СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА НАЗВ КОЛЬОРІВ В УКРАЇНСЬКОМУ РОМАННОМУ ТЕКСТІ СЕРЕДИНИ – ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. (на матеріалі творів О.Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха) : СЕМАНТИКА И ПРАГМАТИКА названия цветов В УКРАИНСКОМ романном ТЕКСТЕ Середины - второй половины ХХ СТ.(на материале произведений О. Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено її об’єкт і предмет, охарактеризовано теоретичну й практичну цінність, розкрито наукову новизну, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

У першому розділі «Семантико-стилістична функція назв кольорів в українській мові» узагальнено теоретичні             й практичні напрацювання щодо вивчення сутності семантики   і стилістики кольору в сучасному мовознавстві (А. Критенко,          І. Бабій, Р. Фрумкіна, Л. Пустовіт,  Н. Сологуб, Л. Савченко,               Т. Ковальова).

У роботі проаналізовано наукові дослідження про тримірність колірної системи, яка свідчить про можливість кольору змінюватись    у трьох напрямках, що характеризують колірний тон, насиченість          і світлість. Ця система є безперервною і незамкненою. На ґрунті семантики складних назв кольорів виділено дві групи кольороназв. Першу становлять слова з одним мотивованим, похідним членом (конкретним), а другим – немотивованим (абстрактним): трав’янисто-зелений,  вишнево-червоний, молочно-білий. Такі назви допомагають розрізняти найтонші відтінки основних кольорів спектра. За значенням вони відповідають порівняльним зворотам білий, як молоко; червоний, як вишня. До другої групи віднесено кольороназви, що уточнюють відтінок основного тону,  в яких обидва члени є виразно мотивованими попелясто-сталевий.              В окрему групу виділено інтерактивні кольороназви, утворені способом словоскладання, які передають вищий ступінь якості кольорів синьо-зелений. Якісно-порівняльну характеристику кольору дає трикомпонентна назва, що утворюється з поєднання основ прикметників яскраво-лимонно-жовтий, де компонент яскраво вказує на вищий ступінь насиченості кольору, а два інші компоненти позначають жовтий колір (жовтий, як лимон). Ідея кольору може реалізуватись і за допомогою описових конструкцій, до складу яких входять слова колір, барва, відтінок: вуста кольору стиглої вишні. Відтінки основних тонів передаються також за допомогою порівняльних зворотів зелений, як  рута; червоний, як мак. Назва кольору уточнюється словами, що позначають предмети флори та фауни з характерним забарвленням, наприклад: лисячі хвости (дим), вуста кольору стиглої вишні, волошкові очі.

Досліджуючи семантику певного кольору, дійшли висновку, що вона може бути виражена різними мовними засобами, втягує        у своє мікрополе широке коло предметів для порівняння.

У семантиці кольору виявляється країнознавчий фон, національне звучання кольору: далека Україна біліє чередкою хат

Письменник використовує різні мовні способи вираження кольорів: прості прикметники, утворення з суфіксами суб’єктивної оцінки, складні слова: червоний, зеленавий, смаглочолий, зарожевілася ніжно, мов пелюстка в росі, небесно-блакитний.

У використанні кольоративів у художньому тексті спостерігається переплетення прямого і переносного значення дитинство майнуло йому синім крилатим майвом. Назви кольорів      у художній літературі часто набувають символічного звучання гілляста калина зачервоніла до бійців. Символічним образам притаманна нерозчленованість, дифузність значень, коли майже зникає уявлення про конкретну кольорову ознаку і кольоративи стають символами мрії, духовності. блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої. Такі значення несуть у собі ідейно-художнє навантаження, розкривають особливості світобачення митця. Семантико-стилістична функція назв кольорів у художньому творі залежить від  бачення творцем реалій та їх ідейно-художнього зображення.

У другому розділі «Концептуальна наповненість назв кольорів у романах О. Гончара та М. Стельмаха» розглянуто семантико-стилістичну функцію назв кольорів у текстах названих письменників, з’ясовано функціонально-стилістичні характеристики кольороназв у творах двох письменників у зіставленні.

