ОЙКОНІМІЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



Название:
ОЙКОНІМІЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Альтернативное Название: Ойконимия Ивано-Франковской области
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено й аргументовано її актуальність, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й основні методи, схарактеризовано її джерельну базу, простежено зв’язок дисертації з науковими темами, викладено наукову новизну, теоретичну й практичну цінність, наведено відомості про апробацію одержаних результатів та перелік наукових статей.


Подано також інформацію про стан дослідження ойконімікону України загалом та Івано-Франківської області зокрема.


Перший розділ «Лексико-семантичний аналіз твірних основ ойконімів Івано-Франківщини» присвячено дослідженню ойконімів Івано-Франківської області з погляду особливостей їхніх твірних основ. Саме такий лексико-семантичний аналіз уможливив встановити походження назв населених пунктів і віднесення їх до конкретного тематичного підрозділу в роботі. Твірні основи ойконімів вирізняються лексичною й граматичною неоднорідністю. Диференційний поділ ойконімікону досліджуваної території на відантропонімний і невідантропонімний дав змогу простежити продуктивність використаних загальних і власних назв та системні зв’язки в топонімотворенні, з’ясувати історичні чинники, що послугували для його утворення й закріплення за тим чи іншим географічним об’єктом. Проведене дослідження виявило всі мотиваційні моделі в ойконіміконі Івано-Франківщини.


У підрозділах «Відантропонімні ойконіми», «Ойконіми, мотивовані чоловічими іменами» та «Ойконіми, мотивовані жіночими іменами» чітко виокремлено в конкретні групи ті назви населених пунктів досліджуваної території, в основах яких зберігся чоловічий і жіночий християнський іменни́к. Докладний лінгвістичний аналіз продемонстрував не тільки традиційність у підборі твірної бази відантропонімного слов’янського топонімікону загалом й українського зокрема, а й фонетичні та словотвірні особливості, засвідчені в ойконімії Івано-Франківської області (пор., зокрема, j-ові деривати з опорним -ч- у формантній частині: Михальче ‹ антропоніма Михалець, Яремча ‹ особової назви Яремець; взаємозаміна -п- // -ф-: Стефанівка ‹ антропоніма Стефан ~ Степан).


Християнські чоловічі імена стали основою для утворення таких ойконімів: Антонівка (~ ОН Антон); Васючин (~ ОН ВасюкаВасяВасиль); Вікторів (~ ОН Віктор); Гавриляк (~ ОН Гаврило); Гарасимів (~ ОН Гарасим, Герасим); Гоноратівка (~ ОН Гонорат); Йосипівка (~ ОН Йосип); Лесівка (~ ОН ЛесьОлександр, Олег); Михалків (~ ОН Михалко); Назаренкове (~ ОН Назаренко); Олешів (~ ОН ОлешОлександр); Олешків (~ ОН ОлешкоОлексій, Олександр) і под. – усього 57 назв, близько 7%. Жіночих канонічних особових назв в ойконіміконі Івано-Франківської області засвідчено значно менше. Це такі найменування поселень: Кулинка (~ ОН КулинаКилина); Маринопіль (~ ОН Марина (Марія) та поле); Насташине (~ ОН *Насташ(х)а, пор. Настас, Анастасій); Німшин (~ ОН *Німш(х)а, пор. НімфаНімфодора); Олещин (~ ОН Олеська, Олешка); Химчин (~ ОН ХимкаЮхимія) – близько 1%.


У підрозділі 1.1.3. «Ойконіми, мотивовані дохристиянськими іменами, прізвиськами, катойконімами та етнонімами» наведено та схарактеризовано назви поселень, мотиваторами для яких стали дохристиянські імена, прізвиська, катойконіми та етноніми (290 назв; близько 37%). Наголосимо, що найбільшу частину з-поміж відантропонімних ойконімів Івано-Франківщини становлять якраз ті номени, які мають в основах дохристиянські власні особові назви. Такі топоніми вирізняються здебільшого не тільки хронологічними, а й морфологічними та фонетичними особливостями, наприклад: Бовшів, Довпотів (лабіалізація плавного); Зібранівка (від антропоніма *Собран + формант -ів-к-а); Милування (від особової назви Милован + суфікс *-ьjе); Русів, історично – Урусів (від антропоніма Рус / *Урус + формант -ів) тощо.


Низку ойконімів Івано-Франківської області кваліфікуємо як пропріальні лексеми, які утворилися від прізвиськових антропонімів, оформлених відповідними топонімними суфіксами. Сюди належать такі назви поселень, як Бабин – від ОН Баба + -ин; Борщів – від ОН Борщ + -ів; Глушків – від ОН Глушко + -ів; Джурів – від Джур + -ів; Колодіївка – від ОН Колодій + -ів-к-а; Мозолівка – від ОН Мозоль + -ів-к-а; Сапогів – від ОН Сапог + -ів і под.


Зазначимо, що досить часто буває нелегко провести лексико-семантичний аналіз таких ойконімів, оскільки чимало антропонімів, які лежать в їх основі, цілком правомірно можемо відносити до слов’янських автохтонних власних особових назв.


На онімізацію катойконімів указують складні форманти -ів-ц-і (-їв-ц-і) та -ин-ц-і (пор. Братківці ~ братківці ‘група людей, що прибула з нп *Братків чи *Братківка; Вербилівці ~ вербилівці ‘група людей, що прибула з нп *Вербилів чи *Вербилівка’; Демешківці ~ демешківці ‘група людей, що прибула з нп Демешків чи *Демешківка’; Межигірці ~ межигірці ‘група людей, що прибула з нп Межигір чи Межигірка’ і под.).


На зв’язок з етнонімами вказують тільки декілька назв поселень аналізованого регіону: Бойки ~ бойки ‘представники однієї з етнічних груп західноукраїнських областей’, Гуцулівка ~ гуцул ‘гуцул, житель Гуцульщини’.


У підрозділі 1.2. «Невідантропонімні ойконіми» традиційно розглядаємо відапелятивні, відгідронімні та відтопонімні назви населених пунктів Івано-Франківської області. Саме такі вторинні деривати становлять домінанту ойконімії території.


Підрозділ 1.2.1. «Ойконіми, мотивовані апелятивами» присвячений дослідженню найменувань поселень, в основі яких – різноманітні загальні назви (переважно в цій ролі виступають географічні номенклатурні терміни).


Відапелятивні онімні утворення становлять значну частину (проте не найбільшу) ойконімікону Івано-Франківщини. Особливості місцевого ландшафту відбито в назвах поселень: Буковець – від географічного терміна буковець, пор. укр. діал. (гуц.) буковець ‘місце, вкрите буковим лісом’, пд.-бук. буковец ‘т. с.’; Верховинаукр. верховина ‘вершина (дерева, гори)’, діал. верховина ‘місце, де починається річка’; Вигода – від апелятива вигода ‘те, що дає якийсь прибуток; зручність у чомусь, сприятливі умови’; Голинь ~ укр. діал. (зх.-укр.) голиня ‘відкрите поле’, кіровогр. голинь, голінь 1) ‘чиста, вільна від водоростей поверхня води’; 2) ‘високе відкрите місце’ і под.; Мединя – від апелятива *мединя, засвідченого в російській мові, пор. медыня ‘лука, на якій ростуть квіти’, (фольклорне) ‘якась рослина’; Міжгіря ‹ апелятива міжгіря ‘місце, простір між горами’ та багато ін.


Низка відапелятивних ойконімів Івано-Франківської області утворена внаслідок онімізації відповідних географічних термінів у формі множини. На форму pluralia tantum вказують здебільшого конкретні формальні показники – фіналі -и та -і: Голови (‹ географічного терміна голова(-и), пор. рос. діал. голова ‘витік річки, ручая’, ‘місце, де починається озеро’, ‘початок яру’); Межигаї – від апелятива межигаї, пор. укр. межигаї ‘місцевість між двома гаями’; Перекоси (~ укр. перекіс ‘покіс’); Підліски – від апелятива підлісок, пор. укр. діал. (кіровогр.) підлісок 1) ‘узлісся, клин лісу’; 2) ‘невеликий ліс’ тощо.


Часто відапелятивні назви поселень досліджуваної території складаються з двох онімних частин. Такі найменування мають переважно топонімні аналоги без ад’єктивного компонента: (Загіря-КукільницькеЗагіря ~ укр. загіря ‘місцевість за горами’; Лісна СлобідкаСлобідка ~ укр. слобідка ‘поселення в Київській Русі, на Україні і в Росії XI-XVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей і податків’; Лісна ТарновицяТерновиця ~ *та(е)рновиця *‘місцевість, на якій росте або ріс терен’ та ін.).


Характеристика ойконімікону області за хронотопними особливостями яскраво представлена онімними словосполученнями з такими атрибутивно-антонімними компонентами (переважно в препозиції), як-от: ВеликийМалий, СтарийНовий, що становлять разом зі стрижневими складниками назви бінарні протиставлення онімів. Стосовно останніх, то такі ж лексико-семантичні відношення мають інші двокомпонентні ойконіми (Верхній ВербіжНижній Вербіж ~ укр. вербіж ‘зарості верби’; Верхня ЛипицяНижня Липиця ~ *липиця *‘поле, на якому ростуть липи’ і под.).


У підрозділі 1.2.2. «Ойконіми, мотивовані гідронімами» приділено увагу найменуванням поселень Івано-Франківщини, утвореним від назв водних об’єктів. Оскільки цей топонімний клас – один із найдавніших і найстабільніших, то ця особливість властива й відповідним ойконімам. Найменування суміжних водних об’єктів ставали не тільки твірними основами місцевих ойконімів (пор. нп: Бабське – від пот. Бабський; Посвірж – від прийм. По та р. Свірж; Черемошна – від р. Черемош тощо), а й переходили на них без змін у результаті трансонімізації (наприклад, Білка, Витвиця, Вільховець, Грушка та ін.).


Мотиваторами для ойконімів слугували потамоніми (Бабянка – р. Бабянка; Ворона – р. Ворона; Річка – р. Річка; Турка – р. Турка тощо) та мікрогідроніми (Бистрець – пот. Бистрець; Буркут – пот. Буркут; Красна – балка Красна; Крива – балка Крива).


Підрозділ 1.2.3. «Ойконіми, мотивовані мікротопонімами» присвячено дослідженню назв населених пунктів Івано-Франківщини, що постали на базі контактних (мікро)топонімів. На цю ознаку вказує переважно локальне розміщення двох співвідносних топонімів (маємо на увазі їхню безпосередню територіальну близькість чи суміжність): Липиця (Рогатинський р-н) – Липа (контактний мікрогідронім) чи Липи «місце липового лісу» (урочище в сусідньому р-ні); Голови (Верховинський р-н) – суміжний струмок Головá (бас. Дністра) і под.


У підрозділі 1.2.4. «Ойконіми, мотивовані оронімами» розглянуто найменування поселень, мотиваторами для яких стали назви місцевих гір, пагорбів та перевалів. Здебільшого від контактних оронімів виникали найменування населених пунктів унаслідок трансонімізації без будь-яких фонетичних і граматичних змін (пор. Буковець – гора Буковець, Вільшаниця – гора Вільшаниця, Довжка – гора Довжка). Водночас деякі з них зазнали трансформацій (фонетичних: Вороненко – форма родового відмінка – гора Вороненка; граматичних: Замагорів – (За/магор/ів ~ гора Магора)).


Підрозділ 1.2.5. «Ойконіми, мотивовані назвами контактних поселень» присвячений дослідженню назв населених пунктів, що пов’язані з суміжними ойконімами. Відзначимо, що такий спосіб найменування поселень вирізняється великою продуктивністю. Часто у такий спосіб утворювалися назви також двох локально близьких місцевих географічних об’єктів, пор. контактні поселення Стецева і Стецівка Снятинського р-ну, причому останнє адміністративно підпорядковане першому.


У підрозділі 1.3. «Ойконіми, утворені шляхом субстантивації та онімізації прикметників» проаналізовано назви поселень, які постали внаслідок субстантивації та онімізації прикметників. Здебільшого такі оніми історично мали свої означувані компоненти, що протягом певного часу починали втрачати свої номінативні функції та зникати в результаті мовної економії. В ойконімії Івано-Франківщини граматичний процес субстантивації представлений переважно відприкметниковими однолексемними (хоч трапляються й дволексемні) утвореннями: Буковебукове; Верхнєверхнє; Закерничнезакерничне; Хоросна*хоросна*коростна (спірантизація -к- › -х- та спрощення -стн- › -сн-) тощо.


У підрозділі 1.4. «Полімотивовані ойконіми» проаналізовано назви населених пунктів Івано-Франківської області, які з теоретичного погляду можна кваліфікувати неоднозначно. Наприклад, ойконім Березівка. Його можна розглядати як:


 - мотивований (контактним) (мікро)топонімом Березів (-ов-а, -ов-е, -ов-ий) + суфікс -к-а;


 - онімізацію апелятива березівка, пор., наприклад, укр. діал. березівка, березовка ‘березовий ліс’.


Тут досліджено й такі назви населених пунктів Івано-Франківщини, як Вербівка, Вишнівка, Грабівка, Згари, Калинівка, Липівка, Ліски та ін.


Другий розділ «Структурно-семантичні типи ойконімів Івано-Франківської області» присвячено вивченню різнорідних словотворчих формантів як засобів ойконімотворення. Лінгвістичний аналіз структурно-семантичних типів топонімів будь-якого регіону дає змогу з’ясувати специфічні риси місцевих назв відповідного терену, визначити місце локальних структурно-словотвірних типів в топонімічній системі України. За дериваційними особливостями ойконімікону Івано-Франківщини виділяємо:


1. Назви поселень, утворені морфологічним способом, а саме:


а) оніми, оформлені різнорідними суфіксами (і такий різновид домінує) (пор., наприклад, Антонівка, Бабин, Бабухів, Белеїв, Білозорина, Дубівці, Креховичі, Кутище, Ямниця і т. д.);


б) ойконіми, оформлені за допомогою префіксів: Підвисоке, Підкамінь, Підмихайло, Підпечери, Підсухи, Посвірж і под.;


в) назви поселень, утворені префіксально-суфіксальном різновидом: Задністрянське, Закерничне, Залипя, Запруття, Підбіря;


г) ойконіми, утворені складанням основ: Бабинопілля, Білоберізка, Білогірка, Годи-Добровідка тощо.


2. Назви поселень, утворені лексико-семантичним способом (здебільшого від географічних термінів): Бурштин – від укр. бурштин ‘янтар’; Вигода – від укр. вигода ‘те, що дає якийсь прибуток; зручність у чомусь, сприятливі умови’; Зруб – від укр. зруб ‘місце, де був вирубаний ліс’, діал. (пд.-бук.) ‘вируб лісу: ділянка для вирубу’, ‘корчунок’; Мостище – від укр. мостище ‘місце, де був міст’ та ін.


3. Ойконіми, утворені лексико-синтаксичним способом (топонімні словосполучення). Результатом цього способу словотворення є такі назви населених пунктів Івано-Франківщини: Бабин-Зарічний – ойконім, похідний від топоніма Бабин, що в сусідньому районі, та компонента-орієнтира Зарічний ‹ прикметника зарічний; Борщівська Турка – назва поселення, означальний складник якої утворений від суміжного ойконіма Борщів (якому й підпорядковане село) та стрижневого Турка, пов’язаного з місцевим однойменним водним об’єктом, і под.


У підрозділі 2.2. «Ойконіми, утворені суфіксацією» розглянуто словотворчі форманти, використані в ойконіміконі Івано-Франківської області.


Підрозділ 2.2.1. «Ойконіми з посесивним суфіксом -ів та його різновидами» присвячено дослідженню форманта -ів і його фонетичних варіантів, які послугували для утворення топонімів зі значенням присвійності (пор., наприклад, Жуків, Комарів, Курів, Раків, Суботів, Тисів, Угринів, Якубів тощо).


Варто відзначити, на нашу думку, що суфікс -ів – найпродуктивніший в ойконіміконі досліджуваної території. За спостереженнями Д.Г. Бучка, ойконіми з цим суфіксом належать до ранньослов’янських утворень, які виникли в період розпаду родових і зародження власницьких відносин у суспільстві, тобто приблизно в 2-й пол. І тис. Загальновідомо, що цей формант надавав прикметникам значення належності певного об’єкта кому-небудь. Тому саме в площині ойконімотворення суфікс -ів був дуже продуктивний. Творення ойконімів на -ів, -ов-а, -ов-е, -ов-о тісно пов’язане з формуванням феодальних відносин, коли основною формою існування суспільства стає приватна власність на землю та засоби виробництва. В ойконімах якраз і відбивається належність землі чи поселення конкретній особі.


Поштовхом до використання топонімної моделі в називанні населених пунктів Івано-Франківщини на -ів-к-а (-їв-к-а) було те, що, по-перше, це найпростіша і найуніверсальніша формула в ойконімотворенні; по-друге, часто причиною для цього була наявність локально близького населеного пункту з тотожною твірною основою та аналогічним суфіксом належності -ів.


Про лексико-семантичне значення присвійності йдеться й у підрозділі 2.2.2. «Посесивні утворення на -ин та його різновиди». Утворення з цим формантом, як і з наведеним вище, використовували передусім для позначення просторової суміжності та опосередкованої належності топооб’єкта певній особі. Сформована вже в давньоруський період, топонімна модель на -ин виявилася дуже стабільною (Д.Г. Бучко). Ойконіми з цим суфіксом первісно мали двокомпонентну структуру, до якої входила ще назва означуваного географічного об’єкта (наприклад, двір, земля, садиба хутір тощо). Проте згодом ці номінативні складники почали зникати й занепали.


У підрозділі 2.2.3. «Ойконіми з суфіксами -ськ-, -цьк-» розглянуто назви поселень Івано-Франківщини зі словотворчими формантами -ськ-, -цьк-. Про формальну прикметниковість онімів із цими суфіксами зауважували Т.Г. Доля, Є.Ф. Теплов та ін. Хоча суфікс -ськ- із короткими формами прикметника здебільшого використовували для творення назв міст (пор., наприклад, Івано-Франківськ), водночас у складі повного прикметника усіх трьох родів (на -ськ-ий, -ськ-а, -ськ-е) він продуктивний для утворення найменувань сільських поселень.


В ойконіміконі Івано-Франківщини основна функціональна риса суфікса -ськ- – творення онімів за моделями: а) гідронімойконім: Задністрянське – назва села, мотивована тим, що поселення розташоване за р. Дністер; б) (мікро)топонімойконім: Перегінське – поселення, назва якого, вочевидь, мотивована незасвідченими місцевими онімами *Перегін чи *Перегони; в) ойконімойконім: Сивка-Калуська – назва поселення, пов’язана з суміжним ойконімом Калуш.


Про функціонально-граматичні особливості давніх назв поселень із фіналями -ча, -че (після приголосних) в ойконіміконі Івано-Франківщини відзначено в підрозділі 2.2.4. «Ойконіми з опорним -ч- у формантній частині». Отримані фактичні результати дослідження дериватів з індивідуально-посесивним суфіксом -j- переконують у правильності думок про утворення цих ойконімів від антропонімів на -ець (‹ *-ьсь): Бабче ‹ ОН Бабець; Радча ‹ антропоніма Радець; Стрільче ‹ ОН Стрілець; Топільче ‹ антропоніма *Топі(о)лець та ін.


У підрозділі 2.2.5. «Ойконіми з суфіксом -ець» розглянуто назви населених пунктів – деривати на -ець. Усі утворення з цим суфіксом розділяємо на три групи:


а) ойконіми, мотивовані (суміжними) власними географічними назвами: Вільховець – очевидно, від локально близького нп Вільхова;


б) ойконіми, пов’язані з місцевими гідронімами: Вовчинець ~ потік Вовчинець (бас. Дністра); Грабовець ~ потік Грабовець пр. Чорного Черемошу; Кобилець ~ потік Кобилець (бас. Пруту) та ін.;


в) назви поселень, мотивовані відповідними географічними термінами: Гвіздець – від незасвідченого апелятива *гвіздець ~ укр. гвізд ‹ псл. *gvozdъ ‘ліс, гірський ліс’; Студинець – від географічного апелятива студинець, пор., наприклад, укр. діал. (бойк.) студениць ‘джерело’, рос. студенец ‘джерело, криничка, колодязь’ тощо.


Надаючи і загальним, і власним назвам демінутивного значення, формант -ець починають активно використовувати в топонімотворенні в XIV-XV ст. (Л.Л. Гумецька). Водночас дослідники стверджують і про абсолютно розрізнювальну функцію цього суфікса, який, зокрема, практикували й для утворень локально суміжних топонімів з однаковими твірними основами (Г. Ґурнович).


Підрозділ 2.2.6. «Ойконіми з суфіксом -иця» присвячено аналізові функціонально й семантично подібного форманта -иця, за допомогою якого утворено 26 ойконімів Івано-Франківщини. Як і суфікс -ець, афікс -иця також вирізняється архаїчністю в слов’янському топонімотворенні. Аналогічно до «чоловічого» -ець, його «жіночий» відповідник -иця набув онімної актуальності також у XIV-XV ст., про що свідчать численні писемні факти (І.І. Ковалик). Цей формант став твірним для багатьох назв населених пунктів Івано-Франківської області, які мають локально близькі чи порівняно віддалені спільнокореневі топонімні аналоги, проте з суфіксом -ець: Бистрець (Верховинський р-н) – Бистриця (сусідній Надвірнянський р-н); Луковець-Вишнівський / Луковець-Журівський (Рогатинський р-н) – Луквиця (Богородчанський р-н) і под.


У підрозділі 2.3. «Ойконіми, утворені основоскладанням» розглянуто близько двох десятків ойконімів Івано-Франківської області, які постали способом основоскладання. Як справедливо зазначають дослідники, такі складні топоніми живі й продуктивні в східнослов’янській топонімії починаючи ще з праслов’янських часів. На території Прикарпаття складні назви поселень зафіксовано в писемних пам’ятках з XIV-XV ст. (пор., зокрема, нп Загайпіль (Коломийський р-н), Княжолука (Долинський р-н), Новосілка (Тлумацький р-н) та ін.


З-поміж інших у вказаному підрозділі проаналізовано ойконіми Нові Кривотули та Старі Кривотули, оскільки стрижневе Кривотули мотивоване антропонімом *Кривотул(-а) (первісно кривотули – рід Кривотула) у формі множини. Останнє ж, очевидно, виникло на базі словосполучення криво тулитися. Пор. ще співвідносні сучасні антропоніми укр. Кривовяз, Кривопляс, Кривомаз. Компоненти-означення Нові та Старі функціонують як елементи протиставлення.


Підрозділ 2.4. «Складені назви поселень» присвячено дослідженню складених найменувань населених пунктів Івано-Франківської області. Це переважно двокомпонентні оніми, до складу яких входить головне й залежне слово. У більшості випадків структурні прикметники в назвах мають антонімні відповідники в суміжних топонімах. Наприклад, Велика Туря / Мала Туря (Долинський р-н), Верхній Струтинь / Нижній Струтинь (Рожнятівський р-н), Горішнє Залуччя / Долішнє Залуччя (Снятинський р-н) і под. Причому, не всі складені назви поселень досліджуваного регіону, які становлять бінарні словосполучення, засвідчені в тому ж самому районі. Зокрема, нп: Верхній Ясенів (Верховинський р-н) / Ясенів-Пільний (Городенківський р-н), Нова Гута (Тисменицький р-н) / Стара Гута (Богородчанський р-н) – поселення суміжних районів.


Залежні бінарні компоненти складених ойконімів указують здебільшого на:


 – хронологічну послідовність виникнення поселення: Малий Гвіздець / Старий Гвіздець; Нова Гута / Стара Гута; Новий Мізунь / Старий Мізунь та ін.;


 – розміри населеного пункту: Велика Камянка / Мала Камянка; Великий Ключів / Малий Ключів; Великий Рожин / Малий Рожин і под.;


 – просторове розташування: Бабин-Зарічний / Середній Бабин; Верхній Березів / Нижній Березів / Середній Березів; Верхній Вербіж / Нижній Вербіж; Горішнє Залуччя / Долішнє Залуччя тощо;


 – характер гідроніма-мотиватора: Біла Річка / Чорна Річка; Білі Ослави / Чорні Ослави;


 – ландшафтні особливості: Верхній Ясенів / Ясенів-Пільний; Лісна Велесниця / Лісна Тарновиця; Лісна Слобідка / Лісний Хлібичин та ін.


У Висновках узагальнено теоретичні та практичні результати дослідження ойконімії Івано-Франківської області.


Івано-Франківська область – один з найраніше заселених західних регіонів України, про що свідчать, по-перше, лінгвістичні характеристики місцевих назв населених пунктів; по-друге, низка історичних фіксацій ойконімів області; по-третє, результати чималої кількості археологічних розкопок на цій території.


Ойконімікон досліджуваного регіону (станом на 01.01.1987 р.) нараховує 793 назви населених пунктів, які донесли до наших днів культурну і насамперед мовну інформацію Прикарпаття.


Дослідження Івано-Франківської області дало змогу простежити лінгвістичні особливості й природу механізму топонімотворення прикарпатського регіону. Результати аналізу ойконімікону підтверджують, що творення цих назв відбувалося переважно за типовими давньоукраїнськими моделями топонімного словотвору. Про східнослов’янський (український) характер ойконімної деривації яскраво свідчить низка прикарпатських ойконімів, на давність яких указують фіксації на сторінках історичних документів, зокрема: Вербівці (Wirzbowyecz, 1373 р.); Галич (Галичь, 1389 р.); Демешківці (Damszykowcze, 1373 р.); Жалибори (Желібори, 1385 р.); Калуш («... їхав до Бакоти і Каліуша», 1241 р.); Коломия («... дєржать сию Коломыю», 1240 р.); Тлумач («... и быша противоу Толмачю», 1213 р.) та ін.


Велика кількість назв поселень Івано-Франківської області протягом століть зазнавала фонетичних і меншою мірою морфологічних модифікацій (пор., наприклад: Барвінків: Barwina, 1481-1487 рр.; Богородичин: Brodiczin, Brodaczin, 1436 р.; Олеша: Holesze, 1423 р.; Пійло: «... Pójło albo Pujło, w dok. Puhiło, rus. Pijło», 1887 р.; Пядики: Педики, 1397 р. і под.). На нашу думку, основною причиною цього явища був безпосередній вплив народної етимології ойконімів, яка здебільшого не збігається з науковим поясненням тієї чи іншої назви.


На форму ойконімів області мали вплив і всілякі ідеологічні чинники. Доволі часто результатом цього ставали перейменування населених пунктів на фонетично близькі, а то й цілком інші словоформи (пор., наприклад, нп: Жовтень: Чешибіси (до 1594 р.), Єзупіль (до 1940 р.); Корнів: Корнівка, 1467-1900 рр.; Шевченкове: Святий Станіслав (Staniaław Święty), 1785-1788 рр., 1819-1820 рр.; Шевченкове: Velschicz (Велдіж), 1469 р.; Шевченкове: Альбінівка, Альбанівка, Альбінів (Albinówka, Albinów), 1785-1788 рр., 1819-1820 рр.).


Лексико-семантичний аналіз твірних основ найменувань поселень Івано-Франківщини дає можливість простежити продуктивність та системні зв’язки в топонімотворенні, з’ясувати історичні чинники, що послугували для їхнього утворення й закріплення за тим чи іншим географічним об’єктом.


Твірні основи топонімів досліджуваного регіону вирізняються лексичною й граматичною неоднорідністю. Усі назви поселень області чітко піддаються семантичній диференціації на відантропонімні (в основах яких засвідчені власні особові назви) та невідантропонімні (відтопонімні, відгідронімні та відапелятивні). Такий семантичний розподіл ойконімів дає можливість правильно кваліфікувати й пояснювати твірні основи досліджуваних найменувань. Більша частина ойконімів Івано-Франківщини мотивована власними особовими назвами (353 лексем, близько 45%). Серед них переважають утворення, пов’язані з дохристиянськими та відпрізвиськовими антропонімами (290 назв, близько 37%), що дає змогу стверджувати про виникнення ойконімів у порівняно ранній історичний період. Ця теза підтверджується також наявністю багатьох давніх фіксацій топонімів на сторінках історичних документів. Дещо менше топонімів, в основах яких засвідчені кононічні чоловічі (57 назв, близько 7%) й жіночі (6 назв, близько 1%) імена. Зовсім небагато найменувань, похідних від етнонімів (3 назви, близько 0,4%). Із чоловічого християнського антропонімікону, що послугував утворенню твірних основ найменувань населених пунктів області, вживалися імена: Іван, Максим, Павло, Петро, Семен, Степан, Якуб. Із жіночих імен засвідчено: Марія, Олеська, Юхимія та ін.


До невідантропонімних дериватів належить 387 назв (близько 49%). Зокрема, з-поміж відапелятивних топонімів області вирізняються утворення з прозорою географічною семантикою. Серед невідантропонімних назв поселень велику групу становлять дегідронімні номени. Здебільшого мотиваторами для таких nomina propria ставали місцеві водні об’єкти, назви яких унаслідок певних історичних причин переходили на поселення (явище трансонімізації). Переважно до таких гідрооб’єктів належать ріки, потоки, озера, джерела, балки тощо.


В ойконіміконі досліджуваного терену наявні назви поселень (37 одиниць, близько 5%), для мотивації яких із лінгвістичного погляду припустимі декілька віріантів. Для таких топонімів теоретично вірогідний зв’язок як із певною особовою назвою, так і з відповідним (контактним) (мікро)топонімом або ж безпосередньо конкретним апелятивом. Зазначимо, що на цю варіантну мотивацію вказують, у першу чергу, формальні показники ойконіма. Саме такі міркування змусили нас розглядати подібні лексико-семантичні й структурно-семантичні особливості досліджуваних ойконімів в окремій підгрупі.


З огляду на те, що досліджуваний регіон розміщений у передгір’ї Українських Карпат, найменування місцевих гір, пагорбів, перевалів, схилів тощо з часом переходили на новоутворені поселення. Таких номенів 13 (близько 2%).


На ґрунті ойконімікону досліджуваної області вдалося реконструювати низку слов’янських загальних та власних назв, наприклад: *Берез, *Беремян, *Биток, *Биш, *Бі(о)льшовець, *Бородиця, *Виг, *Голош(х)а, *Дов(л)пот, *Калуш, *Колінець, *Корнич, *Монастирчан, *Нарай, *Новосел, *Об(в)ерта, *Репужинець, *Чешибіс – антропоніми; *Балинче, *Берестець, *Ілька(-и), *Кудлатів, *Перегін, *Пробійнів, *Репужин – топоніми; *берестець, *бучачка, *вербовець, *витвиця, *вільховець, *кобилець, *липовиця, *поляниця, *причіл, *стаїще – апелятиви;


Словотвірні процеси в досліджуваних ойконімах відбувалися за тими ж лінгвістичними зразками, що й в інших слов’янських місцевих назвах. В утворенні прикарпатських топонімів використовуються всі відомі способи деривації: морфологічний (із домінуючим суфіксальним різновидом), лексико-семантичний та лексико-синтаксичний. З-поміж найпоширеніших суфіксів найпродуктивніший посесивний формант -ів та його фонетичні варіанти (-ев-а, -ев-е, ов-а, -ов-е, -ов-о, -їв, -ів-к-а (-їв-к-а) – близько 30%). Присвійного значення досліджуваним топонімам надавав також афікс -ин, яким оформлено близько чотирьох з половиною десятків назв поселень на -а та м’який приголосний. Порівняно меншу частину в утворенні ойконімів області становлять форманти -ець та -иця, причому ці ойконіми мають здебільшого або відгідронімне походження, або ж мотивовані контактними (мікро)топонімами. Суфікси -ськ та -цьк засвідчені в 21-му ойконімі Івано-Франківщини, що становить близько 3% від усієї кількості назв поселень досліджуваної області. Ойконіми з фіналями -ча, -че – одні з найархаїчніших типів географічних назв.


Отже, здійснений лексико-семантичний аналіз твірних основ та досліджені структурно-семантичні типи найменувань населених пунктів Івано-Франківської області дають можливість стверджувати, що система назв поселень цієї території – це успадковане з глибокої давнини своєрідне і водночас органічне явище для української мови, що постало на східнослов’янській мовній основі (здебільшого на базі місцевих діалектів) за спільнослов’янськими топонімними моделями.


 


Додатки – «Ойконімія Івано-Франківської області» – містять інформацію про походження назв і появу самих населених пунктів, зафіксованих у межах Івано-Франківської області. Тип словника – історико-етимологічний.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины