УКРАЇНСЬКА ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ХХ СТ. : УКРАИНСКАЯ ЮРИДИЧЕСКАЯ ТЕРМИНОЛОГИЯ В ХХ СТ.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, основні методи роботи, об’єкт і предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано на зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, де виконано роботу, зазначено особистий внесок у результати дослідження та рівень апробації.

У першому розділі – „Початки наукового формування української правничої термінології” – схарактеризовано чинники, що сприяли початковому формуванню правничої терміносистеми на теренах Галичини.

У підрозділі 1. 1. Галицька правнича термінологія в контексті мовної ситуації в Галичині ІІ пол. ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано розвиток галицької правничої термінології від ІІ пол. ХІХ ст. На утвердження прав та статусу української мови в Галичині вплинули політичні процеси. 1850 р. було створено урядову комісію, яка працювала над німецько-українським словником правничої термінології. Наприкінці ХІХ ст. на західноукраїнських землях почали зароджуватися фахові юридичні громадські організації.

Підрозділ 1. 2. Роль Наукового товариства ім. Т. Шевченка у формуванні української правничої термінології містить аналіз діяльності НТШ у Львові у сфері правничої термінології. Історико-філологічна секція НТШ з 1889 р. почала видавати „Часопись правничу”. На сторінках видання порушувалися проблеми міжнародного, цивільного, карного права, відтак розвивалася термінологія цих галузей юриспруденції. Про намір галицьких правників створити загальноукраїнську термінологію свідчать розвідки, що стосуються вивчення джерел права Київської Русі. Терміни на позначення прав і свобод людини з’явилися в Галичині на кілька десятиліть раніше, ніж на Великій Україні. Так, К. Левицький у публікації 1894 р. вживає термін свобода друку або праси.

У підрозділі 1. 3. Словники правничої термінології в Галичині ІІ пол. ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано юридичні термінографічні видання того часу, описано основні тенденції добору термінів. 1893 р. К. Левицький на основі реєстру термінів „Juridisch-politische Terminologie für die slavischen sprachen Oesterreichs (deutsche-rutenische separate Ausgabe)” видав „Німецько-український правничий словар” (у 1920 р. його перевидано). Частина термінів у словнику 1920 р. К. Левицького – це полонізми біжниця, випроцесувати, витвір штуки, дневникар та германізми (частково латинського походження) білянс, вінкульованє, імматрикуляція, конферувати, коректа та ін. Переважна більшість термінів утворені на українській народнорозмовній основі: арештант ↔ придержанець ↔ вязень; вижидач ↔ ожидавець; граничний сусід ↔ сумежник ↔ межівник та багато ін. Синонімія в різних лексико-тематичних групах правничої термінології наявна і на словотворчому рівні: вивідник ↔ звідець; власник ↔ властитель; давкиня ↔ дателька; позовниця ↔ позовничка; призволень ↔ дозвіл; службодавник ↔ службодавець; спротивленє ↔ спротив; фальшир монет ↔ фальшівник грошей тощо. Упорядковуючи словник, К. Левицький у більшості випадків на перше місце ставить власне національний термін зі слов’янським коренем, а чужомовні запозичення подає після українських відповідників взір ↔ формуляр; второпис ↔ дублікат та ін.

У підрозділі 1. 4. Внесок І. Франка у розвиток галицької правничої термінології висвітлено лексеми на позначення юридичних понять, які письменник використав у повісті „Перехресні стежки”. Юридичну лексику в „Перехресних стежках” представлено такими тематичними групами: 1) назви державних та судових посад: ад’юнкт, віце-президент суду та ін; 2) назви державних та судових установ: агенція, бюджетова комісія тощо; 3) назви юридичних документів та частин промови: кваліфікаційний лист, лівентарі та ін.; 4) назви судових процесів: засуд, карна розправа та деякі ін.; 5) назви учасників судового процесу: жертва, лава оскаржених тощо; 6) назви політико-правних понять: дебати, санація та ін. У творі І. Франка знаходимо досить розгалужену правничу терміносистему, яка свідчить про розвиненість юридичної лексики на галицьких теренах.

У другому розділі – „Українська правнича термінологія в перші десятиліття ХХ ст. (1900 – 1920-ті роки)” – описано процеси формування української правничої термінології за часів ЦР, Гетьманату та Директорії, а також у період більшовицької українізації.

Підрозділ 2. 1. Розвиток української правничої термінології за доби Центральної Ради, Директорії та Гетьманату окреслює особливості функціонування правничих термінів в законодавстві УНР та ЗУНР. У законодавчих текстах Центральної Ради наявна велика кількість питомих термінів: вибори, самоуправа, справа, суд та ін. У документах ЦР спостерігаємо й чужомовні запозичення: амністія, ратифікація, фронт тощо. Трапляється вживання синонімів, один із яких належить до питомої лексики, а інший є запозиченням: безладдя ↔ анархія; виборні люде, вибранці народні ↔ депутати та ін. У законодавчих актах періоду Гетьманату помітнішим є вплив російської мови, канцеляризмів.

У підрозділі 2. 2. Характеристика словників ділової мови та правничої термінології описано російсько-українські реєстрові видання правничих термінів 1918 – 1919 рр. Різні правничі товариства укладають російсько-українські словники юридичних термінів: „Московсько-український правничий словничок” за ред. В. Леонтовича та О. Єфимова (Київ, 1919 р.), „Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства” (Полтава, 1918 р.), „Кишеньковий російсько-український правничий словник” за ред. Е. Ванька (Київ, 1918 р.) тощо. Реєстр цих словників включає історичну лексику, новотвори, запозичення, діалектизми тощо. Пуристичні тенденції спостерігаємо тільки у словнику за ред. Е. Ванька. Видавці полтавського словника подають деякі чужомовні терміни і водночас добирають українські відповідники: адвокат ↔ повірений ↔ речник; амністія ↔ помилування; книгозбірня ↔ бібліотека; кредитор ↔ позичальник ↔ боргодавець тощо. В усіх словниках представлено значну кількість народнорозмовної лексики: дозорець, зведенюки, зводи, трус, тямець, шапарь та ін. Водночас помітний вплив на формування тодішньої української правничої термінології має офіційно-діловий канцелярит російської мови – прямі кальки з російських термінів, активні дієприкметники тощо.

У підрозділі 2. 3. 20-ті роки ХХ ст.: українізація органів юстиції, період становлення правничої термінології розкрито механізми українізації в органах юстиції, описано дискусії щодо цього питання на шпальтах юридичних видань. Передбачалося, що політика українізації пошириться на Нарком’юст та міліцію, проте на 1926 р. найвищий показник знавців української мови серед працівників органів юстиції в деяких округах сягав лише 20 %. Незважаючи на поверхове проведення політики українізації в різних галузях, зокрема у сфері юриспруденції, 20-ті роки ХХ ст. позначилися здобутками у сфері розвитку і становлення українських національних термінологічних систем, зокрема – правничої.

У підрозділі 2. 4. Дискусія про джерела формування української правничої термінології розкрито проблематику дискусії щодо джерельної бази утворення юридичної термінології в 20-тих рр. ХХ ст. Не всі учасники дискусії були одностайними у питанні доцільності використання актів давньої мови як джерела для формування модерної української термінології. Проф. Н. Максимейко радив звертатися до Литовських статутів, актів козацьких судів, а також використовувати запозичення з російської мови для впровадження нових юридичних понять. Працівники Правничого відділу ІУНМ не лише погоджувалися з необхідністю використання давніх джерел, а й вважали за необхідне залучати й давніші документи, починаючи від „Руської правди” періоду Ярослава Мудрого. Що ж до запозичень із російської мови, то представники ІУНМ не заперечували можливості їх використання, проте не вважали російську мову єдиним джерелом формування новітньої юридичної термінології, надаючи перевагу живій українській мові як основній базі творення юридичної терміносистеми.

Підрозділ 2. 5. Академічний словник правничої мови за ред. А. Кримського: історія створення, джерела, оцінка мовознавців містить аналіз академічного видання словника правничої мови за ред. А. Крим­ського 1926 р. Джерелами словника стали тогочасні лексикогра­фічні праці; джерела давньої української мови; твори художньої літератури; політико-правнича періодика; джерела тогочасного права; джерела народної мови. Використання джерел давньої мови (з яких узято, напр., такі терміни, як акт дання вини, лист граничний, райця) було принциповим моментом в укладанні словника – укладачам ішлося про демонстрацію традицій української правничої мови. Галичанізмів у словнику обмаль (близько 70), напр: заказ, орудування, офіція, притока, процесович, трапунок; шарлатанерія та ін., причому, позначка „галицьке” виступає при таких словах, які в сучасній українській мові стали загальновживаними: вітчизна, ґатунок, дороговказ, зіставлення та ін. У словнику помітні певні галицькі впливи, що дає змогу відкинути тезу про цілковите ігнорування А. Кримським надбань галицької інтелігенції у термінологічній сфері.

У підрозділі 2. 6. Діяльність мовно-термінологічних Комісій при Раднаркомі та Нарком’юсті висвітлено інші юридичні термінографічні праці окресленого періоду. У цей час проблемами правничої термінології починає займатися апарат Нарком’юсту УРСР. При НКЮ було утворено Центральну комісію в справі українізації. Наслідком цієї активної праці стало видання „Практичного правничого словника російсько-українсь­кого”, що містив 5 тис. термінів. Укладачі С. Веретка, М. Матвієвський та Ю. Мазуренко не претендували на академічність видання. Мета словника радше була практичною і випливала із загального курсу на українізацію.

У третьому розділі – „Українська правнича термінологія в період русифікації (30-80-ті роки ХХ ст.)” детально описано механізми русифікації української правничої термінології.

У підрозділі 3. 1. Українська правнича термінологія в контексті радянської політики „зближення братніх мов” описано загальні принципи проведення мовної політики СРСР, за якими лексичний і термінологічний фонди української літературної мови створювали під гаслом „взаємозбага­чення мов”, а фактично – уніфікації лексичних фондів української і російської мов. У період „відлиги” лібералізація зачепила й мовну сферу, зокрема – і юридичну термінологію: 1965 р. з’явилося перше дослідження з цієї проблематики – кандидатська дисертація О. Сербенської „Розвиток української юридичної термінології”.

У підрозділі 3. 2. Боротьба з „націоналізмом” у термінології розкрито зміст відповідних історичних документів, якими було запроваджено новий політичний курс на зближення „братніх мов”, а також політичних статей, у яких такий курс популяризувався. У сфері термінології це означало відкидання питомих українських термінів й перехід до калькування термінів з російської мови, що стало основним принципом творення термінологічних систем. Питання юридичної термінології пускають на самоплив – створення терміна часто залежить від особистого смаку перекладача відповідних союзних актів.

У підрозділі 3. 3. „Новомова” в українському радянському законодав­стві описано вияви новомови в текстах українського радянського законо­давства. Законодавство радянського періоду насичене скороченнями: нацкультбудівництво, радгосп, соцкультзрост мас та ін. До виявів новомови в радянському законодавстві належать і своєрідні політико-юридичні метафори, перифрази: контрреволюційне шкідництво; купка багатіїв і паразитів, дармоїдів і експлуататорів; рука братерської допомоги тощо. У мові радянського законодавства активно відбувалися процеси десемантизації термінів.

У підрозділі 3. 4. Порівняння словників правничої термінології часів українізації та періоду русифікації: „Російсько-українського словника правничої мови” за ред. А. Кримського 1926 р. та „Російсько-українського словника юридичної термінології” за ред. Б. Бабія 1985 р. висвітлено результати порівняльного аналізу юридичних термінографічних видань періодів українізації та русифікації. Механізми політики русифікації простежуємо в таких термінологічних змінах: 1) фонетичні зміни в термінах; 2) зміна граматичної категорії роду як наслідок калькування з російської мови; 3) зміна суфіксів та префіксів в українських термінах під впливом відповідних російських; 4) калькування всієї структури слова відповідних російських термінів і перенесення їх на український мовний ґрунт (із залученням відповідних російських коренів або без нього). Останній з названих принципів творення українських термінів став найпоширенішим.

У словнику за ред. Б. Бабія зафіксовано 67 прикладів фонетичних змін в українських термінах порівняно з їх фіксаціями в словнику за ред. А. Кримського. Це насамперед вилучення літери ґ (ґвалтувати → гвалтувати); заміна буквосполучення ія на іа (й відповідно – звучання слова) у суфіксах відповідних слів (ініціятор → ініціатор); заміна буквосполучення ав (яв) на ау (яу) (гавптвахта → гауптвахта) та ін. Зміну граматичної категорії роду зафіксовано у 12 термінах: база, ж. р. → базис, ч. р., банкнота, ж. р. → банкнот, ч. р. та ін. Зміну суфіксів зафіксовано у 59 випадках: це переважно заміна прикметникового суфікса -ов(ий) на суфікс -н(ий) (багажовий (пакунковий) → багажний), рідше – навпаки (правний → правовий), а також зміна суфіксів у віддієслівних термінах-іменниках (голодування → голодовка). Найбільшу кількість скалькованих висловів у „Російсько-українському словнику юридичної термінології” за ред. Б. Бабія 1985 р. зафіксовано на рівні коренів та всієї структури слова, а саме: 121 термін-калька, що їх утворено без зміни кореневих морфем української мови (гульба → розгул; покалічення → членоушкодження) та 95 термінів-кальок, у яких змінено кореневі морфеми на такі, що містяться в основах відповідних термінів російської мови (безуряддя, неряд, безголов’я → безначальність; заручник, заставленець → заложник) та ін.

У четвертому розділі – „Розвиток української правничої термінології за доби незалежності України” – висвітлено сучасний стан правничої термінології.

Підрозділ 4. 1. Українська правнича термінологія в контексті мовної політики в галузі судочинства містить аналіз сучасного законодавства та законопроектів, що регулюють використання мов у судочинстві, діяльність державних інституцій та громадських організацій у сфері юридичної термінології. Законодавче регулювання використання мов у сфері судочинства здійснюється на підставі Конституції України та законів України „Про судоустрій”, „Про статус суддів”, „Про Вищу раду юстиції”, Цивільного та Кримінального процесуальних кодексів та ін. 2005 р. набули чинності новий Цивільний процесуальний кодекс і Кодекс адміністра­тивного судочинства, що передбачають ведення судочинства на всій території України державною українською мовою. У нових кодексах уже не вживаються терміни мова, прийнятна для населення даної місцевості; національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості тощо. Розширення вживання української мови у сфері судочинства сприятиме й уніфікації української правничої термінології, адже судова галузь – одна з основних сфер її функціонування.

У підрозділі 4. 2. Розвиток юридичної лінгвістики на теренах незалежної України в контексті світової юрислінгвістики окреслено проблематику нової для України наукової галузі. Нині юридична лінгвістика розвинена у Франції, Німеччині, Росії, Англії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Польщі та ін. країнах. В Україні це порівняно нова дисципліна, яка почала розвиватися в роки незалежності. Юридична лінгвістика формує свій термінологічний апарат на перетині юриспруденції та лінгвістики: вербальна агресія, воля мови, лінгвістична дискримінація, лінгвістичні права, лінгвоекологія, лінгвоцид, мовленнєва крадіжка та ін.

У підрозділі 4. 3. Основи юридичного термінотворення описано основні вимоги, що висуваються до творення юридичних термінів, висвітлено проблематику найбільш дискусійних із них. Специфіка юридичної мови полягає в тому, що вона містить водночас вимоги герметичності і відкритості. Найбільш порушуваною в рамках юридичної термінології є вимога однозначності. Так, термін автор має різні значення в різних законодавчих документах, нових семантичних відтінків термін набуває у терміносполуках: автор сорту, автор фільму, автор аудіовізуального твору; термін виконавець по-різному визначено у законодавчих актах, що регулюють різні сфери суспільного життя, нових відтінків він набуває в кримінальному законодавстві у терміносполуці виконавець злочину. Небажаними явищами в правничій термінології є: багатозначність, синонімія, дублетність, варіативність, омонімія, експресивно-стилістична забарвленість.

У підрозділі 4. 4. Чужомовні запозичення в сучасній юридичній термінології висвітлено проблематику запозичень у правничій терміносистемі. Формування українських правничих термінів відбувається під впливом класичних мов: грецької (олігархія, демократія); латинської (апеляція, артикул). Англіцизми переважно представлено термінами міжнародного (єврочек, опціон) і комерційного права (менеджмент, траст). Багато французьких запозичень мають латинську етимологію, проте були сформовані як терміни саме у французькій мові: валоризація, декларація, девальвація та ін. Запозичення з італійської становлять незначну частину терміносистеми (авіста, валюта, контрабанда). Німецькі терміни представлені військовою термінологією (аншлюс), фінансовою (вексель, штраф). На нашу думку, в правничій термінології слід дотримуватися поміркованої позиції щодо чужомовних запозичень, тобто залучати їх у разі необхідності, особливо в галузі міжнародного права.

У підрозділі 4. 5. Сучасна правнича термінологія з погляду норм УЛМ розкрито проблемні питання правничої термінології у зв’язку з нормами літературної мови. У сучасних законодавчих текстах наявні активні діє­прикметники теперішнього часу на -уч-, -юч-, -ач-, -яч-: антирозбавляюча потенційна проста акція, контролюючий орган та багато ін., що не відповідає нормам сучасної української літературної мови. Той самий активний дієприкметник діючий у різних терміносполуках потребує заміни різними відповідниками: діюча армія → регулярна армія; діюча вимога → наявна вимога; діюча Конституція → чинна Конституція тощо.

У підрозділі 4. 6. Характеристика сучасних словників правничої термінології висвітлено розвиток юридичної термінографії за доби незалежності, описано основні тенденції, що склалися в українському правничому словникарстві наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., проаналізовано видання, що виходять за межі класичних типологій, окреслено перспективи юридичної термінографії в Україні з огляду на теперішній стан української правничої терміносистеми. На нашу думку, доцільним було б повернути вилучені у радянський час слова, зокрема, терміни-прикметники із суфіксом -ов-: бюджетовий, кредитовий, проектовий, резервовий, товаровий. Пропонуємо також замінити зрусифіковані терміни на відповідні українські (безхазяйна річ → річ без власника; благополуччя → добробут; благоустрій → впорядкування; векселедержатель → власник векселя, векселеємець; відсторонення з посади → усунення з посади; відстрочка → відтермінування тощо).

На підставі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Українська правнича термінологія (в науковому сенсі цього поняття) починає формуватися в Галичині в другій половині ХІХ ст. Збирання перших термінів й обговорення їх на сторінках фахових правничих видань безпосередньо пов’язані з діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Формування галицької правничої термінології почалося в середині ХІХ ст. з видання німецько-українського реєстру правничих термінів, і далі було продовжено в кількох термінологічних словниках К. Левицького. Галицькі правничі словники вказують на тенденцію до побудови термінології на народнорозмовній основі з домішками лексичних запозичень (з польської, німецької мов), поміркованим використанням інтернаціоналізмів. Великий внесок у розвиток правничої термінології зробив І. Франко, зокрема у повісті „Перехресні стежки”, що згодом стала одним із текстових джерел для українських академічних правничих термінографічних видань. Незважаючи на те, що західноукраїнська юридична термінологія через низку історичних причин не стала основою загальнонаціональної юридичної терміносистеми, описані вище лексикографічні праці є цінним джерелом для сучасних мовознавців, юристів та редакторів.

2. На перше десятиліття ХХ ст. припадає стрімкий розвиток української правничої термінології. За доби Центральної Ради розпочато розроблення національної термінології, особливо – в галузі права. За доби Гетьманату утворено спеціальну мовно-термінологічну комісію, результатом праці якої стало видання російсько-українського словника правничої мови. У цей час розпочали видавати перші російсько-українські словники юридичної термінології та ділової мови. Вони мали прикладний характер і були зорієнтовані на юристів-практиків. Більшість словників цього періоду укладено в руслі етнографічного романтизму (з орієнтацією на народнорозмовну лексику як основне джерело творення термінів), проте помітними є й тенденції до поміркованого залучення чужомовних термінів. Доба українізації вирізняється увагою до мови права: в цей час діє спеціальна комісія з укладання правничої термінології, на сторінках правових часописів ведуться дискусії про джерела формування термінів та терміновживання. Українізація провадиться й у галузі юстиції, й на кадровому рівні. 1926 р. виходить друком академічний „Російсько-український словник правничої мови” за ред. А. Кримського, який фіксує близько 30 тис. термінологічних одиниць. Словник укладено на засадах поєднання власне українських питомих термінів із поміркованим використанням чужомовних запозичень. Важливою ознакою цього словника є залучення джерел давньої актової мови, представлення й відновлення історичних термінів, урахування здобутків галицької правничої термінології. Практичним термінотворенням займається і комісія при Нарком’юсті.

3. Терор періоду сталінізму, орієнтація на злиття двох мов звели нанівець створене на початку ХХ ст. У термінології різних галузей радянська влада започатковує боротьбу зі „шкідництвом на мовному фронті” та „буржуазним націоналізмом”. У цей період з термінологічних словників вилучено власне українські терміни, майже цілком знищено здобутки галицьких термінологів, частково представлені в загально­національних термінологічних словниках. Надалі українська правнича мова змушена орієнтуватися на російську. Порівняльний аналіз словника за ред. А. Кримського 1926 р. та „Російсько-українського словника юридичної термінології” 1985 р. за ред. Б. Бабія яскраво засвідчує механізми русифікації термінології: орфоепічні зміни, граматичні (зміна категорії роду в іменниках-термінах), калькування з російських відповідників суфіксів, префіксів, усієї структури терміна.

4. Упродовж історії української правничої термінології в ХХ ст. спостерігаємо тенденції до невиправданих розривів у її розвитку, нехтування значною частиною набутків попередніх поколінь правників і мовознавців у цій галузі. Так, досягнення галицької правничої термінології лише частково враховано при укладанні академічних юридичних видань 20-тих років. Здобутки 20-тих років піддано репресіям і вилучено з радянських словників 30-80-тих років. Це значною мірою спричинило прогалини в терміносистемі, штучність багатьох термінів, надмірне калькування з російської мови. Загальні тенденції побудови юридичної терміносистеми української мови полягають в активності процесів запозичення з інших мов (у радянський період унаслідок політики „зближення та взаємозбагачення мов” посилюється калькування з російської; у період незалежної України спостерігаємо збільшення кількості запозичень з англійської мови, особливо у сфері фінансового та комерційного права).

5. Зі здобуттям незалежності України проблема правничої термінології стає вкрай важливою. Починає діяти Українська комісія з питань правничої термінології, відбуваються дискусії мовознавців та юристів, встановлюються стандарти мовно-термінологічного опрацювання правових текстів. Відбуваються законодавчі зміни щодо використання мови судочинства, на розгляді Верховної Ради України перебуває кілька законопроектів, що стосуються цієї галузі. В Україні розвивається одна з нових галузей прикладної лінгвістики – юридична лінгвістика, яка формує свій термінологічний апарат на перетині юриспруденції та лінгвістики. Проте досі багато проблем української юридичної термінології потребують нагального вирішення. Серед них – уніфікація, стандартизація термінів, а також дослідження „білих плям” в історії української правничої термінології. Здобутки галицьких термінографів та спадщина вчених 20-тих років ХХ ст. в галузі термінотворення є цінним джерелом як для вивчення загальних тенденцій формування термінологічних систем, так і для пошуку оптимальних термінів у конкретному терміновжитку. Вони можуть стати своєрідною моделлю у сучасній термінологічній практиці. Отже, на сучасному етапі українська правнича термінологія потребує детального опрацювання, уніфікації, стандартизації за умови тісної співпраці фахівців-юристів та мовознавців. За доби незалежності Украни доцільним є повернення багатьох вилучених у радянський час правничих термінів.