АСОЦІАТИВНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ «БЕЗПЕКА / НЕБЕЗПЕКА» В ДИСКУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ XX–XXI СТОЛІТЬ : Ассоциативно-семантическое поле «БЕЗОПАСНОСТЬ / ОПАСНОСТЬ» В дискурсе УКРАИНСКОЙ ПРЕССЫ XX-XXI ВЕКОВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено мету й завдання роботи, окреслено об’єкт, предмет і методи дослідження, з’ясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

            У першому розділі “Теоретичні засади вивчення мовних / мовленнєвих одиниць – виразників поняття “безпека / небезпека”” вмотивовано важливість безпеки як базової потреби людини, розкрито особливості феномену мовної картини світу, розглянуто характерні риси й еволюцію дискурсу української преси у XX–XXI ст. і подано теоретичні засади дослідження асоціативно-семантичного поля.

            Спираючись на визначення В. Калашника, М. Кочергана, Л. Лисиченко, І. Штерн, термін мовна картина світу ми вживаємо у вузькому розумінні як відповідний кожному конкретному періодові спосіб бачення, сприйняття та осмислення світу певною мовною спільнотою крізь призму властивих їй лінгвальних, культурних, національних, ідеологічних особливостей і репрезентацію його в мовних / мовленнєвих одиницях.

            Різновидом МКС є мовна картина світу преси. У МКС преси базові опозиції, які становлять каркас картини світу, є ідеологічно зорієнтованими. Тому протиставлення безпека / небезпека стає виявом протиставлень свій / чужий і добро / зло, чим і зумовлена його велика роль у мовній картині світу.

            Дискурс преси, на нашу думку, це особливий спосіб використання мови в пресі під впливом екстралінгвальних чинників (передусім настанов авторів), унаслідок якого змінюється картина світу реципієнта. Дискурс є насамперед цілеспрямованою соціальною дією за допомогою лінгвальних засобів відповідної доби, результатом використання яких є текст, де можна віднайти сліди тих екстралінгвальних чинників, що зумовили характерні ознаки його мови. З точки зору ідеологічної скерованості дискурс української преси XX – початку XXI ст. є неоднорідним. За часів революції 1905 р. і визвольних змагань вітчизняна преса була переважно національно спрямованою, відрізняючись при цьому політичною орієнтацією. У радянський період дискурс преси в УРСР став монолітним і транслював програму однієї спрямованості – комуністичну. За радянських часів тексти преси являли собою офіційний варіант інтерпретації подій, а їхнє вербальне оформлення було покликане максимально посилити вплив відповідним чином поданої інформації. У тоталітарному суспільстві преса стає одним із каналів імплантації (термін Р. Трифонова) ідеологічної / ідеологізованої картини світу. Натомість у сучасний період дискурс ЗМІ є мозаїчним і поліоцінним. Сучасна преса відзначається неоднаковим спрямуванням, висвітленням подій із різних точок зору, проте й у ній формується певним чином скерована картина життя.

            Поняття “безпека / небезпека” виражають численні лінгвальні засоби, які на основі спільності позначення певного фрагмента дійсності можна об’єднати в асоціативно-семантичне поле “безпека / небезпека” (АСПБН). Проаналізувавши роботи В. Адмоні, З. Ахметжанової, О. Бондарка,  А. Бурячка, Л. Васильєва, Р. Гайсіної, О. Гулиги, В. Денисенко, Ф. Жилка, М. Замєталіної, Ю. Караулова, С. Кезіної, А. Кузнецова, А. Кузнецової, Ф. Нікітіної, З. Попової, О. Рудякова, Й. Стерніна, О. Тарасової, А. Уфімцевої, Ф. Філіна, Ч. Філлмора, Є. Шендельс, Г. Щура та інших дослідників, ми сформулювали теоретичні засади щодо природи й структури мовних полів і зробили висновок, що теорія мовного поля розглядається в кожній лінгвістичній парадигмі в іншому ракурсі, оновлюється й трансформується.

            Асоціативно-семантичним полем ми називаємо сукупність мовних / мовленнєвих одиниць на позначення певного поняття, об’єднаних на основі семантичного й асоціативного зв’язку. Асоціативно-семантичні поля, на нашу думку, можуть бути змодельовані не лише в результаті асоціативного експерименту, але й з огляду на виявлені в текстах типові асоціативні зв’язки між мовними репрезентаціями фреймових структур. Намагаючись розв’язати проблему реконструкції асоціативних полів у діахронії, ми застосовуємо когнітивні методи для моделювання польових структур і формулюємо гіпотезу, що, досліджуючи мовні засоби дискурсу відповідного періоду, можна змоделювати об’єктивовані ними фрейми й експлікувати на основі текстів преси асоціативні зв’язки певних мовних / мовленнєвих одиниць у діахронії.

            У другому розділі “Одиниці асоціативно-семантичного поля “безпека / небезпека”: семантичний, синтагматичний, структурний і комунікативний аспекти” схарактеризовано особливості складу, семантики й сполучуваності конституентів, належних до його ядра, а також одиниць на позначення емоцій у ситуації безпеки / небезпеки. Визначено причини та способи взаємодії мовних полів і з’ясовано роль одиниць поля “безпека / небезпека” у стратегіях і тактиках впливу в дискурсі української преси означеного періоду.

            Іменем аналізованого поля є антоніми безпека / небезпека, що виражають полюси одного поняття. Специфіка антонімічної домінанти зумовлена тим, що АСПБН є бінарним утворенням, яке поділяється на “безпечну” і “небезпечну” частини. Лексеми безпека, небезпека, безпечний, небезпечний є абстрактними назвами низки конкретних ситуацій, у яких виявляється безпека чи небезпека. Тому типову структуру таких ситуацій можна подати у вигляді фрейму – структури, яка репрезентує стереотипні ситуації у свідомості людини та призначена для ідентифікування нової ситуації, що ґрунтується на такому ситуативному шаблоні (Ф. Бацевич). Фрейм, який об’єктивує узагальнену ситуацію безпеки / небезпеки, містить такі найважливіші слоти: 1) простір і час, у яких розгортається ситуація; 2) відсутність небезпеки, характеристика цього стану; 3) характеристика сфери / джерела небезпеки; 4) об’єкт, якому загрожує небезпека; його характеристика (зокрема емоційна); 5) характеристика способів вияву небезпеки; 6) способи й засоби подолання небезпеки. У конкретних ситуаціях, де виявляється небезпека, структура поданого фрейму може коригуватися відповідно до обставин.

            Поле “безпека / небезпека” консолідується навколо ядра, до складу якого належать домінантні лексеми безпека, небезпека зі своїми похідними (безпечний, небезпечний, небезпечно та ін.), а також синоніми домінант (шкідливість, загроза) із похідними (шкідливий / нешкідливий, загрозливий / незагрозливий). Семантику безпеки мають не лише слова з відповідною семою, а й словосполучення. Досить часто вони набувають її в контексті, щоб зреалізувати настанову автора вислову. Це може бути запевнення в безпеці (“Що ж до пофарбування волосся рослинними речовинами, такими, як хна або ромашка, то їх можна широко вживати, бо вони зовсім нешкідливі” [Прапор. – 1961. – № 5. – С. 104]), у відсутності небезпеки (“І ніхто з духовних цензорів не добачив до цього часу в цьому ніякої небезпеки для православія...” [Сяйво. – 1913. – № 3. – С. 88]); контрастне зображення безпечного і небезпечного станів речей (“Ніяка небезпека йому [буржуа під час Першої світової війни – К.К.] не загрожувала. Буржуа над горами трупів пиячив і віддавався любовним ласощам. Це було так пікантно й так гостро під звуки далекої, для буржуа цілком безпечної, гарматної канонади” [Металеві дні. – 1930. – № 2. – С. 43]); змалювання стану безпеки перед виникненням небезпечної ситуації тощо. Прикметно, що показ стану безпеки здійснюється переважно за допомогою контрасту з небезпечним станом речей.

            Ми виявили, що конституентами поля є одиниці кількох мовних рівнів: лексико-семантичного, фразеологічного, синтаксичного. Одиниці лексико-семантичного рівня із семами ‘безпека’, ‘небезпека’ можуть належати до різних частин мови:

¨    іменників (землетрус, ворог, ліки, порятунок),

¨    прикметників (загрозливий, ризикований, нешкідливий),

¨    дієслів (ризикувати, рятувати, грабувати),

¨    прислівників (безпечно, небезпечно, шкідливо),

¨    вигуків (ой, бр-р-р, жах, ґвалт).

            Наявність сем ‘безпека’, ‘небезпека’ в різних частинах мови засвідчує можливість номінації багатьох аспектів безпечних і небезпечних явищ, осмислення як безпечних / небезпечних предметів, ознак предметів, дій, ознак дій. Іменні частини мови фіксують у своїй семантиці статичний аспект безпеки / небезпеки, а на позначення динамічного характеру безпеки / небезпеки використовуються дієслова, а також сполучення іменних частин мови передусім із дієсловами-зв’язками та фазовими дієсловами (становити небезпеку, бути небезпечним). Вигуки застосовуються для передавання емоцій і посилення експресії викладу.

            Деталізовано репрезентують різні аспекти ситуації безпеки / небезпеки і фразеологізми (у широкому значенні). У дискурсі преси побутують фразеологізми-словосполучення, які розгорнуто й емоційно позначають елементи ситуації безпеки / небезпеки:

¨    суб’єкта або об’єкт дії (троянський кінь, палії війни),

¨    дії суб’єкта (бити на сполох, сіяти паніку),

¨    обставини дії (по лезу бритви, з вогню та в полум’я),–

та фразеологізми-фрази, організовані як речення:

¨    прості (“На війні як на війні” [Голос України. – 2005. – № 3. – С. 1]) і

¨    складні (“Ну, а нам хіба доводить ся говорити відому поговірку: “спаси нас, Господи, від друзів, а з ворогами ми якось самі управимо ся”” [Рідне слово. – 1917. – № 11. – С. 1]).

            Фразеологічні одиниці як моделі та знаки певної узагальненої ситуації (за Г. Пермяковим) ілюструють через конкретно-чуттєві образи різні аспекти її перебігу:

¨    передчуття небезпеки (запахло смаленим);

¨    наявність кількох небезпек (між молотом і ковадлом, між двох вогнів);

¨    перебування в небезпеці; передчування кінця, загибелі (попасти як порося в сметану);

¨    перебування у великій небезпеці (на волосинці від смерті, по лезу бритви, на лезі ножа);

¨    констатацію постійної загрози (“Над ВЕЗ і ТПР знову навис дамоклів меч” [Україна і світ сьогодні. – 2005. – № 8. – С. 11]).

            Широка сполучуваність ядерних одиниць, зокрема іменників безпека, небезпека та прикметника небезпечний, що функціонують у субстантивних, ад’єктивних, вербальних типах словосполучень, дозволяє зробити висновок про деталізованість поняття, яке вони позначають. Ситуація небезпеки має різноаспектний і динамічний характер, оскільки може бути потенційною, усвідомленою, наявною постійно / змінною, можливою, реальною / ірреальною тощо (можлива небезпека, гіпотетична загроза, підвищена небезпека, щоденна загроза).

            Для вираження різних ступенів небезпеки використовують засоби різних мовних рівнів: лексико-семантичного, морфологічного, синтаксичного. Так, на морфологічному рівні це:

¨    ступені порівняння прикметників і прислівників (“На годинї релїґії питає катехит ученика, котрий то з сїмох головних гріхів є найменше небезпечний для людської душі?” [Жало. – 1914. – № 2. – С. 3]);

¨    прикметники зі значенням посиленого виявлення ознаки (підвищена небезпека);

¨    сполучення числівників з іменниками, що мають кількісне значення (стане у сто разів небезпечнішим, ніж);

¨    частки в сполученні із займенниками, які виражають значення “великою мірою, дуже”, і прикметниками із семантикою ступеня вияву ознаки / небезпеки (чи не найбільша небезпека, не такі вже й небезпечні) та ін.

            Натомість на синтаксичному рівні ступені небезпеки виражають за допомогою порівняльних конструкцій і складнопідрядних речень із підрядними прикомпаративними частинами; шляхом конкретизації одиниць-підметів із семою ‘небезпека’ дієсловами-присудками із семою ‘наростання дії’ (збільшився ризик).

            Ми виявили, що накладання фрагментів лінгвальних полів здійснюється на семантичному, словотвірному, синтаксичному, фразеологічному рівнях мови. Екстралінгвальними причинами накладання є настанова номінанта, певний тип дискурсу. Виділяємо такі типи накладання фрагментів полів:

¨    повне і часткове (за повнотою переходу одиниць певної парцели поля-донора до поля-акцептора);

¨    постійне, епізодичне, оказіональне (за тривалістю використання цих одиниць для виконання функцій поля-акцептора);

¨    ідеологічне, експресивне, іронічне, ігрове (за функціями).

            Прагматичний потенціал конституентів АСПБН виявляється в їх активній участі у стратегіях і тактиках дискурсу української преси, якими є уникнення небезпеки, погроза / залякування, подолання страху; застереження від потенційної небезпеки / її попередження, зменшування / применшування небезпеки, підтримування ілюзії / відчуття постійного перебування в оточенні ворогів.

            У третьому розділі “Асоціативно-семантичне поле “безпека / небезпека” як фрагмент мовної картини світу української преси XX – початку XXI ст. (тематична класифікація)” досліджено склад і структуру дев’яти мікрополів АСПБН у діахронії. Проаналізовано найхарактерніші парадигматичні, синтагматичні й епідигматичні відношення між їхніми конституентами, а також розглянуто найбільш показові одиниці в номінативному та прагматичному аспектах.

            Поле “безпека / небезпека” у XX–XXI ст. найбільш повно репрезентоване мікрополями номінативних засобів на позначення війни / миру, ворогів, ідеологічної небезпеки, небезпечних виявів політики, стихійних лих, хвороб / здоров’я, екологічної небезпеки, економічної кризи / економічної стабільності, протиправних дій, які, у свою чергу, містять асоціативно-семантичні групи й підгрупи.

            Подамо зразок аналізу на прикладі мікрополя миру, яке є показовим щодо виявлення характерних мовних особливостей АСПБН. Поняття мир в українській МКС має надзвичайно важливе значення, що підтверджує висока сполучуваність і частотність уживання номінативних засобів на його позначення. Мир може бути міцним, сталим; загальним; справедливим, демократичним. Його завойовують, зміцнюють, охороняють, борються за його збереження. У пострадянський період особливості концептуалізації миру змінюються, оскільки його підтримують і йому служать (“...миротворцям 20-го окремого вертолітного загону Збройних сил України вручили медалі ООН “За служіння миру”. Цими нагородами керівництво Місії ООН відзначило українських військовослужбовців, які зробили значний внесок у справу підтримки миру в цій африканській країні” [Наша газета +. – 2004. – № 8. – С. 1]). Прикметно, що в тоталітарному дискурсі мир існує нерозчленовано, абстрактно для народів усього світу (“Настав довгожданий мир для народів усього світу” [Партробітник України. – 1945. – № 5–6. – С. 16]), натомість у пресі незалежної України мир осмислюється як актуальний для окремої держави, нації, людини (“Годую його й думаю: “Не дай, Боже, мій хлопчик виросте й стане солдатом!” Тому слова про мир в Україні та в світі для матері відразу перестають бути пустопорожніми” [Молодь України. – 2004. – № 147. – С. 4]). Для зображення миру в радянському й пострадянському дискурсах досить часто застосовують контраст (“Цвітуть сади. Хороше. Мирно. Але темні хмари “холодної війни” знову загрожують світові” [Радянська жінка. – 1980. – № 5. – С. 1]), образ мирного неба над головою (“...зберегти мирне небо над собою” [Україна і світ сьогодні. – 2005. – № 12. – С. 1]) та голуба, який є символом миру.

            Явище, позначуване номеном мир, є еталоном, наділеним найвищим ступенем позитивної оцінки. І в енкратичному, і в акратичному дискурсах номени безпека, спокій, добробут, стабільність пов’язані стійкими асоціативними, семантичними, а досить часто й сурядними зв’язками з номеном мир, що вказує, з нашого погляду, на однакове розуміння миру в різних типах дискурсу (“31 жовтня ми хочемо утвердити свій вибір у мирі й спокої” [Нація і держава. – 2004. – № 40. – С. 1]); (“...Олександр Лукашенко упевнений, що в його країні не буде “ні трояндової, ні помаранчевої, ні бананової революції”... Він заявив, що Білорусь збереже мир і стабільність” [Голос України. – 2005. – № 3. – С. 5]).

            Навівши фрагмент аналізу одного з мікрополів, схарактеризуємо найважливіші особливості асоціативно-семантичного поля “безпека / небезпека” загалом.

            АСПБН поповнюється внаслідок творення номенів на власне українському ґрунті, а також шляхом запозичення одиниць з інших мов (гангстер, рекетир, кілер) і соціолектів української мови. Так, з кримінального жаргону запозичено лексеми мочити, домушник, щипач, браток.

            Найбільш продуктивними суфіксами для творення назв ворогів були -іст /-ист (троцькист, гебіст, енкаведист), -івець /-овець (махновець, бандерівець, гітлерівець); ворожих течій і напрямів – -ізм / -изм (шумськізм, хвильовізм); негативно поцінованих суспільних явищ –    -щин- (махновщина, бандерівщина), традиційне вживання яких маркувало назву ворога в мовній картині світу української преси.

            Асоціативно-семантичне поле “безпека / небезпека” відображає динаміку фрагментів МКС. Це виражається в появі лексичних (кілер, фашизувати, кібератака, УРКАїна) і семантичних інновацій (сучасні ординці, пірат), функціонуванні фонетичних (гакер / хакер, експропріятор / експропріатор) та словотвірних варіантів (атипова / нетипова пневмонія), а також пасивізації (убійник, розрух, грабіжка) й актуалізації історизмів (якобізм).

            У дискурсі української преси протягом XX – початку XXI ст. функціонували такі різновиди образної номінації, як метафора, перифраз (чума XX століття, любителі чужого гаманця), зрідка – метонімія (поставити під зброю, стати під кулі), синекдоха (злочинці за ґратами), гіпербола (“...на Балканах ще льється кров, а стрельбу та крики побитих і переможців чути за тисячі верстов” [Маяк. – 1913. – № 7. – С. 2]). Ми зафіксували передусім антропоморфний (війна-лиходійка), натурморфний (двоголова гідра буржуазії), артефактний (залізобетонна Радянська країна), акціональний (гонка озброєнь, кинути “рятівне коло”), морбіальний (коричнева чума, радіаційна чума), просторовий (поле бою) типи метафоричних перенесень. Фітоморфна метафора (москвофильський вовчок на українському дубі), за нашими спостереженнями, використовувалася передусім у 1905–1916 рр. У радянський час найпоширенішими були зооморфна (акули світового ринку, цепні пси німецьких загарбників) і воєнна метафори (загроза прориву на фронті готування до більшовицької озимої сівби), а також метафори стихії (роздмухати полум’я нової війни) та механізму (воєнна машина). Протягом усіх аналізованих періодів активно вживалася “потойбічна” метафора (капіталістичне пекло, червона сатана).

            Характерною особливістю поля “безпека / небезпека” є наявність у деяких його одиниць одночасної полярної оцінки (НАТО, націоналіст, куркуль). Виокремлюємо такі типи зміни оцінки: у різних типах дискурсу, у тому самому дискурсі через зміну екстралінгвальних чинників. На поціновування явищ, позначуваних одиницями поля, впливають дискурс побутування (енкратичний / акратичний), актуалізовані фрейми, конотації конституентів, фонові культурно-історичні знання й асоціації. Наприклад, унаслідок відмінних настанов журналістів номени, що первинно мали сему ‘мир’, набувають протилежного значення, функціонуючи в різних типах дискурсів. Так, номен мирна конференція з позитивно забарвленою внутрішньою формою може набувати протилежного значення в радянському дискурсі (“Прикриваючись різними “пактами”, “мирними конференціями” то-що, вона [світова буржуазія – К.К.] готується до наступу на СРСР” [Комунарка України. – 1929. – № 2. – С. 2]).

            Текстовими засобами реалізації оцінки є відповідне контекстне оточення та введення вербалізованих уявлень про безпеку / небезпеку до бінарного протиставлення свій / чужий під певним кутом зору. Так, у національному дискурсі здійснюється деконструкція поняття націоналіст, створеного радянською пропагандою, і відбувається процес реідеологізації. Стратегії й тактики реабілітації негативного образу мешканців Західної України, витвореного в радянський час та активно підтримуваного в певних типах дискурсів і сьогодні, є різноманітними. Одна з них полягає в порівнянні (“Не одна матір з голодних країв підкидала вночі свою дитину нашим газдам. Напевно все-таки наша “бандерівщина” не була така страшна, як хвалене “мирне будівництво”” [Київ. – 1991. – № 10. – С. 155]).

            У національному дискурсі комуністичні ярлики бандерівці, найлютіші вороги і зрадники українського народу з метою деконструкції вживаються:

¨    іронічно (“В уяві населення було створено образ страшного бандерівця” [Дзвін. – 1993. – № 4–6. – С. 111]);

¨    з оцінкою й семантикою, протилежними наданим радянськими ЗМІ (“Зрадник, мазепівець, бандерівець – читай патріот” [Самостійна Україна. – 1992. – № 7. – С. 7]);

¨    у лапках (маркер недостовірності) і в графічному оформленні, властивому російській мові (маркер панівного, імперського дискурсу): ““Бандєровец” сприймається багатьма росіянами як метафізична загроза з боку синів темряви” [Універсум. – 2003. – № 5–6. – С. 30].

            Номени з АСПБН мають денотати різного типу: реальні (зі сфер хвороб / здоров’я, стихійних лих, війни / миру, екологічної небезпеки, економічної кризи / економічної стабільності, протиправних дій, небезпечних виявів політики, частково – ворогів) та ірреальні, причому ірреальність є ідеологічно зумовленою (зі сфери ідеологічної небезпеки, частково – ворогів): вороги народу, СВУ, шумськисти. Прикметно, що модель внутрішнього ворога в дискурсі радянської преси модифікується згідно з програмою керівництва. Досить часто ворог позбавлений визначеності, що досягається шляхом уживання узагальнювальних і слабко інформативно мотивованих номенів. Відповідно, деякі номени з АСПБН пов’язані не лише з певним фрагментом дійсності, але й з ідеологічним замовленням.

ВИСНОВКИ

            Методологічними засадами дисертації є положення структурної, функціонально-комунікативної та когнітивної лінгвістики, що зумовлено специфікою досліджуваного матеріалу. Структурно-функціональний підхід з елементами комунікативного й когнітивного до розгляду організованої як поле сукупності номінативних засобів дозволив проаналізувати мовні / мовленнєві одиниці в динаміці, з’ясувати їх роль у дискурсі преси як цілеспрямованій соціальній дії. Моделювання асоціативно-семантичного поля з урахуванням і лексикоцентричного, і текстоцентричного підходів виправдало себе, оскільки орієнтування на добір одиниць передусім із текстів преси (з подальшим доповненням матеріалу з лексикографічних джерел) дозволило виокремити не лише не зафіксовані словниками однослівні номени (лексеми й фразеологізми), а й синтаксичні номени; дало змогу простежити їх сполучуваність і динаміку вживання в дискурсі української преси XX–XXI ст.

            Асоціативно-семантичне поле “безпека / небезпека” має розгалужену структуру, складаючись із низки мікрополів, асоціативно-семантичних груп і підгруп; гіперо-гіпонімічних, синонімічних, антонімічних пар і рядів, зрідка – конверсивних пар. Усі мікрополя й групи мають у кожний з означених періодів своє ядро й периферію, взаємодіють з іншими мікрополями, причому необов’язково з асоціативно-семантичного поля “безпека / небезпека”, що зумовлене екстралінгвальними причинами – потенційною небезпечністю будь-якого явища чи предмета. Особливості групування мовних / мовленнєвих одиниць АСПБН зумовлені також і структурою фрейму безпека / небезпека. Головними відношеннями, що організовують асоціативно-семантичне поле “безпека / небезпека”, є антонімія та гіперо-гіпонімія. На рівні мікрополів і асоціативно-семантичних груп велику роль відіграють синонімічні та епідигматичні відношення, зрідка виявляються й конверсивні відношення. Омонімія й паронімія використовуються згідно з настановою автора, часто для мовної гри. Поле “безпека / небезпека” є міжрівневим утворенням, сформованим з одиниць лексико-семантичного, фразеологічного, синтаксичного рівнів: слів (семем), фразеологізмів, словосполучень і речень. Змодельоване поле має відкритий характер.

            Фрагмент мовної картини світу, репрезентований одиницями на позначення поняття  “безпека / небезпека”, має значний обсяг, для нього характерні постійний розвиток і “ущільнювання”. На нашу думку, це свідчить про реалізовану потребу в номінації фактів дійсності, а особливості внутрішньої форми фіксують погляд номінантів-сучасників і рефлексію мовців над цим явищем. Динамічні процеси, що відбуваються в аналізованій сукупності мовних / мовленнєвих одиниць, є наслідком змін у суспільстві загалом і свідомості мовців зокрема, які відображаються в модифікації фреймових структур на когнітивному рівні й зумовлюють зміни в номінативних засобах на лінгвальному рівні.

            Змоделювавши фрейм узагальненої ситуації безпеки / небезпеки й простеживши мовну репрезентацію його слотів в окремих виявах названої ситуації, ми виокремили між одиницями поля сталі асоціативні зв’язки, які відображають відношення між явищами дійсності, зафіксовані, осмислені й вербально оформлені мовцями. У радянському дискурсі маємо значну кількість штучно сформованих асоціативних зв’язків, що модифікувало МКС. Аналізуючи дискурс української преси, ми виокремили одиниці, які в тоталітарний період ситуативно належали до асоціативно-семантичного поля “безпека / небезпека” внаслідок наведених асоціацій, що зумовлено передусім ідеологічними настановами. У сучасний період спостерігаємо процес деконструювання фреймів уведенням до них невластивих елементів або зміною зв’язків між їхніми компонентами, що розхитує стереотипи свідомості.

            Проаналізовані особливості процесів номінації (використання онімів / апелятивів; функціонування однослівних / синтаксичних, прямих / метафоричних, індивідуалізаційних / узагальнювальних, нейтральних / емоційно й експресивно забарвлених номенів; творення узагальнювальних і слабко інформативно мотивованих номенів із ілюзорним або дифузним денотатом, а також номенів з евфемістичною або спеціально наданою внутрішньою формою) дають змогу виявити особливості картини світу, відображеної в пресі. У МКС акцентовано одну з її провідних аксіологічних опозицій – свій / чужий, що може трактуватись і як безпечний / небезпечний. Гіпертрофія цієї опозиції зумовлена тим, що базова потреба в певності й безпеці є пріоритетною для особистості, чим успішно скористалися творці ідеологічної картини світу для підвищення ефективності її дії.

            Перспективними напрямами подальшого дослідження лінгвального вираження поняття “безпека / небезпека” є діахронічне вивчення МКС із точки зору процесів номінації, аналіз ідеологічної мовної картини світу, зіставлення ідеологічних МКС різних соціальних груп, а також народів.