ЛІНГВОПОЕТИЧНІ ФОРМУЛИ ЯК ВИРАЖЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ МОВИ “СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ” І МОВИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ : ЛИНГВОПОЕТИЧНІЕ ФОРМУЛЫ КАК ВЫРАЖЕНИЕ СВЯЗИ ЯЗЫКА \"Слова о полку Игореве\" И ЯЗЫКА УКРАИНСКОГО НАРОДНОГО ТВОРЧЕСТВА

Краткое содержание

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, з’ясовано його мету, завдання і методи, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, представлено форми апробації його результатів.

У розділі І – „Поетична формула як лінгвістична одиниця” – описано історію вивчення формул „Слова о полку Ігоревім” (далі – СОПІ), схарактеризовано різні підходи до термінологічного визначення мовної формули, проаналізовано статус, функції та загальні особливості стійких конструкцій поетичного тексту.

Аналіз наукових джерел показав, що дослідження питання про зв’язок СОПІ та усної народної творчості розвивалося у двох основних напрямках: пошук і аналіз фольклорних паралелей до давньої пам’ятки, з одного боку, та дослідження природи СОПІ (уснопоетична чи книжна) – з другого.

Починаючи з 20-х років ХІХ століття, спостерігається тенденція бачити у „Слові” той усний героїчний епос, прямим нащадком якого, на думку одних дослідників, є українські думи, на думку інших – билинний епос. Уперше думка про зв’язок „Слова” та билин була виголошена М.А. Цертелєвим, а потім розвинута в працях М.О. Колосова, Ф.Є. Корша, М.П. Дашкевича, Д.І. Багалія, М.М. Сперанського, К.Д. Бальмонта, М.П. Адреєва, О.Й. Никифорова, М.О. Заболоцького, І.К. Білодіда та ін. З другого боку, „Слово” розглядалося як давня пам’ятка поезії, що поєднала в собі риси народної лірики та майбутніх дум. Яскраве втілення ця концепція дістала у працях М.О. Максимовича, а згодом була розвинута П.О. Кулішем, О.Ф. Міллером, П.Г. Житецьким, М.П. Драгомановим, В.С. Лиманським, Ф.Є. Коршем, Панасом Мирним, М.П. Дашкевичем та ін. Низка науковців дотримується думки, що зв’язок „Слова” з творами усної народної поезії найбільше відчутний у межах двох жанрів: голосінь та слав. Різні аспекти цієї проблеми висвітлювалися у працях Є.В. Барсова, П.В. Владимирова, Ю.Ф. Карського, Ф.М. Колесси, Д.С. Лихачова, В.В. Кускова та ін. Ці та інші близькі за своєю проблематикою дослідження поєднує спільна ідея: „Слово” генетично та за формою пов’язане з усною народною творчістю.

У працях мовознавців та фольклористів питання зв’язку СОПІ з героїчним епосом та деякими європейськими творами отримало досить глибоке висвітлення. Це слід пов’язати з тим фактом, що більшість науковців розглядають „Слово” як пісню, героїчну поему, військову повість, билину чи думу. З другого боку, беззаперечним залишається факт існування в пам’ятці поетичних формул та мотивів із інших жанрів фольклору. Однак питання зв’язку „Слова” з календарною, обрядовою та необрядовою лірикою не дістало системного наукового висвітлення. Окремі дослідники (З. Доленга-Ходаковський, О.Й. Партицький, М.М. Плісецький, М.Н. Москаленко та ін.) звертали увагу на спільність поетики пам’ятки та деяких ліричних пісень, однак далеко не всі паралелі розглянуті системно й у повному обсязі.

          Одиницею членування поетичної мови фольклору є формула. Якщо належність слова формула до термінологічних систем природничих дисциплін очевидна, то у спеціальних філологічних словниках (Словник української мови: В 11-ти т. / Редкол.: І.К. Білодід (голова) та ін. – К., 1970–1980; Толковый словарь русского языка / Сост. Г.О. Винокур, Б.А. Ларин и др.; Под ред. Д.Н. Ушакова. – М., 1934–1940; Словарь русского язика / Под ред. А.П. Евгеньевой, Г.А. Разумникова. – М., 1981–1984, тощо) термін формула представлений недостатньо, проте реальне функціонування цього терміну у наукових текстах свідчить про існування позначеного ним поняття. Як константи художньої творчості, формули – це усталені, регулярно повторювані різнотипні елементи народної традиції, в яких стихійно закріплюються у відповідній формі життя і світобачення народу. Ці елементи характеризуються наявністю низки дихотомічних ознак: стійкість / варіативність, семантична автономність, традиційна обумовленість, цілісність, відтворюваність, різнотипність, частотність, типовість, повторюваність та вокативність.

          Найпоширеніший структурний тип формули – словосполучення. Безперечним лідером серед усталених поетичних словосполучень є двослівна конструкція „постійний епітет + іменник”. Значна кількість фольклорних елементів, представлених у мові усної народної творчості, належить саме до таких лексико-граматичних розрядів слів, як іменник і прикметник. Вони утворюють ядро народнопісенної фразеології.

            Формула – явище багатоаспектне, а тому вона поліфункціональна й різнотипна. Поетична формула служить готовим матеріалом для відтворення пісні, а утворення самої поетичної формули набуває характеру вільного варіювання, коли трансформуються як форма, так і значення. Типовою для формул є функція уповільнення. Формули, з одного боку, виступають гарантом збереження традиції, а з другого, – відображають зміни народного світобачення.     

         У розділі ІІ – „Функціонально-смисловий потенціал формул “Слова о полку Ігоревім” та фольклору” – основну увагу сконцентровано на виявлені сутнісних особливостей формул СОПІ і різних жанрів фольклору (дум, билин, календарно-обрядових пісень).

Значний відбиток на характер фольклорного тексту і СОПІ накладають особливості жанру. Жанрова специфіка фольклорних творів та давньої пам’ятки виявляється в особливостях використання лексики. Особливо ж вона позначається на жанровому використанні різного роду поетичних формул. Розмежування за жанрами визначає вживання деяких постійних епітетів: той самий епітет у різних жанрах відзначається різною сполучуваністю. Наприклад, у думах, билинах, героїчних колядках поетичний епітет бистрий усталився у формулі бистрий кінь, а у весільних піснях, веснянках, замовляннях – у формулах бистра річка, бистра вода. Схожу паралель можна також провести між формулами сіяти тугу (лихо, горе), що вживається у ліричних піснях, та сіяти красу, характерну весільним пісням.

Розмежування за жанрами визначає й наявність або відсутність деяких типових мотивів. Наприклад, жанрова специфіка дум передбачає відсутність у них любовних мотивів та індивідуальних портретів, билин – пейзажів та описів погоди, голосінь – військової тематики.

З другого боку, проаналізовані поетичні тексти показують, що кожна пісня включає багато ситуацій, мотивів та поетичних формул, типових для всього фольклору. По-перше, практично кожний поетичний текст розчленовується на кілька окремих частин, що вказують на окремі епізоди пісні. Кожна така частина заступає одна одну в тій послідовності, яка відповідає фольклорній традиції. Більшість проаналізованих фольклорних текстів містить три типові частини: зачин, основну частину та кінцівку. По-друге, основу художньо-мовної системи кожного з розглянутих жанрів становлять формули-символи – словесні знаки етносимвольних реалій світогляду народу. Для всіх фольклорних жанрів характерне народне розуміння природи як живого, об’єктивного організму. Наприклад, у всіх проаналізованих текстах відбилося шанобливе звертання до природи, яке сягає найдавніших анімістичних уявлень. Такі звертання, передані типовими поетичними формулами, простежуються у билині “Садко”, думі “Фесько Андибер”, цілій низці веснянок, весільних пісень та замовлянь.

Зооморфна та астральна символіка проаналізованих жанрів має також подібну природу, хоча й використовується відповідно до епічного стилю. Зооморфні образи ясного сокола, сизокрилого орла, зозулі, чорного ворона та білого лебедя знаходимо у символічній системі билин, дум, календарних та обрядових пісень. Традиційним є народне зображення родини або героя у вигляді небесних світил: Ясний місяць – то мій свекорко, ясноє сонце – моя свекруха, ясний сокіл – то мій діверко...

Такого самого знакового характеру у фольклорі набуває військова символіка. Утілений у формулі конкретний образ війни стає символом завдяки виразному злиттю рис, властивим війні та народному побуту, а також постійній повторюваності формули в текстах близької тематики. Образ голови під мечем наявний у героїчних колядках (ой позневажав, під меч положив) та думах (війська козацького понижено і перед мечем положено); формула захисту та завоювання відкрити / закрити ворота – у билинах (для князя и княгини отворяетъ ворота), колядках та щедрівках (Володар, володар! Одчиняй ворота!), весільних піснях (Відчини, боже, ворота,бо іде на посаг сирота); символічне зображення смерті чи битви як весілля або жнива – в думах (хай би і ми у городі побували, панське весілля добре знали), веснянках (ой там Іванко орлами оре, орлами оре, стрілкою сіє, стрілкою сіє, пучком волочить), билинах тощо.

Символічного звучання набуває у фольклорі пісенний час. Формульне слово рано як частина складніших формульних утворень простежується в: колядках та щедрівках (ой рано, рано куроньки піли, а ще ранше Марися встала), весільних піснях (в неділю рано, в неділю рано ломила Марися віно), замовляннях, “Слові о полку Ігоревім” тощо.

Усі стійкі сполучення „Слова” можна поділити на  формули-словосполучення та формули-речення. Як фактичний матеріал для структурної класифікації у праці обрано формули, які характеризуються чіткою співвіднесеністю їх складових лексичних елементів із елементами ситуації, яка стала приводом для самого утворення цих мовних одиниць.

Найчисленніша група стійких сполучень (близько 70%) включає формули, що складаються із двох (чи більше) слів однієї або різних частин мови. Аналіз „Слова” показав, що саме вони становлять основу поетичної фразеології, виступають ядром пам’ятки.

На основі тематичної рубрикації у „Слові” виокремлено: типові зачин та кінцівку, різного роду описи (персонажів, природи, військових дій) та мовлення персонажей. Ці типові місця пам’ятки утворюють кілька лексико-семантичних полів. Найбільшою кількістю формул представлені лексико-семантичні поля „природа” (41%) та „війна” (32%), меншою – „людина” (21%) та „побут” (11%).

Розділ III – „Стилістико-виражальні можливості лінгвопоетичних формул “Слова о полку Ігоревім” та усної народної творчості” – присвячено характеристиці лінгвостилістичного потенціалу структур „Слова о полку Ігоревім” в усній народній творчості.

“Слово о полку Ігоревім” споріднене з українською народно-поетичною творчістю кількома позиціями:

1) загальна подібність композиції „Слова” і фольклорного твору. Пам’ятка та більшість проаналізованих фольклорних текстів містить такі традиційні частини: зачин, основну частину та кінцівку. І хоча сюжетні конструкції текстів різних жанрів не завжди відповідають якійсь усталеній схемі, вони майже завжди починаються коротким заспівом і мають своєрідну заключну частину, які передаються відповідними, часто подібними поетичними формулами (Слава Игорю Святъславличю, Буй туру Всеволоду, Владимиру Игоревичу! Здравии князи и дружина, побарая за христьяны на поганыя плъки! Княземъ слава а дружинh! Аминь (СОПІ); Слава богу й морю, всьому війську низовому. Услиш, боже, честь і хвалу небесному царю! (думи);

2) символіка. Зооморфні образи творять універсальну символічну систему, елементи якої функціонують у пам’ятці та в усіх жанрах фольклору. Стислі порівняння героїв із птахами та звірами поступово втратили своє пряме демонологічне значення і стали суто поетичними формулами (Всю нощь съ вечера бусови врани възграяху у Плhсньска (СОПІ); Они стали вороны да всё раскуркивать, они зачали вороны и пограявать (билини).

Астральна символіка пам’ятки та фольклору має глибоко архаїчний характер. Символічна паралель “сонце – людина”, пов’язана з давніми віруваннями слов’ян та втілена у відповідних усталених формулах, успішно функціонує як у „Слові” (сонце – Ігор), так і в билинах (сонце – Ілля Муромець, князь Володимир), колядках і щедрівках (сонце – дівчина), голосіннях (сонце – чадо миле), весільних піснях (сонце – красна дівчина, наречена);

3) пам’ятка споріднена з усною народною творчістю характером змалювання природи. І у „Слові”, і у фольклорі природа є активною, живою силою. В обох випадках чітко простежується бажання авторів підкреслити зв’язок природи з подіями, показати, що природа живе з героями одним життям (Ничить трава жалощами, а древо с тугою къ земли преклонилось);

4) „Слово” споріднене з проаналізованими жанрами відображеними в ньому давніми язичницькими віруваннями і прикметами. Міфічні вірування про перетворення людей у тварин, використані автором пам’ятки, сягають сивої давнини і знаходять точні паралелі в билинах про Вольгу, численних колядках (особливо дівочих), весільних піснях та деяких голосіннях. Давнє вірування лягло в основу відомого діалогу Ігоря з Доном та плачу Ярославни, паралелі яким наявні в думі “Фесько Андибер”, билині “Садко”, замовляннях та голосіннях;

5) незмінені або з невеликими змінами використовуються у „Слові” і проаналізованих фольклорних жанрах військові терміни та поняття (острыми мечи, сабли изъострени, сребрено стружие, стрhлы каленыя; главы своя подклониша подъ тыи мечи харалужныи, тощо);

6) пам’ятка споріднена з усною народною творчістю й іншими художніми засобами, типовими для всієї поетики українського фольклору. Йдеться про формульні паралелізми, заперечні порівняння, постійні епітети, тавтологічні звороти, риторичні оклики та звертання, формули зображення епічного часу, метафори, метонімії  та інші поетичні формули.

У висновках подано теоретичні узагальнення результатів дослідження.

Установлено, що, хоча формульність як явище мови СОПІ та усної народної творчості відзначена багатьма дослідниками, проте спеціального системного дослідження формул пам’ятки у зв’язку з мовою усної народної творчості ще не було здійснено.

З’ясовано, що усна народна творчість, як і поезія окремих авторів, базується на традиції, яка репрезентована низкою стійких формул. Фольклорна формула є засобом зображення змісту, ідей, понять, мовою, яка несе багатовікову традицію народних уявлень. Проте формула як універсальна одиниця фольклору дотепер не має однозначної дефініції. Фольклористи розуміють слово формула неоднозначно. У ролі контекстуальних синонімів терміна формула часто використовують сполучення постійний епітет, традиційні міфологічні схеми, традиційні мотиви, поетичний фразеологізм, типові місця, загальні місця, фольклорні стереотипи, поетичні константи, стійкі поетичні елементи тощо (налічується близько 70 синонімів із подібним значенням). Найбільш удалим, на наш погляд, є саме термін формула, який охоплює багато видів міжрівневих одиниць, зручний завдяки своїй лапідарності, узагальненості та подільності, що дозволяє аналізувати його як загалом, так і покомпонентно.

         Визначено, що питання дефініції терміна формула також залишається дискусійним. Наслідуючи М.Перрі й А.Б.Лорда, у багатьох визначеннях наголос робиться на „механічній” природі явища, і саме цей факт послужив основою для низки критичних думок, які викликала формульна теорія та її послідовники.  Другою поширеною ознакою, яка лягла в основу багатьох визначень стала повторюваність формули або частота її вживання у текстах різних жанрів. Слідом за А.Т.Хроленком, ми розглядаємо формулу як граничний по об’єму стійкий словесний комплекс, – фрагмент пісенного тексту, що оперує константними елементами, стійкий, не пов’язаний із певним сюжетом та повторюваний у різних за тематикою текстах.

Типові формули, як традиційні константи народної творчості, характеризуються рядом особливостей, які розглянуті в контексті трьох великих категорій.

З погляду обсягу питання будови формул є дискусійним. Низка дослідників (А.Т.Хроленко, С.М.Медвідь) прив’язують термін „формула” до певного структурного типу. Відповідно, до категорії формул зараховуються лише словосполучення й речення. З другого боку, А.Б.Лорд, Г.І.Мальцев, Г.А.Левінтон, В.Я.Пропп та ін. у якості формул розглядають також окремі слова, композицію і сюжет. 

В аспекті функцій традиційні формули відіграють специфічну композиційну роль, маркуючи початок розповіді, її кінець або перехід від однієї ситуації до іншої. Формули виступають засобом збереження традиції та засобом передачі усного тексту. Серед спільних функцій формули виділяємо також проективну функцію, сугестивну функцію, ритмоутворюючу функцію,  художньо-семантичну функцію.

У плані своїх ознак формула є багатоаспектним явищем фольклору і відображає національні, географічні та історичні особливості поетичної традиції. Основними ознаками формули є: традиційна мотивація, семантична автономність, варіативність, повторюваність, вокативність, частотність, різнотипність тощо.

  Установлено, що набір поетичних формул усної народної творчості дуже широкий і залежить значною мірою від жанру та творчої манери оповідача. З другого боку, незалежно від жанру, описи героїв, деяких подій, природи та мовлення персонажів завжди відбувається в рамках існуючої традиції. Подібність структури та низка спільних рис у семантиці й синтаксичному оформленні окремих компонентів тексту різних жанрів зумовлено спільністю тих світоглядних уявлень, які лежать у їх основі.

  Система поетичних засобів проаналізованих фольклорних жанрів в основному зорієнтована на: 1) вияв почуттів і настроїв людини в її особистому й родинному житті (весільні пісні, замовляння, плачі); 2) вияв почуттів і настроїв людини як соціальної істоти (билини, думи); 3) вияв почуттів і настроїв людини, породжених міфічною свідомістю народу (колядки, щедрівки, веснянки).

Дослідження мови фольклору показують, що поетичні формули усної народної творчості можна поділити на 6 тематичних груп: військова термінологія; соціальна термінологія; формули на позначення побутових явищ; формули на позначення особливостей ландшафту, рослин і тварин; міфологічні та етнічні імена; власні назви.

Жанр пам’ятки передбачає використання великої кількості поетичних формул, висока частотність вживання яких часто пояснюється позамовними чинниками. На матеріалі СОПІ виокремлено 117 формульних словосполучень, 49 формульних речень. Виокремлення інваріантів відбувалося на основі регулярності використанні згаданих формул у певних жанрах усної народної творчості (думах, билинах, колядках, щедрівках, веснянках, весільних піснях, голосіннях, замовляннях тощо). У кожному окремому тексті досліджено формули, що у своєму мінімальному лінгвістичному оточенні наближалися до формул давньої пам’ятки.

  Поетичні формули СОПІ чітко структуровані. Стійкою одиницею поетичного тексту є конструкція „прикметник + іменник”. У СОПІ виявлено 53 подібні формули, що становить близько 45% від кількості усіх проаналізованих формульних словосполучень.

Другою є категорія підрядних формул побудованих за схемою „іменник + прикметник” (характеризуються взаємним зв’язком між підметом і присудком, який узгоджується в іменних формах). Таких словосполучень у пам’ятці 12, що становить близько 10% від усіх формульних словосполучень.

Поряд із атрибутивними словосполученнями у СОПІ зустрічаються генитивні конструкції „іменник + іменник”. Визначено 7 генитивних сполучень (близько 6% від кількості проаналізованих формул).

Досить частотним у СОПІ є тип формул, які становлять сполучення повнозначних слів із синтаксичним зв’язком керування. У поетичній мові пам’ятки виокремлено 13 подібних формул, що становить близько 11%  від усіх формул.

До п’ятого типу належать предикативні формули, яких у тексті пам’ятки налічується 5 (приблизно 4%). Найменш чисельною у СОПІ є група формул, у яких зв’язок відбувається між прикладкою та пояснювальним словом. Таких формул 3, що складає приблизно 3% від проаналізованих формульних словосполучень.

У СОПІ є 21 формула, що утворює структурну схему складного словосполучення (близько 18% від загальної кількості проаналізованих формул).

На основі тематичної рубрикації у пам’ятці виділено 49 формульних речень, які можна розділити на 3 великі групи: типи зачинів і кінцівок, різного роду описи (персонажів, природи, військових дій), мовлення персонажів.

Вивчення стилю, образної системи та поетичної мови СОПІ дає підстави твердити про його спорідненість із іншими жанрами усної народної творчості.

  До числа спільних рис слід віднести, в першу чергу, засоби, що надають тексту риторичної форми, – плачі й слави. У традиціях жанру плачу усної народної творчості побудоване звернення Ярославни до стихій, плач дружин руських воїнів та частково “золоте слово ” Святослава.

Схожими формулами передано військові дії та відповідну символіку: заклик у похід, ціль походу, предмети озброєння, формула перемоги над ворогом, кінь воїна, образи захисту й завоювання, розподіл захопленого добра, індивідуальні вирази понять про військову честь, поневолення, образи соколиного полювання, три образи смерті.

Подібність пам’ятки та відібраних фольклорних жанрів відчувається й у магічній та міфологічній символіці, у традиційній кольоровій палітрі, використаніц автором пам’ятки та фольклорними оповідачами.

  Архаїчністю та різноплановістю функціонування вирізняються космоніми Сонце й Місяць. Вони практично не мають негативної конотації, вживаючись у традиційних фольклорних висловах формульного характеру і як пейзажний елемент, і як засіб контекстуальної інтимізації.

Надзвичайно багатоплановим у стилістичному аспекті є вживання гідроапелятивів. Проаналізовані жанри та СОПІ характеризуються паралельним використанням негативної та позитивної конотації як самого образу-ідеї вода, так і близьких до нього слів-понять річка, море, озеро. У багатьох  виявах і перевтіленнях реалізується ототожнення водної стихії і людської недолі (тиха вода, бистра річка, быстрой Каялы, студена вода, каламутна вода та ін.). З другого боку, космічне синєє море часто стоїть у центрі моделі світу, ріки уявляються як міфічні істоти, наділені здатністю допомагати (розмова Ігоря з Доном), а вода у народнопісенній символіці часто означає заміжжя.

  Поширеним прийомом в усній народній творчості й пам’ятці ХІІ ст. є локалізація дії за допомогою апелятивів поле, море, гора, берег (з відповідним варіантами чисте поле, синє (чорне) море, кам’яна (висока) гора, крутий берег та ін.). Активно використовуються також усталені словесні формули на означення просторових понять, до складу яких входять як вищеназвані слова, так і синонімічні конструкції (на горі, на кам’яній; на синьому морі, на білому камені; тогда въступи Игорь князь въ златъ стремень и поhха по чистому полю тощо).

Подібність СОПІ та проаналізованих фольклорних текстів виявляється також у наступних типових поетичних формулах: сполучення художнього означення (епітета) з означуваним (Пресвятая Богородице, світле сонінько, сідла золотії), сталі синтаксичні конструкції зі словами-символами (как ясен сокол напущаетсь на синем море на гуси и лебеди…; черны вороны да злы татарове), а також із заданою експресією (наприклад, різні види паралелізму): – Ах, кувала зозуленька в садочку..., ах, плакала дівчина в світлици...; А не сорокы втроскоташа – на слhду Игоревh hздитъ Гзакъ съ Кончаком тощо), узагальнене позначення простору, часу, якості, кількості шляхом перерахування конкретних складників (другаго дни; день до вечера), тавтологічні звороти (трубы трубят, мосты мостити, думою сдумати), метонімії (гуси и лебеди, злата и сребра, реки и озёра, чти и славh), різного роду стійкі тропи, іменні, атрибутивні, адвербіальні, дієслівно-іменні сталі словосполучення поетичного тексту.