| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, простежено зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт і предмет вивчення, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, з’ясовано структуру дисертації, наведено відомості про апробацію її результатів.
У першому розділі «Мікротопонімія як об’єкт лінгвістичних досліджень» представлено теоретичні аспекти мікротопоніміки, її набутки в українському та слов’янському мовознавстві, виокремлено основні проблеми сучасної науки про ВГН, описано лінгвальні ознаки МТ, розглянуто фізико-географічні, суспільно-історичні та діалектні особливості досліджуваної території, простежено історію вивчення онімів цієї місцевості.
У першому підрозділі першого розділу «З історії вивчення мікротопонімів у слов’янському мовознавстві» розглянуто історію розвитку та функціонування слов’янської топоніміки загалом та мікротопоніміки зокрема.
Термін «мікротопонімія» з’явився наприкінці 50-х років XX століття і був зафіксований у праці О. Мельничука «Топоніміка Кодимського району Одеської області».
Першими почали вивчати МТ польські та чеські лінгвісти, яких насамперед цікавили проблеми класифікації онімів. Так, В. Ташицький та В. Шмілауер за основу при поділі географічних назв брали їхню семантику, С. Роспонд – структуру. У XX столітті польську топонімію досліджували Г. Борек, С. Грабець, М. Карась, Д. Копертовська, М. Лесів, Р. Мрузек, К. Римут, І. Рудницький, З. Штібер та ін. Значний внесок у розвиток та функціонування білоруської топоніміки зробили Є. Адамович, М. Бірила, В. Ємельянович, В. Лемцюгова, Ю. Мацкевич, А. Прищепчик. Досліджуючи лінгвальний аспект мікротопонімії окремих реґіонів Білорусі, учені працювали над з’ясуванням загальних закономірностей онімної номінації, принципів семантичної мотивації білоруських географічних найменувань. У російському мовознавстві цікаві спостереження в цій галузі знаходимо в працях В. Ніконова, Е. Мурзаєва, Н. Подольської, Є. Поспєлова, О. Суперанської та ін.
Українські топоніми ще в ХІХ ст. досліджували М. Кордуба, М. Максимович, М. Сумцов, І. Франко та ін. Важливу роль у розгортанні науки про географічні найменування відіграли праці К. Цілуйка, «Програмою збирання матеріалів для вивчення топоніміки України» (К., 1962) якого користуються збирачі українських топонімів понині. Комплексно українська мікротопоніміка почала розвиватися наприкінці 50-х років минулого століття, коли відбулися четвертий (Москва, 1958) і п’ятий (Софія, 1963) Міжнародні з’їзди славістів, перша Республіканська нарада з питань топоніміки та ономастики (Київ, 1959) та конференція з питань ономастики (Будапешт, 1958).
Дещо пізніше вивчення топонімів переходить на якісно вищий рівень – починається студіювання різних класів ВГН за окремими реґіонами. Так, гідронімію Середньонаддніпрянського Правобережжя досліджувала І. Желєзняк, Нижньої Правобережної Наддніпрянщини – О. Карпенко, Середнього Дніпро-Бузького межиріччя – В. Лучик, Східного Поділля – Л. Масенко, Західного Поділля – Я. Редьква, топонімію Буковини вивчав Ю. Карпенко, Закарпаття – К. Галас, Дніпро-Бузького межиріччя – В. Лобода, північно-східного Лівобережжя України – Т. Поляруш, ойконімію Покуття – Д. Бучко. Чимало питань української топоніміки та народної географічної термінології, пов’язаної з нею, порушується в працях Й. Дзендзелівського, В. Лучика, П. Чучки, Т. Громко, Т. Марусенко та ін.
У ХХ – ХХІ ст. з’явилися дослідження з мікротопонімії окремих територій: аналіз ВГН Чернігово-Сумського Полісся здійснила Є. Черепанова, Рівненщини – Я. Пура, І. Чеховський студіював місцеві географічні назви Чернівецької області, О. Михальчук вивчала мікротопонімію Підгір’я, Н. Лісняк – Західного Поділля, Н. Сокіл – Сколівщини, Р. Ляшенко – м. Кіровограда. Помітний поступ спостерігається в лексикографічній топоніміці. Так, нині маємо академічні праці «Словник гідронімів України» (К., 1979), «Словник мікрогідронімів України» (К., 2004), «Словник мікротопонімів і мікрогідронімів північно-західної України» (Луцьк, 2006) Г. Аркушина, «Гідронімія Івано-Франківщини: словник-довідник» (Снятин, 2003), «Назви гір Івано-Франківщини: словник-довідник» (Івано-Франківськ, 2005) та «Назви гір та полонин Івано-Франківщини» (Івано-Франківськ, 2008) М. Габорака та ін.
Проте за умови переважання в кількісному плані мікротопонімія водночас є найменш вивченим класом ВГН. До сьогодні не до кінця розроблено теоретичні положення, повністю не розв’язано проблем обсягу, статусу МТ з-поміж інших топонімів, не встановлено остаточно особливостей їхнього функціонування і структури.
Такими, що не мають єдиного трактування, є зміст поняття «мікротопонім», а також питання належності певних об’єктів до класу МТ. Саме цим аспектам присвячено другий «Зміст поняття «мікротопонім» та третій «Проблема обсягу мікротопонімії як окремого класу онімів» підрозділи першого розділу нашої роботи. Розглянувши думки В. Ніконова, В. Німчука, С. Грабця, В. Шмілауера, Ю. Карпенка, Д. Бучка, О. Суперанської, Т. Поляруш стосовно розв’язання цих питань, приєднуємось до твердження, що МТ – це власні назви незначних природних і штучно створених локальних об’єктів, вважаємо, що сюди належать назви на позначення об’єктів природних реалій (боліт, горбів, гір, джерел, долин, шляхів, лугів, пасовищ, полів, ставків, струмків, урочищ, ярів та ін.) та найменування штучних невеликих об’єктів (вулиць, кутків, частин села, доріг, стежок, криниць, мостів, кладовищ), які виникли природно в народному мовленні й тісно пов’язані з ним. При цьому підкреслюємо, що йдеться про неофіційні назви вулиць, кутків, частин населеного пункту, які ніде не зафіксовані й існують тільки в мовленні місцевих жителів, є найбільш давніми і, на жаль, поступово зникають.
У четвертому підрозділі першого розділу «Питання класифікації топонімного матеріалу» розглянуто спроби поділу топонімів Ф. Поляцьким, Ф. Міклошичем, Л. Гумецькою, М. Кордубою, А. Селіщевим, О. Суперанською та ін., проаналізовано основні принципи та критерії цих систематизувань, визначено власний погляд доцільності використання лексико-семантичних, морфологічних та комбінованих класифікацій.
П’ятий підрозділ першого розділу «Лінгвальні особливості мікротопонімів» присвячено розгляду таких визначальних рис онімів цього класу, як близькість до апелятивів, прив’язаність до певного місця (МТ найчастіше функціонує в межах одного, рідше – кількох населених пунктів), недовговічність існування, яка пов’язана зі змінами географічного середовища та поколінь мовців, співвіднесеність із видом або властивостями географічного об’єкта, можливість існування мікротопонімних варіантів, утворення переважно на основі лексики місцевої говірки, незафіксованість у писемних джерелах.
У шостому підрозділі «Історико-географічні та діалектні особливості території південно-східного Поділля» охарактеризовано географічне положення, особливості ландшафту, флори і фауни досліджуваної території, що великою мірою визначили шляхи назвотворення та сприяли формуванню багатого мікротопонімікону; коротко описано історію реґіону від найдавніших часів до наших днів, розглянуто етнічні умови розвитку місцевості: довготривале перебування цієї частини України під владою Польщі, зокрема магнатів Потоцьких (1569 – 1793 рр.); заселення краю поляками, болгарами (під час російсько-турецької війни 1768 – 1774рр.), молдаванами (під час турецько-татарської навали ХІV– ХVІІІ ст.), росіянами (наприкінці ХІХ ст., що пов’язано із розвитком економічних відносин, наявністю значного обсягу вільних земель, а також із поширенням в Україні тих галузей господарства, які вже мали певні традиції в Росії); тривале перебування на території південно-східного Поділля численних тюркських племен (особливо з ХІІ до ХVІ ст.). У цьому підрозділі приділено увагу характеристиці діалектного мовлення, особливості якого відбиті у фонетичній, лексичній та морфемній структурі досліджуваних онімів. Зокрема, встановлено, що МТ аналізованого обширу, сформувавшись на ґрунті подільських говірок південно-західного діалектного масиву, загалом зберегли специфічні, передусім фонетичні та морфологічні, особливості цього говору: повне зникнення кореляції твердості : м’якості приголосних [р] : [р'], сильне укання, наявність протетичного приголосного [г], вставного приголосного [л] після губних [б] [п] [в], флексії -ий у присвійних прикметниках чоловічого роду натомість нульового закінчення в літературній мові тощо.
У сьомому підрозділі першого розділу «З історії вивчення мікротопонімії досліджуваного ареалу» висвітлено аспекти аналізу онімів означеної території, розглянуто праці В. Горпинича, О. Карпенко, В. Лободи, В. Лучика, Л. Масенко, присвячені студіям окремих гідронімів, мікротопонімів, ойконімів, ад’єктонімів краю.
У ІІ розділі «Лексико-семантична характеристика МТ південно-східного Поділля» здійснено лексико-семантичний аналіз ВГН на доонімному рівні. Усі МТ поділено на два лексико-семантичні типи: відапелятивні (натурогенного та антропогенного походження) та відонімні, розглянуто особливості семантики їхніх твірних основ.
У першому підрозділі другого розділу проаналізовано відапелятивні найменування географічних мікрооб’єктів, виокремлено лексико-семантичні групи (далі – ЛСГ) їхніх основ. У результаті дослідження визначено, що з апелятивною лексикою пов’язане походження 1632 МТ (48,7%). Домінантними серед них є група назв, утворених від ГТ, їх 878, або 26,2% від усіх зібраних.
Основи мікротопонімів, які послужили базою для найменування об’єктів натурогенного походження, за мотивами номінації співвідносяться з лексемами чотирьох тематичних груп: ті, які характеризують рельєф, структуру чи властивості ґрунту, особливості флори і фауни. На їхній основі утворено 1086 одиниць ( 32,4%).
Серед твірних основ назв мікрооб’єктів, пов’язаних із рельєфом, визначено ЛСГ, що позначають додатній рельєф, від’ємний рельєф, рівнинну місцевість.
Основи МТ, що відбивають додатній рельєф, співвідносні з лексемами-ГТ барúло, бéлебéнь, брúла, бру[já]ки, бугóр, бут, валунú, верх, вершúна, вирв, вúсмичок, височинá, вúступ, вíстря, возвишéніє, геб, гóля, го[л'á]к, горá, горб, горгáн, ґорґóші, горгýя, грунь, гу[л'á]ма, камáк, клúва, копéць, крýча, купíца, кургáн, могúла, скéля, скалá, стíнка, плитá, шпúль. На базі цих ГТ утворено 246 назв, або 7,3% від усіх зафіксованих: грб. Барúло Лебединка Глн, г. Белебéня Лозувате Улн, Лебединка Глн, ск. Бро[já]ки Гайворон, грб. Бугрú Соломія Гйв, м. куп. Бут Голованівськ, ск. Валунú Соломія Гйв, к. с. Верх Крутеньке Глн, к. с. Верхú Ульяновка, Чемерпіль Гйв, крч. Вúрва Калмазове Влш, грб. Вúсмичок Синицівка Улн, Соломія Гйв, ск. Вíстря Ємилівка Глн, ск. Геб Побузьке Глн, ск. Гóля Маринопіль Глн, ск. Го[л'á]к Великі Трояни Улн, к. с. Горбú Котовка Гйв, ск. Горгáн Добре Влш, ск. Ґорґóші Добре Влш, ск. Горгýя Добре Влш, грб. Грунь Шамраєве Улн, Перегонівка Глн, ск. Гу[л'á]ма Вільшанка, ск. Камáк Вільшанка, г. Клúва Маринопіль Глн, грб. Копéць Калмазове Влш, г. Купíца Добрянка Влш.
До МТ, що відбивають від’ємний рельєф, належать деривати, мотивовані такими ГТ, як байрáк, бáлка, бар’[já]к, бéрег, блоквá, вúкоп, впáдина, долúна, дулінé, запáдина, запад[н'á], заплáвина, здóлинок, канáва, левáда, логовúще, лóщина, луг, лук, міжгíр’я, низ, пáдина, падінé, підóшва, підмéт, плáвня, полíг, рúпа, рúпе, рівчáк, ýрвище, яр. МТ з цими основами 248, або 7,4% від загальної кількості: яр Байрáк Червоне Гйв, Добрянка Влш, яр Бар’[já]к Голованівськ, дл. Блоквá Добрянка Влш, дл. Вúкоп Лебединка Глн, дл. Дулінé Вільшанка, дл. Здóлинок Лащівка Глн, яр Канáва Завалля Гйв, блк. Низú Червоне Гйв, дл. Пáдина Дорожинка Влш, Лебединка Глн, блк. Падінé Вільшанка, блк. Підóшва Чемерпіль Гйв, п. Підмéта Мощене Гйв, блк. Плáвня Лебединка Глн, блк. Полíг Калмазове Влш, дл. Полóги Лащівка Глн, яр Рúпа Завалля Гйв, яр Рúпе Молдовка Глн, яр Рівчáк Великі Трояни Улн та ін.
Для мікротопонімооснов ареалу, що репрезентують від’ємний рельєф, характерні метафоричні ГТ, утворені від назв предметів побуту внаслідок подібності за формою, зокрема такі, як жóлоб, казáн, котéл, макίтра, щίтка: яр Жóлуб Червоне Гйв, ск. Казáн Вільшанка, яр Котéл Завалля Гйв, яр Макітрú Великі Трояни Улн, блк. Щóтка Добрянка Влш.
