), онаціональнення (а bowler кепка, замість котелок), етимологічний буквалізм (a great artist великий артист, замість великий художник), надмірна вільність (Е. і Б. Лебедєви), смислові зміщення (усунення релігійного відтінку, зумовленого цензурою), а також неточності у збереженні стилістично-експресивного забарвлення.


Таким чином, аналізовані перекладацькі спроби були не тільки поштовхом для подальших творчих експериментів, а й до подальшого ознайомлення з творчістю В. С. Моема.


У другому підрозділі „Відтворення роману “Cakes and Ale, or Skeleton in the Cupboard” українськими та російськими майстрами слова” проведено порівняльну характеристику роману “Cakes and Ale, or Skeleton in the Cupboard” з україномовною (1963) та двома російськомовними інтерпретаціями (1976, 1981), проаналізовано особливості відтворення перекладачами авторського ідеостилю з урахуванням художньої виразності (іронія, оксиморон, зевгма, каламбур тощо).


Закодована автором оригіналу інтрига проявилася у варіативності тлумачення „квантованого” заголовку твору: адекватний переклад – „Радощі життя, або сімейна таємниця” (В. Легкоступ), адаптований переклад – „Сплошные прелести” (С. Котенко), буквальний переклад – „Пироги и пиво, или Скелет в шкафу” (А. Іорданський).


Тлумачення В. Легкоступа виокремлюється максимальним відтворенням моемівського іронічного письма з елементами українізації: перелаз, живопліт, ціпок, вишивати тощо. При змалюванні автором карколомного злету Дж. Джіббонса, інтерпретатор, відчувши емоційний „пульс” вислову jump into celebrity, знаходить влучне – він стрибнув у славу, як муха в глечик, а при відтворенні сатиричного портрету боягузливого і безпринципного пристосуванця в літературі, О. Кіра, хто насправді був something of an athlete, В. Легкоступ майстерно перекладає: Рой був спортсменом у душі, акцентуючи увагу на посередності обмеженого писаки, який would never set the Thames on fire, вдало використовує дослівний переклад: Рой ніколи не запалить Темзи.


Не завжди обґрунтоване звернення і українського, і російських перекладачів до графічного або фонетичного буквалізму послабили експресивну характеристику інтерпретацій (grotesque – гротескно, замість безглуздо; false situation фальшива ситуація, замість незручна ситуація; sentiments – сентименти, замість почуття;), покомпонентне калькування (matrimonial affairs – матримониальные дела, замість сімейні справи; curateкурат, замість вікарій) або калькуючи абревіатуру першоджерела, А. Іорданський, розшифровуючи її в коментарі до сторінки, допускається помилки: K.C.M.G.КОМГкомандир, замість кавалер ордена святого Михайла і святого Георгія; K.C.V.O.КОВкомандир, замість кавалер ордена Виктории), неуважністю у дотриманні змісту, поділу речень, а також наявність банальних помилок, відвертих ляпів (Charles DickensТомас Карлайл).


Намагаючись адекватно перекласти вихідний текст, перекладачі, кожен по-своєму, відтворювали англійські реалії. Так, в українських і в російських відповідниках зустрічаємо різні способи передачі англійських назв. Топонім Chatham в перекладі Легкоступа транскрибується – Четем, С.Котенко, частково транслітеруючи і транскрибуючи, передає як Чатем, Іорданський лише транслітерує – Чатам.


Отже українська та російські інтерпретації роману “Cakes and Ale, or Skeleton in the Cupboard” відіграли важливу роль в ознайомленні національних читачів з творчістю В. С. Моема і стали важливим етапом для подальших художньо досконаліших перекладів.


У третьому підрозділі „Творче осмислення українським та російським майстрами слова англійського роману “Theatreдосліджено два перекладних варіанти роману “Theatre” в інтерпретації Мар. Пінчевського (1967) та Г. Островської (1979).


Встановлено, що назва української і російської версій по-своєму заломлює образний зміст твору. Тлумачення Пінчевського трансформоване у „Лицедії” з огляду на типологічну схожість суспільно-історичного моменту, який склався на період створення першоджерела, та часу його відтворення в Україні. (Безкомпромісний настрій у відтворенні іноземного твору українським інтерпретатором спровокували відомі події навколо журналу „Всесвіт”, де було вперше опубліковано цей переклад (1965).


