ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ Й АСОЦІАТИВНЕ ПОЛЕ ЛЮБОВ У МОВІ ТВОРІВ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО : Лексико-семантическое и ассоциативное ПОЛЕ ЛЮБОВЬ В ЯЗЫКЕ ПРОИЗВЕДЕНИЙ Павла Загребельного

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, окреслено методологічну основу, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення досягнутих результатів, наведено дані про їх апробацію.

Перший розділ – «Теоретичні засади дослідження структури й функцій лексико-семантичного поля». Поняттєво-термінологічний апарат дослідження лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного, методика лінгвістичного опису мовного матеріалу зумовлені метою роботи, змістом і характером дослідницьких завдань. У цьому розділі окреслено наявні лінгвістичні напрацювання з теорії лексико-семантичного й асоціативного полів. Визначальним є поняття лексико-семантичного поля, яке розглядаємо як сукупність лексико-семантичних варіантів, співвідносних з одним відрізком дійсності, що належать до різних частин мови і є одиницями семантичного аналізу. Проаналізовано й узагальнено динаміку вивчення польових структур, визначено вихідні теоретичні положення роботи, обґрунтовано необхідність встановлення сутності й структури лексичного значення полісеманта для з’ясування динаміки семантичних зрушень. Лексичне значення слова розуміємо як складне багатокомпонентне явище, зміст якого зумовлений системними зв’язками з іншими словами та відношенням його до позамовної дійсності. З’ясування структури лексичного значення полісемантичної лексеми любов дає змогу простежити динаміку семантичних зрушень при формуванні лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного.

Встановлення парадигматичних і синтагматичних зв’язків одиниць лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного є важливим етапом дослідження семантичної структури полісеманта, допомагає виявити додаткові елементи лексичних значень, зумовлених міжсистемними зв’язками слова. Встановлення меж та умов сполучуваності слів у мовленні певної епохи чи в ідіостилі конкретного автора сприяє виявленню закономірностей змін словникового складу, з’ясуванню типових аналогій семантичних змін у певній групі слів. Характеристика сполучуваності слів, назв почуття прихильності (любов, кохання, уподобання тощо), у художніх текстах дає змогу окреслити один із аспектів дослідження лексико-семантичного поля любов у загальному контексті вивчення індивідуальної мовної картини світу Павла Загребельного.

Комплексний аналіз мовних асоціацій у мові художніх творів засвідчив функціонування синтагматично впорядкованої системи лексичних засобів в індивідуально-авторському образотворенні. Лінгвальний образ дійсності автора, з одного боку, співвіднесений з національною мовною картиною світу, а з іншого – є результатом особистого досвіду людини. Індивідуально-авторська мовна картина світу вирізняється особливостями слововживання, характером семантичного наповнення мовних одиниць, їх експресивним забарвленням.

У другому розділі – “Системні зв’язки конституентів лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного” – проаналізовано склад і структуру лексико-семантичного поля любов, особливості парадигматичних і синтагматичних зв’язків між одиницями поля.

Для об’єктивності подальших висновків про семантичні зрушення в структурі лексичного значення слова любов у художніх текстах Павла Загребельного проаналізовано дефініції етимологічних і тлумачних словників української мови. Виокремлено такі семантичні компоненти: любов – почуття глибокої сердечної прихильності; любов – особа, яку люблять; любов – інтимні стосунки; любов – фізичний, тілесний потяг; любов – інтерес, внутрішній, духовний потяг; любов – пристрасть до чого-небудь.

Зібраний і структурований лексичний матеріал дає змогу стверджувати, що в мові творів Павла Загребельного лексема любов є складною мікросистемою, яка складається з дев’яти лексико-семантичних варіантів: глибоке, сильне почуття приязні, переживання (ЛСВ 1); почуття приязні до особи протилежної статі, кохання (ЛСВ 2); почуття, викликані родинними зв’язками (ЛСВ 3); особа, на яку спрямоване почуття (ЛСВ 4); інтерес до певного роду діяльності, уподобання (ЛСВ 5); інтимні стосунки, близькість (ЛСВ 6); почуття поваги, прихильності до іншої особи (не родича); (ЛСВ 7); поклоніння (ЛСВ 8); глибока віра в Бога (ЛСВ 9). Пропонована систематизація семного наповнення лексико-семантичних варіантів відображає як узуальні, так і оказіональні (контекстуально зумовлені) значення. Наявність оказіональних сем у структурі значення пояснює характерне індивідуально-авторське слововживання.

До ЛСП любов зараховуємо лексико-семантичні варіанти лексем на позначення почуття глибокої сердечної прихильності, уподобання, зацікавлення, представлених різними частинами мови, деривати, утворені від назв почуття, які в структурі значення поряд з номінативною семою містять сему процесуальності, предметності або атрибутивну сему, а також моделі, виражені описовими словосполученнями.

Кількісний критерій одиниць лексико-семантичного поля любов є визначальним у розшаруванні їх у три ієрархічні зони поля – ядро, ядерна зона, периферійна зона. Завдяки такому підходу до організації ЛСП описано взаємозв’язок, взаємозалежність та ієрархічність мовних одиниць. Це дало змогу дослідити не окрему лексему, а систему лексичних одиниць та відображення їх семантичних зв’язків.

У складі лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного за категорійно-граматичною функцією конституентів виділено лексико-семантичні групи – субстантивну, атрибутивну, вербіальну, адвербіальну. До ЛСГ субстантивів уходять назви різних емоційних проявів, від легких дружніх стосунків до інтимних (закоханість, захват, захопленість, захоплення, зв’язок, знетямливість, кохання, любов, любострастя, обожнювання, пожадання, популярність, почуття, прив’язаність, пристрасть, прихильність, роман, схильність, уподобання тощо), назви осіб, які викликають почуття любові (улюбленець (улюблениця), коханець (коханка), перелюбник, полюбовник тощо), назви інтимних проявів почуття (женихання, залицяння, зваба, злиття, інтим, любощі, обійми, освідчення, перелюбство, пестощі, поваб, поцілунки, утіхи, шал і т.ін.); назви морально-етичних понять (благочестя, відданість, вірність, воздержаність, гордість, милосердя, сором’язливість, цнота, цнотливість тощо), абстрактна лексика (блаженство, врода, краса, ніжність, піднесення, радість, спокуса, чарівливість, щастя тощо), лексика на позначення родинних стосунків (діти, дружина, жінка, жіночка, одруження, родина, чоловік, шлюб тощо), соматична лексика (губи, личко, носик, руки, серце, тіло, уста і под.). Носіями динамічної ознаки лексико-семантичного поля є конституенти вербіальної лексико-семантичної групи (відвзаємнювати, вподобати, закохуватися, захоплюватися, любити, пестити, плекати, подобатися, сокорити, цілувати тощо). Лексико-семантична група атрибутивна презентує корпус ознак зовнішності людини, її характеру, ознак почуття (безсоромні, жаждивий, інтимні, ласкавий, неповторні, популярна, розкішна, спокусливі, хтивий, чарівливий, чарівні тощо). Незначна кількість одиниць лексико-семантичної групи адвербіальної представлена прислівниками іменникового і прикметникового походження (безтямно, вірно, гаряче, звабливо, знадливо, навіки, надзвичайно, найбільше, солодко і т.ін.).

Досліджено парадигматичні й синтагматичні відношення в лексико-семантичних групах. Вербалізатори почуття любові в художній мові письменника вступають у синонімічні (улюбленець, коханець, полюбовник), антонімічні (любов – ненависть), гіпер-гіпонімічні відношення (любов – бажання, близькість, закоханість, кохання, обожнювання, перевага, пристрасть, уподобання і т.ін.). Способом вилучення з художніх текстів Павла Загребельного лексико-семантичної групи слів, синонімів слова любов, укладено синонімічні ряди. Проаналізовано структурно-семантичну організацію трьох синонімічних рядів з однаковою домінантою – любов зі значеннями ’почуття приязні до особи протилежної статі’ (любов, кохання, обожнювання, закоханість, пристрасть, захоплення, захопленість, уподобання); ’особа, яка викликає почуття приязні’ (любов, улюбленець (улюблениця), коханець (коханка), перелюбник, полюбовник); ’інтимні стосунки’ (любов, роман, близькість, любощі, пристрасть, любострастя, злиття, хтивість, перелюб). Синонімічні ряди утворюють синонімічне гніздо з домінантою любов.

Парадигматичний потенціал конституентів лексико-семантичного поля любов найповніше виявляється на словотвірному рівні. Похідні від дієслова любити у мові творів Павла Загребельного утворюють словотвірне гніздо, яке складається з 45 одиниць, організованих на п’яти ступенях словотворення. На другому ступені словотворення від основи дієслова любити утворено 16 похідних дериватів, 10 з яких утворюють похідні 3 ступеня. Найдовший дериваційний ряд (до 5 ступеня) утворює слово у(в)любити (6 похідних). Семантика кожного похідного слова формується на основі визначеного значення твірного, що яскраво простежується на прикладі найдовшого ряду словотвірного гнізда любити – у(в)любити – улюблений – улюбленіший – найулюбленіший. Усі слова цього ряду об’єднані спільною ідеєю (почуття прихильності), однак значення вершини ряду (дієслова любити) і завершального компонента (деривата найулюбленіший) – різні. Зазначимо, що в базовому дієслові любити значення ’обраність, єдиність’ ще зовсім відсутнє, уперше воно проявляється в прикметникові улюбленіший завдяки суфіксу -іш- і передає його прикметнику найулюбленіший. Основа дієслова любити є продуктивною й для творення слів-композитів (10 одиниць). Високу продуктивність демонструють словотвірні ряди лексем любов, улюблений. Похідні слова характеризуються різноманітною частиномовною приналежністю (20 іменників, 12 прикметників, 9 дієслів і 4 прислівники).

Комплексний аналіз конституентів ЛСП любов свідчить про функціонування в художній мові Павла Загребельного синтагматично впорядкованої системи лексичних засобів, які служать для маніфестації семантики почуття. У дослідженні лексична сполучуваність репрезентована через атрибутивні та предикативні відношення лексеми любов. У художній мові письменника є означення, які експлікують як узуальні для мовомислення українців характеристики (чиста, безмежна, висока, гаряча, дивна, звичайна, земна тощо), так і оказіональні (болісна, африканська, обвальна). Роль предикатів щодо лексеми любов виконують дієслова із семою руху (приходить, пролітає, проникає і т.ін.), семою фізіологічного стану (народжується, росте, в’яне, задихається, лежить, вмирає і т.ін.), семою волевиявлення (керує, вселяє жалість, засліплює, потребує, зв’язує і т.ін.), семою фізичного стану (спалахує).

Лексична сполучуваність назв почуття виявляє взаємодію досліджуваного лексико-семантичного поля з суміжними структурами. Так, наприклад, у сполученні з атрибутивами дитяча, молодіжна лексема любов може входити до ЛСП вік, пам’ять.

Третій розділ – «Функціонально-стилістичні особливості одиниць лексико-семантичного поля любов в індивідуально-авторському образотворенні». Досліджуючи специфіку індивідуально-авторського образотворення художніх текстів Павла Загребельного, наголошуємо на тому, що асоціації – це актуалізовані у свідомості читача зв’язки між елементами лексичної структури тексту та співвідносними з ними явищами дійсності або свідомості, а також світом інших слів (С.Я. Єрмоленко, В.І. Кононенко, В.А. Маслова, В.Н. Ніконова, Т.В. Радзієвська, Л.О. Ставицька, Н.М. Сологуб, Й.А. Стернін, Н.І. Сукаленко, В.М. Телія, Г.С. Щур). Крізь призму вербалізованих асоціацій формується уявлення про національно-мовну та індивідуально-авторську картини світу. У реферованому розділі проаналізовано асоціаціативно-образні співвіднесення конституентів лексико-семантичного поля любов (епітетні конструкції, метафоричні комплекси, порівняльні звороти).

Мовно-художні образи, побудовані на віддалених асоціаціях і на поєднанні несумісного, формують систему тропеїчних засобів індивідуальної мовної картини світу. Для здійснення комплексного аналізу авторського образотворення в художній мові Павла Загребельного обрано епітетні конструкції, порівняльні звороти, метафоричні контексти.

Аналіз епітетних конструкцій, зафіксованих у художніх текстах Павла Загребельного, дає підставу стверджувати, що в ідіостилі письменника лексеми із семантикою почуття любові виконують подвійну функцію – виступають і означеннями (атрибутивами), і означуваними словами (дистрибутивами). У сполученні з назвами осіб за родом діяльності, родинними зв’язками, соціальним статусом, власними іменами епітет улюблений експлікує значення ’той, кому надають перевагу серед інших; той, кого люблять більше; дорогий, єдиний, обраний’ (улюблений син, улюблена жона, улюблений онук тощо). Поєднання епітета улюблений з назвами будівель, споруд та їх частин, географічних об’єктів експлікує ознаку локативності (улюблена бібліотека, улюблений замок, улюблені покої, улюблене місто, улюблена столиця тощо). Сполучуваність із назвами предметів побуту, хатнього начиння демонструє реалізацію значення ’зв’язок зі світом матеріальних цінностей, побуту’ (улюблені дзеркала, улюблені книги, улюблений кухлик, улюблені камені). У поодиноких випадках функцію дистрибутива до епітета улюблений виконують зооніми (кінь, тварина, кішка), назви предметів і процесів харчування (страва, перепілка), назви явищ дійсності (тіні).

Найповніше функціонально-стилістичний потенціал у створенні мовного образу любові Павло Загребельний виражає за допомогою такого прийому, як нанизування епітетів, використання парафраз, наприклад: І тоді Совинський … ще дужче сп’янів … від цього чуда природи, від найвищого дару, що падає на чоловіка, мов манна небесна. Жіночі руки. Округлі голі руки. Пишні голі руки. Розкішні голі руки. Спокусливі голі руки. Запаморочливі голі руки. Цнотливі голі руки. … Вбивчі голі руки. Мудрі голі руки. Звабливі голі руки. Шовковисті голі руки. Відьомські голі руки. О, Господи, українські голі руки! (Брухт). Такий прийом дає змогу не тільки всебічно описати зовнішність, але й створює ефект надмірності, багатовекторну динаміку ознаки.

Епітетні конструкції другого типу – сполучення лексеми любов з різними за семантикою означеннями. Слово любов реалізує у мовотворчості Павла Загребельного не тільки пряме значення та його відтінки, а й зазнає трансформації значення, образних нашарувань, втілюючи філософію поглядів автора. Контекстуальна семантика таких сполучень різнопланова. Епітети до слова любов письменник добирає як постійні, традиційні, так і оказіональні. Наприклад, епітетна конструкція гаряча любов має оригінальне контекстуальне обрамлення: …прочитала цю скарбницю ісламу і бачила на одній із сторінок сліди диму, що виходив із серця Язиджи-оглу від гарячої любові до Бога (Роксолана). Асоціаціативна трансформація любов – вогонь спричинила метафоричний ланцюжок книга – сліди диму – дим із серця – серце гаряче – в серці любов – любов до Бога. Таким чином, ідеальне почуття (любов до Бога) у П. Загребельного втілено через конкретні словесні образи (сліди диму на сторінках книги).

Характерною рисою мовотворчості Павла Загребельного є оказіональні утворення. Використання епітетних конструкцій також характеризується широким спектром індивідуально-авторського атрибутування. Так, у фрагменті …я не відтручувала по-начальницьки цього підтоптаного ловеласа, а щоразу провокувала його одним із моїх загадково-звабливих усміхів (Гола душа) епітетна конструкція загадково-звабливий реалізує значення ’спокусливий’. А поєднання в контексті з лексемою ловелас експлікує семантику ’інтимні стосунки’.

Основними засобами створення образності, пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, є порівняння й метафори. Порівняння й метафори не тільки вербалізують елементи індивідуально-авторської картини світу, а й дають змогу дослідити процес її формування, допомагають розкрити творчий задум письменника. Установлено, що фігури порівняння в мовному просторі романів Павла Загребельного актуалізують зіставлення: комунікативних ситуацій прихильність – родинні стосунки (…до нього валіде й мала … не просто прихильність, а й любов, як до сина (Роксолана)); філософських понять любов – мистецтво (Бо любов, як мистецтво, охоплює і те, що справді існує, і те, що можливе, що має колись настати (Євпраксія)); ознак поведінки тварин (Чоловіки мурчали, як коти, хтивість била з їхніх розледащених постатей (Роксолана)) тощо. Так, наприклад, диференціальна сема ’темпоральна ознака’ в художньому мовленні Павла Загребельного активізує значення ’зв’язок поколінь’, ’реальне/нереальне’: Акцентуація на реальності/нереальності подій досягається введенням протиставних конструкцій справді існує – можливе, часовими показниками є дієслівна конструкція має колись настати. Широко використовує Павло Загребельний і порівняльну фігуру любов – смерть, причому у випадку такого зіставлення автор використовує різні епітети до слова смерть: Солодка, як смерть, любов  і …сказано ж: любов, як смерть, страшна! (Юлія, або Запрошення до самовбивства). Звичайно, слова солодка і страшна в їх прямому значенні не є антонімами, але в наведених контекстах вони стають взаємопротилежними, а слово любов у сполученні з ними набуває сем насолода і приреченість відповідно.

Характерними для мовотворчості Павла Загребельного є метафоричні конструкції, у яких мовний образ любові асоціюється з духом, душею, душевні переживання протиставляються тілесним насолодам: Віддалившись од її тіла, він міцно тримав її душу і вів з нею безконечну розмову; …ніхто ніколи до мене ще так не звертався, всі кидаються на моє тіло, а тут – до моєї душі, скажи правду: невже ти хотів моєї душі, а не мого тіла? (Брухт). Іменники душа й тіло у прямих словникових значеннях не є антонімічними, протиставляються вони в тексті через те, що Павло Загребельний використовує переносні значення для створення яскравого художнього образу. Протиставлення передається й різними за експресивним наповненням дієсловами – кидатися на тіло, але хотіти душі. У чоловіка, переповненого любов’ю до жінки, …душа стоїть навколішки перед нею: Підводився з колін, випростувався і розпростувався, а душа його й далі стояла навколішки перед цією жінкою, яка так нічого й не зрозуміла (Тисячолітній Миколай).

Встановлено, що асоціативні зв’язки автор будує, використовуючи військову й суспільно-політичну лексику: Ібрагім бачив, як вона поволі заволодіває Сулейманом, відвойовуючи в нього, Ібрагіма, нові й нові ділянки падишахової душі, настане день, коли запанує вона над можновладцем неподільно… (Роксолана); …ніби й не йшла до Шульги, а напливала на нього, оточувала звідусіль, як вибухова хвиля; Але жінка, мовби відчувши загрозу небезпечного зближення, якось нечутно, непомітно, непростежувано відсунулася від Шульги, слизнула по округлості і опинилася по той бік столу, знов навпроти, в опозиції, в протистоянні (Юлія, або Запрошення до самовбивства); Принадами свого молодого тіла мала завоювати султана (Роксолана); Ти думаєш, я не знаю, як моя Роксоляна тебе атакувала! Ніхто б не встояв, а ти встояв (Вигнання з раю).

Характерним для мови творів Павла Загребельного є властивість непредметної сутності (почуття любові) передавати за допомогою образів матеріального світу. Наприклад: Любов, мудрість і птахи не знають вітчизни. Вони перелітні і всюдисущі (Роксолана). Номінація сфери розповсюдження (вітчизна) та атрибутування (перелітна і всюдисуща) відбувається винятково за допомогою переносного значення іменника конкретної семантики (птах). Властивість птахів переміщатися у просторі (літати) проектується на почуття любові.

У художньому мовленні Павла Загребельного використано метафоричне перенесення платити обожнюванням за функціональною подібністю від мотивуючого значення: Ібрагім платив Сулейманові відданістю, любов’ю і обожнюванням. Пряме значення лексеми обожнювання – надання кому-небудь рис, властивостей надприродної сили. Значення ’дуже любити’ позначене в словнику як переносне. Семантична ознака ’зв’язок з минулим’ виражена імпліцитною семою ’колишній борг’. Таким чином, платити обожнюванням – бути зобов’язаним, вірним, відданим за щось, що трапилося в минулому.

Характерними для художніх текстів Павла Загребельного є асоціації любов – рабство/поклоніння, зневага/обожнювання. Взаємини чоловіка й жінки автор відтворює через асоціації з історичними реаліями – подіями, постатями тощо. Наприклад: Кров у ньому гриміла, як орда в степу. Світ народжувався заново у цій жінці, яку обіймав Шульга (Юлія, або Запрошення до самовбивства); Ця жінка в постелі справді була імператрицею над імператрицями. Клеопатрою, Катериною Другою, нашою Роксоланою, обома отими Матронами, що знетямили двох наших найславетніших гетьманів (Брухт); …вона вознесена вище за всіх королів, президентів, диктаторів, магнатів, маршалів, найманих геніїв і блискучих самозванців (Гола душа).

У межах цієї групи асоціацій наявні й асоціати з негативним емоціональним компонентом. Переважно це рабство, смерть, хвороба, війна. Наприклад: …він був зневладнений присутністю жінки, заради якої досі жив і щось робив на цім світі, він був її рабом, підніжком, сміттям, гряззю. Чоловік і жінка в таких контекстах постійно протиставляються один одному. Причому спостерігається непостійність опозиції. Характерними є символи жінка – рабиня, чоловік – володар: …така жінка за своє мимовільне тілесне рабство так чи інакше повинна була мститися. І навпаки: жінка – господар, чоловік – раб: …він не належав до шукачів, надто що був зачарований одною-єдиною, навіки став її добровільним рабом; У нас з тобою добровільний обмін насолодами. Звісно, ти раб, а я імператриця – про це ти сказав сам; Катон старший казав колись про Рим: ми володарюємо над усіма чоловіками світу, а жінки – над нами. Я твій Рим, а ти його володарка…; … прийшла в його ніч, а йому здалося, що то він нарешті прийшов до неї, як обезвладнений раб, як поконаний воїн, як вигнанець і жебрак.

Наступна група асоціацій – любов – народження, любов – смерть, що в різних контекстах має різне емоційне забарвлення – як позитивне, так і негативне. Порівняймо: Солодка, як смерть, любов. Він вмирав у цьому буйному жіночому волоссі, в цих палючих устах…; …все його тіло сміється й співає, а йому у відповідь сміх і спів жіночого тіла, і нестерпна ніжність, і гарячий шепіт, і запаморочення, і повільний сон, мов радісна смерть... Про позитивне забарвлення говорять епітети солодка, радісна, метафори тіло сміється й співає, палючі вуста, гарячий шепіт. У той же час є й інші приклади: …хіба не самовбиваються щоразу чоловік у жінці, а жінка в чоловікові, і хіба любов не є самовбивством, бо сказано ж: любов, як смерть, страшна! …в затаєному мовчанні, в шепотах пристрасті воскресають навіть мертві; …життя було тільки там, з нею, а попереду тільки смерть, небуття, відчай і порожнеча… У цих прикладах асоціат смерть має різко негативний відтінок, у наведеному контексті вона страшна.

Важливим стилетворчим засобом у романах Павла Загребельного, зокрема історичної тематики, постає фольклор. Фольклорні образи символізують рідну землю, бо щастя кожної людини пов’язане тільки з рідним краєм, рідним домом. Символічну функцію виконують орнітоніми (птах, лелека, голуб, сокіл, горобець). Традиційно використані символічні образи птахів, які без ніяких перешкод можуть полетіти до рідного краю: пташка (…ось де хотіла … злетіти пташкою у небо); лелека (Наслухавшись розповідей про безжальних Османів, Хуррем мимоволі ставила себе … поміж лелечок із незміцнілими крилами, але з незгасною жадобою жити й змагатися…Навіть лелеки були щасливіші за жінок …, усе ж вони завжди перемагали, проривалися крізь смерть і летіли до рідного краю); сокіл (…ось дарунок долі! Чоловік з її рідної землі! І очі сірі, як соколине крило…). Птахи також можуть символізувати й інші реалії: Коли летіла в повітрі, супроводжували її голуби й горобці – ці символи любові й щоденних приємних клопотів.

Самовіддане почуття батьків до своїх дітей Павло Загребельний описує без акцентування на лексемі любов, що не зменшує експресивної сили контексту: Батьки завжди так: про себе не дбають, не згадують, не скаржаться на долю, все тільки про дітей, для них і заради них, всі болі, всі співчуття, всі надії й жадання – лиш для дітей, для них самих. Самозреченість батьків заради дітей письменник передає дієсловами не згадують, не дбають, не скаржаться. Материнська любов є настільки сильною, що спонукає Роксолану …поступитися і душею, принаймні для очей сторонніх, і прийняти іслам: Де мої діти, там і душа. Любов батька до своїх дітей теж передається характерними мовними засобами. Характерним є такий приклад: Сулейман запрошував її відвідати його самотню холодну оселю на Мерічі й привезти з собою дітей, за якими скучили його очі й серце. У будь-якого народу, а в турецького особливо, оселя вважається тим багатшою й затишнішою, чим більше дітей мають батьки. Отже, метафорою холодна оселя автор намагається передати спустошеність маєтку, де мешкав султан, перебуваючи в поході далеко від родини. А метафоричний вислів скучили його очі й серце тільки підсилює це враження.

Простеживши засоби вираження оцінки одиницями лексико-семантичного поля любов у художніх текстах Павла Загребельного, стверджуємо, що оцінні значення охоплюють усі рівні мовної системи – лексичний, морфологічний, синтаксичний, тобто поняття любов набуває статусу міжрівневої структурно-семантичної категорії. Аксіологічна семантика виявляється в лексемах з емоційно-оцінним компонентом значення (Фокстрот – це тільки обійми ще, а танго – пригортаннячко! Люблю танго!), пареміях, фразеологічних одиницях оцінної семантики, а також синтаксичних конструкціях (Галка маленька, геть непомітна, коси в неї гарні, але хто ж побачить їх під вовняною шапочкою-самов’язочкою, тіло теж гарне, мовби виточене, та який же чоловік зможе уявити приваби цього тіла, захованого під незграбним пальтом-балахоном…(Попіл снів)).

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

Методологічними засадами дисертації є розуміння діалектичного зв’язку і взаємодії мови й мислення та вчення про складну систему вербалізації досліджуваного поля, про взаємодію мови й мовлення. Комплексний підхід, обраний для окреслення меж, визначення структури й функцій лексико-семантичного й асоціативного поля любов у мові творів Павла Загребельного, дав змогу здійснити різновекторний аналіз авторського тексту. Застосування описового методу сприяло виявленню естетично-змістових функцій мовних одиниць у художньому тексті. Семно-компонентний аналіз дав змогу встановити, що полісемія лексеми любов, зафіксована в тлумачних словниках, не тотожна її багатозначності, виявленій у художньо-мовній практиці Павла Загребельного. Метод дистрибутивного аналізу, застосований у дослідженні сполучуваності слова любов у мові творів Павла Загребельного, сприяв встановленню додаткових (конотативних) значень лексеми. Крім того, у розмежуванні одиниць поля за його структурними складниками (ядро, ядерна і периферійна зони) і для визначення обсягу семантичних компонентів одиниць поля, спільних з ядром, визначальним було використання квантитативного методу.

У структурі ЛСП любов визначено ядро, ядерну і периферійну зони. До ядра ЛСП любов належить абстрактний іменник – назва почуття глибокої сердечної прихильності – любов і дієслово любити. До ядерної зони належить лексема кохання як один із ЛСВ, що має обмежене слововживання (вживається тільки з іменниками – назвами істот), а також деривати, утворені від іменників-назв почуттів, які в структурі значення поряд із номінативною семою містять сему процесуальності або атрибутивну сему і належать до різних частин мови – люб’язно, любощі, полюбовно, залюбки, кохати, коханка, закохатися тощо. Сюди ж зараховуємо композити, утворені від назви почуття, і слова з нейтральною семантикою, власні назви, утворені від слова – ядра ЛСП – любомудрий, користолюбство, владолюб, Любомир тощо. До периферійної зони ЛСП любов належать слова тієї ж семантики, які виконують конотативну функцію (хтивість, вірність, спокушати та ін.), описові словосполучення (схилитися душею, володіти душею, линути думкою, володіти серцем, володіти жінкою тощо), а також слова, у значенні яких архісема поля є периферійною – вибір, схильність, бажання, насолода, обожнювання та ін. Текстова реалізація назв почуття засвідчує семантичний потенціал відповідних лексичних одиниць.

Парадигматичні та синтагматичні відношення конституентів лексико-семантичного поля характеризують широкі можливості лексичної системи у вербалізації концепту любов. Парадигматичний потенціал найповніше виявляється на словотвірному рівні. Найпродуктивніші у досліджуваних текстах одиниці словотвірного гнізда любов і улюблений (6 і 5 похідних відповідно). Констатовано, що для художньої мови письменника показові синонімічні, антонімічні, гіпер-гіпонімічні відношення; стилетворчу функцію виконують контекстуальні синоніми.

Синтагматично впорядкована система лексичних засобів служить для маніфестації семантики почуття. У дослідженні лексична сполучуваність репрезентована через атрибутивні й предикативні відношення лексеми любов. З’ясовано, що в мові творів письменника є означення, які експлікують як узуальні для мовомислення українців характеристики (чиста, безмежна, висока, гаряча, дивна, звичайна, земна тощо), так і оказіональні (болісна, африканська, обвальна). У ролі предикатів до лексеми любов залучені дієслова із семою руху (приходить, пролітає, проникає), семою фізіологічного стану (народжується, росте, в’яне, задихається, лежить, вмирає), семою волевиявлення (керує, вселяє жалість, засліплює, потребує, зв’язує), семою фізичного стану (спалахує).

Слід відзначити, що за допомогою атрибутів і предикатів вербалізуються ознаки почуття любові взагалі (чиста, безмежна, справжня) і певних її проявів зокрема (лежить, задихається). Лексична сполучуваність назв почуття сприяє взаємодії їх із суміжними лексико-семантичними полями.

Лексико-семантичне поле любов, змодельоване на підставі дослідження структури значення лексеми любов у художній мові Павла Загребельного, виявляє взаємодію загальномовного та художньо-стильового значень, формування традиційних поетичних та індивідуально-авторських словесних образів.

На підставі аналізу художніх текстів Павла Загребельного стверджуємо, що семантика почуття любові вербалізується не лише експліцитно, а й імпліцитно – без використання номенів почуття, а за допомогою вербалізації індивідуально-авторських асоціацій.

Особливість ідіостилю Павла Загребельного виявляється в динаміці розгортання лексико-семантичного поля любов. Стійкість асоціацій забезпечують повторювані вербалізатори почуття у творах різного періоду, а також різного жанру. Динаміка досягається оказіональною сполучуваністю, імпліцитним вираженням семи любов, а також активною конотованістю тексту. Формування уявлення про національно-мовну та індивідуально-авторську картини світу відбувається на основі вербалізованих асоціацій. Аналіз асоціатів слова-стимулу любов дав змогу окреслити межі асоціативного поля любов та його мікрополів (материнська любов, батьківська любов, любов між чоловіком і жінкою, любов до рідного краю).

Відтак комплексне вивчення лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного дало змогу дослідити склад і структуру поля, системні зв’язки його конституентів, а також їх функціонально-стилістичні особливості індивідуально-авторського образотворення.

Проведений аналіз лексико-семантичного поля любов у мові творів Павла Загребельного не претендує на вичерпну повноту, хоча викладені в ньому спостереження й висновки можуть стати підґрунтям інтегрованого опису однієї з найбільш вагомих семантичних макросистем – лексико-семантичного поля.