ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕОГРАФИЯ КАК СПОСОБ ОПИСАНИЯ ЛЕКСИКИ (НА МАТЕРИАЛЕ НОМИНАТИВНЫХ ЕДИНИЦ СО ЗНАЧЕНИЕМ ‘ЛИЦО’ В СОВРЕМЕННОМ РУССКОМ ЯЗЫКЕ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕОГРАФИЯ КАК СПОСОБ ОПИСАНИЯ ЛЕКСИКИ (НА МАТЕРИАЛЕ НОМИНАТИВНЫХ ЕДИНИЦ СО ЗНАЧЕНИЕМ ‘ЛИЦО’ В СОВРЕМЕННОМ РУССКОМ ЯЗЫКЕ)
Альтернативное Название: ФУНКЦІОНАЛЬНА Ідеографія ЯК СПОСІБ ОПИСУ ЛЕКСИКИ (На матеріалі номінативних одиниць Зі значенням \'ОСОБА\' В СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання дослідження, окреслено об’єкт, предмет і методи роботи, її зв'язок з комплексною науково-дослідної програмою, в рамках якої виконано роботу, перелічено джерела збору матеріалу, подано новизну, теоретичне й практичне значення дослідження. 


Розділ І «Функціоналізм як методологічна основа ідеографічного опису мовної картини світу».


Функціональний підхід у лінгвістиці на етапі становлення набуває розвитку в рамках структуралізму, однак згодом, починаючи з другої половини ХХ ст., функціоналізм виходить за межі структуралізму й базується на фундаментальному положенні, за яким мовна система та її фрагменти (складові частини) піддаються впливу позамовних процесів, зокрема мовця, та формуються в співвідношенні з його вимогами, цілями, настановами. Це означає наявність причинного взаємозв’язку будови мови із «середовищем», яке обумовлює функціонування мови (на цю обставину звертають увагу Ф.С.Бацевич, О.В. Бондарко, А.С. Зеленько, Т.А. Космеда, О.С. Кубрякова, О.В. Лещак, В.М. Манакін, Ю.Г. Марков, Н.К. Оніпенко, В.М. Порус, О.М. Рудяков,
О.О. Селіванова, С.М. Смирнов, Ж.П. Соколовська та ін.). Під «середовищем» дослідники розуміють численність мовних (у частині випадків також позамовних) елементів, що відіграє по відношенню до вихідної системи роль оточення, у взаємозв’язку з якими ця система виконує свою функцію (О.В.Бондарко), тобто «середовище» виступає в якості одного з необхідних компонентів функціональної гносеології для роз’яснення «ціннісної суті реалії» (О.М. Рудяков). Функціональний підхід видається тоді дієвим, коли всі процеси розвитку і функціонування мови роз'яснюються виконанням регулятивної функції (функції соціального регулювання відносин між членами соціалеми, або певного мовного колективу) як інваріантної функції. Таким чином, під лінгвістичним функціоналізмом ми, слідом за О.М.Рудяковим, розуміємо специфічну методологію, що пояснює будову системи мови, виходячи з її призначеності здійснювати певну соціальну роль (впливати на свідомість реципієнта з якоюсь ціллю). У такій методологічній площині лінгвістичний функціоналізм відрізняється багатовекторністю системного підходу: розрізнення субстанціональних, функціональних і системних якостей реалій, розмежування функції (каузальність буття реалії у світі людини) і функціональної якості (вторинне, неосновне використання, «ефект» від реалії), співвідношення будови й «поведінки» підсистем мови, спрямованість на вивчення прагматичної орієнтованості мовної особистості.


Укладання ідеографічного словника є практичним наслідком переосмислення принципів будови і призначеності підсистеми номінації природної мови. В основі цього переосмислення лежить розуміння лексичної системи як засобу зберігання і вираження ідеальної (поняттєвої, ментальної) сфери знань соціалеми, а картина світу виступає у функції системотвірного чинника підсистеми номінації. 


Загальнонауковими принципами функціональної ідеографії є такі: функціоналізм, системоцентризм, розмежування форм існування мови (рівень індивідуального мовлення, рівень норми (типізованого мовлення), рівень лінгвістичного аналізу (мовної абстракції) і принцип моделювання фрагментів картини світу виходячи з призначеності номінативних одиниць експлікувати в мовленні її поняттєві зони.


Згідно з функціональною теорією, одиницею лексичної системи виступає семантема (термін використовується у роботах Ш.Баллі, Е.Бенвеніста, Ж.Вандрієса, Л.М.Васильєва, В.Г.Гака, О.М.Рудякова, Ж.П.Соколовської та ін., але у різних трактуваннях). У нашій роботі семантема – це функціональна семантична одиниця (семіотична однобічність – на рівні мовної абстракції) в сукупності з варіантами засобів свого вираження (семіотична двобічність – на рівні типізованого мовлення), що мають відносну функціональну тотожність (прагматичний аспект позицій номінації). Номінативними одиницями в такому розумінні можуть виступати не тільки слова, але й словосполучення (вільні та стійки), формулювання семеми, фразові номінанти, фразеологізми тощо. У функціональній ідеографії саме семантема є тим дескриптором, який організує навколо себе номінативні одиниці.


Сучасні дослідження в галузі ономасіології насамперед пов’язані з виявленням й описом одиниць іменування, що мають різні структурні, лексико-граматичні та синтагматичні властивості (роботи О.О.Бурова, М.Д.Голева, В.М.Мігіріна, О.І.Мойсєєва, В.М.Нікітевича, Є.М.Сидоренко, О.В.Сонцева, В.І.Теркулова, М.В.Федорової та ін.). У результаті в лінгвістичній літературі було запропоновано кілька класифікацій типів номінативних одиниць. Відзначимо найбільш важливі з них.


В.М.Нікітевич у роботі «Основи номінативної деривації» (1985) відзначає, що «в основі ономасіології знаходиться визнання того, що «пряме мовне» вираження поняття – це не слово, а номінація (найменування), яка може бути представленою знаками різної структури». Для роз’яснення процесу номінації автор вводить поняття номеми, визначаючи його як біном – синтагму змісту з двох складових, одна з яких включає в себе певне семантичне значення, інша класифікує його як частину мови. Спираючись за допомогою номеми на критерії розмежування морфеми від номінативної одиниці, В.М.Нікітевич будує структурну типологію ономасіологічних одиниць. На його думку, ономасіологічні одиниці можуть бути об’єднані в номінативні ряди, в межах кожного з яких одиниці, розрізняючись своєю твірною структурою, є співвідносними з тим самим денотатом. Такі номінативні ряди В.М.Нікітевич описує за допомогою чотирьох типових засобів іменування, реалізація яких є активною в сучасній російській мові, наприклад: 1 – мудрец, 2 – мудрый человек, 3 – мудрый, 4 – тот, кто мудр.


Є.М.Сидоренко пропонує класифікацію типів ономасіологічних одиниць, що враховує спосіб відображення позамовної дійсності (номінативний і прономінальний). Отже, автор відрізняє номінативні одиниці нерозчленовані («називне» та «займенникове» слово) і розчленовані (складні), останні поділяються на наступні типи:


1) прийменниково-відмінкові форми імені (к вечеру, в среду, из-за дождя),


2) словосполучення особливого типу, що відповідні за змістом слову (рабочий человек = рабочий),


3) лексії (термін Б.Потьє) – аналітичні одиниці особливого типу, що є еквівалентними слову (неизвестно где = где-то, по какой причине = почему),


4) фразові номінанти – підрядні частини складного речення, що є еквівалентними за значенням слову.


При такому підході саме слово залишається основною одиницею лексичної системи, а всі інші в структурному плані більш складні одиниці розглядаються як похідні від слова (залежно від предмету дослідження – дериваційні, синтаксичні, дериваційно-синтаксичні й ономасіологічні).


Серед новітніх досліджень українських учених особливо варто відзначити роботи В.І.Теркулова, присвячені актуальним проблемам номінації. Основне питання, що цікавить цього автора, стосується визначення того, які мовленнєві синтагми можна вважати реалізацією єдиної номінативної сутності. Для виявлення цієї сутності В.І.Теркулов уводить поняття номінатеми, що розуміється як базова одиниця номінативної системи, яка відбиває функціональні особливості структурно різносформованих і різного ступеня поширених лексичних утворень. Номінатема за такого підходу може мати просте (однослівне), граматико-аналітичне (зі службовим словом) і лексико-аналітичне (вільне словосполучення) вираження: 1) слово, тобто мінімальна одиниця, необхідна для вираження того чи іншого смислу; 2) сполучення слів, тобто синтагматичне об’єднання слів, одне з яких має речовинне (лексичне) значення, а друге – граматичне, наприклад: на столе, буду писать, мог бы;
3) словосполучення, тобто синтагматичне об’єднання слів, кожне з яких може бути вживаним самостійно з автономним лексичним значенням, наприклад: зелёная листва, тянуть канитель, лёгкая атлетика. Такий підхід передбачає вивчення закономірностей процесу номінації в синтагматичному аспекті при продукуванні розчленованих найменувань з опорою на семантично мотивуючу базу (лексему), тобто саме слово виступає джерелом появи нових засобів номінації, однак оминаються випадки, коли об’єми понять двох одиниць є однаковими й, одночасно, існують розчленовані засоби іменування за відсутності нерозчленованого (однослівного) засобу вираження поняття. Однак слід зауважити, що цінністю запропонованого у роботах В.І.Теркулова терміна «номінатема» є те, що ця одиниця (наближуючись за змістом на рівні системи мови з іншим терміном – семантемою) дозволяє інтегрувати різні за структурою номінативні одиниці (глоси), керуючись реалізацією номінативної функції.     