Назви, що характеризують рівнинну місцевість, представлені дериватами, мотивованими ГТ перелíг, пляцóк, пóле, степ, цілнúк, штанú. На їхній основі утворено 42 МТ, що становить 1,25% від усіх засвідчених: непр. з. Перелíг Солгутове Гйв, псв. Пляцóк Добрянка Влш, Мачкóве пóле Новоселиця Улн, псв. Степ Голованівськ, псв. Цілнúк Молдовка Глн, Мощене Гйв, п. Штанú Пушкове, Лебединка Глн, Дорожинка, Березова Балка Влш та ін.
З-поміж основ, які вказують на рельєфні особливості, виокремлюються ті, що позначають: а) корисні копалини; б) гідролітичні властивості ґрунту; в) водні реалії.
Перша група представлена лексемами вап[н'á]к, глинúще, гранíт, пісóк, на базі яких утворено 36 назв мікрооб’єктів (1,1%): непр. з. Вапнякú Таужне Гйв, непр. з. Глинищí Великі Трояни Улн, к. Гранíт Луполове Улн, к. с. Пісóк Гайворон.
Друга група – це географічні апелятиви баблó, багнó, бадéня, ба[jý]ра, бóвтанка, болóтнисько, болóто, вíкнúна, вікнó, гнилúця, голинá, г[р'á]са, кал, калабáтина, ка[л'ý]жа, ковбáня, мокрéць, мóчар, солонéць, трасовинá. На основі цих ГТ виникло 92 МТ (2,7%): бл. Баблó Добрянка Влш, ст. Бадéня Добрянка Влш, блк. Болóтнисько Кам’яний Брід Улн, бл. Вікнúна Могильне Гйв, бл. Гнилúця Ємилівка Глн, непр. з. Голинá Червоне Гйв, бл. Г[р'á]са Вільшанка, бл. Кал Вільшанка, бл. Калабáтина Лащівка Глн, гл. Ковбáня Великі Трояни, Йосипівка Улн, блк. Мóчар Завалля Гйв тощо.
Третя ЛСГ основ позначає водні об’єкти: бáлта, вúла, джерелó, джуркáло, гуркáло, гроáпа, гропíца, закапéлок, застíй, змє, ізвóр, кабúця, кла[д'á]нець, кóпанка, котловáн, кринúця, кринúчка, лáки, мілинé, одстóйнік, óзеро, óстрів, пет[л'á], потíк, рукáв, ручáй, ручéй, стáвисько, ставúще, ставóк, струмóк. Основи цих лексем утворюють 214 МТ, або 6,5% від загальної кількості назв: стр. Бáлта Вільшанка, л. Вúла Клинове Глн, дж. Джуркáло Ясне Глн, вдп. Гуркáло Вербове Глн, кпн. Гроáпа Вільшанка, кпн. Гропíца Добрянка Влш, п. Закапéлок Табанове Глн, бл. Застíй Побузьке Глн, остр. Змє Вільшанка, дж. Ізвóр Розношенське Улн, кпн. Кабúця Добрянка Влш, дж. Кипúнка Завалля Гйв, дж. Кла[д'á]нець Вільшанка, оз. Лáки Клинове Глн, ст. Мілинé Вільшанка, ст. Сáжавка Крутеньке Глн та ін.
З-поміж МТ, що відбивають особливості флори, виокремлюємо ті, основи яких позначають ліс, та пов’язані з окремими видами рослин.
Перша група, що охоплює 32 назви (0,95%), представлена лексемами гéста, гурé, дéрта, корч[н'á]к, ліс, ліс[н'á]к, хмиз[н'á]к: л. Гéста Вільшанка, л. Гурé Вільшанка, л. Дéрта Калмазове Влш і т. ін.
Друга ЛСГ (108 номенів, або 3,2%) – це оніми, в основах яких лежать назви рослин: непр. з. Акаційкú Великі Трояни Улн, к. с. Вербóва Вільшанка, ч. л. Госокоркú Капітанка Глн, л. Дубúна Вільхове Улн, л. Кльонцí Табанове Глн, л. Лозóк Табанове Глн, сад Обиркóси Капітанка Глн, бл. Очерет[н'á]к Ємилівка Глн, урч. Соснá Гайворон та ін.
Серед основ МТ, пов’язаних із фауною (68 МТ, або 2% від усієї кількості зібраних), виокремлюємо такі, що позначають а) свійських та диких тварин; б) птахів; в) комах; г) земноводних; д) плазунів. Такі оніми досить поширені в Центральній Європі, про що неодноразово зазначали польські ономасти С. Грабець, М. Лесів.
Першу групу утворюють деривати, репрезентовані лексемами барáн (стр. Барáнячий ріг Лозувате Улн), бобéр (Бобрóві гóри Бандурове Гйв), вовк (блк. Вóвча Сухий Ташлик Влш), козá (к. с. Ко[з'á]чий хвíст Великі Трояни Улн), зáєць (вдп. Зáячий Лозувате Улн), сви[н'á] (б. Сви[н'á]чий Голованівськ).
Топонімооснови, похідні від назв птахів, – гýси (ст. Коло гусéй Грушка Улн), журавéль (колодязь Журавéль Великі Трояни Улн, Соломія, Червоне Гйв), зозýля (Зозýлин яр Бандурове Гйв), кáчка (ст. Кáчачий Червоне Гйв), кýрка (ст. Курáтник Наливайка Глн), лéбідь (ст. Лебíдка Лебединка Глн), орéл (Ор[л'á]чий сад Бандурове Гйв), соловéй (мл. Солов’[jí]не крилó Семидуби Глн); комах – комáр (крн. Комарóва Синицівка Улн); земноводних – жáба (ст. Жаболóвник Наливайка Глн, к. с. Жабокрáківка Одая Глн); плазунів – змі[já] (остр. Змі[jí]ний Салькове Гйв), га[д'ý]ка (ск. Га[д'ý]ка Вільхове Улн). Однак відзначаємо, що в ономастиці досі лишається спірним питання про зв’язок між такими назвами та відповідним денотатом, оскільки в частині таких МТ шлях від назви тварини до ВГН найімовірніше пролягав через посередництво антропоніма. Про це більш яскраво свідчать назви дж. Комарóва кóпанка Мечиславка Улн, блк. Баранцьóва левáда Казавчин Гйв тощо.
Усі мікротопонімні основи відапелятивного походження, вживані на позначення антропогенних географічних мікрооб’єктів, поділяємо на такі ЛСГ: а) пов’язані з типом поселень; б) що вказують на призначення та використання площі; в) пов’язані з назвами різних споруд; г) що називають шляхи сполучення; д) які визначають орієнтацію об’єкта в просторі, його форму чи розмір; ж) вказують на первинне значення особи.
ВГН, основи яких характеризують умови заснування поселень, репрезентовані лексемами містéчко, селó, посьóлок, садúба, хýтір, сóтня, городóк, райóн, усáдьба. На їхньому ґрунті утворено 60 МТ (1,8% від усіх зафіксованих): к. с. Містéчко Хащувате Гйв, Голованівськ Глн, к. с. Селó Салькове Гйв, к. с. [С'é]лу Вільшанка, к. с. Садибú Кам’яна Криниця Улн, к. с. Хýтір Соломія Гйв, к. с. Трéтя сóтня Сухий Ташлик Влш тощо.
МТ, основи яких репрезентують призначення та спосіб використання площі, представлені лексемами блóня (псв. Блóня Березова Балка, Плоско-Забузьке, Добрянка Влш), вúгін (псв. Вúгін Ульяновка), вúпас (псв. Вúпас Лебединка Глн), пасовúсько (псв. Пасовúсько Солгутове Гйв, Михайлівка Улн), пастнúще (псв. Пастнúще Ємилівка Глн), пáша (псв. Пáша Табанове Глн), тúрло (в. Тúрло Добрянка Влш). Досліджувана група налічує 52 МТ, або 1,5% від загальної кількості.
Найбільше серед МТ, основи яких позначають антропогенні географічні об’єкти, тих, що пов’язані з назвами господарських, побутових, культових та інших споруд. Їх 98 (2,9%). Ця ЛСГ репрезентована дериватами від лексем дáча (к. с. Дáчі Табанове Глн), електростáнція (п. Біля електростáнції Салькове Гйв), завóд (к. с. Завóд Салькове Гйв), інкубáтор (ст. Інкубáторський Голованівськ), ко[н'ý]шня (вдп. Коло ко[н'ý]шні Кам’яна Криниця Улн), костьóл (пл. Костьóльський плац Голованівськ), магазúн, млин, фéрма, цегéльня, шáхта та ін.
На шляхи сполучення вказують лексеми большáк (взд. Большáк Богданове Улн), дáмба (ст. Дáмба Клинове Глн, Чистопілля Влш), міст (бр. Чóрний містóк Роздол Глн), парóм (бр. Парóм Сабатинівка Улн), трáса (п. Під трáсою Великі Трояни Улн), шлях (взд. Скіснúй шлях Богданове Улн), брід, грéбля, дорóга, клáдка. Таких утворень 56, або 1,7% усіх зафіксованих.
Групу мікротопонімооснов, що визначають орієнтацію об’єкта в просторі, його форму чи розмір, становлять лексеми край (яр Крáйня Хащувате Гйв), серéдина (ч. л. Середéньке Вільхове Улн), поперéк (яр Поперéчний Наливайка Глн), велúкий, глибóкий, дóвгий, кривúй, мілкúй, ширóкий, кýций, косúй, центр, клин та ін. Форму денотата метафорично визначають і назви предметів дíжка (крн. Дíжечка Котовка Влш), глóбус (п. Глóбус Добрянка Влш), кастрýля (блк. Кастрýля Добре Влш), ракéта (взд. Ракéта Могильне Гйв), хрéст (мгл. Трú хрестá Червоне Гйв), чóбіт (дл. Чóбіт Перегонівка Глн), шúфер (г. Шúфер Клинове Глн), яйцé (к. с. Яйцé Роздол Глн). Досліджувана група включає 156 ВГН (4,7% від загальної кількості).
124 МТ (3,7%) утворено від апелятивів із первинним значенням особи. Ця ЛСГ охоплює основи, що характеризують національну належність: вірменúн (ст. Ар[м'á]нський Олександрівка Глн, Червоне Гйв), болгáрин (ск. Болгáрські Вільшанка), єврéй (клд. Єврéйський цвúнтар Хащувате Гйв), жид (п. Жидíвка Великі Трояни Улн, клд. Жидíвське Голованівськ), лях (к. с. Ляхвá Берестяги Гйв), нíмець (клд. Німéцьке Голованівськ Глн), по[л'á]к (клд. Пóльське Голованівськ, Салькове Гйв), татáрин (блк. Татáрка Добрянка Влш), цúган (Цигáнський яр Бандурове Гйв); соціальний стан особи: піп (ст. Попóвий Наливайка Глн, яр Попíвський Могильне Гйв), пан (дж. Пáнське Мощене Гйв), козáк (яр Козáчий Салькове Гйв).
У другому підрозділі другого розділу охарактеризовано відонімні МТ, встановлено зв’язки між різними класами ВГН, здійснено спробу пояснити закономірності творення назв від антропонімів, ойконімів, мікро-, макротопонімів та гідронімів.
Відонімні номени становлять 51,3% усіх зібраних (1716 одиниць), найбільшою ЛСГ з-поміж яких є похідні від антропонімів (1282 МТ, або 38,3%). Базовими твірними лексемами для МТ є імена, прізвища та прізвиська власників земельних угідь або засновників об’єктів номінації.
Дослідження відіменних МТ (172 назви, або 5,1% усіх зібраних) засвідчує, що особові імена людей, представлені в назвах географічних мікрооб’єктів, в основному є чоловічими (повними та усіченими) церковно-християнськими або їхніми квалітативними варіантами: Андрій, Антон, Арсень, Володимир, Герешко, Гриць, Демид, Дем’ян, Денис, Дорохтей, Дьомка, Євко, Іван, Івань, Іванко, Кирило, Костик, Кость, Мар’ян, Микола, Милиян, Михайло, Мішка, Мойсей, Олексій, Павелко, Павло, Пантелей, Петрик, Петро, Пилип, Ригір, Роман, Семен, Сергій, Сінько, Стьопка, Тарас, Терешко, Тодор, Тодорко, Трохим, Улас, Хима, Хома, Фадей, Федір, Філя, Юзеф, Юрій, Юхим, Яша, Ярко. На їхній базі утворено такі МТ: к. с. Андрíївка Завалля Гйв, к. с. Влáсівська Вівсяники Влш, ст. Демúдів Журавлинка Глн, взд. Пантелéїв шлях Берестяги Гйв, крн. Рúгорів Глн, ст. Тарáсовий Мечиславка Улн, ст. Улáсів Чистопілля Влш, ст. Фадéїв Голованівськ, г. Хóмова Салькове Гйв тощо.
Значно менше на досліджуваній території засвідчено МТ, твірними основами яких є жіночі імена церковно-християнського календаря Аксюта, Галя, Горпина, Катеринка, Маланка, Маринка, Маруся, Настася, Настя, Орися, Сандя, Секлета, Софія, відбиті у повній (офіційній), усіченій формах та квалітативних варіантах: крн. Горпúнина Свірневе Глн, крн. Малáнська Вербове Глн, яр Секлéтин Вільхове Улн, п. Ак[с'ý]тине Олександрівка Глн, блк. Марúнка Котовка Гйв, яр Сáндин Бугове Гйв і т. ін.
Найчисельнішими з-поміж відантропонімних похідних є утворення від прізвищ (668 ВГН, або 20% усіх МТ). Основами таких назв можуть бути прізвища на позначення давніх занять чи професій, що в наших матеріалах представлені такими лексемами: к. с. Бондарíвка Грузьке, Крутеньке Глн, к. с. Гончарíвка Наливайка Глн, яр Крáмарів тощо.
З-поміж усіх відпрізвищевих МТ досліджуваної території виокремлюються назви присвійно-прикметникового типу як у Н., так і в Р. в.: сад Бóйків Великі Трояни Улн, п. Бойчукíв Розношенське Улн, ст. Колосóвський Лозувате Улн, п. Пáнченка Голованівськ, крн. Сікóрських Глн, п. Шевчукóве Пушкове Глн, Баландóве пóле Дорожинка Влш, ст. Гончарукóвий Бандурове Гйв тощо.
Серед місцевих назв, утворених від прізвиськ, виокремлюємо назви, що виражають присвійність за допомогою посесивних формантів (сад Гарбузóвий Березова Балка Влш, ст. Цáповий Троянка Глн), формою Н. чи Р. в. однини або множини (крн. Гусáк Межирічка Глн, п. Кýцого Липняги Глн, к. с. Óси Голованівськ), а також прийменниково-іменними конструкціями (псв. Коло Гиндúка Пушкове Глн, крн. У Дзьóрика Великі Трояни Улн).
Значну частину ВГН (434 МТ, або 13%) становлять назви, похідні від інших топонімів, найбільшою ЛСГ з-поміж яких є відойконімні утворення (200 МТ, 6% усіх зібраних). Такі оніми могли виникати внаслідок метонімійного переосмислення назв поселень, частіше сусідніх із мікрооб’єктами, рідше неконтактних, перенесених при переселеннях. Подібні номени походять від: а) назв населених пунктів, у яких знаходиться відповідний денотат (клд. Березóвське Березова Балка Влш, клд. Владíславське Владиславка Влш тощо); б) від назв сусідніх населених пунктів (взд. Бáлтський шлях Глн, п. Грушáнське Великі Трояни Улн тощо; в) від назв несусідніх поселень: ст. Бандурíвський Кам’яна Криниця Улн, п. Липнягú Межирічка Глн і под.
З-посеред МТ, утворених від ойконімів, трапляється немало прийменникових конструкцій: взд. До Липовéньків Капітанка Глн, взд. До Сúньок Клинове Глн тощо. Ця група представлена одиницями, твірними основами яких здебільшого виступають офіційні (літературні) назви населених пунктів. Однак частина їх походить від місцевих (діалектних, народно-розмовних) варіантів ойконімів. Наприклад, взд. На Каміннý Вільхове Улн, (від місц. Каміннá, літер. Кам’янá Кринúця Улн), взд. На Хащовý Мощене, Червоне Гйв, п. Під Хащевáтим Салькове Гйв (від місц. Хащовá і Хащевáте, літер. Хащувáте Гйв), взд. На Троянú Вільхове Улн (від місц. Троянú, літер. Велúкі Троянú Улн), л. Нємíловський Вільшанка (від місц. Нємíловка, літер. Ємúлівка Глн) та ін.
На досліджуваній території зафіксовано декілька відойконімних МТ, що репрезентують народно-розмовне творення ад’єктонімів: ст. Моги[н'á]нський Жакчик Гйв < Могильне Гйв. Крім того, трапляються морфологічні варіанти назв, що виникли від основи одного ойконіма, як от: ст. Берес[т'á]гський і л. Берестягáнський Берестяги Гйв (село Берестягú Гйв), л. Коло[д'á]нський Вікнина Гйв і л. Колóдиський Кам’яна Криниця Улн (село Колóдисте Уманського р-ну Черкаської обл.).
158 назв утворено від основ інших МТ, що становить 4,7% від усіх зібраних: ст. Вершúнський < к. с. Вершúна Лозувате Улн, п. Гардовéцьке < к. с. Гардовá Вільхове Улн, клд. Голо[д'á]нське < к. с. Голóдна Добрянка Влш, псв. Катерúнське < к. с. Катерúнка Сухий Ташлик Влш, ст. Корéйський < к. с. Корéя Синьки Улн, псв. На Глóбусі < п. Глóбус Добрянка Влш, ст. На Коронíвці < к. с. Коронíвка Йосипівка Влш і т. ін.
Значно рідше у місцевій мікротопонімії трапляється перенесення назв значних, широко відомих географічних об’єктів. У наших матеріалах МТ, похідних від макротопонімів, 54, або 1,6% від загальної кількості: к. с. Áфрика Троянка Глн, ст. Бáм Червоне Гйв, к. с. Дарда[н'é]ли Великі Трояни Улн, к. с. Корéя Синьки Улн, к. с. Кýба Шамраєве Улн, к. с. Одéса Грузьке Глн, к. с. Пóльща Тополі Гйв, к. с. Румýнія Гайворон, к. с. Сахалíн Синьки, Великі Трояни Улн. Такі назви зустрічаються і на інших слов’янських територіях, отже, вони є мікротопонімними універсаліями.
Найменшою групою відтопонімних МТ є похідні від назв гідрологічних об’єктів (22 МТ, або 0,7% усіх найменувань): п. Коло Си[н'ý]хи Коритно-Забузьке Влш, псв. Над Бýгом Салькове Гйв, м. куп. На Дере[н'ý]сі Капітанка Глн, ст. Новосíльський Розкішне Глн, вдп. Синúцівський Сабатинівка Улн, к. с. Синúця Сабатинівка Улн.
Як і в інших реґіонах, зібраний мікротопонімікон в основній масі є власне-українськими утвореннями, основою яких є як апелятиви різних ЛСГ, так і оніми інших класів. Мікротопонімія означеної території тісно пов’язана із загальноукраїнською географічною номенклатурою, про що свідчить значна кількість похідних, які твірною лексичною базою збігаються з відповідними географічними апелятивами, засвідченими відомими лексикографічними джерелами української мови.
Місцевий мікротопонімікон органічно відбиває діалектні риси подільських говірок південно-західного наріччя української мови. Оніми з діалектними лексемами в основі становлять значну частину зібраного матеріалу. Насамперед це давні місцеві ГТ, частина яких збереглася лише в МТ: баблó, бадéня, бáлта, бар’[já]к, блоквá, блóня, бру[já]ка, бряг, геб, гéста, гóля, горгáн, горгýя, гроáпа, гропíца, грунь, гу[л'á]ма, гурé, гуркáло, джуркáло, дéрта, дулінé, здóлинок, камáк, клúва, купíца, лáки, кла[д'á]нець, падінé, рúпа, рúпе, мілинé, частина яких є вкрапленнями з інших мов (болгарської, польської, молдавської, тюркських), контактних з місцевими говорами; а також МТ з діалектними словотвірними та морфологічними особливостями. Це присвійні прикметники чол. р. із закінченнями -ий натомість нульового в літературній мові (ст. Бабчукóвий Котовка Гйв, ст. Тарáсовий Мечиславка Улн, сад Хáрченковий Наливайка Глн, ст. Чóртовий Липовеньке Глн і т. ін.
Чимало назв відбивають фонетичні особливості місцевого мовлення, зокрема наявність протетичного приголосного [г]: ч. л. Госокоркú Капітанка Глн, взд. На Годáю Пушкове Глн; гіперичне окання: сад Обиркóси Капітанка Глн; сильне укання: мгл. Мугилкú Синьки, Вільхове, Великі Трояни Улн тощо.
Частина МТ та їхніх твірних апелятивів має паралелі на інших українських територіях – Поліссі, Західному Поділлі, Підгір’ї, а також на інших слов’янських теренах.
Про ймовірну мовну й етнічну безперервність слов’янського населення на досліджуваній території свідчить переважно слов’янська за походженням апелятивна лексика. Проте наявні ВГН, утворені від апелятивів тих мов, що контактували з українською на цій території, насамперед польською (бл. Баблó Добрянка Влш, ст. Бадéня Добрянка Влш, кпн. Ба[jý]ра Добрянка Влш, псв. Блóня Березова Балка, Плоско-Забузьке, Добрянка Влш, ск. Ґорґóші Добре Влш, грб. Грунь Шамраєве Улн, Перегонівка Глн,) та болгарською (ск. Горгýя Добре Влш, ск. Гу[л'á]ма Вільшанка, г. Купíца Добрянка Влш, псв. На б[р'á]зі Вільшанка).
Трапляються МТ неслов’янського походження, передусім це елементи східнороманських – молдавської (оз. Лáки Клинове Глн, яр Рúпа Завалля Гйв, яр Рúпе Молдовка Глн, ск. Горгáн Добре Влш, грб. Горгáн Добрянка Влш) та румунської (в. Тúрло Добрянка Влш), а також тюркських мов (л. Байрáк Луполове Улн, ск. Казáн Вільшанка, кпн. Кабúця Добрянка Влш), що вже органічно увійшли до лексичної системи української мови.
На аналізованій території спостерігається явище лексичної й морфологічної контамінації, при якій українська основа поєднується з іншомовним афіксом: дл. Дулінé, ст. Мілинé, блк. Падінé Вільшанка; і навпаки: формант український – основа запозичена (ск. Пляцóк Вільшанка).
Проведений лексико-семантичний аналіз зібраного матеріалу та його результати дають підстави стверджувати про наявність зв’язку між різними класами онімів, пояснити закономірності творення МТ від антропонімів, ойконімів, мікро-, макротопонімів та гідронімів, що є свідченням системності у творенні та функціонуванні онімів місцевих топонімних мікросистем.
У ІІІ розділі «Структурно-словотвірні особливості мікротопонімів досліджуваного реґіону» здійснено дериваційний і структурний аналіз мікротопонімної лексики, визначено найбільш продуктивні способи їхнього творення, проаналізовано засоби деривації, описано специфічні структурно-словотвірні особливості онімів.
За будовою МТ поділяємо на прості, складні та складені. За частиномовною належністю прості назви розмежовуємо на МТ-іменники та МТ-субстантивовані прикметники. До простих назв відносимо лексеми, що мають просту основу з одним коренем, оформлену за лексико-граматичною моделлю іменника або прикметника в чоловічому, жіночому, середньому роді у формі однини чи множини. Результати аналізу показують, що прості однослівні найменування в мікротопонімії краю посідають чільне місце. Такі оніми становлять 79,3% (2656 назв) усіх засвідчених і представлені лексико-семантичним, морфологічним та морфолого-синтаксичним способами творення.
34,2% усіх онімів (1143 одиниці) становлять МТ-іменники. З-поміж них 509 МТ (15,2%) утворено лексико-семантичним способом, можливості якого реалізуються моделями синекдохи, метонімії та метафори шляхом онімізації та трансонімізації лексем. Із сфери апелятивів семантичного переосмислення найчастіше зазнають ГТ (псв. Сіножáть Солгутове Гйв, яр Ярýга Лозувате Улн, Голованівськ), назви рослинного і тваринного світу (ст. Шовкóвиця Сухий Ташлик Влш, ск. Га[д'ý]ка Вільхове Глн), споруд, будівель, закладів (к. с. Шáхта Завалля Гйв, к. с. Млин Салькове Гйв), побутових та господарських предметів (яр Жóлуб Червоне Гйв), із онімів – макротопоніми (к. с. Корéя Синьки Улн) та гідроніми (к. с. Синúця Сабатинівка Улн).
Із морфологічних способів творення МТ-іменників найбільш продуктивним є суфіксальний, яким утворено 522 назви (15,7% усієї кількості ВГН). Найбільш поширеними серед суфіксальних іменникових дериватів є назви на -івк(а), що переважно позначають кутки поселень (к. с. Волошинíвка Вівсяники Влш, к. с. Полярушíвка Коритно-Забузьке Влш, к. с. Голопýзівка Тополі Глн, к. с. Калічíвка Таужне, Вікнина Гйв, к. с. Причéпівка Долинівка Гйв, к. с. Казанíвка Великі Трояни Улн). Менш продуктивними є форманти -ок (л. Байрачóк Сабатинівка Улн, ск. Вершóк Вільшанка, к. с. Казанóк Грушка Улн, л. Ясенóк Олександрівка Глн, ск. Пляцóк Вільшанка); -щин(а) (к. с. Галімóнщина Розношенське Улн, к. с. Бóйківщина Грушка Улн); -ин(а) (блк. Мочарúна Грушка Улн, Голованівськ, Добрянка Влш, л. Дубúна Вільхове Улн); -иськ(о) (блк. Болóтнисько Кам’яний Брід Улн, в. Тирловúсько Вільхове Улн); -ник (л. Осúнник Гайворон, непр. з. Тернúк Табанове Глн, ст. Качáтник Шепилове Глн, ст. Курáтник Наливайка Глн); -ак, (-як), -няк, -чак, -чик (бл. Очерет[н'á]к Ємилівка Глн, п. Пісоч[н'á]к Завалля Гйв, гай Дубчáк Могильне Гйв, ст. Пáнчик Журавлинка Глн та ін.).
Поодинокі МТ утворені формантами -ець (остр. Острівéць Молдовка Глн), -иця (псв. Пасовúця Таужне Гйв, м. добув. п. Піщанúця Олександрівка Глн), -юк(а) (ск. Бри[л'ý]ка Вільшанка, ск. Ска[л'ý]ка Соломія Гйв), -ищ(е) (яр Ярúще Вербове Глн), -уг(а) (ст. Боло[т'ý]га Ємилівка Глн).
104 МТ (3,1% від усіх зібраних) реґіону утворено флексійним способом. Плюративи характеризуються наявністю спеціалізованого топонімного форманта – флексії називного відмінка множини (переважно -и, рідше -а, -і). Топонімотвірну функцію цієї морфеми відзначали ономасти Ю. Карпенко, А. Корепанова й ін., оскільки не завжди є підстави стверджувати в таких номенах про значення реальної множинності (непр. з. Глинищí Великі Трояни Улн, дл. Левáди Казавчин, Бугове Гйв, яр Макітрú Великі Трояни Улн, к. с. Мельникú Грушка Улн тощо.
Незначною кількістю іменникових утворень представлений префіксально-суфіксальний спосіб (8 МТ, або 0,2% від загальної кількості назв). Такі оніми здебільшого утворюються від місцевих ГТ такими конфіксами: а) префікс при- + основа іменника + суфікс -ок: грб. Прúгорбок Лозувате Улн, яр Прúярок Вільхове Улн; б) оригінальне утворення – префікс з- + основа іменника + суфікс -ок: блк. Здóлинок Кам’яний Брід Улн; в) префікс су- + основа іменника + суфікс -ок: грб. Сýгорбок Калмазове Влш; г) префікс по- + основа іменника + суфікс -о: брг. Поб[р'á]го Вільшанка.
Назви мікрооб’єктів прикметникової форми становлять 1513 одиниць, або 45,2% від загальної кількості МТ. 283 (8,5%) з них утворені лексико-семантичним способом від загальновживаних прикметників, що зазнали субстантивації: к. с. Вербóва Вільшанка, ст. Кáчачий Червоне Гйв, яр Крáйня Хащувате Гйв, ст. Очере[т'á]ний Наливайка Глн, урч. Пустá Таужне Гйв, оз. Бездóнне Шамраєве Улн, дж. Кришталéве Шамраєве Улн, блк. Черéшнева Могильне Гйв, яр Чернéчий Хащувате Гйв, крн. Покúнута Краснопілля Глн, п. Прúдане Котовка Гйв, мгл. Розкóпана Сабатинівка Улн, крн. Свячéна Синицівка Улн.
1012 одиниць, або 30,2%, – це суфіксальні прикметникові деривати топонімного рівня. Найвищу частотність поміж них виявляє суфікс -ськ- та його варіанти -цьк-, -івськ-, -анськ-,-енськ, що мають первинне значення посесивності або релятивності (593 ВГН; 17,7%). До прикладу, л. Ковалíвський Клинове Глн, крн. Скалíвська Табанове Глн, яр Попíвський Могильне Гйв тощо.
Високу продуктивність у мікротопонімії регіону виявляють ад’єктивні найменування з суфіксами -ів-, -ов-, -ев- (380 МТ; 11,3%), що переважно репрезентовані відантропонімною моделлю, реалізованою в дериватах-присвійних прикметниках: ст. Цáповий Троянка Глн, яр Терéшків Долинівка Гйв, г. Попóва Долинівка Гйв, крн. Попадикóва Вільхове Улн, дж. Ревізóрове Голованівськ.
Малопродуктивними на території реґіону є оніми з суфіксами -ин-, -ін-, в основах яких здебільшого закономірно представлені жіночі та чоловічі антропоніми (яр Малáнчин Берестяги Гйв, яр Нáстін Вільхове Улн, ст. Настáщин Синьки Улн, ст. Зозулúшин Журавлинка Глн, ст. Стьóпкін Дорожинка Влш, х. Яшин Хащувате Гйв), меншою мірою – апелятиви (крн. Вдовúна Йосипівка Влш, Великі Трояни Улн).
Окремі МТ-субстантивовані прикметники утворені за допомогою формантів: -еньк- (ч. л. Середéньке Вільхове Улн, ст. Мілéнький Грушка Улн), -льн- (ст. Зимувáльний Могильне Гйв).
Синтаксичний спосіб творення онімів представлений 218 генітивними назвами (6,5% від загальної кількості зібраних). До цієї групи належать МТ, що виникли внаслідок переосмислення оніма в Р. в. однини чи множини. Абсолютна їхня більшість утворена від основ антропонімів: крн. Валькóва Свірневе Глн, крн. Волошинюкá Пушкове Глн, ст. Животóвського Грушка Улн, крн. Колодійчукá Шепилове Глн, крн. Крутéвича Крутеньке Глн тощо.
Кількісно найбільш репрезентованими серед МТ-прикметників є відтопонімні, відантропонімні та відапелятивні похідні з суфіксом -ськ-, а також відантропонімні з формантом -ов-. Назви прикметникового типу яскраво відбивають діалектні словотвірні особливості місцевого мовлення: деякі назви чоловічого роду на -ов-, -ів- мають флексію -ий (ст. Попóвий Наливайка Глн, ст. Тарáсовий Мечиславка Улн), у літературній мові їм відповідають короткі форми з нульовим закінченням (Попíв, Тарáсів тощо); відсутні нормативні чергування [к] // [ч] у відандронімних прикметникових похідних (крн. Гаврищýчкина Шепилове Глн і под.); діалектним є утворення МТ-присвійного прикметника г. Хóмова Салькове Гйв, замість літер. Хóмина.
Складні найменування мало представлені в мікротопонімії південно-східного Поділля – їх 13, або 0,4% від загальної кількості. З-поміж них виокремлюємо такі моделі: а) «прикметникова основа + інтерфікс -о- + іменник»: л. Суховершúна Гайворон; б) «числівникова основа + інтерфікс -а-, -и-, -о- + іменник»: л. Сорокадýби Долинівка Гйв, л. Шестидýби Кам’яна Криниця Улн, ск. Однотáнк, Двотáнк Салькове Гйв; в) «основа іменника + інтерфікс -о- + іменник»: зал. м. Водозбóрища Богданівка Улн, зал. м. Водотóки Ясне Глн. Складносуфіксальним способом виникли: м. упов. теч. Тиховóддя Вербове Глн, к. с. Новосéлія Котовка Гйв, к. с. П’ятихáтки Капітанка Глн; шляхом зрощення (ч. л. Триярú Вільхове Улн, Гайворон) та абревіації (к. с. Радселó Завалля Гйв).
До складених зараховуємо дво- та багаточленні назви, що на території регіону майже рівномірно репрезентовані обставинними прийменниковими синтагмами та синтаксично оформленими словосполученнями. Усього зафіксовано 679 складених МТ, що становить 20,3% від загальної кількості.
МТ-словосполучення поділяємо на дві групи: 1) МТ-словосполучення, у яких іменником є ГТ, що визначає реальну видову належність географічного об’єкта: Марýсина скалá Добрянка Влш, Мачкóве пóле Новоселиця Улн, Бобрóві гóри Бандурове Гйв, Ви[с'á]че болóто Салькове Гйв; 2) МТ-словосполучення, у яких іменником є ГТ, що не визначає видової належності мікрооб’єкта: взд. Арсéнєвий пере[jé]зд Салькове Гйв, псв. Голубóві криничкú Таужне Гйв, ст. Ґéдзєве мóре Грушка Улн, дж. Зубкóва кринúця Новосілка Глн, ск. Дúка пáні Соломія Гйв та ін.
335 МТ (10% усіх назв) мають прийменниково-іменну структуру та формуються за допомогою прийменників в (у), на, коло, біля, до, за, над, під (попід) у поєднанні з ойконімами (взд. На Каміннý Вільхове Улн, п. Коло Берестягíв Вікнина Гйв), антропонімами (прг. Біля Чúжика Салькове Гйв, дл. Коло Сінькá Мощене Гйв), гідронімами (п. Коло Си[н'ý]хи Коритно-Забузьке Влш), апелятивами (псв. У скáлах Завалля Гйв, ст. Коло гусéй Грушка Улн) та іншим мікротопонімами (псв. В Зозýлиному ярý Бандурове Гйв, ст. Коло Ґуджáнки Добрянка Влш).
Проведене дослідження словотвору МТ дає підстави стверджувати, що система ВГН південно-східного Поділля – це своєрідне, проте органічне явище, сформоване на українському мовному ґрунті (в основному місцевих говірок) за універсальними моделями мікротопонімотворення.
Аналіз мікротопонімії інших слов’янських територій репрезентують різну активність словотвірних моделей: пор. 6,1% назв на -івк(а) в наших матеріалах і 0,06% у мікротопонімії північно-східного Лівобережжя України (суч. Сумська обл.); пор. 1,1% найменувань на -щин(а) на території південно-східного Поділля і 38% усіх суфіксальних МТ Сумщини, 28% усіх іменникових суфіксальних утворень в Білорусі – на Столбцовщині.
Проте наявні універсальні моделі, однаково продуктивні в мікротопонімних системах різних ареалів: це іменникові деривати з суфіксом -івк(а), -ин(а) в західнополіських говірках; -иськ(о) у волинсько-поліських, частині правобережнополіських, середньополіських, південноволинських, надсянських, наддністрянських, середньонаддніпрянських, подільських та західній частині степових говірок; -ник у волинських, наддністрянських, гуцульських, бойківських, середньонаддніпрянських, середньополіських, закарпатських, слобожанських та степових; -ак у західнополіських, бойківських, середньонаддніпрянських, середньополіських, східнополіських, лемківських, слобожанських та степових; прикметникові моделі на -ів, -ов, де наявні дві флексії -ий і Ø у лемківських, холмських та степових говірках.
У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження:
Мікротопонімія як окремий топонімний клас за умови кількісного переважання, незважаючи на її різнопланове наукове вивчення, значні досягнення у розв’язанні проблем виникнення, розвитку та функціонування онімів, і понині залишається найменш дослідженою.
Як специфічним лексемам МТ притаманні такі ознаки, як близькість до апелятивів; їхня гранична локалізованість; переважно недовговічність існування, пов’язана зі змінами географічного середовища та поколінь мовців; співвіднесеність із видом або властивостями географічного об’єкта; можливість існування мікротопонімних варіантів; утворення на основі діалектної лексики, наявність фонетичних, морфологічних, словотвірних рис місцевої говірки; незафіксованість у писемних джерелах.
Територія досліджуваних реґіонів Кіровоградщини як складова частина південно-східного Поділля та окремий мікротопонімний простір має свої особливості, зумовлені фізико-географічними, соціально-економічними умовами, своєрідними історичними процесами, культурними традиціями місцевого населення. Помітний вплив на формування різноманітного місцевого мікротопонімікону мали активні міграційні процеси, у тому числі і носіїв інших мов – польської, болгарської, східнороманських (молдавської, румунської) та тюркських.
Назви мікрооб’єктів аналізованого реґіону становлять органічну частину національного онімікону і загалом не виходять за межі тих мікротопонімних універсалій, що склалися протягом століть на слов’янських і українських у їхньому числі мовних обширах. Виявляючи свої структурно-семантичні особливості, мікротопонімія досліджуваної території яскраво відбиває природно-географічні, історичні, економіко-господарські умови місцевості, культуру, мову, традиції народу.
У результаті системної лексико-семантичної інтерпретації встановлено співвідношення апелятивних (1632 МТ; 48,7%) та онімних (1716 МТ; 51,3%) утворень місцевих МТ. Найпродуктивнішою виявилась група відантропонімних ВГН, що становить 1282 назви, або 38,3% від усіх зібраних. У місцевій мікротопонімії переважає слов’янська за походженням географічна термінологія, однак засвідчена певна кількість іншомовних вкраплень насамперед із польської, болгарської, східнороманських (молдавської, румунської) та тюркських мов. Тюркізми стали органічними компонентами української мовної системи.
Сформувавшись на ґрунті фонетичної, лексичної і граматичної систем місцевих говірок, мікротопонімія досліджуваного ареалу відбиває їхні визначальні риси на всіх мовних рівнях, нерідко фіксує специфічні діалектні явища, а також архаїчні лексеми, більшість яких поступово втрачається в мовленні місцевих мешканців. У складі ВГН цього терену Поділля наявні лексичні елементи, що виявляють тісні міждіалектні контакти, зокрема з говірками південно-західного наріччя української мови.
Структура й дериваційні засоби МТ південно-східного Поділля загалом відбивають специфіку словотвору онімної лексики української мови. За особливостями будови виокремлено три групи найменувань: прості, складні та складені, поміж яких переважають прості номени (2656 одиниць; 79,3%). Словотвірний аналіз місцевих мікротопонімів показав, що для ВГН реґіону характерні такі способи творення, як лексико-семантичний, морфологічний з перевагою суфіксації та синтаксичний, представлений атрибутивними синтагмами, прийменниковими конструкціями та генітивними назвами. Найбільш продуктивним є суфіксальний спосіб деривації МТ, репрезентований розмаїттям словотвірних моделей та формантів (1534 назви; 45,9% від загальної кількості МТ). Найпоширенішими виступають моделі з іменниковими -івк(а), -ок, -ин(а), -щин(а), -иськ(о), -ник та прикметниковими -ськ-, -цьк-, -ів-, -ов-, -ев-,-ин-, -ін-, -н- суфіксами.
Про детермінованість власних географічних назв на семантичному рівні свідчить дослідження МТ, утворених лексико-семантичним способом за моделями синекдохи, метонімії та метафори. 107 назв, або 3,1%, виникли флексійним способом за допомогою закінчення називного відмінка множини (переважно -и, рідше -а, -і), що виконує в процесі номінації функцію своєрідного топонімного форманта.
Інші різновиди морфологічного способу деривації – префіксально-суфіксальний, складносуфіксальний, основоскладання, зрощення та абревіація – не виявили продуктивності у формуванні мікротопонімії досліджуваного ареалу й репрезентовані поодинокими ВГН.
Особливістю місцевої мікротопонімії є висока частотність складених найменувань (679 МТ, або 20,3% від усіх зафіксованих), що майже рівномірно представлені назвами-словосполученнями та прийменниково-іменними конструкціями.
Таким чином, проведений аналіз мікротопонімів південно-східного Поділля виявив і загальноукраїнські, і специфічні риси як із погляду їхньої доонімної семантики, так і словотвірної структури. Саме це дає додаткові підстави виокремлювати означену територію як своєрідний онімний ареал, стверджувати про своєрідність її мікротопонімікону на загальноукраїнському тлі.
Тут і далі прийнято такі умовні скорочення загальних назв об’єктів (бас. – басейн, бл. – болото, блк. – балка, бр. – брід, брг. – берег, в. – водопій, вдп. – водопад, взд. – виїзд із села, вт. – витік, г. – гора, глб. – глибина, грб. – горб, дж. – джерело, д. – дорога, дл. – долина, зал. м. – заливне місце, к. – кар’єр, клд. – кладовище, кпн. – копанка, крг. – курган, гр. крг. – група курганів, крн. – криниця, гр. крн. – група криниць, крч. – круча, к. с. – куток села, л. – ліс, лим. – лиман, мгл. – могила, м. добув. гл. – місце добування глини, м. добув. п. – місце добування піску, м. куп. – місце купання, мл. – мілина, м. розв. – місце розваги, мч. – мочар, непр. з. – непридатні землі, оз. – озеро, остр. – острів, п. – поле, пл. – площа, псв. – пасовище, пр. – притока, прг. – пороги, прп. – переправа, розг. – розгалуження, ск. – скеля, ст. – став, гр. ст. – група ставів, стр. – струмок, урч. – урочище, ч. л. – частина лісу, шт. вдм. – штучне водоймище) і районів (Влш – Вільшанський, Гйв – Гайворонський, Глн – Голованівський, Улн – Ульяновський). |
