УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ ПОДАТКОВОЇ СФЕРИ: СТРУКТУРА, ФУНКЦІОНУВАННЯ, ФОРМУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, з’ясовано наукову новизну, окреслено теоретичне і практичне значення одержаних результатів та форми її апробації.

У першому розділі “Системна організація української податкової термінології” проаналізовано склад та специфіку досліджуваної терміносистеми, охарактеризовано її з погляду походження, на основі логіко-поняттєвих відношень проведено тематичну класифікацію податкових термінів, подано їхню генетичну характеристику, досліджено структурно-граматичну організацію та з’ясовано особливості гіперо-гіпонімічних відношень в УПТ.

Системність терміна, на думку вчених, реалізується двопланово: у плані змісту (відбивається у суті поняття, забезпеченні його точності, лаконічності) і в плані вираження (однотипність словотвірних моделей).

Термін (слово або словосполучення) співвідноситься з поняттям певної організованої сфери знань (науки, техніки), вступає в системні відношення з іншими словами та словесними комплексами, утворюючи разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, й характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю (за І.С. Квітко). Термінологія – це сукупність позначень наукових і професійних понять певної галузі знань з їхніми відношеннями і взаємозв’язками та зв’язками з тією сферою знань, для позначення поняттєвих елементів якої вони були створені або вжиті.

Основною ознакою термінології вважаємо її системність, яка ґрунтується на природі терміна як особливого мовного знака і на класифікації термінів відповідно до їхньої семантики і структури.

З огляду на загальнотеоретичні засади сучасної української лінгвістики, податкову термінологію визначаємо як сукупність спеціальних найменувань, що співвідносяться з об’єктами, суб’єктами та процесами оподаткування й утворюють окрему терміносистему.

Українську податкову термінологію розглядаємо як органічну підсистему економічної, оскільки її функціонування пов’язане з розвитком економічних відносин у країні. На сучасному етапі в УПТ спостережено переплетення кількох підсистем, які взаємодіють одна з одною.

За семантичними ознаками в УПТ виокремлено 12 тематичних груп: назви видів обов’язкових податків: натуральних (дари, поклони, корми, дань мєдовая, подимне), загальних (данина, полонянині гроші, воловщина, побори, десятина) та грошових (поборъ, подать, перевозъ, восковыи, даниновщина, вымелокъ); історичні назви на позначення осіб платників податків (оброчникъ, єсачникъ, тягловий, роботній, потужник); назви видів повинностей (повозъ, повозъ возити, из косою ходити, поhздьниство (поhздьничъство), плуговиця); назви на позначення осіб – збирачів податків (баскак, дєсятникъ, збірщик, хавтурник, поплUжьникъ, чиншовникъ,); сучасні офіційні назви посадових осіб податкової служби (податковий агент, податковий інспектор, податківець); сучасні назви на позначення суб’єктів та періодів оподаткування (платник податку, пов’язана особа, база оподаткування, фізична особа, базовий податковий період, звітний податковий період); назви організацій, закладів податкової служби (орган стягнення (податковий орган), податкова (міліція, поліція, служба), державна (обласна, районна) податкова адміністрація (інспекція), міська (районна, обласна) податкова інспекція); назви наук, їхніх структурних підрозділів, що обслуговують податкову сферу (податковий аудит, податкове право (планування, розслідування), податковий менеджмент, податковий контроль у галузях економіки, основи роботи з платниками податків); назви видів податкової документації (податковий закон (звіт, кодекс), податковий (окладний) лист, податкова декларація (апеляція, інструкція, вимога, накладна, ставка, угода), податкове повідомлення); назви властивостей, якостей та економічного стану об’єктів оподаткування (платоспроможність, прибутковість, збитковість, заборгованість); назви на позначення податкових операцій, процесів, дій (оподаткування (оподатковування), податкове застереження (планування, розслідування), стратегічний податковий контроль, стратегічний податковий менеджмент, стягнення податку, оподаткування подвійне); назви одиниць вимірювання розміру податку (ставка податку, ставка податкова пропорційна, ставка податкова процентна, ставка податкова тверда).

Сучасна українська податкова терміносистема з погляду походження, семантики, структури – гетерогенна. Її ядро становить народна термінологія, сформована на спільнослов’янській лексичній основі (данина, дари, збірчий, оброк, побір, полюддя, плата (платъ, поплатъ, поплатокъ), поклони, подимъе, толока). Перші запозичення на позначення плат і повинностей відомі з XIII ст. і пов’язані із запровадженням Золотою Ордою нових видів податків та номінацій на їх позначення (баскак, бігар, нузул, тамга, улаг, харадж, ям, ясак).

Із другої половини XIV ст. до української мови входять поодинокі податкові лексеми з грецької (руга), латинської через польську (чинш), молдавської (глоба, илишь), литовської, (дякло, тивоунъщина), польської (стації) та французької (шос) мов.

Починаючи з XVІІІ ст., українська податкова терміносистема продовжувала поповнюватися переважно грецизмами (гіпотека, посесія) та латинізмами (антиципація, акциз, баланс, акумуляція (прибутків), субвенції, трансферти), меншою мірою з німецької (рента, капітал, фрахт), італійської (порто-франко), французької (жиро, тариф) та інших мов. Іншомовні лексеми входили в терміносистему з різною інтенсивністю в різні хронологічні періоди. Інтенсивність поповнення УПТ в різні хронологічні періоди була неоднаковою. Зокрема у XVІІІ ст. спостерігався вплив грецької, латинської мов, у ХІХ – ХХ ст. – німецької, італійської, французької. Запозичені терміни інколи витісняли автохтонні номінації: дань – дачка – контрибуція (лат.), нарост – отсоток – процент (пол.), поповнювали синонімічні ряди. Іншомовні номінації потрапляли до української мови здебільшого через посередництво польської чи російської мов. З російської мови УПТ запозичила терміни п’ятирічка, трудодень, продподаток, зрівнялівка та ін.

Номінації УПТ неоднорідні з погляду структури. Серед них виділяємо терміни-однослови (данина, подимне, податок), терміни-композити, утворені поєднанням греко-латинських компонентів макро-, мікро-, ре- з основами слів чи цілими словами (макроекономіка, мікроекономіка, регресивний (податок), реприватизація), поєднанням питомих повнозначних слів (платоспроможність, самооподаткування); терміни-юкстапозити (брутто-прибуток, нетто-прибуток, нетто-проценти); терміни-словосполучення (акциз на хлібні й пивні пресовані дріжджі (на тютюн та тютюнові вироби), загальнодержавний збір, збір за забруднення навколишнього природного середовища, податок з продажу продуктів харчування). До складу податкової терміносистеми входять ініціальні абревіатури (ВНП – валовий національний продукт, ОПП – облік платників податків, ПДВ – податок на додану вартість, ФСП – фіксований сільськогосподарський податок), причому на сучасному етапі творення УПТ помітна тенденція до запозичення абревіатур з англійської мови, часто без перекладу (GATТ – Генеральна угода про тарифи і торгівлю, GSDJ – всесвітня просторова інфраструктура даних, GPS – глобальна система позиціювання), що ускладнює їх запам’ятовування та сприйняття дефініції.

Системний характер УПТ виявляється в парадигматичних зв’язках і відношеннях між лексичними одиницями, зокрема родо-видових (гіперо-гіпонімічних). У складі термінології оподаткування виявлено (за Н.П. Романовою) «правильні» (які містять два гіпоніми, утворені протиставленням за наявністю/відсутністю певної ознаки: висока платоспроможність – низька платоспроможність) й «неправильні» (які містять більше, ніж два гіпоніми) родо-видові групи (термін податок охоплює 102 гіпоніми: податок земельний, податок автомобільний, податок місцевий, податок натуральний, податок біржовий, податок гербовий, податок прямий, податок цільовий та ін.). Гіпонімічні відношення в податковій термінології, на нашу думку, є однією з найхарактерніших ознак її структурної організації.

Отже, сучасна українська податкова термінологія виокремилася в самостійну систему термінів у процесі тривалих пошуків, використовуючи досягнення багатьох галузей знань. Сучасна УПТ є відкритою й динамічною мовною системою, неоднорідною за своїм походженням. Системна ієрархія мовних знаків у сфері оподаткування відбиває ті об’єкти, які є об’єктом вивчення системи оподаткування. Вони взаємопов’язані між собою і становлять відносно замкнуту (кількісно обмежену) систему.

У другому розділі “Формування української податкової терміносистеми” проаналізовано становлення, функціонування податкової терміносистеми в різні історичні періоди, що дало змогу виділити основні етапи її формування.

Теоретичні засади дослідження ґрунтуються на визнанні того, що УПТ є наслідком багатовікового розвитку суспільно-економічних та правових відносин на території українських земель; періодизація розвитку досліджуваної терміносистеми збігається з етапами становлення української держави, з розвитком економічних відношень. Становлення та розвиток податкової термінолексики умовно ділимо на 6 основних етапів: перший (період Київської Русі); другий (період татаро-монгольського завоювання Київської Русі); третій (ІІ половина XIV ст. – І половина XVII ст.); четвертий (ІІ половина XVII – І половина XIX ст.); п’ятий (ІІ половина XIX – І половина XX ст.); шостий (ІІ половина XX – початок XXI ст.).

Перший етап пов’язаний з існуванням централізованої держави Київської Русі з власною системою економічних, фінансових, торговельних відносин, установленою системою плат і повинностей та назв на їх позначення (дари, поклони, корми, данина, подимне, полюди~  та ін.), які стали основою подальшого розвитку податкової терміносистеми. На початковому етапі розвитку держави побір був видом військової контрибуції, тобто платою завойованого народу переможцеві як визнання своєї підкореності. Сплата данини могла бути також запорукою миру чи відкупом від воєнних вторгнень, відбивала внутрішні соціально-економічної залежності, а пізніше набула форми державного податку.

Другий етап позначився входженням до мови нових термінів на позначення плат і повинностей (іхраджат, улаг, нузул, тагар з худоби, бігар), запроваджених Золотою Ордою, які отримали узагальнену номінацію татарщина.

Третій етап пов’язаний з перебуванням значної частини українських земель у складі Великого князівства Литовського. Цей період поповнив лексичну скарбницю української мови одиничними термінами на позначення об’єктів оподаткування та нових видів податків: броднина, горщина, капщина, лоевое, житщина, воловщина, поватажно~, прhпись, пuдово~, плечове, рогове, пасічне та ін.

На землях, заселених козаками, існували види податків, які іменувалися: мостове (мостовщина) – ‘мито за переїзд через міст’, кухвовий збір – ‘податок зі спиртного’ та ін. Згідно з універсалами гетьмана Б. Хмельницького, усі податки поділялися на побори – ‘постійні податки’ та стації – ‘тимчасові податки на військові потреби’. У цей час податкова термінологія збагатилася термінами-словосполученнями на позначення плат і повинностей: повозъ возити – ‘повинність доставляти натуральну данину до двору феодала’, аналогічно: с топором ходити, въ облаву ходити, у(на) сторожу ходити тощо.

Четвертий етап пов’язаний із перебуванням більшої частини українських земель у складі Російської імперії, що внесло свої корективи в уже сформовану на той час терміносистему оподаткування. Для цього періоду характерне активне утворення термінів-словосполучень із ключовими словами податок, акциз, збір: податок на спадщину, акцизний збір, прогресивний податок, гільдійський збір, гербовий збір та входження до української мови нових іншомовних лексем на позначення видів податків (акциз – непрямий податок на товари й послуги, включені до ціни і сплачувані за рахунок покупців та ін.). Деякі з названих термінів надовго закріпилися в мові й функціонують у сучасній термінології оподаткування.

П’ятий етап ознаменувався зрушенням суспільно-політичного й економічного розвитку тогочасного українського суспільства, процесом формування нової системи оподаткування. У кінці XIX ст. з’явилися україномовні праці з економіки Н. Навроцького, О. Подолинського, О. Терлецького, у яких поряд з автохтонними термінами в науковому обігу закріпилися іншомовні (оренда, конкуренція, контракт та ін.), вийшов у світ «Німецько-український словник юридично-політичної термінології» (Відень, 1851), де зафіксовані й податкові терміни (видаток, зиск, мито тощо). Вагомий внесок у систематизацію української наукової термінології зробили культурно-освітня організація «Просвіта», НТШ (Львів), культурно-освітні товариства Східної України. Новою віхою в розбудові української наукової термінології стало створення Інституту української наукової мови ВУАН, основним завданням якого було скеровування процесу розвитку української наукової мови, розроблення різногалузевої термінології, створення галузевих словників. У 20-ті рр. XX ст. побачили світ «Російсько-український словник банкового діловодства» за редакцією В. Орловського та І. Шелудька, «Словник економічної термінології» Г. Кривченка та В. Ігнатовича, у яких значною мірою відбито податкову термінологіяю. Подальший розвиток системи оподаткування й української податкової термінології відбувався під впливом російської мови.

Шостий етап у розвитку податкової термінології пов'язаний, з одного боку, з повоєнною розбудовою народного господарства та запровадженням нових видів оподаткування (прибутковий податок з колгоспників, збір з оборотів торговельних підприємств з реалізації населенню предметів особистого користування та домашнього вжитку, одноразовий збір на забезпечення родин червоноармійців, місцевий збір на дитяче харчування, податок з публічних видовищ та розваг та ін.), а з іншого – набуттям Україною статусу незалежності, створенням власної державної податкової служби та її підрозділів, що спонукало до систематизації та унормування податкової термінології. У цьому процесі значну роль відіграли галузеві словники, довідники, навчальні посібники, серед яких: словник-довідник «Маркетинг, ринок, фінанси» (1992), «Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки» (1994), «Економічний словник-довідник» за редакцією С.В. Мочерного (1995), довідник «Все про податки» М.Я. Азарова, В.Д.Кольги, В.А. Онищенка (2000), навчальний посібник «Податки: словник-довідник» Б.А. Карпінського, Н.С. Залуцької, О.Б. Карпінської, у яких систематизовано основні види податків, зборів та платежів і терміни на їх позначення.

Для початку XX ст. характерне значне поповнення УПТ запозиченими термінами (боніфікація – ‘повернення податків, стягнених за товари, що вивозять за кордон, з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на світовому ринку’, люстрація – ‘визначення доходу з нерухомого майна’ та ін.); поступове вилучення з мови російських кальок та заміна їх словами, які відповідають лексичним нормам сучасної української мови (продрозверстка – продрозкладка, податок подоходний – податок прибутковий); активне поширення багатокомпонентних термінів-словосполучень одиниць (прогресія шкали податкових ставок проста (ступінчаста), збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства та ін.).

Отже, формування української терміносистеми податкової сфери відбувалося здебільшого на власнемовній основі.

У третьому розділі “Лексико-семантичні відношення в українській податковій термінології” проаналізовано специфіку лексико-семантичних явищ, притаманних термінології оподаткування як однієї з підсистем літературної мови.

Розділ відповідно об’єднав сім підрозділів, у межах яких досліджено особливості вияву синонімії, антонімії, полісемії, семантичного переосмислення лексем, метонімії та омонімії.

“Слова та їхні значення живуть не окремим одне від одного життям, а поєднуються незалежно від нашої свідомості в різні групи, підставою для такого групування є схожість або пряма протилежнісь за основним значенням” (М.М. Покровський)

Наявність синонімічних рядів у терміносистемі податкової сфери є наслідком постійного суспільно-політичного й економічного розвитку суспільства. Терміни на позначення нового поняття перебувають у синонімічних відношеннях на різних етапах розвитку терміносистеми, що зумовлено 1) появою нових слів на позначення одного й того самого поняття: дари – поклони – данина – корми – оброк – податок; 2) паралельним функціонуванням застарілих і нових назв. Із XIV ст. на позначення грошових і натуральних зборів з тяглих людей у податковій термінології закріпився термін податок, паралельно з яким у мові ще деякий час паралельно функціонували синонімічні назви: оброк – данина – побори; 3) паралельним уживанням запозиченого й автохтонного термінів на позначення того самого поняття: чинш (лат.) – податок (регулярна плата феодалові за користування державними або поміщицькими землями), дякло (лит.) – илишь (молд.) – житщина (види зернової данини); 4) потребою мовної економії, яка породжує синонімію різних структурних рівнів: адміністративні ресурси – адмінресурси, економічний прибуток– економприбуток, державний бюджет – держбюджет, фінансовий контроль – фінконторль, податкова система – податки, система оподаткування – оподаткування, валовий внутрішній продукт – ВВП, податок на додану вартість – ПДВ.

У досліджуваній терміносистемі наявність синонімів спостережено у таких тематичних групах: а) номінації на позначення видів податку: податок – плата, збір, очкове, мостове, пасічне, побір, оброк, данина, чинш, акциз; б) номінації на позначення процесу оподаткування: оподаткування – хавтурування, стягування, збирання; в) назви осіб, які є об’єктом оподатковування: фізична особа – лях, данникъ, слоуга, чєловекъ отчизныи, чєловекъ похожии, человекъ старыи, человекъ тяглыи, потужник; г) назви осіб – платників податків: платник – посошанинъ, даньникъ, чиншій (чиншовик); д) назви осіб, які стягують податки: податківець – поборца, даньщикъ, поплuжьникъ, десятинникъ, посадникъ.

Одним із виявів системних відношень в УПТ є протиставлення лексичних значень її складників. В основі виділення антонімів лежить ознака семантичної поляризації, що діє в межах одного семантичного поля. Осмислення семантичної протилежності допомагає точніше визначити зміст понять. На семантичному рівні виділяють антоніми: контрарні (градуальні), які, крім наявності двох діаметрально протилежних (за мірою або ступенем вияву) видових понять певного родового поняття, передбачають існування між ними середнього члена – мезоніма, від якого у протилежних напрямках поширюється градуальна (ступінчаста) характеристика явища, дії, ознаки: низька ставка податку і висока ставка податку із мезонімом помірна ставка податку; податок прогресивний і податок регресивний із мезонімом податок пропорційний; повне погашення податкового боргу і неповне погашення податкового боргу із мезонімом часткове погашення податкового боргу, комплементарні, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття без наявності проміжних ланок: доходи – видатки, дефіцит – профіцит (бюджету) і векторні, що позначають виключно дві протилежно спрямовані або взаємно зворотні дії, явища, ознаки, відношення: платник податків – збирач податків, податок з продажу – податок з купівлі, виплати податків – надходження податків.

Для української податкової термінології крім лексичної притаманна афіксальна антонімія, яка, на відміну від лексичної, характеризується неповним розходженням своїх значень. Зокрема префікси: перед- і після-,  про- і ре-, не- (передплата – післяплата, прогресивний – регресивний податок, платоспроможність – неплатоспроможність) вказують на протилежність понять.

Однією з основних ознак терміна є моносемічність, проте це явище більш бажане, ніж реальне. Для української терміносистеми оподаткування на всіх етапах її розвитку, характерне явище полісемії – наявності у семантичній структурі терміна двох і більше значень, тобто віднесеність його до кількох об’єктів позначення. За характером розвитку значень у середині слова О.О. Тараненко виділяє ланцюжкову полісемію, за якої кожне наступне значення виникає на основі найближчого попереднього, менш поширену радіальну, за якої всі похідні (непрямі) значення походять безпосередньо від одного основного (прямого), комбіновану (ланцюжково-радіальну), які характерні й для аналізованої терміносистеми. Підставою для розвитку полісемії є рухомість структури мовного знака, внаслідок чого він набуває нового змісту. Між значеннями полісемічного терміна існують певні семантичні зв’язки, які виникають унаслідок дії різних семантичних процесів – метафори, метонімії тощо, що зумовлює виникнення вторинної номінації, яка є основою лексико-семантичного способу творення слів.

Семантичне термінотворення пов’язане з появою нового лексико-семантичного варіанта у загальновживаного слова, що веде до збільшення системно організованих у семантичному плані, регулярних за своєю суттю спеціальних найменувань. Активність семантичного способу термінотворення простежується на всіх етапах формування податкової лексики, особливо на позначення різних видів податей, повинностей. Шляхом метонімічних перенесень на основі загальновживаних слів утворилися терміни: десятина (обов’язкова сплата десятої частини доходів) від десятина (стара одиниця земельної площі, яка дорівнює 1,09 га), рогове (рогате) (податок від кількості голів худоби у господарстві) ← рогове (від ріг – кістковий наріст на голові в худоби), аналогічно: житщина (податок від збіжжя), пасічне (податок, який сплачували медом, воском), вымелокь (плата за перемелювання зерна) та ін.

Визнаючи омонімію логічним продовженням полісемії, зазначимо, що подібність омонімії до багатозначності є лише зовнішнім вираженням. Багатозначні слова мають два і більше різних значень, які, на відміну від омонімів, мають зв’язок з первинним значенням. Омоніми ж (за О.С. Ахмановою) – це зовнішній збіг за звуковою оболонкою двох або більше слів, наприклад: скальп¹ – ‘у деяких племен – знята з голови переможеного ворога шкіра з волоссям’, скальп² – ‘спекуляція з невеликим прибутком’.

У досліджуваній терміносистемі виявлено міжсистемні та міжфункціонально-стильові омонімічні ряди, внутрішньосистемної омонімії, яка спричинила б непорозуміння під час комунікацій, в УПТ не виявлено.

Лексико-семантичні відношення досліджуваної терміносистеми пов’язані із загальнолітературною мовою у тих межах, які не порушують семантичної визначеності терміна.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, сформульовано основні теоретичні та практичні здобутки.

1. Сучасна українська податкова термінологія є цілісною системою ієрархічно організованих мовних одиниць, здатних забезпечити номінативними засобами поняттєву базу оподаткування. Системну організацію сучасної УПТ, яка полягає у наявності певним чином упорядкованих угруповань, що характеризуються внутрішньою організацією, забезпечують лексико-семантичні відношення між термінами: синонімія, антонімія, полісемія та омонімія.

2.  Розвиток системи оподаткування та її номінативного апарату відбувався в контексті суміжних галузей знань: економіки, фінансів, юриспруденції тощо.

3. Зародження терміносистеми пов’язане з першими натуральними поборами на теренах Київської Русі. Кожен подальший етап розвитку податкової терміносистеми поповнювався як новими видами оподаткування, так і термінами на їх позначення: завоювання Київської Русі Золотою Ордою відбилося входженням у мову термінів на позначення нових видів плат і повинностей тюркського походження, які отримали узагальнену назву ‘татарщина’; із XІV ст. на позначення грошових і натуральних поборів з тяглих людей в українській мові закріпився термін ‘податок’, який став ключовим терміном сучасної сфери оподаткування. Унаслідок спеціалізації загальновживаної лексики УПТ поповнювалася термінами, мотиваційною основою яких були об’єкти оподаткування; перебування українських земель під владою Великого Литовського князівства позначилося поповненням УПТ новими іншомовними термінами, які проникли до української мови здебільшого з литовської та польської.

4. Українську податкову термінологію на основі предметно семантичної близькості слів структуровано за 12 тематичними групами, кожна з яких об’єднує терміни за певними семантичними ознаками (процесами, кількісними показниками, видом діяльності тощо.)

5. Українська податкова термінологія є складною динамічною системою з чітко визначеними межами в лексичній системі української мови. Відмінна риса системності аналізованої термінології (на відміну від загальновживаної мови) виразно простежується на рівні поняттєвої бази термінів, що залежить від ступеня наукового пізнання та осмислення явищ об’єктивної дійсності.

6. Українські податкові терміни за походженням, структурними особливостями – гетерогенні. Характерною особливістю УПТ, яка сформувалася впродовж багатьох століть, визначено наявність в її основі здебільшого питомої загальнонародної термінолексики. Торговельні контакти України з іншими державами спричинили проникнення в УПТ іншомовних спеціальних номінацій.

7. Українська податкова термінологія послуговується словотвірними моделями загальновживаної мови, серед яких: осново- та словоскладання (композиції). Особливістю термінів-композитів є семантична єдність, об’єднання в одному слові по кілька основ дає можливість точно характеризувати об’єкти, процеси, явища за кількома ознаками; синтаксичний спосіб, яким утворено терміни-словосполучення Для них характерна системність, наявність дефініцій, тенденція до моносемічності в межах свого термінологічного поля. За структурою податкові терміни-словосполучення діляться на дво- та багатокомпонентні, до їхнього складу входить дві та більше стилістично нейтральних і спеціальних повнозначних лексичних одиниць; лексико-семантичний спосіб, який полягає у вторинному використанні вже наявних лексичних одиниць для найменування нових понять. Джерелом утворення вторинних найменувань виступають загальновживані лексеми та терміни інших галузей знань. Для семантичної деривації в УПТ характерні метонімічні перенесення, за яких нове значення у слова з’являється під впливом асоціативних зв’язків між старим і новими поняттями, зазвичай на підставі їхньої суміжності. На сучасному етапі синтаксичний спосіб творення нових податкових лексем виявився найпродуктивнішим.

8.  Українській податковій терміносистемі властиві загальномовні лексико-семантичні відношення. На відміну від загальновживаної мови в термінології вони породжуються не внутрішніми, а зовнішніми щодо мови причинами – особливостями формування певної сфери знань. Термінологія позбавлена можливості утворення значень шляхом метафоричних перенесень, їй більш притаманний розвиток на основі метонімії. Найпоширенішим явищем в УПТ є синонімія, яка супроводжує її на всіх етапах становлення. Основою виділення антонімів є поляризація, яка діє в межах спільного семантичного поля. У досліджуваній терміносистемі антонімія реалізована двома типами: лексичним та словотвірним. Антонімія перебуває у тісних зв’язках із синонімією, оскільки є проявом семантичного протиставлення мовних одиниць, забезпечуючи повну симетричність і системність терміносистеми. Полісемія в податковій термінології, зумовлена особливостями семантичної мотивації між прямим та похідними значеннями лексем. За характером розвитку значень слова виділяється три типи: ланцюжковий, радіальний і комбінований (ланцюжково-радіальний). Унаслідок випадкового збігу слів за зовнішньою оболонкою в досліджуваній терміносистемі виявлено зовнішню- та міжсистемну омонімію.

Отже, проведений аналіз розвитку, функціонування та структури української податкової термінології дає можливість стверджувати, що більшість її термінів успадкована з глибокої давнини, що постали на автохтонній основі.

Додаток містить перелік досліджуваних у роботі податкових термінів, розміщених в алфавітному порядку.