ДИРЕКТИВНІ МОВЛЕННЄВІ АКТИ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ : Директивные речевые акты В публицистических дискурсах

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, новизну, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об’єкт, методи та прийоми, теоретичне і практичне значення, структуру роботи, подано інформацію про апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення директивних мовленнєвих актів в українському і зарубіжному мовознавстві” викладено прагмалінгвістичні та лінгвокомунікативні основи дослідження директивних мовленнєвих актів, визначено поняттєво-термінологічний апарат.

Актуалізація комунікативного підходу до вивчення мовних явищ спричинила виділення в комунікативній лінгвістиці окремої категоріальної мовленнєвої системи, до складу якої входять ієрархічно пов’язані комунікативні одиниці – мовленнєвий акт, мовленнєвий жанр і дискурс, які є основоположними в дисертаційному дослідженні. Центральним поняттям прагмалінгвістики є мовленнєвий акт як засіб мовленнєвої дії та впливу на співрозмовника у процесі міжособистісного спілкування.

У дисертації мовленнєвий акт визначається як цілеспрямована мовленнєва дія, мінімальна одиниця соціомовленнєвої поведінки, що актуалізується в певній прагматичній ситуації. Основними характеристиками мовленнєвого акту вважаємо інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціональність, а його структурними складниками – пропозиційний зміст, що відображає об’єктивну ситуацію реальної дійсності й відповідає семантичній структурі речення, та іллокутивну силу, яка характеризує комунікативну спрямованість мовленнєвого акту, визначаючи його функціональний тип (наказ, прохання, пораду тощо). Для реалізації мовленнєвого акту необхідними елементами є адресант і адресат, комунікативна мета, комунікативна інтенція, комунікативна ситуація та контекст.

У відомих класифікаціях мовленнєвих актів серед найважливіших виділяються такі комунікативні поняття: інтенція мовця, комунікативна мета, спрямованість (Г. Г. Почепцов, І. С. Шевченко), соціальна мета (Дж. Ліч), перформативність (Ю. Д. Апресян, А. Вежбицька, Дж. Остін), вираження психологічного стану мовця, статусів адресанта й адресата (Л. М. Медведєва), імпліцитність чи певна сукупність указаних чинників (Д. Вундерліх, Дж. Серль).

Ми вважаємо найбільш обґрунтованою класифікацію мовленнєвих актів Дж. Серля, за якою вони поділяються на репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви, декларативи, та класифікацію Г. Г. Почепцова, який серед інших мовленнєвих актів виділяє констативи, промісиви, менасиви, перформативи, директиви, квестиви.

Сукупність мовленнєвих актів формує ієрархічно вищу комунікативну категорію – мовленнєвий жанр. У лінгвістичній науці найбільш переконливим вважається визначення мовленнєвого жанру, запропоноване російським ученим М. М. Бахтіним, який кваліфікує це поняття як типову форму висловлювання, одиницю мовленнєвого спілкування, що містить такі структурні компоненти, як тема, стиль і композиція. В українському мовознавстві категорія мовленнєвого жанру не знайшла однозначного трактування у зв’язку зі складністю виділення ядерних та периферійних мовних засобів її функціонування у вербальній комунікації.

У дисертації мовленнєвий жанр розглядається як комунікативна категорія, що перебуває в тісній взаємодії з дискурсом і мовленнєвим актом, тобто мовленнєві жанри, в яких реалізуються мовленнєві акти, формують дискурс. На жаль, у лінгвістичних дослідженнях усе ще немає одностайності у визначенні основних класифікаційних ознак мовленнєвих жанрів.
В авторських таксономіях спостерігаємо використання різних принципів та визначальних понять. Якщо Н. Д. Арутюнова, Т. В. Шмельова найважливішою класифікаційною характеристикою вважають іллокутивну мету, то М. М. Бахтін і М. Ю. Федосюк – структурні особливості,
а Ф. С. Бацевич – типи інтенцій, способи участі партнерів у комунікації, рольові співвідношення, характер реплік.

У дисертаційній праці активно використовується теорія М. М. Бахтіна, за якою мовленнєві жанри поділяються на первинні, або прості (побутовий діалог, побутова розповідь, лист, військова команда, наказ, діловий документ, виступ тощо) та вторинні, або складні, які вбирають у себе первинні жанри і виникають в умовах високорозвиненого культурного спілкування (роман, драма, наукові дослідження, публіцистичні жанри тощо). З урахуванням таксономічних ознак такої класифікації ми досліджуємо вторинні публіцистичні мовленнєві жанри, в яких реалізується адресантно-адресатна взаємодія, відображена у громадсько-політичній і суспільно-культурній сферах комунікації.

Мовленнєві жанри формують дискурс – ієрархічно найвищу комунікативну категорію, інтерактивне явище, тип комунікативної діяльності, який визначаємо як складну соціолінгвістичну категорію, що має лінгвістичну структуру, реалізуючись у дискурсивному висловлюванні, та екстралінгвістичну, інтегруючи прагматичні, соціокультурні, психологічні, паралінгвістичні та інші чинники.

Спроби деяких лінгвістів ототожнити поняття дискурсу і функціонального стилю не дали позитивних результатів, оскільки ці поняття співвідносяться з різними мовознавчими дисциплінами: перше – з комунікативною лінгвістикою, прагмалінгвістикою, соціолінгвістикою тощо, друге – з лінгвостилістикою. Функціональний стиль і дискурс реалізуються
у різних категоріальних системах: дискурс як ієрархічно найвища комунікативна категорія розглядається у взаємодії з мовленнєвим жанром і мовленнєвим актом, тоді як функціональний стиль через підстилі реалізується в мовних жанрах.

У сучасній прагмалінгвістиці виділяють різні типи дискурсів, зокрема теле- і радіодискурс, газетний, театральний, літературний, кінодискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз, рекламний, політичний, релігійний (Ф. С. Бацевич, Г. Г. Почепцов); публіцистичний (О. В. Дудоладова, І. О. Соболєва), суспільно-політичний (Н. М. Попова), авторитарний (П. Г. Крючкова), спонукальний (Л. Г. Ряполова) тощо. Ми аналізуємо публіцистичний дискурс, структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості якого реалізуються в його мовленнєвих жанрах.

Одним із основних понять дисертації є директивний мовленнєвий акт, який кваліфікуємо як волевиявлення адресанта, спрямоване на виконання адресатом спонукальної дії у майбутньому, що передбачає прагнення адресанта вплинути на адресата шляхом стимулювання виконання бажаної мовленнєвої дії та реалізацію спонукальної модальності висловлювання в межах певної комунікативної ситуації та успішне досягнення адресантом комунікативної мети.

У науковій літературі все ще не існує єдиного підходу до виокремлення класифікаційних ознак директивів. У основі відомих класифікацій лежать різноманітні критерії: ступінь вираження іллокутивної сили (Г. Г. Почепцов), семантичний критерій (А. Вежбицька, А. В. Дорошенко, М. У. Каранська, Н. В. Швидка, О. С. Шевчук), співвідношення інтересів комунікантів (Н. О. Бондарєва, Л. В. Фоміна), ініціювання мовленнєвої дії (О. П. Володін, В. С. Храковський), інтенсивність волевиявлення (Л. В. Бережан), сукупність різних прагмасемантичних чинників (О. І. Беляєва, В. Г. Куликова, М. Ф. Косилова). Виділення різних критеріїв для класифікаційного поділу директивів тільки ускладнює розуміння їхньої структури, семантики та функціональної специфіки.

У дисертації використовується прагмасемантичний класифікаційний принцип, який передбачає врахування таких категорійних понять: пріоритетність/непріоритетність позиції адресанта; корисність/некорисність дії для одного з учасників комунікації; категоричність/некатегоричність спонукання (інтенсивність волевиявлення); обов’язковість/необов’язковість виконання спонукальної дії; імпульс волевиявлення (виходить від адресанта або адресата). Градація інтенсивності іллокутивної сили в аналізованих директивних мовленнєвих актах залежить від особливостей комбінування зазначених критеріїв, що дозволяє визначити такі прагмасемантичні типи директивів, як 1) прескриптиви: а) наказ (На провокації не піддаватися і жодних заходів не вживати (День), б) вимога (Головною загрозою економічній безпеці вже давно стало рейдерство. Я категорично вимагаю встановити за рейдерство найсуворішу кримінальну відповідальність (Голос України), в) заборона (Я категорично забороняю розміщувати агітаційні намети у Києві всіх без винятку політичних сил незалежно від їх політичної орієнтації (Хрещатик); 2) реквестиви: а) прохання (Вельмишановні політики, ви декларуєте демократію? То, будьте ласкаві, втілюйте її принципи в життя (Голос України), б) запрошення (З радістю запрошуємо наших американських партнерів зосередити спільні зусилля у сферах високих технологій, енергозбереження, розвитку альтернативних джерел енергопостачання (Урядовий кур’єр), в) заклик (Я закликаю сприймати політиків не за регіональною ознакою, а лише за їхніми справами (Київський Майдан) та 3) сугестиви: а) порада (Моя порада урядовцям: щоб зберегти здоров’я нації – прислухайтеся до порад науковців (День), б) пропозиція (Для залучення інтелектуалів у науку й освіту необхідно внести зміни в Закон „Про вищу освіту” (Дзеркало тижня), в) дозвіл (Шановні учасники миротворчих операцій! Дозвольте привітати вас з Міжнародним днем миротворців ООН (Голос України), г) застереження (Уникайте мітингів, маршів протесту й інших масових демонстрацій (Дзеркало тижня).

Директиви активно функціонують у публіцистичному дискурсі, який ми розуміємо як соціально зумовлену мовленнєву діяльність комунікантів, що фіксується у друкованих текстах засобів масової інформації, реалізуючись у таких мовленнєвих жанрах, як інтерв’ю, стаття, публічний виступ, указ, наказ, постанова, розпорядження, відкритий лист, звернення, вітання тощо. Особливої уваги науковців вимагають такі мовленнєві жанри, як указ, наказ, постанова, розпорядження, оскільки у лінгвостилістиці вони переважно репрезентують офіційно-діловий функціональний стиль. Незважаючи на офіційно-ділову природу цих жанрів, на нашу думку, їх можна віднести й до публіцистичного дискурсу в межах комунікативної лінгвістики. Кваліфікуючи публіцистику як сферу інтеграції художнього, ділового та наукового типів комунікації, яка синтезує в собі їхні функції, мовні ознаки і засоби вираження, вважаємо за доцільне зараховувати аналізовані тексти до публіцистичного дискурсу. У всіх досліджуваних мовленнєвих жанрах директиви реалізуються через адресантно-адресатну взаємодію у суспільно-культурній та громадсько-політичній сферах комунікації з урахуванням основних функцій публіцистики – інформування, спонукання, переконування, пропагування, мовленнєвого впливу.

З’ясування специфіки функціонування директивів у публіцистичних мовленнєвих жанрах ми пов’язуємо з особливостями реалізації діалогічності, яка є однією з найважливіших характеристик публіцистичного дискурсу, орієнтованого як на адресованість слухачеві, так і на його відповідь-реакцію, вербалізовану в діалогічних мовленнєвих жанрах (інтерв’ю), і передбачувану в монологічних (статті, публічному виступі, указі, наказі, постанові, розпорядженні, відкритому листі, зверненні, вітанні). Формування і функціонування діалогічності в директивних мовленнєвих актах публіцистичного дискурсу обумовлюються специфікою адресантно-адресатної взаємодії.

Другий розділ „Семантико-структурні характеристики директивів у публіцистичному дискурсі” присвячено комплексному аналізу прагмасемантичних типів директивних мовленнєвих актів на матеріалі висловлювань публіцистичного дискурсу, а також дослідженню засобів вираження спонукальності в директивах та способів їх структурної організації.

Для вираження семантики спонукання в директивах, які функціонують у публіцистичному дискурсі, використовуються такі засоби: 1) морфолого-синтаксичні (морфологічні форми наказового способу дієслова і синтаксичні форми зі значенням імперативності): Зупиніться, панове, поки не пізно зберегти національне надбання України! (День); 2) лексичні:
а) частки давай, давайте, нумо: Давайте поговоримо про стратегічне та пріоритетне завдання України, яке декларують усі без винятку політики – вступ до Євросоюзу (День), б) модальні предикативи треба, потрібно, слід, необхідно: Необхідно позбутися вражаючих за розміром пільг для народних депутатів та інших можновладців (Україна молода), в) вокативи: Журналісте, захисти себе сам! Передусім – знанням законів (День),
г) займенники: Я прошу вас проголосувати всі як один за скасування всіх депутатських пільг (Україна молода), д) вставні компоненти можливо, напевно: Напевно, потрібно збирати докупи весь наш інтелектуальний потенціал, рештки нашої енергії і думати, що нам робити (День);
3) контекстуальні (визначення комунікативної ситуації, в межах якої функціонує директив): Нам просто необхідно створити комфортні умови для людей з ідеями, вчених, аби вони наповнювали й перерозподіляли інтелектуальну ренту (Дзеркало тижня) та 4) просодичні (спонукальна інтонація, яка виражається в посиленні голосу на спонукальному члені): Досить чвар, колеги-політики, припиніть суперечки і продуктивно працюйте, у нас дуже багато проблем (Дзеркало тижня).

У цьому розділі детально аналізуються морфолого-синтаксичні засоби вираження спонукальності, які поділяються на спеціалізовані (ці форми становлять ядро спонукальності, вказуючи на мету прямого (експліцитного) вираження спонукання, де спонукальна функція є первинною) і неспеціалізовані (ці форми є периферійними і використовуються з метою непрямого (імпліцитного) вираження спонукання, де спонукальна функція є вторинною, транспозиційною).

Так, у спонукальних висловлюваннях предикатну позицію здебільшого заповнюють спеціалізовані наказові форми, які функціонують у вигляді синтетичних імперативних дієслівних форм 2-ї особи однини і множини, форм 1-ї особи множини та аналітичних форм 3-ї особи однини і множини дієслів наказового способу. Використання синтетичних імперативних форм 2-ї особи однини і множини вказує на те, що до виконання мовленнєвої дії спонукається тільки адресат: Не хочеш бути депутатом – пиши заяву, і на це місце із задоволенням прийдуть інші кандидати зі списку (Голос України). Використання імперативних форм 1-ї особи множини передбачає той факт, що спонукання до мовленнєвої дії стосується як адресанта, так і адресата: Дочекаймося початку вступної кампанії (Дзеркало тижня). У дієслівних аналітичних формах 3-ї особи наказового способу дієслова імпульс волевиявлення пов’язується з особою, яка не бере участі в мовленнєвому акті: Хай хтось із депутатів тільки спробує на очах у виборців не проголосувати (Україна молода).

До спеціалізованих засобів вираження спонукальності в директивних мовленнєвих актах, які функціонують у публіцистичному дискурсі, ми відносимо спонукальні речення з предикатом у формі перформатива, що здебільшого виражається дієсловом, ужитим у 1-й особі однини і множини теперішнього часу дійсного способу: Для того, щоб українська книжка мала можливість реалізувати свою культурну, просвітницьку, інформаційну, виховну та інші функції, прошу вжити заходів щодо розширення книготорговельної мережі та прийняти відповідну постанову Кабінету Міністрів України (Урядовий кур’єр); З метою вдосконалення механізму демократичного цивільного контролю за діяльністю спецслужби, розв’язання проблемних питань її реформування ми запрошуємо всіх бажаючих взяти участь в обговоренні цієї теми (Урядовий кур’єр) чи умовного способу: Я радив би уряду перш за все прагматично забезпечити управління фінансове, дотримуватися абсолютно жорсткої дисципліни виконання бюджету 2008 року (Урядовий кур’єр).

Неспеціалізованими засобами вираження спонукальної модальності вважаємо спонукальні речення з предикатом у формі кон’юнктива, вживання яких, за нашими спостереженнями, для публіцистичного дискурсу не є характерним. Виявлені речення з кон’юнктивом, виражаючи адресовані слухачеві як виконавцю дії бажання, реалізують не лише оптативне значення, а й імперативне. Таке поєднання оптативності й непрямої спонукальності у відповідних ситуативних умовах створює спонукально-бажальну модальність: А чому б вам не розпочати „змагання” з Бортком, адже багато класичних творів чекають своєї екранізації? (Дзеркало тижня); А не пішли б ви у відставку? (Україна молода).

До неспеціалізованих засобів вираження спонукальності в директивах також належать інфінітивні конструкції, які виконують імперативну функцію. У досліджених текстах інфінітив виступає в ролі предиката (іноді з прохібітивним значенням) у незалежних інфінітивних реченнях, де він замінює імперативні форми: Єдине, що нам потрібно від держави, – це моральна підтримка. Іншими словами – не заважати (День), може виражати наказ, розпорядження: Підтримати пропозицію Федерації футболу України і утворити на період підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу Центр з питань безпеки та правопорядку як допоміжний орган при Президентові України (Урядовий кур’єр), а також має здатність входити до структури спонукального речення, формуючи різноманітні модальні відтінки на позначення необхідності, корисності, бажаності виконання мовленнєвої дії за допомогою таких предикативів, як необхідно, потрібно, треба, (не) варто, корисно: Не варто вигадувати новий конституційний велосипед або повертатися до старої моделі влади, від якої абсолютна більшість політичних сил відмовилась у 2004 році (Дзеркало тижня); Потрібно зафіксувати право народу визначати і змінювати конституційний лад шляхом всеукраїнського референдуму (Дзеркало тижня).

Прагмасемантичні характеристики директивних мовленнєвих актів виявляються тісно пов’язаними з особливостями їх структурної організації, а саме – з синтаксичними моделями, які використовує мовець у певній комунікативній ситуації для вираження власної інтенції з урахуванням обставин, що склалися у момент мовлення.

У газетній публіцистиці для вираження спонукальної модальності досить продуктивним є вживання односкладних речень (36% аналізованих конструкцій): означено-особових, у яких предикат виражено імперативом у 2-й особі однини чи множини: Не поспішайте вірити рекламі (Дзеркало тижня); Борітеся за свої права і за права своїх дітей (Голос України); безособових, головним членом яких виступає інфінітив у поєднанні з модальним предикативом: Треба подолати „комплекс ображеного” (День); Потрібно віднайти політичний консенсус (Дзеркало тижня).

Поряд із односкладними структурами в досліджених висловлюваннях публіцистичного дискурсу також використовуються й прості двоскладні речення (9%), структура яких передбачає наявність двох головних членів. Окрім предиката, в таких директивах повинен бути і суб’єкт, який здебільшого позначається займенником: Нехай кожен приміряє до себе найкращі спільноєвропейські стандарти (Львівська газета); Я закликаю вас до дуже серйозної роботи відразу ж після офіційного оголошення ЦВК результатів виборів (День).

Дослідження семантики і структури директивних мовленнєвих актів у газетних текстах виявило найбільш частотні випадки входження аналізованих одиниць до структури складних речень (55%): складнопідрядних, головна частина яких є власне директивною, а підрядна – доповнює або уточнює зміст речення за такими семантичними параметрами – вираження часу, мети, умови, причини, наслідку мовленнєвої дії: Щоб реформувати судову систему, необхідно створити збалансовану і гармонійну структуру судової влади (Дзеркало тижня); Якщо партія привела до влади політика, так відповідайте за його дії (День); і безсполучникових, які містять дві предикативні частини, одна з яких є директивною, а інша вказує на мотив директивного мовленнєвого акту, репрезентуючи умовно-наслідкові або причиново-наслідкові відношення: Хочеш виступати на
сцені – загартовуй характер (День); Працюйте, збагачуйтеся, виявляйте милосердя – так врятуєте свої душі (Львівська газета).

У третьому розділі „Комунікативно-прагматичні характеристики директивів у мовленнєвих жанрах публіцистичного дискурсу” розглянуто комунікативні параметри директивів у публіцистичних текстах, особливості реалізації діалогічності, пов’язаної з функціонуванням директивів у публіцистичних мовленнєвих жанрах, визначено специфіку прагматичного значення директивів та засоби його модифікації.

Комунікативно-прагматичні параметри директивних мовленнєвих актів у публіцистичному дискурсі, однією з найважливіших характеристик якого є діалогічність, насамперед зумовлюються використанням різних форм діалогічності, детально проаналізованих у наукових працях Л. Р. Дускаєвої. У дисертації комунікативні форми діалогічності розглядаються як способи відображення адресантно-адресатної взаємодії у спонукальних висловлюваннях досліджених газетних текстів, що дозволяє виділити чотири найчастотніші варіанти.

У 1-й формі діалогічності адресант (конкретна особа, яка продукує ініціюючу репліку) – адресат (конкретна особа, яка продукує репліку-відповідь) взаємодія між комунікантами переважно реалізується в репліці-стимулі та репліці-реакції діалогічного жанру інтерв’ю: – Прокоментуйте, будь ласка, думку про те, що висунення вас у спікери від лівих – це початок багатотурового процесу. – Я хотів би сказати, що сьогодні треба займатися конкретною справою, а не багатоходовими операціями з дискредитації або однієї гілки влади, або іншої – треба працювати (День).
В інших досліджуваних мовленнєвих жанрах публіцистичного дискурсу форми діалогічності реалізуються не через призму реплік комунікантів, а за допомогою адресантно-адресатної взаємодії в межах спонукальних висловлювань, на що вказують наступні аналізовані форми. Якщо 2-а форма діалогічності адресант (конкретна особа) – адресат (конкретна особа) функціонує у висловлюваннях монологічних публіцистичних мовленнєвих жанрів відкритого листа й указу: …Призначити Ілащука Володимира Степановича виконуючим обов’язки президента Національної телекомпанії України (Урядовий кур’єр), то 3-я форма адресант (конкретна особа) – адресат (абстрактна група людей, об’єднаних спільною сферою діяльності) реалізується у висловлюваннях монологічних жанрів вітання, відкритого листа, указу, статті, публічного виступу, тісно взаємодіючи з полілогічністю за критерієм кількості осіб, які мають стосунок до виконання майбутньої мовленнєвої дії: …Постановляю: Кабінету Міністрів України: опрацювати в установленому порядку питання щодо створення спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної мовної політики, визначивши його основними завданнями, зокрема, участь у формуванні та забезпечення реалізації державної мовної політики (Урядовий кур’єр). Функціонуючи в монологічних жанрах відкритого листа і звернення, 4-а форма діалогічності адресант (абстрактна група людей, об’єднаних спільною сферою діяльності) – адресат (конкретна особа) також пов’язується з полілогічністю, яка співвідноситься з колективною апеляцією щодо виконання конкретної дії в майбутньому: Ми звертаємося до Вас як до гаранта Конституції України, вищого керівника Збройних Сил України, заради майбутнього і сьогодення наших дітей, з проханням особисто долучитися до вирішення проблеми – виконати державні гарантії щодо забезпечення житлом військовослужбовців (День). Незважаючи на монологічну будову спонукальних висловлювань більшості досліджуваних мовленнєвих жанрів, можна передбачити реакцію адресата шляхом логічно зумовленого прогнозування, тому вважаємо за доцільне констатувати те, що індикатором діалогічності може слугувати не лише директивний мовленнєвий акт адресанта (стимул), а й передбачувана реакція адресата.

Залежно від семантичних і структурних характеристик директива в кожному з мовленнєвих жанрів публіцистичного дискурсу варіюється і ступінь вираження діалогічності. У таких мовленнєвих жанрах газетної публіцистики, як указ, наказ, розпорядження, постанова, адресантами яких є вищі особи держави, діалогічність виражається у прескриптивних прагмасемантичних типах і має категоричний характер: Головному управлінню у справах сім’ї та молоді виконавчого органу Київської міської ради організувати впровадження соціальної реклами щодо пропаганди здорового способу життя молоді та утвердження сімейних цінностей (Хрещатик). Ступінь вираження діалогічності у відкритих листах має реквестивний, „пом’якшений” характер, що свідчить про зацікавленість адресанта стосовно здійснення спонукальної дії адресатом з метою оптимізації існуючого становища: Ласкаво запрошую Вас започаткувати у стінах Львівського національного університету імені Івана Франка „Форум українських і польських інтелектуалів. Погляд у майбутнє” (Львівська газета). Діалогічність у публічних виступах має різний вияв, починаючи від некатегоричних, необов’язкових сугестивів: Пропоную заснувати пам’ятну медаль СНД, приурочену до 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи,
і нагородити нею всіх учасників ліквідації наслідків аварії (Голос України); реквестивів: Прошу парламент підтримати мої ініціативи стосовно реконструкції основних аеропортів, автомобільних доріг та мостів (Голос України); і закінчуючи прескриптивами, спонукальна дія яких, на переконання мовця, обов’язково повинна бути реалізована слухачем:
Я насамперед вимагаю найактивніших заходів для підвищення рівня безпеки та охорони праці (Голос України). У жанрі звернення діалогічність може бути як „пом’якшеною”, некатегоричною, виражаючись різними формами реквестивів: Прошу вас, прийдіть на виборчі дільниці, щоб ні в кого не було спокуси скористатися вашим правом (Голос України), так і обов’язковою, реалізуючись у прескриптивах: Вимагаю від політиків справедливого ставлення до інтересів простих людей (Урядовий кур’єр). У мовленнєвому жанрі статті найчастотнішими є сугестивні директиви, наявність яких вказує на некатегоричний характер діалогічності та корисність спонукальної мовленнєвої дії для адресата: Я б радив критично ставитися до цілої низки упереджень, висловлених у науково-популярних і масових виданнях, щодо ефективності тих чи інших медичних препаратів (Дзеркало тижня).
В інтерв’ю діалогічність простежується у реквестивних та сугестивних директивах: Прийшли до мене на телебачення з якогось рекламного агентства з таким проханням: „Напишіть нам сценарій телепрограми, до якої дві вимоги. Перша – щоб це був вибух на телебаченні, друга – щоб люди після перегляду програми зрозуміли, в чому сенс життя” (День); Виборець повинен бути практичним і шукати в програмах та обіцянках політичних сил передусім ті речі, які покращать його життя (Україна молода). Мовленнєвий жанр вітання має переважно реквестивний характер діалогічності: Спрямуймо наші зусилля на добро і користь народу України! (Урядовий кур’єр).

Специфіка діалогічності директивів у публіцистичних мовленнєвих жанрах також виявляється і на рівні назв різних заходів у громадсько-політичній сфері реалізації публіцистичного дискурсу: соціальний діалог – крок до порозуміння (Урядовий кур’єр); діалог в атмосфері довіри (Урядовий кур’єр); за суспільний діалог, рівновагу, передбачуваність (Голос України); до порозуміння – через діалог (Урядовий кур’єр) тощо.

Семантико-синтаксичні показники спонукальних висловлювань мають здатність змінюватися внаслідок варіювання їхніх іллокутивних
компонентів – іллокутивного дієслова та вказівки на адресанта й адресата. Залежно від комунікативного наміру адресанта і відповідної комунікативної ситуації ці компоненти можуть виражатися експліцитно або імпліцитно, набуваючи інших відтінків завдяки ускладненню їхньої синтаксичної будови. Предикатна позиція спонукальних висловлювань може заповнюватися такими елементами: модальними словами, прислівниками, вставними компонентами, вокативами тощо, які слугують своєрідними модифікаторами прагматичного значення директивних мовленнєвих актів публіцистичного дискурсу і посилюють або послаблюють вплив на адресата.

Предикатну функцію спонукального висловлювання можуть виконувати модальні дієслова (мати, мусити) та предикативи (необхідно, потрібно тощо), наявність яких свідчить про обов’язковість здійснення майбутньої дії: Щоб бути чиновником або політиком, ти маєш обов’язково пройти цю школу, вивчитися, знати, що таке держава, носити це в голові! (День); Якнайшвидше потрібно відновити системну, проукраїнську гуманітарну політику і зміцнити єдиний гуманітарний простір країни (Україна молода).

Серед засобів модифікації ми також виділяємо прислівники і частки, що посилюють іллокутивну мету мовця й підкреслюють доцільність мовленнєвої дії в певній ситуації: Не малюйте картину страшного суду. Краще запропонуйте щось, що нас об’єднувало б, попри всі наші розбіжності, взаємні образи, підозри й забобони (Дзеркало тижня); Нумо, відкриваймо прямий ефір для всіх впливових політичних сил (День).

Функцію модифікаторів прагматичного значення іноді виконують і вставні компоненти (може, мабуть, напевно), які є показниками послаблення категоричності директива, виражаючи невпевненість адресанта: Мабуть, варто поговорити докладніше про те, що може принести нашій країні позитивний вердикт парламенту (Дзеркало тижня); Напевно, українським підприємцям варто терміново поставити до Брюсселя велику партію географічних карт і підручників історії (Дзеркало тижня).

Роль модифікаторів прагматичного значення належить лексемам, які мають етикетне значення, „пом’якшуючи” іллокутивну силу спонукальних висловлювань: Будьте ласкаві, зрозумійте, що нова доба, яку розпочали чотирнадцять років тому, та „помаранчевий вибух” 2004-го вимагають цілковито іншої шкали оцінок і кардинально-революційних змін світогляду (Львівська газета); Даруйте, джентльмени, не намагайтеся змінити правила політичної гри (Дзеркало тижня).

Прагматичне значення здатне модифікуватися і завдяки вокативам, що допомагають встановити контакт між співрозмовниками або акцентувати увагу на виконанні адресатом мовленнєвої дії: Милі й розумні українки, опирайтеся хвилям фемінізму, які докотилися до нас, і несіть далі крізь віки свою жіночу чарівність, бережіть і жалійте своїх недалеких чоловіків, і завдяки вам буде жива Україна! (Дзеркало тижня); Шановні батьки, не поспішайте купувати підручники! Міністерство освіти і науки України обіцяє на 100 відсотків забезпечити ваших чад усією необхідною навчальною літературою (Україна молода).

Серед засобів реалізації прагматичного значення директивів варто виокремити лексичні повтори, що посилюють вираження спонукальної дії, додатково наголошуючи на важливості її виконання: Допоможіть розірвати інформаційну блокаду. Допоможіть донести до людей те, що ми хочемо донести (День); Ідіть до людей, говоріть їм правду, говоріть їм все те, що лежить у вас на душі, як враження від роботи в парламенті під час третьої сесії і всієї каденції нинішнього скликання (Голос України).

Роль модифікаторів прагматичного значення може виконувати також прагматична транспозиція одного типу мовленнєвого акту в інший, що є імпліцитним засобом модифікації. Питальна конструкція при транспозиції може набувати іншого виміру – бути носієм іллокутивної функції директива: Чому б вам не поступитися кадровими амбіціями задля блага держави? (День) у значенні Поступіться кадровими амбіціями задля блага держави. Таке вживання питальних конструкцій у функції директивів є „пом’якшеним” способом передачі повідомлюваного змісту, в основі якого лежить ситуація гіпотетичності: Ну чому ви не виступите по телебаченню і не розкажете українській нації, як ми будемо існувати далі? (День). Ця ознака вказує на те, що питальні висловлювання можуть використовуватися як етикетні, оскільки вони менше детермінують майбутню ситуацію.

У висновках узагальнено результати дослідження, одержані у процесі аналізу директивних мовленнєвих актів у публіцистичному дискурсі.

Директивний мовленнєвий акт – це волевиявлення адресанта, спрямоване на виконання адресатом майбутньої конкретної дії, складниками якого є пропозиційний зміст – відображення комунікативної ситуації об’єктивної дійсності з урахуванням інтенції адресанта та відповідних умов, та іллокутивна сила, що полягає у спонуканні адресата до виконання дії. Директиви характеризуються наявністю таких категорійних понять: пріоритетність/непріоритетність позиції адресанта; корисність/некорисність дії для одного з учасників комунікації; категоричність/некатегоричність спонукальної дії; обов’язковість/необов’язковість спонукання; імпульс волевиявлення.

Залежно від особливостей комбінування основних категорійних понять директивні мовленнєві акти публіцистичного дискурсу поділяються на такі прагмасемантичні типи – прескриптиви (наказ, вимога, заборона), реквестиви (прохання, запрошення, заклик) і сугестиви (порада, пропозиція, дозвіл, застереження). Кожен із прагмасемантичних типів директивів характеризується специфічними стосунками між його учасниками – адресантом і адресатом, вказуючи на рівень градації інтенсивності волевиявлення, що залежить від пріоритетності позиції адресанта, зацікавленості у виконанні спонукальної дії чи досягненні певного результату, а також ступеня обов’язковості та категоричності висловлювань.

Засоби вираження спонукальності у директивах публіцистичного дискурсу поділяються на морфолого-синтаксичні (спеціалізовані, неспеціалізовані), лексичні, контекстуальні та просодичні. До спеціалізованих морфолого-синтаксичних засобів відносяться імперативні форми (2-а особа однини і множини) та перформативні дієслова вимагати, забороняти, наказувати, дозволяти, радити, застерігати, закликати, просити тощо, а також іменникові семантичні конкретизатори порада, прохання, пропозиція, запрошення тощо, які вживаються у відповідних формах і виконують іллокутивну функцію. Неспеціалізованими засобами вираження спонукальності є інфінітивні конструкції з модальними предикативами необхідно, потрібно, треба, варто, що вказують на обов’язковість і корисність дії, та конструкції з кон’юнктивними формами, в яких поєднуються оптативне й імперативне значення. Лексичними засобами виступають частки, модальні предикативи, вокативи, займенники та вставні компоненти. Важливими засобами реалізації спонукальності у директивах є контекст, який визначає конкретну комунікативну ситуацію, і, відповідно, спонукальна інтонація. Прагмасемантичні характеристики директивів пов’язані з особливостями їх структурної організації, а саме – з синтаксичними моделями, які використовує адресант, реалізуючи власну інтенцію. Для вираження волевиявлення у директивах публіцистичного дискурсу використовуються як прості односкладні речення – означено-особові та безособові, так і складні конструкції, які є елементами семантико-синтаксичної структури висловлювання, зокрема складнопідрядні та безсполучникові речення.

Директивні мовленнєві акти функціонують у публіцистичних мовленнєвих жанрах інтерв’ю, статті, публічного виступу, указу, наказу, постанови, розпорядження, відкритого листа, звернення, вітання, за допомогою яких формується публіцистичний дискурс – соціально зумовлена мовленнєва діяльність адресанта й адресата, реалізована в суспільно-культурній та громадсько-політичній сферах газетної комунікації з урахуванням основних функцій публіцистики – інформування, спонукання, переконування, пропагування, мовленнєвого впливу.

Однією з найважливіших характеристик публіцистичного дискурсу є діалогічність, яка зорієнтована як на адресованість слухачеві, так і на його реакцію-відповідь (вербалізовану в діалогічних жанрах чи передбачувану в зовнішньо монологічних жанрах). Найяскравіше діалогічність представлена в репліках-стимулах і репліках-реакціях діалогічного жанру інтерв’ю, тоді як у монологічних жанрах відкритого листа, указу, статті, публічного виступу тощо вона виражається не через призму реплік комунікантів, а через адресантно-адресатну взаємодію в директивних мовленнєвих актах. Ступінь вираження діалогічності в директивах варіюється відповідно до комунікативної ситуації конкретного публіцистичного мовленнєвого жанру. Для указу, наказу, розпорядження, постанови найбільш характерний категоричний прескриптивний тип діалогічності (наказ), для відкритого листа, звернення, інтерв’ю та вітання – менш категоричний, „пом’якшений” реквестивний тип (прохання, запрошення, заклик), для публічного виступу і статті – „м’який” сугестивний тип (пропозиція, порада). Специфіка діалогічності простежується й на рівні назв заходів громадсько-політичної сфери реалізації публіцистичного дискурсу.

Модифікація семантико-структурних особливостей директивних мовленнєвих актів зумовлюється специфікою реалізації їхнього іллокутивного компонента (іллокутивного дієслова, вказівок на адресанта й адресата), що може виражатися експліцитно або імпліцитно, ускладнюючись модифікаторами прагматичного значення директивів, які впливають на рівень категоричності волевиявлення – посилення або послаблення впливу на адресата. У функції модифікаторів можуть виступати модальні дієслова, предикативи, прислівники, частки, вставні компоненти, етикетні лексеми, вокативи, лексичні повтори, питальні конструкції у значенні спонукальних.