КАТЕГОРІЯ АСПЕКТУАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ : КАТЕГОРИЯ аспектуальном В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ литературном языке

Краткое содержание

У вступі вмотивовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність, окреслено джерельну базу, подано відомості про апробацію результатів, зазначено кількість публікацій за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження” обґрунтовано інтеграційний характер роботи, простежено еволюцію української аспектологічної традиції, зокрема утвердження теорії виду в граматиках Є. К. Тимченка, С. Й. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера, В. І. Сімовича, П. Ф. Залозного, започаткованої в працях М. Смотрицького, О. О. Потебні, К. П. Михальчука та ін.; розвиток аспектологічної думки в період другої половини ХХ ст. – початку ХХІ ст., зокрема в працях В. М. Русанівського, І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, С. О. Соколової, О. І. Бондаря та ін., проаналізовано основні теоретичні питання, що стосуються об’єктивістського підходу до опису категорії аспектуальності, двокомпонентної теорії виду, проблеми онтологічної основи аспектуальності, статусу та диференційної ознаки категорії виду, типології аспектуальних класів і акціональних підкласів, польового структурування категорії аспектуальності, можливості використання в теорії виду аспектуально орієнтованих класифікацій дієслівних предикатів тощо.

Стан сучасних загальнотеоретичних і аспектологічних студій уможливлює здійснення комплексного аналізу аспектуальності й виду. Урахування україністичної традиції вивчення виду першої половини ХХ ст., аспектологічних здобутків української формально-граматичної думки середини ХХ ст., загальнотеоретичного й аспектологічного доробку української функціонально-категорійної граматики, загальнонаукової теорії взаємодії системи й середовища та її лінгвістичної інтерпретації, концепцій функціонально-семантичних полів загалом та поля аспектуальності зосібна, аспектуальних класів Ю. С. Маслова, дієслівних класів З. Вендлера, двокомпонентної теорії виду, досвіду аспектуально орієнтованого класифікування дієслівних предикатів, традиційного польового моделювання поняттєвих категорій та моделі поля візуального сприйняття Р. Арнгейма дає підстави для висунення наукової гіпотези, що поєднує, з одного боку, інтеграційну теорію виду, найвагоміший елемент якої – система аспектуальних класів як визначальний чинник видової поведінки дієслова, а з іншого – інструмент дослідження цих класів і того впливу, який вони мають на вид, – комплексна аспектуальна діагностика.

Розвиток двокомпонентної теорії виду дав змогу представити аспектуальність як структурно-системну єдність, що передбачає розрізнення восьми основних складників: 1) екстралінгвального; 2) онтологічного, виявом якого є таксономічні категорії процесуальності, статуальності й евентуальності – буттєво-пізнаних відображень позамовних процесів, станів і подій; 3) прихованограматичного, репрезентованого аспектуальними класами: термінативним, активітивним, стативним, евентивним, релятивним та підкласами (конативним, пантивним, мотивним тощо); 4) парадигматичного, представленого: а) акціональними підкласами: аугментативним, дистрибутивним, дуративним, пердуративним, фінітивним тощо; б) тематичними класами й підкласами – лексико-семантичним наповненням аспектуальних класів; 5) синтагматичного: з одного боку – аспектуальними функціями (гномічною, дуративною, ітеративною, прогресивною, узуальною тощо), з іншого – аспектуально вагомим семантичним наповненням предикатно-аргументних структур, у складі яких актуалізоване те чи те словозначення; 6) прагматичного: аспектуальної релевантності комунікативних ситуацій; 7) епідигматичного: аспектуальної значущості асоціативно-метафоричних зв’язків; 8) граматичного: категорії виду, яка інтегрує всі названі вище складники, системно опозиціонуючи дієслова доконаного та недоконаного виду.

Аспектуальний аналіз, здійснюваний у контексті найрепрезентативнішої для об’єктивістського підходу аспектуальної парадигми – двокомпонентної теорії виду, неодмінно пов’язаний із визнанням залежності видової поведінки дієслова від особливостей його семантики, а відповідно – і від онтологічної специфіки позамовної ситуації та способу її концептуалізації в мовній картині світу.

Когнітивне підґрунтя української аспектуальної системи найзагальніше постає як діалектика тривалості часових інтервалів процесних ситуацій і послідовності моментів подійних ситуацій. Ця онтологічна єдність як найсуттєвіша частина концептуальної інформації про онтологічний час зафіксована в граматичній системі української мови в категорійному значенні дієслівного виду і ширше – аспектуальності. Поняттєва зона “внутрішній час”, семантичною підосновою якої є зазначені вище властивості онтологічного часу, уможливлює для мовця подвійний погляд на позначуваний дієсловом факт – як на процесну чи як на подійну ситуацію. Така альтернатива об’єктивована й зафіксована в мові як видова опозиція недоконаного та доконаного виду, що пронизує всю систему дієслова.

Граматична категорія виду має досить складну структуру, зумовлену її тісною значеннєвою пов’язаністю з поняттєвою зоною граничності vs неграничності (у роботі – термінативності vs інтермінативності) – когнітивною основою видової корелятивності vs некорелятивності дієслівної семантики, передусім її відкритості vs закритості для суто видового партнерства, детермінованої віддзеркаленими свідомістю об’єктивними відмінностями між явищами позамовної дійсності.

Якщо системне протиставлення будь-якого дієслова недоконаного виду будь-якому іншому дієслову доконаного виду стосується відображення поверхневих, найближчих ознак онтологічного часу – тривалості та послідовності, то опозиція дієслів, що є суто видовими партнерами, репрезентує глибинний зв’язок між співвідносними онтологічними явищами – їхню часову детермінованість. Аналіз дієслівного значення крізь призму категорії термінативності уможливлює прогнозування перспектив розвитку відповідних процесів і, як наслідок, спроможність або неспроможність дієслів належати до сфери суто видового партнерства.

Досліджуваний матеріал засвідчує, що основний визначальний чинник аспектуальної поведінки дієслова – відображена в лексичній семантиці онтологічна специфіка фрагментів екстралінгвального довкілля. Саме опір лексичного матеріалу унеможливив досягнення категорією виду українського дієслова граматичної чистоти таких категорій, як спосіб і час, якраз об’єктивна неоднорідність дієслівних процесів стала основною перешкодою процесу охоплення видовою парністю всієї дієслівної лексики, а дефектність функціональної парадигми частини дієслів, зокрема неможливість уживання в основному для імперфективних дієслів – конкретно-процесному, або прогресивному, значенні спричинена саме лексичними заборонами. Категорія виду ніби зупинилася у своєму розвиткові від лексичної до граматичної абстракції і, не досягнувши ідеальної гомогенності граматичних систем, залишилася гетерогенною, поєднуючи корелятивні за видом перфективи й імперфективи, perfektiva tantum і imperfektiva tantum, двовидові дієслова.

Суть відповіді на запитання, чому створена й відпрацьована етносвідомістю система дієслівних видів уможливлює не лише альтернативний, а й неальтернативний погляд суб’єкта мовлення на об’єктивну ситуацію, з одного боку, та спроможність чи неспроможність актуальної інтерпретації процесуальної ознаки – з іншого, полягає в семантичній специфіці аспектуально релевантних класів, що ґрунтується на відображених свідомістю відмінностях між явищами позамовної дійсності, позначених у мові за допомогою дієслів. Ідеться про особливі, граматично орієнтовані лексико-семантичні класи, які певним чином впливають на граматичну сферу виду, імпліцитно регулюючи корелятивну здатність і функціональний потенціал дієслів. Тому невипадково їх називають лексико-граматичними класами, або прихованограматичними категоріями, тісно пов’язаними з когнітивною основою аспектуальної системи української мови.

Аспектуальні класи, за З. Вендлером, “характери дієслівної дії”, за Ю. Крижаничем, О. В. Ісаченком, О. В. Горбовою, “акціональні гештальти”, за Ф. Леманном, “нехарактеризовані роди дії”, за Ю. С. Масловим та представниками школи функціональної граматики, кваліфіковано в роботі як аспектуально орієнтовані прихованограматичні, або лексико-граматичні, класи, які мають вплив на граматичну царину виду, імпліцитно регулюючи аспектуальну поведінку (передовсім корелятивну здатність і функціональний потенціал) дієслів. На ґрунті українського дієслова вони утворюють п’ятикомпонентну систему, до якої належать: 1) термінативи, або здійсненники, напр.: Коли сонце паде донизу, але ще не сідає, Даруся бере великодній кошик, вистелює дно половиною вишитого рушника із Матір’ю Божою, кладе туди загорнутий у маслечку сир.., накриває другою половиною рушника, бере кошик на руку, закриває хвіртку на клямку і виходить на середину вулиці (М. Матіос); 2) активітиви, або діяльники, напр.: І ліхтарі хитаються й скрегочуть, Мов вішальник на шибениці, й тиша Все шамкотить Сибіллою беззубою І ніч пливе, мов згуба, без кінця (Є. Маланюк); 3) стативи, або станівники, напр.: Вже вгорі біліла приваблива вершина, до якої я прагнула, а довкола багряніли квіти дивного кольору (О. Бердник); 4) евентиви, або подійники, напр.: Він і справді двічі перекидався з мотоциклом, одного разу йому зчесало на плечі шкіру і вивихнув руку (Ю. Мушкетик); 5) релятиви, або відносники, напр.: Заімпонувала ця назва Андрієві не тому, що вона, так би мовити, витікала з тези про диктатуру пролетаріату, з теоретичних побудов офіційної пропаганди, а тому що вона відповідала настанові гордої Андрієвої душі й серця (І. Багряний).

Основною метою, яку ставив перед собою З. Вендлер, створюючи класифікацію англійських дієслів, було пояснення їхньої здатності vs нездатності функціонувати з прогресивним значенням. Використання вендлерівської ідеї для дослідження аспектуальної системи української мови засвідчує ширший діапазон того впливу, який мають аспектуально орієнтовані класи лексики на категорію виду. Система аспектуальних класів постає як категорійне підґрунтя, що визначає функціональну специфіку видової поведінки українського дієслова. Найзагальніше залежність видових особливостей від аспектуального класу можна представити так: 1) термінативи мають суто видових, функціонально-видових та акціональних партнерів, уживаючись у прогресивній функції; 2) евентивам притаманне функціонально-видове й обмежене акціональне партнерство, але не властива прогресивна функція; 3) активітиви не мають видових партнерів, натомість для них характерні багатовекторне акціональне партнерство та прогресивна функція; 4) стативи позбавлені можливості мати видових партнерів і прогресивну функцію, однак їм властиве аспектуально-акціональне (інцептивне) партнерство; 5) семантика релятивів унеможливлює видове партнерство та прогресивну функцію, хоч деякі з них, зокрема “географічні” дієслова, передбачають уявно-видове партнерство, що зумовлено епідигматичним “залишком” термінативів-мотивів, від яких утворені георелятиви.

Аспектуальні класи не мають вичерпних дієслівних реєстрів, оскільки їхня остаточна реалізація залежить від багатьох чинників: вияву валентного потенціалу предиката, семантичних ролей аргументів тощо. Отже, належність до певного аспектуального класу остаточно визначає лише контекст, тому про особливості видової поведінки дієслова можна говорити тільки на основі аналізу конкретних текстових уживань. Це засвідчує глибоку закоріненість категорії виду в онтологію ситуацій, відображених у дієслівній семантиці. У зв’язку з цим цілком слушною вважаємо думку Ф. Леманна про відмову від поняття видової пари та заміну його поняттям функціонального видового партнера.

У другому розділі “Комплексна діагностика аспектуальних класів” обґрунтовано й апробовано метод комплексної аспектуальної діагностики як сукупність методик, спрямованих на ідентифікування аспектуально вагомих характеристик, що визначають передовсім належність дієслова (загалом або окремих значень) до того чи того аспектуального класу та тип аспектуального партнерства. Уперше в лінгвоукраїністиці широко залучено до наукового обігу й оцінено аспектуальну значущість інгерентно-кореляційних контекстів, які можуть бути критерієм партнерства протилежних за видом лексем.

Основними напрямами діагностики аспектуальних класів є: 1) лексикографічне обстеження лексико-семантичної структури дієслова для виявлення аспектуально важливих семантичних компонентів і характеру їхньої видової опозиційності з подальшим пошуком її підтвердження серед однокореневих лексем протилежного виду; 2) добір оптимальної кількості контекстів, що засвідчують найрізноманітніші синтагматичні умови функціонування дієслова, серед яких на особливу увагу заслуговують контексти з діагностичними словами чи формулами та інгерентно-кореляційні контексти, що поєднують в одному реченні чи мінімальному текстовому фрагменті дієслова протилежних видів, які інгерентно засвідчують тип семантичного наповнення формального видового протиставлення; 3) застосування експериментальних методик: транспозиції, трансформації, інсталяції, моделювання кореляційних діалогів (зокрема й мобільно-діалогічне тестування) тощо.

Якщо експериментальні тести потребують для моделювання ситуації неодмінного використання транспозиції, трансформації, конструювання тощо, то методика інгерентно-кореляційних контекстів – своєрідна природна, незалежна експертиза видової парності, яка ґрунтується не на тій чи тій лінгвістичній теорії, а на інтуїції майстра слова, пор.: вишивати vs вишити: Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим (Л. Костенко).

Така методика передбачає пошук і вилучення з текстів речень або мінімальних фрагментів, які інгерентно задають діагностичні параметри, моделюючи відповідний аспектуальний контур ситуації, описуваної дієсловами певного аспектуального класу. Найхарактерніші серед них – кореляційні контексти, що відображають ситуації, яким притаманний цілісний внутрішньочасовий контур. Це досягнуто завдяки поєднанню в одному реченні чи мінімальному уривку обох видових чи акціональних або водночас видових і акціональних партнерів, напр.: заробляти vs заробити (пантивний різновид термінативного видового партнерства): Пішов я, брате, зароблять. І де вже ноги не носили! Поки ті гроші заробив, Я годів зо два проходив (Т. Шевченко); показувати vs показати (тотивний різновид термінативного видового партнерства): – Діду! Ходімо! Я вам теж покажу! Таке покажу!.. – Що ж ти покажеш, дитино? Відчиниш двері хліва й показуєш пальцем у півморок, що пахне сіном: – Дивіться, діду! (Є. Гуцало); вишивати vs довишиватися (акціональне партнерство термінатива з пейоративом):
… ми-бо все чекали свого весілля, вишивали собі пісень, хрестиком, слово до слова, і так упродовж всенької історії, – ну от і довишивалися (О. Забужко); різати vs зарізати (термінативне видове партнерство) і різати vs порізати (акціональне партнерство термінатива з дистрибутивом): Питаю: “Хіба ви своїх півнів ще не порізали?” Каже: “Ще не порізала, не вспіла, бо не знала, що ти приїдеш, то заріжу зараз. Якого тобі когута різати?” (Є. Гуцало).

Незаперечним каноном видового партнерства – однієї з найхарактерніших рис термінативного й евентивного аспектуальних класів визнано “критерій Маслова”, тобто тест на можливість транспозиції перфективної конструкції минулого часу в імперфективну конструкцію теперішнього історичного за умови незмінності лексичної семантики. Основним діагностичним контекстом тут є теперішній історичний час
(praesens historicum) – наратив, що передбачає повернення оповідача в минуле, своєрідне оживлення колишніх подій, інтерпретацію їх як актуальних, таких, що ніби відбуваються перед очима спостерігача, напр.: Переглядаю в пам’яті весь цей рік. Ось ми зустрічаємось у театрі, цілком випадково (В. Винниченко). Це досягнуто шляхом заміни форм минулого часу на форми теперішнього, а отже, і дієслів доконаного на дієслова недоконаного виду.

Зафіксовано текстові фрагменти, які діагностичні за своєю природою й не вимагають трансформації, оскільки поєднують часові плани минулого та теперішнього історичного, напр.: А за сусіднім столиком сиділа дуже гарна білява дівчина. І все дивилася на мене. Вона дивилася на мене, а я дивився на неї. Потім я взяв і моргнув їй. А вона кивнула головою. Далі вечеряємо.., а я думаю, чого це вона мені кивнула головою. То я знову моргаю, а вона знову киває головою (Є. Гуцало), де можливість авторської трансформації То я знову моргнув, а вона знову кивнула головою у То я знову моргаю, а вона знову киває головою підтверджує видове партнерство моргати vs моргнути, кивати vs кивнути, якщо вони описують квант потенційно багатоквантового процесу.

Одним з основних критеріїв розрізнення термінативного партнерства з евентивним чи будь-яким іншим протиставленням морфологічно пов’язаних між собою дієслів протилежних видів є кореляційно-діалогічні тести на зразок: уже відбулось? – ще відбувається; уже зробив? – ще робить; уже здійснив? – ще здійснює; уже виконав? – ще виконує тощо. На їхньому ґрунті постає сучасний різновид – мобільно-діалогічний тест. Переваги такого різновиду діалогу в тому, що його можна змоделювати для комунікантів, які перебувають на великій відстані, тобто в умовах, коли безпосередній діалог унеможливлений.

Мета застосування кореляційних діалогів – визначення здатності двох протиставлених за видом дієслів бути виразниками тієї самої позамовної ситуації: або такої, яка ще перебуває на стадії своєї реалізації, або такої, що вже здійснилася, пор: Листя вже облетіло? – Ні, ще облітає. Він уже написав листа? – Ні, ще пише. Він уже оформив документи? – Ні, ще оформляє. Він уже зламав двері? – Ні, ще ламає. Для більшості евентивних дієслів неможливі обидва компоненти діалогу, напр: *Він уже зламав ногу? – *Ні, ще ламає. *Він уже пожалився? – *Ні, ще жалиться. *Він уже спіткнувся? – *Ні, ще спотикається. *Він уже сахнувся? –*Ні, ще сахається.

Аспектуальний аналіз дієслів, що відображають сферу динамічних явищ, дає змогу діагностувати три аспектуальні класи: термінативний, евентивний і активітивний. Термінативи мають дві функціонально-семантичні реалізації – процесну й подійну, що в аспекті морфологічного вираження втілені у дві форми – перфективну й імперфективну. Впливом категорії темпоральності (зовнішнього, дейктичного часу на противагу внутрішньому) спричинене входження імперфективних дієслів у сферу подійної семантики, первісно притаманної перфективам. Така функціональна здатність імперфективів є підґрунтям для діагностики термінативних видових партнерів – дієслів, що найбільшою мірою наближені до форм однієї лексеми. Основний прийом діагностування видового партнерства – тест на можливість транспозиції без семантичних утрат перфектива минулого часу в імперфектив у подійних контекстах (теперішнього історичного, сценічного тощо). Евентиви мають дві формальні реалізації, але одну семантичну – подійну. Це клас eventiva tantum, критерій діагностики якого – негативний тест на вживання в конкретно-процесному значенні. Відсутність такої спроможності – релевантна ознака евентивів, що відрізняє їх від термінативів. Отже, евентивне видове партнерство є дефектним, гомогенним, ґрунтуючись лише на різній мовній інтерпретації того самого онтологічного вияву буття – події, на противагу термінативному видовому партнерству, когнітивна основа якого – категоризоване протиставлення онтологічно неоднорідних виявів буття – процесу і події. Приядерну зону, або субпериферію, категорії аспектуальності, наповнюють активітиви, що мають одну функціонально-семантичну реалізацію – процес. Позитивним результатом тестування на наявність конкретно-процесного значення вони відрізняються від евентивів, а негативним – на видове партнерство – від термінативів. Компенсація відсутності в активітивів видового партнерства – широкий спектр акціонального партнерства з перфективами, що належать до відповідних морфолого-словотвірних підкласів: делімітативного, пердуративного, дистрибутивного, інхоативного тощо.

Спільна риса аспектуальної поведінки неактуальних стативів, як і актуальних стативів та релятивів, – неможливість конкретно-процесного значення, що протиставляє їх термінативам й активітивам. Це підтверджує безуспішність спроби стимулювати таке вживання: – *Ну що ти все любиш та любиш! Займися чимось іншим. – *Ну що ти все бачиш та бачиш! Займись чимось іншим. – *Ну що ти все орієнтуєшся та орієнтуєшся у творчості сучасних українських поетів! Займися чимось іншим. Але на відміну від актуальних стативів, неактуальні стативи та релятиви не можуть бути інстальовані в контекст на зразок: У наступну мить він уже + імперфектив, пор.: У наступну мить він уже бачив іншу картину, але: *У наступну мить він уже любив іншу. *У наступну мить він уже орієнтувався у творчості сучасних українських поетів. Характерна риса неактуальних стативів, яка відрізняє їх від релятивів, – можливість поєднуватися з темпоральними показниками наддовгих інтервалів, пор.: Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І. Нечуй-Левицький) і *Він довго орієнтувався у творчості сучасних українських поетів.

Тестування дієслів бачити, любити, орієнтуватися на сполучуваність із зараз засвідчує, що в контекстах із неактуальними стативами та релятивами зараз функціонує лише зі значенням “у сучасний мовцеві період”, натомість актуальні стативи уможливлюють і значення “у цю мить”, пор.: а) – Ти зараз її любиш? – Зараз я її люблю так, як ніколи не любив; б) – Ти зараз орієнтуєшся у творчості сучасних українських поетів. – Зараз орієнтуюся, а ще три роки назад не мав про неї ані найменшого уявлення; в) – Що ти зараз бачиш (у вікні потяга)? – Бачу Дніпро.

У третьому розділі “Аспектуальні класи українського дієслова” схарактеризовано п’ятикомпонентну систему аспектуальних класів українського дієслова, з’ясовано їхню визначальну роль у прогнозуванні аспектуальної поведінки дієслова, зокрема відкритості для суто видового партнерства, можливості мати акціональних партнерів, здатності вживатися в конкретно-процесному значенні тощо. Визначено місце кожного аспектуального класу в польовій структурі категорії аспектуальності: ядро, приядерна зона, близька, віддалена й далека периферія.

Термінативи, або здійсненники, постають як найчіткіше окреслений аспектуальний клас. Попри строкатість термінологічного позначення – “здійснення”, або “виконання” – “accomplishments” (З. Вендлер), “осуществления”, “исполнения” (О. В. Падучева та ін.), “предельные глаголы” (Ю. С. Маслов), “поступово завершувані дієслова” – “gradually terminative verbs” (В. Брой), “цілеспрямована результативна діяльність” (Г. Рудден) – його диференційною семантичною ознакою одностайно визнано “динамічний подієспрямований процес”. В українському мовознавстві дієслова з таким значенням кваліфікують як граничні (К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, С. О. Соколова та ін.). Характерна риса термінативів – чітко регламентована аспектуальна поведінка. Для багатьох дієслів цього класу властиве суто видове монопартнерство – обов’язкова наявність одного видового партнера, що має перфективне значення події, підготовленої здійснюваним процесом, напр.: читати vs прочитати: – А тепер прочитаю вам, що Булавін пише. – Витягнув із-за пояса шматок паперу і став читати, ніби кулями в уши сипав... (Б. Лепкий); просушувати vs просушити: І Хома запевняв майора, що канат лежить у нього чин чином у передку. – Допіру оце просушував усе і його просушив... Хай буде (О. Гончар).

Безпрефіксним дієсловам із дифузною семантикою на кшталт бити, в’язати, колоти, різати властиве поліпартнерство – паралельна співвіднесеність імперфектива з кількома різнопрефіксними перфективами (зазвичай кожен перфектив водночас перебуває у відношенні видового партнерства і з префіксальним дієсловом недоконаного виду): в’язати – зв’язати – зв’язувати, в’язати – зав’язати – зав’язувати, в’язати – пов’язати – пов’язувати, в’язати – прив’язати – прив’язувати, пор.: У її руці була хустинка, і вона показувала її батюшці. Той на мигах доводив: в’яжіть швидше (Б. Харчук); Вона... навіть хустку пов’язала по-новому (Григорій Тютюнник); Хустку білу, що сповза, Поправля, пов’язує (С. Олійник).

Семантика термінативів відкрита не тільки для суто видового, а й для функціонально-видового партнерства, що найчастіше постає як опозиція конкретно-фактичної функції перфектива й ітеративної, узуальної чи загальнофактичної функцій імперфектива, напр.: ...і місяць знову ховається за рвану летючу хмару, і потім вискакує з-поза неї, щоб тут-таки знову сховатись за наступну... (Ю. Андрухович); Як і перше виходила, Катерина вийшла... (Т. Шевченко); “Ключа здав”, – бовкав він, ставлячи, як гадав, крапку, але помилявся: “Ключа здавала – я, а в тебе був дублікат”, – відбивала вона... (О. Забужко).

Крім видового, термінативам недоконаного виду властиве й акціональне партнерство, пор.: читати vs прочитати (видове партнерство) і читати vs почитати (акціональне партнерство з делімітативом): А настрій чорнів, бо, як мене інформували на кіностудії редактриси, мій сценарій в Москві ще читають, а коли прочитають – невідомо (М. Вінграновський); Отже, поки ще не готовий сніданок, можна було б і почитати трохи. Лікар Постоловський завагався, – чи взятись за новий номер “Советской медицины”, чи далі читати чеховську “Драму на полюванні”...
(В. Антоненко-Давидович).

Одна з визначальних рис термінативів – обов’язкова наявність основної імперфективної функції – прогресивної, а в багатьох дієслів – і дуративної, напр.: Коні усе ще в своїх стійлах... Платон з радістю осідлав би одного з них... Ось полки борців з ентропією сідлають своїх парнокопитних собак, ось бійці невидимого фронту запрягають своїх бліх... (В. Цибулько); Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою... (О. Гончар).

Термінативи субкатегоризуються на п’ять основних аспектуальних підкласів: пантивний, мутативний, конативний, тотивний, перформативний. Пантиви означають агентивний процес, поступове здійснення якого спрямоване на досягнення повного результату, напр.: Слово, слово моє пречисте.., Вік вичавлювать буду із тебе покору, Слово, вичави з мене раба! (Г. Світлична). Мутативи передають семантику неагентивного процесу, спрямованого на поступове утвердження певної ознаки, напр.: – Хай хоч почнуть ходити перші трамваї, хай розвиднятися почне. – А розвидниться, а мала дочка побачить тебе, – що я їй скажу? Давай побережемо її нерви (Є. Гуцало). Конативи описують процес-спробу, спрямовану на успішне досягнення запланованої мети, напр.: Жінка зойкнула й нахилилася шукати черепочки, бо то був поганий знак, одну половинку знайшла, другої ні... (І. Білик). Тотиви – аспектуальний підклас, що об’єднує дієслова зі значенням процесу, природою якого передбачена миттєва реалізація, початок, перебіг і завершення компресовані в одну фазу, один момент, напр.: – Стрибай, стрибай! – гукнув хтось йому знизу, і він стрибнув, а за ним стрибнув, шубовснувся в воду й Духнович (О. Гончар). Перформативи, або дієслова словесної дії, означають водночас і намір мовця (здебільшого стосовно адресата), і реалізацію цього наміру, напр.: Щоб ваше життя було славне й дружне? Так це ж уже бажали вам. Багатства побажати? (С. Тельнюк).

Кожен із аспектуальних підкласів підлягає подальшій типологізації щодо тематичного наповнення. Найбільша тематична різноманітність притаманна пантивам, до складу яких належать: 1) дієслова творення, або креативи, напр.: будувати vs збудувати; 2) дієслова перетворення, або трансформативи, напр.: перековувати vs перекувати; 3) дієслова відновлення, або репродуктиви, напр.: відмивати vs відмити; 4) дієслова руйнування, або деструктиви, напр.: ламати vs зламати; 5) дієслова цілеспрямованого руху, або мотиви з директивним відтінком, напр.: бігти vs прибігти тощо.

Активітиви, або діяльники, як і термінативи, мають широкий термінологічний спектр: “чинності”, або “activitаt” (Є. К. Тимченко), “activities” (В. Брой, З. Вендлер), “еволютиви” (Ю. С. Маслов, М. О. Шелякін), “динамічні неграничні дієслова” (Б. Комрі), “діяльності” й “активні неграничні процеси” (О. В. Падучева), “нецілеспрямована діяльність” (Г. Рудден), “активні дії нерезультативного характеру” (Н. С. Авилова), “дієслова діяльності, або дієслова еволютивного роду дії” (О. В. Бондарко, М. О. Шелякін), “дієслова еволютивного аспекту дії” (А. П. Загнітко), активітивні дієслова, або дієслова (предикати) діяльності тощо. У цей аспектуальний клас об’єднано дієслова зі значенням “динамічний неподієспрямований процес”, напр.: ... а це що за нічвида тут вештається... (О. Забужко); Довго ще він сам із собою отак розмовляв, реготався та плакав, поки не знемігся й, схилившись на стіл, не заснув (Панас Мирний).

Активітиви, як і термінативи, мають здатність виконувати не тільки прогресивну, а й дуративну функції, пор.: Здалеку легенький вітерець доносив відгуки співу. То гуляли в корчмі вояки-наймити... (Н. Королева); Уся сотня гуляла три дні і три ночі; самих порохів дві мірки вистреляли (П. Куліш). Але, на відміну від термінативів, онтологічна опозиція “процес – подія” може бути реалізована лише за умови їхньої значеннєвої модифікації за акціональним підкласом. Отже, позбавлені можливості мати видових партнерів, активітивні дієслова компенсують таку недостатність широким спектром акціонального партнерства. Це – передусім акціонально-протиставне партнерство, основними різновидами якого є: 1) активітивно-атенуативне: “динамічний процес” vs “наслідок неповного, ослабленого, недостатнього, пом’якшеного його вияву”, напр.: бігти vs підбігти: Всіх би перегнав, та бігти боюсь (Прислів’я) vs Михась, що підбіжить кусень дороги, все оглядається, чи не здоганяє його батько кіньми (О. Маковей); 2) активітивно-аугментативне: “динамічний процес” vs “момент досягнення крайньої межі розвитку його інтенсивності”, напр.: кричати vs розкричатися: ...ось раптом пронизливий, по-пташиному високий крик моторошно пролунав над полем. Кричала якась босонога розпатлана дівчина... (О. Гончар) vs ...зам схопився, як з будяків, і так розкричався, що годі було його вгамувати (Григорій Тютюнник); 3) активітивно-аугментативне з відтінком інхоативності: “динамічний процес” vs “момент його інтенсивного початку”, напр.: – О, пардон, Мосіє Войнаровскі, – сказав і розсміявся своїм голосним хохотом. Що лиш тоді всі стали голосно сміятися, аж зал гуготів (Б. Лепкий); 4) активітивно-делімітативне: “динамічний процес” vs “наслідок, пов’язаний з його обмеженням порівняно нетривалим і невизначеним або ж актуалізаційно визначеним відрізком часу”, напр.: бігати vs побігати, гуляти vs погуляти: Дивлюся я, чужі діти бігають, гуляють в ціці-баби, в хрещика, купаються, а мені не можна й одступать од дітей. Господи, як мені хотілось погуляти та побігать! (І. Нечуй-Левицький); 5) активітивно-дефінітивне: “динамічний процес” vs “негативний наслідок його тривалого вияву, пов’язаного з неоднократним контактом із певним об’єктом”, напр.: ялозити vs заялозити: – Тобі не обридло сто разів на одному місці пузом по скелі ялозити (В. Собко) vs До того ще й столи чисті в хазяйок, що як пишеш, то по самі лікті так заялозиш [сюртук], наче ковбаси продавав (А. Свидницький); 6) активітивно-дистрибутивне: “динамічний процес” vs “наслідок почергового охоплення ним усіх суб’єктів чи об’єктів із множини, означеної суб’єктом чи об’єктом (іноді – у супроводі конотеми зневаги)”, напр: гуляти vs перегуляти: А щоб чим-небудь хоч трохи одводити душу, обзавівся [Максим] якоюсь повійницею та й гуляв іноді з нею... (Панас Мирний) vs – Поки не перегуляю з усіма дівчатами, не женюсь, – хвалькувато обізвавсь у відповідь Артем (Ю. Тупицький); 7) активітивно-ексцесивне: “динамічний процес” vs “наслідок перевищення певної міри його тривалості, що здебільшого відбувається незалежно від волі суб’єкта, через його надмірне захоплення і може призвести до негативного наслідку”, напр.: гуляти vs загулятися: Довго співали дівчата, довго гуляли хлопці (І. Нечуй-Левицький) vs – Прости мені, серце Ганнусю! А я загулялась та й забула, що завтра неділя (І. Нечуй-Левицький); 8) активітивно-інгресивне: “динамічний процес односпрямованого руху” vs “момент його початку”, напр.: летіти vs полетіти: Катер летів проти вітру, розсікаючи білі баранці на гострій хвилі (В. Кучер) vs І вершники помчали, полетіли... (М. Рильський); 9) активітивно-інхоативне: “динамічний процес” vs “момент його початку”, напр: стогнати vs застогнати: Адже він нічого не говорить, тільки стогне, а лікар не приходить, і товариші самі невміло зробили перев’язку. Якось уночі Антось заворушився, застогнав і раптом затих (О. Іваненко); 10) активітивно-комплетивне з відтінком фінітивності: “динамічний процес” vs “наслідок здійснення його завершального етапу”, напр.: танцювати vs дотанцювати: Як почали братчики танцювати під бандуру, він і собі пішов навприсядки (П. Куліш) vs Так і дотанцювала [Надія] до кінця, не зводячи з нього погляду (М. Чабанівський); 11) активітивно-кумулятивне: “динамічний процес” vs “підсумок його багаторазового здійснення”, напр.: літати vs налітати: Марченко був відомим пілотом-випробувачем. Він вже давно працював в інституті стратосфери і літав на шести літаках Юрія Крайнєва (В. Собко) vs Капітан налітав сотні годин у складних метеорологічних умовах (З газети); 12) активітивно-майоративне: “процес односпрямованого руху” vs “наслідок досягнення в процесі руху такої самої інтенсивності, як і хтось інший, чи більшої”, напр.: бігти vs збігти: Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-Біг, притомився. Бачить – не збігти йому за орлом, – сів спочити (С. Васильченко); 13) активітивно-пейоративне: “динамічний процес” vs “момент досягнення негативного результату внаслідок його надмірного вияву”, напр.: чумакувати vs дочумакуватися: Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим. Не хотів ані дружитись, ані дома жити – чумакував (Марко Вовчок) vs Безжурно почав [Григорій] наспівувати про чумака, який до того дочумакувався, що і штани подерлись і очкур урвався (М. Стельмах); 14) активітивно-пердуративне: “динамічний процес” vs “наслідок, пов’язаний із обмеженням його порівняно тривалим і більш чи менш чітко визначеним у процесі актуалізації відтинком часу”, напр.: шарпатися vs прошарпатися: В усі боки шарпався чоловік, щоб роздобути копійку, ходив на заробітки і в Таврію, і в Крим, і в Одесу, і в Молдову (М. Стельмах) vs Ото, їй-богу, сміх і гріх: Весь вік прошарпались, як віжки, – А час, диви, пристав до тих, Хто сам собою дибав пішки... (О. Забужко); 15) активітивно-пердуративне з відтінком інтенсивності: “динамічний процес” vs “наслідок його інтенсивного вияву, пов’язаного з досягненням межі тривалого і більш чи менш чітко визначеного часового періоду”, напр.: бігати vs вибігати: А то зовсім од рук відбилися. Мишко бігає цілими днями... (М. Олійник) vs Тепер вони цілий день вибігають та вигуляють по улицях... (Панас Мирний); 16) активітивно-редуплікативне: “динамічний процес” vs “підсумок тривало-інтенсивного, неоднократного його здійснення”, напр.: блукати vs попоблукати: ... На край світів блукати за тобою Піду у жовтій куряві зірок (В. Симоненко) vs Попоблукав Мамай і по околицях – за дівчатами міської сторожі (О. Ільченко); 17) активітивно-сатуративне: “динамічний процес” vs “наслідок його інтенсивного, кількісно-вичерпного за тривалістю (з погляду активності суб’єкта) здійснення, що призвело до повного насичення, а почасти – і перенасичення”, напр.: бігати vs набігатися: – А бігати не будемо, годі, вже й так набігались... (Є. Доломан); 18) активітивно-семельфактивне: “багатократний (мультиплікативний) процес” vs “наслідок його однократно-миттєвого вияву”, напр.: моргати vs моргнути: Тепер сиди, очицями моргай (Л. Глібов) vs Взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а він хоч би тобі вусом моргнув, – хропе... (М. Кропивницький); 19) активітивно-семельфактивне з відтінком атенуативності: “динамічний, більш-менш тривалий процес” vs “наслідок його акордно-послабленого здійснення”, напр.: віяти vs війнути: Ой у полі вітер віє, А жито половіє ... (Народна пісня) vs Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок); 20) активітивно-семельфактивне з відтінком дуративності: “динамічний процес звуковияву” vs “наслідок його короткочасно-одноразового здійснення”, напр.: гарчати vs прогарчати: По дорозі невпинно рипіли вози, скреготіли танки, гарчали грузовики (І. Кочерга) vs Мимо воріт несподівано прогарчав ворожий танк (О. Гончар); 21) активітивно-фінітивне: “динамічний процес” vs “кінцевий момент здійснення процесу, після якого він уже не може бути продовжений”, напр.: парубочити vs відпарубочити: – Ей, сину, час ще парубочити... (М. Ірчан) vs Стала біля нього Смерть: – Добрий день, дідуго! Вже своє ти відробив І відпарубочив (Д. Павличко).

Характерною рисою активітивів є їхня відкритість для акціонально-непротиставного партнерства – активітивно-ітеративного, до основних різновидів якого зараховуємо: 1) активітивно-ітеративне з відтінком атенуативної кратності: “динамічний процес” – “його нерегулярно-кратне, переривчасте, ослаблене здійснення”, напр.: крутити – покручувати: Іван витріщав на Соломію очі і крутив цапиною борідкою (М. Коцюбинський) – Цвірчить і стриба горобець перед котом, що вловив гороб’я і, міцно здавивши зубами, покручує довгим хвостом та висвічує хижо очима (Панас Мирний); 2) активітивно-ітеративне з відтінком атенуативної процесності: “динамічний процес” – “його невиразно-ритмічне, ослаблене здійснення”, напр.: свистіти – насвистувати: Гнат байдуже лупнув очима, губи його знову склалися в дудочку. – Перестань свистіти, це тобі не в конюшні! (Григорій Тютюнник) – Хлопець тихенько насвистував: було йому на серці просторо. Біля хвіртки свого обійстя стояла Неоніла й дивилася йому вслід, хоч уже й не бачила його (Вал. Шевчук); 3) активітивно-ітеративне з відтінком комітативності: “динамічний процес” – “його переривчасте здійснення, що супроводжує інший процес, виявляючись не на повну силу”, напр.: вити – підвивати: Десь вийшли звірі з темних хащ і виють тужно... (В. Сосюра) – Дзвоник раптом заходиться голосним дзявкотінням, а Полкан та Пірат нетерпляче підвивають йому (В. Козаченко); 4) активітивно-ітеративне з відтінком взаємності: “динамічний процес” – “його повторюване здійснення почергово між двома чи кількома суб’єктами”, напр.: шептати – перешіптуватися: Пішов шелест по діброві; Шепчуть густі лози... (Т. Шевченко) – Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів, очерет перешіптується з осокою, сховавшись у млі (Леся Українка); 5) активітивно-ітеративне з відтінком інтенсивності: “динамічний процес” – “його повторюване, ускладнено-інтенсивне здійснення”, напр.: стрибати – вистрибувати: Сарни й газелі не стрибають так гарно, як вона в танці (Б. Лепкий) – Зараз і почали танцювать... Не вдержався і старий, ну й собі по-запорізьки: ... вистрибує, ноги вище голови задира (О. Стороженко).

Основними тематичними класами, що наповнюють активітиви, є: 1) багатократні дієслова, або мультиактивітиви: блискати, зиркати, кивати, моргати, хитати тощо, напр.: Тільки блискало у хмарах та ревли із гір потоки (П. Тичина); 2) дієслова звуковияву, або аудіоактивітиви: бурчати, гарчати, квилити, стогнати, скрипіти тощо, напр.: Труби рипають, флейти жалiбно стогнуть, бубни бухкають (В. Винниченко); 3) дієслова оптичного вияву, або відеоактивітиви: блискотіти, грати, мерехтіти, мінитися, переливатися тощо, напр.: Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... (М. Коцюбинський); 4) дієслова мислення, або ментаактивітиви: думати, кумекати, мислити, мізкувати, міркувати тощо, напр.: Я думаю, все думаю про вас, але про це не треба говорити (Л. Костенко); 5) дієслова руху, або мотоактивітиви: бігати, бігти, вештатися, казитися, стрибати, ходити тощо, напр.: ...степом іде один верблюд, а за ним другий, третій, четвертий, а збоку біжить маленьке верблюденя й скубе зелену травичку... (Б. Антоненко-Давидович); 6) дієслова запаху, або одороактивітиви: відгонити, духмяніти, пахнути, смердіти, тхнути тощо, напр.: Де вечір пахне м’ятою, аж холодно джмелю... (Л. Костенко); 7) дієслова фізіологічних процесів, або фізіоактивітиви: колоти, пекти, різати, тіпати, шпигати тощо, напр.: Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (М. Коцюбинський); 8) дієслова тимчасового заняття: гуляти, гратися, відпочивати, майструвати, мандрувати тощо, напр.: Ваня навіть рідше став гуляти з товаришами, а здебільшого сидів у кімнаті й будував з кубиків залізницю (В. Підмогильний); 9) дієслова диспозиції: висіти, лежати, сидіти, стовбичити, стояти тощо, напр.: Такий свят-вечір, що нема й куті. Стоїть Іван. Над валом крупка сіє. – Чого стоїш отут на видноті? Ще стрілить хто. – Не стрілить. Не посміє (Л. Костенко).

До аспектуального класу стативів, або станівників, (“states”, за З. Вендлером, Г. Рудденом та ін., “состояния”, за О. В. Падучевою та ін.) належать дієслова, що означають актуальний або неактуальний, адинамічний, недискретно-фазовий вияв буття (стан), локалізований хоча б у межах надтривалого часового відрізка. Однією з характерних рис аспектуальної поведінки стативів є відсутність суто видового, натомість – обов’язкова наявність аспектуально-акціонального партнерства з інцептивами, що вказують на часовий момент входження в стан, його зародження. Таке партнерство можливе на ґрунті обох формальних моделей творення дієслів протилежного виду: не лише перфективації (побачити vs бачити), а й імперфективації (усвідомити vs усвідомлювати), напр.: – Бачу, що й щит мій та меч вціліли, – він доторкнувся до них рукою, – і дань моя не пропала, – Микула побачив під насадом торбинку з начинням та гречкою... (С. Скляренко); Леонідові радісно усвідомити себе знову бійцем (О. Гончар) vs Данило розумів дії Олександра Невського щодо татар та папи. Знав і добре усвідомлював, яку неоціненну поміч подає йому Олександр (А. Хижняк).

За ознакою конкретно-часової локалізованості vs нелокалізованості стативи поділяють на два аспектуальні підкласи: актуальні (бачити, багряніти, лежати, стирчати, ясніти тощо) і неактуальні (вірити, відчувати, любити, розуміти, усвідомлювати тощо). Актуальні стативи мають синкретичну властивість вступати не тільки у відношення акціонально-аспектуального, а й функціонально-видового партнерства. У першому випадку це описане вище стативно-інцептивне партнерство. У другому – вони набувають функціонального формату евентивів: як дієслово доконаного, так і дієслово недоконаного виду вживаються із подійним значенням, напр.: І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти… (О. Теліга); ...він повернув голову направо і побачив тоді повністю високі стіни з бурого каменю... (Ю. Тарнавський).

На відміну від термінативів та активітивів, акціональні можливості стативів обмежені й виявляються спорадично, зокрема, як стативно-фінітивне партнерство: любити vs перелюбити “перестати любити”: – Яша, а ти мене тепер хоч трохи любиш, як тоді? (Г. Косинка) vs Вулицею не пройти дівчині, Соломія з Тетяною за тинами перемовляються – хлопець перелюбив дівчину – додивляються, примічають – чи не виповнився, часом, дівочий стан (К. Гордієнко).

Через свою адинамічність стативи позбавлені прогресивної функції, хоч дієсловам зі значенням станів, доступних для безпосереднього сприйняття спостерігачем “тут – зараз”, властива актуально-статальна функція (йдеться про актуальні стативи), напр.: Вже вгорі біліла приваблива вершина, до якої я прагнула, а довкола багряніли квіти... дивного кольору... Інколи здавалося, що то були краплі крові... (О. Бердник).

Аспектуально вагомим класом тематичного наповнення актуальних стативів є дієслова оптичного вияву, що мають низку значеннєвих різновидів: а) “виднітися, виділятися певним кольором”: жовтіти, зеленіти, синіти, червоніти, чорніти тощо, напр.: Плисковаті широкі острівці, поділені самовілками й рукавцями, зеленіли лозами й сінокосами. На їх цілими купами жовтіли, синіли й червоніли лучані квітки. За Дніпром, за білою смугою піску, на всі боки чорніли бори до самого краю обрію... (І. Нечуй-Левицький); б) “виділятися певним відтінком, мати певну оптичну якість”: блідніти, сутеніти, темніти, тьмяніти, ясніти тощо, напр.: Крізь металеві мережі кованих брам темніє мідь статуй на білих мармурах стін (Н. Королева); в) “виділятися, виднітися завдяки певній оптичній характеристиці поверхні”: коржавіти, лисіти, пляміти, рябіти, скляніти тощо, напр.: З обох боків дороги в темряві тьмяно пляміли на сірому піску кущі (А. Головко); г) “виділятися, виднітися певною формою чи рельєфною характеристикою”: горбатіти, кругліти, маліти, пухиритися, щетинитися тощо, напр.: Кайдан так і не втямив, чого сміються запорожці, на його круглому, як діжа, бровастому обличчі й далі кругліла наївна та простакувата усмішка... (Ю. Мушкетик); д) “виділятися, виднітися завдяки певній просторовій характеристиці”: даленіти, порожніти, пустіти, самотіти, сиротіти тощо, напр.: Минає [Терентій] кучеряві груші, що сумно самотіють у полях (М. Стельмах).

Евентиви, або подійники, у спеціальній літературі мають досить широкий номінативний спектр: “achievments” (З. Вендлер), “моментальні дієслова” (Ю. С. Маслов), “acts”, або “нецілеспрямовані події” (Г. Рудден), “происшествия” (Т. В. Булигіна), “happening” (А. Вежбицька), “Non agentiv Accomplishments” (Д. Р. Дауті), “eventiva tantum” (А. А. Залізняк, О. Д. Шмельов). До цього аспектуального класу належать дієслова, визначальною рисою аспектуальної поведінки яких є абсолютна подійність, тобто когнітивна співвіднесеність з об’єктивним подійним моментом не тільки перфективів, а й їхніх імперфективних партнерів, пор.: зіткнутися vs стикатися “несподівано зустрічатися з ким-небудь”: Біля двору, в якому розташувалась політчастина, Хаєцький зіткнувся з Воронцовим (О. Гончар) vs На порозі він стикається з денщиком (П. Панч). Нездатність до процесуалізації позбавляє такі дієслова можливості функціонувати в конкретно-процесному значенні.

Стрижнева ознака внутрішнього часу онтологічних ситуацій, відображених у семантиці евентивів – моментальність. Вони позначають миттєві події, зокрема й несподівані, непередбачувані, а також такі, що є негативним наслідком надмірного захоплення процесом або результатом недогляду. Раптовість, несподіваність евентивних ситуацій досить часто увиразнює контекст (раптом, несподівано, від несподіванки), напр.: отетеріти: “украй розгубитися, збентежитися від несподіванки, з переляку і т. ін., втративши здатність міркувати, рухатися тощо”: Від такого нахабства і несподіванки Юрко отетерів, а далі аж позеленів (М. Стельмах); Машина одразу спалахнула. Це було настільки несподівано, що ворожа піхота на якусь мить отетеріла (О. Гончар); стрепенутися: Раптом крик сорок вирвав його із задуми. Степан стрепенувся (В. Гжицький).

Основними функціональними критеріями виокремлення евентивів є: а) тривіальне видове партнерство: як перфектив, так і імперфектив мають подійне значення, пор.: Кінь спіткнувся, і Данило, не втримавшись, вилетів з сідла (О. Хижняк) vs Ланка вiд штовхана спотикається, але полiцаєва рука мiцно тримає її за плече й майже несе її поперед себе (В. Винниченко); б) обмеженість акціонального партнерства (для деяких імперфективів можливий лише дистрибутив), пор.: Гарцюють [сини] та синці один одному набивають (А. Головко) vs Двічі вдарилась лобом об кам’яні хрести, аж синяки собі понабивала (І. Нечуй-Левицький); в) відсутність прогресивної функції, зокрема неможливість відповіді на запитання: – Що він у цей момент робить? * – Набиває ґулю, некоректність речень на зразок: *Дивись, він проколює ногу; *Коли ми підійшли, він розбивав собі ніс.

До основних різновидів евентивних ситуацій належать: 1) ситуація ушкодження – “суб’єкт (людина, рідше тварина) мимохіть ушкоджує об’єкт-партитив (тканини або органи тіла) унаслідок удару, поранення, опіку тощо”, актуалізована предикатами: вивихнути, вколоти, зламати, зчесати, обпекти, порізати, пробити, проколоти, розбити тощо, напр.: Якийсь з москалів перечепив її на бігу, – зо всього маху вона грякнулася на землю, розбила ніс (Панас Мирний); 2) ситуація пошкодження – “суб’єкт (людина, рідше тварина) мимоволі виводить із ладу, робить зіпсованим або зруйнованим об’єкт (здебільшого артефакт)”, актуалізована предикатами: вищербити, надбити, надломити, побити, поламати, прорізати, проколоти, пропалити, розбити, розірвати тощо, напр.: Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло, а ти не сердився й навчав (В. Сосюра); 3) ситуація псування – “об’єкт (переважно артефакт) раптово псується, виходить із ладу, руйнується”, актуалізована предикатами: зламатися, лопнути, обірватися, обламатися, переломитися, порватися, проломитися, репнути, розбитися, тріснути тощо, напр.: Де ж олівець?.. Ага! Ось він, нікчемний,.. і жбурнув так, що він зламався (М. Коцюбинський); 4) ситуація раптового відокремлення – “об’єкт (артефакт) унаслідок утрати над ним контролю з боку суб’єкта (людини) несподівано відокремлюється”, актуалізована предикатами: випасти, виприснути, вирватися, вискочити, висковзнути, вислизнути, висмикнутися, випорснути, зірватися, сприснути тощо, напр.: З Тимкової долоні вислизнула коса (Григорій Тютюнник); 5) ситуація несподіваної зустрічі чи контакту – “суб’єкт несподівано зустрічає суб’єкта-партнера або натрапляє на об’єкт”, актуалізована предикатами: зустрітися, зіткнутися, налетіти, напоротися, наразитися, нарватися, наскочити, наткнутися, натрапити, наштовхнутися тощо, напр.: Вночі капітан Сперанський, обходячи бойові порядки, напоровся на міну (О. Гончар); 6) ситуація “пастки” – “суб’єкт мимоволі потрапляє в складне становище, неприємні обставини, небажане місце”, актуалізована предикатами: влипнути, вскочити, встрянути, втаскатися, втелющитися, забрести, зачепитися, опинитися, потрапити, упійматися, утрапити тощо, напр.: – Коли не гуска забреде кудись, то теля у провалля втелющиться або корова у багнюці зав’язне... (М. Кропивницький); 7) ситуація порушення рівноваги – “суб’єкт, не втримавшись на чомусь, утрачає рівновагу”, актуалізована предикатами: зірватися, звалитися, зісковзнути, злетіти, оступитися, посковзнутися, послизнутися, провалитися, спіткнутися, шурхнути тощо, напр.: Марійка, наздоганяючи сани, посковзнулась і шубовснула просто в калюжу (М. Коцюбинський); 8) ситуація різкої зміни стану – “суб’єкт зазнає (здебільшого під впливом зовнішніх чинників) раптової зміни фізичного чи психічного стану”, актуалізована предикатами: завмерти, заклякнути, заціпеніти, знепритомніти, опам’ятатися, осіктися, отетеріти, отямитися, схаменутися, уклякнути тощо, напр.: Слуга з дива витріщив очі. Виговські тоді тільки опам’ятались і схаменулись, випили по чарці і почали їсти страву (Леся Українка); 9) ситуація везіння – “суб’єкт здобуває, отримує щось завдяки щасливому випадку”, актуалізована предикатами: виграти, випасти, знайти, лучитися, піймати, повезти, поталанити, пофортунити, пощасливити, пощастити тощо, напр.: ...провалююсь у марення, у сон, де сподіваюсь побачити тебе, як пощастить, аби відчути те, що вже не відчуваю понад рік... (Ю. Покальчук); 10) ситуація втрати – “суб’єкт унаслідок недогляду, неуважності, надмірного захоплення, послаблення контролю втрачає що-небудь”, актуалізована предикатами: втопити, загубити, засушити, програти, прогуляти, проґавити, прокуритися, проморгати, прослухати, проспати тощо, напр.: Рушниця висіла за плечима, пістоль лишився один – за поясом під кожухом, другий загубив, сам не відав де (Ю. Мушкетик); 11) ситуація помилки чи прорахунку – “суб’єкт помиляється в діях, припущеннях, задумах”, актуалізована предикатами: помилитися, прогадати, проїхати, пройти, пролетіти, промазати, промахнутися, пропустити, прорахуватися, проскочити тощо, напр.: Два вцілілі гестапівці кинулися назад. Юджін пустив їм услід довгу чергу, але промазав (П. Загребельний).

До релятивів, або відносників, термінологічними корелятами яких у спеціальній літературі є “generis states” (З. Вендлер), “totally static verbs” (В. Брой), “постоянные свойства и отношения” (Т. В. Булигіна, А. А. Залізняк, О. В. Падучева, О. Д. Шмельов), належать українські дієслова із “найменш дієслівними” значеннями позачасових відношень, властивостей, ознак: відрізнятися, дорівнювати, залежати, належати, суперечити, характеризувати тощо, напр.: Якщо вже прирівнювати до кузні, то кожен удар молота дорівнює критичній життєвій ситуації (В. Дрозд). Об’єднуючи під дієслівною формою, призначеною для вираження процесуальної семантики, значення різного типу статичних і позачасових виявів буття, релятиви з погляду категорійної дієслівної семантики є значною мірою ослабленими. Як первісно часова частина мови, дієслово, виражаючи дію узагальнено, безвідносно до моменту мовлення або інших часових меж, набуває статичних рис і значеннєво наближається до прикметника, пор.: ...агов, чужинцю, показуй, чого ти взагалі вартуєш і що ти тут загубив серед нас... (Ю. Андрухович). Перебуваючи на периферії як дієслова загалом, так і категорії аспектуальності зосібна, релятиви позбавлені здатності до видового й акціонального партнерства, а також можливості вживатися в конкретно-процесному значенні.

Семантична типологія релятивних ситуацій об’єднує: 1) екзистенційні відношення: жити, існувати, фігурувати, стояти, побутувати тощо, напр.: – Рожеві чайки існують, та ще й які гарні! (З. Тулуб); 2) генетичні відношення: ґрунтуватися, витікати, випливати, корінитися, походити тощо, напр.: Мати його походила з Буковини (В. Стефаник); 3) посесивні реляції: належати, володіти, контролювати, мати, панувати тощо, напр.:
І світ великий, неозорий Належить нам – тобі й мені (В. Симоненко); 4) відношення тотожності, ототожнювання, еквівалентності: відповідати, дорівнювати, збігатися, рівнятися, співвідноситися тощо, напр.: Так, початок його вірша “Ще як були ми козаками” (1847–1848) чи не повністю відповідав поетичній тональності початку “Истории Русов”... (В. Русанівський); 5) компаративні відношення: нагадувати, наближатися, перегукуватися, перекликатися, скидатися тощо, напр.: Отут колись громадилися брили, їх обриси нагадували риб (Л. Костенко); 6) контрастивні відношення: відрізнятися, контрастувати, переважати, суперечити тощо, напр.: ...почуття гріха і почуття неконтрольованости життя різко контраcтують (В. Цибулько); 7) партитивно-класифікаційні реляції (відношення частини й цілого, одиничного й загального): включати, входити, об’єднувати, поділятися, складатися тощо, напр.: – Як вам відомо, соціалісти поділяються на різні партії, групи й секти, що вічно й люто борються між собою (В. Винниченко); 8) відношення зумовленості: виключати, визначати, вимагати, дозволяти, передбачати тощо, напр.:  Наше дружнє й товариське побачення навряд чи передбачає якісь серйозніші угоди за угоду звичайну – торговельно-рибальську (Ю. Яновський); 9) номінативні відношення: величати, дражнити, звати, кликати, називати тощо, напр.: Таких називають: ділова людина (С. Журахович); 10) характеристичні реляції (констатація наявності певної характерної риси): виділятися, відзначатися, відрізнятися, приваблювати, характеризувати тощо, напр.: … – Так давайте так і скажемо, що доби відрізняються костюмами! Адже добу найбільше характеризує антураж (В. Підмогильний); 11) географічно-просторові відношення (розташування ландшафтних об’єктів): витікати, впадати, межувати, омивати, оточувати тощо, напр.: А найбільша з річок європейської Росії, Волга, впадає вже у Каспій... (Ю. Андрухович); 12) постійне місцезнаходження кого-, чого-небудь: залягати, заселяти, міститися, обіймати, проживати тощо, напр.: І в кожному з цих городів, у землях, які вони обіймали, була своя Гора... (С. Скляренко); 13) позитивні диспозиції як різновид властивостей, суттю яких є фіксація віртуальних задатків до реалізації певних процесів (природні чи набуті процесуальні вміння, здібності): говорити, писати, співати, ходити, читати тощо, напр.: – А ви говорите по-українськи? – промовила пані трохи натужно по-українськи, переходячи з англійської (Ю. Покальчук); 14) негативні диспозиції як фіксація вроджених вад, шкідливих звичок, небажаних властивостей: косити (ліве око косить), кульгати (мати ваду), кусатися (собака кусається), скрипіти (ці двері скриплять), шепелявити (мати ваду) тощо, напр.: Шепелявлю я, дорогі мої, а то б розказав (І. Ле); 15) знаково-дейктичні відношення (“вказувати на щось”, “говорити про щось”, “свідчити про щось” тощо): віддзеркалювати, говорити, означати, обіцяти, показувати тощо, напр.: Він народився у високоснім році (в сорок четвертім), а це обіцяє самі страждання... (П. Загребельний); 16) генералізовані властивості класу: водитися, заселяти, плодитися, рости, споживати тощо, напр.: – На темній вощині бджоли менше споживають меду (М. Стельмах); 17) параметрично-еквівалентні відношення: важити, вміщати, входити, коштувати, містити тощо, напр.: Подумай сам: якщо лати важать щонайменше штири пуди, то ти маєш важити принаймні вдвічі більше... (Ю. Винничук); 18) властивості речовини, певного знаряддя, частин тіла людини: згинатися, ламатися, писати, поглинати, розчинятися тощо, напр.: Котромусь з офіцерської комісії при огляді здалася підозрілою Оленчукова шия. Чому не згинається? Контужений чи просто симулює? (О. Гончар); 19) постійне ставлення до кого-, чого-небудь: визнавати, захоплюватися, молитися, розраховувати, схилятися тощо, напр.: Ах, вони так шанують його, пана президента, так схиляються перед ним, так безмірно цінять його геніальність (В. Винниченко); 20) інтелектуально-аксіологічні реляції: знати, володіти, орієнтуватися, розбиратися, розумітися тощо, напр.: Усі без винятку дівчатка підозріло добре орієнтувались у творчості своїх мимобіжних клієнтів… (Ю. Андрухович).

У межах деяких тематичних класів релятивів, зокрема серед „географічних” дієслів, спостерігаємо явище аспектуальної індиференції до типу формального вираження, напр.: проходити vs пройти: Ніби справжня залізна завіса проходила саме західним кордоном СРСР (Ю. Андрухович) vs Тин пройшов на аршин поза грушею (І. Нечуй-Левицький). Такі аспектуальні кореляції позбавлені семантичного наповнення, а отже, відповідні дієслова є уявно-видовими партнерами, що зумовлено десемантизацією опозиції термінативного видового партнерства,  притаманної первісним динамічним значенням.

У четвертому розділі “Аспектуальна, аспектуально-акціональна й акціональна полікатегорійність” на засадах об’єктивістського підходу та розвинутої в роботі двокомпонентної теорії виду обґрунтовано природу явища дієслівної полікатегорійності, схарактеризовано її основні типи та їхнє лексико-семантичне наповнення.

Аспектологічний аналіз дієслівної лексики сучасної української літературної мови засвідчує, що термінативність, активітивність, евентивність, стативність і релятивність – аспектуальна характеристика не дієслова загалом, а кожної його семантеми зосібна, що зумовлено лексико-семантичним варіюванням дієслівної лексеми, конкретною реалізацією валентного потенціалу дієслівного предиката, семантичним наповненням аргументів, передовсім суб’єкта й об’єкта, широким контекстом тощо. Остаточний висновок щодо належності до того чи того аспектуального класу чи аспектуального або акціонального підкласу уможливлює лише контекст, оскільки видова поведінка дієслова дуже чутлива до найменших семантичних змін.

Основні вияви полікатегорійності як здатності окремих семантем дієслова функціонально належати до різних аспектуальних класів та акціональних підкласів – аспектуальний, аспектуально-акціональний, акціональний. Найбільш вагомими для видової поведінки дієслова типами аспектуальної полікатегорійності, детермінованої поєднанням семантем різних аспектуальних класів, є: 1) термінативність // активітивність; 2) термінативність // стативність; 3) термінативність // евентивність; 4) термінативність // релятивність.

Так, прототипними термінативами є дієслова, які виражають результативні процеси, пов’язані з трудовою діяльністю людини, що мають здебільшого спеціалізований характер. Означаючи ж рухи (переважно ритмічні чи повторювані), здійснювані певними частинами тіла чи якимись знаряддями, вони належать до активітивів, що унеможливлює суто видове партнерство. Таким семантемам властива й синтагматична неоднорідність. Термінативи реалізовано в предикатно-аргументних структурах із результативом або темативом, активітиви – з інструментивом чи пацієнтивом. У структурах із пацієнтивом активітиви описують процес, спрямований на об’єкт, але така спрямованість не є результативною чи темативною, оскільки не пов’язана з виникненням нового об’єкта чи нової якості наявного об’єкта, пор.: крутити vs скрутити, напр.: Він розлігся на шпоришу в затінку під стіною сільради, поклав поруч себе кавалерійську рушницю й заходився крутити цигарку (Б. Антоненко-Давидович) vs Він узяв під пахву свою стару, пошарпану папку, набиту паперами, скрутив з махорки цигарку й спокійно запихкав димом (Б. Антоненко-Давидович) // лише крутити: Граф Адольф зриває листок і з вибачливою посмішкою за кінчик стебельця крутить його в двох пальцях (В. Винниченко).

Яскравий приклад аспектуальної перекатегоризації – термінативи, що означають здійснення конкретного (здебільшого фізичного, пов’язаного з певним видом трудової діяльності) процесу, спрямованого на створення чи перетворення матеріального об’єкта. Набуваючи в безоб’єктному вживанні значення “бути зайнятим здійсненням процесу безвідносно до його результату”, вони переходять до класу активітивів, напр.: малювати vs намалювати: Ну просто... просто бери та малюй. І вербу, й вишеньку, і... дівчину Киліяну біля них, всі вони вельми-вельми гарні,.. можна б намалювати й себе, але вже десь далі (Ю. Мушкетик) // лише малювати:  Бідні хлопці. Ліпили, малювали, напрацювалися... (Б. Лепкий).

Дієслова звуку – прототипні активітиви, для яких характерна, з одного боку, відсутність суто видових партнерів, а з іншого – багатовекторність акціонального партнерства та широка палітра лексико-семантичного наповнення суб’єктної синтаксеми. Належачи до приядерної зони поля аспектуальності, активітиви відкриті для перекатегоризації в термінативи. Це уможливлюють чітко окреслені умови актуалізації: агентивне наповнення суб’єкта та наявність прямої мови як об’єктного еквівалента чи об’єкта-результатива: “щось”, “якісь слова”, “якусь фразу”, напр.: лише гарчати: Ліниво гарчали пси на ланцюгах (Н. Рибак) // гарчати vs прогарчати: Повільно затягується сигаретом і гарчить: – Геррр... Типу, геррр Шнітсель? (Л. Дереш) vs Повільно затягнувся сигаретом і прогарчав: – Геррр... Типу, геррр Шнітсель? (транспозиція теперішнього історичного в минулий час).

Дієслова односпрямованого руху в предикатно-аргументних структурах із трансгресивом мають ознаки класу активітивів, а в структурах із директивом набувають термінативного формату, пор.: лише бігти: ...таки доплив, біжу берегом, хочу кричати, а голосу нема, тільки зіпаю... (Є. Гуцало) // бігти vs прибігти: – Біжи лиш швидче в Карфагену, – Зевес гінцеві так сказав... (І. Котляревський) vs Як прибіжиш під ворота, Стукни, грюкни коло плота; Як прибіжиш ти в батьків двір, Заржи, коню, на ввесь подвір! (Народна пісня).

Термінативи зі значенням “набувати певної оптичної чи температурної ознаки” переходять до аспектуального класу стативів, уживаючись зі значенням “виднітися, виділятися завдяки певній оптичній чи температурній ознаці”, напр.: [Анна:] А ті серця від влади вашої лиш попеліли і внівець оберталися (Леся Українка) vs – Я думала, спопелію від сорому, коли мені сказали (І. Вільде) // Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня, сніг попеліє в сірий вечір (Б.-І. Антонич).

Термінативи, що виражають агентивні подієспрямовані процеси, пов’язані з пересуванням у просторі, набувають релятивного значення “перебувати в певному просторовому відношенні, бути розташованим певним чином (про ландшафтні об’єкти)”: ... ось він вийде на волю, пошрамований і мужній, і ми зустрінемось, – тільки вони ніколи не виходили (О. Забужко) // Але вікно тут виходило в тісний закуток, утворений двома перпендикулярними стінами будинку і замкнений, крім того, височезним муром… (В. Підмогильний).

Дієслова на кшталт топити vs втопити, зустрічати vs зустріти належать до термінативів, означаючи цілеспрямований процес, з одного боку, і подію, підготовлену цим процесом, – з іншого, а до евентивів, якщо описують несподівану, неочікувану, випадкову подію, пор.: топити vs втопити: [Співець] (кидається до Тірци, за ним юрба розбуджених людей): Та я ж тебе, злочиннице, втоплю! [Юрба:] Топіть її! Топіть! Вона посміла втопити наші святощі сіонські! (Леся Українка) // лише втопити: Кладка гнеться, де купави, А дівча – уліво, вправо... – Чи обід не втопиш, внуко? – Дід іде, простерши руки (М. Стельмах).

Іншими, менш поширеними типами полікатегорійності є суміщення семантем, що належать до інтермінативних класів: активітивність // стативність, активітивність // релятивність, евентивність // релятивність тощо або суміщення кількох класів. Так, дієслова висіти, лежати, стояти, сидіти функціонують як активітиви лише в поєднанні з активним суб’єктом, за інших умов – це стативи, пор.: Дема стоїть біля мольберта і з мукою дивиться на лінії (М. Хвильовий); ...Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків перехиляється на ділянку молодняку (М. Хвильовий). Позбавлені динамічності, такі дієслова все-таки мають характерні риси активітивів: прогресивне значення та широке акціональне партнерство. Неповнота набору активітивних ознак засвідчує їхню належність до периферійної зони цього аспектуального класу. Активітив текти зі значенням процесу стає релятивом, виражаючи властивість, напр.: На полях сніги, як дими, та під ними в глибині десь течуть струмки незримі, щоб проснутись повесні (В. Сосюра) // Та ж він весь, чисто весь залився гасом! Прокляті бідони течуть! (Ю. Смолич). Евентиви на кшталт зриватися, падати набувають ознак релятивності, уживаючись із “географічним” значенням (розташування в просторі одного матеріального об’єкта стосовноно іншого), пор.: падати vs впасти: З’явилися ви з Лорною тоді, до великого багаття – і тут якийсь бідолаха падає в багаття лицем. На ранок до нас приходять дівчата, збирають гроші, бо хтось із хлопчаків упав із водоспаду, зламав стегно (Л. Дереш) // лише падати: Від клуні стежка круто падає в яр з холодною джерельною водою (Григорій Тютюнник). Дієслово випивати, указуючи на конкретний процес, є термінативом, означаючи тимчасове актуальне заняття – активітивом, описуючи постійну звичку – релятивом, пор.: термінатив: – Як не зумів сам випити, то вип’ю за тебе я. Він наливає півсклянки й одним духом випиває, не закусуючи... (В. Антоненко-Давидович); активітив: – Тепер беріть що-небудь... Як хтось наскочить – дядьки випивають у мене і все чин чином... (М. Стельмах); релятив: – Знаєш, що Марія потайки випиває? (Вал. Шевчук).

Найвагомішими для видової поведінки дієслова типами аспектуально-акціональної полікатегорійності, детермінованої поєднанням семантем, одна з яких належить до одного з аспектуальних класів, а інша – до одного з акціональних підкласів, є: термінативність // інхоативність, термінативність // інгресивність, термінативність // делімітативність, термінативність // пердуративність, термінативність // фінітивність, термінативність // пейоративність, термінативність // дистрибутивність, термінативність // кумулятивність, термінативність // атенуативність тощо, напр.: забити-термінатив: ...невміло дзьобаючи тим молотком по цвяхах, забила дірку... – Це я, бабцю, там у паркані дошку забивала, – спокійно й лагідно озвалася Галя (Вал. Шевчук) // забити-інхоатив: Ще зранку в селі забили в дерев’яні калатала (Вал. Шевчук); потрусити-термінатив: – Вони весілля справляють, а ти мети двір у неділю, мети, ще й піском посипай, ще й зеленою травою потруси (І. Нечуй-Левицький) vs Дівчата… долівки труситимуть луговою травою (О. Гончар) // потрусити-делімітатив: Пташка часом поскаче в галузках, потрусить хвостом. Часом почистить носик (М. Коцюбинський).

Акціональна полікатегорійність як поєднання в багатозначній структурі дієслова семантем, що належать до різних акціональних підкласів, має такі основні вияви: делімітативність // дистрибутивність, дистрибутивна кумулятивність // ексцесивність, пердуративність // семельфактивна дуративність. Так, пердуративи мають значення “вияв процесу, обмежений порівняно тривалим і більш чи менш чітко визначеним у процесі актуалізації відтинком часу”, семельфактиви-дуративи описують протяжне в часі однократне здійснення багатократного чи тривалого повторюваного процесу, напр.: – Проспівав ти літо боже, – Вдача вже твоя така, – А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Л. Глібов) // Пампушка рвонув тятиву, і спрягла й проспівала стріла, і люди зойкнули, охнули (О. Ільченко).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Комплексний аналіз категорії аспектуальності в сучасній українській літературній мові, здійснений на засадах функціональної граматики з огляду на основні положення об’єктивістського підходу, уможливлює її репрезентацію як функціонально-категорійної єдності, що інтегрує вісім рівнів: екстралінгвальний, онтологічний, прихованограматичний, парадигматичний, синтагматичний, прагматичний, епідигматичний, граматичний.

Екстралінгвальний рівень аспектуальності пов’язаний із кореляцією мовної категорії аспектуальності, що відображає внутрішній час процесуальної ознаки, та позамовної категорії часу. На цій співвіднесеності ґрунтується притаманність внутрішньому часові дієслівних процесів найсуттєвіших властивостей і закономірностей об’єктивного часу, передусім діалектики тривалості й послідовності явищ позамовної дійсності. Послідовність і тривалість – фундаментальні категорії, загальновизнаність яких у філософії перевірена століттями, що засвідчує закономірність їхньої граматичної категоризації, оскільки граматичні категорії фіксують найвагомішу частину концептуальної інформації.

Онтологічний рівень аспектуальності детермінований кореляцією внутрішнього часу процесуальної ознаки із буттєво пізнаними виявами тривалості та послідовності – онтологічно вагомими для аспектуальності категоріями стану, процесу та події. Стан матеріальної системи – це певна сукупність її властивостей, характеристик, ознак у межах міри встановленої якості. Подія являє собою зміну стану системи, перехід від одного стану до іншого. Процес у широкому сенсі постає як певні динамічні зміни стану, що відбуваються або ж у межах міри якості, або ж призводять до її зміни, тобто події: у такому разі подія – елемент процесу. З погляду аспектології категорійну ознаку дієслова можна інтерпретувати як діалектичну єдність стану, процесу й події. Категорія об’єктивного часу як континуум тривалості й послідовності, переломлена крізь призму цієї триєдиності, і породжує внутрішньочасовий контур відображеної в значенні дієслова ситуації: статуальний, процесуальний чи евентуальний, мовна конкретизація та репрезентація якого пов’язана передусім із аспектуальними класами.

Прихованограматичний рівень репрезентує залежність формальних класів мовного вираження аспектуальної ознаки: співвідносних за видом перфективів та імперфективів, perfectiva tantum, imperfectiva tantum від прихованограматичних класів, тобто аспектуально вагомих лексичних угруповань, які прогнозують не лише можливість конкретно-процесної функції, а й аспектуальну поведінку загалом: здатність до того чи того різновиду видового й акціонального партнерства, спроможність функціонувати із певними часткововидовими значеннями.

Система аспектуальних класів визначає закономірності видової поведінки дієслова: 1) термінативам притаманні суто видове, функціонально-видове й акціональне партнерство, прогресивна функція; 2) активітиви не мають видових партнерів, натомість їм властиві багатовекторне акціональне партнерство та прогресивна функція; 3) стативи позбавлені можливості мати видових партнерів і прогресивну функцію, для них характерне аспектуально-акціональне партнерство з інцептивами; 4) евентивам притаманне функціонально-видове й обмежене акціональне партнерство, але не властива прогресивна функція; 5) семантика релятивів унеможливлює будь-яке партнерство та прогресивну функцію, хоч деякі з них, зокрема “географічні” дієслова, можуть мати уявно-видових, або інцесивних, партнерів, що спричинено асоціативно-метафоричним семантичним залишком термінативів, від яких утворені георелятиви.

Структурування поняттєвої зони, яку охоплює категорія аспектуальності, крізь призму аспектуальних класів ґрунтується на п’яти семантичних ознаках: 1) внутрішньочасова релятивність: відношення до часу; 2) внутрішньочасова евентивність: подієздатність; 3) внутрішньочасова стативність: можливість міжподійної інтервальності; 4) внутрішньочасова активітивність: наявність динаміки в межах міжподійного інтервалу; 5) внутрішньочасова термінативність: перспективність розвитку процесу, його подієспрямованість. Усі названі ознаки притаманні аспектуальному класові термінативів – ядру категорії аспектуальності. Подієспрямованість дієслівного процесу є диференційною ознакою термінативного класу. Саме термінативи найповніше реалізують граматичну суть категорії виду. Інтермінативні процеси закриті для подієспрямованості, натомість їм властиві інші ознаки, зменшення яких зумовлює місце відповідних класів у межах польової моделі категорії аспектуальності. Активітивам притаманні чотири ознаки, чим зумовлене їхнє місце в приядерній зоні, або субпериферії, стативам – три, отже, вони наповнюють близьку периферію, евентивам – дві, і вони формуюють віддалену периферію, релятивам – одна, тому вони конституюють далеку периферію категорії аспектуальності.

Парадигматичний рівень аспектуальності репрезентує залежність видової поведінки від аспектуального чи акціонального підкласу, аспектуально вагомого тематичного класу. Термінативи об’єднують п’ять основних аспектуальних підкласів: пантивний, мутативний, конативний, перформативний, тотивний. До прототипних термінативів належать пантиви, що означають агентивний процес, поступове здійснення якого спрямоване на досягнення повного результату. Їхнє наповнення – тематичні класи дієслів творення, перетворення, відтворення, руйнування тощо. Характерна риса дієслів творення як прототипних пантивів – чітко регламентована аспектуальна поведінка. Для багатьох дієслів цього тематичного класу характерне суто видове монопартнерство: обов’язковість одного видового партнера, що має перфективне значення події, підготовленої здійснюваним процесом. Частині безпрефіксних дієслів недоконаного виду властиве поліпартнерство: наявність кількох перфективних суто видових партнерів, які водночас є членами імперфективних кореляцій, що спричинює наявність т.з. “видових трійок”. Периферію термінативного класу наповнюють тотиви, специфіка лексичної семантики яких унеможливлює функціонування із часткововидовим значенням підкресленої тривалості. Семантика термінативів відкрита не тільки для суто видового, а й для функціонально-видового партнерства, що постає переважно як опозиція конкретно-фактичної функції перфектива й ітеративної чи загальнофактичної функцій імперфектива. Крім видового, термінативам недоконаного виду властиве й акціональне партнерство, найпоширеніший вияв якого – термінативно-дистрибутивне. Наповнення інтермінативних класів відзначається меншою строкатістю й підлягає здебільшого тематичній диференціації, за винятком виділення з-поміж активітивних дієслів аспектуального підкласу мультиплікативів і розмежування стативного класу на два аспектуальні підкласи: актуальні та неактуальні стативи. У сенсі морфолого-словотвірної парадигматики особливе місце посідають активітиви, семантика яких відкрита для якнайширшого акціонального партнерства: а) протиставного: атенуативного, аугментативного, делімітативного, дефінітивного, дистрибутивного, ексцесивного, інгресивного, комплетивного, кумулятивного, майоративного, пейоративного, інхоативного, пердуративного, редуплікативного, сатуративного, семельфактивного, фінітивного тощо; б) непротиставного: ітеративного з відтінками атенуативної кратності, атенуативної процесності, комітативності, взаємності, інтенсивності тощо.

Синтагматичний рівень аспектуальності репрезентований, з одного боку, аспектуальними функціями: прогресивною, дуративною, ітеративною, гномічною, узуальною тощо, а з іншого – аспектуально вагомим семантико-синтаксичним наповненням предикатно-аргументних структур, у складі яких актуалізована та чи та семантема. Кожному аспектуальному класові притаманний відповідний набір функцій, що постають унаслідок взаємодії аспектуальної семантики й контексту. В основній для імперфективних дієслів прогресивній функції можуть актуалізуватися лише термінативи й активітиви. Аналіз синтагматичних особливостей реалізації семантем відповідними предикатно-аргументними структурами засвідчує, що прототипний учасник термінативної ситуації – агентив. Найвпливовіша та найвизначальніша для видової корелятивності – об’єктна синтаксема. Поняття внутрішньої межі, яке містять у собі термінативи, зумовлює вияв результату дії здебільшого через прямий додаток, а отже, імперативну силу щодо видової корелятивності в синтагматичній сфері об’єкта має семантико-синтаксична дієслівна категорія перехідності vs неперехідності. Аспектуальна вагомість синтагматичних компонентів адвербіальної царини має найбільшу репрезентацію серед безоб’єктних дієслів, термінативні й інтермінативні семантеми яких вступають в опозицію: “динамічне становлення vs статичний вияв ознаки”. Сприятливими для відображення динаміки ситуації є, зокрема, адвербіальні показники темпу перебігу процесу, наявність яких актуалізує термінативні семи. Аспектуальну релевантність для вираження термінативності серед безоб’єктних динамічних дієслів має позиція каузатива, натомість моделі з локативом або темпоративом відкриті для реалізації активітивів.

Прагматичний рівень аспектуальності пов’язаний передусім із емоційно-експресивним забарвленням, що супроводжує актуалізацію семантем. Наявність відповідних конотем експресивного чи оцінного типу зазвичай зосереджує увагу на процесі, що вже кількісно окреслений, має встановлену якість, його якісна й кількісна визначеність ніби злиті воєдино, тому такі семантеми не перебувають у відношенні видового партнерства з дієсловами недоконаного виду, що є корелятами до нейтральних значеннєвих варіантів. У протилежному разі емоційний підхід до відображуваного процесу, навпаки, акцентує увагу на самому його перебігові, унаслідок чого деактуалізується його перспектива, що призводить до втрати співвіднесеності імперфектива з відповідним перфективом – корелятом нейтральної семантеми.

Епідигматичний рівень аспектуальності виявляється як аспектуальна вагомість стійких асоціативно-метафоричних зв’язків, іноді визначальних для аспектуальної поведінки цілих тематичних класів. Саме таким зв’язком між дієсловами руху та “географічними” дієсловами спричинена наявність уявно-видового партнерства в межах закритого для корелятивності релятивного аспектуального класу. Метафоризація ж активітивних дієслів звучання на тлі чітко окреслених синтагматичних умов, зокрема наявності прямої мови, уможливлює їхню перекатегоризацію в термінативи.

Граматичний рівень аспектуальності представлений категорією виду, яка, системно протиставляючи дієслова доконаного та недоконаного видів, виконує роль інтеграційного чинника функціонально-категорійної єдності засобів відображення внутрішнього часу процесуальної ознаки. Однією з характерних особливостей облаштування аспектуальної системи сучасної української  літературної мови є те, що на віртуальному рівні ознака доконаності відображає подійний момент переходу від одного стану до іншого, ознака недоконаності – міжподійний інтервал, упродовж якого тривають процеси, а на рівні актуалізації імперфективи позначають як процеси, так і події, перфективи ж – лише події.

Аспектуальні класи не мають закінчених дієслівних реєстрів, оскільки зорієнтовані не на всю дієслівну лексему загалом, а на кожну її семантему зосібна. Відкритість для аспектуальної, аспектуально-акціональної й акціональної полікатегорійності як здатності окремих семантем функціонально належати до різних аспектуальних класів чи акціональних підкласів – одна з визначальних рис аспектуальної поведінки українського дієслова. Тому аспектуальний аналіз багатозначної лексеми здебільшого пов’язаний не лише з визначенням аспектуального класу, а й з установленням типів полікатегорійності. Основними виявами аспектуальної полікатегорійності є: термінативність // активітивність, термінативність // стативність, термінативність // релятивність, термінативність // евентивність. Перфективним основам, так само як і імперфективним, притаманна полікатегорійність, щоправда, підставою тут є багатозначність префіксів. У цьому разі йдеться про аспектуально-акціональну чи акціональну полікатегорійність. Аспектуально-акціональна полікатегорійність як поєднання семантем, одна з яких належить до певного аспектуального класу, а інша – до відповідного акціонального підкласу, має такі основні вияви: термінативність // інхоативність, термінативність // інгресивність, термінативність // делімітативність, термінативність // пердуративність, термінативність // фінітивність, термінативність // пейоративність, термінативність // дистрибутивність, термінативність // кумулятивність, термінативність // тоталітивність, термінативність // атенуативність, термінативність // компаративність тощо. Акціональну полікатегорійність як суміщення акціональних підкласів засвідчують опозиції: делімітативність // дистрибутивність, інхоативність // дефінітивність, дистрибутивна кумулятивність // ексцесивність, пердуративність // семельфактивна дуративність тощо.

Комплексне дослідження закономірностей категоризації аспектуальної семантики на засадах функціональної граматики відкриває перспективи для багатопланового аналізу аспектуальності й виду, а також порівняльно-аспектологічних студій на матеріалі української та інших слов’янських мов. Застосування комплексної аспектуальної діагностики уможливлює виявлення всього спектра аспектуальних характеристик дієслівної лексеми й найтонших нюансів її аспектуальної поведінки.