У назві російськомовної інтерпретації „Театр” Г. Островська реконструювала вплив на автора оригіналу творчості Чехова, за яким людство живе в „суспільстві-футлярі”, де „театр” виступає футляром для англійського суспільства, і саме „театр”, впустивши за лаштунки глядачів, викриває зворотний бік замаскованої реальності.


Інтерпретація Г. Островської тяжіє до дослівного перекладу і при характеристиці головної героїні твору (like Venus rising from the waves – как Венера, рожденная из пены) тоді, як в українській трансформується: немов Афродіта, що виходить з морської піни. При відтворенні її неперевершеної гри інші актори look like a piece of cheese, Пінчевський послуговується українськими лексемами (Мов дубові колоди), натомість Г.Островська вдається до описовості (все рядом с тобой ничто).


З перших сторінок книги слова talent - талант, a great talent – великий талант, geniusгеній, супроводжують головну героїню протягом усього твору. Для підтвердження і водночас для підсилення такої високої оцінки гри актриси, автор використовує паралельно прикметники, які вживає у найвищому ступені порівняння: the best of the younger actresses, the greatest actress in England, la plue grande actrice dAngletterre, the greatest actress. Українському перекладачеві вдається відтворити задум автора, і Джулія Ламберт постає перед читачами як найкраща з актрис молодого покоління, найкраща актриса в Англії, найвидатніша актриса Англії, найвизначніша акторка. Тлумачення російськомовного варіанту натомість дещо збіднене, бо не скрізь враховує особливості оригіналу: лучшая актриса младшего поколения, лучшая актриса Англии, величайшая актриса Англии, величайшая английская актриса.


Характерною прикметою обох перекладів є своєрідний елемент „відсебеньок” (для полегшення сприйняття цитованих рядків у перекладеному тексті вони беруться в лапки, на відміну від оригіналу).


Таким чином, кожен інтерпретатор по-своєму підійшов до відтворення особливостей ідеостилю англійського письменника, та спільною рисою тлумачень стала творча відповідальність за високий рівень запропонованих інтерпретацій.


У четвертому підрозділі „Українсько-російське тлумачення художньо-образної системи “The Razors Edgeпроаналізовано російськомовне тлумачення (1981) у виконанні М. Лоріє та двох україномовних версій – в інтерпретації А. Муляра (1970) та А. Муляра у співавторстві з О. Мокровольським (1989), обґрунтовано уніфікацію назви твору „На вістрі ножа”, враховуючи художньо-мистецький світ оригіналу, та його жанрову ідентифікацію – повість.


З’ясовано, що російське і українські тлумачення відповідають оригіналу, що говорить про достатньо високий рівень перекладної техніки інтерпретаторів. З іншого боку, російському і українським перекладачам не вдалося уникнути необґрунтованого вживання буквалізмів як-от при відтворенні заголовку першоджерела (На жалі бритви та Острие бритвы) чи при передачі нестримного бажання працювати одного з героїв (Gosh, itll be great to get into ha ess again. I’m feeling my oats already – Ох, і добре буде знову впрягтися. Я вже чую свій овес!). При характеристиці Грея Маттюрина, колишнього американського мільйонера, що збанкрутував, зустрічаємо: Gray was wiped out (Грей був стертий з лиця землі). Проте, неточності у доборі перекладачами еквівалентів призвели до втрати семантичної специфіки фразового акценту – Грей розорився дощенту (А. Муляр), Грей опинився за бортом ділового життя (А. Муляр, О. Мокровольський), Грей пошел ко дну (М. Лоріє).


Отже, складність відтворення художньо-образного світу повісті „На вістрі ножа” пов’язана не тільки з особливостями манери письма В. С. Моема, а й зумовлена тим, що першодрук презентував синтез філософсько-світоглядних пошуків автора.


