| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми, її наукову актуальність і новизну для сучасного українського літературознавства, а також сформульовано мету і завдання дослідження символіки образу ангела в європейській літературі.
Перший розділ “Ангел як вічний образ у європейській літературі” містить три підрозділи. У підрозділі “Сутність вічних (традиційних) образів у літературі” йдеться про шляхи розвитку теоретичного осмислення понять “художній образ”, “вічний (традиційний) образ” у європейському та українському літературознавстві. У дисертації зазначено, що літературознавча думка античності та християнська філософська традиція взаємно доповнювалися і разом склали своєрідну теорію художнього образу в історії європейської естетичної думки. Спеціально у дисертації акцентується увага на осмисленні проблеми художнього образу у теорії О.Потебні: виокремлюються твердження про принципову багатозначність художнього образу, внутрішню об’ємність його емоційного і понятійного змісту; аналізується теза про ідейний зміст художнього словесного твору, обумовлений межами образотворчих можливостей слова і його природою; думка про невідповідність плану вираження і плану змісту (аналогічної невідповідності значення і внутрішньої форми слова), яка та створює об’ємний змістовний і емоційний сенс твору.
У роботі розглядається також рецепція ідей О.Потебні в американському та західноєвропейському (німецькому) літературознавстві (І.Фізер, Р.Лахманн, В.Вестштайн), зазначається, що проблема художнього образу була однією з центральних і в працях радянських літературознавців. Внутрішній зміст таких категорій, як символ, образ, знак, на цілі десятиліття для російського (і радянського) літературознавства визначив Сергій Аверінцев, розмежувавши їх та розставивши акценти щодо їх вживання. Поряд з цим у літературознавчих дослідженнях минулих років особливо наголошувалося на важливості для осмислення категорії художнього образу естетики та теоретичних положень Геґеля, який у європейській культурі вперше провів чітку межу між науковим та художнім мисленням, зазначивши, що “образ… ставит перед нашим взором вместо абстрактной сущности конкретную ее реальность…”. Михайло Бахтін узагальнив величезний досвід західного літературознавства (передовсім німецького – Макса Шеллера, Лео Шпіцера, Ернста Кассірера) і зробив свого роду підсумок різноманітних аспектів вивчення художнього образу у літературознавстві російському.
У дисертації відзначено, що у літературному творі при інтерпретації маємо справу з трьома видами художнього образу:
1) першоелементом образу виступає слово літературного твору, вжите у літературі воно стає образним словом; цей рівень інтерпретації не варто окреслювати образно-стилістичним, бо йдеться не про стилістичне забарвлення слова, а про його образно-символічний сенс;
2) у літературному творі читач має справу теж з образами реалій тієї дійсності, у якій проходить життя людини; це найрізноманітніші образи реальних речей і явищ, що оточують людину: природа (пейзаж), місто, село, домашнє вогнище (інтер’єр), суспільні відносини, персонажі (і їх портрети) тощо; як правило, ці образи реалізуються не окремим словом, а групою слів, уривком тексту, а інколи – різними уривками впродовж усього тексту твору;
3) нарешті, третя група – це образи універсалій, до яких у першу чергу належить час і простір, що складають так званий хронотоп; їх інтерпретація вимагає дослідження цілої тканини тексту, і вони складають загальну картину світу, репрезентовану у творі.
Дисертант наголошує, що специфіка образу ангела, який є предметом даного дослідження, полягає насамперед у тому, що він поєднує другий і третій із названих аспектів. У художньому світі літературного твору ангели виступають як “реалії” – вони часто є реальними персонажами. Разом з тим вони функціонують у художній дійсності як “універсалії”, оскільки репрезентують філософське світобачення автора. У такому контексті важливим є те, що постать ангела у літературі є “вічною” і традиційною для європейської літератури – образ ангела зустрічається у творах різних авторів та різних епох. Зрозумілим, очевидно, є те, що ангели у різних авторів наповнені різним значенням та мають неоднакову символіку, тому інтерпретація ангелології у конкретному літературному творі певною мірою буде визначати взаємовідношення “вічного” і “змінного” в образі ангела при конкретній реалізації у тканині художнього твору.
У дисертації звернуто увагу на дискусії з приводу проблеми “традиційного” чи “вічного” образу у працях українських літературознавців – Анатолія Волкова, Анатолія Нямцу, Миколи Ільницького, Іди Журавської, і констатується, що розходження стосуються основних питань історичної поетики. Йдеться тут не тільки про образний світ так званих мандрівних сюжетів (теоретично проаналізований у розвідках Олександра Веселовського), а й про те, що вічні образи, як і категорія образу взагалі, підпорядковуються загальній еволюції поетичних категорій у європейському літературознавстві. Теоретичне поєднання цих двох аспектів (функціональності вічного образу та еволюції образної системи в європейській літературі) уможливлює інтерпретацію вічних образів у їх історичній конкретиці, у річищі тої поетичної системи, у контексті якої вони створені. Для даного дослідження ця проблема є особливо актуальною, оскільки у дисертації інтерпретується ангелологія доби Романтизму, тобто часу кардинального переосмислення традиційних класицистичних засад поетичної творчості.
Дисертант зазначає, що постать ангела є традиційною у європейській літературі у тому сенсі, що на кожному етапі розвитку європейського літературного процесу, починаючи від античності, вона репрезентує різні ідейно-естетичні сенси. Ці сенси відображають як запит доби, так і індивідуально-стильову манеру автора. У національних літературах зазначені процеси відбуваються по-іншому (у другій частині роботи ця теза демонструється на прикладі європейських поетів-романтиків Вільяма Блейка, Тараса Шевченка, Михайла Лермонтова і Гайнріха Гайне).
Специфіка образу ангела у літературі полягає у його функціональності. На відміну від інших поетичних образів, інтерпретація яких визначається символікою внутрішньої форми слова (у дусі теорії О.Потебні, а потім М.Гайдеґґера), тлумачення символу ангела в європейській поезії вимагає інших підходів. По-перше, саме грецьке слово “ангел” є для новоєвропейських мов запозиченим, отже, інтерпретація символіки внутрішньої форми образу зведена до мінімуму. По-друге, постать ангела майже завжди є образом-персонажем, що проявляється у певній функції: у поетичному світі твору ангел щось чинить. На перший погляд видається, що ангелологія пов’язана найбільше з такими епохами у розвитку європейської літератури, як Середні віки та Романтизм. Це зрозуміло, бо тоді ангелами була переповнена уява людей, це відображалось у художній картині тогочасного світу. Але історія літератури переконує, що ангели теж функціонують у кращих творах доби реалізму і навіть літератури другої половини ХХ століття, тільки, зрозуміло, в інших символічних контекстах (“Серафіта” О.Бальзака, “Повстання ангелів” А.Франса, “Чорний монах” О.Чехова). Образи ангелів є і в українській літературі: у вірші Миколи Петренка “Старий ангел”, оповіданні Івана Франка “Як Юра Шикманюк брів Черемош”, новелі Василя Стефаника “Ангел” та ін.
У підрозділі “Витоки та ідейно-естетичний зміст ангелології у європейській літературі” першої частини дисертації йдеться про те, що поетичне переосмислення символіки образу ангела відбувається переважно на фоні релігійної (або пов’язаної з релігією літературної) традиції. Ангели (анголи, янголи) в юдаїстичних, християнських і мусульманських міфологіях – це безтілесні істоти, призначення яких служити єдиному Богу, воюючи з його ворогами, віддаючи йому честь, несучи його волю стихіям і людям. Різноманітність ангелів та їх властивості аналізуються в роботі у контексті біблійної традиції, традиції християнських письменників (наприклад, Псевдо-Діонісія Ареопагіта), шведського духовидця, вченого і теософа-містика Еммануїла Сведенборґа.
Торкаючись апокрифів та житій святих, які були в європейській культурі першою після Біблії спробою літературної обробки сюжетів про ангелів, дисертант зазначає, що в сучасному українському літературознавстві нова інтерпретація апокрифів, позбавлена ідеологічних упереджень, тільки починається, і значною мірою актуалізується досягненнями франкознавства. Інший варіант впливу ангелології на усну народну творчість репрезентують колядки, у яких йдеться про новозавітну традицію образу ангела, оскільки колядки оспівують народження Христа-Спасителя. Власне християнські мотиви та образи у колядках поєднуються з фольклорними.
У підрозділі “Ангел як поетичний образ: символіка та семантична парадигма у європейській літературі” першої частини роботи підкреслюється, що специфіка поетичного образу ангела у літературі зумовлена декількома фактами:
– поняття “ангела” не є поняттям матеріальної дійсності;
– для літературознавчих досліджень важливим видається те, що образ ангела пов’язаний не тільки з релігійним уявленням, а й з міфологічним;
– слово “ангел” у літературних текстах дуже часто фігурує у найрізноманітніших переносних значеннях: ангел як образ коханої жінки, ангел як alter ego, ангел як тінь тощо.
Отже, художній образ ангела в європейській літературі творить семантичну парадигму, яка складається з різних символічних компонентів, котрі набирають у художній цілісності твору таких значень:
1. Ангел як вісник, посланець Божий, посередник між Богом і людьми. Таке символічне значення образу знаходимо, наприклад, у поезії Володимира Набокова. Як посередник між Богом і людиною, ангел в уявленні митця займає проміжне становище, допомагаючи останній отримати крила, щоб подолати відстань від землі до неба: “Нет, бытие – не зыбкая загадка! // Подлунный дол и ясен, и росист. // Мы – гусеницы ангелов; и сладко // въедаться с краю в нежный лист”.
2. Другим аспектом символічної парадигми ангелології є уявлення про ангела як демона або генія. Ці судження пов’язані з античними витоками. У грецькій міфології нижчими божествами, які виступають посередниками між Богом і людьми, вважались демони. Так, за Гераклітом, “личность – божество человека” (власне “этос человека – его даймон”), а за словами Платона, демон означає також “охоронця людського життя”, “опікунський дух”. У римській міфології грецькому демону відповідає геній – дух, божество, покровитель людини в її діяльності. Таке значення образу генія актуалізується, наприклад, у вірші Лесі Українки “Завітання”: “Геній то був, але геній не той, що з’являвся // Темної ночі тоді, коли жахом скував мою душу…// Білії крила сріблясті летіли у місячнім сяйві…”.
3. Значення символічного компонента образу ангела проявляється у його функції хоронителя, охоронця. У християнській молитві маємо: “Ангеле Божий, стороже мій, // Ти завжди коло мене стій. // Рано, ввечір, вдень, вночі // Будь мені до помочі. // Стережи від усього злого // До життя веди вічного”. Поети називали також ангелами своїх коханих, наречених, оспівуючи їх у віршах, а в Олександра Блока ангел-хоронитель – це його дружина.
4. Ангел – це наше alter ego, наше “вище Я”, “наш двійник”, тобто, ангел є нашою другою половинкою, яка доповнює нас до цілого. Функцію двійника може нести у собі і поняття “тінь”. Багато поетів звертаються до мотиву тіні. Наприклад, для Марини Цвєтаєвої тінь – не стільки темний відсвіт або покров-захист, скільки самостійна цінність, важливіша, ніж те, що її відкидає: “Что тело? Тени тень! // Век тела – пены трель!” (поема “Крысолов”). Недаремно поетеса римувала “тени” і “гений”: “Немой соглядатай // Живых бурь– // Лежу – и слежу // Тени. // Доколе меня // Не умчит в лазурь // На красном коне // Мой Гений!” (поема “На красном коне”).
5. Ще одним аспектом уявлення про ангелів є погляд на них як супротивників людини. Цьому значенню відповідають слова “диявол”, “сатана”, “біс”, “чорт”, “злий дух” тощо. Не брати до уваги символіку постаті диявола в європейській літературі, означало б відкинути творчість Данте, Лютера, Мільтона, Ґете, Байрона, Шатобріана, Гюґо, Франса, Гайне, Лермонтова.
6. Природа ангелів звичайно описується через уподібнення найбільш тонкому, легкому і рухливому у матеріальному світі – вогню, вітру і світлові. У пізньоюдейській та християнській міфології давнє уявлення про вогняну природу ангелів зазнає впливу доктрини стоїків про всепроникний і животворящий духовний вогонь – “вогненну пневму”. Звідси близькість символіки образу ангела до “вогненних” небесних світил та їх символізму. Спорідненість природи ангелів з вітром спостерігається вже й тому, що староєврейська, арамейська й арабська мови позначають “дух” та “вітер” одним і тим самим словом. І, нарешті, ангели – це “ангели світла”, їхні тіла та одяг ніби складаються зі світла, вони є легкими, швидкими та блискучими. Слово “світло” входить до складу традиційного єврейського імені одного з архангелів – Уриїл (Уриель). Так, в “Ангеле смерти” Михайла Лермонтова читаємо: “Лучами тихими блистая, // Как полуночная звезда, // Манил он смертных иногда, // И провожал он к дверям рая // Толпы освобожденных душ…”.
7. У художній різноманітності образу ангела в європейській літературі зустрічаються образи “білих” і “чорних ангелів”, тому важливим видається визначення ідейної символіки та художньої функції кольору в поетичній цілісності твору. До прикладу – відомі вірші Анни Ахматової (“Черных ангелов крылья остры, // Скоро будет последний суд, // И малиновые костры, // Словно розы, в снегу цветут…”) і Осипа Мандельштама (“Как черный ангел на снегу // Ты показалась мне сегодня, // И утаить я не могу – // Есть на тебе печать Господня ”).
8. Окремо слід зазначити зв’язок символіки ангелів зі числовою символікою (“Трійця” Андрія Рубльова). На відміну від малярства у літературі найчастішими є твори не про три, а про два ангели, які є втіленням двох протилежних сил: добра і зла (або життя і смерті). Щодо символіки трьох ангелів, то про трьох ангелів йдеться, наприклад, у вірші Павла Тичини “Війна”, де у своїй єдності цей образ символізує всесутність Бога, як і на картині Рубльова.
Описана символічна парадигма образу ангела у літературі може бути своєрідним кодом для інтерпретації тих поетичних текстів, у яких постать ангела є однією з центральних. Проте зазначені символічні сенси образу ангела не вичерпують усієї символіки, котра кожен раз залежить не тільки від семантики традиції, відображеної у парадигмі, а й від конкретного поетичного світу автора і певного твору.
Другий розділ дисертації “Образ ангела у літературі європейського романтизму” складається із трьох підрозділів, у яких послідовно інтерпретуються три аспекти європейської поетичної ангелології доби Романтизму: містицизм, осмислення і переосмислення християнської традиції, романтична іронія. Тут у роботі констатується, що саме у літературі романтизму поетична ангелологія є однією із домінуючих і найбільш поширених образних систем. Погляд романтиків на Біблію поєднує водночас сакральний і власне літературний плани. В епоху Романтизму, коли символ сприймався та інтерпретувався як універсальна категорія мистецтва, біблійна символіка по-новому “вписується” у загальну парадигму мистецтва. На відміну від культурної ситуації Середньовіччя, класицизму, бароко біблійній символіці все чіткіше починає протистояти фольклорна символіка, з одного боку, і “небіблійна” (антична, східна), з іншого.
У дослідженні також зазначається, що на початку ХІХ століття спостерігається посилення ролі християнської традиції у загальній структурі романтичного мистецтва. “Мученики” Ф.-Р.Шатобріана знаменують собою спробу замінити у літературі античний міф християнським (хоча сам розгляд християнських текстів як міфологічних свідчить про глибокий процес секуляризації романтичної свідомості). Одночасно великого розповсюдження у системі романтизму набули богоборчі настрої, що відобразилися у формуванні демонічної міфології романтизму (Дж.Байрон, П.Б.Шеллі, М.Лермонтов), онтологічно пов’язаної з темою даної роботи. Широкого розповсюдження у романтичній культурі набула проблема двійництва, в основі якого лежить діалектичне розуміння взаємовідносин людини і суспільства, діалектичне розуміння особистості. Світ двійництва, як пишуть дослідники, звичайно, є символічним світом, але, з іншого боку, це – світ психологічно-експресивної символіки. Літературознавці зауважують, що тема двійництва в українському романтизмі зовсім не була примітивним наслідуванням Заходу, а з’явилась як увиразнення староукраїнської філософської і мистецької традиції.
Присутність ангелів у літературі романтизму є результатом цілісної концепції світу, підданого пріоритетові духу. На противагу механістичній просвітницькій теорії людини романтики починають трактувати ангелів як частину природи, що є видом космічного організму, утримуваного духом у безперервному русі. Ця засада романтизму, в якій організм і дух протиставлені механізмові і машині, найяскравіше виразилася у польських романтиків, зокрема у творчості Юліуша Словацького, Теофіля Ленартовича, Марії Конопницької, Зиґмунта Красіньського. У творах українських поетів-романтиків простежуються в основному дві тенденції: з одного боку, звернення до фольклорних уявлень про ангела, а з іншого, – до текстів Святого Письма. Традиційно чорт (сатана, диявол) у системі християнських координат виступає і сприймається як історично грішний ангел, анти-ангел. У цій іпостасі яскраво проявили себе деякі риси українського романтизму: “український чорт” кардинально відмінний від європейського Демона і Люцифера, він ніколи не зображується супротивником роду людського, здатного перевернути землю, виступити проти Бога, а дуже часто виступає сатирично-смішним персонажем (особливо у творах Миколи Гоголя). Для більш виразного аналізу національної специфіки української ангелології у роботі враховується досвід російських романтиків (Георгія Розена і Віктора Теплякова).
Інтерпретація романтичної ангелології підводить до осмислення відразу декількох проблем. По-перше, до вже згаданого питання про романтизм і релігію, про зв’язок романтичної естетики та релігійної традиції. Причому проблематика ангелології стосується не тільки християнської, а й інших релігійних традицій. В епоху Романтизму автори класичних художніх текстів, де зустрічаються постаті ангелів, часто спеціально зазначали жанр, підкреслюючи, наприклад, східне походження мотиву: “східна повість”, “східна поема” тощо (наприклад, “Демон” М.Лермонтова з підзаголовком “східна повість”). По-друге, інтерпретація ангелології дозволяє описати “внутрішній світ” романтичної естетики, її специфіку стосовно естетики класицистичної чи реалістичної, перш за все тут йдеться про інтерпретацію “ангелологічних аспектів”, що складають загальні засади творення художнього світу. Нарешті, по-третє, тлумачення символіки образу ангела дозволяє збагнути національну специфіку тої чи іншої літератури.
Художній специфіці ангелології В.Блейка, Т.Шевченка, М.Лермонтова і Г.Гайне присвячено окремі підрозділи другої частини роботи. У підрозділі “Містична ангелологія Вільяма Блейка” зазначається, що своєрідність творчої спадщини Вільяма Блейка проявилася у таких аспектах: 1) вірші англійського поета цікаві як перехідне явище від епохи передромантизму до Романтизму; 2) містична традиція поета відобразилась у його широкій обізнаності з езотеричними та релігійними текстами європейської містики; 3) у творчості Блейка втілився феномен поєднання живопису і поезії. У дисертації інтерпретуються вірші Блейка, у яких зустрічаються образи ангелів. Образ ангела виступає у так званій сильній позиції, наприклад, у вірші Блейка “The Angel” (“Ангел”), характерним моментом появи тут ангела є сон, сновидіння. Ліричній героїні уві сні з’являється ангел-хоронитель. Своєрідним у вірші “Ангел” є те, що розповідь ведеться від особи жіночого “я”, що свідчить про містичні аспекти поезії Блейка: мотив переходу жіночого і чоловічого первнів є досить поширеним у містичній традиції. Дівчині приснився сон про те, як вона стала королевою, яку охороняв ніжний ангел (мотив ангела-хоронителя):
“I dreamt a dream! what can it mean?
And that I was a maiden Queen,
Guarded by an Angel mild…”
Цей сон-видіння нагадує саме життя – то радісне, то сумне, коли ангел і вдень, і вночі прилітає, щоб розрадити (мотив ангела-розрадника). Перехід до нового етапу життя символізує рожево-червоний ранок: списи і щити стають символами життєвого досвіду. Приховуючи свої почуття, лірична героїня відганяє від себе ангела-хоронителя: “So he took his wings and fled ”. Тим самим прирікає себе на життєві труднощі: “I…arm’d my fears // With ten thousands shields and spears”. Проте життя минає, молодість не повернути, і всі спроби ангела що-небудь змінити є даремними. Текст Блейка допускає й еротико-містичну інтерпретацію цієї поезії. Адже ангела можна тут розглянути як спокусника ліричної героїні за часів її молодості. А коли юність минула, то героїня вірша вже не боялась спокус – вона була озброєна життєвим досвідом.
У підрозділі “Романтичне осмислення християнської ангелології у творчості Тараса Шевченка та Михайла Лермонтова” запропонована інтерпретація символіки вічного образу ангела у поезії цих авторів. Тут підкреслюється, що поетичний арсенал образів та символів, наявний у художній системі Тараса Шевченка, репрезентує його міфологічну і релігійну парадигму світобачення, і порівняно з іншими традиційними образами постать ангела є у творчості українського поета досить рідкісною. Так, у вірші “Буває іноді старий” центральний персонаж –старий чоловік, відчуваючи та розуміючи швидкоплинність свого життя, думає про те, як зробити “комусь добро”, щоб “в темну яму святеє сонечко” заглянуло, і “в темній ямі…зелена травка“ поросла. Невід’ємною деталлю у художній цілісності цього твору виступає поетичний образ ангела, адже за християнською традицією вважається, що ангел є вісником, який повідомляє людям про їх швидку смерть. Таке значення образ ангела має у Біблії (Суд.13, 21-22). Постать ангела не викликає у старого страху, а навпаки символізує надію на краще життя після смерті, на “молодость”, і образ ангела постає вісником добра. Образ “вісника, посланця Божого” тісно переплітається з символікою світла, на що вказують слова “ясно” і “зóря”:
“І стане ясно перед ним
Надія ангелом святим,
І зóря, молодость його,
Витає весело над ним”.
Специфіка романтичної ангелології М.Лермонтова зумовлена особливостями розвитку російської культури початку ХІХ століття, декабризмом тощо. Лермонтов усе життя вів ніби “особистий діалог” із небом (“Ангел” (1831), три “Молитви”, “Демон”, вісім редакцій якого поет писав протягом усього життя, “чтобы “отделаться – стихами” от этого “могучего образа” с его “волшебно сладкой красотою”, но отделаться не удалось”). Постійне звернення до “небесних сфер” у російського поета можна пояснити його самотністю. Напівземний, напівнебесний (як говорить про себе його alter ego Азраїл – “праобраз” Демона із юнацької поеми), він випадає не з соціуму, а ніби з самого буття. У дисертації підкреслено, що характерною рисою ангелології Лермонтова є надзвичайна актуальність образу грішного ангела – демона. Ця постать, що уособлювала протилежну до існуючого світу силу, бунт, відповідала внутрішній суті романтичної естетики. Усі книги Старого і Нового Завітів – це історія боротьби двох начал – Добра і Зла, Бога і Диявола; цей же мотив притаманний і творчості Лермонтова. Біблійні мотиви своєрідно втілені у текстах або у біблійній назві, образі, сюжеті, ідеї. Вони можуть нести велике смислове навантаження чи просто функціонувати як біблійна цитата. Проте кожне використання біблійних мотивів у поезії або прозі Лермонтова розраховане на читача, котрий знає Біблію і, виходячи із контексту твору, вміє робити для себе певні висновки.
У підрозділі “Традиційний образ ангела у контексті романтичної іронії Гайнріха Гайне” зазначається, що у поетичному світі Гайне реалізується художня орієнтація на релігійну (юдаїстичну) традицію ангелології, що відбувається у річищі романтичної іронії. Зізнання автора про віру в ангелів підтверджує такі висновки. Так, у вірші “Die Engel” (“Ангели”) Гайне розмірковує про природу ангелів: їхнє існування, їхню зовнішність та виконувані ними функції. Хоча Гайне сумнівається в існуванні раю, він вірить в існування ангелів: “Doch die Existenz der Engel, // Die bezweifelte ich nie”. Важливим для нас у даному вірші є те, що поет називає їх “світловими” – “lichtgeschöpfte”, білими – “mit den weißen Händen”, проте безкрилими істотами: “Engel gibt es ohne Flügel, wie ich selbst gesehen hab”. Крім того, для Гайне ангели – це милі, ніжні і лагідні постаті, які охороняють людей від нещастя:
“Lieblich mit den weißen Händen,
Lieblich mit dem schönen Blick
Schützen sie den Menschen, wenden
Von ihm ab das Mißgeschick“.
Проте найбільше потребує милості ангела той, хто є найменш щасливим, тобто, на думку Гайне, поет:
“Ihre Huld und ihre Gnaden
Trösten jeden, doch zumeist
Ihn, der doppelt qualbeladen,
Ihn, den man den Dichter heißt“.
В інших поезіях Гайне зустрічається образ ангела у контексті романтичної іронії, як, наприклад, у вірші “Mich locken nicht die Himmelsauen“ (“Мене не ваблять кущі раю”), де поряд з образами раю є “занижений” образ грошей, що сприймається іронічно.
З наведених прикладів випливає висновок про гетерогенічність ангелології. Ангели в текстах Блейка мають філософсько-містичне походження. Пов’язані з містикою попередньої доби, вони є вираженням складної світоглядної концепції англійського поета. У Шевченка образи ангелів – релігійно-фольклорного походження; вони символізують передусім національний варіант християнського світобачення. Майже виключно літературне (на рівні запозичень поетичного сюжету) походження мають ангели у Лермонтова. У російського поета символіка ангелів доповнює характерну на той час для російської літератури тенденцію зайвої людини: як і людина, ангели є зайвими у тому земному житті, що завжди викликає незадоволення ліричного героя. Нарешті, Гайне орієнтувався перш за все на юдейську релігійну традицію, у якій виховувався з дитинства: у його поезії переважають старозавітні ангели.
Функціонування ангелології у поетичній системі розглянутих авторів різниться і своєю семантичною палітрою. Ангелологія Шевченка символізує виключно позитивну сферу життя, навіть тоді, коли образ вжито у метафоричному вимірі. Ангели Гайне є такою складовою його романтичного світобачення, що підпорядкована насамперед концепції романтичної іронії. Ангели у німецького поета не страшні, не наділені демонічною силою, вони “лірико-іронічні”, адекватно відображають авторське іронічне ставлення до навколишніх подій та світу, у реальність яких, як і в реальність ангелів, можна вірити і не вірити. Ангелологія Блейка вирізняється філософсько-містичним планом символіки. З-поміж розглянутих авторів Блейк найтісніше пов’язаний з епохою барокової поезії (метафізичної поезії в англійському варіанті бароко). Його ангели архетипно відображають трансформацію глибинних сенсів культури (гріхопадіння, еротичні переживання, почуття універсальної вини та скорботи). Ангели та демони Лермонтова виражають демонічний пласт російської романтичної естетики та поетики. Прірва між небом і землею, яку зазвичай ангели повинні подолати, у Лермонтова не тільки дуже виразно окреслена, а й служить провідним концептом його поетичної системи.
Загальні результати дослідження подані у “Висновках” до роботи:
– образ ангела є специфічним символом, зі своїм арсеналом міфологічної та релігійної семантики; він інтерпретується як своєрідний вічний образ, що переходить з однієї епохи в іншу, трансформується, але почасти у чомусь залишається постійним;
– основні сенси образу ангела, що формують певну символічну парадигму, найповніше представлені в епоху Романтизму;
– творчість Вільяма Блейка, Тараса Шевченка, Михайла Лермонтова та Гайнріха Гайне репрезентує чотири національні варіанти ангелології.
Аверинцев С.С. Символ художественный // Краткая литературная энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1968. – Т.5. – С. 826-831. Гегель Г.В.Ф. Сочинения: Пер. с нем. П.С.Попова. – М.: Соцэкгиз, 1958. – Т.14: Лекции по эстетике. Кн.3. – С. 194. Докладніше див.: Бахтин М.М. Собрание сочинений: В 7 т. / Русские словари. – М., 1997. – Т.5. – 731 с. Див. у цьому аспекті: 1) Аверинцев С.С. Ангелы // Мифологический словарь / Гл. ред. Е.М. Мелетинский. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 43-44; 2) Аверинцев С.С. Ангелы // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред С.Токарев. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – Т.1. – С. 77-78; 3) Книга ангелов: Антология / Сост., вступ. ст. и примеч. Д.Ю.Дорофеева. – СПб.: Амфора, 2001. – 654 с.; 4) Encyklopedia Katolicka. – Lublin, 1995. – Tom 1. – S.26-28, 549-552, 605-610. Мных Р.В. Категория символа и библейская символика в поэзии ХХ века. – Lublin: Wydawnictwo Universytetu Marii Curie Skłodowskiej, 2002. – S. 86-87. Бовсунівська Т. Двійництво в українському романтизмі // Всесвіт. – 1997. – № 5-6. – С. 170-176. Blake W. Selected Poems. – London: Penguin Books, 1996. – Р. 94. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол. М.Г.Жулинський (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2001. – Т.1: Поезія 1837 – 1847. – С. 198. Heine H. Gedichte. – Aufbau-Verlag Berlin und Weimar, 1966. – S. 309-310. |
