ІСТОРІЯ ПРИКМЕТНИКОВОЇ ПРЕФІКСАЦІЇ І КОНФІКСАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ : ИСТОРИЯ прилагательной префиксации И КОНФИКСАЦИИ В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертаційної роботи, подано відомості про джерела фактичного матеріалу та методи їхнього дослідження, визначено об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі «Префіксальний і конфіксальний способи творення прикметників» проаналізовано історію та сучасний стан вивчення таких способів творення прикметників, як префіксація і конфіксація; розглянуто різні концепції та погляди мовознавців на згадану проблему.

Традиційно у староукраїнському мовознавстві префікси розглядали в межах такої частини мови, як прийменники, і фактично ототожнювали з ними. Це засвідчено і найдавнішими граматичними працями – «Грамматіка словенская» Лаврентія Зизанія, «Грамматіка Славенскї² правилноє Сvнтаґма» Мелетія Смотрицького, «Граматыка словенская» Івана Ужевича та ін. Граматисти XVIII – XIX ст. так само розглядали префікси у межах прийменників. Проте в працях ХІХ ст. вже йде чіткий розподіл прийменників на дві групи: 1) ті, які пишуться зі словами окремо; 2) ті, що пишуться зі словами разом (М. Лозинський, М. Осадца, О. Потебня). У ІІ половині – кінці ХІХ ст. з’являються назви на позначення прийменників, що пишуться зі словами разом. До них належать ч²стка, прÅставка, нарост, припона, препона, приросток, прист¿вка, передросток, prefix. Слід зазначити, що в граматичних описах до початку ХХ ст. словотвірний матеріал або не подавався взагалі, або ж був представлений у неповному вигляді в розділах із морфології.

У І пол. ХХ ст. зростає інтерес мовознавців до вчення про будову слова. У лінгвістичних працях цього періоду з’являються не тільки визначення морфем, а й подано їхню характеристику, сполучуваність зі словами тощо (Є. Тимченко, В. Сімович, І. Панькевич та ін.). Граматичні праці початку – І пол. ХХ ст. не були досконалими з погляду опису морфеміки і словотвору, але стали важливим підґрунтям для формування понять «префікс», «префіксація», «префіксальний спосіб творення» у ІІ пол. ХХ ст.

У сучасній лінгвістиці висловлюють не тільки суперечливі погляди щодо визнання конфікса і конфіксального способу творення, а й взагалі щодо визначення способу творення слів на базі прийменниково-іменникових сполук. У роботі розглянуто три основні: префіксально-суфіксальний, конфіксальний та суфіксальний. Ми дотримуємося традиційного погляду на трактування способу творення прикметників, утворених на базі прийменниково-відмінкової форми, і розглядаємо їх як префіксально-суфіксальні, чи конфіксальні похідні, оскільки, на нашу думку, обидва ці терміни однаковою мірою відображають зміст названого поняття.

У другому розділі «Префіксальна і конфіксальна система давнього руськоукраїнського прикметника XI – XIIІ ст. щодо праслов’янської» простежено розвиток ЛСТ префіксальних та конфіксальних прикметників від найдавніших часів до XIV ст.

В ХІ – ХІІІ ст. давні іменні префікси (*ǫ-, *sǫ-, *pa-, *pra-) не відзначалися продуктивністю, а в пам’ятках цього періоду виявлено тільки поодинокі випадки їхнього використання для творення прикметників. Напр.: послана~а пагубна~а рана въ смрть немілостивно въгна (під 1019, ЛЛ, 49 зв.), супротивного диявола (ХІІ, ПВЛ, 44 зв.).

Висока продуктивність характерна для успадкованих із праслов’янської мови префіксів пре- (*per-) та не- (*ne-). Префікс пре- вживався для творення слів із семантикою надмірного ступеня інтенсивності ознаки: Филя прєгордый (ХІІІ, ЛГВ, 84), св±тилника предобра~" (ХІІ, ПВЛ, 47 зв.), създа цєрковъ прєкрасну (ХІІІ, ЛГВ, 102). У випадках приєднання префікса пре- до якісних прикметників, що передавали кількісні величини, він виражав не тільки ступінь вияву самої ознаки, але й міру вияву цієї ознаки, її кількість: вид±хъ зми² з±ло пр±велика (ХІ-ХІІ, Син. П., 91).

Основна функція префікса не- – заперечення ознаки, вираженої твірною основою. Названий формант утворював антоніми здебільшого від якісних прикметників недобра дань (під 1137, ЛЛ, 6), и створи пиръ немалъ (під 1199, ЛІ, 243 зв), немилостивьныи (СДРЯ V, 300), проте також міг приєднуватися до відносних прикметників із суфіксом -ьск-: нечадьскъ (СДРЯ V, 391) «не такий, як заведено у людей», нечлов±чьскыи (Срезн. ІІ, 441) / нечелов±чьскъ (СДРЯ V, 392) «нелюдський; жорстокий». Зі значенням якісного прикметника з префіксом не- міг використовуватися присвійно-відносний прикметник нечлов±чии (Срезн. ІІ, 440) «нелюдський; той, який перевищує властиве людині».

Ще в праслов’янській мові існувала група прикметників, які утворювалися від основи дієслів за допомогою частки *ne та різних суфіксів чи без них: *nedostatьnъ(jь) (ЭССЯ, Вип. 24, 123) «недостатній» – *ne- + основа дієслова *dostati + суфікс *-(t)ьnъ- та ін. Похідні такої структури передавали значення неможливості дії. Вони могли або мати, або не мати відповідні прикметники без префікса зі значенням можливості дії. Ті прикметники, які мали безпрефіксні відповідники, утворювалися префіксальним способом: незабытьныи (СДРЯ V, 272) «незабутній», непроходьныи (345) / непреходьныи (339) «непрохідний» та ін., щодо тих, які не мали безпрефіксних відповідників, то можна припустити можливість їх префіксально-суфіксального творення від дієслів за допомогою суфікса -ьн-, рідше -ив-, -лив-. Напр.: неизм±реныи (СДРЯ V, 280) «якого неможливо виміряти», нелюбивъ (297) «нелюблячий» та ін.

Середньою продуктивністю відзначалися префікси на-, надъ-, при-, які виступали показниками ступеня вияву ознаки. Так, *na- у мові давніх слов’ян виражав послаблений ступінь якості, рідше – виступав посилювачем ступеня вияву ознаки: *nazelenъ(jь) (ЭССЯ, Вип. 24, 64) «зеленуватий», *nagrozьnъjь (ЭССЯ, Вип. 22, 56) «дуже грізний», *nasytъ (ЭССЯ, Вип. 23, 121) «дуже ситий». У пам’ятках ХІ – ХІІІ ст. виявлені лише два похідні – нам±стьныи (Срезн. ІІ, 303) і назельный (Срезн. ІІ, 285).

Префікс надъ- (*nadъ-), поєднуючись із безпрефіксними прикметниками, надавав їм значення «такий, що перевищує ознаку, названу твірним словом», і в такому разі був синонімічним до префікса не-: надътварьныи (Срезн. ІІ, 283) «нетваринний».

Префікс при- (*pri- ) у поєднанні з якісними прикметниками виступав показником неповної міри ознаки. В обстежених пам’ятках ХІ – ХІІІ ст. виявлено три похідні такого типу: прискърбьныи (Срезн. ІІ, 1455), примрачьныи (1432), прикрŸтыи (1417).

У праслов’янській мові вказувати на більшу чи меншу міру ознаки міг також префікс *po-. Наприклад: *pomalъ «трохи малий, малуватий». Однак у давній руськоукраїнський період цей словотвірний тип не набув поширення, а в обстежених пам’ятках ХІ – ХІІІ ст. такі похідні не виявлено.

Дещо продуктивнішим в ХІ – ХІІІ ст. був конфіксальний спосіб творення прикметників. У цей час активно функціонують конфікси без-…-ьн- (без-…-ив-, без-…-ьлив-, без-…-ивьн-, без-…-ьск- – менш продуктивні), за-…-ьн-, за-…-ьск-, на-…-ьн-, по-…-ьн-, подъ-…-ьн-, при-…-ьн-, при-…-ьск-, малопродуктивний надъ-…-ьн-. Характерною структурною особливістю конфіксації в ХІ – ХІІІ ст. було те, що основна частина похідних творилася від іменникових основ, а другим компонентом конфікса виступав переважно -ьн-.

Для давніх руськоукраїнських прикметників із префіксом без- характерним є префіксально-суфіксальний спосіб творення, а ранньопраслов’янський тип творення префіксально-безсуфіксальних похідних поступово виходить з ужитку. Такі прикметники могли утворюватися від основи конкретних та абстрактних іменників, що безпосередньо впливало на семантику похідного слова. Так, утворені від назв конкретних предметів, прикметники набували значення «такий, що не має чогось, що позначено твірною основою», «позбавлений чогось»: безд±тьныи (ХІІ, СДРЯ І, 118) «який не має дітей», бездъныи (СДРЯ І, 116) «бездонний» тощо. Прикметники, утворені від абстрактних іменників, поряд зі значенням «позбавлений чогось» набувають значення «якості, властивості, ознаки, котрі характеризують людину й різноманітні предмети та явища», тобто вони виражають ознаку, для якої властива протилежність якості порівняно з тією, що названа твірним словом. Напр.: безгърдостьныи (СДРЯ І, 115), безмилостьныи (126), безнадежьныи (130), безпечальныи (133), безчьстьныи (152) та ін.

У давній руськоукраїнській мові конфікс до-…-н- не відзначався продуктивністю. У пам’ятках цього періоду виявлено тільки один прикметник достоиныи (СДРЯ ІІІ, 68) – прасл. *dostojьnъ(jь) (ЭССЯ, Вип. 5, 85), утворений від дієслова *stojati: д±ло достоино пам²ти (під 1281, ЛІ, 294 зв.) та ін. 

У цей час функціонували два конфікси, першим компонентом яких було за-: 1) за-…-ьск-, що використовувався для творення прикметників з просторовим значенням – задн±пръскымь князємь (ХІІІ, ЛГВ, 139), і 2) за-…-ьн-, прикметники з яким передавали часові поняття – заоутрьнии (СДРЯ ІІІ, 325).

У давній руськоукраїнській мові продовжує розвиватися праслов’янський ЛСТ конфіксальних прикметників із першим компонентом на- зі значенням «розташування на поверхні чогось або поверх того, що названо твірним іменником»: нагорьныи (Срезн. ІІ, 275) «розташований на горі», напьрсьныи (СДРЯ V, 178) «нагрудний», нагробьныи (134). У цей період трапляються прикметники і з часовим значенням, утворені від іменника день за допомогою суфіксів -евьн- та -ьн- – надьневьныи, надьньныи (СДРЯ V, 140) «щоденний».

Й надалі функціонують ЛСТ прикметників на по- з просторовим значенням – погорьнъ (СДРЯ VI, 487), а також на надъ-…-ьн- / над-…-ьн-, похідні з яким означали «такий, що знаходиться вище предмета, названого твірним іменником»: надъгробьныи (СДРЯ V, 139), надъдвьрьныи (Срезн. ІІ, 282), надънебесьныи (СДРЯ V, 140).

Хоча в ХІ – ХІІІ ст. конфікс подъ-…-ьн- не відзначався великою словотвірною активністю, проте вже у той час здатен був передавати різні значення, а саме: 1) власне просторові – «розташування під чимось, нижче від чогось»: подънебесьныи (ХІІІ, СДРЯ VI, 553), подъземьныи (548) «підземний»: 2) об’єктні – «такий, що перебуває під впливом чи дією когось або чогось»: подъяремьныи (Срезн. ІІ, 1073) «який ходить в упряжі, носить ярмо; перен. який перебуває в неволі; поневолений, уярмлений», подъвластьныи (СДРЯ VI, 546) «підпорядкований політичній, керівній та ін. владі» та ін.

В ХІ – ХІІІ ст. дещо змінюються функції префікса при-. Якщо раніше він брав участь у конфіксальному творенні прикметників від дієслівних основ, то, починаючи з давнього руськоукраїнського періоду, поширенішою стає модель творення прикметників на основі прийменниково-іменникових сполук. Похідні такого типу означали «той, що перебуває в безпосередній близькості від того, що названо твірною основою», напр.: пригородьскыи (Срезн. ІІ, 1395) «приміський», приморьныи (1431) «приморський», припутьныи (1448) «придорожній».

У третьому розділі «Розвиток префіксальної та конфіксальної системи прикметника староукраїнської мови» подано опис динаміки префіксальних і конфіксальних словотвірних типів у XIV – XVIII ст.

Варто зазначити, що період розвитку староукраїнської мови відзначається збільшенням словотвірної самостійності префіксів. Це призводить до розширення кола формантів, які брали участь у власне префіксальному творенні прикметників. Сюди можна віднести префікси без- (такі похідні виникають за аналогією до паралельних утворень із префіксом не-: бεздружни(й) (1642, Сл. Лекс., 157) «грубий, непривітний», бε(з)прави(л)ны(й) (1642, Сл. Лекс., 23 зв.)) та под- (моего по(д)старшого брата (1753, ДНМ, 32) – зустрічається у пам’ятках з XVIII ст.).

У цю добу активізує свої праслов’янські функції префікс по-. Він позначав здебільшого зменшений ступінь ознаки: ихъ рукод±ліе потяжко и по части клопітно (к. XVII-п. XVIII, КЗ, 216) – «тяжкувато», рідше – більшу міру вияву ознаки: речи позвирховныи (Т. Мат. ІІ, 149) та ін.

Як і раніше, найпродуктивнішими залишаються префікси не- і пре-, не змінюються також їхні основні функції: нεмилосεрдный (сер. XVII, Син., 132), немилостный (сер. XVI, НП, 211), пречистыя матере (1691, І. Вел., І, 19), камень преогромній (XVIII, Г. Ск. БХ, 92) та ін.

Значно зростає, порівняно з давньою руськоукраїнською мовою, словотвірна активність префікса при-, особливо починаючи з XVII ст.: прижо(л)ти(й) (1642, Сл. Лекс., 181), примокри(й) (286 зв.), притучный (1718-1724, І. Макс., 1255) та ін.

Префікси на-, над-, пра- і су-, успадковані з попередніх періодів розвитку української мови, не характеризуються великою активністю і відносяться до формантів середньої продуктивності.

Давній іменний праслов’янський префікс пра- найактивніше виявив себе у творенні прикметників зі значенням «прямої спорідненості»: в±ры прародителнои (1598, КО, 7), прабабни(й) братъ (1642, Сл. Лекс., 240 зв.). На початок XVIII ст. припадає формування і нового ЛСТ: сполучаючись із якісними прикметниками, пра- набуває здатності передавати значення «високої міри ознаки»: гранатовъ прадивнихъ (XVIII, Вел., 431) – «дивовижних, надзвичайних».

Префікси на-, над- і су- характеризуються звуженням семантики. Повністю виходять з ужитку давні праслов’янські деривати відад’єктивного типу з префіксом су-, що маніфестував послаблення якості (*sǫbělъ «білуватий», *sǫgǫstъ «густуватий», *sǫzelenъ «зеленуватий»). Продовжує активно розвиватися давній руськоукраїнський словотвірний тип прикметників з префіксом над-, які мотивувалися безпрефіксними прикметниками та передавали ознаку, що набагато перевищує звичайну або встановлену міру: на(д)истотный (1627, Бер. Лекс., 24), надприрожоный способъ (1659, Гал.,139). Водночас випадки, коли префікс над- виступав у ролі показника ступеня вияву ознаки, не виявлено.

Що стосується префікса на-, то в пам’ятках трапилися всього три похідні – надаремная ваша молитва (XVII, Рад., 64) «марний, безуспішний, такий, що не дає наслідків», вспомян±те надавніи дни (1621, Пал., 1102) «вічний», въ церкв± нам±сный (1660, Гал., ІІ, 142).

У староукраїнську добу формується новий ЛСТ прикметників із префіксом пол(у)-. Названий формант використовувався для творення дериватів, які позначали неповний, послаблений ступінь вияву ознаки: по(л)кружни(й) (1642, Сл. Лекс., 272 зв.) «не зовсім, трохи круглий», по(л)тяжки(й) (272 зв.) «не дуже, трохи важкий» тощо. Префікс пол(у)- найчастіше приєднувався до якісних прикметників, а сполучаючись з відносними, переводив їх у розряд якісних.

До префіксів низької продуктивності належить про- (*pro-), який вказував на більшу чи меншу міру ознаки. У давній руськоукраїнський період цей словотвірний тип не набув поширення, а в пам’ятках ХІ – ХІІІ ст. такі похідні не зафіксовано. У староукраїнській мові трапляються тільки поодинокі випадки використання цього префікса. Напр.: продε(р)зивъ (1642, Сл. Лекс., 245) «зухвалий, нахабний, свавільний, безстидний», і проде(р)зкими “бразивъ мене слова(ми) (1719, ДНМ, 139 зв.).

У староукраїнський період конфіксальний спосіб творення прикметників виступає надзвичайно продуктивним засобом поповнення лексичного складу української мови новими похідними одиницями. Як і раніше, найбільшою продуктивністю відзначається без-. Зібраний матеріал XIV – XVIII ст. свідчить про значне поповнення структури такого типу новими дериватами, збільшення словотвірної активності префікса без- у творенні прикметників як від основ конкретних іменників, так і абстрактних, розширення кола твірних основ, появу нових суфіксів, які брали участь у процесі словотвору разом із префіксом без-

(-ив-, -лив-, -овн-, нульовий суфікс).

Активно продовжують функціонувати конфікси з першими компонентами за-, на-, под-, при-: загорни(й) (1642, Сл. Лекс., 301), закожный (1718-1724, І. Макс., 1259), завчасними способами (XVIII, Вел. IV, 82), мужи заманастирскіи (1508, Арх. ЮЗР, 1/VI, 13), в нагорном замк± (70-і рр. XVIII, Г. Ск. Р5, 327), нагрóбноε п±нїε (XVII, Слав.-Кор., 470), по(д)нб(с)ны(й) св±тъ (к. XVI, См. Кл., 8), по(д)судствεнъ дворцю моεму (1752, ДДГ, 54), примо(р)ски(й) (1642, Сл. Лекс., 184 зв.) та ін. У цей період виникають і нові ЛСТ прикметників з названими формантами. Так, на XVI ст. припадає формування нового ЛСТ прикметників із конфіксом за-…-н-. Це були деривати, утворені переважно від основ абстрактних іменників і які передавали об’єктні відношення: має(т) бы(ти) дв± лито(р)гии … заздоровъная и памятъная (1586, СУМ 16-п. п. 17 Х, 37), за(з)доровна~" (1718-1724, І. Макс., 1020). Починаючи з XVII ст., у пам’ятках староукраїнської мови фіксується новий тип прикметників із префіксом под-, які означали «такий, що перебуває близько від предмета, названого твірним іменником»: і краї подгорськії (п. XVII, Сак., 323), по(д)гл¿сна (1619, См. Гр., 14), по(д)алп±нски(й) (1642, Сл. Лекс., 285). Це були префіксально-суфіксальні ад’єктиви, утворені за такою структурною моделлю: префікс под- + іменник у формі орудного відмінка + суфікс -н- / -ск-.

Успадковані з давньої руськоукраїнської мови конфікси з першими компонентами до-, по- у XIV – XVIII ст. значно збільшують свою активність у творенні прикметників.

Поодинокі випадки творення прикметників із префіксом до- у праслов’янській мові, а також відсутність їх фіксації у давній руськоукраїнській мові свідчать про те, що до XIV ст. префікс до- не брав активної участі у творенні прикметників. Основні структурні і лексико-словотвірні типи прикметників з префіксом до- починають формуватися саме в староукраїнській мові, а найбільшою активністю відзначаються у кін. XVI – на поч. XVII ст. Похідні передавали часове значення і могли означати: 1) «той, що передує певній події, явищу або періоду, названого твірним іменником»: доча(с)ный (1596, Зиз. Лекс., 39), для дочасних пожитков (бл. 1605, Пер., 25); 2) «той, що виражає часові межі»: дорочный (XVII, Слав.-Кор., 444), пн̃εю доживо(т)ною (1638, ККПС, 115) – «який триває до кінця життя».

Префікс по- набув продуктивності після XIII ст. У цей час сформувалися й основні його функції – передавати: 1) просторові відношення (поморскыи земл± (Гр. XIV, 36), порубежный городокъ (XVIII, Вел. І, 334)); 2) часові (дождь поранковый (1621, Т. Мат. ІІ, 173)); 3) атрибутивні (побожним священиком (бл. 1605, Пер., 49), полюбовный судья (1524, Арх. ЮЗР, І, 64), постыдный (XVII, Слав.-Кор., 488)).

Збільшується активність не- у творенні конфіксальних прикметників від дієслівних основ: дар неоціненний (1705, Прок. Вл.), нескон(ъ)чËныи гр±хи (1659, Гал., 62), стацію незм±рную брали (II пол. XVII, ЛС, 77) та ін.

Ще однією характерною особливістю досліджуваного періоду була фіксація нових словотворчих засобів. До них відносять конфікси з першим компонентом полу- (продуктивний) і малопродуктивні межи- та з-.

Похідні з конфіксом пол(у)-…-н- означали неповний, послаблений вияв ознаки, названої словосполученням, на базі якого вони виникли. Значення таких прикметників дорівнювало сумі значень їхніх складників, напр.: по(л)литрни(й) (1642, Сл. Лекс., 273) «об’ємом вполовину літра», по(л)м±рный (1718-1724, І. Макс., 1176) «розміром вполовину визначеної міри» та ін.

Префікс межи- / между- (междо-) брав участь у префіксально-суфіксальному творенні відносних прикметників від основи орудного відмінка іменників за допомогою суфіксів -н-, -ск-. У пам’ятках цього періоду зафіксована група ад’єктивів тільки з одним значенням – «такий, що існує між предметами тощо»: мεждос(т)±н(н)и(й) (1642, Сл. Лекс., 166), междуособная война (п. XVII, Сак., 331), межиземское море (XVII-XVIII, Рук. хр., 400).

Активізує свої праслов’янські функції конфікс перед- (книжний варіант пред-) …-н-. Похідні цього типу можна поділити на два ЛСТ: 1) прикметники з часовим значенням – «такий, який відбувається раніше того, що виражає основа твірного іменника»: прεдлу(н)ни(й) (1642, Сл. Лекс., 244 зв.), прε(д)в±чны(и) г(с)дь (к. XVII-п. XVIII, КЗ, 295 зв.); 2) прикметники з просторовим значенням – «розташований попереду чогось, в безпосередній близькості від кого-, чого-небудь»: прεдградски(й) (1642, Сл. Лекс., 287-287 зв.), въ пεрε(д)п±чноε окно (1750, ДДГ, 310).

Староукраїнський період відзначається розширенням використання суфікса -ск-, меншою мірою -ов-, як другого компонента конфіксів. У ролі твірних здебільшого виступали іменники, за винятком випадків творення прикметників за допомогою не-…-енн- / -н- від дієслівних основ.

У четвертому розділі «Префіксальна і конфіксальна система українського прикметника ХІХ – ХХ ст.» вивчено процес префіксального і конфіксального творення прикметників із кінця XVIII ст. до наших днів; визначено основні ЛСТ прикметників сучасної української літературної мови, встановлено час їх виникнення, зміни, що відбувалися у процесі розвитку. Все це подано у формі таблиць-графіків.

У період розвитку нової української мови відбувається ряд змін у префіксальній системі прикметника. Насамперед з’являються нові форманти, які можуть брати участь у власне префіксації, – напів-, поза-, понад-. Префікс поза- передає часові відношення, а словотвірне значення таких похідних можна визначити як «той, що відбувається безпосередньо перед тим, що названо твірним прикметником»: позанічний (1885-1886, Жел. ІІ, 680; 1907-1909, Гр. ІІІ, 257) / позазнічний (1877, Верхр. Зн., 65; 1907-1909, Гр. ІІІ, 254) та ін. Цей тип є непродуктивним: у СУМі зафіксовано лише два похідні – позавчорашній (СУМ VI, 784) та позаминулий (792).

У цьому ж джерелі зафіксовано власне префіксальне творення прикметника за допомогою понад- – понадзвуковий (СУМ VII, 143) «який перевищує швидкість поширення звуку». У цьому разі префікс називає ознаку, яка набагато перевищує звичайну або встановлену міру і є синонімічним до над-.

Прикметники з елементом напів- передають неповний, послаблений вияв ознаки, напр.: напівбезробітний (СУМ V, 145) «майже безробітний», напівхворий (150) «який трохи нездужає; не зовсім здоровий» та ін.

Активізує свої праслов’янські функції префікс о- / об-, проте як самостійний формант він бере участь у процесі словотворення тільки в говірках, зокрема бойківських, закарпатських і лемківських – обзеленкув¿тий (СБГ, 347) «недостиглий (переважно про злакові)».

Виникає новий ЛСТ із префіксом за- на позначення надмірного ступеня вияву ознаки. Походження цього типу до кінця не з’ясовано. В українських пам’ятках він зафіксований досить пізно – в ХІХ ст. У сучасній українській мові цей ЛСТ є поширеним, особливо в народно-розмовній мові, що відбиває й мова художньої літератури: забÇлий (СУМ ІІІ, 23) «занадто білий, біліший, ніж звичайно», заважкÅй (35) «надмірно важкий», завелÅкий (41) «більший, ніж звичайно або потрібно; надто великий» та ін.

Водночас відбуваються і протилежні зміни – звуження семантичного навантаження префіксів і поступовий занепад відповідних ЛСТ. Так, словотвірна модель на на- повністю виходить з ужитку, прикметники на при- використовуються лише у діалектах, а в літературній мові замінюються суфіксальними відповідниками. Значно звужується продуктивність пра- і су-: похідні такого типу хоч і вживаються, але їхні словотвірні моделі є непродуктивними і непоширеними.

Високою продуктивністю, як і раніше, відзначаються префікси не- та пре-: негôдный (п. ХІХ, Шимк., 207) «злий, дурний», неохайный (п. ХІХ, Б.-Н., 243), пребагатий (1907-1909, Гр. ІІІ, 403), предовжелезний (СУМ VII, 528) та ін.

Варто наголосити ще на одній особливості – зміні фонетичного оформлення префіксів. Зокрема полу- поступається формі пів-, пред- – перед-, стара форма частково використовується зі стилістичним навантаженням: в гаю – предвічному гаю (Шевч., ІІ, 1963, 423).

Конфіксація, як і в попередні періоди, залишається надзвичайно продуктивним способом творення прикметників. Майже всі староукраїнські ЛСТ знаходять своє продовження і розвиток у новій українській мові, збагачуючись новими словотвірними моделями. У цей час відбувається і поява нових типів, що зумовлено рядом причин: