МИФОПОЭТИЧЕСКИЙ МИР РОБЕРТА ГРЕЙВСА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
МИФОПОЭТИЧЕСКИЙ МИР РОБЕРТА ГРЕЙВСА
Альтернативное Название: Міфопоетичний СВІТ Роберта Грейвса
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання та методологічні засади дослідження, окреслено об’єкт і предмет наукового пошуку, а також теоретичне та практичне значення роботи. Подано відомості щодо апробації результатів дослідження та структури дисертації.


У Розділі 1 «Теоретико-методологічні й літературно-критичні аспекти вивчення творчості Р. Грейвса» висвітлено основні теоретико-методологічні проблеми, пов'язані з вивченням творчості Р. Грейвса й оцінками, що даються його творчості у вітчизняному й зарубіжному літературознавстві.


В даному розділі узагальнено теоретико-критичні роботи, присвячені міфу й міфотворчостві, особливо роботи, що з'явилися у ХХ столітті. Виявлено найбільш дискусійні поняття й методологічні принципи в заявленому проблемному полі. Підведено попередні підсумки історії вивчення творчої спадщини Р. Грейвса як у східноєвропейському (українському й російському), так і в західному (англійському й американському) літературознавстві. Окреслено коло найбільш суперечливих і найменш висвітлених питань у цій галузі.


Огляд робіт сучасних міфологістів та представників суміжних наукових напрямків доводить, що серед теоретико-методологічних проблем, пов'язаних із роллю міфу в новій і новітній літературі, найбільш дискусійними залишаються такі проблеми: історичні межі побутування міфу й міфотворчості; найбільш адекватні методи й принципи вивчення міфу, їх взаємодоповнюваність чи опозиційність; ступінь термінологічності понять «авторський міф», «сучасний міф», «неоміф», «вторинна міфотворчість»; можливі класифікації способів використання міфу в сучасній літературі загалом і у творчості Р. Грейвса зокрема.


І вітчизняні, і зарубіжні літературознавці одностайні в тому, що саме міф є фундаментом як літературознавчих концепцій Р. Грейвса, так і його поетичної практики. Наукові дискусії ведуться, власне, не так навколо Р. Грейвса, як навколо загальнотеоретичних понять «міф» і «міфотворчість». Особливо гостро дискутується сучасним літературознавством питання «смерті міфу» (чи, навпаки, «воскресіння міфу») у модерній літературі, мистецтві й навіть у соціально-політичній сфері.


Одні вчені (Г. Меррей, М. Мюллер, К. Юнг та ін.) вважають міф специфічним культурним і духовним явищем, історично обумовленим, а тому історично обмеженим (т. зв. «первинний» або «первісний міф»). Інші теоретики (Е. Тейлор, Дж. Фрезер та ін.), навпаки, вбачають у міфі явище універсальне, причому універсальне як у часі, так і в просторі. «Вмирають» і «воскреють», з їхнього погляду, не самі міфи, а ті культурні форми, через які міф наслідується, адаптується й передається наступним поколінням.


Р. Грейвс-теоретик дотримувався скоріше другої точки зору. Причому навіть історико-культурну обумовленість міфу (його «історичну граматику», за виразом Р. Грейвса) він суттєво обмежував. Однак учені-грейвсознавці вказують на його методологічну непослідовність. Виступаючи в ролі теоретика поезії, Р. Грейвс робить акцент на «вічності» міфу, а в ролі теоретика міфу більше говорить про його, міфу, історичність.


Залежно від відповідей на це глобальне питання по-різному оцінюють дослідники й можливості «вторинної міфотворчості», тобто появи «неоміфов» («авторських міфів») у сучасній літературі й навіть у сучасному суспільному житті. Ця проблема виходить за межі нашої дисертації. Що ж конкретно до Р. Грейвса, ми не вважаємо його «новим міфотворцем».


У дисертації показано, наскільки ретельно досліджував Р. Грейвс давні літературні джерела, а також легенди різних народів, розшукуючи в них залишки («пережитки») первинного міфу. Саме в такій якості він розглядав використання міфів у художній творчості наступних епох. Але Р. Грейвс не створював нових міфів – він звертався до міфів існуючих: до їх естетичних досягнень і багатовікової мудрості.


Крім загальнотеоретичних і загальнометодологічних питань, пов'язаних із поняттями «міф» та «міфотворчість» (підрозділ 1.1.), дискусійним залишається й місце Р. Грейвса в науковій та літературній панорамі Англії й Європи ХХ століття. У наступних підрозділах розглядаються, відповідно, ті оцінки, які дають спадщині Р. Грейвса вітчизняні вчені (підрозділ 1.2.) і їхні зарубіжні колеги (підрозділ 1.3.).


І в першому, і в другому випадку аналіз літературознавчого й літературно-критичного матеріалу дозволяє зробити однаковий висновок: творчість Р. Грейвса (і як ученого, і як письменника) продовжує поки що залишатися недостатньо вивченою й недостатньо оціненою. Проте, причини такої недооцінки серед вітчизняних і зарубіжних учених не ідентичні. Зарубіжні літературознавці недостатньо детально, а головне, недостатньо системно вивчали творчість Р. Грейвса тому, що його недооцінювали. У вітчизняному літературознавстві ситуація протилежна: Р. Грейвса-теоретика й поета недооцінювали тому, що недостатньо глибоко й всебічно знали.


Для «університетської філології» Англії (а за нею й США) концепції Р. Грейвса виглядали найчастіше «непрофесійними», а його проза й поезія – «вторинною» (такі, наприклад, думки Д. Картера, Ф. Кермоуда, Дж. Холландера). Вітчизняні ж літературознавці (особливо українські) до останніх десятиліть просто не мали достатніх можливостей для самостійного вивчення модерної західноєвропейської культури, тим більше – творінь «неканонічних». (Тобто, кваліфікованих як «асоціальні» і «не реалістичні».) Як результат, навіть у сучасному українському літературознавстві не склалося ще повного уявлення щодо міфоритуальної й історико-антропологічної методології Р. Грейвса й щодо його художньої творчості, в якій ця методологія віднаходила перевірку й подальший розвиток.


Особливий акцент хотілося б зробити на недостатньо комплексному підході щодо творчої діяльності Р. Грейвса. Більшість літературознавців і критиків донині фокусують свою увагу лише на якомусь одному аспекті творчості Р. Грейвса (на його теоріях, чи на його поезії, чи на його прозі). Однак, на наш погляд, саме синкретизм Р. Грейвса-теоретика й практика повинен стати предметом сучасних досліджень і допомогти по-новому інтерпретувати всю творчість Р. Грейвса.


У Розділі 2. «Міфопоетична концепція Р. Грейвса» увагу було зосереджено на літературно-критичній діяльності письменника. Р. Грейвс-критик і теоретик літератури вніс чималий вклад у літературний процес ХХ століття. Саме з Р. Грейвса починається в англійській літературі створення «авторських» міфопоетичних картин світу, що буде продовжене в т.зв. «кельтському відродженні» (Д. Томас та ін.). Висвітлити й оцінити цей внесок – мета даного розділу.


Для її вирішення було уточнено наукову генеалогію грейвсівської теорії міфу. Співвіднесено між собою грейвсівську поетологію й міфопоетику, з'ясовано їх взаємозв'язки й взаємовпливи. Визначено основні поняття й проблеми, що опинилися в центрі наукових інтересів Р. Грейвса, нарешті, охарактеризовано еволюцію Р. Грейвса як дослідника.


У підрозділі 2.1. «Становлення міфопоетичної концепції Р. Грейвса» описано науково-історичний контекст, усередині якого міфопоетична концепція Р. Грейвса народжувалася й формувалася. Проведено аналогічний опис особистого біографічного й творчого контексту Р. Грейвса, що також послужили тлом і імпульсом для становлення названої концепції. Виділено основні критерії, за якими Р. Грейвс встановлює взаємозв'язок міфу й поезії.


Проведене дослідження дало змогу прийти до таких висновків. Міфопоетика Роберта Грейвса як головний теоретичний напрямок його досліджень і, одночасно, як їх базова методологія, не передує його ж теорії поезії, а слідує за нею й у власне біографічному, й у науковому порядку. На нашу думку, така особливість творчої біографії Р. Грейвса не є випадковою.


Спочатку за допомогою поезії Р. Грейвс намагався вирішити свої особисті, психологічні, але й творчі проблеми. Потім захоплення поезією привело його до захоплення поетологією. Ще пізніше, до середини 1920-х років, Р. Грейвс помічає зростаючий інтерес свого літературного й філологічного оточення до міфу й до теорій міфу. Незабаром цей інтерес стає домінантним і в його власній науково-художній творчості. У цьому, як нам уявляється, проявилися традиції британської літератури кінця XIX-го й першої третини XX-го століть.


Символізм, а слідом за ним і модернізм супроводжувалися посиленими штудіями й поетів, і прозаїків у теорії й історії літератури (пізніше й фольклору), релігії, філософії, – власне кажучи, в усій світовій культурі. Важко назвати хоча б одного визначного письменника з найближчого оточення Р. Грейвса, хто не був би знайомим із працями вчених-антропологів, міфологів, ритуалістів. Сам Р. Грейвс не зміг би відчувати себе повноцінною літературною фігурою своєї епохи без аналогічного культурно-філологічного багажу.


Однак «філологізм» і «міфологізм» Р. Грейвса пояснюється не лише зовнішніми чинниками. Рік за роком Р. Грейвс усе більше переймається усвідомленням високої природи й місії «справжнього» поета. Якщо спочатку поет для нього – це «хворий», потім це «високорозвинений чаклун», то надалі поет стає для Р. Грейвса земним аналогом божества, що одвічно вмирає й одвічно відроджується.


Міфологічні розвідки стають тепер для Р. Грейвса актуальними саме тому, що вони повинні підтвердити цю роль поета на прикладах всесвітньої історії та світової культури. Не Р. Грейвс-учений створює нові міфи, щоб пояснити й виправдати міфотворчість Р. Грейвса-поета. Скоріше навпаки: давні, реально-історичні міфи «створюють» Р. Грейвса-поета, а Р. Грейвс-учений цей процес пояснює й виправдує.


Основними критеріями, якими користується Р. Грейвс для такого пояснення, слугують критерії (і поняття) переважно поетологічні, аніж міфологічні. Серед них назвемо спільне походження міфу й поезії, спільну їх природу, спільні функції й спільних «головних персонажів». Це Велика Богиня та її Син-Чоловік-Жертва, Муза та її син-коханий-жертва, Поет.


У руслі цієї ж міфопоетичної концепції Р. Грейвс висуває ще одну гіпотезу — про ритуальне походження самих поетів. Спочатку поет, на думку Р. Грейвса, був проводирем культових танцівників. Його вірші (латиною versus – букв. «поворот») буквально «танцювалися» навколо вівтаря. Такі ритуальні танці змінювалися залежно від пори року й згодом складалися у цикл, який щороку повторювався. Із цього циклу поступово формувався «циклічний» ритуально-поетичний сюжет; із сюжету, також поступово, виникала «одна і єдина» поетична надтема: «життя, смерть і відродження Духа Року, сина й коханого Богині» (Р. Грейвс).


Відповідно трактує Р. Грейвс і поетичну творчість. Основне його завдання – безкорисливе й незмінне служіння Богині-Музі: «Функція поезії – у релігійному зверненні до Музи», а суть її – у змішаному почутті «захвату й жаху, що викликане присутністю Богині». У тих же категоріях визначає Р. Грейвс і своє покликання: як таке ж служіння тій же Музі.


У підрозділі 2.2. «Подальший розвиток міфопоетичної концепції Р. Грейвса» підсумовано наукові й біографічні передумови, що вплинули на подальшу еволюцію зазначеної концепції.


У науковій сфері це бурхливе зростання нових напрямків у психології (фрейдизм, юнгіанство, пізніше теорія архетипів, ще пізніше – гештальт-психологія та ін.), в антропології й етиології (роботи фрезеріанців, тейлоріанців, міфоритуалістів та ін.), у літературознавстві й культурології (порівняльно-історичні й міфокритичні дослідження).


У біографічному плані це спочатку «військовий шок» Р. Грейвса, свідка й учасника Першої світової війни. Ця психологічна травма, своєю чергою, впливає на поетичну творчість Р. Грейвса в його «терапевтичній», а потім і «пророчій», і, далі, ескепістській функціях. Новий, «індустріально-урбаністичний шок» викликає в Р. Грейвса остаточне розчарування в сучасній «техно-цивілізації».


Подальший розвиток міфопоетичної концепції Роберта Грейвса ставить перед дослідником додаткові завдання. Серед них – поглиблений аналіз теоретичної спадщини Р. Грейвса: його тези про «істинну» й «неістинну» поезії, а також критеріїв цієї опозиції; особистих (сімейних і родових) та національно-культурних джерел грейвсівської поетології; досвіду Р. Грейвса в художньо-історичній прозі у зв'язку з його ж міфопоетичними розвідками; проблеми «творчість і влада»; стадіальної класифікації трансформацій первісного міфу; нарешті, понять «оригінального» і «сучасного» в грейвсівській теорії поезії та у його історії міфу.


Після здійсненого в даному підрозділі аналізу науково-критичних поглядів Р. Грейвса і його художніх принципів можна зробити кілька сумарних висновків.


Розподіл поезії на «істинну» і «неістинну» (разом із відповідним розподілом самих поетів) прямо випливає із загальних міфопоетичних засад Р. Грейвса. Вони, своєю чергою, свідчать про двояку еволюцію Р. Грейвса-концептуаліста. Чим більше заглиблювався він у вивчення давніх міфологій, тим суворішими ставали його критерії «істинної» поезії, а також «істинних» поетів. Однак і навпаки: чим більше поет в очах Р. Грейвса виглядав «цілителем», «магом», «провидцем», «священною жертвою» і, нарешті, земним аналогом божества, тим більше поезія пов'язувалася у Р. Грейвса із давньою міфотворчістю і ритуалістикою.


Подібна еволюція і взаємонаближення теоретико-міфологічних і теоретико-поетологічних поглядів Р. Грейвса мали не лише об'єктивні, але й суб'єктивні джерела. У сімейних, родових і національно-культурних традиціях, однаково актуальних для Р. Грейвса-вченого й для Р. Грейвса-поета, саме й практикувався подібний синкретизм. Ірландське (кельтське) та німецьке (германське) коріння Р. Грейвса повертали його до тих далеких часів, коли поет дійсно поєднував у собі функції жерця й мага, провісника й співтворця «священних» текстів. Виконуючи ці функції, він найчастіше реально ставав і «священною жертвою» архаїчних ритуалів, і «священним героєм» архаїчних міфів. Так сама біографія й культурна генеалогія Р. Грейвса супроводжувала його вглиб тих епох і тих традицій, де статус поета був надзвичайно високим, як і статус поетичного слова.


Таким чином, історизм Р. Грейвса значною мірою є міфологічним, зате його міфологізм тяжіє до історії. Доводить це й грейвсівська стадіальна класифікація історичних змін, що відбувалися з одвічними, первинними міфами. Ці трансформації (архаїка → класика → вторгнення інокультур → цивілізаційний вплив), укладаються в ще більш узагальнену схему: від матріархату до патріархату, від культури до цивілізації, від світу священного до світу профанного.


Схема ця не є новою. Її почали виробляти ще романтики, продовжили неоромантики кінця XIX століття, а завершили «неоміфологісти» XX століття. Однак щодо творчої й життєвої біографії Р. Грейвса ця схема виконує особливе завдання. Вона мотивує й санкціонує поступовий відступ Р. Грейвса зі сфери соціальної до сфери «приватного життя», із британської метрополії на віддалений острів (Майорку), з ролі поета-учителя людства й «коханого» Музи на роль поета-зайвого й нелюбимого ізгоя.


Відповідають всьому сказаному й поняття «оригінального» і «сучасного» в міфопоетичній концепції Р. Грейвса.


«Істинний» поет, за Р. Грейвсом, за часів живого міфу й міфотворчості був і традиційним, і оригінальним водночас. Він неухильно наслідував традиції, чого очікували від нього і його слухачі. Але ця традиційність наповнювалася «священною» життєвою практикою, а ця практика дозволяла повільно, зате неодмінно по-новому варіювати стару традицію.


«Неістинний» же поет живе в умовах такої ж «неістинної» сучасної цивілізації. Для Р. Грейвса вона починається з післяренесансної епохи й остаточно формується до кінця XIX століття. У цих умовах сама традиція перетворюється на епігонство «еліти» і стереотипи масової культури, а оригінальність стає штучною, позбавленою всього священного й тому антипоетичною.


На тлі такої теорії поезії Р. Грейвса зрозумілішою стає і його теорія міфу. Сама по собі, ця теорія й породжені нею літературно-критичні методології звучно заявляють про себе лише у другій половині XIX століття. Їх репрезентують спочатку антропологічна школа (Е. Тейлор, Е. Ленг та ін.), потім ритуально-міфологічна Кембріджська школа (Ф. Корнфельд, А. Б. Кук, Дж. Меррей, Дж. Уестон, Дж. Харрісон, Е. Чемберс та ін.), ще далі – школа міфокритична, що дала додаткове відгалуження у бік психоаналізу.


Всі зазначені школи й напрямки певною мірою вплинули на творчість Р. Грейвса. Водночас оцінки, що даються Р. Грейвсом цим напрямкам не однорідні. Різко критично він ставився до фрейдизму й до юнгіанства, досить скептично – до міфокритиків. Найбільш близькими до своїх власних ідей він вважав антропологів та міфо-ритуалістів.


Оскільки ж свою теорію поезії Р. Грейвс почав розробляти раніше, ніж свою теорію міфу, поетологія Р. Грейвса пережила найбільшу еволюцію. Від неоромантичних, а потім почасти символістських, почасти модерністських установок 1910-х – 1920-х років вона всі чіткіше зміщується у бік міфопоетики, яку Р. Грейвс інтенсивно досліджує з 1920-х і до 1940-х років.


Коло проблем у більш пізніх роботах Р. Грейвса досить широке. Саме тоді Р. Грейвс переносить до сфери міфу й міфології такі поняття, що давно цікавили його, як «натхнення» і «поетичне мислення»; такі проблеми, як походження поезії, її сутність і її функції в давньому й сучасному світі. Саме в пізнього Р. Грейвса поезія остаточно набуває рис (і функцій) священнослужіння, медіаторства, іносказання, мовотворення. Як бачимо, міфопоетична концепція Р. Грейвса по суті є синкретичною. Це водночас є результатом значних філологічних і культурологічних розвідок, але й ліричним маніфестом самого автора. Тільки з огляду на її синкретизм можна обєктивно оцінити як тонку творчу інтуїцію Р. Грейвса, так і суб'єктивні моменти в його міфопоетичних гіпотезах.


У Розділі 3. «Міф у поезії Роберта Грейвса» досліджується, як же ця генеральна концепція втілювалася в ліричній поезії Р. Грейвса.


У підрозділі 3.1. «Міф і жіночі персонажі лірики Р. Грейвса» систематизовано жіночі персонажі лірики Р. Грейвса: ті, що співвідносні з головним жіночим персонажем «лунарного» мономіфу поета – Великою Місячною Богинею. Виявляються її усталені й варіативні характеристики. Визначено також, як вона корелює з іншими жіночими персонажами міфів і легенд.


У підрозділі 3.2. «Міф і чоловічі персонажі лірики Р. Грейвса» уточнено вигляд, характер і функції іншого, чоловічого персонажа – Поета. Для міфу про Велику Богиню це персонаж (у вигляді Духа Року) – другорядний, для лірики Р. Грейвса – персонаж основний (це його ліричний герой, alter ego). Водночас досліджено хронотоп грейвсівської лірики як складової його ж, Р. Грейвса, міфопоетичної картини світу.


У підрозділі 3.3. «Міф і сюжети лірики Р. Грейвса» проаналізовано співвідношення сюжетів міфу й ліричних сюжетів Р. Грейвса. Тут же піднімається питання про місце грейвсівського героя-поета в часі: як у часі «природному», так і в часі «соціальному». Містить цей підрозділ аналіз основних символічних і образних лейтмотивів у ліричних сюжетах Р. Грейвса.


Представимо зміст підрозділів докладніше. У підрозділі 3.1. каталогізовано жіночі божества з найбільш близької Р. Грейвсу-поету кельтської міфологічної традиції. Охарактеризовано їх системні зв'язки між собою («генеалогічні» та «шлюбні» міфи) і з міфологізованим навколишнім простором (міфи про «геніїв» і «господинь» окремих місць і місцевих занять чи ремесел). Виявлено коло богинь, що асоціюються з міфологічними мотивами «священного шлюбу» та «священного (поетичного, пророчого) покликання». Визначено ступінь і характер відповідності або невідповідності жіночого кельтського пантеону пріоритетним жіночим фігурам у міфопоетиці самого Р. Грейвса.


Далі проаналізовано «титульний» вірш Р. Грейвса (тобто такий, у самій назві якого наявний жіночий кельтський міфонім) – «The Song of Blodeuwedd» («Пісня Блодуедд»). На основі цього аналізу побудовано модель ліричної характеристики міфогероїнь поета. Систематизовано символи й інші словесно-образні лейтмотиви, що супроводжують жіночий «ліричний пантеон» Р. Грейвса. Отримані висновки перевірено на інших текстах Р. Грейвса з тієї ж групи («The White Goddess», «Full Moon», «Tu of the Moon», «Song: The Far Side of Your Moon» «Cat-Goddesses», «Rhea», «In Her Praise» та ін.)


Встановлено, що жіночі персонажі лірики Р. Грейвса лише почасти збігаються з жіночим пантеоном ним же досліджених міфологій. Р. Грейвс-лірик скорочує й редукує одні груп богинь чи «чарівних» жінок, зате виводить вперед інші їхні групи, доволі не так важливі в реально-історичних, науково засвідчених міфах і легендах.


Лірична характеристика героїнь Р. Грейвса, що походять із міфологічних прототипів, також має й деякі риси подібності, і ще більш істотно відмінні від цих прототипів риси. Автор значно послаблює всі наративні засоби їх презентації у вихідному міфі (характеристичні імена, докладні «генеалогії» і «біографії», композиційну послідовність і конфліктну вмотивованість ситуацій, із цими жінками пов'язаних, тощо). Навпаки, він експлікує й посилює їх естетичні й психологічні характеристики, які для міфу або не типові взагалі, або факультативні, або представлені в зародковому вигляді.


Подібна лірична характеристика припускає й особливу стратегію у відносинах автора зі своїм читачем. Слухачі й виконавці міфологічних текстів були знайомі з основними фігурами й сюжетами того чи іншого міфу. Читач Р. Грейвса, якщо він одержав класичну освіту й серйозне релігійне виховання (а такі читачі в часи Р. Грейвса вже не були більшістю), міг мати уявлення про головних (але не периферійних) античних жіночих божеств чи «чудесних» героїнь і відносно вільно орієнтуватися в системі старозавітних, новозавітних та інших юдеохристиянських сюжетів та їхніх учасниць. Інші читачі або в імпліцитній формі відсилаються автором до його ж книг з міфології, або змушені сприймати міфопоетичний світ Р. Грейвса-лірика скоріше поетично, ніж міфологічно.


Разом із тим, саме Р. Грейвс-лірик зумів реконструювати деякі досить значущі (хоча важко вловимі раціональними способами) особливості давнього світосприйняття. Серед них назвемо специфічну атмосферу «священного жаху», досить істотну для міфу й ритуалу; єдність захвату, але й страху, тяжіння, але й дистанціювання щодо святині (у цьому випадку, щодо «священної» жінки); підкреслену «об'єктивність», «опредмеченість» при описі суб'єктивних почуттів і настроїв; абсолютну ритуально-магічну перевагу матріархальної жінки, що не в силах були скасувати навіть наступні патріархальні суспільні норми.


У підрозділі 3.2. за допомогою тієї ж порівняльної методики аналізу розглянуто чоловічі персонажі лірики Р. Грейвса. Знову каталогізовано чоловічі божества й напівбожества-героїв, цього разу з античної міфологічної традиції: другої за ступенем близькості для Р. Грейвса. Надано характеристику системних зв'язків цих міфоперсонажів між собою («генеалогічні» та «шлюбні» міфи) і з міфологізованим навколишнім простором (міфи про культурних героїв) або таким же міфологізованим часом (міфи про родоначальників племен, військово-героїчні міфи). Виявлено коло богів, напівбогів та «отців засновників», які тісніше за інших пов'язувалися з міфом про мандрівки до «священних земель», чарівні іншосвіття, оскільки сюжети цього міфу найбільш синкретичні: вони поєднують у собі всі перераховані вище різновиди міфів. Визначено ступінь і характер відповідності чи невідповідності античного чоловічого пантеону найбільш «авторським» чоловічим героям у поезії Р. Грейвса. В кінці розділу аналізується «титульний» вірш Р. Грейвса (тобто знову такий, до назви якого входить чоловічий, у цьому випадку – античний міфонім) – «Уліс» (“Ulysses”). На основі цього аналізу будується модель ліричної характеристики чоловічих міфогероїв Р. Грейвса, систематизуються символи та інші образні лейтмотиви, які супроводжують фігуру Поета: ліричне alter ego самого Р. Грейвса, – і перетворюють його з героя міфу на героя модерної лірики.


Отримані результати перевірено на інших текстах з тієї ж тематичної групи («Prometheus», «Instruction to the Orphic Adept», «Retu of the Goddess», «Angry Samson» та ін.).


Антична міфологія була краще відома потенційному читачеві Р. Грейвса, ніж міфологія кельтська. Тому, звертаючись до греко-римських персонажів, Р. Грейвс-лірик дозволяє собі менше коментарів і більше інтерпретаційної свободи. Така перша причина його кардинальних персонажних, сюжетних і образних трансформацій первинного «чоловічого» міфу.


Друга причина лежить в іншій площині. «Чоловічі» ліричні тексти Р. Грейвса в цілому багато ліричніші, ніж його тексти «жіночі». В них за персонажами міфу яскравіше проступає «авторський» ліричний герой. Причому відбувається це не тільки в тих випадках, коли героєм вірша обрано власне поета, поета-віршотворця.


Засоби ліричної характеристики цього «авторського» героя також збігаються із засобами характеристики героя міфічного лише почасти. Одні із засобів, типові для давніх міфів, Р. Грейвс випускає без будь-якої компенсації. Інші засоби, навпаки, використовує широко, хоча для міфу вони мало типові (або зовсім не типові). Нарешті, треті засоби (і таких, як показав аналіз, більшість) Р. Грейвс запозичує зовні точно, однак рішуче переосмислює їх місце і їх функції, властиві їм колись у міфопоетичній картині архаїчного світу.


До першої групи характеристичних засобів міфу, випущених Р. Грейвсом без заповнення, можна віднести такі елементи «чоловічих» характеристик, як військові подвиги чи, ширше, військово-героїчні подвиги; дружинні й товариські відносини; діяння соціальні, культуро-упоряджувальні й законодавчі; взаємини із земляками й чужинцями; дії міфогероїв як вождів роду й / чи сім'ї: їхні батьківські, братні, синівські й шлюбні відносини; їхній економічний і матеріальний статус; їхні генеалогії й міфологізовані біографії.


До другої групи характеристичних засобів, залучених Р. Грейвсом всупереч традиціям міфу, відносимо такі: широкий показ емоційних станів та переживань «чоловічого» героя, його внутрішня, а не тільки зовнішня конфліктність і навіть парадоксальність; постійні медитації й рефлексії чоловічих персонажів Р. Грейвса, зовні частіше за все подані як рефлексії «авторські».


До третьої групи характеристичних засобів, застосованих Р. Грейвсом: ті, що формально успадковують характерологію міфу, але за сутністю й за функціями є її авторською трансформацією; до них також може бути зарахована ліризація й суб’єктивація всіх зовнішніх описів самого героя або його предметного оточення (портрет, інтер'єр, пейзаж). Всі значущі для героя міфу просторові й часові зони: місце його перебування й час його дії, – деканонізовано. Вони також або перетворюються в умовні «знаки міфу», або суб'єктивно переоцінюються.


Автохарактеристика міфологічного героя дається як характеристика «від автора». Ця остання витісняє більш звичну для міфу характеристику героїв вустами інших персонажів («похвальні» і «корильні слова», переважно в діалогах-«суперечках»). «Суперечки» зі своїм героєм Р. Грейвс-лірик веде найчастіше сам. Робить він це, змінюючи ракурси зображення героя або його середовища, а також супроводжуючи оповідь про свого героя емоційно забарвленими лейтмотивними символами й образами.


Сюжетній характеристиці міфоперсонажів, з одного боку, ліричних персонажів Р. Грейвса, з іншого, присвячено підрозділ 3.3. У ньому відібрано ті сюжети, які або прямо спираються на певні міфи, або повязані з ними композиційно, хронотопно, асоціативно.


Представлено каталог основних міфосюжетів, що входили в коло інтересів Р. Грейвса-міфолога й поетолога. Коротко охарактеризовано їх системні зв'язки (циклізація міфів). Показано також «генеалогічний» зв'язок міфічних персонажів і міфічних хронотопів. Виділено домінантні для Р. Грейвса міфосюжети чи окремі міфомотиви. Визначено ступінь і характер їх відповідності або невідповідності сюжетному репертуару архаїчних міфів. Підрозділ знову завершує аналіз «титульних» віршів Р. Грейвса (цього разу таких, де заголовок або «міфосюжетний» сам по собі, або відсилає до того чи іншого міфосюжету асоціативно) «Процесія» (“In Procession”) та «Дон Жуану в день зимового сонцестояння» («To Juan on the Winter Solstice»). На базі цього аналізу зроблено спробу побудувати загальну схему «сюжет – хронотоп – герої» у міфопоетичній картині світу Р. Грейвса. Продемонстровано, як символи й словесно-образні лейтмотиви лірики Р. Грейвса координуються з його ж сюжетами, яку роль вони відіграють у «ліризації» його міфосюжетів та в «міфологізації» його сюжетів ліричних. Результати такого «модельного» аналізу перевірено на сюжетах інших текстів («A Frosty Night», «A Jealous Man», «Never such Love», «Sick Love», «Theseus and Ariadne», «Apple Island», «Beware, Madam).


Репертуар міфологічних сюжетів у працях Р. Грейвса-теоретика більш широкий, але простіший за репертуар його ж сюжетів ліричних. Він ширший, оскільки містить більше міфів як таких і різнонаціональних варіантів цих міфів. Він також різноманітніший за самими типами використовуваних міфосюжетів (космогонічних, есхатологічних, етногенетичних, військово-героїчних, культурних, шаманістських, «рослинних» та «звіриних», календарних, еротичних тощо).


Водночас сюжети міфів, зібраних Р. Грейвсом-теоретиком простіші за своєю структурною організацією, за хронотопними та персонажними характеристиками; за ступенем індивідуалізації провідних символів та образів; за відсутністю типових для Р. Грейвса-лірика несподіваних асоціативних зв'язків.


Уже в первинних, архаїчних міфах сюжети пов'язані між собою, причому пов'язані потрійно: і генетично, і еволюційно, і семантично. Генетично – всі міфосюжети починалися однаково: з ритуальної символізації «натурального» середовища. Потім натуральні об'єкти перетворюються на артефакти. Символи ж і символічні комплекси стають спочатку міфомотивами, а потім і зародковими міфосюжетами.


Однак синкретизм архаїчного мислення особливо важко сполучався саме із сюжетністю. Тому міфи, по суті, назавжди залишилися «відкритими» текстами культури. Вони досить легко перетікають один в одного, втрачають або, навпаки, нарощують окремі ситуації, деталі, персонажів. Таким чином, Р. Грейвс-поет не спотворює «історичної граматики» міфу, коли відбирає одні міфомотиви, ігнорує інші й перетворює треті. Міф робив те ж саме, але не з тією ж метою.


У Р. Грейвса-лірика оповідні елементи міфу майже всі вилучено. Найважливіші композиційні частини (ініціальна, кульмінаційна, фінальна) або виведено за межі тексту повністю, або переведено з відкритого тексту в підтекст. Тим самим різко посилюється суб'єктивність, амбівалентність і сюжету в цілому, і всіх його компонентів: персонажів, часу й місця дії, їхніх образних характеристик.


Система символів і словесних образів Р. Грейвса-лірика також і корелює із символікою міфів, і не цілком їй адекватна. Вона співвідноситься з міфологічною системою в тому розумінні, що Р. Грейвс-поет свідомо користується цим тисячолітнім «словником символів». Вона адекватна аналогічній міфосистемі не повністю, оскільки Р. Грейвс регулярно поєднує міфологічну символіку й атрибутику з «неканонічними», нехарактерними для міфу об'єктами, персонажами й ситуаціями. Крім цього, символіка й тропіка (особливо лейтмотивна) у Р. Грейвса не тільки підкоряється законам композиції, змінам хронотопу, чергуванню персонажів і зміні сюжетних мотивів. Досить значною мірою вона сама «веде» сюжет: пророкує його розвиток, готує його фінал.


Така закономірність теж певною мірою відповідає «граматиці» міфу, де стійкі атрибути й символи найчастіше є «згорнутими» міфосюжетами, зведеними до одного слова або до однієї деталі. Водночас, для міфу це логічно, тому що він варіативний у частковостях, але стабільний у своєму ядрі. Для лірики ж поета-модерніста ХХ століття подібна закономірність приводить не до посиленої «об'єктивності» і традиційності цих символів, а навпаки – до їх посиленої суб'єктивності й несподіваних комбінацій.


Тільки через такий складний баланс між «давнім» і «новим», статикою міфу й динамікою поезії XX століття, між особистим, автобіографічним началом і началом надособистим, міфологічним Робертові Грейвсу вдається (хоча й не всюди) виконати своє завдання: «те ж саме сказання» міфу перетворити на миттєву ліричну сповідь.


Висновки


1.                      Основними теоретичними поняттями нашої дисертації є поняття «міф» і супутнє йому поняття «міфотворчість». Під міфом (слідом за Є. М. Мелетинським та іншими вченими) ми розуміємо первісну форму духовної культури давньої людини, його спосіб виражати своє сприйняття й осмислення навколишнього світу. Під «міфотворчістю» у нашій роботі мається на увазі архаїчне, колективне, спочатку ще напівраціональне-напівемоційне освоєння предметного світу, соціального й психологічного процесів усередині самої людини у формі окремих міфомотивів та міфообразів. Таким чином, міф і міфотворчість трактуються як явище історичне, а універсалізм міфу – як наслідок спільності ментальних особливостей первісної людини.


2.                      У теорії міфу й у новітній історії літератури широко дискутувалося (і продовжує дискутуватися) питання про те, чи можна вважати міфотворчістю використання міфологічних мотивів і символів у сучасній літературі й інших видах художньої творчості. Само по собі, це питання виходить за межі нашої дисертації. Однак стосовно її головного об'єкта, творчої спадщини Роберта Грейвса, відповідь на поставлене питання може бути таким.


Сучасні літератори (і інші художники) не «створюють» міфів у строго історичному значенні цього терміну. Вони, кожен по-своєму, відбирають первинні міфи, адаптують їх до свого індивідуального світобачення й, таким чином, трансформують власне міфологічні змістові структури (хронотоп, систему персонажів, сюжети) і виразні засоби (композицію, символіку, атрибутику). Саме таку адаптацію й трансформацію вчені іменують іноді «вторинними» («авторськими») міфами або «неоміфами».


3.                      Третім за вагомістю для нашої дисертаційної роботи є поняття «міфопоетична картина світу». Його ми (слідом за Ю. С. Степановим) трактуємо як таку систему міфологічних уявлень, що склалася вже в певний, досить структурований образ світу й одержала відображення у відповідних художніх чи близьких до художніх текстах. Таким чином, міфопоетична картина світу – це наступний етап і результат історичного розвитку, що проходить первинне, спочатку ще не розчленоване міфомислення.


При цьому саме міфопоетичні картини світу довше за все продовжують існувати в наступних літературних текстах, передаючись через загальнокультурні традиції, і тому залишаючись, часом, неусвідомлюваними до кінця навіть авторами цих текстів.


4.                      Сказане пояснює, чому методологія дослідження творчості таких сучасних авторів повинна, на наш погляд, враховувати рівною мірою й програмні авторські принципи, але й той факт, що реальна художня (чи науково-художня) творчість цих авторів може лише частково збігатися з їх же раціонально сформульованою програмою.


До подібних науково-художніх інтерпретаторів, реконструкторів і водночас трансформаторів міфу саме й належить Роберт Грейвс – видатний англійський поет, прозаїк, перекладач, есеїст, дослідник і теоретик поезії й міфології.


5.                      Творча спадщина Роберта Грейвса все ще продовжує збиратися й публікуватися його рідними й лише починає по-справжньому оцінюватися й осмислюватися істориками літератури, як зарубіжними, так і нашими вітчизняними.


Причина такого запізнення двояка. В Англії (а за нею й у США) творчість Роберта Грейвса було недостатньо вивчена тому, що була недостатньо оцінена. У літературознавстві Східної Європи (зокрема українському і російському) навпаки: ця творчість недооцінювалася, оскільки, в силу історико-соціальних причин, була недостатньо вивченою.


6.                      Однак і сьогодні міфопоетична концепція Роберта Грейвса, що лягла в основу і його дослідницької роботи, і його власної ліричної поезії викликає в наукових колах гострі дискусії. Учасників цих дискусій можна, з певною часткою умовності, розділити на чотири групи.


Перші дві групи вчених протистоять одна одній не за своїм відношенням конкретно до творчості Роберта Грейвса, а скоріше за тим, як вони оцінюють історичні межі міфу й сучасні можливості відродження міфотворчості. Наступні дві групи вчених розмежовує вже ставлення не до міфу взагалі, а до наукових методів і до поетичних результатів діяльності саме Роберта Грейвса.


Прихильники ідеї сучасної міфотворчості використовують фігуру Роберта Грейвса як аргумент на користь цієї ідеї, її супротивники – як аргумент проти. У другій парі опонентів скептичну позицію щодо наукових і художніх досягнень Роберта Грейвса обіймають вчені-«академісти», позицію доброзичливу – літературні критики й письменники-«модерністи».


7.                      Така ситуація склалася в зарубіжному (англійському й американському) літературознавстві. У літературознавстві вітчизняному творчість Роберта Грейвса ще тільки починає широко вивчатися. За останні десятиліття це вивчення йшло більше в оглядовому плані. Роберт Грейвс розглядався лише як складова загальної літературно-критичної чи художньої панорами англійської культури XX сторіччя.


Тому найбільш актуальними на сьогодні уявляються завдання, по-перше, комплексного, по-друге, неупередженого, і, по-третє, методологічно адекватного аналізу різних аспектів науково-літературної діяльності Р. Грейвса як єдиного цілого.


8.                      Серед наукових шкіл, що сформували міфопоетичну концепцію Р. Грейвса, сам її автор називав насамперед школи антропологічну, міфоритуальну й міфокритичну. Учені-антропологи зосередили свою увагу на історичних та етнокультурних джерелах міфу й поезії. Учені-міфоритуалісти зводять структуру, форми й функції міфотворчості до ритуалу. Учені-міфокритики прагнуть відшукати «матриці», моделі міфологічного сприйняття світу в пізнішій (у тому числі,  в сучасній) літературі.


На основі синтезу конструктивних елементів всіх цих наукових шкіл, а також методів історико-порівняльного, структурного й поетологічного аналізу текстів у дисертації вперше розглянуто науково-художню творчість Роберта Грейвса – не як симбіоз різних його інтересів, а як цілісний міфопоетичний світ.


9.                      Такий підхід дозволив вичленити два основних міфи («мономіфа»), що знаходяться у центрі досліджень Роберта Грейвса-ученого: міф про Велику Богиню й міф про її сина й коханого, Бога Нового («Прибывающего») Року.


Ці ж міфи (матріархально-еротичний і вегетативно-календарний) у ліриці Роберта Грейвса, на рівні поетологічному, перетворюються у дві провідні ліричні теми: про жінку-музу й про чоловіка-поета.


На рівні сюжетному зазначені теми реалізуються в сюжетах священного покликання й священного служіння.


Нарешті, на рівні символічному й словесно-образному ці наскрізні сюжети аналізуються Робертом Грейвсом-аналітиком і втілюються Робертом Грейсом-ліриком через лейтмотивні символи й лейтмотивні тропи.


10.                  На такій підставі в дисертації зіставлені два ряди хронотопів, персонажів, сюжетів і символів. Перший ряд представляє типові хронотопи, персонажі, сюжети й символи тих міфів, які стали для Роберта Грейвса центральними (або їх варіанти). Другий ряд репрезентує аналогічні хронотопи, персонажі, сюжети й символи, але вже в ліричній поезії Роберта Грейвса – в межах виявлених у ній провідних поетичних тем.


Це зіставлення дозволяє об'єктивно показати, де Роберт Грейвс слідує за історичною граматикою своїх улюблених міфів досить точно, де й у який бік він їх трансформує, а де й чому він їх кардинально деструктурує, тому що переосмислює.


11.                  Роберт Грейвс багато років уважно досліджував міфи, причому міфи різновікові й різнаціональні (германо-скандинавські, кельтські, античні, давні близькосхідні, середньовічні та ін.). Тому він досить точно відтворює як «словник», так і «граматику» міфу в загальному й цілому – міфу як типу сприйняття світу. Однак він же й трансформує використовувані ним міфи: у науково-критичних роботах – міфи, залучені як ілюстративний матеріал; у віршах і в «маленьких поемах» – міфи, що стають ліричним імпульсом і змістовою канвою його творів.


12.                  Така трансформація здійснюється Робертом Грейвсом, за нашими спостереженнями, декількома способами. Він опускає частину змістових мотивів і формальних елементів вихідних міфів без будь-якої компенсації. Він послаблює, редукує інші мотиви й формотворчі елементи, виводячи з переднього плану тексту на його периферію, з тексту відкритого в підтекст, з розгорнутого сюжету або докладної характеристики персонажа в лапідарну деталь чи інтертекстуальну алюзію.


13.                  Однак окремі мотиви й елементи міфу Роберт Грейвс, навпаки, поглиблює й підсилює. Показово, що всі вони пов'язані не так із «жіночими» сюжетами, персонажами й символами, як із «чоловічими», не так із «об'єктивацією» лірики через використання міфу, як із «суб’єктивацією» міфу за допомогою власне ліричних засобів (у тому числі, у теоретичних і історичних працях Роберта Грейвса).


14.                  Таким чином, Р. Грейвс-лірик з великою поетичною силою, тонкою інтуїцією, індивідуальною самобутністю втілює постулати Р. Грейвса-теоретика. Але він же (і тими ж способами) обмежує їх наукову об'єктивність і історико-культурну документованість. Як наслідок, Роберт Грейвс залишається «занадто ліриком» для ролі строгого вченого й «занадто вченим» для ролі імпульсивного ліричного поета.


15.                  Водночас, саме такий синкретизм забезпечив Робертові Грейвсу стабільне місце в літературній і науковій панорамі XX сторіччя. Саме в цей час суспільство починає особливо болісно відчувати «дробність», «фрагментарність», надлишкову «спеціалізованість» і тому неповноцінність сучасної людини. З іншого боку, саме в цьому столітті на тлі світових воєн, соціальних і етнічних катаклізмів всесвітнього масштабу чітко заявляє про себе втрата універсальних цінностей і загальнозначущих духовних орієнтирів.


Все це привело не тільки до песимістичних теорій, від «заходу Європи» до «смерті історії» і близького «кінця світу», але й до спроб воскресити втрачену цілісність людини й світу.


 


16.                  Синкретизм Роберта Грейвса став однією з актуальних відповідей на цей виклик часу. Дослідник, але й поет; викривач сучасного «урбанізму» й «техно-цивілізації», але й письменник-модерніст; реставратор, але й деструктор давніх міфів, – Роберт Грейвс як особистість і як творець довів, що попри весь свій зовнішній «ескепізм» і «маргінальність», він по праву є однією з ключових фігур у духовних і художніх процесах Європи XX століття.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины