РЕГІОНАЛЬНЕ ТА ІНТЕРРЕГІОНАЛЬНЕ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ : РЕГИОНАЛЬНОЕ И ИНТЕРРЕГИОНАЛЬНОЕ В УКРАИНСКОЙ ЛЕКСИКОГРАФИИ конца XIX - начала ХХ ВЕКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет, методи та джерельну базу, наукову новизну дослідження, окреслено теоретичну й практичну цінність результатів, подано відомості про апробацію роботи.

Перший розділ „Малоруско-нїмецкий словар” Є. Желехівського, С. Недільського і „Словарь української мови” за ред. Б. Грінченка у світлі лінгвістичної критики” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Роль лексикографічних праць Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка у формуванні лексичних норм української літературної мови кінця ХІХ – початку ХХ ст.” подано загальну характеристику соціально-політичних умов та мовних дискусій, що супроводжували творення нової української літературної мови на західноукраїнській та центральноукраїнській мовно-культурній основі; визначено роль досліджуваних словників у нормуванні української літературної мови к. ХІХ – поч. ХХ ст. Оскільки, на думку дослідників, зокрема, Б.М. Сокола, В.І. Статєєвої, Ю.В. Шевельова та ін., мовна дискусія 1891 – 1892 років справила винятковий вплив на розвиток й унормування літературної мови, у роботі представлено її основні моменти.

Докладний аналіз лексичного складу словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка в контексті мовних дискусій дозволяє з’ясувати особливості формування лексичних норм української літературної мови к. ХІХ – поч. ХХ ст., адже зазначені лексикографічні праці опосередковано віддзеркалюють рівень розвитку літературних норм.

У підрозділах 1.2. „Макроструктура „Малоруско-нїмецкого словаря” Є. Желехівського, С. Недільського” та 1.3. „Макроструктура „Словаря української мови” за ред. Б. Грінченка” подано характеристику та узагальнено попередні лінгвістичні праці про історію створення, джерела і реєстр, особливості правопису цих словників.

Аналіз словникових статей, які містять покликання на джерела, підтверджує ретельний добір укладачами словників надійної джерельної бази. Порівняльна характеристика покликань засвідчила використання спільних та низки відмінних джерел. Зіставний аналіз досліджуваних словників дозволив окреслити коло відмінних вокабул, що складають окремий словник-різницю (поданий у додатку). Однак навіть близько 30 тис. відмінних одиниць не заперечують інтеґраційного характеру зіставлюваних словників.

Підкреслено незаперечну роль цих лексикографічних праць у виробленні норм українського правопису. У „Малоруско-нїмецкому словарі” застосовано фонетичну передачу мови, орієнтовану насамперед на особливості південно-західних говорів; „Словарь української мови” орієнтований на фонетичний правопис, яким користувалися на східноукраїнських землях. Обидва словники сприяли ширшому впровадженню фонетичного принципу написання і, відповідно, зближенню західноукраїнської і східноукраїнської  правописних систем.

У підрозділі 1.4. „Малоруско-нїмецкий словар” Є. Желехівського, С. Недільського і „Словарь української мови” за ред. Б. Грінченка як епохальні лексикографічні праці свого часу” узагальнено значення аналізованих словників. „Малоруско-нїмецкий словар” разом з іншими словниками к. XIX ст. засвідчив, що словникарство в Україні досягло того рівня, коли поява великого і якісного словника української мови стала реальністю. Саме „Словарь української мови” ознаменував „кінець певного етапу в українській лексикографії, коли основні зусилля українських словникарів були спрямовані на створення „повного” словника, у якому було б зібрано й задокументовано всі лексичні багатства української народної і літературної мови” (М.М. Пилинський).

