ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕМПУ МОВЛЕННЯ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) : Характеристика гласных звуков СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО литературного языка В зависимости от темпов РЕЧИ (Экспериментально-фонетическое исследование)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та завдання дослідження, окреслено об’єкт і предмет аналізу, викладено методи дисертації, визначено її наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Перший розділ «Темп як одиниця мовлення» присвячено темпові як надсегментній одиниці мовлення, зокрема, проаналізовано визначення цього явища різними дослідниками, його природу, місце і роль в структурі людської мови. Особливу увагу звернено на встановлення типів темпу українського мовлення – повільного, нормального та швидкого.

Як свідчить аналіз спеціальної літератури, темп розуміють двояко. З одного боку, це явище тлумачать як тривалість мовлення і вимірюють (середньою, абсолютною) тривалістю мовленнєвого сегмента. Саме так пояснюють темп вітчизняні фонетисти А. Багмут, І. Борисюк, Г. Олійник, Н. Плющ та деякі ін., у зарубіжній фонетиці так темп визначають Л. Зіндер, Е. Келлер, Е. Фрешельс, Т. Ніколаєва, Р. Пауфошима, М. Віллер, М. Гордіна, Г. Бєлякова, В. Гайнітц, Р. Грайсбах, Г. Рамішвілі, М. Тушишвілі та ін.

З іншого боку, темп трактують як швидкість мовлення, яку вимірюють кількістю тих чи тих мовленнєвих сегментів за одиницю часу (Л. Булаховський, М. Наконечний, Г. Олійник, В. Берковець; Р. Гриффітс, Г. Лінднер, Р. Геффнер, О. Ессен, Н. Тільманн, Л. Цеплітіс, Г. Пфітцінгер, А. Браун, Г. Кюнцель, Л. Златоустова, М. Ліберман, К. Кирі, Дж. Юань, М. Робб, М. Маклаган, Я. Чен, Ф. Грозджин, М. Коллінз, Б. Кельнер та ін.).

Для вимірювання темпу використовують звук, склад, морфему, слово, синтагму і навіть речення, але найчастіше – звук, склад і слово, причому слово розглядають як одиницю вимірювання темпу зазвичай у працях із медицини та психології, а звук і склад – у суто лінгвістичних (фонетичних) розвідках.

Теоретичний та інструментальний аналіз мовленнєвого потоку дав можливість визначити, що темп – це швидкість мовлення, яку вимірюють кількістю складів за секунду. З огляду на те, що на матеріалі української мови немає визначення шкали темпу мовлення, у роботі, аби усунути цю прогалину, експериментально виявлено кількісне значення повільного, нормального та швидкого темпу. Власне, експеримент полягав в оцінюванні аудиторами спеціально підготовлених аудіотекстів за шкалою повільний-нормальний-швидкий. Для цього попередньо відібрано тексти (невеликі за обсягом – 2-3 речення), середній артикуляційний темп яких – 3,0; 3,5; 4,0; 4,5; 5,0; 5,5; 6,0; 6,5; 7,0; 7,5; 8,0; 8,5 і 9 скл/с у жіночому і чоловічому читанні. Так отримано рівномірне зростання темпу мовлення в математичній прогресії з кроком у 0,5 скл/с.

Експеримент мав декілька форм: прямий аудиторський аналіз у лабораторних умовах і дистанційний аудиторський аналіз, коли аудіоматеріал надсилали електронною поштою до адресата. Перед аудиторами стояло завдання визначити, у якому темпі виголошено пред’явлені тексти. Усього в експерименті взяли участь 50 осіб з вищою і середньою освітою, різного соціального і територіального походження (жінки 56%, чоловіки 44% – розподіл відповідає даним Всеукраїнського перепису населення 2001 року) віком від 18 до 60 років. До уваги брали відповіді аудиторів, які визнають українську мову рідною і послуговуються нею як у службовій сфері, так і в побуті.

За результатами проведеного експерименту встановлено: українське мовлення до 4,5 скл/с включно сприйнято як повільне, від 4,5 до 6,5 скл/с включно – як нормальне і від 6,5 скл/с і далі – як швидке.

Виявлено, що темп – явище змінне і в процесі комунікації залежить від функціональних навантажень самого мовлення. Темп як мовленнєвий засіб бере активну участь у реалізації ідентифікаційної, емотивної, волюнтативної функцій мовлення. Крім цього, він є важливим інструментом засвоєння мовлення, виділення його елементів, розрізнення частин (тема, рема), комунікативних (питання, відповідь) та стилістичних (повний, неповний стилі) типів і форм (діалог, монолог) висловлення. Цей фактор надає самостійності темпоральному параметрові мовлення, визначає темп як надсегментну одиницю, котра впливає і на характеристики сегментних одиниць. Такий висновок є важливим, адже зазвичай часові показники мовлення (тривалість, темп) аналізували лише як умову, за якої відбуваються тональні та силові зміни інтонації.

У другому розділі «Акустична характеристика голосних звуків сучасної української літературної мови» розкрито фізичну природу звукового сигналу, зокрема визначено та описано акустичні характеристики голосних звуків – частотного спектра, тривалості, інтенсивності – способи їх вивчення, а також досягнення українських фонетистів у цій царині знань. Експериментально досліджено акустичні параметри вокалізму української мови та порівняно їх із даними літератури. Систему голосних української мови розглянуто як шестифонемну.

Звук мовлення – це явище фізичне, що існує як коливання пружного середовища, яким є повітря. Тривалість звука – це час його звучання, одиниця виміру – мілісекунда (мс). Час звука визначають здебільшого за осцилограмою.

Інтенсивність залежить від амплітуди коливання, її вимірюють у децибелах (дБ) або відносних одиницях (відсотках). Цей параметр визначають за графіком інтонограм.

Частота – це кількість коливань за одиницю часу, вимірюють у герцах (Гц). Утім, оскільки звук характеризує не окрема частота, а сукупність різночастотних тонів – основного і додаткових (гармонік), то частоту показує спектр. Спектральну картину будь-якого звука визначають ділянки концентрації підсилених тонів. Такі підсилені тональні смуги голосних звуків характеризуються зонами максимальної концентрації енергії – формантами. Різні звуки мають різну кількість формант: голосні – до 4, приголосні до – 5-6 (їх нумерують у порядку збільшення частоти – F1, F2, F3, F4 і т.д.). Для більшості звуків перші дві форманти є основними: вони відображають диференційні ознаки фонем. Додаткові форманти характеризують індивідуальне для кожної людини забарвлення звука, тому їх ще називають тембровими. Спектр звука досліджують, застосовуючи прийом спектрографування.

На сьогодні вивчення акустичних параметрів звуків забезпечує низка комп’ютерних програм, наприклад, Sound Forge, Speech Analyzer, Praat, Wave Lab, Above Audition, Wavesurfer, Sigview, Sound Editor, Dart Рro, Winn Сeсil, Wave Assistant тощо.

Для того, щоб схарактеризувати акустичні параметри вокалізму української мови, було розроблено спеціальну методику.

Акустичний аналіз проведено з використанням двох комп’ютерних програм – Sound Forge 8.0 і Speech Analyzer 3.0. Тривалість звукової хвилі кожного звука встановлено із застосуванням прийому осцилографування за допомогою звукового редактора Sound Forge 8.0.

Загальний спектр виміряно у програмі Sound Forge 8.0. Показники частоти знято в такому програмному режимі: розмір FFT – 1024, вікно вирівнювання кривої спектра – Hamming. Дані спектрограм знято кроком через 100 Гц у діапазоні від 0 до 5000 Гц. Для встановлення загальної картини спектра кожного звука було усереднено значення складових тонів і виведено на графічне інтегральне зображення огинальної кривої спектра.

За допомогою програми Speech Analyzer 3.0 окремо вивчали формантні контури (треки) кожного звука. Дані фіксували кроком через 10 мс й інтегрували на графіках із проміжком, що відповідає середній тривалості звуків.

Інтенсивність голосних визначено за сумарною енергією звука у відносних одиницях (відсотках) за допомогою Speech Analyzer 3.0. Дані знято кроком через 10 мс, а інтегральний контур інтенсивності кожного звука подано на проміжку, що відповідає середній його тривалості.

На етапі первинного опрацювання мовленнєвого сигналу його очищено від шумів, здійснено також вирівнювання осцилограми кожного звука за піковим значенням, аби досягти умови «технічної» рівності досліджуваних голосних.

Щоб виявити акустичні параметри голосних звуків, проведено попередній аналіз значної кількості зразків (понад 20 реалізацій для кожної фонеми), з яких для подальшого вивчення відібрано по 5. Такої кількості експериментальних одиниць достатньо для виявлення їх спільних ознак, до того ж, надійність експерименту підтверджена правильним обробленням одержаних даних методами математичної статистики.

Під час математично-статистичного опрацювання всі числові дані за кожною характеристикою подано із зазначенням довірчого інтервалу, виміряного з 95-відсотковим рівнем надійності, розміру вибірки, що дорівнює п’ятьом, а також стандартного відхилення генеральної сукупності для інтервалу даних, тобто коефіцієнта, який вказує, наскільки вихідні дані відрізняються від їхнього середнього значення. Усі обчислення здійснено в програмі Exel Microsoft.

Досліджено українське «еталонне» мовлення. Еталонним прийнято називати мовлення диктора, природного носія мови, з досконалими знаннями й навичками орфоепії, поставленим голосом, чіткою дикцією і артикуляцією, правильною інтонацією і так званим оксамитовим тембром. Як таке було визнано мовлення Миколи Погрібного, представлене, зокрема, у його аудіокурсі «Українська літературна вимова».

Варто зазначити, що в експерименті використано лише ті звуки, які були вимовлені окремо (відділені паузами) – у найбільш незалежній позиції, однак не ізольовано, адже звуки взято з мовленнєвого потоку. Наприклад, у реченні «В українській мові є шість основних голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і]» кожен голосний, вимовлений з інтонацією перераховування, набуває семантико-синтаксичних характеристик, що так само впливає на артикуляційно-акустичну картину, робить у цьому сенсі кожну реалізацію «того самого» звука дещо відмінною.

Експериментальний аналіз голосних звуків української мови засвідчив, що ні їхня тривалість, ні їхня інтенсивність не є визначальними акустичними характеристиками, які б виконували звукорозрізнювальну функцію.

Середня тривалість шести голосних, вимовлених у повному стилі мовлення, приблизно однакова і становить близько 180-190 мс.

Інтенсивність голосних звуків реалізується за єдиним алгоритмом. Так, незалежно від того чи того звука, спочатку зафіксовано наростання інтенсивності (перші 40-50 мс), далі спостережено її пік, що триває в середньому 20 мс і потім – спад енергії звука. Власне, це є загальна модель, схема складотворення, яка урізноманітнюється залежно від якісних характеристик компонентів складу.

Єдиний акустичний параметр, який відрізняє один звук від іншого, є його спектр. Навіть реалізації тієї самої фонеми повністю ніколи не збігаються за спектром. Щоправда, спостережено ті частотні смуги, які є підсиленими завжди для будь-якої реалізації певної фонеми.

Водночас усі голосні звуки у своїх спектрах мають багато спільних характеристик. Наприклад, дуже подібні спектральні картини звуків [о], [у] відрізняються більшим рівнем другої, третьої і четвертої частотних ділянок у голосному [о]. Загалом звуки [о], [у] відчутно поступаються за кількістю складових тонів решті звуків.

Схожі за своїми спектрами звуки [і], [и] різняться характером другої і третьої ділянок з підвищеною концентрацією тонів: у звукові [и] друга така ділянка досить широка, і на ній реалізуються друга і третя форманти, а в звукові [і] – вона вузька і представлена другою формантою, натомість третя – широка: на ній розміщені третя і четверта форманти. Прикметно, що це високочастотні звуки порівняно з іншими голосними, адже частотні смуги, у яких реалізуються друга, третя і четверта форманти, мають значну інтенсивність, зокрема на тлі низькочастотних [о], [у]. Певну схожість частотних спектрів простежуємо також у звуках [а], [е].