У романі “Прапороносці” образотворчу роль відіграє мікрополе червоного кольору. Назви червоного кольору – червоний, багряний, багровий – мають у тексті  значення кровопролиття, жертви війни. Разом із тим – це кольори чарівної осінньої природи, наприклад: по лісах перше полум’я багрянцю. Роман “Собор” присвячено бурхливим подіям мирних часів, тому образотворчу роль тут відіграють слова білий і блакитний – кольори чистоти, святості, духовності соборно-білі ночі. Засобом уславлення звитяжних подвигів запорожців служить малиновий відтінок червоного кольору – малинова козаччина. Цей образ має особливе значення у творчості письменника, у відображенні його світоглядної позиції,                    у висловленні авторського історичного кредо, має суспільну, соціально-психологічну, естетичну і етичну зумовленість. Світоглядна наповненість назв кольорів у романах О. Гончара проявляється і в їх прямих номінативних  значеннях, і в традиційній символіці кольорів, і в їх авторському озвученні.

Палітра Олеся Гончара засвідчує його постійний пошук найвідповідніших кольороназв у художньому цілому. В своїй творчій манері письменник іде від загальномовного значення назви кольору до індивідуально-поетичного, де проявляється найвища конденсація образного вживання. Голубі маківки собору – власне назва кольору, а в контексті блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої простежується перехід до нематеріального, високодуховного, що у виразі блакитні планети дитинства стає вже не назвою кольору, а відчуттям чогось надзвичайно прекрасного.     У використанні назв блакитного кольору – символу світла, простору, вічності, духовності  простежується складне переплетення традиційного та його індивідуально-авторського сприймання. Особливо це проявляється       в авторських відступах, у пейзажах роману “Собор”, де символічний образ собору є центром усієї ідейно-образної системи. За допомогою слова голубий, пов’язаного   з різними предметами в одному контексті, автор передав перехід від матеріального (голубі маківки собору) до ідеального, духовного (мрії, планети дитинства).

 Блакитний колір був улюбленим для багатьох митців слова       (В. Сосюра,  П. Тичина,  В. Поліщук,  М. Хвильовий, М. Зеров). Але          О. Гончар вносить у художнє звучання блакитного кольору свої «прирощення смислу», де у символічному використанні майже зникає кольорова семантика слова, і воно стає символом мрії, краси, духовності.

Найвагомішим постає у творах письменника узагальнено-символічний образ світла. Це й чисте небо, це сонце, це сяйво ранкової зорі, що поєднується зі світлом людської душі. Митець відчуває асоціативну багатоплановість загальновідомих символів, надає звичайній кольороназві символічного звучання, а також уміє віднайти найвищий ступінь концентрації метафоричного й оцінного   в слові. Його авторські слововживання розширюють рамки семантики слова, відкривають нові її грані, реалізують приховане, глибинне, тим самим збільшуючи виражальні можливості мови.      О. Гончар знаходить у семантиці слова нові естетичні значення, які відповідають ідейно-художньому спрямуванню його творів               і відображають реалії сучасного йому життя. Традиційні образи збагачуються новим розумінням людського буття, новими поняттями епохи – актуальними проблемами планетарного значення: бурі хмари затягують небо.

 Отже, кольористика проаналізованих творів Олеся Гончара складається з власне назв кольору – прикметників червоний, жовтий, синій, зелений і похідних від них: синь, позеленіти, червоніючий, зажовтіти.

У прозі Михайла Стельмаха постають барви народнопоетичної творчості – червоний і чорний, кольори рідної землі – синій, жовтий, білий, зелений. Найактивніше в романі “Дума про тебе” використовується слово чорний з негативними аксіологічними значеннями відповідно до його архетипової семантики для позначення руйнівної, смертельної суті війни, наприклад: чорні крила війни; чорні млини смерті, що мололи не зерно, а людське життя.  Назви червоного кольору письменник найчастіше використовує          у складі асоціативних образів, що наповнюють семантику кольороназв особливим змістом  залежно від мети твору.

Аналіз використання письменником назв кольорів виявив, що М. Стельмах акцентує увагу не тільки на семантичних можливостях кольоративів, а  й на розширенні їх дистрибутивних можливостей, досягаючи таким чином ефекту високохудожньої метафори, емоційного впливу на читача, подекуди створюючи близькі до народнопоетичної творчості образи, наприклад: волошкові очі зоріли на смаглявім виду, синьоокий вересень… б’є у золоті дзвони соняшників.

Лексика на позначення кольору відіграє важливу стилістичну роль у романі “Дума про тебе”. Про це свідчить різноманітність використаних у творі М. Стельмаха назв кольорів та їх відтінків, їх семантична багатоплановість. Митець розширює лексико-семантичну сполучуваність слів, створює несподівані кольорові асоціації, використовує кольоративи в переносному метафоричному розумінні. Таким чином створюються конкретно-чуттєві образи,        в яких загальновідома ознака постає в оновлених зв’язках. Автор знаходить  неповторні, схожі з народнопоетичними, художні образи на основі порівняння неживих предметів з істотами, тварин із людьми, людей із тваринами і рослинами, наприклад: блакитнаво задихала земля, блакитна з айстрами хмарин хустка неба. Яскраві кольороназви  в романі М. Стельмаха відтворюють навколишній світ  із його найрізноманітнішими реаліями. Кольоровий спектр у творах           письменника виражений словами червоний, чорний, синій, жовтий, білий, зелений і похідними від них синява, зелень, чорноклен, білизна.  Чорний колір переважає в романі “Дума про тебе”. У вживанні кольороназв відчутне фольклорне тло, однак наявні й оригінальні сполучення назв кольорів, наприклад: фіолети надвечір’я, золоті       з голубим повівом хліба.

Третій розділ: Функції кольороназв у висвітленні глобальної антитези творення-руйнування загальнолюдських духовних цінностей (на матеріалі творів Олеся Гончара і Павла Загребельного).  

Створюючи широке історичне полотно, митець надає перевагу чорній барві, що пояснюється тематикою роману «Я, Богдан»,            в основі якого лежить реальна історія нашої батьківщини ХУІІ ст. – історія суму, нещасть, позначених у фольклорі чорним кольором. Трагічні картини й образи подано через сприймання головного героя твору – Богдана Хмельницького. Негативне значення чорної барви найактуальніше прозвучало у висвітленні проблеми, що стала стрижневою в романі “Собор” О. Гончара. Це проблема протистояння руйнача й будівничого. Руйнівною силою в романі Павла Загребельного “Я, Богдан” є польська шляхта й ординське військо. Султан посуне з чорним своїм військом на степи наші незаймані, палитиме городи й села, топтатиме конем ікони             в Кам’янці. Кольоратив чорний у такому контексті втрачає кольорову сему й використовується зі значенням безжальний, руйнівний. Вбивці, грабіжники, руйначі далі названі чорними татарами, чорними ордами. Після їх нападів залишався чорнотроп. Народною поетичною традицією породжені образи чорних вершників – вісників страшної звістки про смерть Богдана  Хмельницького.

Новаторський роман П. Загребельного “Я, Богдан” наповнений пафосом правдошукання. Ці пошуки подано у вигляді сповіді, полеміки, філософських роздумів і узагальнень, наприклад: Не обставляй себе сірими нікчемами, йдучи на діло велике, бо й сам посірієш! Слова сірий і посіріти виражають характеристику внутрішнього світу людини. Історичні події та їх учасники пере- трансформовані у свідомості головного героя твору, інтерпретовані    з урахуванням болючих державотворчих запитань, осмислених               і з погляду сучасників, і з відстані наших днів. У романі переважають назви чорного, золотого та червоного кольорів, які несуть велике смислове навантаження. Кольороназви чорний             і червоний виступають у романі символами руйнівних, ворожих сил. Їм протистоять сили добра (козацьке військо та його гетьман), які представлені золотим кольором: Я… був мов степовий вихор золотий, золотий пил лягав на кінські копита. Вживання назв кольорів у романі зумовлене ідейно-художніми, композиційними особливостями твору і є характерною ознакою індивідуального стилю П. Загребельного. Кольороназви допомагають митцеві створити загальний мовний колорит давньої епохи, а їх несподіване, незвичне використання змушує працювати читацьку уяву, сприймати не лише зміст тексту, а й відчувати його естетичну вартість.

Романи О. Гончара – оповідь про боротьбу добра і зла. Зло             в творах представлене у вигляді пропащої сили і сили руйнацької – двох тем, що завжди були актуальними для української класичної літератури. У романах вони отримали нове, по-справжньому  плідне значення і своє ідейне завершення. Зі сторінок роману “Прапороносці” постає образ руйнацької сили – війни, представлений широким семантичним полем складної структури. За допомогою чорного кольору О. Гончар дає філософську оцінку епохальним подіям. Чорною неділею названо день початку війни.

До сили пропащої, а швидше, до сили руйнацької належить          у романі «Собор» Володька Лобода. Біло-сірий колір у описах Лободи молодшого переходить у чорний. Як кінцевий акорд характеристики Володьки чорний у словах Миколи Баглая: Немає ненависті чорнішої, ніж ненависть ренегата, – стає засобом розкриття руйнацької суті Лободи молодшого.

У романі “Прапороносці” основним значенням золотого кольору  є уславлення подвигу воїнів-визволителів. Їм світить сонце золотим промінням,  їх зрошує золотий дощ і огортає золота пилюка, а по смерті вони зостаються на золотих сопках, їх мрії – золотий серпанок перемоги, для них лунає  золотий благовіст. Червоний колір набуває значення символу нашої вітчизни у складі народнопоетичного образу “червона калина”, що представлений       у творах обох авторів.

Отже, назви кольорів відіграють значну роль у відтворенні колориту епохи, історичних подій і образів, мають велике емоційне навантаження у відображенні боротьби добра і зла, ілюструють естетичні смаки та особливості ідіостилю Олеся Гончара та Павла Загребельного.

У висновках підсумовано результати проведеного дослідження. Лексико-семантичні поля назв кольорів, виділені на матеріалі творів українських письменників середини – другої половини ХХ ст. О. Гончара, М. Стельмаха, П. Загребельного, структурно складаються  з ядра, ядерної, периферійної та дифузної зон. До ядра лексико-семантичного поля відносимо прикметник – назву одного  з основних кольорів спектра – червоний, жовтий, зелений, синій або назву одного з ахроматичних кольорів – білий, сірий, чорний.

Результати дослідження показали, що колірна картина світу кожного автора представлена сімома лексико-семантичними мікрополями: назвами червоного, жовтого, зеленого, синього, чорного, сірого, білого кольорів. Ядерні зони лексико-семантичних полів складають деривативи, утворені від назв кольору ядра, які       в структурі свого значення поряд з атрибутивною семою мають значення предметності або процесуальності і позначені різними частинами мови (білизна, біліти, біло, побілений). Сюди також належать композити, утворені від ядерної назви кольору та слова       з неколірною семантикою (білосніжний, соборно-білий). Периферійна зона лексико-семантичних полів складається                 з кольоративів, які характеризують відтінки та інтенсивність кольору, назва якого входить до ядра лексико-семантичного поля (волошковий, фіалковий). До неї також  входять утворені від назв кольорів композити та колірні моделі, що позначають відповідний відтінок або його інтенсивність (синьоцвіт, ніжно-зелений).

      Дифузну зону лексико-семантичних полів утворюють назви змішаних кольорів, які можуть входити і до інших лексико-семантичних полів (зеленкувато-синій). На матеріалі зібраної картотеки підраховано загальну кількість кольоративів, ужитих письменниками, творчість яких проаналізована в дослідженні, виявлено, які кольорові уподобання вони мають.

      Отже, найяскравіша колірна картина світу представлена у творах О. Гончара. В романі “Твоя зоря” перше місце посідає ахроматичний білий колір, друге і третє – хроматичні червоний і синій. У романах “Прапороносці” і “Собор” перше місце займає хроматичний червоний колір, друге і третє – ахроматичні білий і чорний. Слова на позначення кольорів використовуються письменником як у прямому, так і в переносному значеннях, активно реалізується конотативна семантика кольороназв, яка відображає мовнопоетичні, символічні, традиційні використання назв кольорів.

У колірній тканині роману “Я,  Богдан” П. Загребельного перше місце займає ахроматичний чорний колір, друге і третє  –  хроматичні жовтий і червоний. Колірні номінації найчастіше використовуються в прямому значенні й не відзначаються оригінальністю, відбиваючи фольклорні традиції кольорового використання.

Перше і друге місце в колірній палітрі роману “Дума про тебе” М. Стельмаха посідають ахроматичний чорний та хроматичний червоний кольори, які є традиційними для українського фольклору. Зв’язок із фольклором і поетичність прози Михайла Стельмаха           є постійними прикметами творчої манери митця. Майстер слова збагачує літературну мову народженими його світосприйманням новими кольоровими позначеннями, новими значеннями чи відтінками  у семантиці назв кольорів.

Концептуальна наповненість кольорів найповніше виявляється      у висвітленні антитези творення–руйнування. В романах О. Гончара сили зла і руйнації представлені чорним, сірим, фіолетовим, рудим – неприємними для людського ока кольорами. П. Загребельний також використовує психофізичні особливості чорної барви для відображення деструктивних сил. М. Стельмах поряд із негативною семантикою чорної барви використовує хроматичні зелений і синій кольори. Їх негативне значення репрезентоване словами паморозь, мороз, підморожений, холодний. У текстах аналізованих романів спостерігаємо розширення лексичної валентності кольороназв, функціонально-стилістичне оновлення їх семантики, зміщення ядерних і периферійних сем у структурі значення назв кольорів, появу нових сем, актуалізацію конотативних сем. Ідіостиль письменника значною мірою проявляється  у використанні назв кольорів.

Результати дослідження  дають підстави стверджувати, що словник української літературної мови, який бурхливо розвивався  протягом ХХ століття, збагачував не тільки лексичні шари,                 а й розширював семантику слів за рахунок авторського словника назв кольорів.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1.    Супрун Л.О. Краса природи й екологія в кольоративах роману «Собор» О.Гончара / Супрун Л.О. // Лінгвістичні дослідження: зб. наук. пр./ МОН України, Харківський нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди; Відп. ред. О.А. Олексенко. – Х., 2004. – Вип. 14. - С. 22-26.

2.    Супрун Л.О. Функція кольоративів у змалюванні образів (на матеріалі роману О. Гончара «Собор») / Супрун Л.О // Лінгвістичні дослідження: зб. наук. пр./ МОН України, Харківський нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди; Відп. ред. О.А. Олексенко. – Х., 2005. – Вип. 15. - С. 144-148.

3.    Супрун Л.О. Естетика кольору – невичерпне джерело творення образності / Супрун Л.О. // Лінгвістичні дослідження: зб. наук. пр./ МОН України, Харківський нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди; Відп. ред. О.А. Олексенко. – Х., 2007. – Вип. 21 – С. 25-28.

4.    Супрун Л.О. Колірна картина світу О. Гончара / Супрун Л.О. // Східнослов’янська філологія. – Серія: Мовознавство. Зб. наук. пр./ МОН України, Горлівський держ. пед. інститут іноземних мов; відп. ред. С.О. Кочетова. – Горлівка, 2008. – Вип. 14. – С. 218-222.

5.    Супрун Л.О. Прагматична функція кольорів у романах О.Гончара та М.Стельмаха / Супрун Л.О // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – Серія Філологія. - №798. – Вип. 53. – Х., 2008. – С. 125-127.

6.    Супрун Л.О. Поетика кольору в творчості О. Гончара / Супрун Л.О // Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства: зб. наук. статей / МОН України, Полтавський держ. пед. ун-т ім. В.Г. Короленка; За ред. М.І. Степаненка, В.А. Мелешко. – Полтава: АСМІ, 2008. – С. 415 – 421.