КАТЕГОРІЯ ГРАДАЦІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ : КАТЕГОРИЯ градации В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ литературном языке

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, об’єкт і предмет, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано джерела фактичного матеріалу, повідомлено про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні аспекти дослідження градації»  визначено термінологічну мікросистему градації, викладено погляди на категорію градації та її взаємодію із суміжними категоріями, обґрунтовано можливість участі різних мовних засобів (лексичних, граматичних, контекстуальних) у формуванні категорії градації.

У роботі запропоновано і використано низку термінів, потрібних для дослідження градації.

Градуювання  – це співвіднесення або впорядку­вання якісної ознаки щодо нульового ступеня виміру (норми) на шкалі градації6 норма – центральна і найважливіша точка відліку, відповідно до якої визначено значення градуйованих слів. Середній частині шкали градації відповідають лексеми: звичний, стандартний, нормальний та ін. Градуювання здійснено за допомогою градаторів більше, менше, рівно та їхніх синонімів.

Градацію вжито у двох значеннях. Одне з них – послідовність, поступовість у розташуванні на шкалі градації, розчленування градуювання на етапи, ступені, інше – стилістична фігура.

Термін «градація» вказує на явище, процес зміни ознаки, форму вияву градаційної ознаки (більшу або меншу) та на фіксацію результату цього процесу на шкалі градації. Термін «градуальність» пов’язаний з виконанням градаційної функції, що вказує на практичне вираження градації.

Зі значенням стилістичної фігури градацію витлумачено як послідовно нагромаджувані, семантично близькі або семантично однотипні компоненти конструкції, що поступово наростають, посилюють або (значно рідше) спадають, послаблюють (з відповідним наростанням або спадом інтонації) інтенсивність їхнього значення, а частіше – просто емоційно-експресивної характе­ристики всього висловлення. Розмежовано висхідну градацію (клімакс) і спадну градацію (анти­клімакс).

Уведено також пов’язані з ними терміни, серед яких: градаційні відношення, градатор, градотатив, градосема. Поняття «градаційні відношення» репрезентоване через  об’єктно-суб’єктні відношення в граматичному аспекті. Вони виникають унаслідок градуювання і виділення міри та ступеня вияву ознаки мовцем, утворені за допомогою ступенів порівняння, суфіксів суб’єктивної оцінки, способів дії дієслова зі значенням міри.

Термін «градатор» ужито у двох значеннях: 1) загальне поняття (слово), яке здійснює перехід від однієї ознаки до іншої (більше, менше, рівно тощо); 2) спеціальний засіб, що підвищує або знижує ступінь вияву ознаки (градаційні слова). Градатори більше-менше (більше, ніж; менше, ніж) уживаємо за принципом обгортання (“envelopment”). Порівнюючи однорідні предмети, поняття, ознаки, дії (умовно А і Б), ми реально чи в думках вміщуємо А в Б (А>Б, А<Б).

Основними робочими поняттями в побудові концеп­туального апарату градації є послідовне обгортання одних величин іншими; установлення норми, стандарту, нульового ступеня виміру в певному місці відкритої структури; розташування значень вище і нижче нуля на шкалі градації за допомогою градаторів більше/менше, вище/нижче тощо; порівняння градуйованих значень слів, що належать до одного класу; утворення внаслідок інтерполяції безперервної градаційної шкали між різко вираженими градаційними значеннями та імпліцитними поняттями, що пов’язані з градуюванням.

Зазначені поняття у своїй сукупності становлять процес градуювання.

Термін «градосема» у дослідженні застосовано для вимірювання градації. Градосему витлумачуємо як один “крок” вгору чи вниз по шкалі градації (градосемою може бути афікс, додатковий звук, буква, саме слово: найнав’язливіший). Градотатив – це мовне відображення дії градаторів на шкалі градації, тобто мовний результат градуювання. Термін  «градотатив» зіставлено з поняттям мовної норми на шкалі градації та поєднано з поняттями градосеми і градатора у другому значенні – «спе­ціальний засіб, який підвищує чи знижує ступінь вияву ознаки».

 Сучасні лінгвісти визначають чотири основні напрямки дослідження проблеми градації та градуювання: 1) аналіз градації з «наскрізним» характером  (Ю.С.Степанов, О.І.Уємов), «глобальність» градаційного значення (Е.Сепір), різнорівневий функціональний та прагматичний аналізи                  (Ю.Д.Апресян, Н.Д.Арутюнова, С.М.Колесни­кова, Т.В.Подуфалова);                              2) аналіз різнорівневих мовних засобів вираження градаційного значення, до яких належать фонетичні (М.С.Трубецькой), лексичні (М.В.Гамзюк, В.М.Кирилова, Л.О.Новіков, О.О.Польщикова, Н.Ю.Шведова), словотворчі (В.В.Виноградов, К.Г.Городенська, О.А.Земська) і син­таксичні (В.В.Бабайцева, О. Кржижкова, І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, Т.М.Спільник); 3) розгляд глибинної природи градації (Д.Болінжер); 4) дослідження градації як ступеня інтенсивності ознак і відношень (Ю.Л.Воротников, Н.В.Карповська, І.І.Туранський).

Категорія градація ґрунтується на понятті «поля», як і будь-яка функціонально-семантична категорія. З нею пов’язані категорія ступенів порівняння (парадигматичний аспект), прислівники міри та ступеня (синтагматичний аспект), які одночасно репрезентують і  категорію кількості. Граматичні засоби вираження градації є первинними актуалізаторами градаційного значення, а лексичні – вторинними. Значення вияву ознаки щодо норми (нульового ступеня виміру) в градації виражене різнорівневими мовними засобами: словотворчими, лексич­ними, морфологічними, синтаксичними, стилістичними.

Дослідження градації як функціонально-семантичної категорії допомагає установити її зв’язок з мисленням, реальністю, описати конкретні мовні засоби її вираження, виділити формальні показники граматичних категорій, які формують градацію. Функціонально-семантична категорія градації незалежна від конкретного формального вираження інваріантної семантичної константи, яка є універсальною і яку проаналізовано через функціонально-семантичне поле градації – систему різнорівневих мовних одиниць (лексичних, словотворчих, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати спільну градаційну функцію на основі спільності категорійного змісту.

Складний характер градації полягає в особливій гра­даційній функції, що виявлена через суб’єктивну та об’єктивну комунікації. Градаційна функція реалізує відбиття найнижчої/найвищої міри ознаки об’єкта щодо навколишньої дійсності.

Градаційну квантифікацію відбито в лексичних показ­никах серединного відхилення від норми. У досліджуваних текстах зафіксовано градаційні ознаки кольору: У тропічному місті Рангуні, де молоді смаглочолі солдати стоять з автоматами на постах у своїй джунгляній зеленавій одежі… (О.Гончар); віку: Цей наймолодший Слуква не залишав заяви? (П.Загребельний); величини ознаки: Довгий і важкий випав шлях до Києва, але щасливо його подолали… (В.Шевчук); стану людини: Їй не подобаються п’яні чоловіки… (Л .Денисенко) тощо.

Для градаційної шкали істотною є зміна ступеня вияву ознаки (нарощення або спадання) щодо інших членів ряду, тому жоден із межових членів опозиції не повинен мати межу кількісного нарощування/спадання ознаки, оскільки актуальна лише сама ця зміна. Напр.: Та ні, я досі не забуваю нікчемності в діях і вчителів, і учнів: була й жорстокість, ницість, неуцтво, сваволя. Проте основна команда учителів відзна­чалася коректністю, високими знаннями, глибокою куль­турою, інтелігентністю в найкращому розумінні цього поняття (О.Бердник).

Шкала градації входить як підсистема до фонду знань кожного з носіїв української мови. Абсолютні величини будь-якого підрозряду шкали створені відповідно до індивідуального досвіду суб’єкта комунікації. Це – групові, соціальні, загальнолюдські градаційні шкали  в тому обсязі, у якому їх суб’єкт засвоїв. Напр.: Масова культура рівняє по нижчому, а не по вищому рівню, вона пригноблює персоналістський розвиток людини, який декларують і намагаються забезпечити західні демократії (І.Дзюба). На побудову таких індивідуальних градаційних шкал впливають когнітивно-психологічні й лінгвопрагматичні чинники. Когнітивно-психологічні – це чинники, пов’язані з особли­востями фонду попередніх знань комунікантів, зі специфікою реакції поведінки у взаємодії з реальним світом, який відображено в мові та в спілкуванні один з одним. Досить важливим чинником у побудові таких індивідуальних шкал є, по-перше, момент, пов’язаний з особливостями людського сприйняття – співвідношення квантифікованої величини з полем сприйняття суб’єкта: її домінування, помітність чи, навпаки, непомітність, неістотність; по-друге, важливість, істотність розмірів чи іншої кількісної ознаки квантифікованого об’єкта для предметно-комунікативної діяльності суб’єкта (колективної чи ін­дивідуальної), його значущість чи відсутність значущості, «байдужість».

Лінгвопрагматичні чинники охоплюють: а) істотність/неістотність точної квантифікації для певної ситуації спілку­вання; б) інтенцію на вираження в мові суб’єктивного ставлення до оцінюваної величини (кількісного оцінювання); в) дотримання/недотримання принципу кооперації в спілкуванні: намагання передати чи завуалювати інформацію, спеціально викривити реальний стан справ для пом’якшення категоричності оцінки і для передання неправильної інформації з конкретною метою; г) афективність кількісно-оцінного висловлення – від нуля до теоретичної без­кінечності.

Шкала градації – це впорядкована низка слів, співвід­несена з градаторами більше, менше, рівно і под. Прикладом слугує ряд натуральних чисел. На цій шкалі встановлено значення параметричних прикметників за допомогою поміток: «вісь симетрії», «межа», «пік» та оказіональних прикметників, через які визначено ступінь градації певної ознаки. Напр.: При­наймні, ТОЙ був зовсім миршавий і вживав у фехтуванні підступний прийом­чик, зненацька перекидаючи шпагу з правої руки до лівої  (І.Роздобудько). Миршавий – який має непривабливу зовнішність, нездоровий, жалюгідний вигляд, слабосильний, хворобливий; зовсім миршавий – дуже жалюгідний; прийомчик – щось менше, ніж прийом як звичний засіб чесної боротьби (має негативне забарвлення).

Шкала градації об’єднує емоційне, оцінне, інтенсивне та соціальне поле мовця й відбиває кількісні та якісні ознаки об’єкта градації, які на основі соціальних уявлень, орієнтації щодо норми у свідомості мовця узагальнені в психологічне градаційне значення елемента шкали градації. Кількість елементів різна, і це залежить від семантики слова.

Для мисленнєвого акту градації мовець обирає один градаційний елемент, який залежить від градаційного сте­реотипу, що повсякчас є у свідомості мовця як члена певної соціальної групи з конкретно-історичними та культурними нормами, а також від емоційної оцінки, яка допомагає пересуванню градаційних елементів по шкалі градації.

Позначки на шкалі градації відповідають лексичному значенню слів і поєднують скалярні значення з «точечними», останні ж «розтягуються» і стають самовимірними. Намагання точності виміру сприяє цьому.

Вибір форми мовленнєвого втілення градаційної категорії, пов’язаної з категорією кількості, здійснює автор комунікативного акту та підпорядковує його певним психологічним закономірностям, спільним для людської мови. Доцільність перенесення зазначених психологічних параметрів у лінгвістичний аналіз підтверджено висновком про спільні вербальні та образні семантичні структури на рівні глибинної семантики.

Градаційність та емоційна оцінка перетинаються.

Створюючи збалансованість, отримуємо логічно рівне, нульовий ступінь, від якого можливе утворення градаційної ознаки. Напр.: Коли маєш до диспозиції Ніщо, себто голу рівнину, по якій – скачи хоч десять тижнів – нічого не зміниться, починаєш вірувати у марноту марнот, в нікчемність усіх зусиль, у повну людську неспроможність (Ю.Андрухович).

Вербальна комунікація не вільна від мотивів, потреб та емоцій її суб’єктів. Можливі ситуації, у яких емоційно-вольові параметри сприйняття й узагальнення можуть збігатися. Виникають нові конфігурації градації, що вказують на збільшення або зменшення позитивної чи негативної енергії. Напр..: Ще він любив, як сонячне проміння падало в чашку з чаєм: тоді колір такий насичений ставав, такий міцний – од самого погляду на нього терпло в роті (Л.Таран).

Емоційне значення градаційної лексеми увиразнено системою семантичних відношень між мовними оди­ницями градаційного значення, яке репрезентує свою функціональну рухливість. Як реальну лексико-семантичну одиницю, слово зі значенням градації подано в усіх виявах і зв’язках, а як одиницю функціональну, його схарак­теризовано суб’єктивно невичерпними можливостями власної віртуальної реалізації в живому мовленні, що є запорукою розвитку системи української мови. Напр.: Ця «Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі» така сама правдива сьогодні, при нашій рептиль­ній Верховній Раді, як була прадива в часи «сина Давидового», як була правдива ще задовго до його часів, як буде правдива в усі грядущі часи. Справді, багато печалі в цій мудрості, і чим більше мудрості – тим більше печалі: буття людства, його історія – це, може, не така вже й «оптимістична трагедія», як хотілося б, і, даючи уроки, вона водночас наче й не дає уроків, і ота її «оптимістичність» – таки трагедійна і бути іншою не може (Є.Гуцало).

Психологічне градуювання ґрунтується на асоціативних зв’язках, тобто не має прямого матеріального вияву. Воно охоплює кілька типів: 1) градуювання з експліцитними й імпліцитними засобами, напр.: Довкола ріденький, але більш, ніж рідкісний парк, який навіть узимку, під снігом, залишає сильне південне враження – стільки в ньому вічнозеленого (Ю.Андрухович) (експліцитне градуювання /А>Б/); 2) кон’юктивне градуювання (через кольороназви), напр..: У дорозі застав його смерк, синій, вечірній (О.Гончар).  Другий тип психологічного градуювання використовує перехід кольорової гами від білого до чорного або ґрунтується на трьох основних кольорах – червоному, зеленому і синьому. Подальший розвиток кольорових систем відбувається кількома шляхами: а) за рахунок уточнення відтінку через вживання градатора, який указує на світліший / темніший тон або яскравість тону; б) уточнення проміжного відтінку за допомогою комбінування двох кольорових термінів; в) співвіднесення терміна з предметом – «еталоном» (цей тип найпродуктивніший); г) розвиток новоствореної кольороназви як самостійного кольороутворення.

Градаційна функція реалізує ко­мунікативну мету вираження високого (найвищого)/низького (найнижчого) ступеня градаційної ознаки різноманітних об’єктів дійсності.

Для вираження ступеня градації ознаки в українській мові наявна ціла система морфологічних, словотворчих та синтаксичних засобів. Якісні прикмет­ники можуть набувати градаційної ознаки через додавання префіксів пре-, над-, за- тощо, які виражають значення інтенсивної ознаки у висхідному напрямі: від значення дуже високого ступеня її вияву до максимально можливого і такого, що перевищує бажаний: …і престарий будинок, що здавався невеликим порівняно з корабельними соснами, але був усе ж завеликим, як на двох літніх жінок (Н.Шахрай); Наша демократична аристократичність – надмірна амбіційність…(Д.Павличко).

Серед інтенсифікаторів емотивного градаційного стану основним є нейтральний дуже, який указує на високий ступінь градації, але не надає тексту додаткового експресивного відтінку. Напр.: Отже, в гори! Хоча би на кілька днів, подихати повітрям без технодомішків і поми­луватися варварсько-холодною вродою, яка остаточно витверезить мене від не­потрібних емоційних наростів і зайвих африканських нашарувань чужої пристрасті, котра лише дратує, дратує, дуже дратує, не викликаючи жодного розчулення (С. Процюк). До інтенсифікаторів градації з додатковим експресивним нашаруванням належать слова: великий, страшний, жахливий тощо та похідні від них, напр.: Павло Іванович зітхнув з полегшенням, розслабився і відчув себе щасливим молодим чоловіком, у якого велике майбутнє (М.Гримич); В день, коли нарешті прийшов час грати в театр, в домі знялася страшенна метушня (Ю.Смолич); Жахливій трагедії з доктором Рафальським передувала подія, яка принесла багаторазове збільшення прибутку його сімейного заводика (Г.Бурсов)

Заперечне значення є однією з характеристик градації. У заперечних конструкціях її передано через відношення суб’єкта й об’єкта або суб’єкта і суб’єкта, а заперечення – через констатацію відсутності чогось. Сприйняття денотативної ситуації як заперечної вказує, що заперечення в градаційному висловленні – первинне, а градація – вторинна, додаткова, тому такі градаційні висловлення належать до периферії функціонально-семантичного поля градації. Градаційне значення накладається на заперечення і посилює або послаблює ступінь вияву ознаки. Напр.: Поетів ніколи не був мільйон (Л.Костенко); І не видно кінця-краю отому бранню (М.Матіос). Сема градації ускладнює заперечне речення зі значенням низького/високого ступеня вияву ознаки: Рівності не буває навіть у стаді, шановний Борисе… А між письменниками вона тим більше неможлива, оскільки кожен – самодостатня інди­відуальність (Р.Іваничук); Іду в полях. Нікого і ніде (Л.Костенко) (нікого і ніде, тобтозовсім нікого, найнижчий ступінь вияву ознаки); Знову дивлюся на зяючу безодню злежалого щоденника, і чую безмежну, майже полинну гірко­ту – а більш нічого (М.Матіос).

Заперечні конструкції з градаційним значенням дають підстави для виділення двох способів градуювання: 1) експлі­цитного, вираженого частками не, ні, заперечними лексемами, префіксом без- (матеріалізо­вана граматична структура); 2) імпліцитного, що втілений у контексті, а саме: антонімічні опозиції з імпліцитним запереченням, але експліцитно вираженими градаційними ознаками. Кон­текст є обов’язковою умовою реалізації імпліцитного запере­чення з градаційним значенням. Визначальними чинниками імпліцитного заперечення на рівні градаційного висловлення є відповідні синтаксичні структури, інтонація та лексичний матеріал.

У другому розділі  «Семантика градації» побудовано семантичну модель градації, зумовлену реальними відношеннями предметів і явищ матеріального світу, історичним досвідом, результатами пізнання, мовною спільністю людей та мовним чинником.

Загальна функціонально-семантична категорія градації формалізується лексикою, прикметниками і прислівниками вищого і найвищого ступенів порівняння, займенниково-відмінковими сполучен­нями, цілими синтаксичними конструкціями, ідіоматикою, текстовою послідовністю тощо. Пор.: І – слово! І слово – ця найфантастичніша, дозволимо собі так висловитися, глина психіки людської, і місткість слова може дорівнятися хіба що до місткості галактичних безбереж, тобто взагалі безбережна, бо вбирає в себе як світ природи, так і світ людини у світі природи: задумаймося хоча б над піснею (Є.Гуцало); Бог – найбільший творець, який і пребуде найбільшим (Є.Гуцало).

Вона градації поділяється на менші, часткові сегменти: відбувається ієрархічне семантичне звуження, яке створюється внаслідок неодно­разового членування в напрямку «загальне – часткове».

Норма на шкалі градації може бути як експліцитною – певною межею, з якою порівнюємо щось, так і імпліцитною: нормою повноти; нормою інтенсивності та нормою достатності. Указуємо на відносно суб’єктивний характер норми градації як категорії психічної (логічної) і абсолютно об’єктив­ний характер існування в мові спеціальних засобів, що відображають цю суб’єктивну категорію.

Мові властива універсальна особливість виражати норма­тивне значення: сама норма, яка відповідає серединній частині градаційної шкали, має слабкий вихід у се­мантику. Цю закономірність називають принципом безіменності серединних концептів.

До комплексної структури семантики градації входять такі компоненти: суб’єкт, що градуює; градуйований об’єкт; града­ційний предикат і підстава для градації (співвідношення з нормою).

Градаційний предикат має експліцитну та імпліцитну реалізацію. Вимірні відношення та характер градації відріз­няються спектром мовних форм вираження градаційного значення.

Градаційне висловлення створено поєднанням психологічного та словесного. Відбувається вибір тих ознак градації, на які вказує мовець.  Частини мови та гра­матичні категорії належать до найважливіших експліцитних граматичних засобів, а семантичні семи (так звані “семантичні валентності”) й лексичний та синтаксичний контексти – до імпліцитних.

Семантичний інваріант градації функціонує у двох своїх варіантах: експліцитному (відносному) та імпліцитному (безвідносному) ступенях вияву ознаки. Ці семантичні варіанти є основою формування різнорівневих градаційних мовних об’єднань.

Серед безвідносних ступенів вияву ознаки виділяємо високий, середній і низький. Спадну та висхідну кількісну градацію ознаки, поділяємо так: висхідну – за ступенем інтенсивності (високий, вищий, найвищий); за ступенем повноти (повний); за ступенем достатності (надлишковий); спадну – за ступенем інтенсивності (низький); за ступенем повноти (неповний); за ступенем достатності (недостатній або економний). Розрізняємо три бінарні опозиції: високий (великий) – низький (малий) ступені, повний – неповний; достатній – недостатній.

Ступені повноти ознаки характеризуються вказівкою на кінететичну межу градації ознаки. Категорія повноти має два ступені – повний і неповний. Найтиповішим модифікатором градації неповного ступеня є слово майже. Експліцитно спадна і висхідна градації поділя­ються на потенційно градуйовані слова та експліцитно гра­дуйовані квантифікатори.

Градаційне логічне судження в мові можна передати формулою S (суб’єкт) вважає, що А (об’єкт 1) більше, ніж (менше, ніж) Б (об’єкт), у якій закріплено вимірний характер об’єктно-суб’єктних відношень.

На основі психолінгвістичних чинників, що впливають на передавання градаційних ознак текстом, виділяють такі типи градаційних ситуацій: 1) градаційна ситуація, зумовлена суб’єктивним ставленням до градуйованого об’єкта: Відповідно й та блакитна жінка на сні­говому тлі була прекрасна, і це ще питання, чи такою виявиться, коли побачу її обличчя (В.Шевчук); 2) градаційна ситуація, створена за допомогою  слів, які надають градаторам антонімічного або ж синонімічного забарвлення, але за якого не можна визначити величину градації кожного із цих синонімів: Ну, коли хочеш знати, вона зовсім не зіпсута (В.Шевчук); 3) градаційна ситуація, спричинена запереченням біля одного з градаторів-антонімів, що не зумовлює повної синонімізації цих антонімів: Клавою я ніколи не зачаровувався, а тільки звабився її енергійною наступальністю                     (В.Шевчук); 4) заперечення обох поляризованих значень можна уявити як інверсію відношень, або як семантичну апроксимацію: Доля, очевидно, нарешті вирішила відомстити мені за те, що я ніколи не була ані нареченою, ані матір’ю (М.Матіос).

Різні структури градаційного висловлення пов’язані з відображенням багатокомпонентності градаційного судження.

У внутрішньому мовленні градаційне судження використо­вується як основний засіб протиставлення більше (ніж)/менше (ніж). Градаційні семи в таких судженнях – «високий ступінь»/«низький ступінь», пор.: Соломійка знала, що цьотчин тато був багач, не такий аж дуже, але достатньо для того, аби зламати цьотці життя (Т. Зарівна).

Основними семантичними класами для створення градаційної ситуації є прикметники, іменники, дієслова з такими значеннями:

1) розміру та ваги: великий-малий, високий-низький, дорогий-дешевий, важкий-легкий тощо: Як бензин де­шевшає, то дорожчає олія (М.Мєднікова); 2) числа, кількості чи часу: густий-рідкий, останній-перший, мінімум-максимум тощо: Нарада пройшла нормально. Вклалися в мінімальний час (М.Гримич); 3) напряму: Він під’їжджав до будови з куполом на Грушевського (М.Гримич); 4) сили, швидкості, температури, тиску, ваги, значення інтенсивності, якості, властивостей і стану природи: Повз нас гримотять відрами й баняками ще два кульгавці – бульбаш Астапенка, худезний, мов хорт, і ненажерливий, а другого я не знаю, але вигляд він має нічим не ліпший (Ю.Андрухович);  5)      абстрактної кількості, оцінки зовнішніх і фізичних якостей: Він був високий, гордий і красивий, із племені, котре не знало зради (Л.Костенко); 6) кольороназви: І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір (Л.Костенко); 7) смакових відчуттів: солодкий-гіркий: Сподіваюсь, що сучасні Мічуріни не придумали таких солодких на смак комашок (Л.Денисенко); 8)   статі, свояцтва та соціального походження: чоловік-юнак-підліток-хлопчик; жінка-дівчина-юнка-підліток-дівчинка; або: батько-чоловік-брат-син; матір-дружина-сестра-донька: Уперше він почув на свою адресу звинувачення “егоїст” від батька, коли відмовився пити із горнятка, в якого за хвилину перед тим пив той. Через свою звичайну необе­режність, відбив вушко. Естет був закладений в Георгієві генетично. Він фізично не міг пити із покаліченого горнятка. «Егоїст!» – репетував батько. Мати з осудом подивилася на чоловіка і тихо, але сурово сказала на захист сина: «Він не егоїст. Він – ари­стократ!». Батько вибухнув: Аякже! Ви – ари­стократи, а ми – нікчемні селюки! Тоді чому ти за мене заміж вийшла! (М.Гримич); 9) емоційних властивостей, станів і відношень: сміливий- боязливий, любити-ненавидіти: Ото котра молодиця любить дримбу більше, ніж веретено, веде очима за Цвичковою торбою пильніше, аніж за чоловічими штанами… (М.Матіос); 10) суб’єктивної оцінки: Йому що – хлоп здоровий, як мур (Ю.Вінничук); 11) психічної та фізіологічної характеристики людини і її стану: ситий-голодний тощо: Така крихка та крихітна, уявляєш – метр шістдесят зросту, та й то не цілих! (Ю.Андрухович); 12)      інтелектуальних властивостей, здібностей людини: Вони таки не мають смальцю в голові, а Бога в череві, її сусіди, бо думають, що вона дурна. А Даруся не дурна – вона солодка (М.Матіос); 13) етичної та естетичної оцінки: Та й по правді сказати, сільські молодиці, ті, що були справді гонорові, чи такими себе вважали, гидували неклейдоватим, нехарапутним чоловіком, що людською мовою озна­чало не дуже спритним, невдатливим, нефортун­ним (М.Матіос); 14) соціального стану: У Верховній Раді доволі багатих людей. А от стильних – нема (М. Гримич).

У мовній семантиці градації слова більше/менше названі градаційними предикатами, що поєднують специфічні ознаки градаційних відношень: 1) міри, ступеня вияву ознаки: більше/менше; краще/гірше тощо: Адже Кошачого він усе ще боявся не менше, ніж кандидатів. А може, й більше (Ю.Андрухович) 2)  збільшення чи зменшення: Партія – це вже більше не об’єднання однодумців, це вже більше не каста, не керівна роль (М.Гримич); 3) похвала чи засудження, пор.: Вона не просто лишалася привабливою, більше того – вона була сексуальною (Ю.Андрухович); 4) посилення чи послаблення, пор.: Боялася, але більше боялася, що він зараз приїде (І.Роздобудько).

Висловлення з градаційним значенням виконують двоє основних семантичних завдань – отримання/передання градаційної інформації. Кваліфікуючи градаційні об’єкти навколишнього світу за шкалою градації, інформація набуває особливої сили впливу. Напр., у висловленнях: Він прекрасна людина; Він найкращий з усіх, кого ми знали міститься градаційний компонент, реалізований якісними прикметниками через їхнє положення на шкалі градації в градаційному фрагменті мовної картини світу: А великий, Б більший за А. Напр.: Але людська душа взагалі велика загадка… Отак дивишся – бачиш одне, а отак виходить зовсім інше. Отак велич, а отак жах (І.Багряний). Передано градацію величини благородства чи нікчемності людської душі – людська душа може стати ще більшою загадкою залежно від погляду на неї. Отже, специфічні ознаки семантики градації визначають специфічну функцію градаційних і градуйованих висловлень.

У третьому розділі «Лінгвістичний аспект функціонально-семантичного поля градації» змодельовано функціонально-семантичне поле градації, розмежовано його ядро та периферію.

Ядро функціонально-семантичного поля градації становить група мовних засобів (морфеми, слова, фразеологізми, речення), які реалізують градаційне значення. 

Функціонально-семантичне поле градації – це об’єднання декількох вихідних граматичних (ступені порівняння) та лексико-граматичних одиниць(прислівники міри та ступеня). Кожна з них функціонує в своєму середовищі і постає як кілька часткових комплексів «система – середовище», що об’єднані в загальну систему.

У функціонально-семантичному полі градації наявний суб’єкт градуювання, градаційний пре­дикат, градуйований об’єкт та підстава для градації.

Нейтральна точка одночасно є нульовим ступенем виміру ознаки предмета, оскільки до її семантики входить семема “стандарт”.  До градаційного стереотипу як традиційно, так і ситуативно змінюваної категорії належать різні об’єкти, серед них і розташування предметів у градаційній сітці світу.

Граматикалізованим ядром функціонально-семантичним поля градації є категорія ступенів порівняння – компаратив і суперлатив. Сприятливими чинниками є: чіткий порядок розташування компонентів (стійка синтаксична модель); висока стандартність аналітичних форм; семантична і функціональна синонімія аналітичних форм із синтетичними та абстрагованим значенням слова більше. Система засобів створення ядра та периферії поля градації відображає прагматичний аспект цієї категорії.

Ядро лексичного значення градуйованого слова – це структурована сукупність граматичних ознак, без яких неможливо визначити предмет, ознаку чи дію. Периферія лексичного значення – це сукупність таких ознак  предметів, поява або відсутність яких спричинена інтенсифікаційними ознаками.

Специфіка організації поля градації в українській мові полягає у: 1) віднесенні до сфери вираження градаційного значення невимірних слів – часток, сполучників тощо; 2) ролі контексту у вираженні градації; 3) наявності перехідних явищ між полем градації та полями із семантичною домінантою заперечення, кількості, оцінки тощо. Підстави для градації та механізм її функціонування можна визначити лише в контексті. У парадигматичній системі градації спостерігаємо реалізацію градаційної функції специфічними засобами: частками, займенниками, сполучниками, фразеологізмами, певною інтонацією. Парадигматичний аспект функціонально-семантичного поля градації в українській мові демонструє взаємодію таких властивостей парадигматичної інформації: перифе­рійність мовних засобів вираження градації (система залежить від середовища); нелокалізованість в одній мовній одиниці постійного градаційного значення, розподілення цього значення між різнорівневими мовними засобами, які відображають взаємодію граматичного, семан­тичного і прагматичного аспектів градаційного висловлення; нерозривність (прагма­тичну і семантичну) інформації, що виявлено в поєднанні градаційної семантики і граматичних значень мовних одиниць у мовленнєвому процесі.

До синтагматичного аспекту периферії поля градації належить градаційний характер висловлення та його організація за шкалою градації: норма – вище/нижче норми.

Аналіз мовних функцій градаційних висловлень спричинив виділення обов’язкового об’єктивного-суб’єктивного компонента, спільного для категорій градації, модальності, оцінки.

Градаційна опозиція складається з членів, які мають різний ступінь градації тієї самої ознаки. У лексико-семантичній системі мови градаційна опозиція охоплює значний шар антонімів, а синонімічні засоби допомагають усебічно передати градаційне значення предмета, ознаки або явищ дійсності.

Межа (граничний ступінь величини вияву ознаки) – це значення повноти, вичерпності, яке фіксується градатором ступеня величини вияву ознаки. З поняттям граничності (межі) пов’язаний перетин категорій кількості та якості, що дає змогу трактувати вищі і нижчі ступені ознаки як граничні. Гранична точка градації – максимальний чи мінімальний ступінь вияву ознаки на шкалі градації.

У четвертому розділі «Градаційна лексика» з’ясовано обсяг поняття «градаційна лексика», розмежовано основну і допоміжну градаційну лексику, проаналізовано її вживання.

 Градаційну лексику визначено як слова та словосполучення, які вживаються в мовленні для вираження градаційного значення. Її поділено на основну, до якої входять прикметники, іменники та дієслова, і допоміжну. До основної належать:  1) лексеми, які передають градаційне значення на рівні синонімії/антонімії, напр.: З моря він спостерігав за двома жіночими фігурками: одна повненька, друга щупла (М.Гримич); 2) градаційні лексеми з афіксами (префіксами і суфіксами): красивий – кращий – найкращий, худий – худезний – худорлявий тощо. Пор.: На той час їх багато вийшло друком, незабутні мої перші детективні друзі у м’яких палітурках: Агата Крісті, Себастьян Жапризо, Міккі Спілейн і, звісно, – незбагненний, найкращий на той час, дефіцитний, справжній аме­рикан­ський, як джинси “LeviS”, – Джеймс Гедлі Чейз (Л. Денисенко); Він худий і довготелесий… (Ю.Андрухович); Бульбаш Астапенка худезний, мов хорт…(Ю.Андрухович); Кащук розгледів за прищами і сколіоз ним худорлявим тільцем справді аналітичний гострий розум (М.Гримич). Допоміжна лексика – це слова, що виконують функцію градаторів і передають градаційне значення в поєднанні з основними засобами. Вона об’єднує прислівники міри та ступеня, займенники, частки, сполучники. Допоміжну лексику розглядаємо як семантичні одиниці, що мають незалежний статус з такими особливостями: 1) кількість власне градаційних слів (безпосередньо допоміжних гра­даційних слів) невелика; 2) багато з них є невідмінюваними; 3) вони виконують підсилювальну градаційну функцію біля флективних одиниць.

Градаційні семеми ступеня величини вияву ознаки “найвищий/найнижчий ступінь ознаки” і “граничний ступінь ознаки” є вихідними одиницями градаційного значення, які репрезентують мовну семантику та пояснюють мисленнєвий зміст градації.

Градаційна функція властива як самостійним, так і службовим словам залежно від умов комунікації та логіко-психологічної суті їхнього значення. Самостійні слова зі значенням змінної ознаки в ролі градаційного предиката виконують: а) градаційну функцію: Мені здається, що тільки в цій тиші є правда й величезний сенс життя (І.Роздобудько), б) градаційно-оцінну: Насамперед в основі найграндіозніше з метаморфоз – перетворення Хаоса на Космос (Є.Гуцало). Предикативні значення виявлено через думки людини про світ, який  співвіднесено з іншими членами поляризованих параметрів.

Предикативні значення є змінною величиною, що має естетичне наповнення: чудова (= дуже якісна) картина; утилітарне: чудовий (=дуже підготовлений) студент; сенсорно-смакове: чудова (=надзвичайно смачна) груша. Порівняймо інтерпретацію градаційних оцінок: Ця картина краща, ніж та.  Картина краща за всі, що є на виставці.

Центром предикативної градаційної лексики є дієслова розміру, величини (збільшувати, зменшувати); кількості (товстіти, худнути); абстрактної кількості (перебільшувати, применшувати); сили, швидкості (прискорити, уповільнити). Такі дієслова виражають градаційну семантику через наявність у їхній семантичній структурі градосеми збіль­шити – “зробити більшим за кількістю, розміром, три­валістю” (збільшити випуск товарів, збільшити обсяг).

Логіко-психологічна суть значень самостійних слів, що виконують градаційну чи градаційно-оцінну функцію, абстрактна і має категорійні компоненти (міряти-вимірювати, більше-менше).

Основною групою градаційної лексики в системі типологічного градаційного значення є якісні й кількісно-оцінні прикметники, що позначають градаційні ознаки, властиві живим і неживим предметам. Якісні прикметники домінують, оскільки належать до спеціалізованих засобів вираження градаційної семантики. Деякі якісно-оцінні прикметники передають такі ознаки, які об’єктивно не належать предмету і, передаючи стосунок суб’єкта до предмета, формують унаслідок узагальнень градаційні знання, що спираються на уявлення про нульовий ступінь виміру.

Градаційні пре­дикати в текстах виділено за домінантним компонентом значення: великий, маленький, високий, низький тощо, тобто вони гра­дуюють з певного погляду. Градуювати предмет, ознаку або дію можна з позиції їхньої стандартності, звичайності, посередності, відповідності нульовому ступеневі виміру. Звичайна людина (ні гірша, ні краща). Велика-мала людина (як за зростом, так і за зна­чущістю).

За ядерним ідентифіційним компонентом визначено такі градаційні компоненти: компаративи, суперлативи, що репрезентують повну градацію: він молодий/старий; молодший/старший; наймолодший/найстарший; та градаційний предикат якісно-кількісної ознаки, що ілюструє часткову градацію: він потовстішав; збільшили навантаження тощо.

Типи градаційних предикатів виокремлено за ядерними ономасіологічними компонентами. Така типологія має парадигматичну структуру і ґрунтується на градаційній опозиції: талановитий/бездарний, молодий/старий тощо.

Отже, градаційний предикат, виділений за семантичними ознаками, знаходить своє місце в предикативній структурі, де й зреалізовано семантичну модель: суб’єкт, що спричинює градацію – градаційний предикат –  підстава для градації – об’єкт градації.

Склад лексики, здатної вступати в градаційні відношення і виражати градаційні значення, досить широкий. У семантичних і психолінгвістичних дослідженнях використовують шкалу, яка складається з елементів градаційного ряду: дуже добре – досить (достатньо) добре – середнє – досить (достатньо) погано – погано – дуже погано; погано(недобре) – далеко від досконалості; ще менш досконало; менш, ніж досконало – краще, найкраще (дуже добре).

Словник синонімів української мови подає такий синонімічний ряд прислів­ників градаційного значення: надто, занадто, надмірно, надміру, понадміру, непомірно, не в міру, дуже, через край, надмір. Насправді в сучасній українській мові вживається більше градаційних прислівникових лексем, які використовують у різних функціональних стилях.

Градаційні прислівники виявлено у функції по­кажчиків прикметників і прислівників, рідше дієслів, і лише зрідка – іменників та прикметників.

Однією із семантичних груп дієслів є дієслова зі значенням процесу. Вони виражають набуття якоїсь ознаки. До цієї групи належать також дієслова із додатковим ка­узативним значенням. Вони мотивуються якісними прикмет­никами й означають набуття ознаки, мотивованої якісним прикметником.

До дієслів із градаційними ознаками в українській мові належать параметричні: схуднути, поправитися, потовщати, вирости; вікові: подорослішати, постаріти, зістаритися тощо; кольору: посивіти, збліднути, почервоніти, побагро­віти, рожевіти тощо; інших фізичних ознак: очистити, сісти (після прання, тобто зменшитися) тощо; фізіологічних ознак живих істот: стомитися, розсла­битися, захмеліти, оп’яніти тощо; психічних та інтелектуальних ознак живих істот: заспокоїтися, оживити, отупіти тощо.

Специфічне функціонування займенників із града­ційною функцією вказує на вимірне ставлення мовця до повідомлю­ваного, на їхню дейктичну функцію. Градаційність у займенників виникає залежно від мовленнєвої ситуації, а забезпечує градаційність предикат і контекст. Уживання займенників у градаційному значенні репрезентує взаємодію лексики і синтаксису у функціонально-семантичному полі градації.

Створюючи комунікативний тип речення або беручи участь в актуальному членуванні речень із градаційними відношеннями, частки виконують функцію градаторів. Це здебільшого підсилювальні частки, які надають додаткових відтінків значенням інших лексем, при цьому створюється особливе градаційне забарвлення тексту – посилюється або послаблюється ступінь вияву ознаки. Частки вживають перед потрібним словом або після нього. Вони можуть посилювати чи послаблювати все висловлення або посилювати градаційне забарвлення тексту загалом.

У п’ятому розділі «Різнорівневі засоби вираження семантики градації» систематизовано та проаналізовано лексичні, словотворчі та синтаксичні одиниці з градаційним значенням.

Одним з сновних рівнів мови, одиниці якого передають градаційну семантику, є лексичний. Цю семантику виражають якісні та якісно-оцінні прикметники, серед яких за ступенем уживання виділено великий – маленький із синонімічни­ми рядами, а також інші прикметники з цією ж семантикою.

Градаційні значення відображають градаційні ознаки, які об’єктивно належать особі, предмету або дії, що демонстру­ють мисленнєво-мовленнєву діяльність, змістом якої є висловлення з градаційним ставленням суб’єкта до особи, предмета чи дії.

 Класифікацію якісних та якісно-оцінних прикметників створено за принципом різних підстав для градуювання на  відповідній шкалі градації та зі власною суб’єктивною нейтральною точ­кою. Підставами градації можуть бути відчуття: естетичні (білий – чорний; великий – маленький); сенсорні, чуттєві (гарячий – холодний); соціально-економічні (дорогий – дешевий); просторові (глибокий – мілкий) тощо.

Такі й інші якісні та якісно-оцінні прикметники розрізняються за рівнем абстракції та здатністю виражати високий і низький ступінь вияву ознаки. Будь-яка ознака, властива градаційному предикату суб’єк­тивно може пересуватися по шкалі градації. Напр.: Це озеро велике (глибоке), маленьке (мілке); глибше (більше), ніж попереднє; менше (мілкіше) тощо. У цих сполуках ви­раховуємо величину (глибину) озера залежно від думки суб’єкта градації.

Значення якісних прикметників визначено поза кон­текстом і ситуацією, тобто воно перебуває в незалежному стані. Наприклад, прикметник-кольороназва червоний (томат, обличчя, яблуко) у кожному окремому словосполученні буде мати градаційну специфіку, але ознака «червоний» у будь-якому разі і без контексту означатиме конкретний параметр кольору, але в різних його виявах – більш червоний, менш червоний. Проте в жодному разі «червоний» не втрачає значення одного з основних кольорів спектру, що стоїть перед оранжевим, кольору крові та його близьких відтінків: Кофтинка палахкотить на ній, червона, як жар (О.Гончар). Кольорова градація виявляється і в тому, що колір може переходити з одного стану до іншого: томат із зеленого (неспілого) може стати червоним (спілим) = почервоніти у разі чистої кольорової ознаки, а може змінювати питому вагу ознаки, якщо це мішані або складені ознаки. Вода у рідкому стані є прозорою, майже невидимою, а у стані криги (твердому) стає білого кольору. Пор.: Доки роса Не збіліла на кригу безводну… (Б.Олійник). При градуюванні зеленого кольору, який на шкалі градації є нормою, у бік послаблення ознаки в тексті маємо  сірий, а в бік посилення – смарагдовий кольори. Сірий – колір, середній між білим і чорним, смарагдовий – яскраво-зелений. Напр..: Одного разу дорогою до Петергофу дівчата з вікна електрички зауважили якісь неозорі капустяні поля. Така безмежно-сіра російська рівнина, що переходить у безмежно-сіре небо – і зелені голови в землі аж до горизонту. Цілком сюрреалістично. Сотні верств капустяного поля! Ми запа­м’ятали станцію і на зворотному шляху вистрибнули там. Капустини були жахливо мокрі й важкі, але ми натирили їх з великий мішок. Ха! Чи не тоді в моє підсвідоме закрався той рядок з майбутнього «Гаспида»: дівчата смарагдові, мов капуста? Цікаве припущення (Ю.Андрухович).

Зміна кольору може вказувати на стан людини. Це значення передають прикметники та дієприкметники, що вказують на градаційне значення. Так, почервонілі або червоні очі можуть вказувати на: а) температуру в людини; б) запальний процес; в) безсоння; г) сльози (фізичний стан людини і результат душевних переживань).

Зовсім інший стан – стан гніву – предано синтаксичним зворотом очі, налиті кров’ю, де слово кров асоціюється з червоним кольором. Щодо градаційної шкали, то ці стани подаємо як збільшення ознаки від нуля: нормальні очі будь-якого кольору в звичайному здоровому стані <почервонілі очі<червоні очі<очі, налиті кров’ю. Зміну стану людини також можна описати через зміну кольору його обличчя. Напр.: І раптом величезний стає червоним, руді люди швидко червоніють (Л.Денисенко).

Зазначені факти дають підстави зробити висновок про кольороназви очей як паралінгвістичне явище. має вигляд термінів, проте В україн­ській мові для кольоропозначення очей  використовують й інші моделі: дієслівні – очі синіють; відіменні – синь очей.

Отже, кольорова характеристика очей часто передає оцінний та градаційний характер, вона вказує на психічний та фізичний стан, може бути соціально-регіональною характеристикою людей. Поєднання та контекст роблять соціовимір кольорових характеристик очей ще випуклішим. Із кольороназвою очей як фізичним явищем співіснує явище їх оцінки з погляду спів­бесідника, тобто колір очей співвідноситься з його психологічним настроєм  і сприйняттям.

Колір очей є етнолінгвістичною характеристи­кою. Ми переносимо на нього конотації рідної мови та визначаємо колір через мовні стереотипи, що домінують у нашій свідомості. Це дає підстави твердити, що лінгвокультурні гра­даційні феномени як у сфері кольороназв, так і в інших сферах в окремих фрагментах української мови значно розходяться з іншими мовами як на структурному, так і на семантичному рівнях.

На соціолінгвістичні ознаки вказують й  інші оцінно-якісні прикметники, що виконують градаційну функцію. Прикметник найсолодший у тексті О.Гончара передає смак страви бекмес, яку вживають саме в Україні. Можливо, для інших людей солодшим є шоколад або щось інше, але в тексті твору згадуваного письменника градуйовано смак цієї страви до граничної межі – найсолодший. Пор.: А то ще міг би розповісти Порфир, як умів дідусь варити бекмес, – хлопці, мабуть, і не чули, що воно таке! Не знають, що можна мед варити із кавунів! Цілий день кипить біля куреня у мідному казані цей бекмес, і, коли кавунячий сироп стане густим, аж тягнеться,  – тоді доливай молока! І то буде найкращий для тебе від дідуся шоколад, найсолодший у житті… (О.Гончар). 

Словотвірний спосіб – це один із найпродуктивніших способів вираження градаційного зна­чення в українській мові.

Градацію в значеннях  іменників виражають суфікси -ок, -ик,  -к-, -очок, -ечок, -очк- ,-ечк-, -оньк-, -еньк-, -атк-, -ачк-, -ищ-, -уг-,  -аг-, -ань, -ат-. Напр.: Олексик перший раз ступав своїми малими ноженятами по рідних з прадідівських горах (П.Федюк); Цей дворик являв собою невеличкий квадратний майданчик, що його по периметру оточували чотири будиночки (М.Гримич).

Високий ступінь вияву ознаки передають прикметникові суфікси -ат-, -ав-: головатий, прищавий.

Значення пом’якшення чи послаблення якості виражає прикметниковий суфікс -еньк-: низенький, гладенький, маленький, напр.: …Сікора – низенький, невисокий, натоптуватий, лагідний... (Ю.Мушкетик); Відігнавши набридливих комарів, Гриша нахилився, примружив очі й почав уважно вдивлятися в гладеньку поверхню води (А.Кокотюха); Суть багатоходовості задуманої комбінації полягала в тому, що маленька групка дуже далеких від народу любих друзів замислила цією комбінацією вбити не одного, а одразу трьох вовків (М.Матіос). У прикметників, що позначають антонімічні поняття, деривація звично можлива лише в одному напрямку – посилення або послаблення ознаки: вузький – вузень­кий, широкий – широченький.

На словотвірне значення прикметників впливає семантика твірних основ. Наприклад, суфікс -уват- у словах на позначення температури може вира­жати не зменшувальне, а підсилювальне значення з певним стилістичним відтінком (незадоволення): погода холоднувата, чай гарячуватий.

Серед прикметникових префіксів, що передають інтенсивність ознаки, виділяють пре-, над-, за-. Прикметники з префіксом пре- відрізняються від таких самих суфіксальних утворень  відсутністю в їхній семантиці емоційного забарвлення, пор.: престарий і старезний.

На граничний ступінь вияву ознаки в сучасній українській мові вказують прикметникові префікси ультра-, супер-, екстра-, гіпер- тощо. Напр..: Справа  полягає в супердемократичності театрів (І. Роздобудько); Ультра­консерваторські погляди окремих депутатів створюють політику в парламенті (Л.Костенко)

Делімітативне значення виражає дієслівний префікс по-, який вико­ристовується в семантично обмеженому колі дієслів: посолити, поперчити.

Значення надлишкової інтенсивності дії передає дієслівний префікс пере-: переварити, пересушити.

Для вираження неповного ступеня вияву дії в українській мові вживають префікс недо-: недосолити. Значення повного, вичерпного ступеня вияву дії  передають префікси  ви-, про-, у-/в-, з-/с-: вималювати, випекти; просмажити, промерзнути; втоптати; згоріти, стерти. 

Значення достатнього вияву дії, яка викликає вдоволення чи невдоволення суб’єкта, реалізують префіксально-постфіксальні пари на-+-ся, ви-+-ся, від(і)-+-ся та ін.: настраждатися, начитатися. виговоритися, відігратися.

Значення надмірності або шкоди для суб’єкта передає префіксально-постфіксальна пара за-+-ся: забігатися, запра­цюватися, загратися.

Градаційні речення за характером ужитих у них сполучників поділено на власне градаційні та підсилювальні. У власне градаційних реченнях використовують сполучники не лише… а й, не тільки... а й, не лише.. але й, не тільки…але й, не те щоб… але й  та ін.

До складнопідрядних речень із градаційним значенням належать складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу, підрядна частина яких виражає кількісну- або якісно-характеризаційну семантику. Напр.: Тут панує така тиша і такий спокій, що мимоволі виникає асоціація із цвинтарем (І.Роздобудько); Жертви ХХ сто­ліття виявилися такими страшними за масштабом, що це поставило під удар навіть долю Бога (С.Кримський).

У структурі складнопідрядних речень з порівняльно-об’єктним відношенням підрядна частина з’ясовує об’єктне значення прислівникового або прикметникового компаратива і вказує на вищий або нижчий ступінь вияву ознаки порівняно з головною частиною. Напр.: Тому і з цього погляду, знов-таки, все набагато глибше й трагічніше, ніж те, що може міститися у формулі «міжнародний тероризм» (І. Дзюба).

Вищий рівень вияву ознаки передають деякі типи номінативних речень, здебільшого  за допомогою підсилювальних та окличних часток. Напр.: Яка бридота! Жах!   (І. Роз­добудько); Яка чудова знахідка (Л.Денисенко).

Генітивні заперечні речення виконують градаційну функ­цію в таких модифікаціях: 1) виражають гранично низький ступінь вияву ознаки: Ні деревця!; 2) підсилюють гранично низький ступінь вияву ознаки лексичними засобами: Ні одного деревця; Жодних перешкод.

Безособові реченння можуть передавати градаційне значення за рахунок відкомпаративного градаційного предиката. Напр.: Їх усе меншало й меншало на розкішній кроні (Є. Гуцало).

У висновках узагальнено основні теоретичні і практичні результати виконаного дослідження.

Проблема градації – одна з кардинальних лінгвістичних проблем, що пов’язана із ставленням мовця до висловленого, тобто до створеного ним повідомлення. Градація за структурою триступенева, її центральний член репрезентує поняття норми, з яким співвідносяться два протичлени – менше норми і більше норми.

Лінгвістична градація – це вираження градаційного став­лення мовця до предмета мовлення лексико-фразеологічними, словотвор­чими, морфологічними та синтаксичними засобами. Мовний зміст функціонально-семантичної категорії градації становить градаційна ознака мови, специфіка якої – надавати пред­метові мовлення градаційного став­лення до нього суб’єкта. Уявлення про вимірність тієї чи тієї ознаки проходить крізь призму світовідчуття мовця як індивідуума з осо­бистісною системою міри та структури градації. Міра забезпечує пересування градаційних ознак вимірного відношення по шкалі градації: у сфері (най)вищого або (най)нижчого ступеня це інтерпретовано засобами градаційних номінацій. Оцінки міри формуються цілісною структурою в співвідношенні – міра (суб’єктивність інте­лектуальної сфери мовця) – підстави градації (різні види вимірних стосунків) – об’єктивність (соціальна сфера мовця). Ознака предмета як об’єкта градації, що є частиною градаційної структури висловлення, фіксує утворення класу порівняння предметів і містить градаційну сему ступеня вияву ознаки.

Найцінніше в процесі градуювання – це визначення ступеня вияву ознаки. Цей процес передбачає наявність суб’єкта, що здійснює процес градації над об’єктом. Позиція суб’єкта – обов’язкова умова аналізу одиниць градаційного значення, оскільки судження щодо ступеня вияву ознаки стосовно норми (нульового виміру) належить суб’єктові мовлення.

Визначення характеру градації, тобто віднесення до найвищого/найнижчого ступеня виміру, залежить від гра­даційного стандарту суб’єкта (норми, нульового ступеня виміру), якісно-кількісних властивостей об’єкта та їхніх граней, які відображені на шкалі градації у градаційному баченні навколишнього світу. Установлення норми як логіко-психологічної категорії слугує підставою для градації. Норма  одночасно є стереотипом і стандартом градуювання. Градаційний стереотип –  історично та соціально змінна категорія, яка охоплює об’єкти залежно від їхнього статусу в світі речей та ознак у вимірному плані.

Градуювання виконує імпліцитний суб’єкт на підставі створеної в його власній картині світу шкали градації та стереотипів імпліцитного характеру. Посилення або послаблення ступеня вияву ознаки на шкалі градації залежить від якісно-кількісної характеристики висловлення, контексту й мовленнєвої ситуації. Унормувальний підхід до дійсності виражають градатори більше, ніж/менше, ніж;  дорівнює тощо, які формують ознаки семантики градації.

Одним із чинників, що зумовлюють лінгвістичне обґрун­тування градації, є людський. У градаційній семантиці світу він виділяє градаційну функцію як мету висловлення – вказівку на ступінь вияву ознаки гра­дуйованого об’єкта в акті комунікації, що сприяє висуненню гіпотези про градацію як додаткове значення у сфері оцінки, інтенсивності, кількості, заперечення тощо.

Функціонально-семантичну категорію градації в українській мові  репрезентують різнорівневі засоби зі значенням змінної або вимірної ознаки. Вона відображає па­радигматичні та синтагматичні значення цих мовних засобів.

Гранична точка градації – це максимальний чи мінімальний ступінь вимірної ознаки на шкалі градації. Сфера градації –  розвинута система мовної семантики з яскраво вираженими елементами інтерпретації.

Градаційна семантика має як імплі­цитне, так і експліцитне вираження. До експліцитних засобів належать слова-специфікатори – градатори, квантифікатори, модифікатори, інтенсифікатори, що доповнюють значення слів, з якими вони пов’язані, до імпліцитних – синонімічні засоби, які передають ступінь вияву ознаки.

Мовні засоби вираження градаційної семантики формують функціонально-семантичне поле градації, на якому ґрунтується однойменна функціонально-семантична категорія.  Якісно-кількісне ядро цієї категорії  репрезентують компаративні й суперлативні  прикметники та прислівники зі значенням міри й ступеня.

Специфічну організацію периферії функціонально-се­мантичної категорії градації відображають такі закономірності: 1) уведення до сфери градації “неякісних” слів – часток, сполучників тощо; 2) роль контексту у вираженні характеру градації (високого/низького ступеня) висловлення; 3) перехідні явища між категорією градації і категоріями із семантичною домінантою кількості, заперечення, оцінки тощо. Периферія цієї категорії має парадигматичну і синтагма­тичну системи, що зумовлені взаємодією семантичного, граматичного і парадигматичного аспектів мовних одиниць на основі співвідношення категорійних та некатегорійних значень.

Поліцентризм градаційного значення зумовлений функціону­ванням одиниць градації на різних мовних рівнях, його ба­гатокомпонентною структурою, співвідношенням об’єктив­ного і суб’єктивного в градаційному значенні, зв’язком між градаційною функцією і прагматикою мовлення. Для вираження вимірного відношення між суб’єктом, який здійснює градацію, й об’єктом, який підлягає градації, в українській мові використовують різні мовні засоби, граматичне оформлення яких залежить від закладених у них градаційних ознаках, а також від комунікативно-прагматичних особливостей градаційного висловлення та їхньої здатності виконувати домінантну функцію.

Вибір градаційних засобів в українській мові зумовлений комунікативною метою, умовами спілкування, історичними та соціальними чинниками мовної діяльності. Вибір конкретного мовного засобу залежить від мовця, що висловлює думку і є суб’єктом градації. Такий вибір створює мовну особистість комуніканта.

Словотвірний спосіб вираження градації – це один із найпродуктивніших способів реалізації градаційного зна­чення в українській мові. Він охоплює словотворчі засоби трьох способів словотворення – суфіксального, префіксального та префіксально-постфіксального. Іменники реалізують градаційне значення за допомогою низки словотворчих суфіксів збільшеності-згрубілості та зменшеності-пестливості; прикметники виражають це значення, використовуючи словотворчі префікси-інтенсифікатори (пре-, за-, над-, супер-, ультра-, гіпер- і под.) та словотворчі суфікси неповного  (-уват-, -ав-. -аст- та ін.) і надмірного (-езн-/-елезн-, -енн, -уч-, -ущ- та ін.) ступеня вияву ознаки. Словотвірне значення послабленого ступеня вияву дії виражає дієслівний префікс недо-, а значення повного, вичерпного ступеня вияву дії – префікси ви-, про-, у-/в-, з-/с-  та префіксально-постфіксальні пари на-+-ся, ви-+-ся, від(і)-+-ся та ін.

Типовими синтаксичними засобами вираження градаційного значення в українській мові є складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу, підрядна частина яких передає кількісно- та якісно-характеризаційні відношення, та складносурядні речення з градаційними семантико-синтаксичними відношеннями, вербалізованими однойменними сурядними сполучниками.