ОНОМАСІОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ΄ЧОЛОВІК΄ У ЧЕСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ : Ономасиологичная ПАРАДИГМА МУЖЧИНА В ЧЕШСКОМ И УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертаційної праці, визначено об’єкт і предмет, мету й завдання дослідження, теоретичне значення та практичне застосування, охарактеризовано методи й матеріал дослідження.

У першому розділі «Категорія маскулінності у філогенезі та онтогенезі» визначено статус маскулінності як гносеологічної, соціокультурної та мовної категорії. Категоризацію маскулінності розглянуто у взаємодії з категоризацією фемінінності, оскільки саме такий підхід дає змогу об’єктивно дослідити маскулінність як систему дескриптивних (описових), аскриптивних (приписуваних) та прескриптивних (бажаних) характеристик чоловіка та чоловічості, як біосоціальний конструкт, який створюється й задається суспільством як препозитивний складник у бінарній опозиції маскулінність – фемінінність. Опозицію маскулінне – фемінінне та домінування маскулінного опрацьовано в динаміці – витоки, становлення, прояви та рефлексії в концептуальній та мовній картинах світу.

Уявлення про чоловіка як складне концептуальне уявлення, що містить повсякденне знання про фізичні та фізіологічні відмінності чоловіка від жінки, сфери етичних і моральних уявлень, морально-етичних норм, сфери соціальних пріоритетів, вивчено з погляду його відображення в окремих мовах. Воно зумовлене значною мірою національними особливостями культури та ментальності народу. Дослідження культурно значущих концептуальних уявлень є поліпарадигмальним – воно неможливе без використання інформації, нагромадженої анатомією та фізіологією, антропологією, філософією, релігією, етнографією, культурологією. Механізми формування уявлень про маскулінність і фемініннсть намагалися осмислити І. Кон, М. Костомаров, Д. С. Лихачов, Н. Я. Марр, М. Я. Немировський, С. Неуманн, Л. Нідерле, Ф. Оберпфальцер (Їлек), Б. О. Рибаков, В. В. Розанов, Е. Б. Тейлор, М. І. Толстой, О. М. Трубачов, Г. Хофстеде Р. Якобсон, і ін.

Уявлення про чоловіка і чоловічість спираються на своєрідні еталони чоловічості та жіночості, що склалися внаслідок складної взаємодії багатьох чинників – біологічних, культурних (інтеркультурних, інтракультурних, інокультурних) та соціальних і формують концептуальний автопортрет чоловіка (чеха й українця) у взаємодії загальнолюдського, ареального та національного на тлі релігійної, міфопоетичної, історико-соціальнoї, соціоетнічної традиції. Важливим є в такому разі бачення чоловіка й чоловічості та тлі епохи і суспільного мислення, визначального щодо цієї епохи, адже еталонні уявлення, що пізніше трансформувалися в систему детермінант маскулінності, формувалися у зв’язку з природою, соціумом, «своїм» та «чужим», у зв’язку з типом культури та її домінантами в певну епоху. Такі типізовані уявлення виявилися елативними – вони концентрують інформацію про кращі, бажані властивості, якості чи ознаки чоловіка й суттєво позначені статевим символізмом культури як стимулом домінування чоловічості як у пізнанні світу, у соціумі та культурі, так і в мові.

Гносеологічна та соціокультурна категоризація маскулінності значною мірою вплинула на її мовну категоризацію. Соціальний конструкт чоловічих (у протиставленні до жіночих) характеристик, що їх постпатріархальне суспільство надбудувало на фізіологічною реальністю, цілком природно позначився й на мовній його об’єктивації у вигляді чоловічого домінування, чи гендерних асиметрій.

У праці здійснено спробу вирішити й упорядкувати низку термінних проблем, пов’язаних із численністю інтерпретацій понять маскулінність, маскулінізм, маскулінізація окремими дослідницькими парадигмами (фізіологією, сексологією, психологією, соціологією, лінгвістичною гендерологією): маскулінізм розуміють як синонім до вірилізм, як стереотипи та стратегії чоловічої поведінки, як синонім до патріархат та сексизм, як чоловічий шовінізм, як насильницький метод у науковому дискурсі тощо.

Одним із центральних понять антропоцентрично зорієнтованої мовознавчої терміносистеми має стати (рівноправно із фемінативом) термін маскулінізм, під яким слід розуміти мовний репрезентант категорії маскулінності – nomina nasculina tantum + nomina masculina relativa, що в номінаційному завданні стосується особи чоловічої статі. Розуміння маскулінізму (маскулізму) лише як особового іменника чоловічого роду або форми чоловічого роду, переважно nomina proffessionalia, що в секундарній функції може виступати і як фемінінний номінант (А. К. Смольська, І. І. Фекета, О.К.Безпояско, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський), тобто характеризувати особу поза вказівкою на її стать (лейтенант, інженер, доцент), унеможливлює відповідний його термінний статус у мовах із регулярністю моції, як-от: у чеській, де номінанти inženýr, docent, filolog такої здатності позбавлені. Натомість у чеській мові складники розгалуженої номінаційної системи маскулінізмів залишилися б без термінологічного визначення.

Маскулінізми як одиниці з характерною номінативною функцією містять різні за структурою номінанти, що мають розчленовану сему маскулінності на рівні денотата. Це маскулінізми генеричного значення з імплікованою семою статі (чес. člověk, tvor, osoba, укр. індивід, постать, фігура), маскулінізми агентивного значення, що передбачає деактуалізацію семи статі (чес. (як виняток) rentgenolog, rozhodčí, укр. президент, прем’єр-міністр), маскулінізми з експлікованою семою маскулінності на рівні денотата (чес. chlapec, muž, укр. чоловік, дід), маскулінізми із транспонованою семою фемінінності (чес. ženská zástěrka, marcipánová panenka, baba, укр. баба Параска, бабин смик, мамій), маскулінізми із транспонованою семою асексуальності (чес. ženidlo, paňátko, nedochůdče, укр. мурло, вайло, одоробало), маскулінізми з експлікованою семою маскулінності в історико-етимологічній інформації як складникові дефініції (чес. písmak, husita, укр. чумак, кобзар). Численною є група номінантів, у яких маскулінність детермінується певними фізичними чи фізіологічними особливостями чоловіка на відміну від жінки (чес. kleštěnec, vousáč, укр. прудивус, імпотент), певними біосоціальними параметрами (чес. paroháč, ženilek, укр. двоєженець, джигун), маскулінними детермінантами християнського обряду (чес. papež, kaplan, укр. священик, дяк), встановленими колективною свідомістю народу-носія мови обмеженнями фемінінності щодо певних професій, родів занять, дій (чес. ras, lovčí, укр. м’ясник, писець), чинниками соціально-майнового характеру (чес. obročník, zeman, укр. відкупник). Інша група маскулінізмів є результатом закріплення «колективним несвідомим» за мовним фактом імплікованої чоловічо-особової семи (чес. velbloud, vůl, укр. чобіт, кнур).

За номінаційним призначенням з-поміж маскулінізмів чітко виокремлюються дві групи: номінанти чоловіка ірреального (чес. skřítek, trpaslík, domácí had, укр. відьмак, гайовик, водяник) та номінанти чоловіка реального (чес. Čech, kluk, punčocha, plesnivý dědek, укр. європеєць, технік, пройда, старий лис). І ті, й інші маскулінізми щодо номінаційної ознаки представляють три гетерогенні групи: номінанти релятивного типу за відносною ознакою (індикативні маскулінізми чес. individuum, stvoření, chlap, укр. людина, постать, мужчина, демографічні маскулінізми чес. běloch, Rom, akademický profesor, укр. африканець, волинянин, педагог, хімік-технолог, маскулінізми за релятивною внутрішньо властивою номінатові ознакою чес. orebita, levičák, sokol, укр. демократ, олімпієць, анархіст); маскулінізми кваліфікативного типу за внутрішньою щодо особи чоловічої статі якісною ознакою (інтелектуальною, інтелектуально-емоційною, інтелектуально-емоційно-фізичною, за фізичним та фізіологічним станом (чес. klazimír, pracoun, chytač lelků, veselý tlučhuba, укр. розумак, сидень, голоштанько, горлодер, торба з соломою, чужа чужина); маскулінізми евокативного типу (власне оцінки) (чес. potěšení, poklad, sokol, slota, hnidáč, kopyto, укр. радість, голуб, нехрист, чума, чиряк, облуда). Широкий підхід до розуміння маскулінізмів як номінантів nomina masculina tantum + nomina masculina relativa на позначення буття чоловіка дозволить простежити з ономасіологічного погляду процес та результат вербалізації усіх «картинок буття» чоловіка в позамовному світі.

Маскуліноцентризм у праці розуміємо не як деспотизм маскулінності, а як глибинну культурну традицію постпатріархального суспільства, віддзеркалену мовою. Маскуліноцентричність мов у системі родо-особових номінантів є явищем об’єктивним і має спільні витоки як позамовного, так і мовного характеру. Позамовними її «каталізаторами» стали патрилінійність і патрилокальність постпатріархальних суспільств, мовними – передусім немаркованість чоловічого роду й маркованість жіночого в родовій системі. Немаркованість чоловічого роду безпосередньо корелює з ономасіологічною специфікою чоловічого родо-особового номінанта – здатністю мати первинне значення особи взагалі і вторинне значення статі (чоловічої). Здатність номінанта *čelověkъ позначати й людину взагалі, і чоловіка зокрема не суперечить етимологічним версіям (М. Фасмер, О. М. Трубачов, Е. Беркнер, К. Бругман, В. Махек, В. Блажек та ін.) – загальними концептами у них виступають провідні чоловічі атрибути рід та сила.

Домінування чоловічого роду як немаркованого складника опозиції, підсилене світоглядними чинниками, досліджено в чеській та українській мові в динаміці: опрацьовано витоки примату чоловічої форми в моційній кореляції він назв божеств (Лад (Ладо) → Лада), жіночих антропонімів (Božitěch → Božitěcha, Мирослав → Мирослава), патронімів (чес. král → králevic, královna, укр. лимар → лимаренко, лимарівна), андронімів (чес. kovář → kovářka/kovářová, укр. бондар → бондариха), прізвищевих назв до інших сфер буття чоловіка й жінки, де ця тенденція виявляє очевидну демаскулінність (чес. ministr → ministryně, filolog → filoložka, укр. учитель → учителька, читач → читачка). Проаналізовано також домінування чоловічого роду у формі множини (чес. soused, sousedka, sousedé, укр. родич, родичка, родичі), факти «шлюбної двоїни» (чес. ženiši (ženich + nevěsta), укр. батьки (батько + мати), вивчено явище маскулінізації, його рефлексії й тенденції у чеській та українській мовах.

Маскулінність як мовна категорія досліджена у взаємодії із семантичними категоріями особи і статі та граматичною категорією роду. Виявлено, що між мовним вираженням маскулінності, семантикою статі та граматичним родом не завжди встановлюються відношення тотожності – підтвердженням цьому є численні факти родо-статевих асиметрій (чес. vladyka, nemrava, kluk pitomá, zlobidlo, trdlo, укр. книгоноша, нероба, язиката Хвеська, батайло, роздайко). Відсутність спеціальних маскулінізаційних формантів пояснюється відсутністю модифікаційного значення чоловічої статі (пор. чес. bіoložka - ž. к biolog, biolog ΄odbo ík v biologii΄; укр. перукарка – ж. до перукар, перукар ΄майстер, що підстигає, фарбує волосся, робить зачіску, завивку, а також голить чоловіків΄.

Оптимальною з метою вивчення ономасіологічного аспекту маскулінізмів є їх систематизація на семантико-ідеографічних засадах, опрацьована А. С. Білоусовою та авторами Російського семантичного словника (2002). Тут класифікацію здійснено на підставі окремих словозначень, а їхнє об’єднання в поняттєво-значеннєві множини зумовлено й підказано самою мовою, її внутрішніми зв’язками та відношеннями. Цей метод дозволив систематизувати сукупності засобів вираження певного змісту в кожній мові - передкінцеві та кінцеві ланки семантико-ідеографічної параметризації. З ономасіологічного погляду важливо, що така систематизація уможливлює максимальне врахування явища «перетину класів», адже той самий маскулінізм може потрапляти за окремими ознаками до різних множин, підмножин та груп: найрізноманітніші ознаки можуть бути покладені в основу іменування конкретного номінанта й найрізноманітніші номінанти можуть бути іменовані за тією самою ознакою.

Такі підмножини маскулінізмів, що несуть на собі найбільший пізнавальний зміст та найбільше культурномовне навантаження, отримали назву ономасіологічна парадигма. У праці, таким чином, розрізнено поняття синонімічного ряду як семасіологічно зумовленого об’єднання та ономасіологічної парадигми як об’єднання маскулінізмів на ономасіологічних засадах. Ономасіологічна парадигма є системою високоінформативною: вона виявляє кількісні характеристики вербалізованості об’єкта позамовної дійсності ΄чоловік΄ у кожній з мов; дозволяє визначити систему суміщених семантичних ознак денотата (обсяг поняття), з використанням аплікативного методу уможливлює вивчення явища номінаційної лакунарності; виявляє систему позамовних сфер, що «працюють» на вербалізацію певного об’єкта. Наприклад, ономасіологічна парадигма із спільним номінаційним значенням ΄чоловік лінивий΄ у чеській мові вміщує 88 маскулінізмів і дозволяє із застосуванням дефініційного методу виявити систему суміщених семантичних ознак денотата. Це ознаки: не бажає працювати (lenoch, líná kůže, valach); нездатний, неспроможний до праці (hniložilec, nicnedělač); цурається фізичної праці, чорної роботи (běloručka, franta,); ухиляється від роботи (povaleč, smrdirobota, trubec, blatošlap, nicnedělka); працює абияк (lajdák); живе за чужий рахунок (cizopasník, parazit, příživník, darmochleb); невмілий, незграбний (flakáč, flink, lajdák, pšunda); надзвичайно повільний (poleno, polehoun, courák, louda, kláda); віддає перевагу іншому виду занять (zevloun, pecivál, světák, rozkošník); лише керує роботою інших (štváč, štvoun); свідомо марнує час (zabiječ času).

Вербалізація ліні як властивості особи взагалі та чоловіка зокрема виявляється спроектованою на елементи форми, пов’язані з деструктивною дією, зі складом характеру, поведінкою, що визначають небажання до дій, зі сферою інтересів та уподобань, із певним душевним станом, із формою та станом тіла, зі сферою чоловічих антропонімів, із предметною сферою, окремі фрагменти якої так чи інакше пов’язуються у свідомості носіїв мови з бездіяльністю. Для одних маскулінізмів ознака ΄лінивий΄ є основною, суттєвою, ознакою-властивістю (lenoch, lenivec, nicnedělka), для інших (ospalec, okouněč, chladoležka, zevel, tulák, courák, valach) – неосновною, несуттєвою, ознакою-рефлексією від основної ознаки-властивості. Оцінний компонент, що входить до понятійного змісту одних маскулінізмів (bonvivant, světák, rozkošník, labuzník), виступає складником конотації в інших (poleno, kláda). Крім того, ономасіологічна парадигма є своєрідною мовною картою типів та способів номінації у вербалізації певного фрагмента дійсності ´чоловік´ і дає підстави для висновків про їх номінаційну активність, про особливості структурних їх різновидів (аналітичних, синтетичних номінантів, лексичних, словотвірних, композитних, номінантів фразеологічного і відфразеологічного типів) у певних типах парадигм та способи самовираження номінатора.

У другому розділі «Вербалізація позамовного змісту ΄чоловік΄» номінацію як процес надання особі чоловічої статі імені розглянуто як системну взаємодію об’єктивних і суб’єктивних, мовних і позамовних складників та чинників, що мотивують і стимулюють вибір імені чоловіка. Опрацьовано шляхи об’єктивації типологічного та генетичного у формі маскулінізму як результаті процесу вербалізації. На шляху вивчення взаємовідношення об’єктивного та суб’єктивного у процесі вербалізації в єдину системну взаємодію консолідовано чотири їх вектори: номінатор ↔ номінат, номінат ↔ номінатор, суб’єкт ↔ адресат номінації, номінат ↔ номінатор ↔ номінант. Ономасіологічно зорієнтоване дослідження, що поєднує інтереси й ономасіології, і теорії номінації, виконане в контексті формул «людина у мові» й «мова в людині» – вивчення того, як «думка здійснюється у слові», неможливе без урахування препозитивного статусу суб’єкта-номінатора.

Взаємодію номінатор ↔ номінат вивчено шляхом спостереження взаємних впливів суб’єкта як базового прототипу носія мови та об’єкта, що визначається незліченною кількістю ознак й у процесі вербалізації «повертається» до номінатора різними сторонами. Номінатора схарактеризовано як поліознакову сутність – як інтелектуальну особистість, носія знань про світ і чоловіка в ньому; як культурну особистість, оскільки ці знання формуються на тлі матеріальної та духовної культури народу; як особистість соціальну: він є носієм суспільної думки про чоловіка і чоловічість, отже, його сприйняття чоловіка є соціологізованим; як особистість біологічну, як суб’єкта індивідуальних оцінок, емоцій, переживань, афектів; як носія лінгвокреативного мислення, що причетне передусім до творення мови, - здатність суб’єкта до такого типу мислення уможливлює «маніпулювання» мовними знаками з ономасіологічного погляду, мовну фіксацію асоціативно обраних ознак чоловіка як об’єкта позамовної дійсності у межах мови з її системними та асистемними виявами. Таке мислення може у кожній мові по-особливому членувати світ. Вибір ознаки іменування, своєю чергою, відображається на способі позначення.

Взаємодію номінат → номінатор пов’язано із процесом оцінювання номінатором номіната та оцінкою як його результатом з урахуванням дихотомії «раціональне» – «емоційне». Спостережено, що номінанти індикативного та номінаційно-інформативного типів зорієнтовані на раціоналістичні, тривіальні детермінанти, тому оцінювання тут логічно визначити як нормативно-буттєве: чоловік має відповідати вимогам до людини розумної, ототожнюватися за ознакою статі, віком, родинним статусом, демографічними характеристиками, належати до певної професії чи роду занять, бути зорієнтованим у соціумі (lidská bytost,  muž, starší muž, ženatý člověk, manžel, tatínek, Čech, Plzeňan, vyučující angličtinu, opravář obuvi, materialista, panslavista). Ставлення номінатора до номіната визначено як аналітичне.

Ціннісне оцінювання об’єкта спирається на зв’язок між ціннісною орієнтацією номінатора та номінатом – це суспільна думка певного соціуму про хороше та погане (lidumil ΄Dobročinný člověk; dobrodinec, filantrop΄ → людина має любити ближнього, бути доброчинною → становить цінність для суспільства → добре). Таке оцінювання типове у маскулінізмах за характерною об’єктивною ознакою. Ставлення номінатора до номіната визначено як аксіологічне.

Емотивне оцінювання виявляється в маскулінізмах за характерною суб’єктивною ознакою і є двовершинним – виражає емоційну реакцію номінатора на те, що вже аксіологічно оцінене (В. М. Телія). Так, маскулінізм pimprle можна представити як систему таких етапів оцінювання: номінатор вважає, що номінат Х надзвичайно малий на зріст, жалюгідний і недолугий (і це погано: відповідно до норми-еталону зовнішності чоловік має бути високим, статним), а, крім того, поганим є те, що він виглядає так, начебто він є pimprle (pimprle в чеському ляльковому театрі – це комічна чоловіча фігурка-маріонетка, попередник Kašpárka); номінант pimprle має значення середнього роду з питомою семантикою недорослості, несамостійності, і це викликає в номінатора осуд, зневажливу емоційну реакцію на таку властивість особи чоловічої статі. Ставлення номінатора до номіната зумовлене і суспільною думкою, і емоційною реакцією на позначуване.

Афективне оцінювання безпосередньо пов’язане із суб’єктивною сферою вираження номінатором суто емоційного чи афективного почуття-ставлення чи почуття-враження під впливом номіната. Форма номінанта максимально зорієнтована на відповідну реакцію на неї з боку номіната (sluničko, poklad, potěšení, boží hovado, korunovaný osel). Ставлення номінатора до номіната емоційно чи афективно зумовлене.

Спостерігається взаємодія процесу й результату впливу номіната на номінтора. Оцінювання як процес фокусується на оцінці того чи іншого прояву чоловіка в об’єктивному світі як відсуб’єктно зорієнтованому його результаті. Оскільки нульова оцінка є в системі іменувань чоловіка неактуальною, за точку відліку прийнято визначену лінгвокультурною спільнотою норму як серединну точку шкали, що відображає суспільно усталені уявлення про буття об’єкта, про хороше й погане і про їх вияви понад та нижче за норму – світоглядну систему детермінант маскулінності як еталон буття чоловіка в позамовному світі.

Раціональна оцінка у сфері іменувань чоловіка виявляє два гетерогенні типи: з одного боку, це нормативно-буттєва оцінка (myslící bytost, osoba mužského pohlaví, manžel, chlapec, otec, strýc, člověk bez jména, cizinec, počítačový inženýr, velvyslanec, armádní generál), з іншого – ціннісно-буттєва (dobrodinec, pracoun, lenoch, oráč, asketa, ortodox, bojovník, fanoušek, estetik). Номінанти обох типів апелюють до сфери раціонального, але мають різне підґрунтя (буттєва норма – аксіологічно ціннісна норма). Емоційне оцінювання як сутність біологічна завершується емоційною оцінкою як реакцією номінатора з приводу іменованого (krysa, rozhledna, ženatý vrabec, d ohryz). Афективна оцінка стає своєрідним тлом, на якому номінатор фіксує чуттєву, афективну (пейоративну, зневажливу, чи майоративну, схвальну) емоційну реакцію на номінат (zlato, sluníčko, potěšení ↔ dobytek, hajzl, strup). Такий погляд на оцінки максимально відтворює всі їх типи, що супроводжують процес надання імені чоловікові, і сприяє з’ясуванню впливів особистості номінатора на процес вербалізації.

Особливо значущим для ономасіологічно зорієнтованого дослідження процесу вербалізації позамовного буття чоловіка вважаємо врахування впливу імені на номіната, що перетворюється на адресат. Взаємодія суб’єкт ↔ адресат номінації головно позначена цим впливом, що й мотивує вихід у прагматику. Форма маскулінізму в такому розумінні стає інструментом ілокуції, зорієнтованим на перлокутивний ефект – бажану реакцію у відповідь з огляду на метафору дзеркала. На номіната-чоловіка проектується два види прагматичної інформації: судження-оцінка з індикативною та інформативною метою й оцінка-почуття-ставлення чи почуття-переживання з ілокутивно-перлокутивною метою завдяки оцінному сприйняттю форми змісту, що є типовим у певній лінгвокультурній спільноті. Форму маскулінізму доцільно розглядати як прецедентний феномен.

Взаємодію номінатора й номіната вивчено у площині співвідношення позитивної та негативної оцінності маскулінізмів. Логічно норма як позитивний край оцінної шкали відліку оцінок мала б переважати кількісно, фактично ж негативно конотовані поля більш потужні. Досліджені системи маскулінізмів кваліфікативного, емоційно-оцінного та афективно-оцінного типів засвідчують факт очевидної переваги негативу над позитивом у мовному образі чоловіка. Утім мова, за В. М. Телією, є зразком «розумної системи»: тут усе повинно мати свою логіку у використанні потенційних можливостей системи та структури мови з урахуванням прагматичної інтенції імені, свою доцільність. У праці спостережено, що лише частина негативно оцінних маскулінізмів має вмотивоване пояснення: підготовленими історичною ситуацією є маскулінізми чес. barbar, tatar, ašant, укр. варвар, вандал, відтінок зневаги в семантиці деяких маскулінізмів зумовлений суспільним ставленням до професії чи роду занять (чес. konědra, prasák, slamotrus, укр. кат, гречкосій, ціпов’яз) або має соціальне підґрунтя (чес. sluha, lokaj, holomek, укр. панок, панич, пан). Частина зооморфних та фітоморфних метафор належать до метафори-правди, що спирається на небезпечність, некорисність, шкідливість об’єкта порівняння в баченні людини (šakal, trubec, parazit, plevel). Однак усі подібні маскулінізми в такий спосіб аргументувати важко. Водночас погляд на мову як «розумну систему» передбачає якесь пояснення тотального номінаційного негативу.

Таким поясненням є дзеркальна метафора: у мовному дзеркалі зображення подвоюється, і тільки коли в ньому виникає образ іншого, не-Я, починається плідне становлення Я. Негативно конотовані маскулінізми є, за нашим переконанням, номінантами-пересторогами, спонуканням до катарсису, самоочищення. Подивись на себе моїми очима, переживи, відчуй мою оцінку, емоції, змінися на краще – саме в цьому полягає сенс «ілокутивного самовбивства» номінатора, який оцінює не лише об’єкт, але й форму, придатну для його вербалізації, фактично іменуючи самого себе: людина, називаючи себе ослом, глевтяком, пацюком, довбешкою, слизнем, по суті, займається самовикриттям.

Взаємодію номінат ↔ номінатор ↔ номінант вивчено з урахуванням прагматичної орієнтації мотиваційного рівня, особливо значущого з ономасіологічного погляду, – вербалізація номіната неможлива без усвідомлення номінатором якісної своєрідності об’єкта, що отримує ім’я, шляхом виділення певної кількості ознак та пошуку форми, прийнятної для реалізації прагматичної інтенції іменування. Ознака може вербалізуватися безпосередньо, через збіг мотивувальної та мотивованої ознаки (як у прямих номінантах на зразок Pražan ΄Obyvatel Prahy΄; manýrista hanl. ΄Umělec tvořící n. reprodukující šablonovitým způsobem, šablonovitě, manýrou΄; drzoun ob., hanl. ΄Drzý člověk, drzák΄) та опосередковано (тоді мотивувальна ознака виражена формою змісту іншого номінанта, для якого вона є типовою (cvoček ΄Krátký hřebíček s širší a kulatou hlavičkou΄ → ob., expr. ΄Malý člověk΄; ataman ΄Volený náčelník kozáckého oddílu΄ → přen. ΄Vůdce, velitel΄).

Ім’я, дане чоловікові, не повністю довільне щодо певної мови, щодо об’єкта іменування і щодо самого номінатора, адже це результат його лінгвокреативного мислення, колективних та індивідуальних оцінок. Процес вербалізації фрагмента позамовної дійсності ΄чоловік΄ є виявом складної взаємодії суб’єктивного та об’єктивного, а силою, що організує увесь цей процес, виступає суб’єкт-номінатор як прототип носія повсякденної свідомості та носія мови, як інтерпретатор уявлень про об’єкт через пошук еталона. Еталонні детермінанти чоловічості номінатор проектує на буттєві, ціннісні, афективні оцінки відповідно до номінаційного завдання та прагматичної інтенції іменування.

У розділі розглянуто систему чинників, що мотивують вибір імені, та опрацьовано загальну модель мотиваційного аналізу. Вихідною тезою тут стала думка про те, що пізнання має апперцептивний характер: кожне нове явище номінатором уміщується до уже пізнаного через пошуки подібного (інтеграція) та відмінного (диференціація). Отримання номінатом імені є процесом переходу від невербального мисленнєвого коду до вербального. Дослідники проблем співвідношення свідомості та мислення вважають, що в невербальному мисленнєвому коді формуються так звані узагальнення без номінації – протопоняття як прообрази понять і що за допомогою уявлень, які спираються на різні реакції на об’єкт іменування, закорінені в раціональному чи емоційному, можна простежити певні закономірні зв’язки між явищами, доступні нашому спостереженню. На цьому етапі, понятійно-вербальному, чи логічному, провідною є інтеграція, чи ототожнення. У концепції дослідження пізнаване, що передусім ідентифікується із класом об’єктів уже пізнаних, проектується на певні сфери ототожнення – так звані протомотиваційні сфери, що сприймаються номінатором як умістища відповідного позамовного змісту і містять у максимальному наближенні «потрібні» інтегральні ознаки.

У праці спостережено взаємодію об’єкт – суб’єкт – протомотиваційна сфера, основу якої складають онтологічні асоціації, - вони відображають певні об’єктивні принципи, що лежать в основі групування елементів. Звернення від ідей до класів об’єктів, що ці ідеї уособлюють, здатне зорієнтувати номінатора у виборі імені. Далі протомотиваційні сфери (неантропні ознакові, предметні, антропоконструктивні, антропні тощо) розгортаються у протомотиваційні моделі – горизонтальні ряди однотипних в онтологічному плані формул, що завершуються іменем, форма якого потенційно придатна для  використання номінатором у новій для неї функції називання. Засобом процесу мотивації вибору тієї чи іншої форми виступає ВФ як пучок асоціацій (О. С. Снітко), яка є не лише ідеєю імені, змістовим засобом структурації мовних одиниць, але й гносеологічною сутністю, закономірним процесом у пізнанні тієї чи іншої реалії. Таким чином, номінаційний акт – це проекція пучка онтологічних асоціацій (ознак позначуваного, виділених номінатором, зорієнтованих на протомотиваційні сфери) на ВФ потенційно придатного для іменування номінанта (мотиватора). ВФ як пучок асоціацій поєднує дві стадії акту номінації – довербальну, що супроводжує ідеальний образ предмета, та вербальну, що завершується вибором імені.

Так, ономасіологічні парадигми маскулінізмів за ознакою нетверезості – ΄п’яниця΄ у чеській та українській мовах виявляються зорієнтованими на переважно спільні протомотиваційні сфери, однак протомотиваційні моделі, визначальні на шляху вибору конкретної форми маскулінізму, виявляють як спільне, так і відмінне:

Антропна ознакова сфера:

чоловік – дія ΄пити (алкогольні напої)΄, ΄надміру пити΄, ΄допивати «до дна»΄ (чес. dopiján, chlastak, mazák, ochlasta, ožera, užiravec, укр. випивака, запилка, питець, пияк, пиворіз);

чоловік – дія ΄напиватися΄ (чес. ožera, užiravec, укр. опилка);

чоловік – дія ΄пропивати΄ (укр. пропияк);

чоловік – дія ΄полюбляти΄ • об’єктно зорієнтована (чес. pivomil, vinomil); • локально зорієнтована (чес. hospodomil);

чоловік – дія ΄шукати΄ (чес. hleditruňk);

чоловік – стан постійного алкогольного сп’яніння (чес. opilka, opilec, ochmela, укр. п’яндига, п’янчуга);

чоловік – дія, що супроводжує стан алкогольного сп’яніння •΄бризкати, обливатися΄ (чес. obrynda); • ΄говорити нерозбірливо΄ (чес. bumbal, bumbalek).

Антропна предметна сфера:

чоловік – чоловік за ступенем спорідненості та свояцтва (чес. bratr z mokré čtvrti, mokrý bratr);

чоловік - чоловік, близький за ознакою особистісних чи професійних стосунків (чес. kamarád, hoch, tovaryš z mokré čtvrti, pivní skaut);

чоловік – чоловік за родом занять (укр. ярига, ярижка);

чоловік – чоловічий антропонім (чес. dopilkuba (компонент kuba є гіпокористичною формою імені Jakub).

Неантропна ознакова сфера:

чоловік – ознака ΄мокрий΄ (чес. močhuba, bratr (kamarád, hoch, tovaryš) z mokré čtvrti (z mokrého pole), příslušník mokrého cechu).

Неантропна предметна сфера:

чоловік – назва алкоголю (чес. alkoholik, kořala, pivodus, vinomol, hleditruňk, укр. пиворіз);

чоловік – назва посуду, з якого алкоголь п’ють (чес. korbel, korhela);

чоловік – назва шинку, де наливають (чес. butykář (putykář), hospodář, hospodomil, krčemník).

Орієнтація номінатора на протомотиваційні сфери та протомотиваційні моделі у процесі вибору імені чоловіка дозволила увести поняття мотиваційної структури номінанта, яка залучатиме маскулінізм до певної ономасіологічної категорії. Мотиваційну структуру маскулінізму, за концепцією дослідження, формують 8 складників: номінатор, зміст поняття – цілісна система уявлень про чоловіка і чоловічість у певній національно-культурно-мовній спільноті, номінат (мотиват) – особа чоловічої статі у різних її проявах та зв’язках; номінаційна ознака (мотив) – одна або кілька провідних в акті номінації ознак, яким властива найбільша діагностична сила; протомотиваційні структури (протомотиваційні сфери та протомотиваційні моделі) – системи формул онтологічного плану, що потенційно «направляють» номінатора у виборі імені; мотиватор з його ВФ як пучком асоціацій, що виявляються у межах протомотиваційних моделей і стають потенційними засобами мотивації. Мотиватор, чи форма змісту, потенційно прийнятна для вербалізації саме цього фрагмента дійсності, визначається звичністю, зрозумілістю для носіїв певної мови або символічністю, стереотипністю, яка передбачає аксіологічний аспект уявлень (еталон позитивних чи негативних властивостей); асоціативна мотивувальна ознака (мотивант) – ознака чи кілька ознак об’єкта, які знайшли свої вербальне підтвердження в системі ознак, що потенційно містяться в мотиваторі; ім’я (маскулінізм). Мотиваційна структура номінанта як структура ментальна розгортається на тлі всієї системи детермінант маскулінності як фрагмента концептуальної картини світу номінатора й завершується вибором імені.

Система детермінант маскулінності сформувалася в культурі і визначається культурою: з одного боку, чоловік є архетипом будь-якої культури, з іншого – вербалізація позамовного змісту ΄чоловік΄ здійснюється номінатором як лінгвокультурною особистістю. У праці вивчено культурні впливи та вирізнено роль культурних чинників як стимулів вибору імені чоловіка.

Розуміння форми маскулінізму як сутності антропоцентричної дозволило увести поняття культурної значущості форми (культурно-цивілізаційної та знаково-культурної). Спостережено зв’язок типів номінації з культурною значущістю форми та факти нашарування культурної інформації у формі маскулінізму. Культурно-цивілізаційна значущість взаємодіє з релятивним типом номінації. Їй властивий такий репертуар кореляцій: чоловік ← людина як представник світу живих об’єктів, чоловік ← чоловік як істота соціальна, чоловік ← чоловік як істота інтелектуальна; знаково-культурна значущість форми взаємодіє з кваліфікативними номінантами чоловіка та номінантами-власне оцінками в кореляціях з просторовим, предметним, антропним та зоо-біоморфним культурними кодами через співвідношення свій – чужий, чоловік ← не-людина, чоловік ← людина.

У праці приділено увагу розрізненню й шляхам об’єктивації національного та культурного у формі мовного знака. Теза В. Гумбольдта про те, що в кожній мові закладено самобутнє світобачення і що різні мови – це не просто різні оболонки загальнолюдської свідомості, а різні бачення світу, зумовлює увагу до проблем співвідношення генетичного та типологічного у формі маскулінізму. Представлений у праці підхід до цих явищ спирається на доцільність розділення національного і культурного у формі маскулінізму та шкалу культурних і національних маркерів.

Третій розділ «Ономасіологічна параметризація номінаційної макросистеми ΄чоловік΄» присвячено мотиваційному аналізові систем маскулінізмів різних типів (релятивного, кваліфікативного та маскулінізмів-оцінок) з урахуванням системи суттєвих в іменуванні параметрів, як-от: номінаційне завдання та прагматична інтенція. У кожному типі парадигм із використанням дефініційного методу і фрагментів компонентного аналізу визначено систему суміщених значень маскулінізмів. Шляхом виявлення протомотиваційних сфер і протомотиваційних моделей із використанням методики компонентного синтезу систематизовано мотиватори, прийнятні для вербалізації позамовного змісту ΄чоловік΄. У кожній із парадигм окремо аналізувалися засоби і способи експлікації маскулінності та номінаційна взаємодія маскулінізмів з фемінативами.

У сфері релятивної номінації виокремлено маскулінізми індикативного, номінаційно-інформативного типів та маскулінізми за характерною ознакою. Перший тип ономасіологічних парадигм індикативного типу вирізняється номінаційним завданням номінатора – ідентифікувати чоловіка як представника класу об’єктів позамовного світу (чоловік як людина взагалі; чоловік як особа чоловічої статі; чоловік як носій загальних рис чоловічості) та прагматичною інтенцією – повідомити судження про чоловіка і його прояви відповідно до стану буття речей. Досліджено ономасіологічні парадигми маскулінізмів nomina masculina sapiens generica, nomina masculina tantum та індикативно-оцінні маскулінізми із загальним номінаційним значенням ΄чоловік як носій загальних рис чоловічості΄. Спостережено, що вибір номінатором форм із можливих фрагментів протомотиваційних структур, потенційно придатних для іменування чоловіка з огляду на систему нормативно-буттєвих детермінант маскулінності, зосереджується навколо загальних імен живої природи взагалі (чес. boží tvor, živá bytost, укр. істота, створіння, жива душа) та родових номінантів masculina tantum (чес. děd, chlapec, mládec, muž, strýc, укр. легінь, мужчина, отрок, старий парубок). У першому випадку виявлено нетиповий для ідентифікації опосередкований зв’язок із світом об’єктів, у другому – типовий прямий зв’язок зі світом маскулінних об’єктів на шляху ідентифікації чоловіка на відміну від жінки через активізацію переважно зовнішніх (фізичних і фізіологічних) його ознак.

Маскулінізмам номінаційно-інформативного типу, як показав аналіз ономасіологічних парадигм маскулінізмів за належністю до планети, континенту; за расовою належністю та зовнішніми расовими ознаками; за належністю до території проживання, місцевості; за ознакою професійного ремесла, властива найвища міра формальної експлікації маскулінності та досить чіткі закономірності у виборі імені: оскільки в основу іменування номінатором покладені об’єктивні зовнішні та суттєві ознаки щодо номінаційної ідентифікації особи за належністю до континенту (чес. Evropan, Asiat, укр. австралієць, землянин), до певної раси (чес. běloch, če okožec, укр. жовтошкірий, кольоровий), місцевості, регіону (чес. podhorák, osadník, укр. острів’янин, степовик), професійної групи (чес. bečář, plotnář, výrobce rakví, укр. бляхар, пічник, пушкар), то зона сигніфікативного варіювання тут звужується до мінімуму ідентифікаційних ознак, а самі ці ознаки чітко орієнтуються на відповідні сфери вербального ототожнення – назви рас, національностей, місць проживання, професій, родів занять, соціальних статусів тощо. Форма тут транспонується безпосередньо, шляхом прямої номінації. В обох названих типах маскулінізмів ознака, покладена в основу іменування, є зовнішньою щодо об’єкта.

Маскулінізми за характерною ознакою вирізняються передусім тим, що номінаційна ознака тут є внутрішньо властивою номінатові-чоловіку (вродженою чи набутою). Вербалізація в такому разі зорієнтована на інший тип оцінки – не нормативно-буттєву, як у попередніх типах, а нормативно-ціннісну – номінатор виступає колективним суб’єктом іменування. Досліджено ономасіологічні парадигми маскулінізмів за характерною кількісною ознакою (маскулінізми за ознакою надмірної вродженої властивості зовнішності), за характерною кількісно-якісною ознакою (маскулінізми за соціально-економічним статусом, за стосунком до засобів існування, власності), за характерною якісною ознакою (маскулінізми за ставленням до релігійних норм). Спостережено, що зміна прагматичної інтенції – висловити судження про наявність-відсутність суспільно бажаних чи небажаних характерних ознак – зумовлює очевидну перевагу безпосередньої транспозиції імен цих ознак у форму номінанта – актуальними виявляються не асоціації між номінантом та іншими об’єктами дійсності на основі приписування йому ознак, а чітке й раціональне виокремлення об’єктивно властивих особі чоловічої статі ознак, релевантних у номінаційному акті. Окрім того, вибір форми номінанта часто сягає власне «чоловічих» протомотиваційних сфер, пов’язаних із фізичними, фізіологічними, статусними (майновими, правовими, конфесійними тощо) проявами чоловіка на відміну від жінки (чес. bradáč, plnovous, beneficiář, prebendář, kněz, papež, укр. бородай, колос, вусач, відкупник, вотчинник, дукар, священик). В усіх названих типах ономасіологічних парадигм маскулінізмів домінує раціональне оцінне ставлення номінатора до об’єкта іменування. Саме воно визначає виразну перевагу інтелектуально-логічних семантичних асоціацій і, відповідно, узгодженість між звуком і думкою шляхом переважно безпосереднього ототожнення із світом об’єктів, що знаходить свій реальний вияв у кількісній перевазі словотвірно похідних (у тому числі й композитних) та аналітичних маскулінізмів у межах систем релятивних номінантів особи чоловічої статі.

Сфера кваліфікативної номінації особи чоловічої статі зорієнтована на інший тип оцінювання – емоційно-оцінне. Тут виокремлено ономасіологічні парадигми маскулінізмів об’єктивного та суб’єктивного емоційно-оцінного типів. Як зразок ономасіологічної парадигми об’єктивного емоційно-оцінного типу розглянуто систему маскулінізмів за ознакою якості виконуваної праці та її оцінюваними результатами із спільним номінаційним значенням ΄поганий у своїй справі΄. Зорієнтованість маскулінізмів цього типу на систему об’єктивних проявів чоловіка в позамовному світі та реакції номінатора на ці прояви приводить до того, що протомотиваційні моделі маскулінізмів переорієнтовуються на асоціативні причиново-наслідкові уявлення за суміжністю, оскільки логічна частина таких номінантів виявляється врівноваженою емоційною. У такий спосіб маскулінізми щодо мотивації тяжіють до певних чітко виражених «соціологізованих» протомотиваційних сфер із відповідним місцем чоловіка у них, які дозволяють вербально ототожнити певну ознаку, об’єктивно властиву особі чоловічої статі (чес. písalek, bačkorář, patokář, mastičkář, укр. письмак, коновал, ремісник, халтурник, богомаз).

Інший тип ономасіологічних парадигм маскулінізмів ілюструє суб’єктивне емоційне оцінювання номіната номінатором, а номінація-вибір ґрунтується на системі приписуваних номінатові творчою уявою номінатора ознак. У праці проаналізовано парадигму номінантів на позначення анти-еталону справжнього чоловіка – маскулінізми за характерною якісною ознакою ΄слобовільний, безхарактерний΄. Виявлено, що в такому типі парадигм протомотиваційні моделі спираються переважно на асоціації за подібністю, а мотиваторами імені чоловіка виступають назви предметів, дій, ознак або виразно «вищого», власне чоловічого порядку (у площині позитивної оцінності), або виразно «нижчого», не чоловічого, resp. жіночого, порядку. З метою реалізації прагматичної інтенції як ілокутивного впливу на адресата, зорієнтованого на перлокутивний ефект, мотиватори концентруються навколо максималізовано позитивної та максималізовано негативної оцінної осі. Такі мотиватори відкривають простір для метафори-правди та метафори-неправди через приписування чоловікові ознак, які у баченні номінатора є дотичними до мотиву номінації (чес. baba, babovka, bačkora, hnilička, padavka, makotřas, kašičkář, kaše, sehnoutek, sralbotka, úkropek, změkčilec, spadlá vánočka, укр. бабій, ганчірка, глевтяк, квач, лемішка, макуха, мамалига, слизняк, слинько, мотузяна душа, тютя з полив’яним носом). Специфіка оцінки маскулінізмів виразно підвищує кількість транспонованих форм через опосередковані зв’язки з об’єктивним світом.

Маскулінізми-власне оцінки - свого роду інформація про суб’єктивний світ номінатора; це одиниці, що є результатом вербалізації його емоційної та афективної реакції на номінат. Як свідчить аналіз ономасіологічної парадигми із номінаційно-емоційною орієнтацією ΄схвалення, ласка за ознакою внутрішніх або зовнішніх властивостей, якостей особи чоловічої статі΄, маскулінізми цього типу як вербальне вираження емоційних почуттів-переживань через об’єктивацію гносеологічного осмислення номіната-чоловіка, що викликає інтерес номінатора, спираються на стимул цього інтересу – об’єктивні або приписувані творчою уявою номінатора ознаки номіната загалом або ж окремі його характеристики, що спонукали до такого почуття-ставлення. У номінанті, позначеному емоційною реакцією, обов’язково присутня деяка характеристика особи чоловічої статі + емоційне переживання, враження як вияв емоційної реакції, що має об’єктивні підстави. Вибір імені тут зорієнтований не на дескрипцію, а на ілокутивну силу форми і зумовлений образним прочитанням формальної семантики транспонованого імені в новій для нього функції називання. Мотиваційна ознака вербалізується у формі прямих та опосередкованих номінантів приблизно в рівному співвідношенні: емоційна реакція номінатора на враження від особи чоловічої статі стимулюється загальним позитивним або негативним «зарядом» самої транспонованої форми. Загалом же протомотиваційні сфери зорієнтовані на цінності «вищого» або «нижчого» порядку, як маскулінні, так і загальнолюдські (чес. drahouš, grand, kabrňák, lumen, miláček, укр. голуб, козак, красень, симпатяк, скарб, сокіл, янгол).

Маскулінізми-афективи (їх аналізовано з огляду на номінаційну специфіку не у складі ономасіологічних парадигм, а методом суцільного вибирання 30 маскулінізмів із ремаркою лайл. зі словників загального типу, починаючи від літери А) ілюструють тенденцію до максимальної зредукованості предметної віднесеності форми змісту на позначення особи чоловічої статі. Їх форми здебільшого не мають жодного виразного мотиваційного зв’язку із семантикою мотиватора, який лише в частині випадків тяжіє до сфери маскулінного. Остаточний відрив від дійсності перетворює негативну оцінку на лайку. Емотивність тут набуває статусу значення, стає облігаторною, а інтерес до анормального прояву особи чоловічої статі виявляється неусвідомленим. Як вербальна агресія іменем, такі номінанти зорієнтовані на «тенденційний» образ, на стереотип як ярлик, що асоціюється з рефлексіями та проявами чоловічості. Водночас більшість маскулінізмів-лайок є номінантами з імплікованою семою статі – це результат закріплення «колективним несвідомим» певних афективних реакцій номінатора за сферою чоловічих характеристик.

Загалом у цьому розділі спостережена різна «маскулінна» зорієнтованість протомотиваційних структур ономасіологічних парадигм маскулінізмів різного типу. Найнижчу міру «маскулінності» виявляють індикативні номнанти особи чоловічої статі загального типу – родові найменування чоловіка як представника класу та маскулінізми – емоційні оцінки. Маскулінізми інформативного типу та маскулінізми за характерною ознакою засвідчують здебільшого «маскулінні» мотиваційні домінанти, які вдається виявити завдяки панхронічному аспекту аналізу й залученню історико-етимологічної інформації. Номінатор вербалізує об’єкт позамовної дійсності ´чоловік´ на тлі системи детермінант чоловічості та анти-чоловічості, а пошук можливостей вербального ототожнення цих детермінант у сферах, що є потенційними носіями відповідного позамовного змісту, відбувається під впливом системи описових, приписуваних та бажаних характеристик чоловіка як складників концептуальної моделі світу.

У четвертому розділі «Типологічне та генетичне у процесі й результатах вербалізації об’єкта позамовної дійсності ΄чоловік΄» здійснено зіставно-ономасіологічний аналіз маскулінізмів на позначення одного із фрагментів позамовного буття чоловіка, зорієнтований на пошук як спільного, так і відмінного. Предметом аналізу стали маскулінізми за вродженою чи набутою інтелектуальною властивістю, якістю (за обдарованістю, за наявністю здібностей розуму та за їх відсутністю) – номінанти ΄чоловіка розумного΄ та ΄чоловіка нерозумного (дурня)΄, адже маскулінізм муж у значенні ΄дорослий чоловік΄ учені етимологічно пов’язують із ΄думати, мислити΄ (В. В. Колесов, В. Блажек). Зіставно-ономасіологічний аналіз маскулінізмів на позначення чоловіка розумного та дурня здійснено на матеріалі чеської, української та російської мов відповідно до визначених етапів: 1) зіставлення систем маскулінізмів за кількісними показниками вербалізованості цього фрагменту буття чоловіка; 2) зіставлення за номінаційною активністю окремих типів номінації; 3) зіставлення за індексом густоти вербалізованості суміщених семантичних ознак, що складають обсяг поняття; 4) зіставлення за індексом номінаційної активності протомотиваційних сфер та протомотиваційних моделей у процесі мовної об’єктивації певної ознаки; 5) зіставлення способів вираження маскулінності; 6) зіставлення взаємовідношення мовних та позамовних чинників, що визначають номінацію-вибір; 7) інтерпретація міжмовних кореляцій – відношень збігу, розбіжностей, міжмовних лакун та способів їх компенсації у мовах.

Зіставний аналіз різнорівневих засобів на позначення спільного позамовного змісту здійснено з використанням ідеї універсальної матриці ознак Дж. Ді П’єтро, переорієнтованої в ономасіологічну площину дослідження. Оптимальність такого аналізу полягає в чіткості його параметрів зіставлення та у високій інформативності й надійності результатів. На першому етапі через систему суміщених семантичних ознак, що складають обсяг поняття, сформовано систему та матрицю суміщених ознак із визначенням густоти вербалізованості кожної з них у чеській, українській і російській мовах. На другому етапі шляхом визначення протомотиваційних структур виявлено тенденції і закономірності у вербалізації цих ознак засобами кожної окремої мови та номінаційну активність певних протомотиваційних сфер і протомотиваційних моделей у кожній із мов.

Аналіз парадигм маскулінізмів на позначення чоловіка розумного та чоловіка нерозумного (дурня) виявив їх приблизне кількісне співвідношення 1 : 3 (чеська мова – номінантів чоловіка розумного – 45, чоловіка нерозумного - 155; українська – 41 і 118, російська 36 і 124). У системі суміщених семантичних ознак денотата ΄чоловік розумний΄ спостережно таке: у чеській мові найбільш актуалізованою виявилася ознака ΄розважливість, поміркованість, здатність до критичного аналізу΄, в українській – ΄тямущість, кмітливість, метикуватість΄, у російській – ΄розумові здібності, інтелект΄. У системі суміщених семантичних ознак денотата ΄чоловік нерозумний (дурень)΄ на першому місці за густотою вербалізованості у чеській мові є ознака ΄недалекий, відсталий, обмежений, простакуватий, неотесаний΄, в українській і російській – ΄нетямущий, тупий, недогадливий, безтолковий΄.

На вербалізацію чоловіка розумного найактивніше «працюють» такі протомотиваційні сфери з відповідними протомотиваційними моделями: у чеській та українській – антропна ментальна ознакова сфера з моделями, що фокусуються на ознаках ΄розумний΄, ΄мудрий΄, ΄мислити, мудрувати, метикувати΄, ΄філософствувати΄, ΄інтелектуальний΄, ΄тямкуватий, вдумливий΄, у російській однаковою мірою активні антропна ментальна предметна (як у чеській та українській мовах) і антропна предметна сфера з моделями соматизм → чоловік розумний; чоловічий антропонім → чоловік розумний; професіонал у якійсь справі → чоловік розумний; чоловік за родом діяльності → чоловік розумний. Найвищу густоту вербалізованості в чеській мові має ознака ΄мислити, мудрувати, метикувати΄ (11 одиниць), в українській та російській – соматизм → чоловік розумний (11 та 9 одиниць відповідно). На вербалізацію чоловіка нерозумного (дурня) найактивніше «працює» в усіх трьох мовах неантропна предметна сфера з моделями: дерев’яний предмет → дурень (найбільш актуалізована в російській мові – 30 одиниць), предмет нечіткої форми → дурень (характерна в українській – 6 одиниць), предмет як умістище (переважно в чеській – 11 одиниць), тупий предмет → дурень, зоонім → дурень (найактивніша в чеській – 32 одиниці), фітонім → дурень (найактивніша в чеській - 17 одиниць), харчовий предмет гомогенної консистенції (найактивніша у чеській – 10 одиниць), твердий предмет → дурень (у чеській взагалі не представлена), елемент гри в карти (фрагментарно в чеській та українській), алфавіт як символ знання → дурень (фрагментарно лише в чеській).

Здійснений аналіз виявив: елементи позитивнооцінних парадигм чітко зорієнтовані на протомотиваційні сфери «вищого» порядку, що ототожнюються у свідомості суб’єкта-номінатора з ідеалізованою нормою; негативнооцінні орієнтуються на сфери «нижчого» порядку, які забезпечують переведення особи чоловічої статі до невластивого йому понятійного простору і, відповідно, участь невідповідних людині протомотиваційних сфер у зниженні статусу чоловіка як прагматичній домінанті іменування чоловіка. Елементи позитивнооцінних парадигм є елативними по суті, негативнооцінні фіксують відхилення від норми, однак самі при цьому чітко не нормуються відповідно до закону розвитку кінців шкали.

Зіставно-ономасіологічне дослідження виявило відносну специфічність обсягу поняття та специфічність засобів його вербалізації в кожній з мов. Ця специфічність кореспондується типами співвідношень протомотиваційних структур маскулінізмів та типами співвідношень маскулінізмів щодо культурної значущості їх форми. У першому типі співвідношень актуальними є такі: 1) протомотив спільний, протомотиваційна модель і мотиватор різний (чеська мова: moudrá hlava, mudrc, učiněný mudrc, přemoudřelec, přemysl, Šalamoun, druhý Šalamoun, učiněný Šalamoun, hotový Šalamoun, Sokrates, děd Vševěd; українська: мудрий, мудрак, сива борода, кладезь мудрості (премудрості); російська: мудрец, мудрая голова, кладезь мудрости (премудрости); 2) протомотив, протомотиваційна модель та мотиватор тотожні: чес. studnice moudrosti, укр. кладезь мудрості (премудрості), рос. кладезь мудрости (премудрости); 3) протомотив та протомотиваційна модель спільні за наявності різних мотиваторів: у чеській мові: božidárek, dalamánek, buchta, houska, makovec, kynutý (povidlový) knedlík, jelito, jelito kroupový, d , nádivka; в українській: розмазня, дурне сало без хліба, опецьок; у російській: тюря, толоконный лоб; 4) протомотив, протомотиваційна модель та мотиватор збігаються, мотивант як номінаційно модифікований мотиватор виявляє відмінності: у чеській мові маскулінізм оsel ΄pošetilec, hlupák΄ (навіжений, зайдиголова, дурень), в українській мові осел – ΄нерозумна, вперта людина΄, у російській осел ΄дурак, тупой, упрямый глупец΄). Названі типи відповідників забезпечують встановлення виваженого співвідношення генетичного та типологічного у вербалізації позамовного змісту ΄чоловік΄, хоча така частка важко ідентифікується через тісне переплетення та вияви питомої, етногенетичної різноманітності проявів спільноти слов’ян із результатами вторинної культурно-історичної взаємодії. До того ж маскулінізми завжди культурно зумовлені, але не завжди культурно та національно специфічні, оскільки здебільшого мотивовані уявленнями, спільними для матеріальної та духовної культури слов’ян та інших європейських народів.

Співвідношення форм маскулінізмів щодо їх культурної значущості виявляють такі типи: 1) форми маскулінізмів у мовах мають універсальний характер, марковані загальнолюдською культурою та цивілізаційно зумовлені: чес. genius, укр. геній, рос. гений; 2) форми маскулінізмів мають ареальний та культурно маркований характер: укр. ідол, істукан, рос. идол, істукан у чеській мові не набули значення ΄розумово обмежений, тупий΄ – маскулінізми idol та modla позначають лише ідеал сліпого поклоніння; 3) маскулінізми мають ареальний і відносно культурно-національно маркований характер, як-от: мотиватор дерево як родова назва в чеській разом зі специфічними засобами розгортання образу boží dřevo, vrtané dřevo, učiněné dřevo ΄člověk pomalu reagující, pomalu chápající nebo přímo nechápavý, hloupý, popř. i v práci neobratný a také líný΄ позначає ΄той, хто надзвичайно повільно реагує, сприймає або взагалі несприйнятливий; дурень, неповороткий у роботі, лінивий΄, в українській мові на позначення дурня мотиватор дерево не виявлений, у російській дерево ΄о грубом, тупом, бесчувственном человеке΄; 4) форма маскулінізму є виразно культурно-національно маркованою, наприклад, чес. d , maděra, knedlík, dalamánek, укр. м’яло, бовдур, сіряк, шлапак, рос. колпак, лапоть, тюря.

Зіставно-ономасіологічний аналіз систем маскулінізмів у чеській, українській та російській мовах свідчить на користь тези про різні бачення того самого позамовного об’єкта представниками різних мовних спільнот. Між звуком і думкою спостережена певна узгодженість, зв’язок між формою імені та протомотиваційними сферами виявляє тенденції й закономірності і стимульований культурними впливами.

ВИСНОВКИ

1. Маскуліноцентричність мови – об’єктивне явище, витоки якого сягають складної взаємодії позамовних та мовних чинників. До позамовних належать такі: 1) маскулінність як соціальний конструкт описових, приписуваних та бажаних чоловічих характеристик, що його суспільство надбудувало над фізіологічною реальністю; 2) маскулінність як пізнавальний вектор, що філогенетично сягає статевого символізму культури з його системою бінарних статево диференційованих опозицій «чоловік» – «жінка», «праве» – «ліве», «верх» – «низ», «свій» – «чужий», «пряме» – «криве», «тверде» – «м’яке», «сильне» – «слабке» і т. ін.; 3) маскулінність як соціокультурне явище, як розгортання образу чоловіка-людини взагалі та чоловіка-особи чоловічої статі на відміну від жінки в культурі й соціумі; 4) суспільний порядок патріархально зорієнтованого суспільства з його патрилінійністю та патрилокальністю, статус чоловіка як глави роду, родини, як чоловіка своєї дружини, яку він бере у «свій» рід, як батька своїх дітей, статус старшого сина як продовжувача роду. Наведені факти не могли не позначитися на мові як явищі суспільному.

Найвагомішим чинником мовного характеру є немаркованість чоловічого роду в родовій опозиції щодо жіночого роду. Здатність номінанта *čelověkъ іменувати й особу загалом, і чоловіка зокрема у взаємодії з позамовними впливами стимулювала й зумовила домінування маскулінного над фемінінним у системах родинних назв, андронімічних та патронімічних номінантів, прізвищевих назв, препозитивність чоловічої родо-особової форми в моційній кореляції, в усталених бінарних формулах, в еліптичній двоїні. Мовне підґрунтя має і явище маскулінізації – чоловічому роду властива нейтралізація потенційної здатності виражати стать денотата. Вияви маскуліноцентричності, значною мірою симетричні, експонують і типологічне у відмінних формах її реалізації номінаційними засобами кожної з мов. Відсутність явища маскулінізації в чеській мові зумовлена стійкою мовною традицією та мовним пуризмом.

2. Семантична специфіка імен чоловічого роду, що виявляється в асиметрії обсягів родових значень імен чоловічого та жіночого роду, пояснює відсутність спеціальних маскулінізувальних формантів. Модифікаційне значення чоловічої статі маскулінізмів є явищем винятковим і не дає підстав для ширших узагальнень.

За відсутності маскулінізувальних формантів маскулінність в обох мовах має спільні та відмінні засоби об’єктивації на внутрішньолексемному рівні, на рівні морфологічних показників чоловічого роду (зокрема й питомо формотворчих за своєю природою), на рівні семантичної і граматичної транспозиції не-маскулінного на маскулінне, на рівні психологічної маскулінності як такої, що має світоглядні підстави.

Маскулінність специфічно корелює з семантичною категорією персональності/імперсональності, семантичною категорією статі та граматичною категорією роду. Логічно передбачувана відповідність чоловічий рід – чоловіча стать – маскулінність у процесі номінації під впливом світоглядних детермінант маскулінності (еталонних та анти-еталонних уявлень про чоловіка і чоловічість) та мотиваційного складника роду очікуваних закономірностей не виявляє. Засоби експлікації маскулінного та персональність, чоловіча стать і чоловічий рід визначаються відношеннями привативності. Їх взаємодія має певні закономірності. Сфера ідентифікації, класифікації та кваліфікації за об’єктивною внутрішньо властивою номінатові-особі чоловічої статі ознакою виявляє (за винятком номінантів із генеричним значенням) доволі чітку відповідність чоловічий рід – чоловіка стать – маскулінність як з огляду на семантичні, так і формальні маркери маскулінного. Сфера кваліфікації на суб’єктивних підставах (за приписуваною номінатові ознакою) та сфера власне оцінок позначені як симетрією, так і асиметрією у співвідношенні чоловічий рід – чоловіча стать – маскулінність.

3. Розуміння ономасіологічної парадигми як системи в певний спосіб взаємопов’язаних одиниць на позначення фрагмента буття чоловіка в позамовному світі сприяє комплексному аналізу таких номінаційних об’єднань у напрямку не лише значення → знак, але й у напрямку маскулінність → форма маскулінного змісту через так зване подвійне дзеркальне відображення (віддзеркалення об’єкта номінації – чоловіка – у мові та віддзеркалення самого творця імені – номінатора – у номінанті).

4. Вербалізація позамовного буття чоловіка (як і людини взагалі) якнайтісніше пов’язана з антропним чинником і ним зумовлена. Як систему складних реляцій об’єктивного та суб’єктивного, мовного й позамовного характеру, цей процес можна вважати керованим – взаємодія всіх чинників і рушійних сил номінації-вибору імені маскулінізму організує, стимулює й направляє суб’єкт-номінатор як «людина в мові». Погляд на номінатора як стимулювально-організувальну силу процесу номінації крізь «збільшувальне скло» дав змогу виявити та детально проаналізувати антропні впливи на процес вербалізації.

Кожна з п’яти іпостасей номінатора як прототипного образу носія мови в різний спосіб упливає на вибір імені чоловіка в мовотворчому процесі. Як особистість інтелектуальна номінатор активізує всі взаємодії на понятійно-пізнавальному етапі вербалізації, залучає об’єкт як пізнаване до вже пізнаного шляхом здійснення низки операцій онтологічного характеру. Як особистість соціальна та біологічна, номінатор долучається до процесу оцінювання об’єкта-чоловіка на підставі всіх своїх знань про нього, усіх ціннісних та особистісних пріоритетів. Тут номінатор виступає у статусі представника соціуму, виразника суспільної думки і суб’єкта оцінних відоб’єктних та відсуб’єктних емоційних реакцій на об’єкт позамовної дійсності ΄чоловік΄. Оцінювання номінатором проявів позамовного буття чоловіка фокусується в оцінці, зосереджуючись або на нормі, що збігається з позитивним краєм оцінної шкали, або на анти-нормі як полюсі негативному. Таким чином, оцінювання та оцінка як його результат позначаються на виборі максимально прийнятної форми маскулінізму й оцінності як компоненті його семантичної структури. Як особистість культурна, суб’єкт-номінатор здійснює свій вибір форми маскулінізму як архетипу культури в культурі та під впливом культури (культурно-цивілізаційного і знаково-культурного її складника). Як носій лінгвокреативного мислення номінатор об’єктивує позамовне буття чоловіка, враховуючи специфіку системи і структуру мови, адже він засвоює світ у мові, через мову та завдяки мові. Суб’єкт виявляє себе як особистість творча, що «маніпулює мовними знаками» не лише у межах «очевидного», але й «неймовірного» з виходом за межі норми й узусу.

5. Форма маскулінізму як вибір номінатора ілокутивно зорієнтована на перлокутивний ефект: втілюючи метафору дзеркала, форма як прецедентне ім’я відображає те, яким має і яким не має бути чоловік як людина взагалі та як особа чоловічої статі відповідно до соціокультурних детермінант маскулінності. Бачення себе як іншого в мовному дзеркалі має спонукати об’єкта-чоловіка до самовдосконалення.

Номінаційно та прагматично зумовлену форму маскулінізму визначають пізнавальні закономірності, вона стимулюється соціально, культурно, на ній позначаються емоційні реакції номінатора, його специфічний погляд на світ, його фантазія. Аналіз процесу номінації-вибору форми об’єктивації позамовного буття чоловіка з урахуванням понятійно-пізнавального та понятійно-вербального його рівнів і їх складників у маскуліноцентрично зорієнтованій мові виявив, як саме і з яким формально-мовним результатом матеріалізується думка представника національно-лінгво-культурної спільноти про чоловіка та як корелює зовнішня форма маскулінізму з його внутрішньою формою в межах однієї мови і кількох мов.

6. Релятивні, кваліфікативні маскулінізми та маскулінізми-оцінки щодо вибору імені на позначення чоловіка як об’єкта позамовної дійсності мають певні ономасіологічні закономірності, з’ясовані шляхом аналізу мотиваційних структур усіх типів ономасіологічних парадигм з урахуванням номінаційного завдання і прагматичної інтенції іменування.

Аналіз дослідженого матеріалу дає підстави вважати засоби вираження маскулінного змісту засобами самовираження номінатора. Специфіка номінації-вибору форми в релятивних, кваліфікативних маскулінізмах та маскулінізмах-оцінках визначається та стимулюється взаємодією номінатор ↔ номінат. Зосереджений на сприйнятті об’єкта чоловічої статі, на його оцінюванні, номінатор виступає одночасно й суб’єктом оцінок (колективним у релятивних маскулінізмах, колективно-індивідуальним у кваліфікативних та індивідуальним у маскулінізмах-оцінках). Оцінювання номінатором номіната-чоловіка у взаємодії з оцінкою як результатом цього процесу зумовлюється номінаційним завданням. Взаємодія цих складників номінаційного акту здійснюється на тлі всіх знань про чоловіка і чоловічість, якими володіє номінатор як поліознакова особистість.

Номінатор під впливом певної ознаки чи кількох ознак об’єкта-чоловіка, актуалізованих у номінаційному процесі, визначається з відповідністю чи невідповідністю їх суспільно значущим нормативно-буттєвим, аксіологічним ціннісним орієнтирам, колективним та індивідуальним емоційним реакціям на об’єктивну чи суб’єктивну, приписувану номінату номінатором як суб’єктом пізнання і як творчою особистістю ознаку. У будь-якому разі емоційна реакція (оцінювання) у процесі номінації-вибору разом із іншими чинниками стимулює прагматичну інтенцію іменування – орієнтацію на вплив іменем.

Прагматична інтенція – висловити судження про наявність-відсутність суспільно бажаних чи небажаних характерних ознак, висловити ставлення до проявів чоловіка в позамовному світі з метою отримати «реакцію у відповідь», висловити почуття-переживання чи почуття-ставлення з метою впливу на номінат вербалізованою емоцією – своєю чергою стимулює вибір форми змісту, максимально прийнятної для її реалізації.

Форма імені, таким чином, стає інструментом самореалізації номінатора, таким самим антропоцентричним складником знака, як і його значення. Тенденції вибору форми визначаються взаємодією кількох чинників: її прецедентністю, системою та структурою мови та номінатором не лише як особистістю інтелектуальною, культурною, соціальною, біологічною, носієм лінгвокреативного мислення, але й номінатором як творчою особистістю, що з метою отримати бажану «реакцію у відповідь» може вийти за межі узусу й мовної норми. Форма маскулінізму виявляється чітко зорієнтованою на маскулінне чи анти-маскулінне, що, своєю чергою, корелює з об’єктивністю чи суб’єктивністю характеристик, покладених в основу іменування.

7. Щодо системності та асистемності (парадоксальності) як ономасіологічних характеристик форми маскулінізму спостережено певні тенденції. Релятивні маскулінізми та маскулінізми кваліфікативного об’єктивно-оцінного типу, зорієнтовані на об’єктивні характеристики чоловіка, тяжіють у виборі форми до системного, відповідно, й до форми маскулінного змісту – об’єктивації маскулінного на внутрішньолексемному рівні, на рівні морфологічних показників чоловічого роду, зокрема й питомо формотворчих за своєю природою; кваліфікативні маскулінізми суб’єктивно-оцінного типу і маскулінізми-оцінки – до асистемного, парадоксального, до категоріальної помилки, до семантичної і граматичної транспозиції не-маскулінного на маскулінне, до об’єктивації психологічної маскулінності та анти-маскулінності.

8. Зіставлення ономасіологічних парадигм маскулінізмів на позначення денотата ΄чоловік розумний΄ та ΄чоловік нерозумний (дурень)΄ дає змогу визначити не лише спільність та специфіку об’єктивованого мовою обсягу поняття ΄чоловік за ознакою наявності/відсутності розумових здібностей΄, але й зіставити шляхи об’єктивації цього позамовного змісту в мовах з огляду спільне та відмінне, виявити співвідношення форм маскулінізмів на позначення певних фрагментів буття чоловіка відповідно до культурної значущості форми.

Загалом у протомотивах на позначення чоловіка розумного номінатор виразно орієнтується на антропні сфери ототожнення позамовного змісту (ментальну ознакову та предметну). Ці сфери є сферами «вищого порядку», потенційно прийнятними для вербалізації елативної норми. У процесі іменування чоловіка нерозумного (дурня) номінатор переорієнтовується на сфери «нижчого» щодо чоловіка як людини розумної порядку (неантропні предметні сфери), які ілюструють вилучення чоловіка-дурня з природного антропного понятійного простору з метою мовної об’єктивації проявів анти-норми. Така різнонаправленість векторів руху думки номінатора на шляху до вибору імені чоловіка як носія позитивної характеристики ΄розумний΄ виявляється в тенденції до кількісної переваги словотвірних номінантів над семантичними та семантичних над словотвірними в іменуванні чоловіка як носія оцінно протилежної характеристики ΄нерозумний (дурень)΄. Водночас частка фразеологічних номінантів як виразно антропокваліфікативних одиниць є достатньо високою в обох групах маскулінізмів, причому кількісно вищою саме у складі ономасіологічної парадигми ΄чоловік розумний΄.

9. Аналізовані ономасіологічні парадигми маскулінізмів засвідчують відносно низьку питому вагу моційних корелятів, відповідно, переважна частина маскулінізмів на позначення чоловіка розумного й чоловіка нерозумного (дурня) може іменувати як чоловіка, так і жінку. Водночас такі парадигми можна вважати маскуліноцентрично зорієнтованими – вивчення онтології імені чоловіка розумного та нерозумного в панхронії, зорієнтоване на способи експлікації маскулінності, виявило тяжіння у протомотиваціях до маскулінно маркованих протомотиваційних моделей (маскулінних антропоконструктивних об’єктів, чоловічих антропонімів, питомо «чоловічих» професій та родів занять тощо). Маскулінна домінанта у вербалізації цього фрагмента позамовної дійсності корелює із світоглядною системою детермінант чоловічості й попри загальнолюдськість характеристики ΄розумний΄ та ΄нерозумний (дурень)΄.

10. Вищі кількісні показники густоти вербалізованості фрагменту буття чоловіка нерозумного в позамовному світі порівняно з показниками вербалізованості чоловіка розумного свідчать на користь тези про прагматичну орієнтацію вербалізованої анти-норми в контексті метафори дзеркала. Використання прецедентних культурно зорієнтованих форм на позначення позамовного змісту з ілокутивно-перлокутивною метою є підтвердженням антропоцентричності форми маскулінізмів та антропо-антропоцентричності процесу іменування чоловіка.

11. Теоретичні обґрунтування базових у дослідженні ономасіологічних понять та певні його лексикографічні напрацювання можуть у перспективі скласти основу зіставних ономасіологічних студій (як внутрішньомовних, так і міжмовних). Фактологічні дані можуть бути корисними як при укладанні одномовних семантичних словників чеської та української мов, багатомовних словників ономасіологічних мотивів, інтегрованих словників маскулінізмів та фемінативів на матеріалі всіх слов’янських мов, так і у викладанні мов в іноземній аудиторії.