Концептуалізація фразеологічного соматичного коду в східнослобожанських і східностепових говірках : Концептуализация фразеологического соматического кода в восточнослобожанских и восточностепных говорах

Краткое содержание

У вступі представлено загальну характеристику роботи, названо проблематику, обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, наукову новизну дослідження та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження фразеологізмів з концептом-соматизмом” визначено місце й характер соматичної фразеології у загальномовному фразеофонді; критично проаналізовано вітчизняну та зарубіжну наукову літературу з сомофразеології; окреслено пріоритетні напрямки вивчення соматичних ФО; простежено динаміку наукової думки при дослідженні названої групи стійких зворотів; з’ясовано методологію лінгвістики сьогодення, зокрема характер фразеологічних пошуків; висвітлено зміст понять фразеологічна картина світу, код культури.

Соматична лексика – невичерпне джерело вторинної номінації фразеологічної системи багатьох мов світу. Соматична фразеологія становить великий шар (близько 30 %) фразеологічного складу будь-якої мови (Р. Вайнтрауб). Різні аспекти вивчення СФ у своїх роботах висвітлювали М. Алефіренко, В. Архангельський, В. Жуков, М. Копиленко, О. Куцик, О. Левченко, В. Мокієнко, Л. Ройзензон, О. Селіванова, Л. Скрипник, І. Тимченко, М. Шанський та ін. СФ досліджують на матеріалі різних мов і їх діалектів. Учені приділяють багато уваги порівняльно-зіставному аналізу фразеологічного матеріалу з метою окреслити специфічні національні риси мовних і концептуальних картин світу різних етносів (Т. Геворгян, М. Горди, Ю. Долгополов, Ж. Оміралієва, В. Скнар, Н. Стрілець, Т. Чете, В. Шевелюк).

Загальна тенденція сучасних наукових розвідок із фразеології – залучення значної екстралінгвальної інформації з метою розглянути фразеологізми в контексті культури, звернутися до різних аспектів національно-культурної семантики компонентів ФО, окреслити спільні та специфічні риси фразеологічних картин світу (ФКС) різних народів (Н. Арутюнова, Г. Брутян, Л. Ковальова, О. Кубрякова, В. Мокієнко, В. Телія, В. Ужченко та ін.). 

У сучасній лінгвістиці провідним визначають принцип антропоцентризму, згідно з яким у структурі мови знання організовано за аналогією до людських уявлень про навколишній світ. Загальновизнану думку про наскрізну антропоцентричність мови підтверджує особливий зв’язок людини з довкіллям, вербалізованим фразеологією, оскільки ФО зображує певну реалію багатовимірно, а не лише називає її. Наприклад, звороти жити на всю губу, рукою подати, роботи по горло, активно вживані в досліджуваному ареалі та по всій Україні, – яскраві ілюстрації сказаного. Фраземи як вторинні найменування вже названих реалій обов’язково пропущені крізь призму різноманітних психоемоційних станів людини.

Фразеологія – органічний елемент, важлива ланка мовної й відповідно концептуальної картин світу, хоча виокремлення останніх як складових досить штучне й умовне, оскільки актуальним є погляд на загальний образ світу як певну цілісність. Словосполучення „фразеологічний образ світу” чи „фразеологічна картина світу” – це, швидше, наукова модель, аніж термін, що позначає певний фрагмент дійсності; проте саме існування фразеологічної системи, насамперед метафори, на основі якої переважно постають стійкі сполуки, є свідченням різноманітності в кодуванні й трансляції інформації (О. Левченко). ФКС можна окреслити як вибіркову, фрагментарну (на відміну від лексичної системи, яка відзначається всезагальністю), у ній завжди залишаються певні лакуни, хоча деякі сфери щільно заповнені фразеологічними відшаруваннями. Звороти з компонентами-соматизмами вербалізують різноманітні концептосфери, це простежуємо розглядаючи фразео-семантичні групи „Людина”, „Розумова характеристика людини”, „Загальна характеристика зовнішнього вигляду людини”, „Внутрішні якості людини”.

Фразеологічний фонд мови значною мірою спрямований на показ негативних рис індивіда: більшість сомофразеологізмів східно-слобожанських і східностепових говірок акцентують увагу саме на людських вадах: як прищ на носу́ „дуже докучливий, неприємний” (Лутугине), ні з лиця́ ні з ро́сту „невиразний, негарний” (Старобільськ), не дружи́ти з у́хами, жарт. „бути глухим” (Павлівка), голова́ на па́лкі в кого, ірон. „про дуже худу людину” (Калмиківка) й ін. Пейоративне забарвлення – релевантна ознака фразеологічної картини світу.

У колективній підсвідомій пам’яті мовних носіїв зберігається інтертекстуальний зв’язок ФО з певним кодом культури, який експлікує мова. Виділено такі базові коди культури: антропоморфний, соматичний, часовий, просторовий, предметний, біоморфний, космологічний, акціональний, числовий, ономастичний. Їхні межі нестабільні, коди культури здатні до взаємопроникнення, зокрема знаки соматичного коду представлені в просторовому: три дні лі́сом, три дні по́лем, а там і руко́ю пода́ти „дуже далеко” (Проїждже), под бо́ком „близько” (Анадоль), під [са́мим] но́сом „дуже близько” (Біле). Соматичний код культури можна розглядати як базовий. Номени частин тіла, їх специфічні властивості, характерні ознаки, що, крім називання, несуть у собі значущі для культури смисли, представлені символьними функціями соматизмів, створюють відповідний культурний код, який широко реалізовано у фразеологічному фонді мови.

Концепти-соматизми мають різний ступінь фразеотворчої продуктивності. Це пояснюється тим, що частини тіла можуть бути протиставлені за різними ознаками і що тіло людини – несиметричне не лише з погляду анатомії та фізіології, але й мови та культури (Г. Крейдлін). Чим вагоміша частина тіла у свідомості діалектоносіїв, тим частіше й легше відбувається процес фразеологізації цього соматизму, адже в наївній картині світу спосіб сприйняття навколишнього середовища має пріоритетні позиції перед дійсним станом речей. Такі назви внутрішніх органів, як підшлункова залоза, трахея, не вживають у фразеологізмах, оскільки пересічна особа їхнє призначення й розташування в організмі може пояснити лише приблизно, що не сприяє створенню яскравих образів та асоціацій. Ми не зафіксували в досліджуваному ареалі зворотів з цими соматизмами, не відшукали в „Словнику фразеологізмів української мови” (2003), „Фразеологическом словаре русского языка” за ред. О. Молоткова (1986), немає їх і в аналізованих нами діалектних джерелах.

Соматичний код культури в східнослобожанських і східностепових говірках репрезентовано стійкими словосполученнями з такими соматизмами, як бік (бок), борода, брова (брови), волосся (волоси), вуса (уси), вухо (ухо), в’язи, голова, горло, груди (цицьки), губа, душа, живіт (живот), жила, жолудок (шлунок), зад (задниця), зуб, кишка, кість (кость), коліно, кров, кулак, лапа, лице, лікоть (локоть), лоб, мозок (мозг, мозгі), морда, ніготь (ноготь), ніс (нос), нога, око (глаз), палець, печінка (печонка), піднебіння, плече, потилиця (затилок), пузо, пуп (пупок), п’ята (пятка), ребро, рот, рука, селезінка, серце, слина (слюна), спина, тіло, хребет, шия (шея), шкіра (кожа, шкура), щока (щека), язик. Названий культурний код формують також звороти з назвами-субститутами соматизмів (башка́, катяло́к, копи́та, ла́сти, мамо́н тощо), які широко представлено в ареалі. „Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу” В. Ужченка й Д. Ужченка (2005) містить 921 соматичний зворот, що за кількісними показниками складає 15 % від загального реєстру. За нашими підрахунками, у східноукраїнському ареалі активно вживають близько 1520 фразеологізмів з компонентами-соматизмами.  

У другому розділі „Роль концепту-соматизму в становленні внутрішньої форми й загальної семантики фразеологічного звороту” аналізуємо концепт як базове поняття когнітивної лінгвістики та його роль у формуванні смислової структури фразеологізму, розглядаємо соматичні символи у фразеології ареалу, з’ясовуємо співвіднесеність назв частин людського тіла з архетиповими уявленнями українського народу. 

Концептуалізація – важлива складова розумово-пізнавальної активності людини. Вона полягає в осмисленні й усвідомленні різноманітної інформації, яка спричинює появу концептів, концептуальних структур, як наслідок – концептуальної системи індивіда загалом.

На сьогодні в науці єдиної, визнаної всіма вченими дефініції концепту не існує. У найзагальнішому вигляді концепт можна представити як базове ментальне утворення, покликане репрезентувати смислову й культурну інтерпретацію світу певною спільнотою. 

Одним з напрямків фразеологічних студій є розгляд компонентного складу ФО: цьому присвячено кілька дисертаційних робіт останніх років (В. Бойко, О. Каракуця, Ю. Лебеденко, І. Подолян, А. Пономаренко, Д. Ужченко, З. Унук, Н. Щербакова та ін.). Увагу фразеологів спрямовано на стрижневий компонент стійкого звороту, що мотивує й експлікує загальну семантику останнього та тлумачиться як концепт.

АФО з концептами-соматизмами як складні ієрархічні утворення в семантичному мовному просторі своїм загальним значенням репрезентують різноманітні абстрактні концепти, наприклад, бідність – копі́йки за душо́й нема́ (Бобрикове), неробство – ві́ника в ру́ки не бра́ти (Литвинівка), красу – хоть з лиця́ во́ду пий (Щастя), доброту – до́бре (до́броє) се́рце (повсюдно).

У сучасній лінгвістиці загальновідомим є положення, що фразеологічна семантика, зважаючи на всю її складність, зумовлена комплексом значень компонентів звороту. Фразеологізм трактують як самостійну мовну одиницю з єдиним цілісним смислом, який мотивують усі слова-складники, хоча й різною мірою. Водночас учені часто підкреслюють утрату компонентами ФО їх первісного значення, адже новостворене стійке сполучення набуває нової узагальненої семантики. З останнього твердження представники різних фразеологічних концепцій роблять неоднакові й інколи протилежні висновки, оскільки лінгвістичний статус компонента фразеологізму – одне з основних дискусійних питань фразеології. У роботі обстоюємо думку, що компоненти-соматизми АФО повністю не десемантизуються, є словами, унаслідок чого вони відчутно впливають на формування цілісного смислу стійкого культурно відзначеного звороту.

Семантика досліджуваних ареальних фразеологізмів з концептами-соматизмами переважно прогнозована, багато з них мають живу внутрішню форму, більшості виразів притаманний значний указівний заряд. Діалектоносії співвідносять певний соматизм з виконуваною функцією, яка прозора та ясна. Особливо це стосується паралінгвальних фразеологізмів, у яких міміка, жести та рухи відіграють значну роль, наприклад: нахлобу́чити гу́би (Антрацит); [і] ру́ки скла́сти (Олександрівка); схопи́тись за го́лову (Новобіла) й ін. У таких зворотах поряд з переносним значенням (що не виводиться з суми планів змісту компонентів) може співіснувати одночасно його пряме значення (дорівнює сумі планів змісту компонентів). Зазначене явище отримало назву суміщена омонімія у сфері фразеології (Л. Ройзензон, І. Абрамець). Фразеологія жестів і міміки посідає окрему нішу в загальному шарі соматичних фразем. За нашими підрахунками, у досліджуваному ареалі функціонує понад 80 таких стійких висловів.

Під час тлумачення ФО відбувається процес декодування концептуальних структур, залучених для творення фразеологізму. У великій кількості соматичних фразем основне денотативно-сигніфікативне значення мотивовано відповідним концептом. Наявність у складі фразеологізму компонента рука відразу викликає асоціації з активністю індивіда. У фразеології східнослобожанських і східностепових говірок цей соматизм широко концептуалізується у стійких зворотах (93 ФО), які переважно репрезентують різноманітні смисли концепту праця. Культурні уявлення про фразеолексему рука можна звести до двох базових стереотипів народної свідомості – уміння виконати певну роботу (ма́йстер на всі́ ру́ки від ску́ки, рука́ми го́ри зверне́) та відповідно невміння (ру́ки забу́ли приши́ти, ру́ки кучеря́ві, ру́ки зза́ду ви́росли). Серед фразеологізмів з концептом рука найчисленнішими в говірках є звороти на позначення людини, неспроможної до виконання роботи, або ледаря (понад 25 одиниць). Кількісна перевага цих ФО свідчить про стереотип засудження неробства й негативне ставлення до осіб, не здатних до праці.

Роль семантично стрижневого компонента ФО притаманна не кожному соматизмові, хоча всі вони постають джерелом експресивності аналізованих зворотів. У ФО дура́к і ву́ха холо́дні „людина, що висловила нерозумну думку”, зашкорба́на на бо́су но́гу „про жінку, яка видається старшою за свої роки” соматичні компоненти не є активними елементами формування інтегрального значення звороту. І. Подюков слушно підкреслює, що для більшості ФО розмовно-побутової мови характерно, що їх образи перебувають на поверхні й безпосередньо мотивують семантику, експресію звороту. Але природа цих образів така, що вони суціль дозволяють розуміти значення фразеологізмів по-різному. ФО, у яких соматичний компонент виконує суто виражальну експресивну функцію, мають імовірну семантику, що інтерпретується залежно від мовної компетенції комунікантів.

На формування загального фразеологічного значення активно впливає символ. Наявність символьного елемента в структурі ареальної ФО значно збільшує її культурну значущість. До символів належать такі компоненти фразеологізму, що зберігають семіотичне навантаження в будь-яких текстах культури. Соматизм як складник АФО помітно автономний, наділений самостійними символьними й асоціативними характеристиками. Не всі соматизми – символи, адже культурна традиція позначає символьними маркерами лише найбільш значущі й важливі для суспільства реалії.

Соматичні символи постали на ґрунті найдавніших міфологічних уявлень про світобудову; вони виражають загальнолюдські архетипи – вроджені психічні структури, вияв родової пам’яті, історичного минулого етносу, людства, їхнього колективного позасвідомого, що забезпечує цілісність і єдність людського сприйняття та виявляється в знакових продуктах культури (у вигляді архетипових образів). Згідно з антропоморфною моделлю Всесвіту людина й Космос становлять єдність і абсолютно точно відтворюють одне одного. Звідси бере початок символізація соматизмів: кожну частину тіла людини, тілесну рідину співвідносять із певними фрагментами Всесвіту. Кров символізує воду, легені – повітря, кістки – землю, голова – небо, нерви – вогонь, живіт – море, ноги – землю, рука – владу тощо.

Волосся в багатьох традиціях – символ сили. З волоссям пов’язані особливі звичаї та повір’я. На сході України дитині до року зазвичай не підстригають волосся, щоб у подальшому воно було густим. У фразеології ареалу цей соматизм часто не виконує приписуваної йому символьної властивості й функціонує для характеристики зачіски. Про людину з рідким волоссям або лису мешканці ареалу кажуть: дві волоси́ни на три переко́сини, три волоси́ни в ку́чу зби́лись, кучеря́вий без воло́с, жарт. (д´ід к’е‌اпку не^и з’н´імаاjе даاже^и ў хаاт’і ‌‌‌│маاjе моاдну при^ечоاску │куче^ир’аاвиĭ без^с во^алоاс [Луб’янка]).

Завдяки символізації компонент-соматизм стає семантичним центром фразеологізму, однак не всі соматизми-символи активні під час фразеотворення. Виразного символьного наповнення позбавлені такі компоненти АФО: вухо, в’язи, груди, коліно, лице,  плече, п’ята, хребет, шкіра, щока.

Архетипи як знаки культури традиційно класифікують у вигляді бінарних опозицій. Соматизми належать до архетипових символів, які сформувалися на основі давніх протиставлень: голова і ноги пов’язані з верхом і низом, очі – зі світлом і пітьмою, рука – з архетиповою моделлю лівий – правий.

Символи-соматизми голова і ноги як верх і низ є одним з основних семантичних протиставлень у слов’янській мовній картині світу та в досліджуваному ареалі. Верх має такі символьні ознаки: „гарний, добрий, добробут, родючість, щедрість, життєдайність”, а низ характеризують ознаки „поганий, лихий, відсутність добробуту, злидні, смертність”. Традиційно голову (верх) окреслено позитивно, а ноги (низ) – негативно. Безпосередньо давню опозицію верх – низ відтворено в образах ФО поста́вити / переверну́ти з ніг (ног) на го́лову, вста́ти / переверну́тися з ніг (ног) на го́лову, які типові для мовлення носіїв досліджуваних говірок.

Архетипову опозицію лівий – правий також позначено виразною амбівалентністю, вона належить до основних протиставлень стародавньої міфології. Поняття лівий співвідносне з такими ознаками, як „слабкий, неправильний, невпорядкований, непарний” і т. ін., а правий – з атрибутами „сильний, правильний, упорядкований, парний” тощо. Уявлення про якості архетипів лівий – правий закорінено у фразеологічному фонді досліджуваних говірок, який являє собою тривале міфологічне моделювання навколишньої дійсності, наприклад, здє́ланий (зро́блений) лі́вою руко́ю; роби́ти лі́вою ного́ю; плю́нути че́рез лі́ве плече́; вста́ти з лі́вої ноги́; два сапога́ па́ра [і оби́два на лі́ву но́гу]; пра́ва (пра́вая) рука́. За нашими підрахунками, у східноукраїнському ареалі активно функціонує близько 12 виразів з концептом лівий і зовсім незначна кількість ФО з концептом правий. У деяких фразеологізмах компоненти лівий і правий безпосередньо не співвідносять з названою архетиповою моделлю, наприклад: да́ти лі́вою пя́ткою в пра́вий ніс, жарт. „побити”, лі́вою пя́ткою перехрести́тися „зрадіти через несподіване полегшення”.  

У третьому розділі „Смислові та культурні особливості фразеологічних одиниць із соматичним компонентом у східнослобожанських і східностепових говірках” представлено специфіку фразеологічної соматичної семантики; проведено зіставний аналіз досліджуваної групи ФО з відповідною фразеологією інших говірок української мови, окремих слов’янських мов і їх діалектів; розглянуто назви-субститути соматизмів як компоненти ФО; висвітлено діахронійний аспект сомофразеології ареалу.

Інтегральний метафоричний зміст соматичних фразеологізмів переважно співвідносний з прямим смислом концептів-соматизмів. Загальну семантику стійких зворотів позначено функціональними властивостями певної частини тіла людини, а також фоновими знаннями мовців про названі реалії, культурними нашаруваннями й стереотипами. Сомофразеологізми часто постають на основі орієнтаційних метафор (термін Дж. Лакоффа, М. Джонсона), які пов’язані з просторовими відношеннями, із протиставленнями на зразок верх – низ, усередині – зовні, центральний – периферійний. У соматичному шарі лексики основою внутрішньої логічної організації постають партонімічні відношення, які репрезентують ієрархію, взаємозалежності між реалією та її частиною й експлікують чинні зв’язки в предметному світі.

Соматизм голова належить до емоційно-інтелектуальної категорії. У людській свідомості цей орган осмислено як певне вмістилище, якісна характеристика змісту якого слугує ключем до розуміння семантики всієї ФО. Фразеологізми з компонентом-соматизмом голова активно функціонують у мовленні мешканців сходу України: нами зафіксовано 205 таких зворотів. Варіантно-синонімічна група фразеологізмів із загальною семантикою „дурний” об’єднує такі компоненти-складники уявного вмістища, яким постає голова, – білка, бублики, вальти, вітер, галька, гулі-гулі, гуси, дев’яносто дев’ять, дзвони, дятел, жужалка, зайці, капуста, кисіль, компот, мак, маргарин, метелики, міні-бікіні, мусор, мухи, оленка (народна назва жука), опилки, попіл, пуля, реп’яхи, руби та штиб, сіно, сквозняк, сміття, снаряд, соловейко, солома, сто пудів диму, тридцяте люте, труха, февраль, цвіркуни. Наприклад: бу́блики в голові́ в кого, в голові́ маргари́н у кого, у голові́ сквозня́к у кого тощо. Фразеологізми представленої структурно-семантичної моделі активні в інших українських говірках та в інших мовах і діалектах, що засвідчує подібність стереотипних уявлень про ознаки людської розумової неповноцінності, пор.: нижньонаддніпрянське сі-сі-сі в голові́, ти́рса в голові́; лемківське в голо́ві тендері́ца, ма́ти отру́би в голо́ві; російське діалектне в голове опилки (мякина, обрубки, требуха); білоруське діалектне з мухамі ў галаве; польське ktoś ma fiołka w głowie, ktoś ma siano (sieczkę, trociny) w głowie; чеське mít v hlavĕ (mozku) hrachovinu.

Показово, що „Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу” В. Ужченка й Д. Ужченка (2005) не фіксує практично жодного меліоративного фразеологізму з компонентом-соматизмом голова для характеристики людини з розумовими здібностями. Названо лише ФО бита голова на позначення „бувалої, з досвідом людини”. За нашими підрахунками, у східноукраїнському ареалі активно вживають близько 15 зворотів для репрезентації особи з меліоративними розумовими потенціями (голова́ не ті́ки для ша́пки, голова́ фури́че в кого, з кльо́пкой в голові́ тощо).

Згідно зі стереотипними уявленнями українського етносу лице –  „візитна картка” людини, найпоказовіший репрезентант її зовнішніх ознак. У досліджуваних говірках про негарного кажуть: ні з лиця́ ні з ро́сту (л´еاнка н´і з ли^ец´аا н´і з роاсту │а пеاрва заاм’іж виاшла [Біловодськ]); ні лиця́ ні фігу́ри; лице́ як ке́рзовий сапо́г. У різних мовних ареалах названі уявлення, експлікуючись у знаках вторинної номінації, набувають власної образної інтерпретації, пор.: середньополіське лице як видушений лимон; російське діалектне побитое лицо „обличчя, побите віспою”; польське na twarzy mu diabeł groch młócił.

Для слов’ян концепти душа й серце – концентроване вираження емоційно-духовної сфери, унікальні культурні поняття, що постійно вербалізуються в повсякденному спілкуванні. В українській картині світу серце як джерело емоцій відіграє першорядну роль, водночас, наприклад, в африканській наївній картині світу емоції локалізовано в печінці та носі, у французькій – у селезінці.

У східнослобожанських і східностепових говірках фразеологізмів з компонентом душа доволі багато (понад 80 ФО), а їх семантична палітра характеризується різноманітністю. Душа – alter ego людини, своєрідний показник її внутрішнього „я”, важливий носій певного етичного ідеалу. Як складова індивіда вона посідає унікальне місце, ототожнюючись з особистістю, з її сутністю. Ці уявлення експліковано ареальними фразеологізмами, у яких концепт душа репрезентує особу, а атрибутивний компонент – її якості, риси характеру, будь-які морально-етичні властивості, наприклад: соло́менна душа́ „безвольна людина”; душа́ накрохма́лена в кого „хто-небудь не витримує найменших труднощів”; цига́нська душа́, жарт. „любитель подорожувати”.

Фразеологізмів з соматизмом спина небагато і в досліджуваних говірках (31 активно вживана ФО), і в загальномовній ФКС, однак вони – важливі репрезентанти стереотипних психоментальних особливостей українського народу. В ареалі наявні вислови із затемненою або напівзатемненою внутрішньою формою. Їхня семантика не мотивована функціональними властивостями названої частини тіла людини, вона зрозуміла обмеженій кількості мовців, які мешкають на спільній території, тобто ФО відбивають реалії, що знайшли своє вербально-фразеологічне вираження в кількох населених пунктах, наприклад: верба́ на спині́ ви́росла в кого, жарт. „хто-небудь замерз від довгого купання”; суши́ти (грі́ти) розпи́ли [спино́ю], гірн., ірон. „байдикувати, нічого не робити”, розпи́л – дерев’яна затяжка, яку використовують для шахтного кріплення. Останній фразеологізм репрезентує виробничу специфіку шахтарського краю, де функціонують вислови, що відображають професійну мову й жаргон гірників. Ці стійкі словесні комплекси засвідчують своєрідність АФО досліджуваних говірок.

Сомофразеологія широковаріантна: варіантами іменного соматичного компонента можуть бути численні експресивні синоніми, що визначають загальну конотацію виразу. Фразеологічні назви-субститути частин тіла людини пейоративно марковані, мають зневажливо-іронічне забарвлення, часто жаргонний характер. Серед назв-субститутів соматизму ноги активно вживані в досліджуваних говірках жаргонні номени ла́сти та коньки́: ла́сти заверну́ти (скле́їти, сплести́, загну́ти, здви́нути); ла́сти відки́нути (одки́нути); коньки́ одки́нути (відда́ти). Їхнє використання констатуємо в багатьох обстежених населених пунктах ареалу. Донором подібних зворотів є мовлення криміналу, у жаргоні якого лексема ласти позначає ноги або руки. Субститутами назви очі постають жаргонізми баньки́, бе́ньки (бе́ні), бе́льми, бе́беки (бе́бики), бо́цаки, ви́шеньки, глабази́ща, зе́нькі, наприклад: бе́беки (бе́бики) вилупля́ти „широко відкривати очі”; бе́ньки (бе́ні) витріща́ти (вилупля́ти); витріща́ти бо́цаки; глабази́ща ви́лупити. Уживання названих лексем значно посилює емоційність висловлення.

Для з’ясування динамічних процесів актуальним є зіставлення різночасових дискурсів. У 1898 р. було опубліковано працю „Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии: очерки по этнографии края” за редакцією В. Іванова. Робота містить багатий ідіоматичний і паремійний матеріал, сомофразеологію „в широкому розумінні” (Ф. Медведєв, Л. Скрипник, М. Шанський). Ми зосередили увагу передовсім на обрядодіях, адже вони – найближче підґрунтя багатьох ФО. Більшість сомофразеологізмів є суміщеними омонімами: певні реальні обрядові дії або назви обрядів трансформувалися в стійкі словесні комплекси, зокрема весільні, становлення яких можна представити таким ланцюгом: колишні реальні дії учасників → назва обрядодії → ФО. Найменування аксіональних елементів обряду – найпродуктивніші у творенні фразеологізмів, наприклад: кланятися в ноги, мити руки, класти на голову калач, бити по рукам, розплітати косу.

У праці ідіоматично-паремійний соматичний фонд складають понад 300 зворотів, які активно функціонують у досліджуваному ареалі та в загальнонародній мові: з пусти́ми рука́ми; мазну́ти по пи́ці; за дурно́ю голово́ю та й нога́м нема́ споко́ю тощо. У названому джерелі представлено також фразеологічно-паремійні одиниці, які сьогодні не вживають, їх можна кваліфікувати як застарілі або рідковживані, наприклад: косою маяти „дівувати”; ревізька душа „особа, занесена в список для нарахування подушної плати”; висне пузо в чого „про тупорогий місяць, що віщує сніг або дощ”; бить ручку „цілувати руку на знак пошани”. Порівняно з фразеологічним соматичним матеріалом представленої праці сучасний фонд говірок значно розширився, з’явилося багато зворотів зі зниженою, іронічною, жартівливою, жаргонною конотацією, наприклад: па́льці вє́єром, зу́би ши́фером; шлакобло́к на го́лову впав кому; револю́ція в животі́; пили́ть мозг (мозгі́) кому тощо.

Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки:

Мова культури побутує в певному ареалі, у нашому випадку – у східнослобожанських і східностепових говірках. Фразеологічний виокремлений, удоступнений і систематизований говірковий фонд пропонованого дослідження – семіотичний механізм, у якому мова кодує власні ціннісні та соціально значущі норми, вироблені й усвідомлені етносом визначеного ареалу. Здавна людина проектує будову й особливості власного тіла на світоустрій, „олюднюючи” його, що зумовлює антропоморфізм вербалізації матеріального світу колективною свідомістю. Ці уявлення знаходять своє відображення в знаках вторинної номінації. Домінантна позиція концепту Людина в ідіоматичному фонді діалектної мови ареалу безсумнівна, тому назви частин людського тіла відіграють винятково важливу роль у процесах номінації. У східнослобожанських і східностепових говірках сомофразеологія посідає чільне місце (близько 1520 ФО), що є надійною базою для всебічного когнітивно-культурологічного аналізу.

Соматична лексика, формуючи інтегральний зміст стійких зворотів, має різну амплітуду фразеоактивності. У досліджуваних говірках найактивнішим соматизмом постає голова (205 ФО), великий масив ФО формують концепти око (125), нога (111), вухо (98), рука (93). За даними „Словника фразеологізмів української мови” (2003), у літературній сомофразеології найбільшою фразеоактивністю позначено лексеми око (336 ФО), голова (246), рука (208). У подальших наукових розвідках, присвячених цій проблемі, під час когнітивно-контрастивного вивчення можна спиратися на матеріал східноукраїнської сомофразеології з метою окреслити ступінь і особливості інтеграції чи диференціації українських ареальних фразеосистем, показати їх зв’язки з екстралінгвальною дійсністю.      

Значно інтенсифікувалися дослідження з різних питань діалектної української фразеології, домінантна риса яких – методологічні зміни. Семантику ареального стійкого звороту інтерпретовано на тлі етнокультурних дискурсів, у когнітивно-контрастивному висвітленні, відбуваються активні пошуки способів представлення культурно-етимологічного аспекту в діалектних лексикографічних джерелах. Проте сьогодні відчутним є брак розвідок, присвячених глибокому компонентному аналізові АФО, тому постала необхідність всебічно подати фразеологічний соматичний код названих говірок, який ще не був об’єктом окремої монографічної розвідки, що й засвідчує представлена дисертація.

Фразеологія – органічний елемент мовної й відповідно концептуальної картин світу. Фразеологічна картина світу – це, швидше, наукова модель, аніж термін. Існування фразеологічного фонду мови репрезентує різноманітність у кодуванні та трансляції культурної інформації. ФКС східнослобожанських і східностепових говірок формують місцеві та загальномовні фразеологічні вербалізми. Її специфіка полягає в широкому вживанні мовцями ареалу соматичних усно-розмовних зворотів стилістично зниженого, просторічного, а то й жаргонного плану, однак ступінь впливу нормативної літературної мови на діалектну фразеологію постійно збільшується. У досліджуваних говірках функціонують фразеологічні ареалізми з концептами-соматизмами, що мають місцеву прив’язку, коли мотивація їх внутрішньої форми здійснюється з опорою на реалії східноукраїнського регіону або особливості світобачення його мешканців. Такі фразеологізми складають вислови з професійної мови або жаргону гірників (суши́ти / грі́ти розпи́ли спино́ю „нічого не робити”, розпи́лом по голові́ торо́хнутий „дурнуватий”) та вислови, семантика яких зрозуміла обмеженій кількості мовців окремих населених пунктів (посиді́ти на спині́ „поспати”, верба́ за вуши́ма росте́ в кого „хтось довго купається”, гри́зти п’я́тки „жалкувати за чимось”, уме́рти з відкри́тим о́ком „дуже здивуватися”). Ці стійкі словесні комплекси репрезентують своєрідність сомофразеологізмів східнослобожанських і східностепових говірок.

У складі АФО концепт-соматизм не десемантизується повністю, є словом, яке відчутно впливає на формування цілісної семантики звороту. Компонент-соматизм діалектного стійкого виразу підлягає різним семантичним трансформаціям у процесі його фразеологізації, але соматизм зберігає основні домінанти свого значення. Роль семантично стрижневого компонента ФО притаманна не кожному соматизмові, хоча всі проаналізовані номени частин людського тіла впливають на конотацію ареальних зворотів.

Соматичний код культури можна вважати базовим: споконвіку тіло людини було джерелом пізнання й осмислення світу. Тому концепти-соматизми сприймаються на тлі глибокого вертикального культурно-національного контексту, що дозволяє побачити їх в історичному та часовому зрізі. Це підтверджує й аналіз ідіоматично-паремійного матеріалу праці „Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии: очерки по этнографии края” (1898). Близько 75 % соматичних зворотів, характерних для мовлення східних слобожан 100–150 років тому, функціонують і сьогодні в досліджуваному діалектному ареалі. Відчутною є також якісна та кількісна динаміка у фразеофонді сучасних східнослобожанських і східностепових говірок: число сомофразеологізмів значно зросло, певні фразеологічні вербалізми вийшли з ужитку, з’явилося багато нових зворотів зі зниженою, жаргонною конотацією.  

Назви частин людського тіла – символи парних (часто антонімічних) груп понять: рука – праця / неробство, язик – балакучість / мовчазність та ін. Символи-соматизми як стрижневі фразеотворчі елементи відповідно параметризують і фразеологічні ареалізми, у яких відчутними стають образність, імпліцитність змісту, архетиповість, семантична багато-значність, характер детермінації між концептами-соматизмами й глибиною їх вертикального культурно-національного контексту. Соматизми належать до архетипових символів, які сформувалися нерідко на основі давніх бінарних протиставлень. Соматична символіка тотожна для більшості етносів, що спричинено природною схожістю фізіологічної будови та психічної діяльності будь-якої людини, проте форми її вияву в процесі фразеологічно-культурного кодування, її роль у створенні та мотивації загальної семантики вторинних ареалізмів своєрідна.

Універсальний характер аналізованої соматичної фразеології зумовлено універсальністю первісного відчуття тілесності. Об’єктивність діагностування специфіки сомофразеології обраного ареалу значною мірою залежить від широти міжмовного зіставлення, зокрема з фіксаціями діалектних словників української, російської, білоруської, польської, болгарської, чеської мов. Порівняльний аналіз засвідчив, що сомофразеологізмам притаманна відчутна міжмовна семантико-образна еквівалентність, значні кількісні показники.