СЕМАНТИКО-СИНТКАСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ РУХУ І ПЕРЕМІЩЕННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИКО-СИНТКАСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ РУХУ І ПЕРЕМІЩЕННЯ
Альтернативное Название: Семантика-СИНТКАСИЧНА структура предложений с глагольными предикатами ДВИЖЕНИЯ И ПЕРЕМЕЩЕНИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність наукового дослідження, його мету й завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, з’ясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, здійснено огляд наукових праць із досліджуваної проблеми, окреслено структуру дисертаційної роботи.


У першому розділі – «Семантико-синтаксичний підхід до вивчення структури простого речення в лінгвістиці» – проаналізовано наукову літературу, що висвітлює способи опису об’єктивного змісту речення в сучасній теорії синтаксису, різноаспектні підходи до вивчення синтаксису простого речення, описано основні класифікації семантичних типів дієслівних предикатів, вплив валентності предиката на формування реченнєвої структури.


У сучасній лінгвістичній літературі наявні розбіжності як у загальнотеоретичних концепціях мовознавців, так і у спрямованості аналізу різних аспектів речення. Так, представники генеративного напряму розглядають речення з огляду на універсально-логічні ознаки його змісту. Суттєве значення має денотативний підхід до вивчення семантики речення, орієнтований на структуру ситуації, де семантика речення розглядається як номінація відповідної ситуації, вирішальну роль у якій відіграє предикат, прогнозуючи місця учасників ситуації (актантів). Слід відзначити також конкретно-мовний підхід до синтаксичної семантики, центральним положенням якого є принцип ієрархічно організованої системи одиниць змісту в синтаксисі, згідно з яким будова конкретного речення ґрунтується на структурній схемі під впливом лексико-семантичних чинників і правил облігаторного поширення. Однак більшість лінгвістів визнає необхідність дослідження речення як центральної одиниці синтаксису в усіх його аспектах.


Семантико-синтаксичний ярус речення є формою реалізації ласне-семантичного ярусу й базується на формально-граматичному ярусі, що, у свою чергу, є формою його реалізації. Центральним і організуючим компонентом семантико-синтаксичної структури речення постає предикат, семантико-синтаксична валентність якого визначає кількісний і якісний склад залежних субстанціальних компонентів.


Виходячи із завдань дослідження, розглядаємо валентність як синтаксичну потенцію, що міститься в лексичному значенні ознакового слова, здатність приєднувати до себе інше повнозначне слово відповідної семантичної природи. Іншими словами, валентність зумовлена семантикою слова й реалізується в синтаксичній позиції предиката. Синтаксична валентність діє на формально-синтаксичному рівні й визначає кількісний склад компонентів структури, який характеризується реально зазначеними в реченні суб’єктами й об’єктами. Семантична валентність виявляється на глибинному рівні й залежить лише від значення предиката, не підлягаючи морфологічному підпорядкуванню.


У другому розділі – «Дієслова руху, переміщення в складі лексики сучасної української мови» – встановлено категоріальні компонентні ознаки дієслів руху, переміщення, на основі яких структуровано лексико-семантичну групу дієслів досліджуваної семантики на класи й підкласи різного ступеня складності та ієрархізованості.


На першому рівні диференціації лексико-семантична група дієслів руху розчленовується на основі абстрактної категоріальної семи “характер руху”, створюючи на цьому етапі три основних класи: дієслів поступального руху, дієслів коливального руху і дієслів обертального руху.


Основою диференціації першого класу – дієслів поступального руху, який є найбільш численним у межах аналізованої групи, постають абстрактно-семантичні категорії “спосіб переміщення”, “середовище переміщення” та “загальна спрямованість переміщення”. Абстрактна семантична категорія “спосіб переміщення” конкретизується в значеннях дієслів, що називають пересування за допомогою транспортного засобу (їхати, їздити, колесити, торготіти, трюхикати тощо); переміщення волоком (волокти, волочити, таскати, тягнути, цупити, цурпелити тощо) або самостійне переміщення (басувати, бігти, вести, іти, плигати, ступати, ходити, шалатися тощо). Дієслова на позначення самостійного переміщення поділяються на дві підгрупи: дієслова, що позначають піше переміщення (брести, водити, іти, марширувати, прямувати, скакати, тікати, шкандибати, шмигати тощо) та дієслова, що позначають переміщення поповзом, плазом (лазити, лізти, повзати, повзти, рачкувати).


За абстрактною семантичною категорією “спрямованість переміщення”, що висвітлює характер просторового відношення між предметом, відносно якого відбувається  переміщення, і суб’єктом чи об’єктом дії, дієслова першого класу членуються на дві групи: 1) із загальним значенням спрямованого переміщення (іти, їхати, пливти тощо); 2) із загальним значенням неспрямованого переміщення (ходити, їздити тощо). Слід наголосити, що деякі дієслова цього класу нейтральні до опозиції за ознакою односпрямованості / неодноспрямованості (крокувати, марширувати, плазувати тощо).


За абстрактною семантичною категорією “середовище переміщення” дієслова поступального руху диференціюються на чотири групи  з такими загальними значеннями: 1)переміщення твердою поверхнею (брести, вештатися, котитися, іти, прямувати, стрибати тощо); 2) переміщення  рідким середовищем (бовтатися, брьохатися, пливти, плинути, плавати, хлюпатися тощо); 3) переміщення  повітрям (витати, літати, летіти, линути, роїтися, снувати, шугати тощо); 4) переміщення рідин і газів, не пов’язане з будь-яким певним середовищем (димити, валувати, вихорити, парувати, свистати, струменіти, тягтися, цідитися тощо).


Дієслова коливального руху диференціюються за абстрактною категоріальною ознакою “характер руху”, створюючи дві групи з такими загальними значеннями: 1) невпорядкованого руху (ворушитися, трусити, трясти, смикати, шарпатися тощо); 2) розміреного, одноманітного руху (вібрувати, дрижати, калатати, тремтіти, скакати, стинатися, тріпатися тощо).


Дієслова обертального руху (вертіти, вертітися, крутити, крутитися, кружляти, витися тощо), за нашими спостереженнями, в українській мові не підлягають диференціації за жодними категоріальними ознаками.


Отже, лексико-семантична група дієслів руху має складну, багатомірну ієрархізовану структуру. Крім цього, більшість названих класів і підкласів має складну ієрархічно організовану внутрішню структуру.


У третьому розділі – «Типи семантико-синтаксичних структур речень, породжених дієслівними предикатами руху, переміщення» – проаналізовано семантичне значення та морфологічне вираження субстанціальних компонентів речень із дієслівними предикатами аналізованої семантики; установлено типи семантико-синтаксичних структур речень, породжених дієслівними предикатами руху, переміщення; визначено специфіку кореляції семантичної і формально-граматичної структури в елементарних реченнях з цими предикатами; з’ясовано семантику й механізм утворення детермінантних компонентів у реченнях досліджуваної семантики.


Просте елементарне із семантико-синтаксичного погляду речення складається з одного предиката та зумовлених його валентністю непредикатних іменникових синтаксем. Безпрефіксні предикати руху, переміщення в сучасній українській мові бувають одно-, дво-, три-, чотири- і п’ятивалентними. Розглядані предикати сполучаються в реченні з такими субстанціальними компонентами: суб’єктом, об’єктом, трьома видами локативних синтаксем, інструментальною синтаксемою на позначення засобу переміщення.


Найбільш вагомим навантаженням з-поміж зазначених субстанціальних компонентів речень, породжених дієслівними предикатами руху, переміщення, вирізняється суб’єктна синтаксема. Зважаючи на диференційні семантико-синтаксичні ознаки, функцію суб’єкта руху, переміщення виконують іменники-назви істот. Основним морфологічним варіантом суб’єктної синтаксеми досліджуваних речень виступає називний відмінок: У сквері через дорогу тьопали і стрибали діти різного віку, які народжуються за будь-яких часів(Є.Кононенко); Пес, мов стріла, шугнув повз мене, і з розгону налетів на втікаюче козеня(С.Майданська.).


Наступним за ієрархічним розподілом компонентом речення постає об’єктна синтаксема. Як свідчить фактичний матеріал, у конструкціях із предикатами руху, переміщення вживається лише прямий об’єкт або об’єкт у формі периферійного орудного відмінка. Специфіка поєднання предикатів руху, переміщення з об’єктом полягає в тому, що спектр дієслів, які валентно прогнозують об’єктну синтаксему, обмежується підгрупою каузативних дієслів (надання руху об’єктові). Граматичною ознакою цих дієслів є те, що вони можуть керувати як знахідним, так і орудним відмінками. Функція прямого об’єкта традиційно зберігається за словоформами у знахідному відмінку, тоді як для родового, давального та орудного відмінків вона є вторинною, семантично і стилістично зумовленою. Наприклад: Вона, сирота, носила викопане коріння по селу, як дитину(М.Матіос); Мужчина закурив, дим миттю розвіявся, та жінка нетерпляче ворухнула долонею – і її супутник погасив сигарету(Н.Бічуя).


Найбільш поширеними серед непредикатних компонентів у реченнях аналізованої семантики виявилися, за нашими спостереженнями, локативні синтаксеми. Виражальним засобом локальних характеристик предмета постає система прийменниково-відмінкових форм іменника. Локативні субстанціальні синтаксеми позначають різні просторові поняття (назви населених пунктів, приміщень, предметів тощо) і поділяються на два основних типи: динамічні локативні і статичні локативні синтаксеми. Семантико-синтаксична валентність предикатів руху прогнозує зв’язок з динамічними локативними синтаксемами, які членуються на три різновиди: 1) локативні синтаксеми у значенні вихідного пункту руху: Йдеш од церкви повечір’ям, то на всю вулицю: трєсь, трєсь…(М.Закусило); 2) локативні синтаксеми у значенні кінцевого пункту руху: Тоді вирішувала, що таємниць на сьогодні досить, позіхала і помаленьку дибала на своє подвір’я(Т.Зарівна); 3) локативні синтаксеми на позначення шляху руху: Джалапіта йшов вулицею і побачив, як жінка несла важку валізу(Е.Андієвська).


Наступним за ієрархією компонентом семантико-синтаксичної структури речень із дієслівними предикатами руху, переміщення виступає інструментальна синтаксема на позначення засобу переміщення. Первинною формою вираження засобу пересування (поступального руху) є форма орудного відмінка. Наприклад: Подібне відчував і в молоді літа, коли конякою їздив на заготівлю лісу(М.Закусило). За наявності в реченні орудного в іншій функції або на позначення засобу руху при предикатах із семантикою виду розваги, заняття спортом у функції засобу вживається прийменникова конструкція з місцевим відмінком іменника: Ївга та Яринка пішли на Донець. Там на ковзанах катались хлопці й дівчата, і було дуже весело(О.Донченко). Уживання у функції засобу переміщення форми орудного чи місцевого відмінка з прийменником у сучасній українській мові зумовлюється як семантикою предиката, так і семантикою залежного іменника.


Дієслівні предикати руху, переміщення породжують чотирнадцять типів семантико-синтаксичних структур, у межах яких залежно від комунікативних настанов формуються певні комбінації облігаторних і факультативних компонентів речень.


Семантико-синтаксичні структури речень з одновалентними дієслівними предикатами руху, переміщення реалізуються конструкцією, яка складається з предиката й суб’єкта. У функції предиката в таких реченнях виступають дієслова абсолютивної семантики, які мають здатність самостійно репрезентувати ознаку суб’єкта, або багатовалентні дієслова на позначення здатності суб’єкта рухатися: Її губи ворушаться, щось ледве чутно промовляючи(С.Майданська); Човпаю, як ветхий старець, раз у раз зупиняюсь(О.Винокуров).


Двовалентні дієслова-предикати руху, переміщення прогнозують три типи семантико-синтаксичних структур. Перший тип становить собою поєднання предиката з лівобічною синтаксемою – суб’єктом і правобічною – об’єктом. У таких структурах предикати репрезентовані семантично маркованими дієсловами із додатковим значенням надання руху об’єктові, які належать до класів коливального й обертального рухів: Жінки махали руками, забирали граблі…(М.Матіос); Хлопець крутнув головою, очі злісно блиснули(С.Васильченко). Семантико-синтаксичні структури другого типу складаються з двовалентного предиката і зумовлених ним суб’єкта й локатива. Залежно від семантики дієслова правобічна позиція належить синтаксемі на позначення вихідного, кінцевого пунктів руху або шляху переміщення: Її окуляри рвонулися із носа полетіли вгору(Остап Вишня); Дід брязкав цепом, вода хлюпала в човен, і слова вмить розбилися, розлетілися нотами;…(М.Закусило); Гервасій Оникійович метлявся по їдальні(Ю.Смолич). Третій тип репрезентований структурами, сформованими предикатом у поєднанні з суб’єктом і засобом переміщення. Характерною ознакою предикатів, що утворюють цей тип реченнєвих структур, є їх належність до лексико-семантичної підгрупи дієслів поступального руху на позначення несамостійного руху (переважно безцільне переміщення): Козаки на конях жваво басували(П.Грабовський); Побачили чоловіки розхристаного Юхима Барила, який гацав верхи на замиленому коні(В.Кучер).


Тривалентні дієслова руху, переміщення в сучасній українській мові породжують три типи семантико-синтаксичних структур речень. Конструкції першого типу складаються з тривалентного предиката, лівобічної суб’єктної та правобічних – об’єктної й локативної синтаксем. Наявність об’єктної синтаксеми передбачають дієслова, семантично марковані каузативним значенням надання руху об’єктові. Значення локативної синтаксеми зумовлюється відповідно семантикою предиката, тобто це може бути позначення вихідного, кінцевого пунктів руху або шляху переміщення. На відміну від дієслівних предикатів, що утворюють синтаксичні конструкції другого типу, розглядані реченнєві структури породжені предикатами поступального руху, і тому їхня семантика передбачає наявність локативного компонента: Олекса поліз у кут і почав швиргати звідти тріски, суччя, дрова(Г.Хоткевич); Марта кинула в нього сумкою з яблуками, впала на диван і розплакалась(Ю.Міщенко); Вітер в гаї нагинає лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе(Т.Шевченко). Другий тип становлять структури, породжені тривалентним предикатом руху й зумовленими його семантикою суб’єктом і двома локативами. Залежно від семантики предиката локативні компоненти можуть передавати значення: вихідного пункту руху + кінцевого пункту руху; вихідного пункту руху + шляху переміщення; кінцевого пункту руху + шляху переміщення. Як свідчить ілюстративний матеріал, у функції предикатів, що формують другий тип конструкцій, можуть виступати лише дієслова класу поступального руху. Лексеми, що належать до класів непоступального й обертального рухів, не здатні поєднуватися з двома локативними компонентами: Дівчисько висмикує з пачки сигарету і тягнеться через стіл до мене – мовляв, будь кавалером, припали(О.Винокуров); Чорні овечі гурти шарахкалися від двору до двору(Г.Тютюнник). Структури третього типу утворені дієслівним предикатом поступального несамостійного руху, суб’єктом, локативною синтаксемою і синтаксемою на позначення засобу переміщення. Звісно, що локативна синтаксема може бути представлена трьома семантичними значеннями: 1) вихідного пункту руху: Дем’ян Петрович дуже помалу шкутильгає на милицях від вагону(Є.Кротевич); 2) кінцевого пункту руху: Плавно дибає каліка на милицях, а за калікою дріботить босими ніжками дитина(О.Довженко); 3) шляху переміщення: Даруся тупцювала босими ногами по мерзлій підлозі ріки(М.Матіос).


Чотиривалентні предикати руху, переміщення, за нашими спостереженнями, породжують чотири типи семантико-синтаксичних структур. Перший тип складається з предиката, суб’єкта і трьох локативних синтаксем, що позначають вихідний і кінцевий пункти руху та шлях переміщення: Через левади та господи Два кума йшло з весілля до господи(Л.Глібов). Слід зауважити, що такий повний набір локативів у мовленні трапляється дуже рідко, оскільки нашарування локативів комунікативно обтяжує речення. Із трьох правобічних синтаксем у мовленні залежно від комунікативних настанов може лексично реалізуватися й набувати статусу облігаторності одна або дві валентності, інші є факультативними. Другий тип аналізованих структур представлений предикатом, лівобічною суб’єктною і правобічними об’єктною синтаксемами та двома локативними синтаксемами. Залежно від семантики дієслова локативні синтаксеми можуть виступати в наступних функціях: 1) вихідного й кінцевого пунктів руху: Він бачив, як Ганс волік від кафе сп’янілого на смерть Коляна кудись під кущ…(О.Винокуров); 2) вихідного пункту руху і шляху переміщення: Від Золотих воріт добрі коні несли дорогою просторі сани(Н.Рибак); 3) кінцевого пункту руху та шляху переміщення: Маленький автомобіль чеської марки безгучно несе нас рівною, білою пеленою шляху до Яблунева(Т.Масенко). Третій тип реченнєвих конструкцій репрезентовано структурами, спроектованими дієслівним предикатом руху, переміщення, суб’єктною, об’єктною та локативною синтаксемами, а також синтаксемою на позначення засобу переміщення. Семантика локативної синтаксеми варіюється в межах вихідного й кінцевого пунктів руху та шляху переміщення: Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину – і засипають Без домовини(Т.Шевченко); Шандор уперто не хотів розлучатися з човном. Вчепившись правицею за Маргіт, він лівою цупив за собою душогубку, побрязкуючи в темряві ланцюгом (О.Гончар). Четвертий тип представлений структурами речень, сконструйованими чотиривалентним предикатом поступального руху (переміщення) і зумовленими його семантикою суб’єктом, засобом і двома локативами. Це можуть бути поєднання: 1) вихідного і кінцевого пунктів руху: Ось він почув м’який тупіт коней, злякано оглянувся, незграбно неслухняними ногами дибнув з дороги в замет(М.Стельмах); 2) вихідного пункту руху і шляху переміщення: Я на колінах за ним із хати повз, та він увірвав по плечах налигачем: «Очухайся, синок!»(В.Мастєрова); 3)кінцевого пункту руху і шляху переміщення: Охляп на гнідому конику просто стернею до нас прямував Косован(І.Муратов).


Семантико-синтаксичні структури речень, породжені п’ятивалентними предикатами руху, переміщення (вираженими безпрефіксними дієсловами), за нашими спостереженнями, є нерегулярними. Так, перший тип – це речення, утворені п’ятивалентним предикатом, суб’єктом, об’єктом і локативами всіх трьох різновидів: Вдивляючись пильно в путь, від міста і до міста по рейках поїзди ведуть невтомні машиністи(Н.Забіла). Другий тип семантико-синтаксичних структур сформований п’ятивалентним предикатом і зумовленими його валентністю суб’єктом, об’єктом, двома локативними й інструментальною синтаксемою засобу переміщення: З найближчих сіл лісовими стежками бійці несли на плечах важкі човни(О.Гончар). Реченнєві конструкції третього типу спроектовані п’ятивалентним предикатом і зумовленими його валентністю лівобічним суб’єктним компонентом і правобічними трьома локативними компонентами на позначення вихідного, кінцевого пунктів руху та шляху переміщення й інструментальною синтаксемою засобу пересування: Веня пустотливо підморгує і, круто, по-солдатськи  повернувшись, хутко чеберяє короткими ніжками по калюжах від скверика до зупинки(О.Винокуров). Відповідно до комунікативної актуальності лексичного вираження в мовленні набувають від однієї до чотирьох правобічних валентностей предиката, хоча, звичайно, повний набір непредикатних компонентів такого типу речень спостерігається в мовленні надто рідко, оскільки є комунікативно обтяженим і переобтяженим для сприйняття мовця слухачем.


Речення, породжені предикатами руху, переміщення, трансформуються в односкладні з формально-граматичного погляду конструкції з частково нейтралізованим суб’єктом. У трансформованих реченнях суб’єкт переміщається із зони називного відмінка в зону непрямих відмінків – давального, родового, знахідного та орудного. Безособовість зазначених речень актуалізується за допомогою функціонально безособового дієслова та приєднаних словоформ непрямих відмінків, що репрезентують семантику суб’єкта, носія фізичного або психічного стану, причину або джерело стану особи чи навколишнього середовища.


Реченнєві конструкції, які на формально-граматичному рівні мають невербалізоване вираження підмета, на семантико-синтаксичному рівні залишаються двоскладними, оскільки суб’єктна синтаксема, передбачена семантичною валентністю відповідного предиката, зазнала редукції лише на формально-граматичному рівні. Тобто потенційна можливість вираження суб’єкта дії називним відмінком субстантива залишається незмінною, на формально-граматичному рівні особова форма дієслова актуалізує зв’язок змісту повідомлення з позамовним, імпліцитним суб’єктом.


Механізмом трансформації формально-граматичної структури двоскладних речень, породжених предикатами руху, переміщення, в означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові односкладні конструкції постає згортання суб’єктного компонента на семантико-синтаксичному рівні. Наприклад: Без мети по вулицях блукаю, без вина п’янію од юрби(В.Сосюра) ← Я без мети по вулицях блукаю, без вина п’янію од юрби; Гониться за лисицею, а стріляє зайця(Укр.  прислів’я) ← Хтось гониться за лисицею, а стріляє зайця.


Дієслівні предикати руху, переміщення можуть трансформуватися в головний член власне безособового речення, структура якого, крім зазначеного предиката, складається з прийменниково-відмінкових форм із певною семантикою. Так, у реченнях, породжених функціонально безособовим дієсловом, словоформою знахідного відмінка передається значення суб’єкта, носія певного стану і водночас об’єкта, на який його спрямовано: Наче в якомусь штормі, кружляло матроса всю дорогу(В.Кучер).


Функцію частково нейтралізованого суб’єкта в безособових та інфінітивних реченнях виконує також давальний відмінок іменника, що передає семантику особи, якій приписується певний стан, сприйняття стану внаслідок неактивності дії. Отже, давальний відмінок субстантива в інфінітивних та безособових реченнях постає синтаксичним виразником суб’єктного значення і відповідно є обов’язковим компонентом, зумовленим валентністю предикатива: Щасливому по гриби ходити, а нещасному по лісу блудити(Укр. прислів’я). Утворюються такі речення у процесі згортання двох предикативних одиниць, одна з яких має семантику дії, а друга – стану: -Вам, певне, обридло тіпатися на поштовій таратайці(М. Коцюбинський)Ви тіпаєтесь на поштовій таратайці + Вам це обридло.


Засобом семантичного ускладнення простого елементарного речення можуть бути детермінантні компоненти, не передбачені семантико-синтаксичною валентністю предиката, зумовлені комунікативними настановами висловлення та функціональною спрямованістю реченнєвої синтаксичної конструкції. Зважаючи на семантичне значення досліджуваних предикатів, що репрезентують зміну розташування суб’єктів у просторі відносно інших предметів або дію, спрямовану на об’єкт з метою зміни його знаходження, структура породжених ними речень передбачає функціонування детермінантних компонентів із значеннями часу: АЮ ночами ходив у Качанівку і вранці повертався ще більш вихудлий, із запотілими скельцями окулярів, але задоволений(Ю.Андрухович); місця: Ще якусь мить вони ширяють над руїнами батьківського дому(С.Майданська); причини: Від подиху передвечірнього вітерцю колихнулася фіранка (О.Донченко); мети: Люди шарахнули у двір за рядном(Панас Мирний); умов перебігу дії: На ногах у нас гумові ласти. З їх допомогою ми рухаємось під водою з великою швидкістю(Із газети); допустовості: Незважаючи на обстріл, колона уперто, верства за верствою рухається далі(О.Гончар) та власне з’ясувальної семантики: Родичі неспішно простували до брами цвинтаря(А.Шевчук).


Оскільки речення з детермінантними другорядними членами речення є семантично ускладненими, у їх семантико-синтаксичній структурі виділяємо основну частину, що зберігає як формально-граматичні, так і семантико-синтаксичні параметри вихідного речення, і додаткову – детермінантний компонент, який утворюється внаслідок згортання (конденсації) предикативної частини підрядного речення й семантичних відношень між частинами всієї синтаксичної конструкції: З настанням ночі ринули до висоти підводи, навантажені боєприпасами(О.Гончар)Коли настала ніч, ринули до висоти підводи, навантажені боєприпасами; Він [хлоп] з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо (О.Кобилянська) ← Він [хлоп] дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо, тому що боїться нових ударів; В огородницьку бригаду Бігав заєць на пораду, Розмовляв із ланковою: – Що і як садить весною(М.Стельмах)В огородницьку бригаду Бігав заєць порадитись… ← В огородницьку бригаду Бігав заєць, щоб порадитись.


Таким чином, попри синтаксичну незалежність функціонування детермінантів у реченнєвих конструкціях, простежується тісний семантичний зв’язок між детермінантним компонентом і рештою речення, що репрезентується темпоральними, локальними, причиновими та іншими різновидами семантичних відношень. Оскільки детермінант не є структурно обов’язковим компонентом речення, його елімінація призводить лише до втрати семантичної конкретності висловлення, не порушуючи цілісності речення як комунікативної одиниці.


У висновках формулюються теоретичні узагальнення та результати дослідження семантико-синтаксичної структури речень, породжених дієслівними предикатами руху й переміщення:


1. Аналіз наукових джерел з досліджуваної проблематики засвідчив, що в сучасній лінгвістичній літературі наявні розбіжності як у загальнотеоретичних концепціях мовознавців, так і в спрямованості аналізу на різні аспекти речень. Проте більшість учених визнає необхідність дослідження речення як центральної одиниці синтаксису в усіх його аспектах. У роботі просте речення розглядається як сукупність елементарних речень, породжених предикатом і зумовленими його семантико-синтаксичною валентністю непредикатними компонентами.


2. Граматична категорія валентності предиката визначає кількісний і якісний склад непредикатних синтаксем у реченні. Валентність буває активною й пасивною, обов’язковою й факультативною. Активна валентність – це здатність предиката приєднувати певну кількість залежних компонентів; пасивна валентність – це властивість субстанціального компонента заповнювати прогнозовану дієсловом семантико-синтаксичну позицію. Обов’язкова валентність – це властивість дієслова прогнозувати обов’язкові поширювальні компоненти для структурно-семантичної завершеності конструкцій; факультативна валентність – здатність дієслова приєднувати або не приєднувати поширювальний компонент, що доповнює значеннєвий план означуваного компонента.


3. В основу виокремлення лексико-семантичної групи дієслів руху й переміщення сучасної української мови покладено інваріантну лексико-семантичну ознаку “зміна місцезнаходження в просторі”. Перший рівень диференціації розгляданої лексико-семантичної групи ґрунтується на абстрактній категоріальній семі “характер руху”, створюючи на цьому етапі три основних класи: 1) дієслова поступального руху; 2) дієслова коливального руху; 3) дієслова обертального руху.


4. Найбільш численним і диференційованим серед зазначених класів є клас дієслів поступального руху. Абстрактно-семантична категорія “спосіб переміщення” є основою поділу цього класу на три групи: 1) дієслова на позначення самостійного переміщення; 2) дієслова на позначення несамостійного переміщення; 3) дієслова на позначення переміщення волоком. За абстрактно-семантичною категорією “спрямованість переміщення” дієслова першого класу поділяються на дві групи: 1) дієслова із загальним значенням спрямованого переміщення; 2) дієслова із загальним значенням неспрямованого переміщення. За абстрактною семантичною категорією (за винятком третього класу, який в українській мові не підлягає подальшій диференціації) конкретизуються за певними абстрактними категоріальними ознаками: 1 клас – середовище переміщення: дієслова на позначення переміщення твердою поверхнею, рідким середовищем, повітрям та не пов’язаного з будь-яким середовищем; спосіб переміщення: дієслова на позначення самостійного переміщення, несамостійного, переміщення волоком; спрямованість  переміщення: дієслова на позначення спрямованого переміщення й неспрямованого переміщення; 2 клас – характер руху: дієслова на позначення невпорядкованого і розміреного, одноманітного руху.


5. Субстанціальні компоненти в семантико-синтаксичній структурі речення, зумовлені валентністю й семантикою предиката руху, переміщення, представлені суб’єктом, об’єктом, трьома різновидами локативної синтаксеми (вихідного й кінцевого пунктів руху та шляху переміщення) й інструментальною синтаксемою на позначення засобу переміщення. Наявність суб’єктного компонента простежується в реченнях, породжених предикатами усіх підкласів дієслів руху, переміщення, оскільки саме суб’єктна синтаксема займає лівобічну валентну позицію стосовно предиката і сполучається з усіма валентними класами та семантичними типами предикатів. Характерною ознакою зазначених дієслівних предикатів постає прогнозований семантикою руху, переміщення зв’язок із локативними синтаксемами. Інструментальна синтаксема на позначення засобу переміщення передбачається предикатами, які належать до лексико-семантичної підгрупи дієслів несамостійного переміщення. Об’єктна синтаксема репрезентована семантико-синтаксичною структурою речень, породжених дієслівними предикатами, маркованими семантичною ознакою каузативності.  Але найбільш поширеним у мовленні є поєднання дієслів руху, переміщення з локативними синтаксемами трьох різновидів, що зумовлено семантичним змістом цих предикатів.


6. Дієслівні предикати руху, переміщення утворюють чотирнадцять типів семантико-синтаксичних структур, у межах яких залежно від комунікативних настанов формуються певні комбінації облігаторних і факультативних компонентів речень, оскільки будь-які субстанціальні компоненти речень відповідно до вимог спілкування можуть набувати статусу як облігаторних, так і факультативних.  Одновалентні предикати відповідно створюють один тип реченнєвих конструкцій, дво- та тривалентні предикати – по три типи, чотиривалентні – чотири типи й, нарешті, п’ятивалентні предикати – три типи.


7. Односкладні речення репрезентують асиметричні співвідношення між формально-граматичним і власне-семантичним рівнями, що пов’язано з модифікаціями суб’єктного і частково предикатного компонентів. Таким чином, двоскладні речення, породжені дієслівними предикатами руху, переміщення є базовими конструкціями для утворення односкладних означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових, інфінітивних та безособових речень.


 


8. Наявність у реченні детермінантних компонентів не передбачено семантико-синтаксичною валентністю предиката, вони виступають одним із засобів семантичного ускладнення простого елементарного речення і зумовлюються комунікативними настановами висловлення та функціональною спрямованістю реченнєвої синтаксичної конструкції. Характерною особливістю їх функціонування в реченні є синтаксична й семантична автономність. Семантико-синтаксичні структури розгляданих речень передбачають функціонування фонових детермінантів (локальних і темпоральних), детермінантів зумовленості (причини, мети, умови й допустовості), детермінантів із власне з’ясувальним значенням.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины