“ФОЛЬКЛОРНІ ДЖЕРЕЛА ТВОРЧОСТІ РОБЕРТА БЕРНСА ТА ВАЛЬТЕРА СКОТТА У КОНТЕКСТІ АНТИНОМІЇ “ІСТОРІЯ-ВИГАДКА”

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь її наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, наукова новизна та методологічна основа, його об'єкт і предмет, окреслено теоретичну і практичну вартість одержаних результатів та форми їх апробації, а також структуру та обсяг роботи.

        У першому розділі – "Балади як засіб вираження та збереження національного менталітету в контексті антиномії "історія-вигадка"" –робиться спроба системного теоретичного осмислення  історичної правди  та  її відображення у фольклорній свідомості як специфічної складової функціонування етносу, зокрема, у жанрі балади як засобі вираження національного менталітету. Шотландія пережила інформаційну деградацію етнічної свідомості, до передумов якої можна віднести мовну та культурну експансію з боку Англії. У країні відбувся процес глибокого порушення формотворчих умов етнічної пам'яті. Це спричинило гальмування процесу зародження нових світоглядних моделей (наука, література, мистецтво) на багато років. Усім цим негативним впливам протиставили свою фольклористичну та літературну діяльність такі знакові особистості, як Р.Бернс та В.Скотт, котрі використали фольклор та історичні документи у своїх літературних творах ("Томас Римач", "Легенда про Монтроуза", "Роб Рой", "Похід Брюса на Беннокберн"). Саме їх творчість стала могутнім знаряддям боротьби проти культурної асиміляції і прискорила впровадження до літературного обігу несправедливо забутих імен шотландських бардів, активних популяризаторів фольклорної пам’яті, творчі здобутки яких потребують ретельного дослідження і осмислення у наш час. Аналогічне явище віднаходимо і в українському контексті, коли творчість мандрівних виконавців фольклорних ліро-епічних творів - кобзарів, бандуристів, лірників, була основним чинником збереження етнокультурної спадщини, головним засобом опору інокультурним експансіям і слугувала джерелом творчості українських письменників.  

         У підрозділі 1.1. "Шотландська народна балада як феномен фольклору. Дуалізм баладного жанру в контексті вигаданого та реального факту" - детально аналізується історія виникнення жанру  балади та побутування її у Шотландії. Різні форми цього жанру були пізніше використані митцями у літературній творчості. Здійснено спробу розгорнутого аналізу народних балад за їх тематикою та сюжетом. Увага дисертантки фокусується також на розгляді питань національної й історичної художньої своєрідності цих фольклорних творів та їх проблематики: (функціонування балади як засобу передачі новин – "Прощання Макферсона", як джерела пропагандистської інформації – "Битва під Гарлоу", задля формування суспільної точки зору та зростання патріотичного духу – "Полювання на Чевіотських пагорбах"). У цьому підрозділі балада розглядається як своєрідна система відображення інформації, яка видозмінюється залежно від історико-соціальної специфіки епохи в якій жили творці та художньо-образної системи їх творчості.    

        У підрозділі  1.2. "В.Скотт та Р.Бернс – виразники шотландського менталітету" - увага акцентується на загальній відображальній специфіці шотландського літературного мислення у творчості Роберта Бернса та Вальтера Скотта. Незважаючи на гальмування процесів еволюції культури та реакції уряду на численні повстання, що відбувалися впродовж багатьох сторіч, звернення до народної творчості цих митців виразно свідчить про незнищенність національної культури. Р.Бернс та В.Скотт у процесі своєї творчості не лише досягли найповнішого введення шотландської національної свідомості у світовий культурний контекст, а й ототожнили себе із найвідомішими виразниками шотландського світосприйняття, такими, якими були стародавні барди, перейняли у них стиль змалювання не лише суто історичного, а й емоційного тла епохи. Явище популяризації і відображення фольклору у "професійних" художніх творах було притаманне багатьом європейським літературам цього періоду, зокрема, й українській (І.Котляревський "Енеїда", Т.Шевченко "Гамалія", "Гайдамаки" тощо). Власне, письменники відроджували образи, мотиви і сюжети, що перебували на межі зникнення, популяризуючи їх через літературу.

        У другому розділі – "Міфологічні шотландські балади. Реальне та вигадане у творчості Р.Бернса та В.Скотта" - висвітлені фольклорні та літературні пошуки В.Скотта на початку його творчої діяльності. Пошуки молодого фольклориста В.Скотта втілилися у виданні збірки "Пісні менестрелей шотландського прикордоння". Опублікована у 1802 р., ця робота була доповнена розгорнутими коментарями переважно історичного та культурологічного змісту, і увібрала в себе всі типи  фольклорних  творів, з якими автор ознайомився при дослідженні "Пам'яток старої англійської поезії" (1765р.) Алана Рамсі. Особливе місце у збірці посідають твори сучасників письменника, що були створені на шотландському фольклорному матеріалі та його власні адаптації старовинних балад і пророцтв.

      Створення художніх текстів на фольклорній основі з розлогими коментарями було властиве і творчості українських письменників. Т.Шевченко зробив "приписи" до "Гайдамаків", де вказав на джерела відомостей про історичні події та персонажів, пояснив значення слів та символів, подав топографічні описи, прокоментував народні традиції та висловив власні думки щодо минулих подій.

         У підрозділі 2.1. "Антиномія "історія-вигадка" як метод пошуку історичної достовірності та історичного прототипу в авторській баладі В.Скотта "Томас Римач”” - розглядаються твори, створені на основі фольклорного доробку про відомого у Шотландії барда та пророка  Томаса Римача, які увійшли до відомої збірки В.Скотта "Пісні менестрелів шотландського прикордоння". Дисертантка звертає увагу на те, що однією з провідних ознак шотландського світобачення є надзвичайна релігійність та вірування у потойбічні сили. Така віра не протистояла християнству, а співіснувала з ним у певному симбіозі. За таких умов межа між вигаданим світом та світом точних історичних фактів зникає і це спонукає нас до пошуку справжніх історичних прототипів героїв, які відображені у шотландському фольклорі. Дисертантка вказує на те, що і В.Скотт, і Р.Бернс з одного боку підтримують цей дуалістичний тип світосприйняття, а з іншого - свідомо відходять від нього, про що найкраще свідчать адаптації фольклорного матеріалу при створенні якісно нових, авторських творів на фантастичну тематику. У них знайшли відображення такі ідеї міфопоетичного бачення світу, як неминучість долі як фатуму, розуміння складностей душі творчої людини, паралельне існування у двох пластах життя - міфологічному та реальному.

         У підрозділі 2.2. "Тем Лін чи Томас Римач? Антиномія "історія–вигадка" як метод пошуку історичного та фольклорного прототипу" - залучається до аналізу міфопоетична модель світу і фольклорні персонажі Томас Римач і Тем Лін, в результаті чого сучасному науковцю відкривається абсолютно конкретна реальність, яка "накладається” на фольклорний та історичний відповідник. Продовжуючи наукову діяльність фольклориста Абігаль Акланд, дисертантка здійснила подальший аналіз версій балад про Томаса Римача та Тема Ліна, доповнюючи дослідження своєї попередниці новими історичними  відомостями та версіями балад, які їй вдалося знайти під час пошуку матеріалу.

        У  пункті 2.2.1. "Події у баладах "Тем Лін" та „Томас Римач"" - були вивчені та співставлені версії балад про цих фольклорних героїв задля виявлення подібностей та відмінностей у подіях та пригодах, які відбувалися із ними. Як виявило дослідження, сюжети у баладах розвиваються за універсальними міфопоетичними канонами, характерними для ліро-епосу і супроводжуються чималою кількістю класичних мотивів (вибір імені героя, чарівний кінь та особлива зброя, випробування дорогою, жінкою, тератоборство, перетворення на різних тварин і т.п.). Задля чіткішого розуміння типології із врахуванням досвіду попередників була розроблена класифікація, що дає можливість вичленити найбільш уніфіковані сюжетні лінії, які  наскрізно проходять через обидва цикли балад.

        У пункті 2.2.2. "Імена  головних героїв у баладі "Тем Лін" та "Томас Римач" - здійснено аналіз фольклорних творів задля вирізнення  подібностей та відмінностей  імен головних героїв. Виявлено, що антропоніми у баладі "Тем Лін" та "Томас Римач" ( Тем а Лін, Тем а Лин, Тем о Лин, Тем Лін, Темлайн, Тем лен, Там Лін, Тем Лінн, Тем Лайн, Тамлин, Таммас, Тру Там мас, Томлин, Том Лайн, Томас, Справжній Томас, Молодий Лорд Робінзон )  дуже часто збігаються. У трьох фольклорних баладах, записаних автором роботи, фігурує ім’я Тру Таммас.

       У пункті 2.2.3. "Казкова та реальна топонімії у баладах про Томаса Римача і Тема Ліна" - здійснюється порівняння географічних назв, які зустрічаються у різноманітних фольклорних версіях балад про Томаса Римача та Тема Ліна. Сюжети і мотиви, які можна зустріти в поемах Р.Бернса і В.Скотта, майже не мають національної специфіки. Однак обидва письменники майстерно забарвлюють ці доволі нейтральні сюжети національним, навіть регіональним колоритом. Вони передусім локалізують дію, і така локалізація не обмежується топонімією, адже характер місцевості у багатьох випадках певним чином зумовлює розвиток сюжету та дії головних героїв. Так, у "Томасі Римачі", окрім містечка Беннокберн та моста через ріку Твід, В.Скотт згадує безверхий і старий кам’яний хрест, який часто зустрічається у фольклорних творах і котрий, за легендою, має ховати під собою гори людських тіл, тобто автор задіює не лише конкретні топонімічні дані, а й збагачує їх атрибутами, характерними для фольклорного простору. У народній творчості місця дії циклу балад про Томаса Римача та Тема Ліна також схожі, а в деяких варіантах балади взагалі співпадають. Необхідно зауважити, що поняття простору і часу у фольклорних та літературних творах суттєво відрізняються від поняття історичного часу. Так, зокрема, ті зразки народних балад, які розглядаються у роботі, яскраво ілюструють специфіку хронотопу фольклорних текстів. Історичні події, місця та персонажі трансформуються відповідно до міфологічного часопростору, який замкнутий як "річ-у-собі", і розвивається за власними законами, на які історичні події та персонажі мають лише опосередкований вплив, як це спостерігається і в українських героїчних баладах (наприклад, "Дума про козака Голоту", "Пісня про Байду", "Дума про Самійла Кішку" та ін.).

      У пункті 2.2.4.  "Мовa символів у баладах про Томаса Римача та Тема Ліна" - дослідниця подає розгорнутий аналіз пласту  символіки, що зустрічається у багатьох фольклорних творах, присвячених пригодам цих двох героїв. Ці твори можуть бути інтерпретовані по-різному, залежно від індивідуального світосприйняття письменника та реципієнта. Незважаючи на руйнування системного етнічного мислення, воно все ж існує до сьогодні, але вже в якості структурного тла (наприклад, залишки концепту світового дерева у культурі та релігії). Інші проаналізовані просторові фольклорні символи запозичені письменниками і вплетені у полотно сюжету головним чином для означення життєвого простору окремої людини (назва домівки, родового вогнища, зайчиха – мати та зайченята - діти). У той же час можна із впевненістю сказати, що багато з них є архаїзмами, і, звичайно, їх утаємничений зміст залишився б за межами сучасного розуміння. Вивчення цих категорій художнього світу показав, що розуміння  письменниками категорій  часу, простору, кольору, числа та інтерпретація ними поняття долі мають міфопоетичну ґенезу, яка притаманна бардам-провидцям, їх попередникам. Картини світу шотландців та їх відображення у творах В.Скотта та Р.Бернса дуже багаті. Яскравості етнічним епізодам з життя додали релігійні символи. Усі символи в кельтському фольклорі зберігають своє первісне значення. Їх аналіз допомагає провести паралелі між творами, на прикладі яких найповніше реалізується завдання вивчення взаємодії історичного тла та міфофольклорного мислення.

У  пункті 2.2.5. "Семантика  ініціаційних трансформацій у баладах "Тем Лін" та "Томас Римач"" - проаналізовано символіку одного з найважливіших явищ фольклорної дійсності – ініціації, яка обов’язково передбачає трансформацію об’єкта дії, та відображення цього процесу у народній та "професійній" творчості. У баладі "Тем Лін" застосовано прийом художнього перетворення, чим герой перевіряє любов головної героїні до себе. До речі, в українському фольклорі збереглися художні формули ініціації як можливості подолання просторів "того світу" (ліс – хащі, вода, гора). З одного боку перетворення героя символізує силу справжнього кохання, бо, як відомо, воно залишається сталим незалежно від того, яку подобу приймає її обранець. Це універсальний мотив, який зафіксовано і в українських сюжетах (наприклад, у казках "Залізний вовк", "Про Сученка" (П.Чубинський), "Про Івана Золотаренка" (П.Білецький-Носенко) та ін.). Для того, щоб врятувати нареченого, головна героїня повинна була хоча б частково розділити з ним його долю. Дженнет вступає у двобій не з самим Темом Ліном, а із казковим персонажем лісу Каттерхау, який у баладі є уособленням нечистої сили. Саме у нього вона намагається відвоювати безсмертну душу свого коханого.

