ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГЕМА ЛОГОС: КОГНІТИВНИЙ, ПРАГМАТИЧНИЙ, ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ : ЛИНГВОКУЛЬТУРОЛОГЕМА ЛОГОС: КОГНИТИВНЫЙ, прагматический, Функционально стилистический аспекты

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, указано на зв’язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, в якій її виконано, подано форми апробації, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі «Мова, знання, комунікація: лінгвокультурологічний дискурс» окреслено теоретичні засади дослідження, обґрунтовано поняття «лінгвокультурологема» на основі розуміння культури як тексту, ролі мови у пізнанні, співвіднесеності концептуальної та мовної картин світу.

Розвиток гуманітарної думки другої половини ХХ – початку ХХІ ст. засвідчує потребу вивчення мови в когнітивному (насамперед свідомісно-інтенційному) аспекті. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. зароджується, у середині 90-х років ХХ ст. починає домінувати комунікативна (дискурсивна) парадигма вивчення мови.

Розглядаючи комунікацію не лише як діалог із конкретним адресатом чи діалог внутрішній, а й діалог між культурами, наголошуємо на тому, що мова не лише знаряддя пізнання та засіб людського спілкування (комунікація у вузькому значенні). Вона становить культурний код нації, основу духовної культури, безмежне сховище людського досвіду. Мова дає змогу мати уявлення про ті світоглядні позиції та погляди, які були у давніх людей на життя, на самих себе, на суспільство, відкриває нам нові грані власного усвідомлення себе у цьому світі, у комунікації культур.

Людська думка матеріалізується в тексті. Текст виступає як особлива система, якій притаманні завершеність та цілісність, а також внутрішня зв’язність та послідовність. Кожен текст – це одиничний, індивідуальний і неповторний носій різних смислів. Аналіз глибинної семантики тексту мотивує появу семантичної універсалії – лінгвокультурологеми. На основі розглянутого змісту понять «концепт», «лінгвокультурема», «логоепістема» встановлено такі диференційні ознаки поняття «лінгвокультурологема»:

     1. Вищий ніж у понятті «концепт» ступінь абстракції.

     2. Акцент на науковості, книжності знання, на інтелектуальній культурі.

     3. Здатність виступати одиницею виміру інтелектуального рівня тексту.

     4. Лінгвокультурологема виступає інструментом виявлення смислу як

         глибинної сутності змісту поняття.

     5. Подібно до концепту, лінгвокультурологема може бути вербалізованою

         або потенційно вербалізованою.

Лінгвокультурологема – це синтез лінгвокультуреми та логоепістеми, мовного знака та культурного коду, сукупності маркованих щодо культури знань і уявлень носіїв певної мови і культури та дорефлективних переконань, які приймаються без доказів на підставі їхньої очевидності або традиції.

Лінгвокультурологема – це синергетична (синкретична) одиниця знання, проектована на мову та культуру, пов’язана одночасно з особливостями свідомості, мови та функціонально-стилістичними різновидами текстів як репрезентантів національної культури.

Наше дослідження ґрунтується на розумінні культури як складного феномену життя певної групи, етносу чи цивілізації, що являє собою збережені в їхній колективній пам’яті символьні способи матеріального й духовного усвідомлення світу, моделі його пізнання й інтерпретації. 

Спостерігаючи за розвитком думки в конкретно-історичному часі, у різноманітних текстах, маємо справу з передаванням думки від покоління до покоління, тобто з комунікацією, яка може здійснюватись через осередки якоїсь культурної сфери.

У другому розділі «Структурування лінгвокультурологеми ЛОГОС» досліджено синергетичний зміст поняття логос, зроблено спробу розмежувати значення лексем логос і Логос. Логос з малої літери – це логічна, раціональна, прагматична одиниця свідомості. Логос з великої літери – це сутність, що існує в усьому. 

Лінгвокультурологему ЛОГОС, зокрема її вербально-семантичну реалізацію в різних сферах вживання мови, розглядаємо у зв’язку з роллю мови в різних мисленнєвих процесах, коли людина оперує певними типами знання та його репрезентаціями у свідомості.

Когнітивний аспект дослідження сутності певного слова у ментальному лексиконі людини є запорукою адекватного розуміння породження та сприйняття мови, визначення багатьох понять сучасної лінгвістики.

Погляди на логос у релігійно-філософській картині світу відображені в роботах П. Флоренського, В. Ерна, В. Каспера, А. Лосєва та ін., а також у тих працях із різних галузей філософії та релігієзнавства, які не були присвячені аналізові лінгвокультурологеми ЛОГОС, зокрема, у дослідженнях С. Аверинцева, О. Потебні, Н. Бонецької, Г. Гадамера, К. Гірца, М. Хайдеггера, В. Горського, Е. Касірера, С. Кримського, В. Лісового, Я. Любивого, М. Поповича, К. Поппера, В. Порус, Ю. Сватко та ін.

Поняття логос входить до категорійного апарату філософії, лінгвокультурології, теології, лінгвофілософії. На перший погляд, це слово-поняття настільки загальне, дифузне, чітко не окреслене, що в ньому складно виокремити певні семи. Для пізнання їх важливо простежити історію розвитку філософської думки у зв’язку з розвитком культури людства. Осмислюючи шлях пізнання, давні філософи уявляли нерозривним мислення і мову (слово), причому надавали слову важливого значення і ототожнювали його з Розумом (Логосом). Історія розвитку філософії засвідчує, що в різні періоди мислителі зосереджували увагу на різних гранях Логосу.

У дослідженні розширено межі розуміння та усвідомлення поняття лінгвокультурологеми ЛОГОС у сучасному гуманітарному знанні через проектування її на  наукову, релігійну та художню картини світу. Подібно до того, як між людиною і світом стоїть мова, Логос стоїть між людиною та її пізнавальною здатністю. Один з інструментів пізнання Логосу (з великої літери) – логічна, раціональна, прагматична одиниця свідомості, або логос із малої літери.

На основі аналізу історико-філософської та загальнохристиянської парадигм знання можна зробити висновок про універсальний характер слова-поняття логос. Універсалізм лінгвокультурологеми ЛОГОС підтверджується виокремленням таких семантичних складників:

1.  ЛОГОС – єдність мислення і мови, яка межує з їх повною тотожністю.

2.  ЛОГОС – Син Божий, Ісус Христос.

3.  ЛОГОС – Слово Боже.

4.  ЛОГОС – «творчий принцип».

5.  ЛОГОС – слово.

6.  ЛОГОС – думка.

7.  ЛОГОС – розум.

8.  ЛОГОС – знання, що характеризується рівновагою розуму і серця,

                     аналізу та інтуїції.

9.  ЛОГОС – закон буття і логічний принцип.

В історико-філософській парадигмі ЛОГОС об’єднує мислення і мову, тобто становить певну тотожність мови (слова) і розуму  (думки).

У загальнохристиянській парадигмі засвідчено значення ЛОГОС – Син Божий, Ісус Христос (Друга Особа Святої Трійці); ЛОГОС – Слово Боже.

Значення чотири – дев’ять становлять розширену семантичну структуру слова-поняття Логос як в історико-філософській, так і в загальнохристиянській парадигмах.

Між виокремленими значеннями лінгвокультурологеми ЛОГОС в історико-філософській та загальнохристиянській парадигмах немає чітких меж. Наприклад, лінгвокультурологема ЛОГОС передбачає наявність концепту «творчий принцип» і складника інтуїція як у історико-філософській, так і в загальнохристиянській парадигмах.