ОЙКОНІМІЯ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ ХІV-ХХ ст. : Ойконимия Восточного Подолья ХIV-ХХ ст.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено її актуальність та наукову новизну, сформульовано мету, основні завдання та методи дослідження, окреслено об’єкт і предмет дисертаційної роботи, простежено зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано джерельну базу, подано відомості про апробацію результатів праці, а також визначено її теоретичне і практичне значення.

Перший розділ «Стан і перспективи дослідження регіональної ойконімії України та Східного Поділля зокрема» складається з двох параграфів. У першому параграфі «Регіональні дослідження ойконімії України» охарактеризовано основні наукові досягнення слов’янської та української ономастики.

Наукове вивчення топонімії України представлено у двох напрямках: регіональному та ареальному. Регіональні дослідження ойконімії України солідно зарепрезентоване працею Я. Рудницького, опублікованою ще до війни польською мовою під назвою  „Nazwy geograficzne Bojkowszczyzny”, предметом вивчення якої стали географічні назви поселень, гір та водних об’єктів Бойківщини. Ще дві подібні праці, теж опубліковані польською мовою, присвячені вивченню топонімії інших історико-етнічних регіонів України. Так, у праці С. Грабця „Nazwy geograficzne Huculszczyzny”, надрукованій у 1950 р., досліджуються географічні назви Гуцульщини. Зд. Штібер опублікував дві праці, присвячені вивченню топонімії Лемківщини: „Toponomastyka Łemkowszczyzny”. – Cz.1. Nazwy miejscowosci; „Toponomastyka Łemkowszczyzny”. – Сz.II. Nazwy terenowe.

Монографічне дослідження топонімії України започатковане в середині ХХ ст. кандидатською дисертацією К. Галаса „Топоніміка Закарпатської області (назви населених пунктів)”, у якій уперше ґрунтовно зібрано всю ойконімію краю, визначено локалізацію топонімів, простежено розвиток назв поселень цього регіону за останні кілька століть, уперше широко використано багаті угорські історичні джерела. На жаль, праця цього вченого досі не опублікована.

У 1962 році була надрукована робота О. Стрижака „Про походження назв населених пунктів Полтавщини XIV-XVI ст.”. Вивченню сучасних назв поселень Львівщини присвячена кандидатська дисертація Є. Черняхівської, яку вона захистила в 1966 р. У ній проаналізовано відомі класифікації слов’янських назв поселень, здійснено аналіз ойконімів Львівщини за їх лексичними та морфолого-словотвірними ознаками.

Важливим етапом у вивченні ойконімії України стали праці Ю. Карпенка, видані протягом 1964-1966 рр. трьома випусками: „Топоніміка гірських районів Чернівецької області”, „Топоніміка центральних районів Чернівецької області”, „Топоніміка східних районів Чернівецької області”. У 1973 р. автор опублікував книжку „Топонімія Буковини”, у теоретичній частині якої описано становлення ойконімії цього краю, а в другій – практичній – подано словник гідронімів краю.

На початку 70-х років ХХ ст. захищено дві кандидатські дисертації, присвячені діахронічно-ареальному вивченню двох архаїчних моделей ойконімів України – Д. Бучка „Українські топоніми на –івці, ‑инці” й О. Купчинського „Українські географічні назви на –ичі ХІV-ХХ ст.”.

Дещо пізніше здійснено дослідження ойконімії Миколаївської області у книзі В. Лободи „Ойконімія Дніпро-Бузького межиріччя”, у якій, крім назв поселень, аналізуються ще й назви річок та інших об'єктів, від яких творилися ойконіми. У 1975 р. в Одеському університеті під керівництвом професора Ю. Карпенка здійснено колективне дослідження ойконімії Одещини. Опубліковано лише частину цієї праці „Топонімія північно-східної Одещини” і „Топонімія південно-західної Одещини”, де в діахронічному аспекті аналізуються назви як існуючих, так і зниклих населених пунктів зазначеного регіону.

Аналізові назв поселень Рівненщини присвячена праця Я. Пури „Походження назв населених пунктів Ровенщини”, виконана на синхронно-діахронному рівні.

Монографія Д. Бучка „Походження назв населених пунктів Покуття” містить цінний матеріал про ойконімію цієї історичної частини України. У роботі проаналізовано не лише назви населених пунктів (назви міст, селищ міського типу, сіл, хуторів), а також частин теперішніх міст і сіл, які в історичних джерелах виступають як окремі поселення з власними назвами.

Глибокий діахронічний аналіз відантропонімних карпатських і прикарпатських назв поселень здійснено у роботі М. Худаша та М. Демчук „Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення)”. Продовженням цієї монографії є праці М. Худаша „Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від слов’янських автохтонних відкомпозитних скорочених особових власних імен)” та „Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від відапелятивних антропонімів)”

У роботі В.Котович „Походження назв населених пунктів Опілля”, виконаної за зразком уже згадуваної монографії Д. Бучка, здійснено аналіз становлення ойконімійної системи Опілля протягом кількох століть, встановлено продуктивність/непродуктивність окремих структурних моделей ойконімів визначеної території протягом ХІІ-ХХ ст.

Історико-етимологічний словник М. Габорака „Назви поселень Івано-Франківщини (Бойківщина, Гуцульщина та Опілля)” містить 808 ойконімів досліджуваного регіону, аналіз яких подано у формі словникових статей. Зокрема, автор виявив історичні фіксації назв населених пунктів бойківської, гуцульської та опільської частин області, встановив етимологію аналізованих назв, твірну основу та спосіб словотворення останніх.

Вивчення ойконімії конкретних регіонів України репрезентують кандидатські дисертації М. Торчинського, М. Габорака, В. Котович, Н. Герети, О. Іваненка, А. Лисенко.

Ареальні дослідження ойконімії України представлені роботами лише п’яти авторів: Д. Бучка, О. Купчинського, З. Купчинської,  Л. Радьо,  І. Царалунги.

У другому параграфі «Східне Поділля як об’єкт дослідження» зроблено огляд історичних та краєзнавчих праць дослідників Поділля та Східного Поділля зокрема. Одним з перших дослідників Поділля був історик Н. Молчановський, який у 1885 році видав «Нарис відомостей про Подільську землю до 1434 р.».

Вивченням Подільського краю займалися М. Симашкевич («Историко-географический и этнографический очерк Подолии», «Римський католицизм та його ієрархія на Поділлі»), кілька десятків праць з історії та етнографії Поділля залишив дослідник М. Яворовський: «Нарис з побуту сільських священиків Подільської єпархії», «Матеріали до історії Брацлавського староства», «История гражданской и церковной жизни Подолии» та ін.

Історія Поділля знайшла відображення також у дослідженнях видатного українського історика, археолога, етнографа В. Антоновича: «Очерк истории Великого княжества Литовского до половины ХV ст.», «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России», «Грановщина – эпизод из истории Брацлавской Украины».

Не обминув увагою подільського краю і найвидатніший український історик – М. Грушевський. У 1894 році він видав монографію «Барское староство. Исторические очерки: ХV-ХVІІІ вв.».

Певний інтерес для дослідників Поділля становлять праці відомого польського вченого Ю. Сіцінського: «Исторические местности Подолии и ихъ достопримечательности», «Нариси з історії Поділля», «Археологическая карта Подольской губернии».

Для вивчення Поділля важливе наукове значення мають історико-краєзнавчі дослідження В. Гульдмана: «Подольская губерния. Опытъ географическо-статистического описания», «Населенные места Подольской губернии».

Щодо дослідження території Східного Поділля (Вінниччини), то слід зазначити, що саме у ХХ-ХХІ століттях з’являються історичні, географічні, краєзнавчі монографії: Д. Малакова „По Брацлавщине: от Винницы до Тульчина”; О. Мальченка „Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств: XV - середина ХVІІ ст.”; О. Дана, В. Кривошеї „Вінниччина козацька: Історія Вінницького козацького полку” та ін.

У другому розділі «Формування і розвиток ойконімійної системи Східного Поділля протягом ХІV-ХХ ст.» здійснено історичний аналіз ойконімії Вінниччини визначеного періоду, а також встановлено продуктивність конкретних словотвірних моделей ойконімів на досліджуваній території.

Територія Східного Поділля належить до найдавніше заселених земель України. Перші згадки про назви населених пунктів досліджуваного регіону зафіксовано історичними джерелами та документами з ХІІ ст., однак системне фіксування ойконімів Східного Поділля починається лише з ХІV ст. Відсутність повнішого джерельного матеріалу не дозволяє точно встановити час виникнення того чи іншого поселення; ми говоримо лише про їх першофіксацію у певному столітті.

Детальний аналіз ойконімійної системи Східного Поділля починаємо щойно з ХІV ст., оскільки у доступних нам писемних пам’ятках ХІІ ст. виявлено лише два топоніми, а в ХІІІ ст. – тільки один (Дяківці). За даними історичних досліджень Н. Молчановського, найдавнішими ойконімами Східного Поділля є Губник і Дяківці. Обидві назви згадуються у праці цього автора „Очерк известий о Подольской земле до 1434 г.” і датуються ХІІ ст., а в ХІІІ ст. існував лише один ойконім – Дяківці. Через відсутність відповідного джерельного матеріалу не маємо відомостей ні про згаданий у попередньому столітті населений пункт Губник, ні про існування на території Вінниччини інших поселень.

У писемних пам’ятках ХІV ст. нами виявлено 19 ойконімів. Топоніми Вінниччини ХІV ст. за структурно-словотвірною будовою є різними. Вони утворені за допомогою архаїчних суфіксів ‑*jь (-*jе), ‑ич-і, ‑івц-і, -инц-і, -ів, що дозволяє нам віднести їх виникнення до давньоукраїнського періоду. В основах цих ойконімів презентуються давні слов’янські композитні та відкомпозитні імена, а також слов’янські автохтонні відапелятивні імена. Найчисельніше представлена серед першофіксацій ХІV ст. модель ойконімів на –ів. Твірними основами всіх назв поселень вказаного типу є антропоніми слов’янського походження: Голодьків, Кліщів, Немирів, Тиврів, Шендерів. Наступними щодо продуктивності є відпатронімні утворення на –ичі, -івці, ‑инці (Микулинці, Ориничі, Почапинці) та ойконіми на –иця (Бронниця, Вінниця, Новоселиця).

Ойконімія Вінниччини ХV ст. репрезентується 8 словотвірними моделями і нараховує уже 74 одиниці. Значно збільшується кількість першофіксацій з архаїчними суфіксами –івц-і, -инц-і (Багринівці, Васьківці, Ілляшівці, Озаринці), ‑ець (Вербовець, Верховець), ‑ів, -ин (Бахтин, Борків, Куманів, Літин, Тяжилів). Новими словотвірними моделями в ХV ст. є утворення на –и/-і (Гармаки, Голодки, Петрані), ‑івка (Ксаверівка), -щина (Жорновщина). Продуктивними для топонімії Східного Поділля досліджуваного періоду є назви поселень на –івці, -инці (44,1 % від усіх топонімів) та назви поселень на –ів, -ин (30,8 %). У ХV ст. збільшилася кількість назв поселень на –ець, ‑иця та кількість складних і складених назв.

Ойконімія Східного Поділля ХVІ ст. представлена вже 204 топонімами. Збільшилося число ойконімів на –івці, -инці, ‑ів, -ин, ‑и/‑і, а ще утворень на –івка. В історичних джерелах і документах ХVІ ст. уперше виявлено нові словотвірні моделі ойконімів – утворення на –ани (‑яни) (Долиняни, Мовчани), ‑ища (Жорнища, Криничища) та конфіксальні утворення (Залісся). Продуктивність окремих топонімійних моделей у ХVІ ст. дещо відмінна від їх продуктивності у попередньому столітті. Як і в ХV ст., у ХVІ ст. на території Східного Поділля найпродуктивнішими були відпатронімні ойконіми на –івці, ‑инці (32,4 %). Другими за кількістю фіксацій у документах ХVІ ст. є ойконіми із суфіксами –ів, -ин (26,4 %). Третє місце посідають назви поселень на –и/-і (11,3 %), які у попередньому столітті за кількістю одиниць були на п’ятому місці. Тенденцію до збільшення виявляють ойконіми із суфіксом ‑івк‑а. Так, у ХVІ ст. назви поселень на –івка виходять на четверте місце (6,4 %), тоді як у ХV ст. вони займали сьоме місце і репрезентувалися лише одним прикладом.

У писемних джерелах ХVІІ ст. нами виявлено 507 топонімів, що існували на території Вінниччини, з них 303 назви – першофіксації вказаного періоду. Ойконімія досліджуваної території ХVІІ ст. презентується як утвореннями з архаїчними суфіксами ‑*j‑ь (‑*j-е, ‑*j‑а), ‑івц-і, -инц-і, -ів, -ин, -иц-я, назвами на –и/-і, так і новішими топонімами на –івка, -ище, -ка, складними та складеними назвами. Вперше в ойконімії ХVІІ ст. з’являються утворення на –иха (Дзвониха, Зюбриха) та утворення на –чик (Станіславчик). Найпродуктивнішими вже третє століття поспіль залишаються назви поселень із суфіксами –івц-і, -инц-і (23,9 %). Друге місце за кількістю фіксацій зайняли ойконіми на –івка (19,9 %). Ойконіми на –ів, -ин поступилися другим місцем назвам поселень із суфіксом –івк-а і займають тепер третю позицію (13,5 %).

Ойконімійна система Східного Поділля ХVІІІ ст. маніфестується 18 словотвірними моделями (706 одиниць), більшість з яких бере свій початок ще з попередніх століть. Збільшилася у ХVІІІ ст. продуктивність топонімів на –івка, -ище, конфіксальних утворень, складних та складених назв, ойконімів, утворених шляхом топонімійної метонімії. Вперше засвідчені в ойконімії Вінниччини ХVІІІ ст. відтопонімні утворення (Краснянка < гідронім Краснянка, Мурафа < гідронім Мурафа та ін.) Найпоширенішою словотвірною моделлю ойконімії Східного Поділля у ХVІІІ ст. стали утворення на ‑івка – 167 назв (23,1 % від усіх назв поселень Вінниччини ХVІІІ ст.). Назви населених пунктів на –івці, ‑инці у ХVІІІ ст. поступилися першим місцем ойконімам із суфіксом ‑івк-а і займають тепер другу позицію (21,1 %). Третє місце в ХVІІІ ст., як і в попередньому, займають назви поселень на –ів, -ин (13,5 %). Утворення Вінниччини на –и/-і протягом уже двох століть займають четверте місце за продуктивністю. Мінімальною кількістю одиниць в ойконімії Східного Поділля ХVІІІ ст. представлено конфіксальні утворення, назви поселень на ‑иха, -чик.

Ойконімійна система Східного Поділля ХІХ ст. вже повністю сформована. Словотвірні моделі, характерні для ойконімів ХІХ ст., беруть свій початок з попередніх століть і, відповідно, знайшли своє відображення в наступному, ХХ столітті. Загалом ойконімія Вінниччини ХІХ ст. репрезентується 19 словотвірними моделями та нараховує 990 одиниць. Найчастотнішими у ХІХ ст. на території Східного Поділля є деривати із суфіксом –івк-а (26,1 % від усіх назв поселень Вінниччини ХІХ ст.), ойконіми на –івці, -инці (17,1 %) та ойконіми із суфіксами –ів, ‑ин (16,5 %). Незначною кількістю назв поповнилися у ХІХ ст. групи ойконімів із суфіксами ‑ець, -иц-я, -ищ-е. Характерним явищем для ойконімії Східного Поділля ХІХ ст. є наявність у писемних джерелах назв типу Слобода Горячковка, Ферма Довжокъ, Хуторъ Гамулевка.

Назви населених пунктів Східного Поділля ХХ ст. аналізуємо за підперіодами: 1) назви поселень Вінниччини, які існували до 1947 року; 2) назви поселень Вінниччини, які зафіксовані довідниками після 1947 року й існують до сьогодні. Насамперед варто зазначити, що в першій половині ХХ ст. в ойконімії досліджуваного регіону відбулися певні якісні зміни: 1) вилучено з ужитку окремі назви населених пунктів з архаїчним суфіксом -*jь (-*j-е): Кічмань > Ярове; 2) виключено назви населених пунктів з архаїчними суфіксами ‑івц-і, -инц-і: Яцківці > Бруслинівка, Війтівці > Жданівка та ін.; 3) знято назви населених пунктів з архаїчними суфіксами –ів, -ин: Дзялів > Кам’яногірка, Фридрів > Тернівка та ін.; 4) вилучено з ужитку назви поселень з компонентом –піль: Зоофіполь > Софіївка; 5) виключено назви поселень із суфіксами –и/-і: Кетроси > Довжок, Серби > Гонтівка.

Нами виявлено 1748 ойконімів, які існували на території Вінниччини у першій пол. ХХ ст. Найпоширенішою словотвірною моделлю є назви поселень із суфіксом ‑івк‑а (Кальнишівка, Северинівка). Незначною кількістю прикладів у першій половині ХХ ст. представлені назви на ‑*jь (‑*jе, ‑*jа), ‑ець, -иця, -ище, -ани (-яни), ‑иха, конфіксальні утворення.

Ойконімійна система Вінниччини другої пол. ХХ ст. також характеризується значними змінами. Продовжується вилучення окремих назв населених пунктів через перейменування їх або об’єднання з іншими поселеннями.

В аналізований період існувало 1563 назви населених пунктів. Найпродуктивнішими у другій половині ХХ ст. також були деривати із суфіксом –івк-а. Першофіксаціями цього періоду є переважно штучні утворення на –івка, -ївка: Воробіївка, Дружелюбівка, Яблунівка. Друге місце займають ойконіми на –ів, -ин. Назви поселень на –івці, -инці, які у ХІХ ст. були другими, у ХХ поступаються місцем субстантивованим дериватам.

Вивчивши поширення найпродуктивніших словотвірних моделей ойконімів Вінниччини за століттями, можемо сказати, що територія досліджуваного регіону заселялася нерівномірно й неодночасно. Так, найбільш заселеною, за даними писемних пам’яток ХVІ ст., виявилася центральна та північно-західна частина Східного Поділля. ХVІІ ст. характеризується вже більшою густотою заселення названої території, а також з’являються поселення на сході та півночі області. У наступних століттях вже значно розширюється заселеність території краю.

Назви поселень на –івці, -инці, ‑ів, ‑ин, -и/-і у ХVІ-ХХ ст. локалізуються здебільшого в центральних, північних та західних районах. Ойконіми Східного Поділля із суфіксом –івк-а, які ще у ХVІ ст. були непродуктивними, починаючи з ХVІІ ст., розміщуються на досліджуваній території рівномірно.

У третьому розділі «Лексико-семантична характеристика етимонів ойконімів Вінниччини» зроблено аналіз назв населених пунктів досліджуваного регіону за семантикою їх твірних основ.

Топоніми Вінниччини за семантикою базових назв можна поділити на три групи: 1) топоніми, що мотивуються антропонімами різного походження; 2) топоніми, що походять від апелятивів; 3) відтопонімні ойконіми. В межах кожної групи виділяємо в свою чергу ще окремі підгрупи.

Залежно від походження особових власних назв, що лежать в основі відантропонімних топонімів Вінниччини, останні поділяємо на дві основні групи: 1) ойконіми зі слов’янськими особовими назвами в основах; 2) ойконіми з християнськими іменами в основах (Іванів, Василівка, Леськове, Маркуші). Першу групу ойконімів у свою чергу поділяємо на три підгрупи: а) ойконіми зі слов’янськими автохтонними композитними іменами в основах (Брацлав, Станіславчик); б) ойконіми зі слов’янськими автохтонними відкомпозитними іменами в основах (Балин, Біївці, Вишківці); в) ойконіми зі слов’янськими автохтонними відапелятивними особовими назвами або пізнішими прізвиськами в основах (Берестівка, Зозулинці, Носиківка). Серед відантропонімних ойконімів найбільший відсоток складають назви поселень зі слов’янськими автохтонними відапелятивними особовими назвами чи пізнішими прізвиськами в основах (64,6 %). Менш чисельною є група відантропонімних ойконімів із християнськими власними іменами (29,8 %). Малочисельною є група ойконімів із слов’янськими автохтонними відкомпозитними іменами в основах (5 %). Лише 0,4 % складають топоніми зі слов’янськими автохтонними композитними іменами в основах.

Ойконіми Східного Поділля відапелятивного походження залежно від семантики базових назв, що були твірними основами для їх утворення, поділяємо на такі групи: а) ойконіми, що походять від загальних назв на означення рельєфу; б) ойконіми, що походять від загальних назв на означення типу поселення; в) ойконіми, в основах яких є назви на означення гідрооб’єктів.

Аналіз лексико-семантичної структури назв населених пунктів Східного Поділля відапелятивного походження показав, що вони творилися як від безсуфіксальних і суфіксальних апелятивів шляхом топонімійної метонімії (Затоки, Озеро, Потоки), так і за допомогою суфіксального чи префіксального способів словотворення від апелятивів, основи яких мотивуються загальними назвами водних об’єктів (Вікнина, Закриниччя, Зарічне, Криничка, Озерне, Окниця). Серед ойконімів Вінниччини відапелятивного походження найчисельнішою групою є назви населених пунктів, основи яких мотивуються загальними назвами на означення типу поселення (49,3 %). Другою за чисельністю є група відапелятивних ойконімів, основи яких мотивуються загальними назвами на означення ландшафту (41,3 %). Найменшою кількістю назв представлена група відапелятивних ойконімів Східного Поділля, основи яких мотивуються загальними назвами на означення гідрооб’єкта (9,2 %).

Назви населених пунктів Вінниччини відтопонімного походження поділяємо на дві групи: 1) відтопонімні ойконіми, що утворилися від гідронімів; 2) відтопонімні ойконіми, що утворилися від існуючих уже назв населених пунктів. Перша група відтопонімних ойконімів нараховує 48 прикладів: Вовчинець < гідронім Вовчинець, Лозова < гідронім Лозова та ін. і становить 47 %. Відтопонімні ойконіми, основи яких мотивуються назвами вже існуючих поселень, складають групу з 54 одиниць (52,9 %): Барок < НП Бар, Лопатинка < НП Лопатин, Старі Попелюхи < НП Попелюхи та ін.

Лексико-семантичний аналіз етимонів ойконімів Вінниччини засвідчує, що більшість ойконімів названого краю в своїх основах містять антропоніми як слов’янського (Голодки, Лопатин, Носівці, Чернятинці та ін.), так і християнського (Данилки, Йосипівці, Матейків, Якимівка) походження. Інші ойконіми досліджуваного регіону мотивуються загальними назвами, тобто апелятивами на зразок: Горби, Лука, Ставки, Хатки, Яруга та ін., або ж походять від топонімів різної структури: Бахтинок, Велика Русава, Рудниця.

У четвертому розділі «Особливості дериваційної структури ойконімів Вінниччини» здійснено словотвірний аналіз ойконімів Вінниччини досліджуваного періоду, а також встановлено їх моделі, що репрезентуються у межах ойконімії Східного Поділля.

Керуючись класифікацією назв поселень, запропонованою Д. Бучком, поділяємо ойконіми Вінниччини на дві основні групи: назви поселень доойконімного рівня деривації (первинні – назви поселень, структурне оформлення яких відбулося до того, як вони стали ойконімами) та назви поселень ойконімного рівня деривації (вторинні – назви поселень, що виникли на базі відповідних твірних основ за допомогою спеціальних ойконімотворчих формантів).

До назв поселень доойконімного рівня деривації відносимо ойконіми на –ичі, -івці, -инці, -ани (-яни), -и/-і, відапелятивні ойконіми, утворені шляхом топонімійної метонімії, конфіксальні утворення, ойконіми на -ище, ‑иця, ойконіми з суфіксом –ець, відтопонімні ойконіми.

У документах ХІV-ХХ ст. в ойконімії Східного Поділля зафіксовано лише 9 відпатронімних назв із суфіксом –ич-і (-евич-і, ‑ович‑і): Виперсовичі, Вороновичі, Станковичі та ін. 

Назви поселень на –івці, -инці є найпродуктивнішою словотвірною моделлю Вінниччини, складають 217 одиниць, що становить 10,8 % від усіх назв населених пунктів цього регіону. Мотивуючими для цих ойконімів були однойменні патронімні назви. Ойконіми досліджуваної моделі, виявлені нами на території Вінницької області, ми поділяємо на дві основні групи: 1) назви поселень, що утворилися від християнських імен (Іванівці, Йосипівці, Кузьминці, Михайлівці, Савинці); 2) назви поселень, що утворилися від слов’янських імен (Гулівці, Носівці, Котюжинці, Ситківці та ін.).

Одним з найдавніших типів географічних назв населених пунктів на слов’янських землях є ойконіми на –ани, -яни. Назви поселень Східного Поділля досліджуваної моделі є малочисельною групою – всього 19 ойконімів (0,9 %). Аналіз ойконімів на –ани, -яни, виявлених нами на території Вінниччини, показав, що більшість з них походить від родинних і патронімних назв, утворених від слов’янських відапелятивних або християнських особових імен (Біляни, Капустяни; Вендичани, Петримани); другими за кількістю фіксацій у писемних джерелах є локально-етнічні назви (Горяни, Долиняни, Забіляни).

На території Східного Поділля виявлено 162 назви населених пунктів на –и/-і, які, вслід за Д. Бучком та В. Котович, вважаємо відродинними ойконімами. За походженням їх етимонів ці назви поділяємо на дві групи: 1) ойконіми, в основі яких лежать християнські імена (Данилки, Петрані); 2) ойконіми, в основі яких лежать слов’янські автохтонні відкомпозитні і прості відапелятивні особові імена або ж пізніші прізвиська (Будьки, Круги, Ходаки).

До первинних назв населених пунктів відносимо ойконіми, утворені від безсуфіксних та суфіксальних апелятивів шляхом топонімійної метонімії. Виявлено 97 таких назв на території Вінницької області. Твірними основами для ойконімів, що виникли шляхом топонімійної метонімії, були насамперед географічні терміни – назви об’єктів, що відображали особливості місцевості: Горби, Озеро, Рів, Яр, а також назви споруд, будівель: Гуральня, Доярня; назви земельних ділянок певного призначення: Левада, Лука, Степок; назви, які вказували на тип поселення: Городок, Хатки та ін.

Конфіксальні утворення Східного Поділля репрезентуються всього 11 назвами населених пунктів. Всі вони є відапелятивними топонімами, утвореними префіксально-суфіксальним способом, тобто за моделлю «префікс + іменна основа + суфікс -*ьj-а» і, відповідно, вказують на місце розташування населеного пункту: Забужжя, Загребелля, Закриниччя.

До архаїчних слов’янських ойконімних утворень належать назви поселень із формантом –ищ-е (-ищ-а), які вказують на місце знаходження того, що назване в основі. На території Східного Поділля ця модель є малопродуктивною. Виявлено лише 14 топонімів на –ище (-ища): Городище «місце, де колись був город», Криничища «місцевість, де були криниці», Слободище «місце, де колись була слобода» та ін.

Серед назв поселень Вінниччини доойконімного рівня деривації близько 1 % становлять утворення з суфіксом –иця. Історичними документами зафіксовано 20 топонімів названого типу. Утворювалися ойконіми на -иця від гідронімів (В’язовиця, Гопчиця, Окниця), від антропонімів різного походження (Варшиця, Вороновиця, Оляниця), а також від апелятивів (Вінниця, Кісниця).

Група ойконімів Східного Поділля на –ець (-ов-ець) нараховує 24 одиниці. Більшість з них є відгідронімними за походженням: Вербовець, Крикливець, Яланець. Незначна частина назв аналізованої моделі – це відтопонімні деривати, утворені за допомогою суфікса ‑ець (-ов-ець, ‑ин‑ець): Лучинець < НП Лука, Соколець < НП Сокіл, Яструбинець < НП Яструбна або ж відапелятивні утворення: Грабовець < апел. граб, Дубовець < апел. дуб, Мшанець < апел. мох (<мъхъ).

До первинних відносимо відтопонімні ойконіми, що утворилися шляхом семантичного перенесення назви відомого географічного об’єкта на нововиникле поселення. Ойконімія Вінницької області репрезентується 28 відгідронімними назвами населених пунктів: Вільшанка, Десна, Джурин, Мурафа та ін.

До назв поселень ойконімного рівня деривації відносимо ойконіми на ‑*jь (-*jа, -*jе), -ів, -ин, -івка, -иха, а ще назви поселень, що походять від субстантивованих атрибутів, складні та складені назви, назви поселень з демінутивними суфіксами, пам’яткові назви.

На території Вінниччини виявлено 56 ойконімів на -*jь (‑*jе, ‑*jа), з них найбільший відсоток (87,7%) становлять назви, основами яких є слов’янські автохтонні відапелятивні імена: Бершадь, Клебань, Слупич; 8,7 % становлять назви поселень, які утворилися від слов’янських автохтонних відкомпозитних імен: Гнівань, Немерче; і лише 1,7% становлять топоніми аналізованої моделі з давньослов’янськими композитними і християнськими іменами в основах (Брацлав, Кіцмань, Івча).

Назви поселень Східного Поділля з формантами –ів, -ин становлять близько 9 % від усієї кількості топонімів досліджуваного регіону і вказують насамперед на приналежність поселення засновникові чи власникові. Твірні основи назв населених пунктів на –ів, -ин мотивуються як слов’янськими автохтонними іменами різного походження (Балин, Скибин, Сорочин), так і християнськими власними назвами (Антонів, Левків, Ялтушків). Структурно-словотвірні варіанти цих назв на –ова, -ове, -ина, -ине (Березова, Покутине, Редькина) найчастіше виражають релятивність або ж є штучними новотворами.

Назви поселень на –івка належать до найчисленніших ойконімів Східного Поділля і становлять 28 % від усіх аналізованих нами топонімів вказаного регіону. Більшість з них (402 назви) утворено від антропонімів, які мотивуються слов’янськими автохтонними відапелятивними особовими назвами або пізнішими прізвиськами: Балабанівка, Грабівка, Дяківка. Ойконімів на –івка, твірні основи яких походять від слов’янських автохтонних відкомпозитних особових імен, на досліджуваній території дуже мало (14 назв): Байківка, Радівка, Станилівка. Група назв поселень на ‑івка з християнськими іменами в основах нараховує 226 одиниць: Василівка, Лукашівка, Мартинівка, Тодорівка, Федорівка.

На території Вінниччини засвідчено немало складних і складених назв (14 %): Антонопіль, Білопілля, Лисогірка; Великий Степ, Новий Животів, Польова Лисіївка.

Продуктивним для ойконімії досліджуваного регіону є творення назв населених пунктів шляхом субстантивації прикметників (10 %) найчастіше середнього та жіночого родів: Високе, Лозове; Біла, Садова; рідше – чоловічого: Камінський, Дністровський.

Незначна кількість назв поселень є утвореннями на –иха: Дзвониха, Кайдачиха; на ‑щина (-ччина): Заливанщина, Лінеччина; на ‑чик (-ик): Лучинчик, Станіславчик; малочисельними є ойконіми з посесивним значенням у формі Р. в.: Білецького, Гунька; пам’яткові назви: Ворошилове, Некрасове, Шевченкове.

Структурно-словотвірний аналіз назв населених пунктів Вінниччини показав, що більшість з них (1555 одиниць або 72 %) є вторинними, тобто назвами ойконімного рівня деривації. Первинні ойконіми складають групу з 604 одиниць (27,9 %).

У висновках узагальнено теоретичні та практичні результати дослідження ойконімії Східного Поділля. Зроблений нами діахронічний, лексико-семантичний та структурно-словотвірний аналіз ойконімії Вінниччини від ХІV до ХХ ст. дозволив простежити становлення і розвиток топонімних моделей назв поселень досліджуваного регіону, з’ясувати продуктивність та просторову локалізацію конкретних словотвірних типів назв населених пунктів, встановити семантичні та словотвірні моделі, що презентуються у межах ойконімії Східного Поділля.

Ойконіми з архаїчними формантами –івц-і, -инц-і найпродуктивнішими були протягом ХV-ХVІІ ст. Давні назви поселень з архаїчним суфіксом -*j-ь (-*j-е, -*j-а) протягом всього аналізованого періоду характеризуються низькою продуктивністю. Тенденцію до збільшення, починаючи з ХV ст., виявляють назви населених пунктів із суфіксом –івк-а. Назви поселень Вінниччини на –ів, -ин характеризуються нестабільною продуктивністю. Відродинні ойконіми найпродуктивнішими були лише у ХVІ ст. Непродуктивними виявилися ойконіми Східного Поділля на –ани (‑яни), які фіксуються писемними джерелами, починаючи з ХVІ ст. Складні та складені топоніми Вінниччини виявляють тенденцію до збільшення лише з ХVІІ ст. Група ойконімів, утворених шляхом субстантивації прикметникових форм, найчисельнішою виявилася в ХХ ст. Кількість назв населених пунктів Східного Поділля на –ець, ‑иця дещо збільшується лише протягом ХІV-XVІ ст. У ХVІІ-ХХ ст. ці топоніми характеризуються відносною стабільністю, займаючи у цей період сьоме / восьме місця. Починаючи від ХVІІ ст., тенденцію до зменшення виявляють утворення на –ичі. У ХVІІІ ст. в писемних пам’ятках не засвідчено жодної відпатронімної назви із суф. –ичі. Непродуктивними на території Вінниччини в досліджуваний період виявилися утворення на -чик, -ище, -щина, -иха та конфіксальні утворення.

Варто зазначити, що діахронічний аналіз ойконімії Східного Поділля дозволив не лише простежити територію поширення та продуктивність конкретних словотвірних моделей назв поселень досліджуваного регіону протягом ХІV-ХХ ст., а й встановити можливі зв’язки між топонімією й історією заселення цього краю.

Лексико-семантичний аналіз назв населених пунктів Вінниччини, виявлених нами протягом ХІV-ХХ ст., показав, що в основах більшості ойконімів досліджуваного регіону засвідчені антропоніми різного походження (усього 1351 топонімів). Найчисельнішою серед них є група ойконімів, в основах яких слов’янські автохтонні відапелятивні імена чи пізніші прізвиська: НП Воскодавинці < ОН Воскодавъ, НП Губин < Губа, НП Дерев’янки < ОН Дерев’янко, НП Калинівка < ОН Калина, НП Рожепи < ОН Рожепа та ін. Другими за кількістю фіксацій у писемних джерелах є топоніми, в основах яких християнські імена: Антонів, Карпівка, Кузьминці, Павленки та ін. - 409 одиниць. Третє місце посідають назви поселень, основи яких мотивуються слов’янськими автохтонними відкомпозитними іменами: Бабинці < ОН Баба < Баб[ірадъ], пол. Bebierad, Babirad (Sl. I, с. 74); Будьки < ОН Будиславъ, Будимонъ [Мор., с. 29] тощо. Найменшу кількість прикладів серед топонімів Вінниччини відантропонімного походження становлять назви населених пунктів із слов’янськими автохтонними композитними іменами в основах: Брацлав, Владиславчик, Станіславчик та ін.

Значно меншою є група назв поселень, в основах яких лежать загальні назви: Городок, Долинка, Майдан, Озеро, Селище, Слобода, Рів, Устя і под. (всього 162 ойконімів) та група відтопонімних ойконімів: Великий Митник, Літинка, Нова Гута, Тростянчик (усього 102 назви).

За структурно-словотвірними особливостями виділяємо дві групи ойконімів: 1) назви поселень доойконімного рівня деривації, або первинні ойконіми; 2) назви поселень ойконімного рівня деривації, або вторинні ойконіми. За кількістю фіксацій у доступних нам писемних джерелах продуктивнішими виявилися назви населених пунктів Вінниччини ойконімного рівня деривації. Такі топоніми від часу свого виникнення були назвами поселень, а суфікси, за допомогою яких творилися вторинні ойконіми, є топонімотворчими. Так, назви населених пунктів досліджуваної території ойконімного рівня деривації представлені утвореннями на -*jь (-*jе, -*jа): Бершадь, Брацлав, Івча; посесивними утвореннями на -ів, -ин: Антонів, Бахтин, Чернятин; утвореннями на ‑івка (‑ївка): Балабанівка, Воробіївка; утвореннями з суф. -их-а: Дзвониха, Кайдачиха; утвореннями з суф. -щин-а: Заливанщина, Лобжинщина; демінутивними утвореннями на -чик: Владиславчик, Лучинчик; утвореннями з суфіксом -к-а (-ок, -ик): Бахтинок, Вернянка; ойконімами, що походять від субстантивованих прикметників: Благодатне, Весняне, Жовтневе; складеними та складними назвами: Велика Жмеринка, Комаргород, Лісогірка, Мала Кісниця; посесивними ойконімами, вираженими формою родового відмінка: Білецького, Петровського; пам’ятковими назвами: Ленінка, Шевченка, Чапаєвка.

Назви поселень Вінниччини доойконімного рівня деривації є менш чисельними і творилися семантичним способом, тобто первинні назви населених пунктів спочатку були назвами окремих груп людей: Кузьминці („рід чи піддані Кузьми”), Онитківці („рід чи піддані Онитка”). Згодом такі назви семантичним шляхом ставали ойконімами: ОН Йосип > йосипівці «люди Йосипа» > НП Йосипівці.

Назви населених пунктів Східного Поділля доойконімного рівня деривації представлені утвореннями на -ичі: Брохвичі, Демидовичі, Худоровичі; утвореннями на -івці, -инці: Бабинці, Іванівці, Куманівці, Микулинці, Носівці; утвореннями на -ани (-яни): Біляни, Липчани, Сокиряни; утвореннями на ‑и/‑і: Будьки, Буцні, Думенки, Петрані, Тютьки; ойконімами, утвореними шляхом топонімійної метонімії: Діброва, Лука, Монастирок; конфіксальними утвореннями: Залісся, Заріччя, Міжлісся; утвореннями на -ище: Городище, Монастирище, Слободище; утвореннями на -иця: Гопчиця, Кісниця, Окниця; утвореннями на -ець: Вербовець, Крикливець, Пиковець; відтопонімними утвореннями: Десна, Кам’янка, Мурашка.

Комплексний аналіз ойконімійної системи Східного Поділля дав можливість простежити просторову локалізацію конкретних моделей назв населених пунктів на території Вінниччини, що відображено в додатку А (5 с.). Результати лексико-семантичного та словотвірного аналізу подані у вигляді словника (307 с.).