| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено її проблематику, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, його наукову новизну, теоретичну й практичну цінність одержаних висновків і результатів.
У першому розділі “Теоретичні аспекти дослідження гендерних стереотипів у лінгвогендерології” схарактеризовано сучасний стан теорії лінгвогендерології, з’ясовано суть, основні принципи й поняття гендерних досліджень, проаналізовано історію вивчення гендерних стереотипів.
Обґрунтовано чому поняття “гендер” потрактовують як соціокультурну категорію, яка відображає сукупність соціальних і культурних норм, очікувань та уявлень, які асоціюються з особами чоловічої або жіночої статі в певному суспільстві.
У сучасній лінгвогендерології наявні загальнонаукові підходи до тлумачення гендерних стереотипів у суспільстві й свідомості мовців (В. Агеєва, О. Кісь, В. Коваль, А. Мартинюк, В. Слінчук, Л. Ставицька, О. Фоменко та ін.). Про вплив гендерних стереотипів на свідомість людини розмірковують О. Вороніна, Т. Данильченко, А. Кириліна, О. Кісь, Н. Малишева, Т. Рябова та ін. Услід за іншими дослідниками, гендерний стереотип розуміємо як узагальнене в культурі уявлення про приписувані жінкам або чоловікам риси зовнішності, характеру, статусно-рольові ознаки тощо.
Гендерні стереотипи впливають на сприймання, запам’ятовування й інтерпретацію людиною інформації відповідно до сформованих у її свідомості уявлень про маскулінне та фемінне. Концепт ЖІНКА в його метафоричній репрезентації віддзеркалює низку притаманних йому гендерних стереотипів, проте сам існує в ширшій мовній і дискурсивній парадигмі (фразеологія національної мови, реклама, мова ЗМІ тощо).
Акцентовано увагу на двох основних підходах до аналізу концептів як базових одиниць культури: лінгвокогнітивному (А. Бабушкін, Є. Кубрякова, І. Стернін, О. Селіванова, О. Цапок та ін.) та лінгвокультурологічному (В. Виноградов, А. Вежбицька, С. Воркачов, В. Карасик, В. Колесов, Д. Лихачов, В. Маслова, Ю. Степанов та ін.).
У роботі концепт визначено як «складний ментальний комплекс» (В.Карасик), що містить, крім визначеності смислового змісту, ще й оцінку, ставлення людини до того чи того відображуваного об’єкта. Гендерний концепт ЖІНКА розглянуто як «багатомірне культурно-значуще соціопсихологічне утворення в колективній свідомості, опредметнене в мовній формі» (В. Карасик), однією з форм втілення якого є метафора.
Приділено увагу метафорі як засобу вербалізації гендерних стереотипів та висвітлено семантичні та структурні аспекти функціонування метафоричних образів, серед іншого метафор-символів, метафор-порівнянь.
Семасіологічний підхід до вивчення метафори, обґрунтований у працях Н. Арутюнової, О. Балабан, В. Виноградова, І. Ільїнської, О. Тараненка, О. Черкасової та ін.
Інша група дослідників, зокрема В. Вовк, В. Гак, розглядають метафору з позиції ономасіології й витлумачують її як засіб вторинної номінації. У вторинних номінаціях створення переносних значень за допомогою когнітивних процесів метафоризації сприяє смисловій місткості фемінних характеристик. Метафору витлумачують як винятково когнітивне явище (М.Джонсон, Дж. Лакофф, В.Телія та ін.).
Асоціації за подібності між властивостями об’єктів позамовного ряду й позначуваної особи слугують семантичною основою вторинних образно-характеристичних МН, що постають однією з форм вияву творчої активності мовців.
Варто зазначити, що експресія переносних значень різноманітна: позитивна оцінка помітно експлікується за допомогою орнітонімів (лебідка, голубка, пташечка), експресія негативної характеристики передається переважно завдяки метафоризації назв тварин (корова, телиця, кобила).
Оскільки йдеться про жінку, то природно, що в дослідженні увагу зосереджено на двох типах метафор: заміщення живого живим, релевантне парадигмам типу жінка – тварина (телиця, киця); жінка – птах (голубка, сорока) та заміщення живого неживим − парадигмами жінка – міфічна істота (ангел, богиня); жінка – артефакт (писанка, пампушечка) та ін.
У розділі розглянуто символ як складний, багатий за змістом та планом образ (З. Василько, Н. Данилюк, С. Єрмоленко, О. Сімович, Н. Сологуб та ін.). М. Новикова, І. Шама зауважують, що будь-якому символу притаманні «асоціативність, емоційність, антропоцентричність, він повинен бути стійким і контекстуально зумовленим»: напр., жінка – рослина (верба – уособлення засмученої жінки; вдівства); жінка – птах (зозуля символізує сум та вдівство; нещастя; тугу за життям; квочка – прекрасні материнські якості, ніжну й турботливу вдачу; розсудливість та мудрість) та ін.
Як засіб структурування метафори проаналізовано також фразеологізми у формі порівняльних зворотів (роботяща, як бджілка; одна, як билина в полі; гарна, як богиня; струнка, як верба; пишна, як цвітуча вишня; сердита, як відьма; мила, як голубка; гарна, як зіронька; зла, як зміюка тощо), які свідчать про наявність репертуару прототипних референтів для певної ознаки в межах мовної картини світу. Прототипний іменник у ролі об’єкта зіставлення можна кваліфікувати як слово-метафору на позначення жінки, адже образна метафора, побудована за схемою “конкретний іменник + конкретний іменник”, розгортається в присубстантивний порівняльний зворот, напр.: Ця жінка (дівчина) схожа на ляльку / Ця жінка (дівчина) як лялька / Ця жінка (дівчина) – справжня лялька. Речення подібності трансформуються в речення тотожності, точніше кажучи, таксономічної предикації (Н. Арутюнова). Вилучення з порівняння компаративної зв’язки як (мов, немов, ніби, нібито) або предикатів подібний, нагадує, схожий можна кваліфікувати як основний прийом створення метафори.
У другому розділі “Типізовані образні парадигми як засоби словесного втілення концепту ЖІНКА” проаналізовано лексичне наповнення типізованих образних парадигм як засобу словесного втілення концепту ЖІНКА в українській мові; виокремлено спільні та відмінні МН в системі парадигм і спрямованому асоціативному експерименті.
МН жінок досліджено в межах когнітивно-ономасіологічного та семасіологічного підходів, а саме: з’ясовано походження та механізми творення метафоричного значення, змістове навантаження уподібнення в цих процесах, семантичне співвідношення прямого й переносного значень, джерела оцінного змісту в метафорі, роль образно-мотиваційних компонентів у метафоричному найменуванні осіб жіночої статі, архетипність, міфологічність метафоричних фемінітивів.
Для розкриття образної складової концепту ЖІНКА визначено типізовані образні парадигми, у структурі яких жінці атрибуються ті чи ті ознаки та оцінки. Систему парадигм на позначення жінки в роботі структуровано за принципом, запропонованим Н. Павлович.
Установлено, що десять типізованих образних парадигм жінка – природа, жінка – архетипна природна стихія, жінка – тварина, жінка – птах, жінка – комаха, жінка – рослина, жінка – артефакт, жінка – часове поняття, жінка – міфічна істота, жінка – абстрактне поняття охоплюють МН на позначення осіб жіночої статі.
Однією з домінант метафоричного ряду постає парадигма жінка – тварина. У діалектах натрапляємо на родові МН цура і нехарька зі значенням «тварина» на позначення жінки. Номінація самиця виявилася часто вживаною як у словниках, так і в художніх дискурсах, епістолярній спадщині українських письменників. У межах лексико-семантичної групи СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ розглянуті МН на позначення жінки кобила, кобилище, римунда, лошиця, шкапа, лупа, кляча, конина, хабета; свиня, рохля, мацьора, льоха; корова, гиба, вориця, яловеґа, телиця (теличка, тьолка); вівця, ягниця, бирка, ґинца, овечка; коза; кішка; сука, сучка. Певна інваріантна номінація постає центром мікропарадигми лексем, що варіюють семантико-стилістичний спектр центрального образного уявлення. Так само можуть варіюватися прототипні референти одного слова-образу: овечка – “дурна” (дурна, як овечка), “з неохайною зачіскою” (розпатлана, як овечка).
У діалектній субсистемі: бирка (первісно: «однорічна вівця; ярка») вживається на позначення жінки, яка не викликає до себе поваги; ґинца (первісно: «стара вівця») – на позначення старої жінки.
У молодіжному сленгу слово вівця передає значення «дівчина, молода жінка» з відтінком зневажливості, на яке можуть нашаровуватися різнотипні конситуативні семи, співвіднесені з поведінковими стереотипами, рисами вдачі молодої жінки: …стане вівця перед дзеркалом, почне чухатися, губки натягувати, мастити їх помадою, а потім ще драїти пудрою щічки, воші визбирувати…(А. Дністровий); Кладу слухавку й відчуваю, як по моєму тілу бігають мурашки. Телефон знову тарабанить. Беру слухавку й одразу кладу. От … вівця вперта … (А. Дністровий).
У межах парадигми жінка – рослина найчастотнішою є МН квітка. У фразеосистемі української, як і інших мов, слово квітка та його деривати постають традиційними метафорами на позначення вродливої жінки: гарна, як квітка перша навесні; гарна, як квітка у полі; хороша, як квітка; свіжа, як квіточка вранці; Дружина-красуня – це квітка, якою любується один, а зірвати намагається кожний (О.Чорногуз); У Ірюсі від цілунків стерлася жахлива темна помада, без неї вона гарненька, як квіточка (Є. Кононенко); Вона дивилась вгору безтямними очима, і не могла відрізнити, коли споглядає небокрай, а коли – блакить Олесевих очей, вона вся розкрилась, як квітка, напоєна дощем після тривалої посухи … (Н. Очкур).
Сема запаху, закладена в слові квітка, постає основою виразних ольфакторних образів фемінного спрямування. Відомо, що «пахучі рослини використовуються як засіб зваблювання …, ольфакторний жест зваблювання – прерогатива жіночої статі, у тому числі щодо сприйняття жінки як пахучої і напахченої статі, яку репрезентує культурна метафора запах жінки». На основі диференційної семи ”приємний запах” побудовано порівняння жінка цвіте і пахне, як квітка. У фольклорі слово квітка вживається на позначення жінки, яка кохає: з одного боку, квітка здатна цвісти, пахнути, нести в собі красу, з іншого боку, наявний протилежний спектр жіночих емоцій, пов’язаних з актуалізацією потенційних сем “в’янути” і “сохнути”: Не питай, чого в’яну і сохну, як квітка, / Бо так щиро кохаю тебе («Українські народні пісні»).
На позначення жінки вживається словосполучення чиста квітка, яке розвиває позитивну семантику – моральна, духовно чиста жінка:
Т е т я н а. Що ж, не до мене йшло те кохання, проминуло мене, але я дочекаюсь свого, воно прийде до мене! Бо я чиста, як оця квітка! Чисті моя совість, моя душа, моє серце, чуєш? Чисті, як квіти! І як квіти світанками чекають і стрічають сонце, так я чекатиму і зустріну своє кохання, своє жіноче щастя! (О. Коломієць).
Асоціація жінки з квіткою досить міцно закріплена у формі апелятива у чоловічих і жіночих епістолярних текстах. Проте в чоловічих епістолярних дискурсах (М. Коцюбинський, П. Тичина) спостерігаємо частотне вживання інтимізувального присвійного займенника моя в препозиції до метафоричного апелятива.
У одному з листів П. Куліша до Л. Милорадовичівни фіксуємо метафоричну словосполуку пишна квітка, яка вживається на позначення вишуканої жінки: Я бачу Вас перед собою, як пишну квітку, а вже й знаю, що з Вас може вчинитись.
Можна виділити специфічно індивідуальну МН північна квітка, яку двічі в листах до О. Аплаксіної вживає М. Коцюбинський на позначення коханої жінки.
За таким самим принципом проаналізовано МН серед інших типізованих образних парадигм, які поділено на лексико-семантичні групи: жінка – архетипна природна стихія (лексико-семантичні групи ВОДА (ріка, вир, струмінь джерельної води); НЕБЕСНЕ ТІЛО (зірка); СОНЦЕ (сонце); ВОГОНЬ (вогонь); жінка – тварина (лексико-семантичні групи СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ (лошиця, вівця, кішка тощо); ДИКІ ХИЖІ ТВАРИНИ (видра, соболиця, вовчиця тощо); ДИКІ ТВАРИНИ (мойма, лань, жирафа тощо); ПЛАЗУНИ (змія, гадюка, ящірка); ЗЕМНОВОДНІ ТВАРИНИ (жаба, ропуха, карапатиця); ВОДНІ ТВАРИНИ (риба (рибка), вобла, плоскирка); жінка – птах (лексико-семантичні групи ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ (зозулька, ластівка); ОСІЛІ ПТАХИ (перепілка, горобчик, титаря); ХИЖІ ПТАХИ (орлиця, коршак, сова); СВІЙСЬКА ПТАХА (курка, ґаґолиця, гуска); ДИКА ПТАХА (куріпочка); ХАТНІ, ДЕКОРАТИВНІ, ЕКЗОТИЧНІ ПТАХИ (канарейка, пава); жінка – рослина (лексико-семантичні групи КВІТКА (квітка, троянда, фіалка); ДЕРЕВО (дерево, береза, липа); РОСЛИНА (коноплина, хмелина, очеретинка); ТРАВА (трава, травичка); ОВОЧ (морква, ріпа); ПЛІД (ягідка, сушениця, яблуко); ГРИБИ (опеньок, печериця); жінка – артефакт (лексико-семантичні групи ПРЕДМЕТ (річ, финтифлюшка); РЕАЛІЇ ПОБУТУ (гарба, шворка, бунда); БУДІВЛІ (стодола, кошара, рудера); ПРОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ (карамелька, шоколадка, пампушечка); КОШТОВНОСТІ, МІНЕРАЛИ (перлина, алмаз); МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ (клавіша, дримба, струна); жінка – часове поняття (лексико-семантичні групи ДОБА (серпанковий світанок); ПОРИ РОКУ (літо, погожа літня днина, осінь); жінка – міфічна істота (лексико-семантичні групи САКРАЛЬНІ ПОНЯТТЯ (ангел, богиня, мадонна); МІФОНІМИ (берегиня, хоха, венера); НАЗВИ ТИТУЛОВАНИХ ОСІБ (королева, цариця, царівна); жінка – абстрактне поняття (лексико-семантичні групи ЕМОТИВИ (серце (серденько), душа, щастя); ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ ПОНЯТТЯ (доля, життя).
Лексико-семантична група, фіксуючи певний інваріант образного бачення жінки, є системним утворенням, яке відкрите для поповнення новими словами-образами. Останні, по-перше, забезпечують потрібний семантично-оцінний спектр, релевантний концептуалізації жінки в українській лінгвокультурі; по-друге, відбивають мовні смаки доби, літературно-художньої традиції, індивідуально-авторського бачення жінки; по-третє, віддзеркалюють ознаки гендерної картини світу в аспекті співвідношення традиційної, патріархальної та феміністичної ідеологій.
Найчисельнішою з проаналізованих образно-метафоричних парадигм є парадигма жінка – тварина; далі за спаданням частотності йдуть парадигми жінка – артефакт, жінка – птах, жінка – рослина, жінка – міфічна істота, жінка – архетипна природна стихія, жінка – абстрактне поняття, жінка – комаха, жінка – природа, жінка – часове поняття.
Проведений аналіз МН дав змогу виокремити метафоричні фемінітиви в різнотипних мовних стратах:
1. Фольклорні, народно-поетичні номінації (45 МН): за ознакою статі (8 МН) – риба, бджола; біла береза; у звертанні (7 МН) – соболиця, голубка, голубонька; на позначення зовнішності (11 МН) – пава; мак; перлина; біологічні характеристики (1 МН) – липа; на позначення морально-етичних якостей (3 МН) – м’ята; сова; відьма; на позначення психологічних ознак (9 МН) – сорока; куниця, чайка; соціальні характеристики (6 МН) – диня; яблуня; берегиня.
2. Загальномовні, закріплені в тлумачному словнику, номінації: без ремарок (17 МН) – соболиця; горлиця; венера; з ремарками: розм. (14 МН) – ласочка, ясочка; ягідка; зневажл. (5 МН) – писанка; корова; видра; лайл., вульг. (4 МН) – сука, відьма, бирка.
У процесі аналізу мовного матеріалу виявлено номінації, які зафіксовані в тлумачному словнику й передають загальнолюдські, а не специфічно жіночі риси, але різнотипні дискурси з цими словами засвідчують їхню фемінну маркованість: сонечко, золотко, цяця – загалом 26 МН.
3. У діалектних словниках (55 МН) – видра; хабета; шворка.
4. У словниках сленгу (43 МН) – кобила; коза; мавпа.
5. Оказіональні номінації у власне авторському дискурсі (50 МН) – струмінь джерельної води; виноградне гроно; серпанковий світанок; в опосередкованому авторському дискурсі, що звучить з уст персонажів твору (44 МН) – клавіша; стара мойва; стара духовка; підсніжник; трухлявий пень; в епістолярії (18 МН) – папороті цвіт; повітря; погана мімоза; в усному розмовному мовленні (6 МН) – баржа; пасочка, пилка, іграшка.
У метафоричному фемінітиві може поєднуватися соціальна конотація та національно-культурний елемент, як приміром, в одному з листів Лесі Українки до О. Кобилянської. Авторка заперечує вживання Кобилянською номінації ангел стосовно неї [Лесі Українки], моделюючи в слові нову семантичну перспективу, яка співвідноситься з соціокультурним контекстом України, де немає місця для ангелів, тобто у фемінно маркованій номінації ангел з’являється національно-культурний компонент.
Значення метафоричних фемінітивів контекстуально й ситуативно зумовлене. Мінімальний контекст для актуалізації переносного значення − атрибутивне словосполучення, у структурі якого оцінно-характеристичний епітет семантично узгоджується з метафоричним субстантивом: дика коза, необ’їжджена лошиця, лугова чайка тощо. В інших випадках епітет у складі лексико-семантичних груп “зовнішність”, “риси вдачі”, “психологічний стан” є основним носієм концептуально значущої інформації в тексті: тонка видра, тендітна вербичка, мила кішечка, занепокоєна чапля.
На позначення немолодої жінки в уснорозмовному мовленні високу активність виявляє структурно-семантична модель стара + МН на позначення жінки з конотацією зневажливості: стара гаргара, відьма, шкапа, калоша. Власне метафоричний елемент наведеної моделі представлений, з одного боку, номінаціями-фемінітивами, що негативно конотовані в лексичній системі мови (гаргара, відьма, шкапа), з іншого − негативно конотованими оригінальними номінаціями, що виникають у спонтанному мовленні мовця (підошва, мойва, вобла, духовка). Зазвичай негативні конотації МН співвіднесені не тільки з ознакою літнього віку, а й містять суміщені семи, співвіднесені з непривабливими рисами характеру, вдачі тощо.
Метафоричні фемінітиви активно вживаються у функції апелятива. Серед проаналізованих метафоричних апелятивів є такі, що дублюють загальномовну семантику, але не втратили своєї образності, емоційності, та оригінальні апелятиви, підпорядковані комунікативній прагматичній інтенції мовців: тигр, клопіт, кара вавилонська.
Аналіз чоловічих епістолярних текстів дає підстави зробити припущення: чоловіки-автори в листах до жінок частіше, ніж жінки в листах до представниць своєї статі, вживають інтимізувальний присвійний займенник моя в препозиції до метафоричного апелятива: моя голубко, моя квіточко, моє серце (серденько). Розвиваючи думку про гендерну диференціацію вживання присвійних займенників щодо осіб протилежної статі, зазначимо, що в словнику С. Мартінек «Український асоціативний словник», хоч із невеликою перевагою, але присвійний займенник частіше актуалізується в мовній свідомості чоловіків.
У третьому розділі “Концептуалізація гендерних стереотипів у системі метафоричних номінацій на позначення жінки” встановлено структуру концептуального поля ЖІНКА, його втілення в системі МН; з’ясовано кількісне наповнення концептуальних аспектів, які є складниками виділених мікроконцептів у межах концепту ЖІНКА, з’ясовано особливості концептуалізації гендерних стереотипів у системі МН на позначення жінки.
Формування концепту ЖІНКА в системі МН зумовлене соціальними, культурно-історичними чинниками, а також міфологією, релігією, суспільними процесами, промислово-економічним розвитком. Для нашого дослідження найбільш прийнятною видається концептуальна структура, запропонована в роботі О. Чибишевої, яку вважаємо найоптимальнішою для аналізу концепту ЖІНКА в системі МН на матеріалі української мови. У функції робочого визначення поняття мікроконцепт використано дефініцію – «об’єднання аспектів за тематичним принципом, що є релевантним для побудови ієрархії елементів концептуальної структури на всіх її рівнях» .
У структурі концепту ЖІНКА виокремлено п’ять мікроконцептів:
1. Мікроконцепт “Зовнішні характеристики” містить концептуальні аспекти “Зовнішність”, “Одяг”, “Неохайна, брудна жінка”.
За кількісними показниками найповніше репрезентовані МН на позначення зовнішніх характеристик жінки. Номінації на позначення вродливої жінки вдвічі перевищують відповідні номінації на позначення невродливої жінки. Об’єктом метафоричної концептуалізації постають хода; досконала, пропорційна фігура. Зневажливі конотації домінують у метафоричних рядах на позначення худої та огрядної жінки, але худа жінка частіше концептуалізується в метафоричній субсистемі. Антропометрична ознака високого зросту постає об’єктом метафоричного втілення, проте концептуальна ознака низький зріст перебуває на дальній периферії мікроконцепту.
Концептуалізація ознак неохайна, нечепурна, брудна, одягнена без смаку визначає метафоричний профіль мікроконцепту “Зовнішні характеристики”, значно рідше концептуалізується ознака естетично одягненої жінки.
2. Мікроконцепт “Фізичні характеристики” містить концептуальні аспекти “Здоров’я”, “Фізична сила”.
У структурі мікроконцепту “Фізичні характеристики” питому вагу мають номінації, що концептуалізують фізично сильну, здорову, повносилу жінку, проте номінації на позначення фізично нездорової, маючи приблизно таку саму кількісну репрезентацію, охоплюють специфічні фізіологічні показники фізичного здоров’я жінки.
3. Мікроконцепт “Біологічні характеристики” містить концептуальний аспект “Вік жінки”. Об’єктом метафоричної концептуалізації найчастіше постає молода жінка, рідше стара, а також жінка середнього віку.
4. Мікроконцепт “Внутрішні характеристики” містить концептуальні аспекти “Морально-етичні якості”, “Емоційно-психологічні характеристики”, “Інтелектуальні якості”.
Ряд метафоричних словосполук спеціалізується на втіленні стереотипних характеристик мовної поведінки жінки: балакуча, схильна до пліткарства, гостра на язик, швидко говорить, має неприємний голос.
У концептуальній анкеті жінки за параметрами “Емоційно-психологічні характеристики” слід відзначити метафоричну концептуалізацію: стереотипних жіночих якостей, як-от доброзичлива, приязна (12 МН); самотня (8 МН); скромна (1 МН); терпляча (1 МН); жінка, яка мало їсть (1 МН); психічних станів, які атрибуються жінці: сумна (12 МН); знервована (6МН); безтурботна (2 МН); весела (1 МН); спокійна (1 МН); безпомічна, безпорадна (1 МН); ситуативних емоційно-психологічних характеристик, що фіксують активне вольове начало в жіночій натурі: енергійна, активна, діяльна жінка (5 МН); прагнення до волі, незалежності (1 МН); самодостатня жінка (1 МН); жінка, яка здатна розв’язувати проблеми (1 МН). Водночас метафоричні фемінітиви відбивають конформність жіночої натури, яка легко піддається вихованню, впливові інших людей (3 МН), а також покірність жінки (5 МН).
Серед негативних психологічних характеристик за ступенем спадання частотності домінують: зла, сварлива, агресивна (15 МН); підла, підступна, хитра, хижа, небезпечна (11 МН); ледача, недбала (10 МН); жінка, яка дратує своєю поведінкою, вчинками (6 МН); легковажна (3 МН); набридлива (1 МН).
Концептуальний аспект “Морально-етичні якості” рідко постає об’єктом метафоричної концептуалізації. Найчастіше об’єктивізується пихата жінка, надмірно високої думки про себе (6 МН); жінка, здатна до помсти (2 МН).
Серед позитивних морально-етичних якостей у семантичній структурі метафоричних фемінітивів актуалізації зазнають такі ознаки: сумлінне ставлення до роботи (4 МН); уміння гідно себе тримати (2 МН); уміння викликати до себе довіру (1 МН).
Щодо концептуалізації розумових здібностей жінки, то метафорична субсистема фіксує приниження жіночих інтелектуально-розумових властивостей: дурна, нерозумна (5 МН); розумна, мудра, досвідчена (2 МН).
5. Мікроконцепт “Соціальні характеристики” містить концептуальні аспекти “Сімейний стан”, “Реляційні характеристики, що виявляються у ставленні до чоловіка”, “Реляційні характеристики, що виявляються у ставленні до родини”, “Реляційні характеристики, що виявляються у ставленні до дітей”, “Реляційні характеристики, що виявляються у ставленні до інших людей”, “Соціально-сексуальні характеристики”.
У структурі мікроконцепту “Соціальні характеристики” найчастіше концептуалізуються ознаки жінка легкої поведінки, повія (24 МН); жінка – мати (11 МН), що можна пояснити архетипністю образів жінки-матері та жінки-повії в культурі; дружина (3 МН); рідко в семантичній структурі метафоричних фемінітивів постають такі ознаки: вдова (2 МН); наречена (1 МН); незаміжня жінка (1 МН); сестра (1 МН).
Частотними постають ознаки на позначення жінки, які виявляються в сімейному житті: жінка – берегиня сім’ї (2 МН); об’єктом метафоричної концептуалізації також є й негативні ознаки жінки, які виявляються в сімейному житті (6 МН). Жінка як об’єкт емоційного ставлення з боку чоловіка метафорично концептуалізується за такими ознаками: кохана (18 МН); жінка, яку цінують, якою захоплюються (3 МН); жінка, без якої не може існувати чоловік (3 МН); жінка, яка захищає родину, чоловіка (3 МН); покинута чоловіком жінка (1 МН); жінка, яка є забавкою для чоловіка (1 МН). Жінка як суб’єкт емоційного волевиявлення в стосунках з чоловіком концептуалізується значно рідше: закохана (4 МН); віддана (1 МН); жінка, яка має владу над чоловіком (1 МН).
У межах аспекту “Соціально-сексуальні характеристики” актуалізації зазнають жіночі концептуальні ознаки: жінка як об’єкт чоловічого сексуального інтересу (14 МН); розпусна, легкодоступна, хтива (10 МН); принадна (5 МН); зручна, приємна в спілкуванні жінка (2 МН); суперниця (2 МН); чаклунка (1 МН).
Результати проведеного дослідження узагальнено у висновках.
Система МН на позначення жінки є одним із засобів образно-вербальної репрезентації культурного концепту ЖІНКА. Наукова привабливість обраного матеріалу дослідження полягає в тому, що дослідження МН на позначення жінки дає змогу з’ясувати набір метафоричних субстантивів, які концептуалізують жінку в українській лінгвокультурі. Це допомагає усвідомити особливості національного світобачення в межах фрагменту мовної картини світу тією мірою, якою гендер як соціальна стать закорінений в умови життя, реалії, норми й традиції певної культури.
Метафора як засіб концептуалізації жінки, існує в системі парадигм, виявляється в системі структурно-семантичних моделей, які співвіднесені з гендерними стереотипами та мікроконцепами. Смислова та емоційно-оцінна місткість приписуваних жінці ознак і характеристик акумульована у вторинних номінаціях, що засвідчують когнітивні схеми метафоричного переосмислення на основі архетипних символів жіночності (вода, сонце, вогонь), національних фольклорних символів (номінації тварин, птахів, рослин), метафоричних універсалій на позначення жінки (взуття, їжа). Узуальні та оказіональні метафори на позначення жінки наявні в різнотипних стратах української мови.
Для МН на позначення жінки як системних утворень характерна неоднакова кількісна репрезентація в різнотипних мовних стратах та жанрово-стильових різновидах дослідженого корпусу текстів. Домінантними для кожної з мовно-комунікативних сфер є лексико-семантичні групи МН: фольклор – “птахи”, “рослини ”; загальномовний метафоричний тезаурус – “тварини”, “птахи”, “предмети”, “міфологічні істоти”; діалекти – “тварини”, “предмет”; сленг – “тварини”, “предмети”; власне авторський дискурс – “предмети”, “рослини”, “птахи”; опосередкований авторський дискурс – “тварини”, “предмети”; епістолярій – “абстрактні поняття”, “рослини”, “птахи”.
Фемінно марковані МН формують усталені та оказіональні парадигматичні зв’язки як у структурі певного дискурсу-тексту, так і в надтекстовому просторі метафоричних фемінітивів.
Спостережено гендерно марковані протиставлення, легітимізовані загальномовною нормою або міфопоетичними уявленнями: корова (жінка) – бик, віл (чоловік); сучка (жінка) – пес (чоловік).
В інших дискурсах зафіксовано оказіональні, ситуативні протиставлення:
– за ознакою зовнішності: жирафа (висока жінка) – суслик (маленький чоловік); павичка (жінка, яка має привабливий зовнішній вигляд і гарне вбрання) – сіренька птаха (жінка, яка має непомітну зовнішність і бідно вдягнена);
– за морально-етичними ознаками: фіалка (скромна жінка) – тигрова лілія, чайна троянда (велична жінка);
– за соціальними характеристиками: цяця (поважна жінка) – пузата міщанка (обмежена жінка); богиня (жінка, яка демонструє досконалу поведінку) – почвара (жінка з неприйнятною поведінкою).
Частина з метафоричних протиставлень є соціально конотованою, такою, що віддзеркалює, приміром, концептуально важливе для українського феміністичного дискурсу ХІХ–ХХ ст. протиставлення патріархальне – феміністичне, модерне: горда орлиця (сильна, горда емансипована жінка) – щебетлива ластівка під стріхою своєї хати (жінка як носій стереотипних фемінних ознак); царівна, богиня (красива, гарно вбрана, кохана жінка) – панночка, сільська панночка (неосвічена, неприваблива жінка); квочка (жінка-домосідка) – хижачка (активна жінка).
Протиборство патріархальної та феміністичної ідеологій віддзеркалене в контрастному конотативному ореолі слова берегиня, відповідно: символ ідеальної української жіночності − зведення статусу жінки до другорядних суспільних ролей.
Порівняно з антонімічними парами меншу вагу мають синонімічні пари МН. За морально-етичною ознакою синонімізуються в межах мовної норми добра богиня, добрий ангел. За біологічною ознакою віку оказіональними синонімами виявились фразеологізовані метафоричні словосполуки травнева троянда, вереснева айстра (молода жінка).
Метафоричний тезаурус на позначення концепту ЖІНКА в мовній свідомості звичайних носіїв мови дає підстави для висновку про складність когнітивних механізмів структурування образу жінки.
Спонтанні реакції мовців та коментарі до них, виявлені в результаті спрямованого асоціативного експерименту, визначають когнітивний механізм образних перенесень і віддзеркалюють особливості асоціативної поведінки різногендерних суб’єктів.
Асоціативно-лексичні профілі мовної свідомості носіїв мови дублюють зафіксовані в словниках і різнотипних дискурсивних практиках слова-метафори, серед іншого й ті, що дублюють і форму, і значення МН кішка, пантера, лань, корова тощо; ті, що збігаються за формою, але набувають індивідуального смислового наповнення: кішка – незалежна жінка, не прислуховується до чиєїсь думки (жіноча реакція); самодостатня, незалежна й вільна жінка (чоловіча реакція). Виявлено такі оригінальні номінації, які за своєю семантикою органічні у виділених типізованих образних парадигмах, але засвідчені тільки в асоціативному тезаурусі різностатевих респондентів: злива – стихійна, нестримана у вияві своїх емоцій жінка; дятел – жінка-пліткарка; глечик – жінка, яка має гарну фігуру тощо.
Кількість жіночих реакцій помітно перевищує кількість чоловічих (285 проти 127) у переважній кількості образних парадигм. Проте чоловіки активніше, ніж жінки, продукують МН у межах парадигми жінка – міфічна істота (7 – 1).
Приписувані жінці концептуальні ознаки суголосні гендерним стереотипам жіночності, які відповідають традиційним уявленням про позитивне й негативне в зовнішньому портреті жінки. Ступінь стереотипізації мотивує кількісні показники метафор для вербалізації певної концептуальної ознаки, а тому домінують метафоричні субстантиви на позначення вродливої, молодої жінки, з досконалою фігурою, здорової, повносилої, доброзичливої, жінки-берегині, а також злої, хитрої, балакучої, нерозумної, пихатої.
Художні дискурси, уснорозмовна практика, епістолярні тексти є тим мовним середовищем, у якому активно продукуються номінації на позначення типологічних нестереотипізованих ознак, що засвідчують динаміку концептуалізації жінки, зумовлену як зміною гендерної картини світу, так і художньою нормою ідіостилю, ситуативними емоційно-психологічними чинниками в продукуванні вторинної номінації.
Запропонована модель аналізу культурного концепту за даними його метафорично-образної репрезентації та проведене дослідження метафоричного вираження концепту ЖІНКА в українській мові не претендує на вичерпність аналізу. Використаний у роботі підхід може бути застосований для детальнішого дослідження МН на ширшому текстовому матеріалі чи матеріалі певного історичного періоду, а також може прислужитися для порівняльно-зіставного підходу до вивчення МН на матеріалі кількох мов.
Павлович Н.В. Словарь поэтических образов: На материале русской художественной литературы XVIII-XX веков: В 2 т. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 64-87. Ставицька Л.О. «Чоловік (мужчина)» у концептосфері української фразеології // Мовознавство. – 2006. – № 2–3. – С. 122. Чибишева О.А. Концепт «Женщина» в русской и английской фразеологии: (на материале предметных фразеологизмов, именующих женщину): автореф. дисс. на соискание учен. степени канд… филол. наук: спец. 10.02.20. – Челябинск, 2005. – С. 11. |
