| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, відзначено її зв’язок із науковою проблематикою установи, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну дослідження, а також обґрунтовано теоретичне й практичне значення здобутих результатів.
Перший розділ “Теоретико-методологічні засади дослідження динаміки суспільно-політичної лексики” присвячений висвітленню вихідних теоретичних засад праці: визначено місце СПЛ в житті мовнокультурної спільноти України; описано політичну лексику як структурну одиницю політичного дискурсу; виокремлено основні концепти СПЛ, які формують ядро цієї лексико-семантичної категорії; визначено методологічні засади дослідження динаміки СПЛ.
Наприкінці XX ст. в українському політичному просторі відбулися зміни в мовній ситуації, які кардинально позначилися на функціонуванні національної мови. Мовна ситуація, як правило, змінюється внаслідок трансформації соціально-економічних і політичних позицій, що займає мовна спільнота, а також під впливом заходів, які впроваджує держава (суспільство) з метою функціонального перерозподілу мов або форм їх існування.
Лінгвісти одностайні в тому, що зміни в мові відбуваються найшвидше на лексичному рівні, адже саме лексична система, складники якої є основними компонентами мовної картини світу, насамперед і переважно зумовлена категоріями матеріального світу та соціальними чинниками.
СПЛ становить одну з мікросистем національної мови, яка залежно від комунікативних потреб у суспільно-політичній сфері видозмінюється або припиняє своє функціонування за відсутності таких потреб. Ця мікросистема пристосовується до умов і до середовища функціонування, змінюючи свій склад і структуру. Таку лексичну мікросистему, середовищем творення, розвитку та функціонування якої є політична система, науковці номінують “суспільно-політична лексика”.
Сфера функціонування СПЛ – усне мовлення або друковані та електронні тексти, що обслуговують політичну галузь, мають спеціальну тематику, пов’язану з проблематикою цієї сфери, створюються людиною, яка займається або цікавиться політикою. Ці тексти націлені, як правило, на масового адресата й передбачають функцію впливу для досягнення поставленої мети. Хоч дослідник мови отримує як початковий матеріал для аналізу передусім текст, але поняття про мовні процеси неможливе без урахування комунікативної ситуації.
До політичного дискурсу ми відносимо газетно-публіцистичні тексти, ораторські виступи, присвячені темам політики, офіційні тексти на політичну тематику, наукові політичні статті. Наша увага спрямована переважно на публіцистичні тексти в друкованих та електронних періодичних виданнях, оскільки газета – це одна з традиційних сфер використання СПЛ. Преса, як відомо, відіграє важливу роль у політичному інформуванні суспільства і є основним джерелом динаміки СПЛ.
Газетно-публіцистичні тексти найповніше рокривають зміст політичного дискурсу, в якому відображається політична й ідеологічна практика держави, окремих політичних партій. Оскільки екстралінгвальна суспільно-політична ситуація вирізняється динамічністю, а лексико-семантичний рівень є найчутливішим до зовнішніх чинників, то саме на прикладі політичного дискурсу найчіткіше простежуються динамічні процеси, які відбувалися в СПЛ наприкінці минулого та на початку нинішнього століть.
Ключові концепти СПЛ відображають уявлення мовної спільноти про суспільно-політичну сферу життя. Вони представляють усю суспільно-політичну лексику, оскільки вербалізують модель владного відношення суб’єкта та об’єкта влади. Концептуальні домінанти СПЛ мають неабияке значення для всієї лексики цієї сфери, оскільки людська свідомість виділяє, розрізняє, ідентифікує та групує предмети зовнішнього світу, які відображає за певними ознаками.
Виділяємо такі основні концепти, навколо яких базуються політичні поняття: 1) суспільство (електорат, народ, населення, суспільні настрої і т. ін.); 2) держава (влада, державна адміністрація, нинішня система, політичні сили і т. ін.); 3) політика (модель політичного життя, політичний устрій, популістські прийоми і т. ін.); 4) економіка (бізнес, інвестиційна кампанія, кризова яма і т. ін.); 5) право (каральний орган, правова система, правове поле і т. ін.); 6) мораль (кар’єрні амбіції, політично заангажований, соціальна справедливість і т. ін.); 7) військово-воєнна сфера (військовослужбовець, Збройні сили України, український миротворець, цивільна місія і т. ін.); 8) міжнародні відносини (зовнішньополітична сфера, європейський вектор розвитку, міждержавна політика і т. ін.).
Визначаючи зміст і обсяг поняття “суспільно-політична лексика”, виділяємо основні риси цієї групи лексики, які вирізняють її з-поміж інших лексико-семантичних підсистем мови. До таких рис відносимо: нестабільний характер, пов’язаний більшою мірою з дією позамовних чинників; наявність у більшості лексем оцінного значення, що зумовлено впливом ідеологічно спрямованих чинників; здатність до семантичної переорієнтації лексем залежно від контексту; наявність у складі цієї групи лексики слів з інших галузей знань, що в політичному контексті мають тенденцію набувати в структурі значення додатковий компонент значення – політичну сему.
У своїй праці схиляємося до думки, що суспільно-політична термінологія (далі – СПТ) входить до складу СПЛ і становить ядро цієї лексико-семантичної групи. Особливістю СПТ порівняно з терміносистемами з інших галузей знань є те, що вона переважно зрозуміла для більшості носіїв мови, що суперечить властивості термінології (загальновідомий термін переходить до активного словника мовців): адмінресурс, альянс, бюджет, вето, дебати, євроінтеграція, європейські стандарти, імпічмент, мораторій, суверенітет, політизація, рейтинг, юрисдикція і т. ін.
Відомо, що мова – це складна поліфункціональна незамкнута система, яка, зазнаючи впливу зовнішніх та внутрішніх чинників, пристосовується до умов свого існування, що робить її рухомою. Завдяки цьому чиннику вона перебуває в постійній динаміці, тобто постійно змінюється й розвивається.
Динаміка слова виражається в його семантичних та стилістичних змінах, у взаємопов’язаних та взаємозумовлених реалізаціях конотативних потенцій. Вона випливає з властивості самої лексичної системи – змінюватися.
Хоча зміни в лексичному складі української мови відбуваються під дією чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаємо, що в часи великих соціальних зрушень у суспільстві екстралінгвальні чинники починають відігравати вагомішу роль.
У нашому дослідженні виходимо з того, що динамічні процеси, які відбуваються в мові, можна ізолювати один від одного лише умовно з метою проведення наукового лінгвістичного аналізу. У реальному ж існуванні мови всі вони відбуваються одночасно, є ізоморфними, взаємопроникними, перебувають у діалектичній єдності, тобто їх слід розглядати як єдину сутність.
У другому розділі “Лексико-семантичні процеси в складі суспільно-політичної лексики української мови кінця ХХ – початку ХХІ століття” розглянуто процеси, що відбуваються в структурі політичної лексики в новітній час та впливають на динаміку суспільно-політичної лексики.
Зміна статусу й стану української мови з кінця ХХ ст. (набуття нею статусу державної мови) сприяла процесу активізації СПЛ. Під “активізацією” розуміємо посилення частотності вживання лексичних одиниць у зв’язку з потребами, зумовленими екстралінгвальними чинниками. У часи соціальних зрушень значно активізується вживання й популяризація лексем, які позначають відповідні суспільно-політичні реалії. На прикладі ряду слів, що належать до ядра СПЛ – бюлетень, вотум, демократія, державність, імпічмент, електорат, коаліція, консолідація, конституція, народовладдя, націоналізм, нація, парламентаризм, революція, реформа і т. ін – простежуємо частотність їх уживання в електронних виданнях суспільно-політичного спрямування (“Дзеркало тижня”, “День”, “Українська правда”) протягом останніх дев’яти років. Подані в праці діаграми показали, що частота вживання лексеми змінюється залежно від актуальності слова в певних суспільно-політичних умовах (під дією екстралінгвальних чинників). Це дало можливість підтвердити припущення про те, що вживання лексем суспільно-політичного характеру значно активізується під час соціальних зрушень, зокрема така активність спостерігається під час виборчих кампаній Президента України, депутатів Верховної Ради України та місцевих органів самоуправління.
суспільно-політичних лексем у сучасному політичному дискурсі сприяє появі нових слів політичного змісту в словниковому складі української мови, що зумовлено потребами називання конкретних предметів, суспільних процесів, явищ, абстрактних понять та понять духовно-матеріальної культури. Таким чином відбувається актуалізація певних лексем в політичному дискурсі: агітація, акціонерне товариство, владні амбіції, демаркація, загальнонаціональна ідентичність, занепад імперіалізму, інвестиція, колективізація, корупція, наддержава, соборність, хрещення, чинник і т. ін.
Під терміном “актуалізація” в галузі аналізованої лексики розуміємо процес повернення в активний слововжиток груп слів і словосполучень, які належали раніше до пасивного словника: безробіття, біржа праці, валютний коридор, градоначальник, губернатор, добродійність, інвестиція, інформаційне поле, мер, парафія, паритет, політолог, тіньовий ринок, християнин і т. ін. Основна ознака актуалізованих лексем суспільно-політичного змісту – це перехід мовних одиниць із периферії до ядра словникового складу.
СПЛ спричинений втратою лексемами мовленнєвої активності й віддаленням на периферію лексичного складу частини слів у зв’язку з втратою ними номінативної актуальності: БАМ, високі цілі, дружні держави, заклик партії, карбованець, трудовий клич, марксизм-ленінізм, мілітаризація космосу, партком, партія (комуністична), парторг, перевиконання плану, політична освіта трудящих, п’ятирічка, стахановець, спекулянт, товариші по класу, тридцятитисячники і т. ін. Дія процесу пасивізації особливо помітна в СПЛ наприкінці 1980-х рр. та початку 1990 рр. Це пов’язано, у першу чергу, зі зміною суспільно-політичного устрою. Вона сприяла відходу в пасивний словник цілого шару СПЛ, яка позначала реалії колишнього СРСР.
Поява новацій викликала потребу їх номінації, тому в цей же часовий зріз виникла необхідність усунення мовного дефіциту, який характеризується відсутністю певного мовного засобу для експлікації інновацій позамовної реальності. Ці чинники сприяли активізації процесу неологізації. Номінативна діяльність мовців є одним з найважливіших джерел розвитку словникового складу мови взагалі та СПЛ зокрема. Як правило, необхідність номінації з’являється тоді, коли виникає предмет чи явище, що не має відповідного позначення в певній мові: адміністрація президента, євроінтеграція, західні стандарти, кандидат у президенти, координатор парламентської більшості, мігрант, незалежність, подвійне громадянство, провладний кандидат, спеціальний інвестиційний фонд, спостерігач, теледебати, тіньовий капітал і т. ін. Потреба в нових словах зумовлюється насамперед позамовними чинниками, зокрема соціальними та політичними змінами в суспільстві, розвитком науки, техніки, духовної культури тощо. Проте не всі номінатеми, створені за внутрішніми законами відповідної мови, закріплюються у словниковому складі. Неологізм повинен пройти значний період перевірки в суспільній мовній практиці.
Одним з провідних процесів, що засвідчують динаміку цієї групи лексики в мові ЗМІ досліджуваного періоду, є активізація процесу запозичення іншомовної лексики політичного змісту, зокрема, розширення сфери вживання спеціальної іншомовної термінології й уведення в мову значної кількості запозичень-неологізмів на позначення понять, що вживаються в політичному дискурсі. Кількість запозичень у СПЛ значно збільшилася, починаючи з 90-х років ХХ ст. Активізація цього процесу пов’язана насамперед зі змінами в сфері політичного життя, економіки, культури і, як наслідок, ментальності самих носіїв мови. Іншомовна лексика поступово стала превалювати над іншими засобами номінації в політичному житті: візовий (режим), демократизація, легітимізація, лібералізація, монополізація, парламентарій, політизація, резонансний (справа), рейтинговий, теледебати і т. ін. Процес запозичення СПЛ належить до тих складних лексико-семантичних трансформацій, що відбуваються в лексичній системі української мови переважно внаслідок мовних контактів і впливають на динаміку словникового складу. Цьому процесу сприяє тенденція до глобалізації, що виявляється в активному вживанні запозиченої лексики. Особливістю запозичень лексики досліджуваного періоду є її кількісність, новизна, переважно однорідність по відношенню до мови-джерела (більшість слів – з англійської мови).
Процес входження до СПЛ просторічних лексем і слів із соціальних діалектів в українському політичному дискурсі активізувався під впливом екстралінгвальних чинників: з популяризацією народовладдя в суспільстві почалися процеси демократизації мови. Зміни в соціумі позначаються на свідомості носіїв української мови. Відчуття нерозуміння ситуації мовцями, нечіткості у визначенні майбутнього призвели до зміни моральних цінностей, що спричинилися до входження в мову відповідної лексики. Слова з соціальних діалектів лавами стали входити на сторінки газет: базар, баклан (головуючий), блат (спільне засідання Верховної Ради України та Кабінету Міністрів), блатний, братва, відморозитися, морозитися, пацан некислий (впливовий політик) і т. ін. Безумовно, активізації процесу жаргонізації СПЛ сприяв і той чинник, що з початком 1990-х років зникла цензура в ЗМІ. Це, як наслідок, зумовило популяризацію соціолектів, якими користуються певні соціальні групи.
Отже, динаміка суспільно-політичної лексики української мови кінця ХХ – початку ХХІ ст. відбувається внаслідок активізації лексико-семантичних процесів, які сприяють збагаченню лексичного фонду української мови. Зокрема це такі процеси: активізація, актуалізація, пасивізація, неологізація, запозичення лексичних одиниць, жаргонізація тощо. Ці процеси характеризуються відповідними кількісними та якісними параметрами й детермінуються дією екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.
“Семантичні процеси в групі суспільно-політичної лексики української мови кінця ХХ – початку ХХІ століття” розглянуто процеси, які впливають на динаміку суспільно-політичної лексики в синтагматиці.
Комунікативний підхід до семантики слова припускає, що конкретизація значення слова відбувається в мовленнєвому потоці. З’явившись як конкретний знак, слово приводить у рух ланцюг зв’язків, конотацій, уявлень, які стоять за ним. Ці чинники сприяють тому, що в комунікативному процесі слово починає зазнавати змін, зумовлених переважно суб’єктивною оцінкою автора.
характеризується тим, що при ньому залишається цілісною як морфологічна, так і фонетична структура слова, а змін зазнає тільки внутрішнє наповнення знака, його семантема, що є комплексом семантичних елементів (сем), які, поєднуючись, утворюють новий елемент значення слова (семему, лексико-семантичний варіант). Це пов’язано з тим, що психологічним чинником семантичного розвитку слів є особливості асоціативного мислення. У зв’язку з цим до складу суспільно-політичного словника, крім слів та словосполучень спеціального змісту, належить значна кількість лексичних одиниць, за якими стоїть певний комплекс політичних уявлень і понять, що реалізуються в конкретному контексті: Кращий спосіб уберегти владу від наслідків – спровокувати “вулицю” самостійно, старанно підготувати всі необхідні організаційні заходи і змусити радикальних противників режиму випустити пару завчасно, до осені (ДзТ. – 2004. – № 16). Слово вулиця (1. Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. // Два ряди будинків із проїздом, проходом між ними. // перен. Про мешканців таких будинків – ВТССУМ 2005: 212) парадигматично не належить до лексико-семантичної групи понять, що обслуговують суспільно-політичну сферу, але синтагматично воно співвідноситься з політичною лексемою, оскільки в контексті набуває додаткової семеми “натовп людей, що, протестуючи, виходить на вулицю, яким можна маніпулювати для досягнення власних політичних вигод”. Такі оказіоналізми або ж зникають, донісши потрібний зміст до адресата мовлення, або закріплюються в узусі, поповнюючи семантему слова-знака новою семемою. Тому семантичні неологізми не є новими матеріальними утвореннями, бо збагачують зміст словоформи, яка вже існує. Таке розуміння внутрішньої структури значення веде до збереження цілісності не тільки стилістичних або експресивних характеристик значення, але й власне семантичних.
Процеси розширення і звуження семантики слова мають універсальний характер. Під розширенням розуміємо збільшення семантичного обсягу слова, що відбувається в процесі розвитку або в мовному контексті. Звуження – зменшення семантичного обсягу слова. Внутрішнє варіювання семем слова може здійснюватися тільки при наявності незмінної ознаки лексеми. Приклади розширення та звуження семантики лексем СПЛ свідчать про тенденцію до економії мовних засобів при називанні реалій з політичного життя суспільства. Варто зазначити, що зміна обсягу семантеми слова в мові ЗМІ не завжди приводить до фіксування цієї зміни в лексикографічних працях. Тому цей процес можна охарактеризувати як живомовний і такий, що яскраво проявляється в новітньому політичному дискурсі.
Термінологізація й детермінологізація – процеси, які активно діють в групі СПЛ. Процес термінологізації активно функціонує в групі СПЛ, поповнюючи ядро політичного словника новими номінативними одиницями: гарант конституції, електоральна апатія, західні стандарти, миротворчі сили, модель політичного життя, політична криза, професійна комунікація і т. ін. Наприклад, у словнику слово мафія має значення: “2. Таємна, здебільшого бандитська, організація, яка шляхом терору й залякування втручається в політичне життя країни // Таємна терористична організація, яка переслідує мету незаконного збагачення і діє методом погроз, насильства, вбивств” (ВТССУМ 2005: 652). Ужите в політичному дискурсі з прикметником земельна слово набуває ознак політичного поняття, що позначає групу осіб, які незаконними шляхами прагнуть отримати земельні ділянки: Прем’єр не залишилася в боргу: на її думку, із скасуванням президентом постанови КабМіну “земельна мафія святкує перемогу” (ДзТ. – 2008, 12 – 18.04). Немає нічого дивного в тому, що Кабмін приймає постанову про аукціони з продажу землі, а прем’єр-міністр говорить про існування земельної мафії. Можна припустити, що керівник уряду просто хоче цю мафію очолити [В. Балога] (УП. – 2008, 10.04). Зважаючи на те, що слово в політичному дискурсі функціонує тривалий час і систематично вживається в мовленні, можна твердити, що воно міцно ввійшло в політичний лексикон. Таким чином, політичний словник поповнюється новими термінами, які з часом можуть фіксуватися лексикографічними джерелами.
Одночасно з процесом термінологізації спостерігається процес втрати деякими термінами й цілими мікрогрупами термінів ознак належності до певної вузькоспеціалізованої галузі та входження цих термінів у загальнонародну мову. Втрачаючи притаманну й природну властивість терміна, слово починає втрачати семантичну чіткість меж значення й набувати багатозначності, а згодом функціонує в мові з дифузним або трансформованим значенням: амбіція, аморфність, девальвація, вірус, еволюція, змагання, мімікрія, механізм, моніторинг, плюралізм, ринок, риторика, стрес, стурбованість, трансформація та ін. Наприклад: Через економічні кризи суспільство завжди знайде вихід, але смертельного удару державі завдає девальвація цінностей моральних (ДзТ. – 2008, 30.08 – 05.09). Настільки масовий зорепад [про присвоєння В. А. Ющенком 85 генеральських звань до Дня незалежності] не має аналогів у сучасній українській історії (ДзТ. – 2008, 30.08 – 05.09).
Основним стимулом для процесів термінологізації та дермінологізації слугує спеціальний контекст, неприродний для певного слова, що під тиском цього контексту починає вживатися в іншій, не притаманній для нього функції, змінюючи при цьому семемний склад в лексичному значенні.
Мова є одним із засобів вираження й реалізації суспільної свідомості, зокрема й ідеології. Специфіка значення ідеологізованих лексем проявляється в здатності вказувати на ціннісне ставлення суб’єкта до дійсності. При з’ясуванні значення суспільно-політичної лексики з оцінною семантикою значущим є врахування прагматичного фактора контексту її вживання. Так, лексеми: спікеріада, прем’єріада, акція протесту, політичне голодування, українськість, партрозмноження, реєвропеїзація, ресовєтизація, залишкова комуністичність, радянськість, есендевщина, росіїзація, малоросіянізація, хахлізація, хохляцтво, перевертнізація, українофобія, російська впливологія, квазідержавний шлях, паракомуністичність, політична реабілітація, комуністично-кагебістський режим, московський гітлеризм, гебешно-кавеенний мовний простір, екологічний геноцид, тіньова економіка, диктатура цін, процентоманія, дійти компромісу, міжнародне співробітництво, навішувати (наклеювати, ліпити, чіпляти) ярлики (етикетку, тавро) тощо залежно від контексту можуть набирати або меліоративного, або пейоративного відтінку значення, оскільки слова з суспільно-політичною семантикою є потенційно ідеологізованими, орієнтованими на політичну сферу й можуть неоднаково оцінюватися представниками різних політичних напрямків. Наприклад, лексема капіталізація позитивно оцінюються представниками проєвропейських політичних сил і, навпаки, негативно – представниками комуністичної партії. Це стосується й інших політичних термінів: націоналізація, націоналізм, москвофільство, роздержавлення, українізація, фундаменталізм та ін.
Процеси ідеологізації й деідеологізації переважно залежать від політичної належності адресанта мовлення. Джерелом виникнення ідеологізованої лексики є ідеологічна диференціація суспільства. У процесі функціонування в ідеологічному узусі мовний знак набуває ідеологічно зумовленого значення, що є сукупністю особливостей, які характеризують його зв’язок з ідеологічно релевантним поняттям.
Ідеологізація – це процес набуття семантикою номінативних одиниць ідеологічної ознаки в політичному дискурсі, що зумовлює зміну нейтральної ідеологічної оцінки на позитивну чи негативну. Виходячи з цього твердження, зазначаємо, що ідеологізованість – це саме той компонент лексичного значення, який найчастіше залежить від контексту: антиконституційний референдум (тобто такий, що суперечить нормам Конституції України як Основного закону), більшовики (члени парламентських партій, фракцій, коаліції, які мають більшість у парламенті), депутатська недоторканність (принцип, згідно якого депутат парламенту не може бути притягненим до будь-якої відповідальності без згоди на те Верховної Ради України), закриті списки (списки кандидатів у Верховну Раду України, які доступні для розгляду тільки окресленому колу людей), партійна каса (кошти, які політичні сили використовують для внутрішніх потреб партії), політичне “Ату!” (команда однієї з вищих посадових осіб, за якою державні правові органи України починають політичне переслідування невигідної першим чиновникам держави особи), правляча коаліція (коаліція, яка має у парламенті конституційну більшість), прохідне місце (місце у виборчому списку, яке гарантує депутату його обрання до парламенту), російський фактор (проросійськи налаштовані чинники всередині країни), рука Москви (вплив російської влади на внутрішньополітичні події в країні) і т. ін. Залежно від контексту подані приклади набувають ідеологічного забарвлення.
Деідеологізація – це процес, пов’язаний з втратою політичними лексемами будь-якого ідеологічного забарвлення. Процес деідеологізації в політичній сфері пояснюється тим, що саме тут виникає гостра потреба в номінації багатьох нових для українського суспільства явищ, які в словниках позначали реалії зарубіжної дійсності: парламент, спікер, прем’єр-міністр, префектура, муніципалітет, опозиціонер, пікет, фракція тощо.
Зіставлення лексикографічних дефініцій радянського і сучасних українських словників дає підстави зробити висновок, що з семантики ідеологізованих слів зникають ідеологічні семи, які містять інформацію про належність явища чи поняття до тієї чи іншої суспільно-політичної системи: вотум, геноцид, НАТО, олігархія, опозиція, фермер і т. ін.
процес метафоризації в групі суспільно-політичної лексики. Метафора – це вживання слова, що означає певну групу об’єктів (предметів, осіб, дій чи ознак), для позначення іншої, подібної за своїми ознаками, групи об’єктів або одного об’єкта; це один із основних засобів пізнання об’єктів та явищ, що нас оточують, їх найменування, утворення нових значень. Вона виконує когнітивну, номінативну, художню та смислетворчу функції.
У своєму дослідженні виділяємо політичну метафоричну макросистему, яка об’єднує метафори, що репрезентують предметний і непредметний світ як певну політичну модель, що тісно пов’язана з певним суспільством і життям індивіда в цьому суспільстві, а також із різними типами суспільно-політичних реалій: виборчі змагання, війна компроматів, війна політтехнологів, вітчизняна політична корида, владна комбінація, владний олімп, дипломатична війна, електоральний запас, електоральний програш, електоральні переваги, найгостріший рецидив рейтингової хвороби, одна з найболючіших мозолів українсько-російських відносин, політичне збочення, політичне нахабство, політичний близнюк, політичний шахрай і т. ін.
Метафора політичного тексту передає ставлення мовця до політичних реалій, його оцінку події та явища політичного життя. Вживання метафоричних перенесень у мові ЗМІ є настільки звичним, що сприймається як характерне явище для мови, зокрема в політичному дискурсі. Переносне метафоричне значення в політичних текстах найчастіше ускладнюється соціальною оцінністю й емоційно-експресивним навантаженням.
У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, сформульовано основні теоретичні та практичні здобутки.
1. Сучасна мова ЗМІ значно відрізняється від мови газет радянських років. Насамперед у лексико-семантичному аспекті, оскільки вже з кінця 80-х років минулого століття цей стиль починає активно змінюватися. Це пов’язане з екстралінгвальними чинниками, оскільки мова миттєво реагує на зміни в екстралінгвальному світі. Саме мова газет найчутливіша до суспільно-політичних процесів у соціумі та найоперативніше відображає будь-які зміни в узусі.
2. СПЛ відрізняється від інших лексичних підсистем розмитістю меж, загальновідомістю, широтою вживання тощо. Тому при визначенні критеріїв її виділення, складу і меж виникають значні труднощі. СПЛ є відкритою системою, оскільки вона постійно поповнюється одиницями з інших лексичних розрядів. У її макроструктурі реалізується одна з основних антиномій, що діють у лексико-семантичній системі: поєднання в межах одного контексту спеціальних термінів і загальновживаних слів, суто книжної лексики й просторіччя, емоційно-експресивної й нейтральної лексики. Це зумовлює створення нових переносних значень як у термінів, так і в нейтральних книжних слів.
3. Суспільно-політична термінологія входить до складу СПЛ і становить ядро цієї лексико-семантичної групи. Це зумовлено особливістю політичної термінології, яка переважно зрозуміла для більшості носіїв мови, що суперечить властивості термінології (загальновідомий термін переходить до активного словника мовців). Периферію СПЛ складають номінативні одиниці, які не мали суспільно-політичної семантики, але тяжіють до вживання в політичному дискурсі. Унаслідок уживання в спеціальному тексті та внаслідок взаємодії з ядерними політичними номінатемами такі лексеми набувають політичного компонента в структурі лексичного значення. За такої умови загальномовні слова стають суспільно-політичними лексемами, оскільки починають використовуватися для позначення політичних реалій. СПЛ органічно входить у загальнонародну мову завдяки активній участі українського народу в політичному та громадському житті країни, зберігаючи при цьому свої специфічні ознаки, такі як ідеологізованість, соціальну оцінність тощо.
4. Опрацювання політичних лексем, що послужили джерельною базою, дозволяє провести паралелі між активними мовними процесами на різних часових зрізах і показати динаміку СПЛ у лексичній системі новітнього періоду. Так, на початку аналізованого періоду найбільш активними були процеси актуалізації, неологізації, запозичення іншомовної лексики. У другій половині досліджуваного періоду в СПЛ найактивніше діють процеси жаргонізації, процес формування нових значень та метафоризації. Таким чином, суспільно-політична лексика є такою, яка постійно зазнає змін під впливом зовнішьомовних та внутрішньомовних чинників.
5. Мовні зміни в суспільно-політичній лексиці характеризуються інтенсивністю. Соціальні чинники є саме тією силою, що спричиняє значний рух лексичних одиниць в середині групи суспільно-політичної лексики. Під їх дією досліджувана група лексики весь час перебуває в русі: одні слова й словосполучення приходять з новими явищами, інші – відходять до пасиву. Характерним для досліджуваної лексики є й те, що структура значення окремих слів також не лишається незмінною, а поповнюється або втрачає певні семантичні компоненти.
6. Аналіз значної кількості фактичного мовного матеріалу свідчить про те, що нерідкими є випадки поєднання кількох процесів у межах однієї лексичної одиниці. Так, поява в українській реальності нового явища призводить до появи його назви, яка часто є запозиченням. Запозичена лексема спиймається мовцями згідно з ментальною свідомістю народу. Таким чином одна мовна одиниця може підпадати під дію кількох процесів.
7. Серед провідних тенденцій розвитку суспільно-політичної лексики найпомітніші тенденції до глобалізації, відхід від калькування та посередництва російської мови у процесах запозичення, неологізації, актуалізації, термінологізації, тенденції до очищення мови від застарілої та неактуальної політичної лексики тощо. Слід зазначити, що екстралінгвальні чинники відіграють найвагомішу роль у динаміці суспільно-політичної лексики.
|