Як показав аналіз переважної більшості типологій номінативних одиниць, словоцентризм (термін використовують такі вчені, як М.О.Луценко, О.М.Рудяков, Є.М.Сидоренко, В.І.Теркулов та ін.) виступає в них організуючим принципом, що не відповідає критеріям схарактеризованої в дисертаційній роботі функціональної методології.


Функціональна ідеографія як засіб опису лексики передбачає не класифікацію слів за субстанціональними ознаками, зокрема, за смисловою близькістю, – він передбачає моделювання ціннісно-організованих поняттєвих зон мовної картини світу та визначення тих номінативних одиниць (простого й складного типів), які є експлікаторами семантем, що входять до складу цих зон. 


Серед найважливіших напрямів лексикографічної роботи сучасних російських та українських учених-укладачів ідеографічних і семантичних словників ми виділили та схарактеризували (залежно від аспекту лексикографічної роботи і практичного призначення тезауруса) такі підходи до укладання лексикографічних творів: логіко-поняттєвий підхід до опису лексики; асоціативно-семантичний підхід до парадигматичної організації лексики; концептологічний підхід до ідеографічного опису лексики та навчально-тематичний підхід до складання тезаурусів.


Розділ ІІ «Визначення семантичної структури фрагмента російської мовної картини світу з центральною семантемою ‘особа’».


У розділі антропоцентризм розглядається в категоріях функціональної лінгвістики як один з конститутивних принципів організації мовної картини світу. Запропонована функціональна модель складається з п’яти загальних поняттєвих зон: ‘Універсум’, ‘людина’, ‘Універсум, на який спрямована діяльність людини’, ‘природний Універсум’, ‘непізнане’.


На основі матеріалів вибірки з тлумачних і семантичних словників сучасної російської мови та словників-довідників було проведено семантичний аналіз семем, що входять до складу підсистеми номінації з інтегральним значенням ‘особа’, яка є об’єктом дослідження; метою аналізу було визначення адреси даної підсистеми номінації словника російської мови та опис її структури (загальна кількість семем картотеки – 7650 одиниць; до складу картотеки увійшли всі засоби номінації, інтегровані архісмислом ‘людина’). Для вирішення цих завдань були застосовані: 1) спеціальні дані соціології, психології та філософії, зокрема ті, що стосуються визначення людини як носія різних ознак; 2) загальна модель організації картини світу, що була запропонована в роботах Ж.П.Соколовської; 3) загальна модель організації смислового континуума, побудована на антропоцентризмі як одному з конститутивних принципів організації картини світу; 4) поняття релятивної семи, що було запропоноване у роботах Р.М.Гайсіної; 5) метод компонентного аналізу, а також метод «конвеєру вільного ритму», що був запропонований у роботах Ю.М.Караулова.


Згідно з даними словників сучасної російської мови, потенційний ідентифікатор ‘особа’ репрезентований такими семемами: гражданин2 – ‘взрослый человек, а также форма обращения к нему или упоминание о нём (обычно перед фамилией) (чаще офиц.)’ (РСС); индивид0 книж. – то же, что индивидуум; индивидуальность3 – ‘отдельная личность (во 2 знач.), индивидуум как носитель своих собственных отличительных качеств’ (РСС); индивидуум0 // книж. – ‘отдельный человек, личность’; лицо3 – ‘отдельный человек в обществе; индивидуум’; лицо3 // – ‘человек с точки зрения черт его характера, поведения; личность’; личность1 // – ‘человек с точки зрения его характера, поведения, положения и т. п.’; личность2 – ‘отдельный человек в обществе; индивидуум’; особа1 – ‘лицо, личность’; особа2 устар. и ирон. – ‘важный, известный человек; персона’; персона1 с определением, устар. – ‘особа, личность’; персона1 // с определением, устар. – ‘важная, значительная особа’; персона2 – ‘человек, лицо при расчётах обслуживания (преимущественно за столом)’; субъект1 филос. – ‘индивид (или социальная группа) как носитель предметно-практической деятельности и познания, направленных на объект’; субъект2 книж. – ‘лицо (или группа лиц, коллектив, организация), выступающая активным деятелем в каком-л. акте, процессе’; субъект3 юр. – ‘лицо или организация, обладающие определёнными правами и обязанностями’; субъект4 – ‘человек как носитель каких-л. физических и психических качеств’; субъект5 разг., часто шутл. – ‘человек, личность’; элемент4 – ‘человек как член какой-н. социальной группы, среды’ (РСС); я(3)0 несклон., ср. – ‘индивидуум как личность, осознающая самоё себя (книж. и спец.)’ (РСС).


Особливість номінативних одиниць експлікувати в потенційному аспекті об’єктні відношення ми визначили за допомогою виділення в структурі поняттєвої зони з інтегральним значенням ‘особа’ релятивних сем. Серед таких одиниць можна назвати такі словозначення: адресат0 – ‘тот, кому адресовано письмо, телеграмма и т.п.’; аманат0 устар. – ‘заложник’; заложник0 – ‘лицо, насильственно задержанное в обеспечение выполнения каких-л. обязательств или требований государством или организацией, к которым данное лицо принадлежит’; депонент2 фин. – ‘лицо, которому причитается денежная сумма, не выплаченная предприятием или учреждением по каким-л. причинам в установленный срок’; выселенец0 – ‘человек, выселившийся или выселенный откуда-то’ та ін. Особливістю цих словозначень є те, що людина виступає в якості об’єкта соціально значущої дії або є частиною ситуації, стану, обумовленого соціально значущими діями інших суб’єктів (‘той, хто зазнає впливу’, ‘той, хто наділяється соціально значущою ознакою’).


Завдяки моделі семантичних відносин у лексиці, що була запропонована Ж.П.Соколовською, ми визначили, які найзагальніші компоненти смислу задають адресу групи слів і словосполучень, що є об’єктом дослідження. Наприклад, смисли семам акселерат0 (НСиЗ-70), вздорщик0, видеоман0 (НСиЗ-80), мямля0, однолюб0, выпивала0, меланхолик1, пижон0, ревматик0, *с большим приветом0 (НСиЗ-70), сластолюбец0, спекулянт2, спец2, удавленник0, хохмач0, шатен0, шизоид0 (НСиЗ-80), шулер0, юноша0, ясновидец0 та ін. можуть бути інтерпретовані за допомогою зон перехрещення категорії ЯКІСТЬ і сфери буття ЛЮДИНА, що унеможливлює віднесення цих одиниць до фрагменту картини світу з центральною семантемою ‘особа’. Аби підтвердити цю думку, звернемо увагу на такий зафіксований у МАСі відтінок значення, як личность1// – ‘человек с точки зрения его характера, поведения, положения и т.п.’, тобто номінація людини у подібних одиницях здійснюється шляхом вираження тільки тих якостей, властивостей, що концептуалізують певні внутрішні або зовнішні особливості людини як носія індивідуальних (особистісних, властивих тільки їй) ознак.


Досить широкий шар лексики на етапі суцільної вибірки не був включений до нашої картотеки, оскільки ці одиниці інтерпретувалися за допомогою зони перехрещення категорії РУХ і сфери буття ЛЮДИНА. Йдеться про такі словозначення, як копировщик0 – ‘тот, кто занимается изготовлением копий (в 1 знач.)’; индивидуалист0 – ‘тот, кто проявляет индивидуализм в образе мыслей, в поступках’; агитатор0 – ‘тот, кто ведёт агитацию’ (в 1 знач.); богомол1 – ‘человек, который много или усердно молится’; гонщик3 – ‘человек, занимающийся сплавом леса’; мебельщик0 – ‘мастер, изготовляющий мебель’; колбасник2 устар. – ‘тот, кто изготовляет и продаёт колбасы’ і багато ін. Однак на етапі уточнення вибірки (аналіз предметно-логічного змісту семем-ідентифікаторів) ми віднесли названі словозначення до групи номінативних одиниць з інтегральним семантичним компонентом ‘особа’ з огляду на такі обставини: по-перше, у змісті самих словозначень було присутнє уточнення, що вказувало на ‘спеціалізацію роду занять, діяльності і т. ін. людини’ (‘створення копій’, ‘молитися’, ‘виготовлення меблів’, ‘сплав лісу’, ‘приготування ковбаси’, ‘продаж ковбаси’ та под.); саме це, разом із семантемами ‘професія’, ‘рід діяльності’ та ‘дія людини’, є ще одним засобом вираження видів й особливостей активності людини, що виявляється у необхідності опосередковано спрямувати результат цієї діяльності на ще одного суб’єкта діяльності; по-друге, кожне з названих словозначень виражає іменування людини не за відношенням до випадкової дії, що нею здійснюється, а за відношенням до дії, що спрямована на вироблення чи відтворення якихось цінностей. Людина, виконуючи цю роботу, реалізує в собі певну соціальну роль, тобто її діяльність має відношення до інших членів колективу і значуща для них. Такі одиниці можна інтерпретувати за допомогою семантичної зони, що утворюється при перехрещенні категорії РУХ і сфери буття ЛЮДИНА – їх ми назвали у дослідженні одиницями, що експлікують предметно-логічний зміст з інтегральним компонентом ‘особа’ в результативному аспекті


У результаті аналізу підсистеми номінації з центральною семантемою ‘особа’ виявлено ті семантеми, що знаходяться на тому самому рівні ієрархії з семантемою ‘особа’ та виступають центральними для інших фрагментів картини світу:


1) ‘названа людини за відношенням її до якоїсь буттєвої реалії (семний склад: ‘людина’ + ‘окреме1’ + ‘відношення до чогось’ + ‘наявного’ + ‘що проявляється в окремому2’);


2) ‘назва людини як носія біологічних ознак’ (семний склад: ‘людина’ + ‘окреме1’ + ‘відношення до чогось’ + ‘біологічна ознака’ + ‘що проявляється в окремому2’);


3) ‘назва людини як носія чуттєво-інтелектуальної ознаки’ (семний склад: ‘людина’ + ‘окреме1’ + ‘відношення до чогось’ + ‘чуттєво-інтелектуальна ознака’ + ‘що проявляється в окремому2’);


4) ‘назва людини як носія характеризуючої ознаки’ (семний склад: ‘людина’ + ‘окреме1’ + ‘відношення до чогось’ + ‘ознака винятковості’ + ‘що проявляється у окремому2’);


5) ‘назва людини як носія ознаки, що приписується іншою людиною’ (семний склад: ‘людина’ + ‘окреме1’ + ‘відношення до чогось’ + ‘ознака, що приписується іншою людиною’ + ‘що проявляється у окремому2’).


Поняттєвий фрагмент картини світу з центральною семантемою ‘особа’ має таку змодельовану нами загальну структуру: 1) ‘назва людини за її соціальним статусом’; 2) ‘назва людини за її соціальною дією’; 3) ‘назва людини як носія соціальної якості’; 4) ‘назва людини за її інтелектуальною якостю, що відображає соціальну спрямованість’; 5) ‘назва людини за відношенням до інших осіб’. Зміст досліджувальної підсистеми номінації інтерпретується нами за допомогою поняттєвої зони ‘Універсум, на який спрямована діяльність людини’, оскільки номінативні одиниці з інтегральним значенням ‘особа’ є засобами вираження фрагменту картини світу, що відбиває всі можливі відносини між людьми у процесі будування соціальної системи взаємної діяльності.     


Окремо в розділі розглянуто ядерно-периферійні структури кожної ідеографічної групи, що входить до складу лексичної системи зі значенням ‘особа’ (результати представлено у Додатках А, Б). Основним критерієм ядерно-периферійного поділу є глибина семного набору семантем, тобто ступінь належності до семантичної системи.


Розділ ІІІ «Принципи і методи складання стислого активного тезауруса сучасної російської мови (на матеріалі лексичної групи ‘посередник’)».


Проблема ідеографічного опису всього словника російської мови (практично неозора кількість словозначень, що за підрахунками лінгвістів складає більш ніж 300 тисяч слів і словосполучень непоширеного типу) змушує дослідників шукати альтернативні способи лексикографування, серед яких набула своєї актуальності тенденція укладання стислих тезаурусів.


Дослідники, намагаючись виділити одиниці, що належать до лексичного ядра, керуються в більшості випадків лише формальними показниками частотності (статистичні методи) й загальновживаності (соціолінгвістичні методи). Дані показники характеризують номінативні одиниці з точки зору їхнього функціонування в мовленні. Отже, лексика досліджується в аспекті реалізації комунікативної функції, але ж ніяк не номінативної, функції іменування, тобто формування корпусу лексичного мінімуму ведеться виходячи з переваги функціональної якості, що не роз’яснює призначення словника як цілого (бути засобом збереження і вираження ідеального знання, картини світу), а констатуючого здатність його елементів до передачі інформації.  


Наслідком вивчення функціональності підсистеми номінації природної мови у лексикографії є новий тип тезауруса, проект якого був запропонований у роботах О.М.Рудякова. У подібному активному словнику, згідно з ономасіологічним принципом, подання лексичного матеріалу здійснюється у напрямі «від мовних понять до засобів їх вираження».


У розділі на конкретному матеріалі (лексична група ‘посередник’) показано, як може бути описана мікросистема мовної картини світу в аспекті складання стислого активного тезауруса. Дослідження щодо визначення об’ємів поняттєвого ядра та номінативного мінімуму проводилось, виходячи з цінності семантеми як результату взаємодії двох складових: з одного боку, смислових парадигматичних, або семно-ієрархічних закономірностей побудови лексичної групи; з іншого – комунікативної значимості для мовного колективу.


Семантема ‘посередник’ визначена набором таких компонентів:
1. ‘особа’ (‘людина, діяльність якої (одноразова дія) обумовлена соціально значущою роллю/статусом’); 2. ‘той, хто здійснює сприяння кому-чому-н.’; 3. ‘між двома сторонами (опосередковано)’. Елементний склад лексичної групи ‘посередник’ складає 153 семеми (див. Додаток В).


Важливим для визначення меж даної лексичної групи стала диференціація смислів таких семем, як помощник1 і посредник1: бути помічником означає ‘сприяти комусь-чомусь’, а бути посередником – ‘сприяти по взаємодії двох сторін як третя сторона’ (при здійсненні опосередкованої взаємодії між двома сторонами). Ця опозиція дозволила виключити зі списку семеми приспешник1, сателлит2 та деякі ін.


У результаті компонентного аналізу лексичної групи ‘посередник’ була побудована ієрархія сем, що розкриває ціннісно-орієнтовану структуру даної лексичної мікросистеми: I. Посередник. II. Сторони по відношенню до об’єктивної дійсності. 1. Реальні сторони. 2. Реальна сторона та гіпотетична. 3. Невідміченість. III. Мета посередництва. 1. Представництво чиїхось інтересів. 2. Виконання доручень. 3. Примирення сторін. 4. Судочинство і суддівство. 5. Координування. 6. Передача інформації. 7. Транспортування. 8. Пропаганда. 9. Невідміченість. IV. Форми й засоби пропаганди. 1. Усно/письмово.
2. Засоби масової інформації. 3. Невідміченість. V. Характер намірів посередника. 1. Корисливі. 2. Без наміру. 3. Невідміченість. VI. Адресат посередницького процесу. 1. З особою. 2. З установою (об’єднанням осіб). 3. З державою. 4. Невідміченість. VII. Сфера здійснення опосередкованості. 1. Офіційна. 2. Міжособові. 3. Невідміченість. VIII. Спосіб обіймання посади. 1. Виборний. 2. Шляхом призначення. 3. Невідміченість. IX. Офіційний статус дипломатичної особи в державі. 1. Погоджена кандидатура. 2. Відхилена кандидатура. 3. Невідміченість. X. Ранг дипломатичної особи. 1. Вищий.
2. Середній. 3. Нижчий. 4. Невідміченість. XI. Індивідуальні семи першої групи. 1. Спосіб здійснення опосередкованості. 2. Характер виконання посередництва.
3. Присутність особливих відзнак. 4. Тип держави. 5. Рівень підготовки.

6. Характер ментальних уявлень про сторони посередництва. 7. Кінцева мета.
8. Оцінка існування в якихось межах. 9. Ступінь взаємодії. 10. Часова тривалість. 11. Ціннісні якості посередника. XII. Індивідуальні семи другої групи.
1. У нас. 2. Не у нас. 3. Зараз. 4. Не зараз.


Заключний етап дослідження передбачає побудову на основі даних компонентного аналізу функціонально-ідеографічної моделі номінативної підсистеми з центральною семантемою особа, яка відбиває функціональні властивості словника в цілому. На основі отриманих даних може бути укладений стислий активний тезаурус. На цьому етапі головним способом опису стає гіперонімічна компресія, яка включає такі методичні кроки:
1) аналіз частотних списків слів сучасної російської мови, мета – вибірка слів отриманої раніше лексичної групи та об’єднання номінативних одиниць в один список (отримання першого номінативного мінімуму); 2) аналіз того, експлікаторами яких семантем є отримані номінативні одиниці з першого мінімуму, із додаванням певних одиниць з повного списку групи для моделювання ціннісно-орієнтованої структури поняттєвого ядра (отримання другого номінативного мінімуму); 3) визначення повного набору експлікаторів отриманного поняттєвого ядра шляхом формування засобів вираження кожної окремої семантеми (отримання третього номінативного мінімуму групи).


Для отримання першого списку найчастотнішої лексики, що входить до складу лексичної групи ‘посередник’, ми звернулися до вибірок з наступних словників і списків слів: С.О.Шаров. Друга версія частотного списку (2002), Комплексний навчальний словник: Лексична основа російської мови (за ред. В.В.Морковкіна) (2004), Лексичний мінімум з російської мови як іноземної. Базовий рівень (2006), В.В.Розанова. Стислий тлумачний словник російської мови (для іноземців) (1978), В.В. Морковкін. Порівняльний список найбільш вживаних російських слів (на матеріалі шести словників) (1972). Дані словники й частотні списки представляють актуальну лексику російської мови, що активно вживається з 1970-х по 2000-і рр.


На заключному етапі підготовки матеріалів для активного ідеографічного словника ми виконали роботу з відбору тих номінативних одиниць (третій номінативний мінімум), що є експлікаторами кожної окремої семантеми (виходячи з даних сучасних тлумачних і семантичних словників, а також за допомогою методу моделювання складних одиниць), наприклад:


‘офіційний посередник між двома реальними сторонами з метою представлення чиїхось комерційних інтересів’ – доверенное лицо; коммерческий посредник; поверенный; помощник в делах; тот, кто содействует от имени кого-либо по представлению коммерческих интересов; фидуциар та ін. (результати цієї роботи представлені у Додатку Г).


У Висновках підбито підсумки проведеного дослідження і подано узагальнені  результати роботи.


1. Функціоналізм є одним з напрямків сучасної лінгвістики, що активно розвивається, це підтверджується інтенсивною розробкою на початку ХХI ст. як методологічних і гносеологічних основ функціоналізму, так і окремих мовознавчих галузей (насамперед семантики та граматики) в роботах таких вітчизняних вчених, як Ф.С.Бацевич, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, А.С.Зеленько, Т.А.Космеда, О.В.Лещак, О.М.Рудяков та ін. Ефективність функціоналізму при дослідженні мови роз’яснюється експланаторним потенціалом даної парадигми та багатовекторністю системного підходу (розрізняння субстанціональних, функціональних і системних якостей реалій, співвідношення будови та «поведінки» підсистем мови), тобто головним завданням функціональних досліджень стає опис того, як будова мови зумовлена здійсненням соціально значущої ролі (впливом на свідомість реципієнта). Функцію слід розуміти як процесуальну характеристику реалії по її призначенню, системотвірний чинник, що організує підсистеми мови.


2. Загальнонауковими принципами функціональної ідеографії як засобу опису лексики є такі: функціоналізм, системоцентризм, розрізнення форм існування мови (рівень індивідуального мовлення, рівень норми (типізованого мовлення), рівень лінгвістичного аналізу (мовної абстракції) і принцип моделювання фрагментів картини світу, виходячи із призначеності номінативних одиниць виражати її поняттєві зони.


3. У функціональній лінгвістиці тезаурус є практичним способом репрезентації номінативної сфери природної мови (слів, словосполучень, стійких висловів, фразеологізмів, фразових номінантів) як сукупності засобів вираження мовної картини світу. Мовна картина світу в цій методологічній площині виступає в якості феномена, що виконує функцію зберігання та вираження ідеального (однобічного) когнітивного досвіду мовного колективу, отже, картина світу є системотвірним чинником сфери номінації природної мови. Стратифікація смислового континууму на складові частини (поняттєві зони) здійснюється не з метою визначення субстанціональних характеристик семантичних одиниць, а для виділення мінімальних функціональних одиниць – семантем.


При побудові на основі даних компонентного аналізу функціонально-ідеографічної моделі лексики саме семантема стає тим дескриптором, що організує навколо себе номінативні одиниці, оскільки ономасіологічний аспект лексикографічної роботи є таким, що спрямований на розкриття закономірностей продукування мовлення (від сигніфікату до засобів його вираження).


4. Видається доцільним, поряд з функціональним підходом до ідеографічного опису лексики, виділяти такі підходи, що були реалізовані в Україні та Росії: логіко-поняттєвий підхід  до опису лексики; асоціативно-семантичний підхід до парадигматичної організації лексики; концептологічний підхід до ідеографічного опису лексики й навчально-тематичний підхід до складання тезаурусів.


5. Місце підсистеми загальної системи номінативних засобів сучасної російської мови, що об’єднує номінативні одиниці зі значенням ‘особа’, визначається виходячи з положення центральної для неї семантеми та положення тих семантем, що знаходяться на тому самому рівні ієрархії в структурі моделі картини світу. У дослідженні виявлено, які семантеми перебувають на тому самому рівні ієрархії з семантемою ‘особа’ і є центральними для інших фрагментів картини світу. Серед них такі: 1) ‘названа людини за відношенням її до якоїсь буттєвої реалії’; 2) ‘назва людини як носія біологічних ознак’; 3) ‘назва людини як носія чуттєво-інтелектуальної ознаки’; 4) ‘назва людини як носія характеризуючої ознаки’; 5) ‘назва людини як носія ознаки, що приписується іншою людиною’. У дослідженні на основі критерія глибини семного набору виділено ядерні та периферійні семантеми тих ідеографічних груп, що об’єднані на основі загального поняття ‘особа’. 