Другий розділ „Зіставна характеристика мікро- та медіаструктури словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка – інтегральних лексикографічних праць кінця ХІХ – початку ХХ ст.” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Мікроструктура словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка” проаналізовано мікроструктурний рівень словників, досліджено наукові підходи укладачів до питання структури, форми словникової статті та способів розкриття семантики реєстрових одиниць, що дало можливість констатувати спільні та відмінні риси. Спільною рисою є наявність ремарок, які вказують на морфологічні особливості реєстрової одиниці й зумовлені характером словників як перекладних праць. У словнику Є. Желехівського, С. Недільського використано 21 позначку, пов’язану з поясненням скорочень німецькою мовою, а також з граматичними характеристиками слова; у словнику за ред. Б. Грінченка – 71 скорочення і 19 граматичних покликань. Семантичних ремарок у „Малоруско-нїмецкому словарі” більше порівняно зі „Словарем української мови”, у якому для виділення необхідних семантичних рубрик застосовано екземпліфікацію, яку вперше в українській лексикографії Б. Грінченко вводить майже до кожного реєстрового слова, що підпорядковано потребам і завданням перекладного словника. Без ремарок у „Словарі української мови” подані слова, які в словниках сучасної української мови мають таке ремаркування: муж – заст., уроч.; мужва – збірн., зневаж.; мужчина – розм., рідк. тощо. Поширені випадки уточнення, розширення, зміни порядку подання значень багатозначного слова та зміни значень слів, які стають очевидними при зіставленні словникових статей аналізованих лексикографічних праць і сучасних нормативних словників.

У підрозділі 2.2. „Медіаструктура словників Є. Желехівського,  С. Недільського та за ред. Б. Грінченка (на прикладі ТГЛ „Назви спорідненості”)” представлено огляд сучасних філологічних досліджень численних підсистем, які характеризують людину за певною ознакою: за спорідненістю і свояцтвом (А.А. Бурячок, О.М. Трубачов); родом занять (В.Л. Іващенко, Н.П. Романова); місцем проживання, національністю (О.В. Кровицька, Л.О. Родніна); внутрішніми властивостями (В.О. Дворянкін, В.В. Лєснова) та ін. Обґрунтовано увагу до ТГЛ „Назви спорідненості” як одного з найбільш давніх і досліджених шарів питомої української лексики.

Зіставний аналіз назв спорідненості у словниках Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка демонструє, що досліджувана ТГЛ репрезентована повно, на наявність системних відношень між одиницями вказує набір кореляцій, які формують систему номінацій осіб за спорідненістю. Аналіз матеріалу включає репрезентацію назв окремого десигната з усіма фонематичними, акцентними, словотвірними, лексико-семантичними варіантами, з’ясування структури словотвірного гнізда. Виявлено, що до словника за ред. Б. Грінченка, зокрема, не ввійшли назви, засвідчені словником Є. Желехівського, С. Недільського, які є варіантами, поширеними в західнополіських говірках – братван, братванка, братан ‘брат’, гуцульських – братанка ‘племінниця’, похідні від локальних лексем або загальновживаних, проте зафіксованих лише в окремих говірках: братівшливий, братівщина (у сучасних говірках Нижньої Наддніпрянщини братовщина ‘спадщина після брата’); лексеми сестрінка, сестріниця, виявлені у словнику Є. Желехівського,  С. Недільського, з новим значенням функціонують і нині в буковинських говірках: сестрениця, сесриниця, сестріниця ‘племінниця, дочка сестри’; ґід, ґідько, що мають спільні репрезентанти в сучасних говірках південно-західного наріччя (ґ’ід, д’ідо, ґ’ідо) тощо. У словник за ред. Б. Грінченка уведено слова, утворені від поширених у говірках південно-східного наріччя: татулів (від татуля), татунин (від татуня), татусів (від татусь), які мають функціонально активні форманти. Орієнтуючись на фольклорно-етнографічні та літературні джерела, Б. Грінченко уважно ставився до лексики південно-західного наріччя, ретельно фіксуючи фонетичні варіанти слів (напр.: фін, фіїн, фіїна: вуйна, вийна), навіть якщо вони не подані у словнику Є. Желехівського та С. Недільського.

Акцентні особливості демонструє сема ‘донька’, репрезентована лексемою донька́ у „Малоруско-нїмецкому словарі” та до́нька у „Словарі української мови”. Різне наголошування цього слова, засвідчене укладачами словників ХІХ ст., відображає особливості вимови цього слова в різних ареалах: донька́ – у говірках південно-західного наріччя, до́нька – у говірках південно-східного наріччя й у сучасній літературній мові (дон’^׀ка, дон’^׀к·а, доч^׀ка). Збільшення кількості реєстрових одиниць у словнику за ред. Б. Грінченка також пояснюється увагою укладача до слів зі зменшено-пестливим та згрубілим значенням, зокрема, братець, братічок, браточок, братонько, братечко, братієчко, братуньо, братусь, братусик, братанчик, браташшя, братуха, братік, братуга, братунок та ін., які вказують на суб’єктивну оцінку.

Усього зазначену ТГЛ складає 881 лексема, з яких 194 є спільними для обох словників, відмінні лексеми у словнику Є. Желехівського, С. Недільського становлять 160, у словнику за ред. Б. Грінченка – 228, що демонструє збільшення реєстру та критичні підходи Б. Грінченка при формуванні редагованого ним словника. Спільних одиниць у межах аналізованих словотвірних гнізд зафіксовано 91.

Дослідження назв спорідненості здійснено в зіставленні з Атласом української мови й іншими діалектними джерелами та дало можливість виявити регіональні риси в реєстрах словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка.

Третій розділ „Інтегральні та диференційні риси лексиконів „Малоруско-нїмецкого словаря” Є. Желехівського, С. Недільського і „Словаря української мови” за ред. Б. Грінченка” складають три підрозділи.

У підрозділі 3.1. „Системні відношення в лексиці української мови (на матеріалі ТГЛ „Риси людини”) синонімічні, антонімічні, омонімічні відношення в складі вокабулярів аналізованих словників розглядаються на прикладі ТГЛ „Риси людини”. У лексичній системі слова можуть вступати у відношення семантичної опозиції, або протиставлення, і семантичної подібності, або синонімії (Л.А. Лисиченко). Відношення одиниць, що лежать в основі синонімії, антонімії, багатозначності, омонімії, пронизують лексику, організовуючи її як систему.

Вивчення в лексичній системі української мови явищ синонімії, антонімії, омонімії та багатозначності відображено у словниках при репрезентації окремих тематичних і лексико-семантичних груп слів. Значний за обсягом шар лексики зі складною внутрішньою структурою, розгалуженою мікросистемою найменувань становить, на думку дослідників (А.А. Уфімцевої, Н.Д. Арутюнової, Т.С. Коготкової, В.В. Лєснової, В.О. Дворянкіна), ТГЛ „Риси людини”, оскільки, змінюючи свої ролі, дотримуючись різних моделей поведінки, людина у своїх різноспрямованих проявах стає референтом багатьох функціональних, реляційних та інших імен.

У роботі узагальнено закономірності організації ТГЛ „Риси людини”, виявлені дослідниками за матеріалами діалектів та літературних (української, російської) мов, що стало основою аналізу стану фіксації словниками Є. Желехівського, С. Недільського і за ред. Б. Грінченка цієї ТГЛ; водночас такий аналіз репрезентував багатство синонімії, антонімічних відношень у лексиці української мови к. ХІХ – поч. ХХ ст. Спостережено, що для ТГЛ „Риси людини” омонімія та багатозначність є поодинокими явищами, а тому не дають загального уявлення про особливості їхньої передачі у словниках. Тому явище омонімії проаналізовано за довільно обраними окремими сегментами словників на літери Б, К, М, У в обох працях (матеріали подано в табл. А.17 Додатку А). Виявлено, що укладачі словників керувалися власними критеріями розмежування багатозначних слів та омонімів. У 26 наведених випадках омонімії у словнику Є. Желехівського (СЖ), С. Недільського вокабули репрезентовані як омоніми, а у словнику за ред. Б. Грінченка (СГ) – як багатозначні слова. Наприклад, СЖ: І Коса́. (1, 2); 2) Раст. – богоматери́на; 3) сухожилие. ІІ Коса́. 2), 3) косо́ю пліт городи́ти – криво; у СГ: Коса́, си. 1) Коса; 2) Коса, сплетенные волосы; 3) Только мн. ч. в некоторых местностях: Коси. Влосы вообще; 4) Луковая плетеница, венок, в который вплетены луковицы; 5) Селезенка; 6) = Косарь 2; 7) = Косарь 4; 8) Коса Богома́терина Раст.; Ум. Кі́ска, кі́сонька, кі́сочка, ко́ска, ко́сонька. Ув. Коси́ще.

В обох словниках 15 слів кваліфікуються як омоніми, зокрема, бавка, барити, безділля, біль, курс, курій, милити, місто, міх, міч та ін. Коментарі до аналізованих вокабул свідчать, що Б. Грінченко нерідко подавав значення омонімів як кілька значень одного слова тоді, коли в процесі розвитку лексики слово набувало переносних значень; коли слово переосмислювалося в складі фразеологічної одиниці; коли враховувалося значення слова у складі обрядового тексту, описі гри тощо, тобто коли слово набувало культурних конотацій.

Лексикографи к. ХІХ – поч. ХХ ст. були одними з перших, хто запроваджував лексикографічне опрацювання омонімів, що яскраво проілюстроване матеріалом словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка.

Синонімія була одним з важливих об’єктів лексикографії к. ХІХ – поч. ХХ ст. Розлогі групи слів, для яких є спільною сема ‘номінація особи’, можна поєднати в синонімічні та антонімічні блоки: „Назви людини за ставленням до інших осіб”, „Назви людини за темпераментом, настроєм”, „Назви людини за розумовими здібностями й ставленням до знань, праці”. Синонімізація в українській мові ХІХ – ХХ ст. характеризується передусім не становленням, а певною розвиненістю лексичної системи української мови (О.Г. Тодор).

У підрозділі 3.2. „Синонімічні та антонімічні відношення у складі вокабуляру „Малоруско-нїмецкого словаря” Є. Желехівського, С. Недільського та „Словаря української мови” за ред. Б. Грінченка (на матеріалі ТГЛ „Риси людини”)” виділено і проаналізовано лексико-семантичні групи найменувань за опозицією ‘позитивні риси характеру’ : ‘негативні риси характеру’, наприклад, добрий, ввічливий, довірливий, безхитрісний, щирий : злий, неввічливий, недовірливий, хитрий, лицемірний та ін. Окремі синонімічні ряди важко кваліфікувати за зазначеною опозицією.

Виявлено, що репрезентанти, які наповнюють семи, зафіксовані в межах аналізованої ТГЛ, утворюють синонімічно-антонімічні блоки. Так, лексеми простодушний, щирий можуть бути синонімами та вступати в антонімічні відношення з лексичними одиницями хитрий, лицемірний, улесливий, хвастливий (простодушний : сердопишний; щиросердний : підлесливий; простосердечний :  криводушний тощо). У Сучасному словнику української мови деякі лексеми, напр., лукавий, виступають синонімами як до хитрий, так і до лицемірний, що є характерним для більшості аналізованих підгруп і ускладнює чітке розмежування зазначених синонімічно-антонімічних блоків.

У такий же спосіб проаналізовано ТГЛ „Назви людини за темпераментом, настроєм”, представлену опозиціями сем: ‘швидкий’ : ‘повільний’, ‘сміливий’ : ‘обережний’, ‘серйозний’ : ‘легковажний’, ‘веселий’ : ‘сумний’, ‘щасливий’ : ‘нещасний’ та ТГЛ „Назви людини за розумовими здібностями й ставленням до знань, праці”, що має таке вираження: ‘розумний’ : ‘дурний’, ‘здібний’ : ‘нездібний’, ‘кмітливий’ : ‘некмітливий’ ‘освічений’ : ‘невіглас’, ‘працьовитий’ – ‘лінивий’ та ін., які  представлено в таблиці 18 Додатку А.

Аналіз матеріалу дозволяє зробити певні узагальнення щодо відмінного сегменту словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка: 1) до СГ не введено окремі форми, зокрема, зменшено-пестливі форми з суфіксами, уживаними в говірках південно-західного наріччя (до́бріський); 2) вузькодіалектні слова (влукий); 3) окремі фонетичні варіанти загальновживаних слів (доброжичли́вий); 4) кальки з російської мови (доброжела́тель); 5) окремі складні слова (добремисля́чий, доброві́льний; доброду́шний); 6) окремі слова з префіксом не- (незлоби́вий, незло́бний) тощо. Проте Б. Грінченко додатково фіксує: 1) слова із загальнопоширеними суфіксами зменшеності, пестливості та згрубілості (благе́сенький; добре́зний), 2) розмовні зменшено-пестливі форми (благо́нький, добрі́ненький); 3) окремі лексеми, що відображають фонетичні особливості діалектного мовлення (мняке́нький, мняке́сенький); 4) слова із суфіксами -ост-, -лив- (незлости́вий, добростли́вий). Такі ж і подібні коментарі є характерними для всіх синонімічно-антонімічних блоків аналізованої ТГЛ.

Звернено увагу на особливості фіксації лексичної варіативності номенів у їх проекції на сучасні нормативні словники, зокрема, словники синонімів, особливо щодо звуження чи розширення значення. Так, синонімічна група ‘добрий, сповнений доброти, чуйності’ в сучасних лексикографічних працях містить 26 одиниць, а у словниках к. ХІХ – поч. ХХ ст. охоплювала 62 лексеми (разом з варіантами), з яких лише 16 зафіксовані сучасними нормативними словниками; із 103 (разом з варіантами) репрезентантів семи ‘злий, який недоброзичливо, неприязно ставиться до інших’, виявлених у словниках Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка,  у „Словнику синонімів української мови”, що включає 18 лексем з цим значенням, виявлено 13. Аналіз 30 опозицій підтверджує загальну тенденцію до звуження синонімічного ряду сучасними нормативними словниками. За підрахунками, „Малоруско-нїмецкий словар” і „Словарь української мови” засвідчили 857 лексичних одиниць на позначення опозицій ‘позитивні риси характеру’ : ‘негативні риси характеру’. У „Словнику синонімів української мови” їхнє наповнення складає 388 лексем, з яких 147 є спільними для обох зіставлюваних словників, 37 виявлені у словнику Є. Желехівського, С. Недільського, 36 – у словнику за ред. Б. Грінченка. Це також засвідчує, що укладачі словників сучасної української літературної мови не віддають переваги вокабулам, зафіксованим „Малоруско-нїмецким словарем” чи „Словарем української мови”.

Зроблений аналіз підтверджує загальні тенденції, виявлені іншими дослідниками, зокрема Т.П. Вільчинською, В.В. Лєсновою, В.О. Дворянкіним, у межах ТГЛ „Риси людини”: об’єднані в ній лексичні одиниці мають помітну різноманітність семантики; лексеми, які належать до однієї семантичної групи, часто перебувають у синонімічних зв’язках, що, у свою чергу, дозволяє виділити різні синонімічні ряди; спостережено зв’язок антонімії з синонімією, коли компоненти синонімічного ряду перетинаються з елементами антонімічної пари; простежується яскраво виявлена спільнокоренева й різнокоренева антонімія як вияв міжслівних парадигматичних відношень.

Виявлені на двох часових зрізах розбіжності пояснюються увагою лексикографів минулого до слів та їхніх форм, які функціонують в усному мовленні, фольклорних текстах, та прагненням сучасних лексикографів подати лише ті лексеми, які вживаються в літературному стандарті. Матеріали словників підтверджують їхній інтеграційний характер, прагнення Є. Желехівського, С. Недільського та Б. Грінченка піднести свої словники на надрегіональний рівень.

У підрозділі 3.3. „Загальна характеристика сегмента лексикону „Малоруско-нїмецкого словаря” Є. Желехівського, С. Недільського, не відтвореного у „Словарі української мови” за ред. Б. Грінченка” узагальнено спостереження над сегментом лексикону „Малоруско-нїмецкого словаря”, не зафіксованим у „Словарі української мови” (подано в Додатку В). Порівняльний аналіз реєстрів словників, які докладно проаналізовано на прикладі вокабул під довільно обраною літерою „К”, дозволяє з’ясувати відношення словника Є. Желехівського, С. Недільського до словника за ред. Б. Грінченка. Виявлено, що відмінності лексиконів творить варіантність фонетичних, словотвірних, акцентних форм, лексика, зокрема, запозичення з інших мов, абстрактна лексика, композити (новоутворення, слова разового вжитку письменників), власні назви. Зіставлення вокабулярів аналізованих словників підтверджує, що інтеграційне начало було сильним, хоча відмінна частина становить близько третини вокабул.

Послідовний зіставний аналіз реєстрів дає можливість виявити спільні та відмінні сегменти лексиконів „Малоруско-нїмецкого словаря” і „Словаря української мови”, виявити регіональні та інтеррегіональні риси у складі лексиконів у контексті формування лексичних норм української літературної мови к. ХІХ – поч. ХХ ст. Дослідження підтвердило висновок про те, що „Словарь української мови” за ред. Б. Грінченка „став точкою відліку для дослідження кодифікації лексичних норм сучасної української літературної мови, оскільки узагальнює сформовану на початку ХХ ст. мовну картину світу українців і, зокрема, словниковий склад української мови; після словника за ред. Б. Грінченка почалася доба нормативних словників літературної мови” (Л.В. Струганець).

У висновках узагальнено основні результати зіставного аналізу словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка.

1. Обидва досліджувані словники докладно відтворюють лексичний склад української літературної мови станом на ІІ пол. ХІХ ст.; вокабуляри словників складають самостійні системи зі своєрідними внутрішніми зв’язками та багатоплановою організацією. На це вказує і кількісний склад лексичних одиниць, і репрезентація окремих тематичних груп лексики (у складі яких виділено лексико-семантичні підгрупи), і складна внутрішня диференціація та інтеграція одиниць, виділення лексико-семантичних опозицій.

2. Реєстри словників мають відмінності, на їх формуванні позначилися засадничі настанови укладачів: у „Малоруско-нїмецкому словарі” – створити словник, який би відображав лексичний склад мови всієї України (як відповідні перекладні словники слов’янських мов, на які орієнтувалися укладачі), у „Словарі української мови” – створити словник народної мови, подібний до словника В. Даля в російській мові. І хоча в основу вокабуляру обох словників було покладено художні твори, етнографічні матеріали, словники, граматики, періодичні видання, наукова й навчальна література, записи живої народної мови, реєстри обох словників виявляють відчутні розбіжності; далося взнаки критичне ставлення Б. Грінченка як редактора до словника Є. Желехівського і С. Недільського.

3. Підтверджено думку про те, що у словнику Є. Желехівського, С. Недільського краще відображено лексику південно-західного наріччя, а у словнику за ред. Б. Грінченка – південно-східного. Це зумовлено прагненням авторів „Малоруско-нїмецкого словаря” ретельно зафіксувати фонетичні та акцентуаційні варіанти слів, поширених у говірковому мовленні, вичерпно подати синонімічні групи, зафіксовані в усному мовленні. Б. Грінченко як етнограф і фольклорист розширив вокабуляр редагованого словника лексемами, зібраними на сході та північному сході України, використав рукописні словники, укладені вихідцями зі Східної України. Проте в цілому укладачі словників спиралися на доступну джерельну базу. Показовим є прагнення Б. Грінченка до повноти реєстру та представлення лексики і з південно-західного регіону, навіть за відсутності частини локальної лексики в „Малоруско-нїмецкому словарі”.

4. Мікроструктура „Малоруско-нїмецкого словаря” і „Словаря української мови” має спільні риси, що пояснено належністю обох словників до перекладних, урахуванням укладачами того самого досвіду роботи попередників. Система граматичних ремарок, використана в обох словниках, покликана якнайточніше репрезентувати граматичні особливості вокабули та можливих форм, хоча у словнику за ред. Б. Грінченка більш послідовно подано відмінкові закінчення, окремі форми, що потребують спеціального пояснення (напр., форми кличного відмінка іменника тощо).

5. Розкриттю семантики слова сприяла система семантичних ремарок, яких у словнику Є. Желехівського,  С. Недільського більше порівняно зі словником за ред. Б. Грінченка, в останньому обмеження кола ремарок зумовлене розширенням залучених джерел, великим за обсягом ілюстративним матеріалом; уперше в українській лексикографії подано екземпліфікацію майже до кожного реєстрового слова.

6. У складі ТГЛ „Назви спорідненості” виокремлено лексико-семантичне поле повної спорідненості, спорідненості за першою і другою прямими лініями спорідненості, неповної спорідненості. Системні відношення в цій ТГЛ реалізовані у 18 опозиціях сем. Послідовно в обох словниках подано нейтральні загальновживані лексеми (як мати, батько), стилістично марковані слова (отець); водночас у словниках наведено назви регіональних, діалектних лексем (татухна, матухна), зафіксовані у словнику Є. Желехівського, С. Недільського (продуктивний тип назв осіб жіночої і чоловічої статі зберігся досі в західнополіських говірках); лексема батя, подана у словнику за ред. Б. Грінченка, була поширена й досі збереглася в говірках південно-східного наріччя. У межах ТГЛ спорадично зафіксовано варіанти однієї лексеми (фонетичні – бурлак – борлак; граматичні – бурлак – бурлака); форми одного й того слова (брат – брати – браття); форми звертання, властиві фольклорним текстам (бра, бря!, братонько) та ін. Спостережено розширення реєстру словника за ред. Б. Грінченка за рахунок уведення прикметників, що вказують на суб’єктивну оцінку, прислівників, утворених від уже зафіксованих у раніше виданих лексикографічних працях прикметників, подання іменників з абстрактним або збірним значенням.

7. На підставі аналізу ТГЛ „Риси людини” встановлено, що  лексикографи репрезентували лексичні варіанти. Виявлено, що спільними для обох словників є 1049 вокабул, які складають приблизно 43% усіх засвідчених слів цієї ТГЛ. До відмінних належать слова, що з часом змінили своє значення (вражливий – ‘чуйний’ сьогодні набуло значення ‘вразливий’). Нерідко у словнику Є. Желехівського, С. Недільського подано запозичені слова, яких уникає Б. Грінченко (лояльний ‘чуйний’), кальки з російської мови, рідковживані слова, що пізніше не стали нормою літературної мови (прихилець ‘чуйний’) тощо. Непоодинокими є випадки звуження синонімічного ряду в сучасних нормативних словниках порівняно з аналізованими, зокрема, відсутність опозиції сем ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’.

8. За підрахунками, у „Словарі української мови” за ред. Б. Грінченка 2126 покликань на словник Є. Желехівського, С. Недільського. З 1049 спільних для обох словників вокабул ТГЛ „Риси людини” автор паспортизує їх ремаркою [Желех] приблизно у 100 випадках. Це нерідко слова зі специфічними для української мови суфіксами (брехунець, брехуха ‘брехливий’), слова розмовного стилю (обмівник, обмівниця ‘брехливий, брехлива’), діалектні лексеми (штуцерний ‘хитрий’); окремі складні слова, уживані в українському усному й писемному мовленні (легкодух, легкодухий ‘легковажний’). Переважна частина покликань з ремаркою [Желех] фіксована й сучасними нормативними словниками як норма літературної мови, лише окремі з них подаються з відповідними ремарками розм., діал.

9. Проаналізована українська частина словників Є. Желехівського, С. Недільського та за ред. Б. Грінченка ілюструє зорієнтованість укладачів на активні дериваційні моделі західного й, відповідно, східного регіонів і, водночас, указує на прагнення укладачів словників піднестися над регіональною мовною практикою, досягти надрегіональної інтеграції вокабулярів. Це відповідало намаганням авторів створити загальноукраїнський словник, який забезпечив би вимоги розвитку нової української літературної мови, сприяв би формуванню лексичних норм літературної мови к. ХІХ ст.

10. Сегмент лексикону „Малоруско-нїмецкого словаря”, не відтвореного у „Словарі української мови”, складає приблизно 30 тис. слів. Аналіз цього матеріалу засвідчує, що при виборі фонетичних (кае, кау, каже), словотвірних (кошовка, кошалка) варіантів Б. Грінченко віддавав перевагу одній із зафіксованих у словнику Є. Желехівського, С. Недільського форм, яка, на думку лексикографа, була найбільш доречною. При цьому відкинуто значну частину власне лексичних регіоналізмів (киба ‘чайка’, кисасонка ‘панянка’, кромпель ‘картопля’, куріяжний ‘охочий’). Послідовно не зафіксований у словнику за ред. Б. Грінченка ряд утворень із суфіксом -ищ- (кострище), -оват- (кличковатий); чимало абстрактних іменників зі словотвірними формантами -ість- (клясовість),  -н(є) (катованє), низка іншомовних запозичень (канон, кварц); росіїзмів (казнити); композитів (краєвид, кутомір); власних назв як вузьколокальних (напр., назви гір: Карашів, Клива, Климятин; притоків: Колодниця – des Ворскла, Коропець – des Днїстер, Костричик – des Прут) і т. ін.

11. Аналізовані лексикографічні праці – „Малоруско-нїмецкий словар” і „Словарь української мови” – епохальні філологічні довідники, які засвідчили активні пошуки лексикографів щодо повноти відтворення лексики української мови, її упорядкування та нормалізації. Обидва словники відіграли позитивну роль у становленні правописних норм.