МІКРОТОПОНІМІЯ БАСЕЙНУ РІЧКИ УЖА (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРОК ЗАКАРПАТТЯ) : Микротопонимия БАССЕЙНА РЕКИ ужа (На материале УКРАИНСКИХ говоров Закарпатье)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну, особистий внесок автора, висвітлено теоретичне та практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, а також описано джерельну базу, принципи й методи її наукового аналізу, подано відомості про апробацію отриманих результатів, публікації з теми дисертації та структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження мікротопонімії” – простежено історію розвитку топонімних студій в Україні, представлено основні принципи аналізу назв географічних об’єктів, подано базові теоретичні засади дослідження мікротопонімії басейну річки Ужа.

Підрозділ 1.1. – “До історії проблеми” – містить аналіз сучасних українських ономастичних студій, які презентовані регіональними та ареальними дослідженнями різноаспектного характеру.

Перше комплексне введення в науковий обіг мікротопонімів та їх аналіз у другій половині ХХ ст. (хоча й у компаративному ключі) здійснила Т.І. Поляруш у 1971 р., а згодом подібна праця з’явилася у 1974 р. (Л.П. Стичишиної). Базовими для сучасних досліджень стали принципи аналізу мікротопонімів, подані в працях Я.О. Пури та Є.О. Черепанової.

Наступним внеском у вивчення мікротопонімії України є дисертаційні роботи                         І.Г. Чехoвського “Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті (утворення на базі народної географічної термінології)” (1996), О.І. Михальчук “Мікротопонімія Підгір’я” (1998),  Н.І. Лісняк “Мікротопонімія Західного Поділля” (2004), Н.В. Сокіл “Мікротопонімія Сколівщини” (2007). Ці дисертації засвідчують різнобічний підхід до принципів та прийомів аналізу мовного матеріалу.

Крім названих комплексних студій, у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. вийшли друком статті, предметом дослідження яких є структура, семантика, етимологія тощо мікротопонімів окремих регіонів (О.Л. Бабічевої, С.О. Вербича, Т.О. Гаврилової, Т.В. Громко та ін.).

Закарпатоукраїнська топонімія привертає увагу вчених з XIX ст. (М.М. Лучкай, І.А. Панькевич, О.Л. Петров, Г.М. Стрипський та ін.). Зацікавлення окремими проблемами закарпатської топонімії не зменшилося i в повоєнний час (М.В. Банк, М.А. Грицак, Й.О. Дзендзелівський, В.В. Німчук,                  П.П. Чучка та ін.). Значний внесок у вивчення топонімів Закарпаття зробив К.Й. Галас.

У підрозділі 1.2. –“Статус мікротопонімів як окремого топонімічного класу” – проаналізовано наукові погляди на принципи віднесення тих чи інших назв географічних об’єктів до мікротопонімів.

У дослідженнях другої половини ХХ ст. з’являються спроби дати визначення терміна мікротопонім, встановити його природу, ознаки, принципи та критерії виділення тощо. Перші наукові розвідки стали фундаментом закріплення терміна в ономастичній  термінології та сприяли подальшому його функціонуванню.

У науковій літературі подаються різні дефініції мікротопоніма: “назва об’єкта  локального  значення” (В.В. Німчук), “назви малих об’єктів: джерел, полів, долин, ярів, доріг, мостів, колодязів, частин населених пунктів і так далі…” (В.А. Ніконов) та ін. Ю.О. Карпенко, наприклад, виділяє такі основні ознаки мікротопонімів: вони легко змінюються, замінюються або ж зникають зовсім; у мікротопонімії дистанція між власними та загальними назвами мінімальна; мікротопоніми й географічні терміни нерозривно між собою пов’язані; важливим джерелом мікротопонімії є власні назви людей та географічні назви, хоча апелятиви теж слугують базою для їх утворення; для мікротопонімії характерні переважно безформантні утворення тощо.

Серед небагатьох науковців, які не визнають потреби в уживанні терміна мікротопонім, – К.Й. Галас. Він уважає недоцільним виділяти мікротопоніми в окремий клас.

На нашу думку, окреслення чітких меж та обсягу мікротопонімії можливе лише за умов докладного вивчення мовних особливостей усіх топонімічних класів. Як зазначає В.В. Лучик, практично всі мікротопоніми входять до складу основних топонімічних класів і лише окремі з них позначаються спеціальними термінами – мікрогідроніми, мікроойконіми, мікроороніми, мікрохороніми, дрімоніми, лімноніми, спелеоніми, частина ергонімів та деякі інші.

Серед домінувальних ознак, які дозволяють виділити мікротопоніми в окрему групу, на наш погляд, варто назвати такі: 1) вузька сфера вживання (в основному в межах одного населеного пункту, це пов’язано з номінацією об’єктів локального значення); 2) утворення переважно на базі місцевої говірки; 3) усна передача та поодинока фіксованість у письмових джерелах; 4) відносна недовготривалість функціонування назв у зв’язку зі зміною поколінь мовців та перетвореннями в географічному середовищі; 5) варіативність мікротопонімів, що зумовлюється вищенаведеними фактами. Категоріальними ознаками мікротопоніма як мовної одиниці (вслід за О.П. Карпенко) вважаємо їх тісний зв’язок здебільшого з апелятивною лексикою.

Підрозділ 1.3. – “Основні аспекти вивчення мікротопонімного матеріалу” – висвітлює основні принципи лінгвістичної розробки українського топонімного матеріалу, яка розпочалася в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Ураховуючи названі ознаки мікротопонімів, можемо стверджувати, що незаперечним фактом стає дослідження онімів саме на базі місцевих говірок, оскільки зафіксований діалектний матеріал дав змогу з’ясувати особливості утворення та функціонування цих назв.

У процесі укладання словника мікротопонімів брУ (на матеріалі українських говірок Закарпаття) ми дотримувалися певних вимог, серед яких, наприклад: польові записи відтворені фонетичною транскрипцією; усі компоненти багаточленних назв подані з великої літери; словникова стаття, крім лінгвістичної інтерпретації назви, містить відомості про територію поширення мікротопоніма та структурно-семантичні й назвотвірні відповідники з мікротопонімії інших регіонів тощо.

Семантичний опис і класифікація топонімів дають можливість виявити окремі категорії топонімоутворювальних назв і зробити ряд узагальнень для встановлення певної системності на семантичному рівні. Базові назви мікротопонімів виокремлюються на основі загальнотопонімічних принципів номінації. Дослідження семантичного аспекту мікротопонімів дозволяє якісно виконати структурний аналіз, який, у свою чергу, визначає достовірність словотвірного аналізу. Останній вимагає визначення назвотвірних моделей та специфіки базових назв, виявлення функцій тих формантів, які брали участь у творенні певного типу назв географічних об’єктів.

Останнім часом з’являються якісно нові класифікації, які засвідчують спробу дослідників синтезувати кілька аспектів дослідження топонімів (див. праці Д.Г. Бучка, М.М. Торчинського).

У підрозділі – 1.4. “Назвотвірний аналіз мікротопонімів” – запропоновано (вслід за                К.Й. Галасом) термін назвотвірний аналіз використовувати замість загальноприйнятого та традиційно вживаного терміносполучення словотвірний аналіз, оскільки мікротопоніми як пропріальні одиниці можуть бути не лише словом, але й словосполученням чи реченням. Основною причиною такого явища є взаємозв’язок та нерозривна єдність кількісних та якісних характеристик предмета, що є об’єктом називання.

Важливим для визначення та дослідження назвотвірних особливостей мікротопонімів брУ є розуміння власної назви географічного об’єкта як одиниці, що утворилася, функціонує та еволюціонує в часі. Це дало змогу з’ясувати, яким способом і за допомогою яких назвотвірних засобів утворено мікротопонім, дозволило виокремити продуктивні назвотвірні моделі та проаналізувати назвотвірний потенціал мікротопонімії басейну річки Ужа.

У другому розділі – “Умови виникнення, розвитку та функціонування мікротопонімії регіону” – основна увага зосереджена на розгляді основних факторів появи та функціонування мікротопонімів басейну Ужа. У розділі презентовано аналіз мікротопонімів брУ в діахронічному аспекті та визначено різновиди мікротопонімних варіантів.

Характер та напрямок топонімічних досліджень дуже часто визначається  умовами, за яких відбувся процес найменування. Тому комплексний мовний аналіз мікротопонімів неможливий без урахування та визначення фізико-географічних особливостей, історії заселення та діалектної строкатості регіону (2.1). Мікротопонімія регіону піддається впливові зовнішніх і внутрішніх факторів як у момент свого створення, так і в період функціонування. Мікротопонімія басейну Ужа в межах Закарпатської області витворилась у специфічних географічних, етнокультурних, історичних та лінгвальних умовах.

Ужанська Долина розташована в гірській системі Українських Карпат й охоплює частину Полонинських Карпат та Вулканічних Карпат. Гористий рельєф визначає особливості інших природних характеристик. Заселення територій у районі басейну річки Ужа проходило нерівномірно. Це, передусім, пов’язано з рельєфом (заселення відбувалося в напрямку рівнина → гірська місцевість). Уже до кінця ХVІІІ ст. з’явилися практично всі сучасні населені пункти (Л. Деже). Корінними жителями заселених територій були автохтонні українці, про що свідчить і мікротопонімна система досліджуваного регіону. Мікротопоніми утворилися переважно на базі значної частини ужанських (західнозакарпатська говіркова група) говірок, які належать до середньозакарпатського масиву говорів карпатської групи діалектів південно-західного наріччя, і зберегли ряд давніх фонетичних і морфологічних діалектних рис регіону: ліс Кýн'с'коĭ (Мирча), поле Бáсы^о (Малий Березний), урочище На Грéбени (Завосина), поле На Стун:ич’иш’:ох (Буківцьова).

Підрозділ 2.2. – “З історії ужанської мікротопонімії” – присвячено дослідженню розвитку мікротопонімії брУ, яку можна простежити переважно на матеріалах історичних документів середини, кінця ХІХ ст., початку ХХ ст. В історичних джерелах, датованих раніше, мікротопоніми зустрічаються надзвичайно рідко або фіксація їх узагалі відсутня. Історичний розвиток мікротопонімії брУ відображає розгалужену семантику базових назв, розвинені структурні типи онімів та їх назвотвірні моделі.