           Персонаж перетворюється на різні тварини і у цьому виявляються релікти кельтської міфології та фольклору, – адже згідно з християнськими віруваннями тварини не мали душі, водночас міфопоетичний світогляд кельтів стверджував протилежне. Герой починає ряд трансформацій із найнижчої категорії тварин і завершує його поверненням до людської подоби, що однозначно символізує духовну еволюцію. На цьому етапі можна прослідкувати нашарування суто християнської моделі повернення безсмертної душі до її безпосереднього власника. Апофеозом всіх балад цього циклу є повернення Тема Ліна до людської подоби. У цьому контексті варто згадати вовкулаків, характерників та "дводушників", особливо популярних в українському фольклорі, зокрема, козацькому. Тем Лін виходить до своєї нареченої зі струмка. Згідно з точкою зору Д.Д. Фрейзера, така трансформація є символом духовного переродження, подібного до хрещення водою у християнстві. О.Потебня, який досліджував міфологічний мотив переходу через воду (річку, струмок), вказував на ритуально -ініціаційний аспект подібних дій. Ця трансформація є дуже близькою до власне кельтської фольклорної традиції перевдягання під час святкування Самхейну, коли зміна одягу, "перевертання” соціального стану чи навіть статі символізувало маргінальність об’єкта, його перебування на межі світів та смерть старої подоби задля прийняття нової досконалішої форми. Порівняння балад про Тема Ліна через перелік усіх подоб, які головний герой приймав на шляху до свого порятунку, було проведене з метою виявити фольклорні джерела твору, з’ясувати міфологічне підґрунтя сюжету і його результати дають підставу дійти висновку, що Тем Лін був асимільований у чарівну країну ельфів набагато більше за Томаса Римача.

        У пункті 2.2.6. "Спільний історичний прототип Томаса Римача та Тема Ліна" – дослідниця, базуючись на різнобічних фольклорних відомостях про Томаса Римача та Тема Ліна, двох знакових постатей шотландського фольклору, і на тому, що в обох циклах творів, які були донесені до читача Р.Бернсом і В.Скоттом, можна знайти багато подібностей, пропонує гіпотезу про те, що в обох фольклорних персонажів існував спільний історичний прототип.

              Незважаючи на легендарний, часом фантастичний ореол, який огортає Томаса Римача, це була реальна  історична постать. За свідченнями багатьох істориків та архівних документів, він жив приблизно між 1220 та 1297 роками, переживши двох великих шотландських королів: сина Вільяма Лева Олександра II (1214 – 1249 рр.) та його наступника Олександра III, який правив з 1249 до 1286 року. Тому цілком можливо, що Томас був насправді свідком багатьох дуже важливих історичних подій. У цьому контексті антиномія  "історія-вигадка", що існує в творах, адаптованих обома митцями, є тією передумовою, яка дозволяє побачити справжній відбиток давноминулих епох та їх головних представників.

       У третьому розділі – "Мовна картина творів Роберта Бернса та Вальтера Скотта" – віддається належне важливій проблемі, що об’єднує творчі пошуки В.Скотта та Р.Бернса, тобто застосування фольклору й використання історичних пам’яток у процесі роботи над художніми текстами. Відомості двох різних, але взаємодоповнюючих складових існування національної ментальності – фольклорного (суб’єктивного) та історичного (точного), допомогли з одного боку прослідкувати процес конструювання історичного тла у романах В.Скотта, а з іншого – надання їм емоційного забарвлення, що відрізняє фольклор від "сухих" архівних документів. Використання фольклору та історії відбувається не лише на рівні змісту, а й на рівні надання зовнішньої подібності до фольклорних пам’яток. Такий ефект досягається за допомогою використання великої кількості стилістичних засобів, які були запозичені з народної творчості і допомогли штучно "зістарити" літературне полотно.

Письменники часто зберігають і композиційні особливості фольклорної основи. Так, наприклад, збереження рефрену можна зрозуміти лише у подвійному світлі (реалістичному й міфоло­гічному). Відомо, що у жанрі балади приспів реалізує досить службову функцію: відзначає сюжетні повороти, ритмічно членує текст і вносить "хоровий" момент у сольний спів. Та відомо й інше: повтори-приспіви в архаїчному фольклорі зберігають свою первісну функцію — вони ще славослів'я-заклики чи благання-закляття, тобто виконують ритуально-магічну і сугестивну функції. Збережено ці функ­ції й у приспіві шотландських балад.

          У  підрозділі 3.1.  "Лексична фольклорна архаїка  у творах Роберта Бернса та Вальтера Скотта. Засоби наближення художніх творів до фольклорних першоджерел" - надається важливе місце аналізу лексичної фольклорної архаїки  - вагомому елементу творчості і Р.Бернса, і В.Скотта, та засобу відтворення історичного тла. Балада та стародавнє пророцтво, два унікальних жанри народної творчості, характеризуються єдністю стилістичної системи, яка збереглася впродовж сторіч. Вони набули стійких образотворчих і виражальних засобів, вироблених стародавньою літературною традицією.

І Роберт Бернс, і Вальтер Скотт плідно і вдало копіювали стилістику стародавніх фольклорних пам’яток задля створення псевдоісторичного тла або залишали цю стилістичну систему недоторканою, модернізуючи фольклорний матеріал. Насамперед, це постійні епітети, які полегшують імпровізацію, характерну для усних жанрів. Часто в баладах застосовуються дієприкметникові звороти, які переймають функцію епітетів, тим самим точніше виражаючи емоційний настрій. Для досягнення яскравішої образності в баладах служать нетипові, "несподівані" конструкції. Якщо англійською мовою такі сполучення сприймаються без вагань, то при перекладі українською мовою вони потребують пояснення. Але, безперечно, особливе місце у старовинних шотландських баладах посідають історизми та архаїзми – саме ті неповторні стилістичні засоби, які сприяють створенню асоціацій з малознайомою й опоетизованою старовиною. Вибір того чи іншого архаїзму (історизму) був продиктований конкретними стилістичними завданнями, найчастіше визначався сильнішою у порівнянні з нейтральним словом експресивністю старої одиниці, а також відсутністю в активній лексиці слова, яке б адекватно зображувало визначений фрагмент дійсності. Письменникам доводилось звертатися до архаїзмів та історизмів, щоб із максимальною точністю наблизитися до справжнього тексту балади, відновити і зберегти її специфіку як народнопоетичного жанру. Отже, саме застаріла лексика, навіть тоді, коли вона дещо модернізована, аби зробити зміст балади зрозумілим сучасному читачеві, дійсно додає стилю балади високого поетичного настрою, почасти в результаті асоціації з малознайомою й опоетизованою стародавністю. відтворює реальне історичне тло, прикрашає мову героїв, характеризує їхній внутрішній стан, настрій, їхні зовнішні й особистісні якості.

     У підрозділі 3.2. "Синтаксична та граматична фольклорні архаїки у творах Р.Бернса та В.Скотта" - розглянуто художній світ старовинних  шотландських та англійських фольклорних творів, для яких характерний  специфічний синтаксичний ареал та граматичні конструкції. Із найхарактерніших особливостей композиції балад є опущення вступної характеристики, фрагментарність, порушення поступу дії, стрімкий розвиток подій, відсутність передбачуваних фіналів, художньо заданих висновків, діалогічність і т. ін. Характер  поетичної логіки в баладному жанрі, можливо, був також розрахований на уяву слухачів і згодом читачів. Стародавня народна балада звернена до почуттів, уяви й розуму. Моральність, властива баладі загалом, не вимагала ані спеціально сформульованих сентенцій, ані особливих пояснень. Повчання ґрунтувалося на безмежній довірі до етичних засад людської особистості, здатної самостійно вирізнити добро і зло. За допомогою фольклору оповідач звертався до сумління кожної людини, до її  співучасті у процесі творчості. Впродовж декількох століть балади та пророцтва, які слугували основою для творів В.Скотта та Р.Бернса, побутували в усній формі. Цей інформаційний пласт був художньо довершений літературою. Саме фольклорна традиція дала змогу найвизначнішим шотландським митцям глибоко зрозуміти психологію народу, історичний період та витоки національної ментальності. Зі своєї читацької аудиторії Р.Бернс та В.Скотт розпочали працю з відродження шотландського менталітету,  національної гідності, патріотизму

   У підрозділі 3.3. "Художні засоби комунікації як відображення традицій фольклорної поетики" - розкривається проблема, що постала перед В.Скоттом та Р.Бернсом у контексті адаптування фольклору і створення нових творів на основі народнопоетичних пам’яток. Обидва митці бажали віднайти можливість опосередкованого спілкування із читачем, незважаючи на те, що  історичний зв'язок із давноминулими часами був заслабкий. Таке завдання є особливо складним за умов, коли письменник має на меті у процесі адаптації зберегти стиль фольклорних творів. Треба було зануритися у художній світ і психологію стародавніх носіїв усної народної творчості, опанувати специфіку мови бардів, які не лише переказували певні події слухачам, а й намагалися встановити з ними своєрідний творчий зв’язок, заохотити до спільної творчості, викликати певні емоції, зробити свідком своєї розмови зі світом.

           Основна проблема, з якою стикалися письменники, це фрагментарність оповідей про ту чи іншу подію. Частково це зумовлено тим, що стародавні тексти доходили до митців у поганому стані. Велика кількість діалогів, якими пронизані шотландські пророцтва, а пізніше балади, написані на їх основі, зазвичай охоплює значну частину твору, ніби складає ряд діалогічних сцен і перемежовується лише декількома оповідальними рядками або строфами. Іноді форма діалогу цілком витісняє оповідь "спостерігача" подій, і твір будується у формі "питання-відповідь". Завдяки діалогам розкривається ситуація, через мову персонажів сприймається дія, тобто діалоги набувають структуроутворюючої, сюжетомоделюючої функції. Діалоги надають баладі драматичного характеру.

        Пророцтва Ерсилдуна, які були трансформовані В.Скоттом у баладу, були спочатку надто неадаптованими до сприйняття читачем. Хоча вони й побудовані за формою "питання-відповідь", у них не було зрозуміло, хто ставить питання і хто на них відповідає. Це, напевно, був своєрідний внутрішній монолог самого оповідача, чи, за міфопоетичним мисленням, голоси богів. У фольклорі вони, зазвичай, звучать таємничо і піднесено. В.Скотт небезпідставно відчував потребу у їх певній конкретизації. Тому письменник значно модернізував фольклорні тексти, оздоблюючи їх  діалогами та сучасною йому лексикою. Поетові вдалося дуже чітко побачити межу, за якою відбуваються незворотні зміни художнього світу, вмирає справжній народний витвір мистецтва, перетворюючись на підробку сумнівного ґатунку.

       У четвертому розділі – "Антиномія "історія-вигадка" у творчості Вальтера Скотта – засновника історичного роману. Вплив творчості Роберта Бернса, шотландського фольклору та історії на Вальтера Скотта – романіста " –  розкривається творчий шлях В.Скотта як засновника історичного роману. Продовжуючи гуманістичні й художні традиції Шекспіра і Філдінга, він прокладає шляхи соціальному романові Діккенса й письменникам - реалістам наступних поколінь. Перу письменника належать двадцять дев’ять романів, які були присвячені історичному минулому Великобританії та деяких країн Європи впродовж семи сторіч. Появі жанру історичного роману передувала довга еволюція фольклорних форм. Адже провідною рисою історичних романів, створених В.Скоттом, є поєднання полярних домінант –"історії та вигадки", тобто залучення до сюжетів вигаданої та історичної інформації про героїв, події, наслідки доленосних рішень тощо.

     У дисертації водночас розглядається використання письменником історичних відомостей про народ, які були віднайдені у старовинних фольклорних  творах В.Скоттом та Р.Бернсом і залучені при створенні історичного тла. Але оскільки хронологічно фольклористична та літературна діяльність Р.Бернса передує творчості В.Скотта, саме він спонукав останнього до творчої трансформації фольклору та історії у літературі, тобто тематична, сюжетна, ідеологічна подібності у творах цих письменників зумовлені не лише впливом творчості Р.Бернса на В.Скотта, а й спільністю творчого розвитку, художніх, філософських та політичних поглядів.

      У підрозділі 4.1. "Трансформація фольклорної шотландської свідомості у творчості Р.Бернса та її засвоєння В.Скоттом –романістом" досліджується вплив творчості Р.Бернса та шотландського фольклору на В.Скотта – засновника історичного роману. Запозичення В.Скоттом персонажів, сюжетів і мотивів з фольклорних текстів та творів свого попередника відбувається не на рівні калькування вже змальованої Р.Бернсом живої моделі соціуму, а в межах його власного творчого бачення. Вивчивши та засвоївши величезний пласт народної творчості, Р.Бернс став прикладом для В.Скотта, спонукав до використання осучаснених знакових фольклорних творів й значно сприяв становленню творчого генія романіста.

       У підрозділі 4.2. " Роль фольклористичної діяльності Патріка Меррея у формуванні В.Скотта – романіста, творця романтичного героя-борця за незалежність" - зазначається, що шотландська історико-соціальна ситуація ХVIII ст. вирізняється складністю та невизначеністю політичних орієнтирів. Після того, як шотландці втратили королеву, парламент і незалежний уряд, був створений ганебний комітет з питань діалектів і вимови. Крім того, найвизначніші представники аристократичних кіл тогочасної Шотландії, хизуючись здобутками власної національної культури, водночас активно протистояли усім проявам національної самосвідомості, які відрізняють один народ від іншого.

      Відомо, що серед кланів гірської Шотландії панувала велика ворожнеча. Розбійницькі напади супроводжувалися вбивствами, а іноді знищенням цілих сімей. Фольклорні пам’ятки, які створювалися після кожного такого набігу й кровопролиття, безумовно наштовхували  слухача, а пізніше і читача, на сумні роздуми і заохочували письменників до створення творів гуманістичного характеру. Саме у народній творчості, в якій були збережені відомості про знакові для шотландського народу постаті, В.Скотт і Р.Бернс знаходять свого позитивного героя, який протистоїть негативним загарбницьким впливам. Серед позитивних героїв, вивчення діяльності яких  займало уяву Роберта Бернса та Вальтера Скотта, окремою групою виділяються "шляхетні розбійники". Велика кількість міфів, які змалювали такі постаті як Роб Рой, Робін Гуд, Роберт Мак Грегор, надали митцям невичерпні можливості  для створення образів, які слугували б “візитною карткою” епохи, різнобічної картини тлумачення історії. Велику роль у цьому процесі відіграла фольклористична діяльність Патріка Меррея, котрий зібрав та систематизував матеріали, на основі яких В.Скотт згодом написав роман „Роб Рой”.

       Незважаючи на велику кількість у світовому фольклорі борців за відродження національної свідомості, особливий акцент в народній творчості ставиться на постаті Олекси Довбуша в українців та Роб Роя у шотландців. Епітет "легендарний", що є часто вживаний що до цих героїчних  постатей, варто розуміти буквально. Ще при їх житті складали легенди і пісні, а обсяг фольклорних творів у десятки разів перевищує обсяг документальних джерел. До середини ХІХ століття діяльність Довбуша була відома лише завдяки народній творчості. Тому багато істориків і фольклористів вважали його суто епічним героєм, своєрідним символом боротьби проти пригноблення, і лише згодом, завдяки дослідженню акад. М.Грушевського стало достеменно відомо, що Олекса Довбуш був реальною історичною особою.

        У підрозділі 4.3. "Відображення антиномії "історія-вигадка" у „готичних” прозових творах Вальтера Скотта і Роберта Бернса. Вплив фольклористичної діяльності Френсіса Гроса на творчість обох митців" -зазначається, що великий інтерес обох митців до фольклорних творів із відверто жахливим сюжетом, які досягли апогею популярності у другій половині ХІХ cт., зумовлений, як було виявлено у процесі дослідження, самими фольклорними  текстами. У творах Р.Бернса та його послідовників виявляються елементи готичної традиції. Твори будувалися переважно на фантастичному матеріалі, запозиченому із європейського фольклору, християнських повір'їв та англійського готичного роману, який з'явився як жанр у ХVІІІ ст. Великий вплив на В.Скотта мала і фольклористична діяльність Френсіса Гроса. Причина, через яку обидва співці звернулися до "страшних" мотивів, які віднайшли, досліджуючи фольклор Шотландії, полягає у принципі наслідування фольклорних джерел задля „занурення” в епоху. Адже часи середньовіччя, тим більше католицької реакції, без міфічних, альтернативних християнству культів та їх жреців і жриць просто неможливі. Релігійні вчення, міфологічні мотиви дивовижних перетворень, духи предків та навколишнього світу колись особливо широко побутували у художній свідомості шотландців, й тому були тією „альтернативною дійсністю”, з якою будь-якому художнику не можливо було не рахуватися. Але немає жодного сумніву, що саме ця „дійсність” у творчій свідомості етносу, творах письменників доби романтизму дуже часто поєднувалася з реальним життям і це надавало їх творам  міфологічного забарвлення. Саме завдяки цьому принципу герої та їх дії переосмислювалися, сповнювалися якісно нового змісту. Це підтверджують твори В.Скотта, що увійшли до збірки "Пісні менестрелей шотландського прикордоння": "Гленфінлас або Плач за Лордом Роналдом", "Напередодні дня святого Джона", "Сірий Брат" та історичні романи. Автор дисертації вперше вводить у науковий обіг фольклорний та історичний аналіз  новели "Тем О’ Шантер" Р.Бернса, чим з одного боку скасовує стереотип про те, що цей письменник займався лише поезією, а з іншого - допомагає зрозуміти антиномію „історія-вигадка” при створенні поеми із ідентичною назвою.

У Висновках викладено основні результати дослідження.

Трансформація історичної правди та побутових реалій певної доби притаманна усім розвиненим культурам світу. Фольклор та історія є невід’ємними складовими у процесі відтворення культури народу, проте, на жаль, ці поняття часто штучно протиставляються. У роботі доведено необхідність їх зближення, простежено характер та особливості взаємодії та взаємовпливу фольклору, історії та літератури, виявлено закономірності трансформації фольклорних та історичних елементів у літературі,  враховуючи усі принципові відмінності цих споріднених явищ.

У дисертації вивчена реалізація антиномії "історія-вигадка" на усіх рівнях творчості Р.Бернса та В.Скотта. Не зважаючи на різне соціальне становище, В.Скотт дуже близький до Р.Бернса ідеологією і фольклоризмом творчості. В обох письменників спостерігається любов до життя, зацікавлення національним минулим, схожість героїв.

Аналогії між досліджуваними творами простежуються у застосуванні прийому взаємодії історичної реальності з умовністю, витоки якої сягають легенд і фольклорно-міфологічних джерел. Висловлено і доведено гіпотезу про спільне походження та єдиний історичний прототип головних героїв циклів фольклорних балад та літературних творів Р.Бернса і В.Скотта – Тема Ліна і Томаса Римача.

Зіставлення образів-персонажів, композиції, тематики, сюжету та художніх засобів творів Р.Бернса і В.Скотта дозволили з’ясувати чинник подібності між ними, - спільне фольклорне джерело. З огляду на докази правомірності запропонованої у дослідженні гіпотези про спільний історичний прототип головних героїв, можна стверджувати про явище подвійної трансформації, оскільки конкретна історична постать була спершу відтворена у відповідності до іманентних фольклорних законів, а згодом набула авторського літературного потрактування. Отже, йдеться як про ідейно-художню розробку образів історичних осіб, що може мати різне трактування, залежно від історичних умов, національної приналежності та політичних поглядів письменників, так і про модернізацію фольклорних сюжетів і образів задля їх подальшого літературного функціонування.

     Джерелом творчості і Р.Бернса, і В.Скотта були фольклор та історичні пам’ятки, які широко використовувалися  як  у самих художніх текстах, так і в процесі  підготовки до їх написання. І для Бернса, і для Скотта фольклор та історія - це головні джерела натхнення. Крім того, народна творчість із притаманною лише їй сукупністю тем і сюжетів давала грандіозні можливості для поетизації героїчного минулого. Саме в ній письменники знаходили не лише сюжети, а й позитивних і негативних персонажів. Можна погодитися із дослідницею Е.Клименко, яка наголошувала на тому, що творчість Бернса була для Скотта одним із головних джерел пізнання, несла у собі синтез величного і смішного, особистого і загальнолюдського. Цей синтез В.Скотт знаходив ще у Шекспіра і, звичайно, у фольклорі.

Фольклор та історія, які здавна слугують джерелом натхнення для багатьох письменників, мають у своєму арсеналі чимало прикладів, коли фольклорні герої-барди, слава яких живе і зараз у народній пам’яті, вдало поєднували свою виконавчу діяльність із соціальним самовираженням. Такими були постаті Томаса Римача у шотландській та Бояна в давньоукраїнській фольклорній спадщині. І тут легенди, повір’я, перекази та балади слугують ідеальним джерелом інформації, які не залежать від національної та етнічної приналежності.

     Антиномія "історія-вигадка" є тим методом, що розкриває справжню суть духовності народу. На противагу Сауті і Кольріджу, які неодноразово робили спроби приписати міфопоетичному мисленню відчуття безсилля людини перед таємничою силою року, Р.Бернс і В.Скотт, на нашу думку, змогли  зберегти життєствердний настрій пам’яток народної творчості, реставрувати яскраве й образне текстове полотно старовинних балад, пророцтв, легенд тощо. Саме їм вдалося побачити ту межу, ігнорування якої зумовлює втрату перлин народної творчості, а отже показати вірний шлях своїм послідовникам.

     Безперечно, завдяки таланту і зусиллям шотландських та українських письменників, фольклористів та істориків легендарні постаті національних варіантів героїв переосмислюються сучасним читачем й допомагають відтворити парадигму загальноєвропейського менталітету.

      Європейський фольклор та історію знають і поважають, фольклорні твори та образи не припинили свого розвитку - вони еволюціонують у контексті нового часу і нових прагнень суспільства, і в цьому не останню роль зіграли два талановиті митці - Роберт Бернс і Вальтер Скотт .