6. Визначення номінативного мінімуму при застосуванні функціональної ідеографії кардинально відрізняється від принципів традиційного відокремлення словникового ядра шляхом обирання найбільш частотних і загальновживаних слів. Ця відмінність полягає в тому, що опис картини світу як системотвірного чинника мови передбачає співвідношення поняттєвого ядра з номінативним мінімумом на основі не тільки статистичних параметрів, але й концептуальних (тих, що визначають ціннісно-орієнтовані фрагменти моделі картини світу) задля подальшого опрацювання отриманих даних з метою формалізації результатів опису.


7. Лексичну групу ‘посередник’ описано в аспекті укладання стислого активного тезауруса. Робота над визначенням об’ємів поняттєвого ядра (рівень мовної абстракції) та номінативного мінімуму (рівень типів) з метою побудови функціонально-ідеографічної моделі цієї мікропарадигми проводилась виходячи з цінності (системної якості) семантеми як результату взаємодії двох складових: з одного боку, смислових парадигматичних, або семно-ієрархічних закономірностей побудови лексичної групи; с іншого – комунікативної значимості для соціалеми. У центрі даної моделі знаходиться семантема ‘особа, що здійснює сприяння чомусь між двома сторонами’; ядро представлено семантемами, що формують підгрупи лексичної групи ‘посередник’; до периферії ми віднесли семантеми наступних ідеографічних зон: ‘приховане посередництво’, ‘посередництво в офіційній службовій сфері’, ‘посередництво у комерційній сфері (торгівля, біржа, приватні фірми)’, ‘посередництво у сфері судочинства’, ‘посередництво з метою суддівства у змаганні (протидіяння, дуель, спорт)’, ‘посередництво у міжособистісних відношеннях’, ‘посередництво на рівні міждержавних відносин’.   


Способом визначення складів поняттєвого ядра на рівні мовної абстракції і відповідного йому номінативного мінімуму на рівні типів є гіперонімічна компресія – спосіб відбору номінативних одиниць, що представляють основне соціалемне знання, шляхом визначення ціннісної упорядкованості поняттєвих структур картини світу. Запропонований підхід дозволяє моделювати засади для формування мовної здібності, яка забезпечує продукування нових понять за допомогою номінативних одиниць, що закладені у номінативний мінімум тезауруса. Даний підхід відповідає принципу динамічності, оскільки стимулює розвиток комунікативних навичок мовної особистості при використанні даних тезауруса у навчальному процесі, а також має змогу допомогти при розв’язанні проблеми метамови семантичних студій і формалізації їх результатів.


У результаті гіперонімічної компресії було отримано список номінативного мінімуму, що враховує ціннісну організацію поняттєвого ядра лексичної групи посередник: агент, адвокат, брокер, делегат, депутат, дилер, дипломат, доверенное лицо, заседатель, защитник, источник, киллер, коммуникатор, консул, координатор, маклер, медиум, поверенный в делах, посланник, посол, посредник, посыльный, представитель, примиритель, продюсер, пропагандист, сводник, судья (28 одиниць). При звертанні до корпусів текстів номінативні мінімуми лексичних груп можуть бути значно розширені (укладання повного списку номінативних засобів), що є перспективним напрямом функціональних досліджень.


8. Практичні результати дослідження відкривають перспективу створення словника номінацій осіб у сучасній російській мові, укладання стислого активного тезауруса. Запропонований у дисертації засіб опису лексики є ефективним для низки прикладних завдань, наприклад, для створення пошукових систем, що активно використовуються в системі Інтернет, оскільки до сьогодення практично всі пошукові системи орієнтовані на пошук лексеми, а не на пошук співвідношень між одним варіантом вираження мовного поняття й іншими.


 


 








Никитевич В. М. Основы номинативной деривации / Владимир Михайлович Никитевич. – Минск : Вишэйшая шк., 1985. – С. 23.




Теркулов В. И. Слово и номинатема : опыт комплексного описания основной номинативной единицы языка / Вячеслав Исаевич Теркулов. – Горловка : Изд-во ГГПИИЯ, 2007. – 240 с.




Позначення, що прийняті в дисертації: після слова вказано номер лексико-семантичного варіанта в структурі словникової статті; якщо вказано цифру в дужках після слова – це номер омоніма; знак «*» виступає на позначення стійкого вислову або терміна; «/» або «//» виступає на позначення відтінку значення (якщо окремо не відмічається індексація, семеми подано за МАСом). 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины