Словотвірна ідентичність / варіантність української медичної термінології : Словообразовательная идентичность / вариантность Украинской медицинской терминологии

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дисертаційного дослідження, схарактеризовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, висвітлено їхню апробацію, вказано джерела фактичного матеріалу та окреслено структуру роботи.

У першому розділі „Медична макросистема термінів як складова загальнолітературної мови” з’ясовано проблемні аспекти функціонування і розвитку сучасної української медичної термінології; уточнено зміст та обсяг таких категорій, як „варіант”, „інваріант”, „варіантність”, „варіювання”; здійснено дискурс в історію вивчення тотожності (варіантності) мовних одиниць та систематизовано різні погляди на проблему класифікації досліджуваних лексем у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві; вмотивовано доцільність розгляду словотвірно ідентичних термінів у сучасній мові медицини.

Теоретичним підґрунтям для дослідження дериваційних процесів у терміносистемі медицини став сучасний концептуальний апарат словотвору.

Єдиної думки в українському мовознавстві на сутність варіантності ще й досі немає. Відмінності щодо основних видів видозміни пояснюються тим, що не визначено загальноприйнятих критеріїв виділення варіантних одиниць на різних рівнях мови. Якщо для встановлення акцентологічних і фонематичних меж варіювання лексеми висувається вимога часткової звукової тотожності, то морфологічною межею такого процесу, на нашу думку, є подібність    (тотожність) морфологічної структури й морфемної бази складових частин, які передбачають повний збіг важливих морфем (кореня і словотворчих афіксів)  у кожному варіанті.

Відомо, що видозмінювання (варіювання) мовних одиниць – явище, характерне для всіх ярусів мовної структури, оскільки складовими слова (терміна) є фонетична, лексична і граматична сутності. Проте найбільш продуктивне воно в лексиці, яка активно вбирає в себе зміни, що відбуваються у різних мовних підсистемах. Матеріальна сторона (оболонка) лексеми взаємопов’язана з її лексичним і граматичним значеннями. Відповідно, будь-які зміни позначаються насамперед на будові слова, тобто морфологічна структура лексем залежить від функціональних особливостей афіксальних морфем. Заміна одного із граматичних значень іншим, що найчастіше супроводжується видозміною звукового складу слова, не призводить до виникнення нової лексеми (лексем), оскільки реальне (первісне) значення (зміст) залишається незмінним. Слово-термін набуває лише іншої форми, доповнюючись окремим незначним елементом у зовнішньому оформленні, при цьому не порушуючи своєї цілісності. Отже, основне (центральне) значення при словотвірно ідентичному варіюванні залишається сталим.

Спостереження засвідчують, що в сучасній українській медичній термінології, як і в загальнолітературній мові, є низка лексем, утворених за допомогою певних префіксів чи суфіксів, ідентичних за значенням. Новоутворене слово-термін лише набуває іншої звукової форми, не змінюючи свого змісту (розріз – розрізування, знежирений – обезжирений). Утворення такого типу кваліфікують у мовознавстві як (спільно-) однокореневі пари, синоніми й т. ін.,     з чим ми не погоджуємося через те, що: 1) споріднені слова мають різне лексичне значення, хоч і тісно пов’язані між собою; 2) синонімами є найчастіше різнокореневі слова; 3) синонімічні пари різняться між собою: а) відтінками значень; б) емоційно-експресивним забарвленням; в) стилістичною маркованістю; г) різним ступенем активності в мові; ґ) здатністю сполучатися з іншими словами.

Досліджувані нами пари мають спільний корінь і мінімальні відмінності у своїй будові, характеризуються абсолютно тотожним значенням. Вони є результатом паралельних словотвірних процесів у межах спільної твірної основи. Відмінності у словотвірному оформленні спільнокореневих одиниць виявили можливість тієї самої твірної основи поєднуватися з кількома однотипними (або різними) словотворчими формантами, яким властиве спільне словотвірне значення (досліджувач – дослідник, діагностик – діагност). Видозмінювання форми тієї ж лексеми в межах одного словотвірного процесу і спільного словотвірного значення можливе лише за умови однотипних словотворчих формантів: або префіксів (безсистемний – несистемний), або суфіксів (оглядання – огляд), або рідше – конфіксів (знеболення – обезболення, обезболювання) чи постфіксів (старіти – старішати – старітися). Такі видозміни дериватів ми називаємо словотвірно ідентичними парами, або термінами-варіантами.

У другому розділі „Словотвірна ідентичність префіксів у медичній термінології” проаналізовано словотвірну ідентичність префіксів у мові медицини, досліджено префікси зі значенням протилежності, інтенсивності ознаки, неповноти виконуваної дії та перебігу в часі, обґрунтовано словотвірні форманти з кількісним значенням.

У медичній термінології в утворенні двох чи кількох паралельних словотвірних типів беруть участь і власне українські префікси, і префікси іншомовного, найчастіше греко-латинського, походження. Так, запозичені й слов’янські префікси, приєднуючись до спільних твірних основ, досить часто виступають виразниками явища словотвірної ідентичності / варіантності в сучасній українській медичній термінології. Проте префіксальні терміноелементи у словотворі медичних термінів становлять невелику тематичну групу, порівняно з суфіксальними.

Ідентичність словотворчих префіксів характеризується такими ознаками, як:

– однакові префікси, приєднуючись до різних твірних основ, які належать до однієї частини мови, виражають тотожне словотвірне значення;

– різні словотворчі префікси, поєднуючись з тією самою твірною основою, утворюють терміни з однаковим значенням і функціонують як рівноправні, взаємозамінні.

Аналіз словотворчих засобів, вживання похідних слів із ними в наукових, навчально-методичних, художніх, публіцистичних текстах дає підставу стверджувати, що не всі префікси мають однакову словотворчу продуктивність: з-поміж них є досить продуктивні форманти й такі, що відзначаються нижчим рівнем продуктивності.

Першу групу репрезентують префікси (запозичені й власне питомі), яким властиві значення протилежності (без- (збез-, обез-), не- (зне-), проти-; а-, анти-, де- / дез-, диз- / дис-, ір-), зменшеності або збільшеності (макро-, мікро-, міні-, моно-, полі-, бі-; не-, багато-, мало-, високо-, низько-, кілька- й ін.), інтенсивності (гіпер-, екстра-, супер-, ультра-; пре-, над-), часового перебігу та просторових координатів (під-, по-; до-, перед-; після-, пост-).

Чи не найбільшою продуктивністю з-поміж власне питомих префіксів відзначається префікс без-, який вказує на відсутність певної ознаки, якості, позначеної похідною основою. За допомогою префікса без- у поєднанні із суфіксами -к, -н, -ість, -ок, -ник, -ство утворюються терміни-іменники: безсоння, безпліддя (безплідність), безболісність, безпам’ятство та ін. Напр.: Зварич першим підвів голову і подивився запаленими від невилитих сліз і безсоння очима на Чізмару (М.Івасюк); А він пашів жаром так, що в безпам’ятстві вже чи й розпізнав її (О.Гончар); В офіційній медицині материнка звичайна рекомендується при безсонні, гастритах із пониженою кислотністю та безкислотності шлунка (І.Носаль).

Зазначена конструкція (префікс без- + основа) більш продуктивна у творенні так званих термінів-прикметників, оскільки характеристика поняттям, явищам, ознакам дається насамперед за допомогою прикметника (безбілковий, безживний, безопераційний, безногий, безрукий, безчуттєвий). Нерідко терміни-прикметники із префіксом без- можуть переходити в розряд прислівників (безболісний → безболісно). Паралельно із префіксом без- досить часто функціонує префікс не- (безпігментний – непігментний, безструктурний – неструктурний, безрецептний – нерецептний). Хоча, на нашу думку, всі ад’єктиви з префіксом без- виражають загальне словотвірне значення „позбавлення, відсутність того, що назване мотивуючим іменником-основою”, а з префіксом не- – „заперечення ознаки, вираженої мотивуючим компонентом”. Як абсолютні словотворчі форманти функціонують у медичній термінології власне український префікс не- (зне-) та запозичений а- в межах словотвірного значення „відсутність характерних рис, визначених твірною основою”. Таке явище характерне для прикметникових основ переважно іншомовного походження й похідних від них іменників (аритмічний – неритмічний; атиповий – нетиповий). У межах спільного значення протилежності групуються також український префікс не- та запозичений префіксоїд ір-. Проте ці форманти відзначаються низькою продуктивністю у медичній термінології (ірраціональний – нераціональний, іррегулярний – нерегулярний).

У префіксальному словотворі типовими ідентичними префіксами є без-, збез-, зне- й обез-, які разом із суфіксами -и- або -і- виражають відповідно словотвірні значення – „зробити якимсь, позбавити чогось”: знеболити (знеболення, знеболювання) – обезболити (обезболення, обезболювання), знекровити (знекровлення) – обезкровити (обезкровлення), знепліднити (знепліднення) – обезпліднити (обезпліднення) та „стати якимсь” (безплідний – знепліднений, збезводнений – зневоднений – обезводнений, збезсиліти –    знесиліти – обезсиліти). Напр.: Мавра, обезсилена, не годна тяжко робити, відшукувати людей своїх теж тепер не в силі (О.Кобилянська); Добре      ошпарені листки борщівника сибірського прикладають як обезболююче            при ревматизмі (І.Носаль).

Спільну твірну основу можуть мати  український префікс проти- та запозичений формант анти-. Приєднуючись найчастіше до прикметникових основ, ці префікси характеризуються повною тотожністю й означають протилежність, протидію, ворожість, заміну (противірусний і антивірусний, протидіуретичний і антидіуретичний, протикорозійний і антикорозійний, протимікробний і антимікробний). Такі терміни взаємозамінні й паралельно функціонують у науковому стилі без будь-яких обмежень, оскільки префікси анти- і проти- не вносять у семантику додаткових розрізнювальних функцій щодо єдиного семантичного значення. Лексемам із префіксом проти- більш властиве конкретне значення, а з префіксом анти- – узагальнене, абстрактне. Напр.: Помідори містять кислоти, що мають жовчогінні, сечогінні, антимікробні та протизапальні властивості, а також речовини  протисклерозної та антирадіаційної  дії  (Із газети). У сучасному українському термінотворенні досить виразно простежується тенденція до функціональної активізації питомо українських формантів. А тому, будучи семантично прозорішим для носіїв української мови, префікс проти- широко вживається в національній медичній термінології, конкуруючи з формантом анти- (противиразковий, протиенцефалітний, протизапальний, протималярійний). Напр.: Ще в „травнику” 1771 р. згадується, що квіти конвалії діють снотворно, протисудомно, слаблять, ягоди мають протималярійну дію (З.Болтарович). Цей префікс активно вживається і з українськими основами, і з основами іншомовного походження. У структурно-семантичній групі термінів зі значенням заперечення префікс анти- семантично близький до українського префікса не- (антигігієнічний – „який суперечить (не відповідає) нормам гігієни” – негігієнічний; антисанітарний – несанітарний).

Префікси де- / дез, диз- / дис- також виражають спільне словотвірне значення протидії, заперечення, протилежності. Вони розрізняються частотністю, регулярністю вживання, а також додатковими семантичними ознаками. Такі запозичені форманти надають новоутвореним термінам, окрім значення ліквідації дії чи наслідку, ще й значення зворотного процесу щодо того, що виражає мотивуюча основа іншомовного походження: дегазація, дегельмінтизація, дезінтоксикація, дезінфекція, деконцентрація, деструкція.

Семантичну групу зі значенням зменшеності або збільшеності утворюють терміни з препозитивними елементами макро-, мікро-, міні-, моно-, полі-, бі-. Префіксоїди мікро- і міні- зумовлюють семантичні зміни в утворюваних основах, що виявляються у зменшенні певної величини (мікродослід, мікроелементи, мікроскопія, міні-блок, мініметр, мініатюрність). Поєднуючись з тією самою твірною основою, ці форманти можуть бути рівноправними, тобто взаємозамінюватись: мікромолекули і мінімолекули, мікропроба і мініпроба, мікроциркуляція і мініциркуляція. Проте особливою активністю у словотворенні медичних термінів відзначається префіксоїд мікро-; формант міні- найчастіше спеціалізується на утворенні технічних чи побутових термінів.

Характерними для творення медичних термінів є форманти бі- та полі-.  Останній префіксоїд особливо поширений у медичній термінології і відповідає слову „багато”: поліембріонний – багатозародковий; поліурія – багатосеччя; полінуклеоз – багатоядерність. Бі- у складних словах означає подвоєння ознаки (білабіальний, біваленти, бішар). Цей формант є малопродуктивним у творенні медичних термінів.

У медичній терміносистемі є й відповідні власне українські структури (багатошаровий – одношаровий, висококалорійний – низькокалорійний – некалорійний, високомолекулярний – низькомолекулярний).

Префікс під- зближується з префіксом по- тільки у структурі деяких медичних термінів із процесуальним значенням. Паралельно з префіксом по- функціонує формант про-, однак деривати з префіксом по-  визначають  певний нетривалий період дії, а з префіксом про- – точно визначений: полікарювати і пролікарювати, полікувати і пролікувати, постерилізувати і простерилізувати.

Питомі українські префікси перед- і до- позначають фізичний стан чи процес за часовою ознакою: передклінічний і доклінічний, передпологовий і допологовий та ін. Напр.: Одним із шляхів покращання якості та підвищення ефективності медикаментозної противиразкової доопераційної підготовки є додаткове використання методів фізіотерапії (Із наук. зб.); Тільки тепер він відчув смертельну втому, голод, повне душевне виснаження – сидів, мов неживий, на якійсь лаві в передопераційнім покої, доки його роздягали, й хилився то в один, то в другий бік, засинаючи (О.Сизоненко).

На рівні найвищого ступеня інтенсивності функціонально зблизилися власне питомий префікс над- і запозичений формант гіпер-, що вказують на збільшення чого-небудь проти норми: гіперчутливий (гіперосмія) і надчутливий, гіперфункціональний і надфункціональний. Проте у сполучуваності цих префіксів ще виразно простежується тенденція до закріплення їх за генетично одноплановими основами (К.Городенська): гіперфункція, гіперкомплексний і надважкий, надвисокий, надкритичний. Напр.: Суниці незамінні при склерозах, надмірному тиску (гіпертонії), кишкових захворюваннях (І.Носаль).

Менш продуктивною виявилася функціонально-семантична група українських префіксів на позначення перебування близько органів або частин органів людського організму. Це префікси о- (об-), при-, коло-. Деякі лексеми, утворені за допомогою зазначених терміноелементів, є рідковживаними або ж мають статус народнорозмовних (діалектних) назв (ошийок, ом’яззя, окістя, осердя, окісниця, охрясниця; пришлунник, придаток; привушний, прикрижовий, припахвинний, прихребетний; оматковий, навколоматковий), і лише окремі з них починають з’являтися в сучасних медичних словниках.

У третьому розділі „Словотвірна ідентичність суфіксів у медичній термінології” охарактеризовано найбільш продуктивні іменникові, дієслівні та прикметникові суфікси в сучасній українській медичній термінології.

Паралельне співіснування окремих терміносуфіксів (своєрідне дублювання), конкурентноспроможність використання нового й загальноприйнятого (традиційного) водночас, десемантизація деяких словотворчих суфіксів та ін. засвідчують існування словотвірно ідентичних наукових одиниць, які за спільної твірної основи та лінгвістичного значення мають різну словотвірну структуру. Співвідносні утворення в українській медичній терміносистемі з’являються внаслідок взаємопроникнення іншомовних елементів і пристосування їх до україномовних законів словотвору. Тобто розбіжності знакової форми в межах того самого номінанта (термінологічної одиниці) можуть виражатися й питомими суфіксами, й іншомовними. При цьому одні афікси є більш продуктивними, інші – менш продуктивними. Низькою активністю у термінотворенні медичних лексем відзначаються суфікси слов’янського походження. Однак цьому є пояснення. Нині, коли критично аналізуються іншомовні слова й тільки робиться спроба повернути заборонені й забуті питомі терміни, характерним явищем є кількісно менший шар української за походженням лексики в наукових текстах, зокрема медичних. Отож у тандемі з іншомовними суфіксами власне українські форманти утворюють пари (а то й цілі ряди) однозначних чи близькозначних термінів. Це допомагає обрати більш вдалий (зрозумілий, лаконічний, легковимовний тощо) варіант, уникнути непорозумінь, проте не позбавляє вагань з приводу „що краще і чи краще?..” в сучасній українській медичній термінології.

Першими кроками до повернення національних дериваційних процесів у досліджуваній термінології є, напр., активне використання таких суфіксів українського  походження, як: -ник (-льник), -ач (-яч), -ик (-ік)  – назви осіб за професією (винахідник, дослідник, лікувальник, медик). Напр.: …Жадан вочевидь переконався, яке то нещастя бути винахідником, залежати не від самого себе – від власної волі, знань чи фантазії – й не від білих мишей, якими сяк-так дослідників забезпечують, а від складного, майже некерованого механізму впровадження наукових розробок у практику (Ю.Щербак). До цієї лексичної групи відносимо утворення розмовного характеру – вушник, зубник, очник та ін. Поодинокі терміни, утворені за допомогою аналізованих словотворчих засобів, можуть мати паралельні форми використання: оброблювач – обробник – оброблювальник; досліджувач – дослідник – досліджувальник. Основна частина таких ідентичних за значенням пар є нормативною у сфері функціонування і не має жодних обмежень.

Український суфікс -ік (-ик) утворює іменники зі значенням особи-діяча, акцентуючи увагу на об’єкті дії (біоенергетик – біоенергетика, біохімік – біологічна хімія, психолог-практик – психологічна практика). Напр.: Біохіміки визначають гемоліз і роблять всякі інші аналізи (М.Амосов).

Цей формант може утворювати паралельні форми з твірними основами на    -ост, -ист (статистик – статист, діагностик – діагност).

Групу назв на позначення особи за медичним фахом утворює і суфікс          -іст (-ист): гігієніст, інфекціоніст, окуліст, дантист, клініцист, масажист. Напр.: Колись його вчителька, стара, мудра професор-інфекціоніст Сокол, казала їм, без п’яти хвилин лікарям, як треба боятися оптимістичних обіцянок, особливо в тих випадках, коли повної впевненості в тому, чи виживе хворий, немає (Ю.Щербак).

Малопродуктивним щодо вираження назв осіб за професією виявився суфікс-модифікатор -евт у словах фармацевт (аптечний працівник із фармаційною освітою, який виготовляє ліки; провізор) і терапевт (лікар, фахівець із внутрішніх хвороб; спеціаліст у галузі терапії).

Терміноелементи -ець, -ак  (-як), -ун, -ан(ь), -ш- формують назви осіб за особливостями характеру, внутрішніми чи зовнішніми проявами, недоліками тощо: глухань і глухач, головань і головач. Розглянуті пари іменників з такими формантами репрезентують поодинокі типи варіювання в українській мові, ширше використовуються у розмовно-побутовій сфері та художньому стилі.

Утворення із суфіксами -ик (-ік), -ник мають також відтінок розмовності і є медичними професіоналізмами. Вони позначають особу-носія певного захворювання: алергік – людина, схильна до алергії (страждає на алергію); алкоголік – той, хто хворіє на алкоголізм; інфарктник – людина, яка перенесла інфаркт міокарда; аналогічно дистрофік, діабетик, маразматик, неврастенік.

Суфікс -ик (-ік) є словотвірним формантом у термінах, що означають психологічні властивості особи, які виявляються у її поведінці з раннього дитинства: меланхолік, сангвінік, флегматик, холерик. Формант -ик (-ік) служить також і для утворення термінів, що означають тип людини за її зовнішнім виглядом (при врахуванні будови тіла людини): астенік, гіперстенік, іксотимік, циклотимік, шизотимік.

Активними у формуванні назв приладів, апаратів виступають терміноелементи грецького походження -граф і -скоп: мамограф, міограф, томограф; бактеріоскоп, бронхоскоп, гастроскоп, мікроскоп, фонендоскоп, цистоскоп. Напр.: А гастрофіброскопом не вдалося встановити, що саме: рак чи цироз? (О.Сизоненко); Оксана ладнає електрокардіоскоп – видно, хоче подивитися, як працює серце вже в палаті (М.Амосов). Терміни-іменники із суфіксами латинського походження -ор, -тор, -атор (-ятор) також означають прилад, апарат, медичний інструмент: аспіратор, дефібрилятор, дозатор, індикатор, кардіостимулятор, конденсатор, мікропроцесор та ін. Напр.: Старша сестра послужливо подала Журбі увімкнений в електромережу дефібрилятор. Він потримав його кілька секунд над нерухомим серцем, поки конденсатор наснажиться енергією для розряду в двадцять тисяч вольт, і нарешті приставив до серця (О.Сизоненко).

У творенні предметних назв конкурують між собою питомі слов’янські суфікси -ник і -ач, -ювач: вимірник – вимірювач, нагрівальник – нагрівач, обробник – оброблювач.

Терміносуфікси -анн(я), -енн(я) (-єнн(я)), -інн(я) позначають дії,  процеси, стани (загоювати → загоєння, випадати → випадіння (випадання), отруювати → отруєння, заражувати → зараження (заражування), анестезувати → анестезування). Терміни з суфіксом -аці(я) найчастіше означають конкретну дію і, зазвичай, приєднуються до твірних основ іншомовного походження: аускультація, вакцинація, ідентифікація, пальпація, трепанація та ін. Напр.: Наступним кроком у розвитку діагностики було впровадження в клінічну медицину аускультації (Із підр.).

Помітною є тенденція до активації словотвірних типів віддієслівних іменників із суфіксами -нн(я), -анн(я), -енн(я) тощо на позначення дій, процесів і станів замість широковживаного в російській мові й перенесеного на український мовний ґрунт словотвірного типу віддієслівних іменників з суфіксом -к-: діагностування замість діагностика, оброблення замість обробка і под.

Основним виразником словотвірного значення „назва хвороби чи її прояв”  є найбільш уживаний і найбільш продуктивний суфікс грецького походження        -ит (-іт, -їт): артрит, лімфангіт (лімфангоїт), неврит, остит (остеїт), отит. Паралельно з суфіксом -ит (-іт) може функціонувати формант -ія: дифтерит – дифтерія, енцефаліт – енцефалія, піодерміт – піодермія. Напр.: Дифтерит здолав Надійку Бабакову – найменшу доньку Харитини та Кирила (М.Чернявський); А для Марини – грип, сухоти, нервові розлади, серцеві хвороби. Та ще й дифтерія ... (М.Чернявський). У деяких термінологічних одиницях суфікс -ит (-іт) може бути замінений суфіксом  -оз (-аз): дерматит –  дерматоз, пародонтит – пародонтоз, поліартрит – поліартроз. Для небагатьох термінів цієї  тематичної  групи  характерна  співвіднесеність з іменниками  на -ія: анурез – анурія, ателіоз – ателія, ахроматоз – ахромія, лейкоз – лейкемія.

Словотворчий формант -ома (від грец. -õма) у медичній термінології є носієм назв пухлиноподібних розрощень тканин у людини і тварини: аденома, ангіома, гемангіома, карцинома, ліпома, міома, папілома й ін. Зрідка до окремих термінів із формантом -ома може використовуватись формант -ема: гранульома – гранулема, гліома – гліема. Більшість термінів цієї тематичної групи  співвідносяться з іменниковими утвореннями на -оз (-тоз), які вказують на пухлинопоширювальний процес, що відбувається в тканинах, органах: аденома – аденоматоз, карцинома – карциноз.

Іменникові суфікси -анн(я), -енн(я), -інн(я) (-инн(я)) утворюють медичні терміни, що позначають симптом захворювання, рідше – саму хворобу: бродіння, виснаження, запаморочення, збудження, змертвіння (омертвіння), мокротиння, облисіння. І лише деяким термінам, що утворені за допомогою розглянутих вище суфіксів, властива взаємозаміна лексемами на -от(а): блювання – блювота, мокротиння – мокрота.

У медичній термінології, особливо в усному мовленні медиків, досить часто дієслівні форми переважають над іменами дії, оскільки дієслова більш конкретно передають значення процесу й одночасно виражають значення певних відношень між суб’єктом і об’єктом дії. Такі лексико-значеннєві відношення можуть виражатися кількома дієслівними суфіксами-терміноелементами, що передають тотожні словотвірні значення. Прояв окремих словотвірних суфіксів цього плану засвідчує існування між ними явища словотвірної ідентичності: вітамін – вітамінізувати – вітамінізація, госпіталь – госпіталізувати – госпіталізація, стерилізування – стерилізувати – стерилізація та ін.

Значно важче встановлюється національна ідентичність у термінологічному словотворенні прикметників, які широко використовуються в складі медичних словосполучень, що є робочими назвами предметів, приладів, явищ, ознак, хвороб тощо. Це пояснюється тим, що в українській мові історично сформувалася своя система словотвірних типів прикметників, яка послуговується великим арсеналом словотворчих суфіксів, зокрема такими, як -н-, -льн-, -енн-, -івн-, -к-, -ч-, -альн-, -ат-, -аст- і под. Але такі форманти донедавна обмежено використовувалися для утворення українських термінів, бо, як відомо, національна медична термінологія формувалася не лише на українській мовній основі. Прикметники в нашому дослідженні не є самостійними термінами. Це складова одиниця медичних термінів-композитів: гіпертонічний, ішемічний, легеневий, серцево-судинний. Частина якісних прикметників може мати паралельні форми функціонування. Йдеться про абстрактні терміни-іменники, утворені за допомогою афікса -ість: злоякісний – злоякісність, інфантильний – інфантильність (інфантилізм). З-поміж суфіксальних прикметникових терміноелементів найбільшою активністю відзначаються суфікси -н-, -нн-, -альн-, -ивн-: гнійний, ентеральний, сегментарний, соматичний. У низці десубстантивних ад’єктивів цієї групи зафіксовано функціонування паралельних форм із суфіксом -ов-: гнійний – гнойовий, йодний – йодовий. Окремі прикметники з суфіксом -н- можуть мати паралельні форми, утворені за допомогою суфіксів -ичн- (-ічн-): алергійний (розм.) – алергічний, стенотермний – стенотермічний. Суфікси -н- і -озн- виступають ідентичними елементами у прикметниковій парі медикаментний (розм.) – медикаментозний.

Із двох термінів-прикметників на -видний / -подібний перевага надається другій формі як такій, що відповідає словотвірній системі української мови. Терміни-прикметники, утворені за допомогою елемента -подібний, можуть переходити в розряд термінів-іменників: зерноподібний → зерноподібність (зернистість), хрящоподібний → хряще(о)подібність (хрящуватість). Виявлене функціонування паралельних словотвірних форм на -ість / -подібність / -подібний зумовлює проблему вибору більш доцільної лексичної одиниці. На нашу думку, суфікс -ість є доречним терміноелементом у словотворі науково-технічних термінів (електроємність, магнітність), а суфіксоїд -подібність / -подібний – у творенні медичних термінів.

Складні композитивні утворення, для яких характерні специфічні семантико-структурні ознаки, умови й особливості функціонування, проаналізовано в четвертому розділі „Осново- та словоскладання як засіб творення медичних термінів”.

Основний принцип словоскладання полягає у виробленні та застосуванні низки стандартних терміноелементів – повнозначних частин мови. Зокрема, це основи іменників і прикметників, рідше інших самостійних слів. З-поміж термінокомпонентів є чимало іншомовних за походженням лексем, які досить продуктивно усталились в українській медичній термінології (біо-, бласт-,  мікро-,  макро-,  ендо-, гомо-, моно-, гастер-, гастро-, гемато-,  невр-, невро-, нейро- й ін.), забезпечуючи їй стислість і лаконічність. Напр.: Після спеціальної обробки скельця клалися під люмінесцентний мікроскоп, і починалися пошуки сяючих вірусних розсипів (Ю.Щербак); Внутрішньовенне застосування лазера разом з біодобавками, фітотерапією та дієтотерапією дає змогу до мінімуму звести використання антибіотиків (Із газети). Активними стають морфеми слов’янського походження водо-, крово-, багато-, дрібно-, коротко-, тепло-, швидко- й ін., утворені від східнослов’янських іменників та якісних прикметників. Напр.: Листки подорожника великого лікують захворювання верхніх дихальних шляхів простудного походження, запалення сечового міхура, зупиняють кровохаркання (Є.Товстуха).

Медичні терміни-композити можуть складатися із: власне українських твірних основ (кровотворення, лікосуміш, водобоязнь), основ іншомовного походження (офтальмоскоп, ларингомікрохірургія) та поєднанням основ слов’янського й іншомовного походження водночас (гідролікування, біомаса).

Зазвичай іменникові терміни-композити утворюються переважно з двох основ. Але для сучасної медичної номенклатури типовими стали утворення з трьох, чотирьох, п’яти й більше твірних елементів. Такі багатокомпонентні одиниці здебільшого утворені способом приєднання до складного (двокомпонентного) терміна ще однієї чи кількох основ зі структурно-значеннєвою функцією її початкової або кінцевої частини через голосний о або без нього. Складові таких медичних термінів-композитів мають переважно іншомовне походження, найчастіше – грецьке чи латинське: ангіокардіоскенографія, гастрофіброскопія, вухогорлоносознавець (оториноларинголог), езофагогастродуоденофіброскопія, цитомегаловірус.

Іменникова структура двокомпонентних формантів наявна й у прикметникових (дієприкметникових) термінах-композитах: гідрофобний, кровоочисний, психолого-медико-педагогічний. Деякі складні прикметникові терміни мають паралельні форми використання: ниркокам’яна і нирковокам’яна (хвороба), ранозагоювальний і ранозагоюючий.

Крім двослівних термінів, прикметники входять до складу багатослівних наукових виразів, що передають цілісні поняття: хронічний гнійний гайморит, гострий гематогенний остеомієліт трубчастих кісток.

Значення терміноелементів складних слів можуть бути стабільними упродовж тривалого періоду. Саме це визначає високу продуктивність і власне національних терміноелементів, і запозичених, активізує їх уподібнення та взаємозамінювання, відкриває широке поле для термінологічної діяльності в плані національної ідентичності наукової лексики  медицини.

Медичні терміни-словосполучення, як і складні терміни, виражають цілісне поняття, володіють багатством семантичної та стилістичної сполучуваності компонентів, є „знаком-повідомленням і номінативним знаком” в одній словотвірній моделі. Хоча вони громіздкі, менш економні, проте таке багатослів’я з необхідною чіткістю виражає певну наукову одиницю не тільки в граматичному, але й семантичному плані.

Утворення нових термінів у медицині шляхом словоскладання та основоскладання набуває все більшої впорядкованості та актуальності. Таке термінологічне словотворення – процес осмислений, що дозволяє контролювати й регулювати його. Це призводить до значного кількісного зростання продуктивних і поширених терміноелементів як власне українських, так і запозичених, урізноманітнює термінофонд мови медицини, дає можливість вибору щодо менш численних і непродуктивних словотворчих моделей і функціонально активних, краще пристосованих до законів української мови.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

В українській медичній термінології наявні словотвірні моделі, в яких знайшли послідовну реалізацію словотвірно ідентичні пари термінів. Це спільнокореневі слова з однофункціональними тотожними за змістом, проте різними за формою афіксами.

Характерними ознаками словотвірно ідентичних модифікацій у медичній терміносистемі є: динамічне відтворювання живих словотворчих процесів української термінології; використання однокореневих утворень того самого слова, що співвідносяться за спільним основним значенням; функціонування в ідентичній парі переважно слів одного граматичного класу; наявність таких афіксальних морфем, що виражають несуттєві відтінки значень термінів.

З’ясовано основні причини досліджуваного лінгвістичного явища: постійний взаємовплив і взаємодія різних мікросистем медичної науки, що зумовлює значну кількість двоформальних (чи більше) мовних одиниць; співіснування в термінології різних за походженням наукових понять (національних  (розмовних, літературних) й інтернаціональних); співвідносність (за значенням) літературних і нелітературних рідномовних терміноелементів; активне використання іншомовних елементів в українській медичній термінології; рівноправність двох форм мовної системи – нового та загальноприйнятого (традиційного); паралельне використання або десемантизація певних словотворчих засобів (своєрідне дублювання).

У сучасній українській медичній терміносистемі словотвірна ідентичність / варіантність властива  певним лексико-семантичним групам термінів-іменників, термінів-прикметників (рідше дієприкметникових термінів), термінів-дієслів. Найбільш продуктивними є: без- і не-, збез- і обез-, перед- і до-; не- (зне-) і а-, не- і ір-, проти- і анти-; мікро- і міні- та ін.; терміни з матеріально вираженим і нульовим афіксом; термінологічні пари з наявністю / відсутністю постфікса; терміни з наявністю / відсутністю афіксів; відіменні прикметникові утворення на -ат-, -аст-, -ист-, -ов-, -ян-, -н- (-нн-), -ев- (-ив- / -ів), -н-(ий), -ов-(ий); окремі терміни-прикметники на -уч- (-ющ-), -ач-; -ав-, -аст- (-яст-), -ист-, -уват-; -н-, -альн-, -ичн- (-ічн-), -еньк-, -есеньк- (-ісіньк-) і под.

Дериваційні процеси на рівні словотвірної тотожності в науковій мові медицини відбуваються відповідно до законів словотвору української мови, у яких використано спеціалізовані словотворчі форманти (як власне українські, так і запозичені), що відтворюють конкретне медичне поняття.

Явище словотвірної ідентичності термінологічних одиниць неоднорідне за складом. По-перше, словотвірно ідентичні конструкції специфічні для кожної частини мови; по-друге, бувають префіксальними, суфіксальними, інтерфіксальними й змішаного типу тощо.

Словотвірна тотожність медичних слів-термінів – реальне, специфічне лінгвістичне явище у словотворі сучасної мови. Це засвідчує, що чимало наукових понять (близько третини) мають більше ніж одну словотвірну мотивацію і вираження, можуть виступати ізольовано, створювати ланцюжок інших видозмін або бути самостійною складовою ідентифікаційного комплексу. Створення і нагромадження варіантних утворень, а згодом здійснення остаточного вибору – це природний процес для кожної функціональної терміносистеми. Саме така надлишковість форми дає можливість вибору більш раціонального способу вираження терміна, що загалом не суперечить вимогам загальнолітературної лексики сучасної української мови, створює своєрідний резерв щодо забезпечення формування різноманітних форм таких новотворів. Однак про перспективність варіантних утворень, їх позитивізм можна говорити лише тоді, коли вони пройшли апробацію в науковій сфері, коли їх системні ознаки ґрунтовно обумовлені з урахуванням багатьох чинників – специфіки наукового стилю, що передбачає однозначність й усталеність термінологічних понять, їх відповідність міжнародним і національним стандартам, репродуктивності, нормативної правильності, однослівності, естетичності формулювань тощо.