ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ ТА АСОЦІАТИВНЕ ПОЛЕ «НАРОД» У НАУКОВИХ І ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ ІВАНА ФРАНКА : Лексико-семантическое и ассоциативное ПОЛЕ «НАРОД» В научных и художественных текстов ИВАНА ФРАНКО

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, розкрито наукову новизну, концепцію та практичне значення роботи, визначено мету, завдання та методи дослідження.

Перший розділ “Дослідження лексики за полями як загальнолінгвістична проблема” присвячено розглядові теоретичних питань, пов’язаних із диференціацією первинного та вторинного значень слова як підстави для виокремлення ЛСП та АП.

В основу моделювання різних типів полів покладено принципи аналізу лексичної та граматичної семантики (О.В. Бондарко, Ж. П. Соколовська, Г. А. Уфімцева, Г. С. Щур та ін.). “Польовий” підхід до опису явищ мови широко застосовують у сучасній лінгвістиці, зокрема, в лінгвостилістиці (О. О. Акулова, Л. В. Глобіна, Н. С. Дужик, С. Я. Єрмоленко, Л. Т. Масенко, П. В. Мацьків, Л. А. Нижегородцева-Кириченко, О. О. Половинко, І. П. Попік, Т. В. Слива, Н. М. Сологуб та ін.). Дослідники вивчають як будову окремих полів, так і “польове” структурування мови загалом.

В українському мовознавстві “польове” дослідження лексики передбачає вивчення окремих тематичних груп, лексико-семантичних груп загальномовного словника (Т. І. Крехно, О. В. Кардащук, І. В. Багмут), а також функціонально-стилістичний аналіз текстів (Н. О. Данилюк, Т. В. Ковальова, Н. О. Мех, Т. А. Коць, О. О. Маленко, Л. М. Мялковська, Ж. В. Марфіна, Л. Г. Савченко та ін.).

Моделювання ЛСП та АП на матеріалі мовних одиниць, зафіксованих словниками, з одного боку, й на матеріалі текстів окремого письменника –з іншого, потребує різних підходів. ЛСП та АП, змодельовані на матеріалі текстів письменника, – це чітко окреслена структура, що має замкнений характер. Зіставлення лексико-семантичної структури номінацій, зафіксованих у творах письменників, і ЛСВ, визначених у загальномовному словнику, дає підстави для висновків про сталі та змінні ознаки у функціонуванні ЛСП і АП.

ЛСП і АП є різними “польовими” утвореннями лексичного рівня мовної системи. Вони пов’язані зі специфічними критеріями відбору та групування лексики. Якщо ЛСП об’єднує семантично близькі прямі значення його компонентів, то АП формується на основі переносних значень, асоціацій – стійких чи контекстуальних утворень, що визначають особливості слововживання.

ЛСП – це інтегральна одиниця лексико-семантичного рівня, що об’єднує значення слів однієї частини мови і становить множину значень, пов’язаних між собою спільною семантичною ознакою. Термін “асоціативне поле” не має однозначного тлумачення в лінгвістиці. Принципово важливим є те, що АП завжди похідне, адже в його основі – слова із вторинною семантикою, переносним значенням. Підґрунтям для побудови АП виступає відповідне ЛСП як сукупність первинних значень слів – лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), кожен з яких – це асоціант чи слово-стимул. Відтак текстові асоціації – це реакція на слова-стимули. Асоціативний потенціал лексичних одиниць в індивідуальному слововжитку зумовлений особливостями авторського світогляду, належністю письменника до певної етнічної групи, соціокультурним та історичним контекстами. Обсяг АП визначається типом авторського мислення, стильовими особливостями досліджуваного тексту.

Конкретні розвідки, присвячені виявленню ЛСП та АП (переважно в художніх текстах), демонструють такі підходи до моделювання зазначених структур: 1) ЛСП й АП вивчають як єдине ціле; 2) ЛСП й АП вивчають як різні структурні утворення.

На функціонування багатозначних слів впливає стан розвитку літературної мови, вибір функціонального стилю, багатство словника письменника, що детермінують семантичну варіативність слів, які формують певне ЛСП у тексті.

До ядра ЛСП належать лексико-семантичні варіанти (ЛСВ) лексем, що не потребують розгорнутого контексту й становлять широковживану лексику певного часового зрізу історії літературної мови. В основі ядра ЛСП – багатозначна лексема, кожне зі значень якої є стрижневим у відповідній лексико-семантичній групі (ЛСГ) і об’єднує ряд ЛСВ із спільною семою. До периферії належить найменш уживана лексика.

Специфіку ідіостилю в жанрових і функціонально-стильових різновидах літературної мови простежують за структурою АП.

АП – це абстрактне утворення, сукупність асоціативних об’єднань, що сконцентровані навколо семантично близьких компонентів відповідного ЛСП. В АП об’єднують метафоричні і метонімічні слововживання, фразеологізми та ідіоми. Увиразнюють семантичну структуру складників АП епітети, порівняння, перифрази, що пов’язані з елементами ЛСП через виникнення різних асоціацій, засвоєних із фольклорних джерел, живої розмовної мови, або створюваних як авторські неологізми. Рівень асоціативності слів зумовлений характером семантичних зв’язків між лексемами. АП актуалізує переносні значення слів, які в конкретному тексті можуть утворювати чітко структуровані моделі. Необхідна умова для виникнення образних асоціацій – наявність семантичного зв’язку між мовними одиницями, хоч асоціативні образи не завжди ґрунтуються на близьких за значеннями лексемах.

У другому розділі – “ЛСП “народ” у наукових і художніх текстах Івана Франка: парадигматичний і синтагматичний аспекти” – зосереджено увагу на семантико-стилістичному аспекті досліджуваної лексики у наукових і художніх текстах І. Я. Франка. За виокремленими семами ‘населення країни, жителі держави’, ‘форма національної та етнічної єдності’, ‘люди, переважно у великій кількості’ об’єднано досліджувані лексичні номінації в ЛСГ, що детермінують ЛСП “народ”.

Зіставний аналіз лексем народ, нація, люди та їхніх синонімів, що наявні в загальномовному 11-томному Словнику української мови і зафіксовані в досліджуваних текстах, дав змогу структурувати ЛСП “народ”, у якому розрізняються багатозначні слова, семантичні відтінки слів народ, нація, люди та ін.

Та сама лексема виступає носієм співвідносних значень. Семантичні відтінки значень слів залежать від найближчого текстового оточення досліджуваної лексики, пор.:

-      народ: український → ‘українці, населення України’, робучий → ‘який живе своєю працею’, рільничий → ‘який працює на землі, селянство’, простий, простий сільський → ‘який належить до непривілейованої верстви населення’, цілий → ‘увесь’, хрещений → ‘люди християнської віри’, малий і великий → ‘діти й дорослі’, тутешній → ‘люди, які проживають у цій місцевості’.

Наукові тексти І. Я. Франка засвідчують функціонування слів, що належать до ЛСГ і в значенні яких виявлено такі семи:

1) ‘форма національної та етнічної єдності’: народ/нáрід (… народам, що позбавлені самостійного державного існування… [т. 46(2), с. 268]; … освідомлять нарід… [т. 47, с. 329]), нація (… інтереси нашої нації нерозривно зв’язані з інтересами свободи… [т. 47, с. 323]), національність (… запевнення в любві для руської національності… [т. 46(2), с. 324]), народність (… віримо твердо в жизненість нашої народності… [т. 44(2), с. 244]), рід (… про три слов’янські роди – венедів, антів і склавен… [т. 47, с. 425]), раса (… гегемонію одної раси, одної нації над іншими… [т. 47, с. 335]), плем’я (… оригінальність чеського племені…[т. 46(2), с. 231]);

2) ‘населення країни, жителі держави’: населення (… від загального числа населення в Нижній Австрії… [т. 44(2), с. 612]), народ (… розпорядження … мало дотикаючи простого народу… [т. 44(1), с. 91]), люди (… свобідних людей до неволі не забирано… [т. 47, с. 16]), люд (… переважно галицького люду польського і українського… [т. 46(2), с. 128]), людність (… в 17 волостях з людністю 220 тисяч… [т. 46(2), с. 163]), людськість (… стануть загальним добром усеї людськості, бо робітники – то людськість… [т. 47, с. 178]), суспільність (… порушила до глибини галицьку суспільність… [т. 44(2), с. 529]), громадськість (… ідея, кинута в масу провінційної громадськості… [т. 44(1), с. 538]), чоловіцтво (… протестів придавленого і упослідженого чоловіцтва … [т. 47, с. 123]).

Сему ‘люди, переважно у великій кількості’ виокремлюємо в ЛСВ слів народ, маса, загал, натовп. Сполучуваність рої народу, загал народу, натовп народу підтверджує виокремлення названої семи. Ця лексична підгрупа об’єднує слова, рідковживані в наукових текстах письменника.

Натомість фіксуємо частотне використання цих слів у художніх текстах, пор.: народ (… хрестячись, почав народ виходити з церкви [т. 16, с. 332]), натовп ( Їх не переміг ворожий натовп, // І ніхто до них не прискіпався… [т. 7, с. 152]), товпа (… напротив мене валить товпа народу: селян, міщан, жінок, дітей… [т. 16, с. 439]), юрба (І, пхаючи перед собою цілу юрбу, він кинувся в темне гирло вивозу… [т. 16, с. 106]), юрма (… уся юрма розбігається по саду і рве подорожники… [т. 15, с. 97]), мир (Не буде того, як світ світом! - // Знов мир ревнув. - Панотче, ні… [т. 2, с. 60]), маса (Адже ж усім вам тяжко докучають // Народні маси роззухваленням… [т. 7, с. 353]). Контексти, у яких вжито означені лексеми, детермінують розмовний характер названих номінацій.

В усіх досліджуваних текстах І. Я. Франка ЛСВ лексем народ, люди, люд, що є складниками ЛСГ із семою ‘населення країни, жителі держави’, становлять активну лексику. Периферійну позицію посідають діалектизми люде (… були // І між панами два-три - люде… [т. 2, с. 15]), нарід (Такий уже, кажу вам, дивний нарід! [т. 15, с. 250]), людиська (Роблять людиська, як ті коні в кираті …[т. 21, с. 7]) та ін., а також лексика із стилістично негативним компонентом: людці (… і ті людці, що асистували при парастасі, добре обловлювались… [т. 44(1), с. 326]), народці (… Ромул шле своїх легатів // До сусідніх народців… [т. 6, с. 418]).

Сема ‘форма національної та етнічної єдності’ репрезентована відповідною лексикою у таких художніх контекстах: народ (І калідонський народ, … // Втішився, славив богів і душею до нас прихилявся [т. 3, с. 356]), нація (Етрурійці з давен-давна // Була нація преславна… [т. 6, с. 496]), народність (Що позбігались би до нас тут припадково // Й були би зайдами з різних народностей [т. 7, с. 340]), національність (… потребує польська національність у Галичині [т. 21, с. 99]), народці (… народці покривджені [т. 6, с. 425]), раса (Я з тої раси, що карка не гне, // Глядить життю і смерті в очі сміло… [т. 5, с. 78]), громада (… посланці з угро-руських громад [т. 16, с. 62]), рід (… сей ланцюг – то наш руський рід [т. 16, с. 49]), плем’я (… у племені латинів [т. 7, с. 218]).

Переспіви І. Я. Франка за мотивами історії Стародавнього Риму містять лексему народики, яка не зафіксована у словниках: Бо щоб видержать // Облогу, ми від довгого часу // Ані собі підмоги не придбали, //Ані числом своїм такі могутні, // Аби так многі та ворожі нам // Народики перемогти могли [т. 7, с. 336].

Із семантичним відтінком значення ‘населення країни, жителі держави’ у художніх текстах І. Я. Франка виокремлено таку лексику: народ (Народ ся хилить до твого совіту… [т. 4, с. 436]), люди (… підсудні були людьми статечного віку [т. 17, с. 411]), люд  (… довели наш люд до стачки [т. 7, с. 446]), населення (Всьому населенню столиці // Пир нарядивши без різниці… [т. 6, с. 291]), люде (Таж повинні з людьми люде // Приставать та спілкувать [т. 6, с. 419]), людськість (… людськість в пута скута [т. 4, с. 423]), людність (Не вимордовуйте всю людність мужеську // Яка лиш може ще носити зброю [т. 7, с. 273]), суспільність, громадськість.

Порівняно зі словами народ, люди, що функціонують у різностильових текстах і належать до частотних номінацій, лексема нація розташована на периферії ЛСП художніх текстів.

Експресивність висловлень, використовування синонімічних гнізд на означення досліджуваних лексичних одиниць характерні для поетичних, певною мірою прозових і, частково, наукових текстів І. Я. Франка.

Сема ‘населення країни, жителі держави’ реалізується в різноманітних щодо вираження значення словосполученнях, які називають:

-               різні психічні стани людей (народ супроти чужих несмілий і недотепний, роздрочені люде, страждущі люди, люд засмучений, люд сумний, люди злі, ошалілі люди, погані люди, дармоїди, деруни, лихі люди, милосердні люди, розмазливі люди, правдиві люди, хорих людей, варварських людей, малорозвиті і самолюбні люди, люд скрегоче, люд регоче, люд ненавидить, люд ремствував);

-               опис зовнішності, поведінки (згідливі та сердечні люди, добрі люди, дикі грубіянські люди, чорних косматих людей, людей, покривджених природою, люди практичні, меткі і промислові, непорядні люди, нечутливий і тупий люд, люд зрадливий, дикий народ, дивний нарід);

-               соціальне становище (люди світські, люди заможні, народ нужденний, прибитий, понурий, прості люди, міщанський люд, убогий, замучений, розбитий);

-               вік (люду молодого, дуже давній люд, народ і малий, і великий);

-               рівень освіченості (вчені люди, тверезо мислячі люди, інтелігентні люди, розумні люди, просвічені люди, великі люди, образовані люди, мудрі люде);

-               вид діяльності (кілька людей-ріпників, офіцери – делікатні люди, збройні люди);

-               час проживання (тодішні люди, дійсні люди, первісні ще люди, люд давній);

-               національність (ізраїльський люд, дикий бойківський народ, український люд, люд іберійський, етруський люд, люд римський, арунтійський люд);

-               належність до тваринного світу (звірячий люд, суспільності мурашок, звірячі суспільності) тощо.

І. Я. Франко максимально використовує епітети, означення, синоніми (дієслівні, іменникові), що деталізують семантику лексеми народ стосовно як окремої людини, так і сукупності людей. Сема ‘населення країни, жителі держави’ у мовній практиці І. Я. Франка насамперед репрезентована лексемою люди.

Словесна тканина художніх творів І. Я. Франка становить поєднання книжних мовних елементів, народнорозмовних і лексичних одиниць, значення яких у тлумачних словниках марковане як застаріле: чоловіцтво (‘людство’), чоловік (‘людина’), плем’я (‘народ’) та ін.

Для мовної практики І. Я. Франка характерні словосполучення з означенням цілий (розм. Те саме, що справжній): юрба цілая [т. 2, с. 94], цілий народ [т. 6, с. 262], ціла громада [т. 2, с. 255]. Показовий для ідіостилю І.Я. Франка вислів цілий чоловік із семантичним компонентом ‘справжній, істинний’: Лиш хто любить, терпить, // В кім кров живо кипить, // В кім надія ще лік, // Кого бій ще манить, // Людське горе смутить, // А добро веселить, - // Той цілий чоловік [т. 1, с. 29].

У художніх текстах І. Я. Франка спостерігаємо активне вживання форм однини означальних займенників кождий, всякий, весь, що доповнюють значення слів народ, люди та їхніх синонімів, а також особових займенників я, ми, ви, зворотного себе, означального кождий (діал. кожний), весь: Весь народ, тремтять всі власти, // Бо тлум грóзиться напасти // На уряди, на склепи [т. 4, с. 344]. Займенники підсилюють соціальне забарвлення тексту, додають контекстові закличного звучання, слугують засобом вираження індивідуально-авторського бачення або виступають семантичними конкретизаторами: А кленусь вам, поки жить, // Я і всі мої народи // Сумирно, без перешкоди, // Вірно будем вам служить [т. 4, с. 163].

Увиразнюють мову художніх творів риторичні оклики (Ну, йдіть! Громадою такою // Не стійте тут! Христос воскрес! [т. 2, с. 28]), звертання (Вітаю тя, народе чесний, нині // В ім’я Перуна й Лади золотой! [т. 4, с. 432]); Люди, люди! Я ваш брат, // Я для вас рад жити, // Серця свого кров’ю рад // Ваше горе змити [т. 1, с. 36]), стилістичні фігури ампліфікації (Народе мій замучений, розбитий, // Мов паралітик той на роздорожжу, // Людським презирством, ніби струпом, вкритий [т. 5, с. 212]).

Форми вираження експресії – звертання до людей, громади, оцінні характеристики “чоловіцтва” вносять у поетичний текст публіцистичний струмінь. Публіцистична конотація властива також науковим текстам І. Я. Франка, зокрема, тим, у яких на перший план виступає стилістична фігура антитези, протиставлення; антонімічні відношення встановлюються між компонентами – номінаціями, що становлять ЛСП “народ”. Це протиставлення за ознаками: ‘багатий – бідний’, ‘багато – мало’, ‘соціальний статус’, ‘організація суспільства’, що виражені низкою відповідних лексем, пор.:

1) народ, люд – шляхта, панство: А тепер шляхта найліпше зробить, коли добровільно зречеться своїх привілеїв, порівняється і побратає з людом, здобуде собі його довір’я [т. 47, с. 52];

2) цілий народ – одиниця; поєдинча громада – ціле плем’я; ціла громада – один чоловік: … відносини до женщини можуть послужити найліпшою характеристикою, найліпшою мірою розвитку як цілого народу, так і поодинокого чоловіка [т. 46(1), с. 71];

3) народ – попівство, духівництво, народ – інтелігенція: Маси не тільки інтелігенції, але й простого народу розуміють добре, що ми насамперед русини, а потім австріяки [т. 44(2), с. 533];

4) нація – стадо: … людська громада тратить характер суспільності, нації, а робиться стадом [т. 45, с. 436].

Семантична і стилістична кваліфікація, експресивність лексем мотивована синтагматикою наукового або художнього контексту, у першому з яких спостерігаємо тенденцію до термінологізації лексем народ, нація, народність, національність, суспільність, а в другому – до синонімічного слововживання лексем народ, юрба, маса, мир, натовп із відтінком розмовності.

Третій розділ “Асоціативність ЛСП “народ” у наукових і художніх текстах Івана Франка” присвячено дослідженню переносних значень лексем, об’єднаних в АП “народ”.

У структурі АП “народ” виокремлені лексичні номінації, вжиті в переносному значенні із семами ‘народ’, ‘люди’.

Поєднуючись із дистрибутивними означеннями слов’янський, руський, чеський та ін., лексеми порода, організм, табір вказують на поняття національної належності: … в оборону пригнетених та покривджених пород слов’янських (русинів в Росії, Галичині, Угорщині, словаків в Угорщині, поляків в Росії і проч.) [т. 45, с. 72]; … унія прищепила в руський національний організм [т. 46(2), с. 195 – 196]; … гарячковий подих глибокозатаєної, але запеклої національної боротьби, в якій обидва табори напружують усі свої сили, а табір чеський, хоч вдає іноді, що він покривджений, гноблений і перебуває під загрозою, здається мені насправді сильнішим [т. 46(2), с. 230 – 231].

Із поняттям народ асоціюється вислів національна сила: Русини по віковім гніті починають здвигатися яко свідома національна сила щораз більше [т. 46(1), с. 438].

Стосунки між різними націями, народами репрезентує авторська метафора із семантичним стрижневим словом море, пор.: Очевидна річ, українська народність буде мати на вибір: потонути в московському чи польському морі [т. 46 (2), с. 266], а також використаний біблійний мотив, який відбиває міжетнічні стосунки: Ми гаряче бажаємо взаїмності, любові і єдності слов'ян, бо бачимо грозу спільного всім ворога, а сожаліємо над безумною гегемонією, а то й насилієм брата над братом, народу над народом [т. 46(1), с. 437].

На позначення нижчого соціального прошарку І. Я. Франко використовує вислови метонімічного змісту робучі руки, рід білих негрів, хлопська шкіра, людські руки, мужицтво, пор.:  Звісна річ, тоді се була невелика штука, бо робучі руки були дармі. Та й ще з тих робучих рук була друга вигода [т. 15, с. 194]; … це для того, щоб не припинився рід білих негрів, бо це було б невигідно для капіталу [т. 44(1), с. 73]; … хлопська шкіра – жилавий матеріал …[т. 44(1), с. 324]; … про чудесне збудування міста (Паталіпутри, столиці буддизму) без помочі людських рук [т. 46(2), с. 42]; … Єсли під народом розуміти простий люд, мужицтво, то єсть це зовсім природно, що ані “Nova Reforma”, ані “Gazeta Narodowa” о його правдивім успосібленню майже нічогісінько не знають [т. 46(1), с. 344 – 345] та ін.

І. Я. Франко широко послуговується етнонімами русини, рутенці (іст. В Австро-Угорській монархії – офіційна назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України), українці, москалі (розм. Росіянин), пор.: … складалася майже з самих тільки русинів [т. 15, с. 9]; … про українців та соціалізм [т. 15, с. 36]; прихильність до москалів як народу слов’янського [т. 46(2), с. 312]; Галицькі рутенці - прошу завважити - се не жодна етнографічна, ані історична, се чисто технічна назва [т. 15, с. 13].

АП поповнюють метафори (дієслівні, іменникові – генітивні як один із різновидів, прикметникові); метафоричні перенесення на позначення великої кількості людей; метафори із соматичним компонентом; метонімічні перенесення; порівняння; фразеологізми; “крилаті вислови” біблійного походження та інші засоби творення художньо-образної мови.

Використовуючи метод синонімічної заміни конструкцій, вичленовуємо дієслівні метафори, які акумулюють семи на позначення:

-               руху: ‘повільне переміщення’ → сунеться плем’я твоє; в чоботах до церкви люди потягли; плив потік людський; ‘йти напролом’ → валить народ юрбами, поперли всі юрбою, перлись люди; ‘різко входити’ → впала до шинку юрба; ‘скупчуватися’ → густо тухольського народу роїлося;

-               дії: ‘грізне, голосне мовлення’ → реве народ сердитий, весь народ зареготався, люд регоче, люд став горлати;‘тихе мовлення’ → гомонів народ; ‘говорити нісенітниці’ → народ плете бог знає що; ‘вбивати’ → люд трупом стелють люті тамерлани, рубати людей, я утискать народ сей, рвать буду; ‘визволяти’ → вирвать люд мій на волю; ‘знищувати’ → вирвать з корінням; ‘поневолити’ → вороги народ скували, людськість в пута скута; ‘надихати, заохочувати’ → будив народ свій до життя; ‘творити’ → кують будущину народу; ‘об’єднувати’ → в’яже людей докупи; ‘просвітити’ → відкрити людям очі; ‘розгледіти’ → розколупати ближче до людей; ‘саджати за грати’ → тюрми поначиняєте молодими людьми;

-               стану: ‘невдоволення чимось’ → вся громада застогнала; ‘зневірятися’ → народ зачинає опускати руки; ‘ненависне ставлення’ → народ холодним, майже вражим оком глядить та ін.

В основу класифікації прикметникових метафор покладено також принцип синонімічної заміни. Прикметникова метафора – засіб увиразнення певної ознаки об’єкта мовлення (‘знедолений люд’ → брудний люд, ‘поневолений люд’ → люд закутий, ‘бідна громада’ → гола громада, ‘поважний рід’ → високий рід, ‘слабкі, знесилені племена’ → підбиті племена, ‘розгнівана юрба’ → оружна та п’яна юрба, ‘непостійні працівники’ → перепливаючий люд, ‘знесилені роботою’ → висохлі люди, ‘сучасні люди’ → живі люди).

Менш уживана в досліджуваних текстах, порівняно з дієслівною і прикметниковою, іменникова метафора, побудована на асоціаціях із явищами природи, фауни (І наче той, що тоне і в знесиллі // Шукає гілки, корня, стебельця, - // Так я між лиць тих в пестрій люду хвилі // Шукаю щиро дружнього лиця [т. 2, с. 135]), представниками тваринного світу, біблійними персонажами (О дай вам господи, рутенські вівці, всім // Зійтися радісно у стадові однім, // А тому стадові дай пастиря благого,// Який би порівну стриг всіх вас до одного! [т. 3, с. 335]; Відреклись нас сильні світу – // і князі, і воєводи, – // кинули Христове стадо, [за мамоною біжать. Наші пастирі духовні // поробилися вовками, // Шарпають Христове стадо] // І отруту в душі ллють [т. 3, с. 74]).

Генітивні словосполучення – метафори, метонімії представлені загальновживаними усталеними зворотами (батьки народу, велика міць народу, свідомість народа, серце народу, цвіт народу, іменем народу, душа народу). Особливість іменникової метафори – активізація соматичних компонентів, таких, як: очі (Якби могучість, щастя і свобода // Відмірялись по мірі крові й сліз, // Пролитих з серця і з очей народа, - // То хто б з тобою супірництво зніс? [т. 2, с. 185]), плечі (Чи одну, чи другу двигати на своїх плечах – для народу нема великої різниці [т. 44(1), с. 119]), кров, тіло (Століття йшли, // І кров лилась під зубцями коліс, // В огні кострів живе шкварчало тіло… [т. 4, с. 55]), серце (Хто зна, може би Твій спів, знаний всім, загрів народу серце [т. 23, с. 264]), спина (Нехай той люд потомлений // хоч трохи підпочине, // нехай та згорблена спина // ярмо важкеє скине! [т. 3, с. 44]), сльози (В той великий час тирани // Бачать сльози міліонів, // Чують болі міліонів // І тонуть у людській крові [т. 4, с. 382]), людське лице (… по улицях рідко видно було чоловіка, а де і показалося людське лице [т. 14, с. 380]), уста (… гомоніло з тисячних уст [т. 15, с. 229]), людська голова (… в тім сичучім вапні, в людських руках і головах - у всім тім жиють духи сильні, таємничі [т. 15, с. 266]), людська нога (… не стояла ще людська нога від нащаду світу [т. 16, с. 155]) та ін.

У досліджуваних текстах стильової ваги набувають загальномовні метафори, зокрема, іменникові номінації на позначення великої кількості людей (здвиг, сила, збір, валом, стиск, тьма, валка, юрба, маса, отара, рій, товпа, море, маса, гурт, повна обора, громада, сутолока та ін.): Ось вже стало вечоріти. // Бачить Дон-Кіхот, а шляхом // Валка дивного народу // Проти нього пил мете [т. 4, с. 242]; Хвильку йшли ще так у парі, // Аж притрафивсь на базарі // Стиск народу, там вони // Буцімто згубились жваво [т. 5, с. 144].

Семантику ЛСВ слів, належних до АП “народ”, розвивають порівняльні конструкції на зразок народ, мов паралітик; дурні, а не люди; роблять людиська, як ті коні в кираті; люди ходили, як потруєні; реве народ, мов грім; вся юрба за ним, мов лава; мов муравлисько село кишить; робив, немов машина та ін.: Народ глядить на бояр, мов пастухи на вовка [т. 16, с. 78]. Спостереження над порівняннями, до структури яких входять слова народ, люди, показують поширене вживання аналізованих лексем.

Своєрідним є застосування І.Я. Франком вислову бути похожим на людину із семантичним відтінком значення ‘привести в належний стан’: Взяв наш лицар шмату й цеглу // Та й ну терти, дряпать, шкрябать, // Поки зброя прадідівська // Стала на людей похожа [т. 4, с. 180].

Переносне значення компонентів порівнянь, зафіксованих у мовотворчості І. Я. Франка, детермінує їхній зміст.

З погляду аксіологічного метафоричне слововживання пов’язане переважно з негативними оцінками, що можна пояснити соціальною спрямованістю наукових і художніх текстів І.Я. Франка (змалювання людського гніву, увиразнення зображення людського горя, акцентування на больових відчуттях людини тощо).

Зіставлення АП із ядерним компонентом народ у науковому і художньому текстах дає підстави для висновків про функціонування лексики з переносним метафоричним значенням в обох досліджуваних функціональних різновидах ідіостилю І. Я. Франка. Специфіка художнього тексту зумовлює кількісне переважання метафоричних конструкцій на позначення понять ‘народ’, ‘люди’, ‘нація’ тощо. Метафоризація, притаманна науковим текстам І. Я. Франка, зумовлена не тільки специфікою формування наукового стилю української літературної мови у другій половині ХІХ ст., а й особливостями художньо-образного мислення письменника.

Виконане дослідження дало підстави зробити такі висновки:

Щодо природи ЛСП та АП, специфіки ієрархічної організації цих категорій, немає єдиної думки в сучасних дослідників. Хоч моделювання полів широко застосовують у дослідженні лексико-семантичної системи, а також художніх текстів, констатуємо розбіжності у використовуваному категорійному апараті, невиробленість критеріїв моделювання полів, зокрема, ЛСП та АП.

ЛСП “народ” показове для наукових і художніх текстів І.Я. Франка. Специфіка наукових текстів письменника виявляється у ЛСГ, до яких належать лексеми із семами: 1)‘форма національної та етнічної єдності’: народ/нáрід, які асоціюються з ЛСВ слів стадо, організм, порода, табір, брати; нація, національність, що асоціюються з ЛСВ лексеми елемент; народність, що асоціюється з ЛСВ слова море; рід, раса, плем’я; 2) лексеми із семою ‘населення країни, жителі держави’: народ, люди, які асоціюються з ЛСВ слів мужицтво, мужик, хлопська шкіра, робучі руки, рід білих негрів, душа; люд, людність, людськість, населення, людці, суспільність, громадськість, чоловіцтво; 3) ЛСГ із семою ‘люди, переважно у великій кількості’: народ, загал, натовп,  які асоціюються з ЛСВ слів маса, мільйон, міліон. Зафіксовані слова відповідають загальномовній лексичній нормі, а також відбивають особливості Франкової мовотворчості, що засвідчує характерна сполучуваність, метафоричне слововживання лексем.

Ядро ЛСП “народ” у наукових текстах становить лексема народ із сукупністю ЛСВ, а також слова люди, люд, людність, людськість, народність, національність, нація. Ці вербалізовані поняття – об’єкт досліджень у наукових студіях І. Я. Франка, оскільки в них порушуються проблеми громадськості, суспільства, життя і формування нації в період європейського національного пробудження.

Науковий текст І. Я. Франка відповідає канонам наукового стилю західного варіанта української літературної мови. У ньому простежуємо структурно-семантичні елементи публіцистичного та художнього стилів. Саме цим можна пояснити функціонування назв рід, раса, плем’я, стадо, що становлять периферію досліджуваного ЛСП.

Структурування ЛСП “народ” на основі текстових джерел передбачає виділення компонентів за ознакою ‘соціальна характеристика’ на зразок робочі/робучі руки, хлопська шкіра, мужицтво і под.

Наукове мовомислення письменника відбиває високий ступінь асоціативності, про що свідчать зафіксовані метафори, метонімії із компонентом народ.

Непродуктивні щодо творення метафор та метонімій такі конкретні поняття, як суспільність, громада, громадськість.

ЛСП “народ”, сформоване на основі художніх текстів І. Я. Франка, об’єднує спільні з науковими текстами ЛСГ. Специфікою художніх текстів є актуалізація номінацій із загальною семою ‘населення країни, жителі держави’: народ, населення, люди/люде що асоціюються з ЛСВ слів рутенці, рутенські вівці; Христове стадо, людська натура, нетямучі раби, бунтівничі уми, брати; люд, людність, людськість, чоловіцтво. Сема ‘форма національної та етнічної єдності’ у семантичній структурі лексеми народ репрезентована в художніх текстах словотвірними і лексико-семантичними варіантами: народець, народики, рід, плем’я, раса, громада, суспільство, суспільність. На позначення семи ‘люди, переважно у великій кількості’ у художніх текстах автор використовує низку емоційно-експресивних синонімічних назв: натовп, юрба, юрма, загал, толпа, товпа, мир, які асоціюються з ЛСВ слів маса, купа, мільйон, міліон, людський збір, пестра люду хвиля.

У поетичних текстах значення слова народ ‘форма національної та етнічної єдності’ є рідковживаним, натомість активізується ЛСВ із семами ‘населення держави, жителі країни’, ‘люди, переважно у великій кількості’.

Ядро ЛСП “народ” у художніх текстах І. Я. Франка репрезентують лексеми народ, люди, люд, громада, мужицтво, чоловіцтво. Менш активні, порівняно з науковими текстами, абстрактні назви нація, суспільність, суспільство, громадськість.

У наукових та художніх текстах І.Я. Франка засвідчено прямі значення лексеми народ та номінацій, що належать до відповідних ієрархічних парадигм.

Спільними компонентами ядра ЛСП “народ” у наукових і художніх текстах І. Я. Франка виступають лексеми народ, люди, люд. Структура досліджуваних ЛСП розрізняється за кількісним і якісним наповненням. У наукових текстах переважають лексичні номінації абстрактного характеру, що тяжіють до термінологічної лексики, а в художніх – образні слововживання, які формують індивідуально-авторські АП: використовуючи біблійні образи стада, овець, письменник уводить їх до порівняльних конструкцій, чим досягає індивідуальної інтерпретації загальномовних образів.

Розгалужене АП “народ” становить виразну ознаку ідіостилю І. Я. Франка.

Зміна правописної норми (пор. діалектизми із загальнолітературним слововживанням у зібранні творів І. Я. Франка у 50-ти томах) не впливає на результати нашого дослідження, позаяк не змінює семантики слів. Як у наукових, так і в поетичних та художніх текстах І. Я. Франка фіксуємо використання діалектизмів і загальнолітературних лексем. Порівнявши поетичні тексти (першодрук збірки “З вершин і низин” і відповідні поетичні тексти видання творів І. Я. Франка у 50-ти томах), простежуємо відмінності в оформленні слів народ, люди, людськість, мир, проте свідомого викривлення значення досліджуваних лексичних одиниць не спостерігаємо.