У висновках узагальнено результати дослідження. Акцентується увага на тому, що рецепція творчості В. С. Моема в Україні та Росії відзначалася неординарністю та непослідовністю, зумовленою суспільно-ідеологічними чинниками і їх втручанням у процес міжлітературного діалогізму. Заангажована підконтрольна комунікація проявлялася „можливостями” у виборі авторів, творів для перекладу, сценічної адаптації, та критичного засвоєння з подальшим обов’язковим жорстким цензуруванням. Проте, попри таку надувагу, твори В. С. Моема складали основу українського і російського культурного життя першого десятиліття – першої половини 50-х років ХХ ст.: активно перекладалися (М. Йогансен, К. Чуковський, М. Рудницький Е. і Б. Лебедєви, З. Вершиніна, В. Барбашова, О. Коган та ін), адаптувалися на сценах театрів Москви, Ленінграда, Харкова, Львова, Станіслава, Перемишля, критично осмислювалися (О. Теліга, Б. Л., К. Локс, Є Сапожнікова, Н. Галь А. Старчаков).


З початком політичної відлиги кінця 50-х – 60-х років рецептивний горизонт творчості В. С. Моема розширився за рахунок низки інтерпретацій, де особливу роль відіграли представники української національної (В. Легкоступ, Мар. Пінчевський, А. Муляр) та російської (М. Лоріє, Є. Голишева, Б. Ізаков, Н. Ман, М. Островська) перекладацьких шкіл. Завдяки уніфікації власного імені – Вільям Сомерсет Моем, активізувалися рецептивні можливості українських і російських читачів.


 


У 70-ті – на початку 90-х рр. спостерігається активізація і критичного засвоєння (від рецензій до дисертацій) художньої практики В. С. Моема, яка виконувала інформаційну, просвітньо-дидактичну, аналітично-програмну функції. Збагачення рецептивної палітри творчості В. С. Моема ХХ століття відбулося за рахунок численних „конкретизацій” інтертекстуального діалогу: інсценізація, екранізація, а останнім часом і радіомовленнєва інтерпретація за творами В. С. Моема сприяли розширенню рецептивної моделі інонаціонального автора в українському та російському літературному просторі.


Рецепція творчості В. С. Моема пройшла складну еволюцію в українській та російській національних літературах і світовій літературній практиці загалом. Спільна тенденція рецептивних практик – визнання майстерності Моема-новеліста, піднесення романістики В. С. Моема до рангу шедеврів світової літератури завдяки численним інтерпретаціям, актуалізації поглядів В. С. Моема у трактуванні проблем не тільки літературознавчих, а й соціальних, психологічних, політичних, історичних та інших аспектів. Поряд з цим кожна рецептивна проекція англомовного та українського і російського культурного просторів відзначається специфікою, зумовленою передусім геополітичним чинником. Головна різниця полягає в тому, що в англомовному середовищі художній світ В. С. Моема зазнав вільних інтерпретацій тоді, як аналіз рецепції літературної практики В. С. Моема в українському та російському культурному просторі щоразу підганявся під канони пануючої ідеології. Це дозволяє створити цілісну модель творчості В. С. Моема, яка є значно багатовекторнішою та складнішою, аніж може здаватися на перший погляд. Ця модель показує нам не тільки з Моема-майстра слова, а й філософа, космополіта, лікаря і т. п. Саме така багатогранність творчої постаті В. С. Моема лягла в основу багатьох контактно-типологічних сходжень (В. Підмогильний, М. Хвильовий, В. Марченко, В. Брюгген, Д. Бондаренко, П. Сорока).


При дослідженні особливостей рецептивної моделі творчості В. С. Моема в українському та російському культурному просторі було окреслено такі форми рецепції контактно-генетичних зв’язків, як алюзія, запозичення, переклад, адаптація, ремінісценція, стилістичне наслідування, онаціональнення, а також такі типи сприйняття: індивідуальна та колективна, професійна (критична (літературознавча, мистецтвознавча, мовознавча та ін.), акторсько-психологічна, журналістсько-світоглядна, мистецько-літературна (інтерпретаційна) і непрофесійна (опосередковано-мистецька, політично-ідеологічна, церковно-релігійна, соціо-презентативна).


Таким чином, на основі проведеного комплексного аналізу, за допомогою якого простежено формування, активізацію рецепції творчості В. С. Моема в Україні та Росії, а також встановлено витоки української та російської перекладної традиції (на основі герменевтичної теорії „злиття горизонтів”), можна констатувати: творчість англійського майстра слова Вільяма Сомерсета Моема стала невід’ємною частиною духовного і громадського життя в Україні та Росії.


 


 








Франко І. Юліуш Словацький і його твори // Франко І. Зібрання творів: У  50-ти т. – Т. 29. – К.: Наукова думка, 1981. – С. 426.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины