СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ЗВУЧАННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДІЄСЛІВ ЗВУЧАННЯ
Альтернативное Название: Семантическая структура и функционирование глаголов ЗВУЧАНИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, схарактеризовано об’єкт, предмет і завдання, визначено новизну дослідження, джерельну базу, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів і форми їх апробації.


У першому розділі „Теоретичні засади дослідження дієслів звучання” розглянуто проблему семантичної класифікації дієслів звучання в лінгвістичній літературі, аргументовано доцільність дослідження лексики з погляду теорії семантичного поля, з’ясовано принципи виділення лексико-семантичної групи дієслів звучання у складі дієслівної лексики сучасної української мови, визначено граматичні та словотвірні параметри звукономінативних дієслів.


Лексика на позначення звучання була об’єктом різноаспектних досліджень російських лінгвістів Л.М. Васильєва, О.Л. Голубєвої, І.О. Сколотової, О.Д. Кузнецової, Р.Г. Карунц, Н.П. Сидорової, Л.В. Філіппової, І.В. Івлієвої, Г.В. Горбаневської, М.В. Попової. Останнім часом з’явилися праці, присвячені звукономінативній лексиці англійської, німецької, фінської та ін. мов.


Дієслова звучання української мови також привертали увагу мовознавців: зокрема, вони стали об’єктом вивчення в дисертації Є.А. Карпіловської ,,Конструювання дієслівних зон словотворчих гнізд (на матеріалі українських дієслів звучання)”, частково розглядалися як ілюстративний матеріал у роботі Л.О. Пустовіт „Словник української поезії другої половини XX ст.”. Типологічне дослідження ономатопеїчних слів української, російської та англійської мов було здійснене І.О. Гаценко. Як відвигукові похідні дієслова звучання фрагментарно досліджувалися О.Й. Курило. Незважаючи на те, що сучасне мовознавство має значний досвід у вивченні дієслів звукової семантики, в україністиці й дотепер ще не здійснено повного системно-структурного опису лексико-семантичної групи дієслів звучання. Враховуючи досвід дослідження звукономінативних дієслів у близькоспоріднених та неспоріднених мовах і керуючись принципами системності лексики, єдності синтагматики та парадигматики, що дозволяє визначити на основі сполучуваності лексеми її семантичну структуру, в дисертації здійснено спробу детального аналізу ЛСГ українських безпрефіксних дієслів звучання.


Лексико-семантична група дієслів звучання є складовим елементом семантичного поля з архісемою „звук“. У роботі кваліфікуються як ідентичні поняття дієслова звучання, звукономінативні дієслова, дієслова звукової семантики, крім того, використовується термін ономатопи для номінації вербативів, утворених від звуконаслідувальних слів.


Дієслівні одиниці групуються навколо лексеми зі значенням „звучати“, яка виражає їхнє спільне лексичне значення. Ця лексема формує ядро ЛСГ дієслів звукової семантики, усі інші одиниці по-різному віддалені від центру залежно від смислової близькості до ядерної лексеми. Дієслова, що перебувають на периферії лексико-семантичного поля звучання, потребують додаткового контексту, завдяки якому реалізується їхнє значення.


Усі дієслова звукової семантики об’єднує спільність походження: більшість із них утворилася від звуконаслідувальних слів або вигуків і тільки незначна частина − від іменникових основ. Проблемним на сьогодні є питання щодо встановлення напряму словотвірної мотивації у сфері дієслів звучання. Наприклад, важко визначити твірне/похідне слово в парах гриміти – грім, кричати – крик, шуміти – шум, дзвеніти – дзвін, кашляти – кашель, ревіти − рев тощо, оскільки безсуфіксні іменники не мають ознак словотвірної похідності так само, як і дієслова, що корелюють із ними. Фонетичні зміни у структурі звукономінативних лексем призвели до того, що напрям похідності можна встановити лише за допомогою історичних зіставлень. Так, у результаті етимологічного аналізу було з’ясовано відсубстантивне походження вербативів гудіти, дзвеніти, свистіти та віддієслівне творення іменника у парі ревіти рев. Щодо слів гриміти − грім, сміятися – сміх, то між ними словотвірної похідності не виявлено, бо в цих парах, як уважають лінгвісти, дієслово та іменник творяться паралельно від індоєвропейських звуконаслідувальних коренів ghrem-/ghrom- та, відповідно, smoi- .


Серед дієслів звучання зафіксовано спільнокореневі деривати типу: цвьохати – цьвохкати, скавучати – скавуліти, шемрати – шемріти, муркати − мурчати тощо, які по-різному трактуються в лінгвістиці: одні дослідники вважають їх синонімами, інші − варіантами того самого слова. Існує також думка, що синонімами дериваційного рівня або ж варіантами є лише суфікси чи префікси, а не похідні лексеми.


Щодо питання варіантності та синонімії, то найбільш переконливими видаються погляди І.І. Ковалика про те, що безсумнівними є тільки фонетичні варіанти окремої морфеми, звукові варіації, зумовлені історико-фонетичними змінами у фонетичній системі певної мови.


Дієслова звучання, утворені від звуконаслідувальних слів, які представлені в мові фонетичними варіантами кореневих морфем (наприклад, бам – бем – бом – бум, ціві – ців та ін.), кваліфікуються в роботі як фонетичні варіанти. У таких дієсловах спостерігається варіювання


-голосних звуків у коренях: бамкати − бемкати − бомкати – бумкати, хихикати – хіхікати, гахкати – гехкати, грюкати – грякати, бренькати – бринькати, підпадьомкати – підпідьомкати, курликати – курлюкати, чвиркати − чвіркати;


-приголосних: цявкати – дзявкати, дзюркотіти − чуркотіти (діал.), дзижчати – дзинчати, чвакати – чмакати, цвьохати – цьвохати;


-фіналі кореневої морфеми: цівікати – цівкати, пхикати – пхинькати;


-голосного й приголосного внаслідок їх перестановки в корені: чавкати – чвакати, цівкати – цвікати.


Узявши за основу трактування словотвірної синонімії та варіантності, дане О.В. Рембецькою, вважаємо словотвірними варіантами дієслів звучання пари цвьохати – цвьохкати, гехати – гехкати, хрумати – хрумкати, ухати – ухкати, бухати – бухкати та ін., що мають спільне словотвірне значення й утворені за допомогою суфіксів -а-, -ка-, які виконують однакову функцію і є варіантами одного суфікса. Прикладами словотвірних варіантів у межах дієслів звукової семантики є також вербативи типу дзяволіти – дзявуліти, дзяволити − дзявулити, гуркотати – гуркотіти, цвіркотати – цвіркотіти та под., в яких уживаються варіантні суфікси.


До словотвірних синонімів зараховуємо ономатопи скавучати – скавуліти, шемрати – шемріти, дзявкати – дзяволити, скугоніти – скуготати, бухкати – бухтіти, хрумкати – хрумтіти, хрускати – хрустіти та ін., оскільки твірними формантами в цих спільнокореневих дієсловах із тотожним словотвірним значенням виступають різні суфіксальні морфеми.


Безпрефіксним дієсловам звукової семантики властиві спільні структурно-граматичні ознаки, зокрема видова дефективність. Досліджувані лексеми належать до одновидових дієслів: вони можуть бути або тільки недоконаного виду, або ж доконаного. Основною причиною видової неспіввіднесеності дієслів звучання недоконаного виду є неграничний характер виражених ними дій та станів.


Одна з граматичних особливостей дієслів звучання стосується наявності в них повної чи неповної особової парадигми. Дієслова, що репрезентують звукові процеси, здійснювані людиною, вживаються в усіх особових формах однини та множини, тому що діяч-людина може бути і мовцем (я кричу, ми кричимо), і співрозмовником (ти кричиш, ви кричите), і об’єктом мовлення (він, вона, воно кричить, вони кричать). Дієсловам, які передають звуковий вияв тварин і предметів, у їхньому прямому значенні форми 1-ї та 2-ї особи не властиві, оскільки не-особа не може брати участі в діалозі.


Деякі ономатопи (кудкудакати, мугикати, курликати, крякати, хникати) утворюють граматичні синоніми, репрезентовані паралельними особово-часовими формами, одна з яких зберігає тематичний суфікс основи, інша − втрачає, пор.: кудкудакати − кудкудакаю і кудкудачу, кудкудакаєш і кудкудачеш, кудкудакає і кудкудаче тощо; мугикати − мугикаю і мугичу, мугикаєш і мугичеш, мугикає і мугиче та ін. Такі дієслова кваліфікують як різновідмінювані. Лінгвісти припускають, що виникнення граматичних синонімів у звуконаслідувальних дієсловах пов’язане з прагненням до уніфікації основ у парадигмах теперішнього й минулого часу. Поява другої продуктивної форми вважається закономірним прогресивним мовним явищем, яке полягає в переході від непродуктивного до продуктивного способу творення форм. Указані дієслівні форми, за твердженням дослідників, довгий час існують у мові як адекватні, стилістично нейтральні, пізніше можливе стилістичне розмежування форм деяких ономатопів або їх семантична диференціація, наприклад, дієслово хничу в кінці ХХ ст. починає частіше вживатися в розмовному стилі, а дієслова кряче і крякає розмежовуються семантично: качка крякаєворон кряче. В українських словниках особово-часові форми названих ономатопів подаються як синонімічні, стилістично недиференційовані, крім форм кукурічу, кукурічеш, які фіксуються в словнику з позначкою рідковживані.


За ступенем семантичного наповнення звукономінативні дієслова належать до абсолютивних (автосемантичних) мовних одиниць. Характер семантики дієслів звучання як абсолютивних лексем заважає розвитку категорії перехідності, тому більшість із них − неперехідні. Однак при зміні суб’єкта дії такі вербативи можуть метафоризуватися й набувати значення перехідності. Пор.У У хаті на припічку тихенько муркотів котик (Панас Мирний); ...Родим, перш ніж сісти на коня самому, примостив на передню луку сідла якусь нову, чужу істоту, до якої навіть муркнув щось ласкаве (П. Загребельний). Для дієслів звучання як абсолютивних лексем характерна факультативна сполучуваність, відсутність обов’язкових поширювачів.


У другому розділі „Семантична структура дієслів звучання” визначено ядерні та периферійні компоненти семантичної структури дієслів звукової семантики, досліджено засоби вираження основних параметрів звучання − висоти, гучності, тривалості тощо, з’ясовано особливості семантичної структури предметних, бестіальних та гомональних дієслів звучання.


Диференціація мовних одиниць у межах лексико-семантичної групи звучання здійснюється шляхом виділення семантичних компонентів, які співвідносяться з об’єктивними ознаками існування звуку як природного явища, − гучності, висоти, довготи.


Спільним для всіх членів досліджуваної ЛСГ є семантичний компонент –„виконавець дії, діяч“. Відповідно до типу діяча серед дієслів звучання виділяються: 1) гомональні (дієслова для позначення звуків, що видає людина); 2) бестіальні (дієслова, які позначають звуки, що видають тварини, птахи, комахи, плазуни тощо); 3) предметні (дієслова, що позначають звуки, утворювані за допомогою предметів).


Найчіткіше принцип ієрархічності в структуруванні лексико-семантичної групи дієслів звучання простежується на прикладі предметних звукономінативних дієслів. Підгрупа предметних дієслів звучання диференціюється на мікрогрупи за типом джерела виникнення звуку: 1) дієслова, що характеризують звучання твердих предметів; 2) дієслова, що позначають звучання рідини; 3) дієслова, що вживаються для звукономінації газоподібних речовин. У межах першої мікрогрупи виокремлюються дієслівні лексеми, які репрезентують


а) звучання машин, механізмів − скрипіти, торохтіти, гудіти, цокати, чахкати, деркотати, фуркати, тутукати, рокотати, пихкати, пахкати, такати, сичати, гуркотіти тощо;


б) звучання металевих, скляних, дерев’яних та ін. предметів, каміння, піску, льоду − гриміти, дзвеніти, ляскати, хльоскати, рипіти, скреготати, теленькати, дзеленькати, дзеленчати, гримотіти, гепати, грюкати, бухкати, торохкати, хрускати, калатати, стукати, бемкати, бовкати тощо;


в) звучання музичних інструментів − трубити, трембітати, бубнити, дзуреміти, цигикати, бренчати, сурмити, бренькати та ін.;


г) звучання рослин (дерев, трави, листя тощо) − шелестіти, шурхотіти, шарудіти, тріщати, рипіти, шемріти, шерхотіти, шерехтіти тощо.


Для названих дієслів важливим є компонент значення „характер дії”, яка породжує звук. Ураховуючи цей семантичний компонент, можна виділити чотири дієслівні розряди. Це дієслова, які позначають звукові процеси, що виникають унаслідок 1) зіткнення, ударів твердих предметів; 2) тертя, стискання твердих предметів; 3) руйнування структури твердих тіл від розриву, розламування, роздавлювання; 4) коливальних рухів, трясіння, тремтіння.


Наступним етапом конкретизації предметних дієслів звучання є мікророзряди, в які вони об’єднуються за квантитативними семантичними компонентами „висота”, „гучність”, „тривалість”.


Дієслова, що передають звуки істот − людей, тварин, птахів, − відрізняються від предметних тим, що вони суб’єктні. Суб’єкт дії є одночасно виконавцем.


При диференціації бестіальних дієслів звукової семантики значущим може бути віднесеність суб’єкта дії до класу птахів, комах, ссавців чи інших тварин. Характер звучання, яке утворюють тварини, детермінується наявністю/ відсутністю в них голосового апарату, призначенням звукового сигналу, іноді належністю тварини до певного біологічного угруповання.


Ядерною одиницею лексико-семантичної підгрупи бестіальних дієслів звучання є лексема кричати, яка найбільш узагальнено передає звуки тварин, хоч і не покриває увесь семантичний простір аналізованих вербативів. Так, наприклад, ця лексема не співвідноситься з дієсловами муркати, мурчати, воркотати [воркотіти], вуркотати [вуркотіти], шипіти, сичати та ін., що означають „видавати несильні звуки низького тембру“, оскільки вербатив кричати у своїй семантиці містить компонент „високий ступінь гучності“. Однак сема гучності може нейтралізуватися, якщо дієслово вживається в значенні „видавати звуки, характерні для даного біологічного виду чи ряду тварин“.


До підгрупи гомональних дієслів звучання належать лексеми, що репрезентують не пов’язані з мовленням та передачею певної думки звуки чи звукові комплекси, які видає людина. У межах гомональних дієслів звукової семантики виокремлюються такі мікрогрупи: а) дієслова, що передають звуки, викликані певними фізіологічними процесами в організмі людини внаслідок хворобливого стану: кашляти, кахикати, бухикати, чхати, шморгати, харчати, хрипіти, хропіти, ікати, гикати, сопіти [сопти] тощо; б) дієслова, що позначають звукосупровідні дії: плямкати, чвакати, сьорбати, човгати, шаркати, шльопати, цмокати та ін.; в) відвигукові дієслова, які передають емоції людини: ахкати, охкати, хмикати, тьхукати, тюкати, ойкати, айкати, хукати та ін.; г) дієслова, що позначають звукові сигнали, які видає людина, щоб привернути увагу інших: аукати, агукати, гейкати та ін.; ґ) дієслова, що вживаються при звертанні до тварин, птахів: тпрукати, фітькати, цабекати, кишкати, улюлюкати та ін.


Спільними для всіх дієслів звучання є семантичні компоненти тривалості, гучності, висоти, які можуть виражатися імпліцитно (наприклад, у вербативах дзеленчати, дзеленькати, дзенькати імпліцитно виражена сема висоти звучання − видавати високі дзвінкі звуки). Якщо ж ця сема є прихованою в семантичній структурі дієслова, то вона може актуалізуватися за допомогою описових конкретизаторів (експліцитно), як приміром, у реченні Відчиняю ворота обійстя Васильєвих, а назустріч – невеличкий рудий собака. Дзвінко і зовсім не сердито гавкнув кілька разів, весело повертів коротким хвостиком(Н. Гуменюк).


Сема довготи (тривалості) звучання маркується переважно лексичними засобами − обставинними прислівниками зі значенням тривалості дії або словами інших частин мови, що виконують роль обставин при звуковому предикаті: звучати (гудіти, стукати, гриміти, дзижчати, ревіти, кричати тощо) безперервно, безугавно, довго, весь час (весь день, всю ніч), з ранку до вечора, постійно, цілу годину, час від часу, деякий час, декілька хвилин та ін. Одним із засобів передачі тривалості звучання є лексичний повтор: Зозулі кували, кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба (О. Гончар). У безпрефіксних дієсловах, які передають квантоване звучання, різну його тривалість, крім того, виражають словотворчі засоби. Квантованість тісно пов’язана з граничністю, реалізації якої в дієсловах звукової семантики сприяє суфікс -ну-. Пор. вербативи свистіти і свиснути, брязкати і брязнути тощо, які відрізняються кількісними параметрами, виражаючи різні ступені тривалості звучання. Суфікс -ону- теж передає значення однократності, але має додатковий відтінок інтенсивності, експресивності, різкості, напруженостіУ грюкати − грюкнути − грюконути. Тривалість, або протяжність звучання в часі, може виражатися словотворчими морфемами -оті-, -ота-. Суфікси -ота-, -оті- в багатьох випадках утворюють словотвірні варіанти: бренькотати − бренькотіти, гримотати − гримотіти, булькотати − булькотіти, гуркотати − гуркотіти тощо, хоч у частини лексем тривалість звучання виражається тільки суфіксом -оті- : чахкати − чахкотіти, чвакати − чвакотіти, рипати − рипотіти та ін.


Значення гучності закладене в семантиці деяких із досліджуваних дієслів, пор. лексеми ревіти, волати, горлати, які за шкалою гучності мають найвищий її показник, і шелестіти, шарудіти, шурстіти, що характеризують тихе звучання.


Часто при дієсловах звучання вживається квалітативний конкретизатор, який визначає ступінь вираження гучності. Описовий конкретизатор може вказувати на


1)     незначний ступінь гучності: тихо, ледь чутно: Григорій тихо свиснув, і собаки вмить опинилися біля нього, кидались під ноги, радісно лащились (І. Багряний);

2) наростання гучності: Цей самий поїзд тепер називається „дачний” або „робочий“, і перше, що звернуло увагу навіть стомленого і байдужого Андрія, це, що він торохтів несамовитіше, ніж раніше (І. Багряний);


3) сильний ступінь вираження гучності: Лаврін, на мить забувши про все на світі, стулив губи й свиснув. Він свиснув так голосно, що спіткнувся стражник поруч і злякано похитнувся увесь натовп (Ю. Мушкетик); Десь калатав у клепачку, скільки було сили, сторож (С. Васильченко).


Ступінь гучності виражається не тільки лексичними, а й фразеологічними засобами − горло драти, криком кричати, кричати не своїм голосом тощо.


У семантиці звукономінативних дієслів немає вказівки на місце дії та просторову характеристику джерела звучання. Ця характеристика звуку як фізичного явища передається аналітично – іменниками предметно-просторового значення в одній із локативних форм або обставинними прислівниками: Біля школи теленькнув дзвоник, улігся гамір (Григір Тютюнник).


За допомогою лексичних засобів відображається якісна особливість вираженої ознаки: емоційне сприйняття звуку людиною, темброва своєрідність звучання тощоУ Били гармати, били... Вікна тривожно бряжчали (В. Сосюра); З вулиці до вух Жменячихи донісся знайомий голос дзвоника, який теленькав теж по-весняному (М. Томчаній); Вишикувавшись над могилою, розвідники підняли догори розряджені автомати. Сухо клацнула сталь (А. Дімаров).


З метою актуалізації певної семантичної ознаки дієслова звучання можуть утворювати ампліфікаційні ряди, в яких кожна одиниця має самостійне значення, хоч усі разом вони функціонують у взаємодії. У реченні Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли... (Ю. Яновський) кожне з дієслів указує на окремі акустичні параметри звукового вияву комах, а загалом ампліфікаційний ряд передає набридливість звучання.


Для бестіальних, предметних та гомональних дієслів звучання характерна полісемія. Багатозначні лексеми виникають унаслідок семантичної деривації, при цьому спостерігається перехрещення дієслів лексико-семантичного поля звучання з вербативами інших семантичних полів або взаємоперехід лексичних одиниць у межах ЛСГ дієслів звучання. Наприклад, багатозначні дієслова можуть позначати дію, притаманну не одному типові діяча, а спільну для людини й тварини: Поросят треба було прохати їсти. Вони не хотіли. Жмурили сонні маленькі очі, здіймали вгору чисті кругленькі рийки і так ніжно стогнали: ох! о-ох!.. (М. Коцюбинський); Бувало дід на печі стогне всю ніч та шморгає (О. Довженко); для людини та предмета тощо: Народ хитнувся назад, наче хлюпнула хвиля, і рівночасно ахнули люди й рушниці (М. Коцюбинський). Сема звучання в названих лексико-семантичних варіантах дієслів зберігається, але залежно від типу джерела звуку такі лексеми репрезентують різний характер звукового процесу.


У третьому розділі „Функціонально-стилістичний потенціал дієслів звучання” досліджено процеси метафоризації в усіх групах дієслів звукової семантики: бестіальних (звукові зооморфні метафори), гомональних (звукові антропоморфні метафори), предметних (звукові предметні метафори); виявлено особливості сприйняття того чи іншого звучання носіями української мови, що зафіксовано у фразеологізмах, постійних порівняннях, прислів’ях тощо з дієсловами звучання; з’ясовано роль метафоризації в розширенні семантичного обсягу звукономінативних дієслів і в створенні умов для взаємопереходу між членами різних лексико-семантичних груп дієслівної лексики.


Для опису семантичної структури досліджуваних дієслів важливе значення має характеристика потенційних семантичних компонентів, виявлення конотативних смислів, які містять експресивну, емоційну, символічну, образну, історико-культурну, стилістичну інформацію.


Звукові зооморфні метафори свідчать про дуже давній зв’язок людини з тваринним світом. При створенні метафори на базі бестіальних дієслів звучання враховуються не лише акустичні параметри звукового сигналу тварини, а й її прототипові риси, ступінь агресивності, розмір, фізична сила, поведінка тощо.


Для звукових зооморфних метафор характерне співвіднесення звучання тварин з людськими звуками: мовою, співом, сміхом, плачем тощо. Так, метафоризовані звукономінативні дієслова ревіти, рикати, трансформуючись у лексико-семантичну групу мовлення, репрезентують високий ступінь гучності, але при цьому, крім акустичної характеристики, дається емоційна оцінка комунікативної ситуації. Оскільки образ хижака у свідомості людини асоціюється з агресією, загрозою, то й мовлення, позначуване відповідним зооморфним дієсловом звучання, оцінюється не тільки як гучне, а й як грубе, агресивне, зверхнє, різке: Хто ти така?ревнув на все горло Забіяка на Горпину (Панас Мирний).


Дієслова, що передають звукові сигнали собаки − тварини, яка вже протягом багатьох тисячоліть вірно й безкорисливо служить людині, у метафоричному плані негативно оцінюють людське мовлення: Гавкає, як собака; Гиркає, як сучка з-під воріт. Це парадоксальне явище можна пояснювати по-різному. Негативне сприйняття звуків собаки в народній свідомості пов’язане з багатьма факторами, одним з яких є те, що собака, хоч і домашня тварина, приручена, „своя“, та все ж потенційно небезпечна і в будь-який момент може виявити звірячі інстинкти, хижий норов. Крім того, подібне метафоричне значення пояснюється загальною семантичною асиметрією метафор у бік негативних значень, що, в свою чергу, зумовлено більш гострою емоційною і мовно-мисленнєвою реакцією людей саме на негативні явища.


У деяких випадках денотативна віднесеність окремих образно-експресивних дієслів звукової семантики виявляється досить широкою, в результаті чого вони можуть реалізовувати різні оцінні семи. Наприклад, метафоризований ономатоп цвірінькати залежно від ставлення до суб’єкта може оцінювати мовлення і позитивно, і негативно. Характеризуючи дитяче мовлення, він дає йому меліоративну оцінку: Дитинча, човгаючи чоботями по кризі, цвірінчало збоку, а Домка в той час перебирала одну за одною думки...(П. Панч). Цей же ономатоп набуває негативного оцінного змісту, коли вживається для характеристики мовлення дорослих: Цвірінькнув [поет] в юності, дістав вінок і славу. − Вони тобі належать не по праву (І. Коваленко).


Звукові зооморфні метафори, крім того, у зниженому плані характеризують душевний та фізичний стан особи, її поведінку.


Негативно сприймаються людиною високі протяжні та жалібні звуки хижаків або собаки, що позначаються лексемою вити. Символічний вплив таких звуків на людину відображено в народному прислів’ї: У лісі вовки виють, а в хаті страшно (Нар. тв.). Дієслово вити у зооморфних метафорах здебільшого асоціюється із тугою, самотністю, відчаєм людини: Хоч вовком вий; Сніги тепер в серці і вовки виють (М. Коцюбинський). Про те, що подібне звучання неприємне людині, свідчить семантика стійких народних порівнянь, фразеологізмів з дієсловом вити: Виє, як голодний вовк; Виє, як собака на місяць – (іронічно або зневажливо про людину, яка сумно й протяжно співає чи плаче); З вовками жити – по-вовчому вити і Між вовками по-вовчи (по-вовчому) й вий.


Переносне значення бестіальних ономатопів каркати, крякати − віщувати, накликати нещастя − відбиває символічне переосмислення впливу звуків на людину. Цікавою щодо цього є думка звукосимволістів, які вважають, що природа виробила в людини рефлекс реагувати на звуки, як на явища, що супроводжуються цими звуками. Низькі, шумні та голосні звуки в людській свідомості ототожнюються з тривожними, небезпечними, жахливими явищами. На високі, тихі, мелодійні звуки людина реагує, як на приємні, безпечні явища.


У межах зооморфних метафор діє семантична модель, за якою лексеми, що передають звуки тварин, уживаються для позначення звуків предметів або явищ природи. На відміну від попередніх, для цих метафор акустичні параметри є домінантними – перенесення відбувається за схожістю відтворюваних звуків: І знову курликнули колеса; Ось там і стоїть моя хата, а ворота біля неї кигикають чайкою (М. Стельмах); Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє, Синє море звірюкою То стогне, то виє(Т. Шевченко).

Сприйняття того чи іншого звучання залежить не тільки від його акустичної характеристики, а й від значущості суб’єкта звуковираження для носіїв мови, від культурного досвіду певного народу тощо. Наприклад, фінни, за висновками психолінгвістичних досліджень, сприймають звуки, які видає чайка та ластівка, як немелодійні, неприємні. У них вони асоціюються зі звуками, що утворюються при відмиканні іржавого замка чи терті плуга об каміння, і позначаються дієсловами, які відповідають українським скрипіти, скреготати. Носії ж української мови звучання названих птахів сприймають як нейтральне чи навіть приємне: ластівка щебече; чайка кигиче, ячить. „Щебече, як ластівка”, − говорять про лагідну й приємну мову. Пісня чайки, у сприйнятті українців, − тужлива, жалібна: Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче... (Т. Шевченко).


Основою для створення значної кількості звукових предметних метафор стали такі акустичні параметри предметного звучання, як надзвичайно високий ступінь гучності, інтенсивності дії, різкість. Подібно до бестіальних, метафоризовані предметні дієслова звукової семантики досить часто переміщаються в ЛСГ дієслів мовлення. На акустичних враженнях від звучання деяких предметів ґрунтуються метафори, що характеризують мовлення як беззмістовне, неприємне або надто голосне: Його слова летіли повз вуха, порожні, беззмістовні, вони наче аж деренчали так, як деренчать розбиті тенісні кульки (Є. Гуцало).


Предметне дієслово дзвонити трансформувалося в дієслово мовлення (без потреби багато говорити, поширювати плітки) завдяки фізичній характеристиці звучання, а саме: значній швидкості поширення звукових хвиль у повітрі.


У метафоризованому дієслові звучання тріщати можуть актуалізуватися потенційні семи руйнування: тріщати по всіх швах; інтенсивності: аж перелази тріщали, [аж] чуби тріщать, аж шкіра тріщить; фізичного відчуття: голова тріщить.


Метафоричне перенесення звучання водимовлення людини формує слуховий образ на основі конкретних звуків, які виникають під час руху води: бурхливе чи плавне витікання, журчання тощо: Слова Марійки журчали, мов чистий крижаний струмок (О. Стороженко); Розмова клекотіла, як окріп в казані (І. Нечуй-Левицький).


Проведений аналіз звукових антропоморфних метафор дає підстави стверджувати, що багато явищ та об’єктів природи в образній семантиці мають стійкі асоціативні зв’язки з емоційним станом людини. Метафоричні значення дієслів звукової семантики тяжіють до верхнього краю шкали інтенсивності, тобто здатні передавати більш високий ступінь інтенсивності прояву емоцій, ніж лексичні значення.


Значущими для створення антропоморфних метафор можуть бути певні семантичні компоненти звукономінативних дієслів. Наприклад, у прямому значенні дієслово сміятися поєднує семантичні компоненти звучання, фізіологічної дії та емоційного стану людини. Унаслідок метафоризації актуалізується остання сема, нейтралізуючи дві перші, що призводить до семантичного зміщення : лексема трансформується в ЛСГ дієслів психічного стану: Душа моя сміялась і летіла на Запоріжжя до славного козацтва (М. Стельмах). У тих самих метафоризованих дієсловах звучання в різних контекстах можуть актуалізовуватися неоднакові семи. Наприклад, потенційна сема інтенсивності дії є основою для створення метафори аж за вухами лящить − їсти з великим апетитом або жадобою. Тут сема звуковираження відсутня і, навпаки, названа сема є ядерною у фразеологізмі аж у вухах лящить − про сприйняття різких, пронизливих звуків.


Звукові асоціації покладено в основу метафор верещать колеса, машини; чхає, кашляє мотоцикл; бухикають весла тощо. При перенесенні актуалізуються акустичні параметри дієслів звучання: верещати − високий ступінь тональності: Ми навіть не могли уявити, що жінка, а тим більше − вчителька отак може верещати. Хлопці, які бували в місті, потім казали, що так верещать пожежні машини, коли мчать на пожежу (А. Дімаров); чхати, кашляти, бухикати − уривчастість, квантованість звучання, що нагадує чхання, кашель: На скаженій швидкості мотоцикл перескакує солончаки та видолинки, аж поки, опинившись серед зарослих молочаями та будяками піщаних кучугур, починає там чхати, кашляти, буксувати (О. Гончар); А в татарському броді глухо бухикають весла(М. Стельмах).


Метафорична номінація здійснюється як у межах лексико-семантичної групи дієслів звучання, так і за допомогою мовного арсеналу інших ЛСГ (руху, фізичної дії, переміщення, психічного стану тощо), які вживаються в значенні дієслів звукової семантики. Пор. : А згори сипле й сипле… витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито (М. Коцюбинський); Тільки ж чом це так вогнисто Сіють музику троїсті? (Б. Олійник); В тарелi срiбнi жайворон ударив (А. Малишко). 

Основою семантичної цілісності метафори є її двоплановість, тобто взаємодія прямого й переносного значень. Зв’язок переносного значення з прямим може здійснюватися за допомогою різних граматичних засобів. Так, вживання бестіального ономатопа ґелґати для характеристики людини супроводжується введенням звуконаслідування, характерного для птахів: Ґе-ґе-ґе, − ніяково ґелґає Безбородько (М. Стельмах). Досить часто метафоризоване дієслово звучання має при собі порівняльний зворот, який актуалізує первинне значення: Скрегнув розлючений голос, як залізо об камінь, і раптом зірвався (М. Коцюбинський). Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче (Т. Шевченко); …Чого серце, як голубка, день і ніч воркує (Т. Шевченко).

Дієслово, неперехідне у прямому значенні, метафоризуючись, набуває перехідності: Ходила кривава помста, а ліси знову гуділи буйну славу юнакові (М. Хвильовий); Дочка ще щось щебетала, як невсипуще раннє пташеня, але Ніна, заклопотана на кухні, вже не слухала її (А. Дімаров).


На первинне значення дієслова може вказувати обставина, виражена орудним відмінком іменника : Отак до надвечір’я жебонів і жебонів струмком дівочий голос і потроху розливав мою печаль (М. Стельмах); А серденько соловейком Щебече та плаче (Т. Шевченко).


Переносне значення іноді реалізується завдяки дієслову-присудкові, що виражає дію, властиву людині чи тварині, хоч суб’єктом при цьому є неістота: Тоді ранкова зоря надіне нові сап’янці й тихо, нечутно рипить по траві (М. Хвильовий); Коло дверей замок торготів, гарчав (І. Нечуй-Левицький).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.


1. Лексико-семантичне поле звучання має складну структуру і являє собою мовну модель реальної звукової картини світу. За структурним типом поле звучання належить до моноцентричних полів, оскільки ядерна сема представлена лексичними різнокатегоріальними засобами − іменниковими (звук), прикметниковими (звуковий), дієслівними (звучати). Об’єктом дослідження були дієслівні лексеми звукової семантики. За характером детермінанти лексико-семантична група дієслів звучання репрезентує процесуальне мікрополе, яке налічує близько 550 безпрефіксних одиниць.


2. Дієслова звучання характеризуються певним набором семантичних ознак, на основі яких дієслівні лексеми виокремлюються в одну ЛСГ. Ядерними компонентами семантичної структури звукономінативних дієслів є семи „джерело звучання”, „каузатор звучання” (явний чи прихований), акустичні характеристики звуків („гучність”, „висота”, „протяжність у часі”), „характер дії, яка породжує звук” (удар, тертя, розламування тощо). Ці ознаки можуть бути або компонентами значення самого дієслова, або міститися в елементах синтагматичного ланцюга, що сполучаються з дієсловами звучання. До факультативних сем належать локативні, темпоральні, сема призначення звукового сигналу, сприйняття звучання людиною. Зазначені компоненти виявляються з контекстного оточення звукономінативних дієслів. Комбінації ядерних та факультативних ознак створюють семантичну своєрідність дієслів звучання.


3. Провідна роль у вираженні акустичних параметрів звучання належить лексичним засобам, тобто найчастіше використовується модель ДЗ (дієслово звучання) + прислівник: тонко свистить (актуалізується сема висоти звучання), тихо звучить (актуалізується сема гучності), протяжно дзвенить (актуальною є сема довготи звучання).


4. Відповідно до типу діяча дієслова звукової семантики диференційовані як 1) гомональні; 2) бестіальні; 3) предметні. Дієслова звучання характеризуються різною кількістю потенційних джерел звуку. Деякі передбачають нечисленні або навіть одиничні джерела звуків, як наприклад, бестіальні ономатопи кукурікати, мукати, блеяти, хрюкати тощо. Предметні дієслова звукової семантики не мають спеціалізованого джерела звуку. Особливістю цієї підгрупи вербативів є наявність великої кількості потенційних суб’єктів – джерел звуку. Предметні дієслова звукової семантики − суб’єктно-об’єктні. Предмети (артефакти) є лише джерелом звуку, вони не зумовлюють виникнення звукового процесу, тобто не можуть бути його каузатором. Причиною звукових процесів є зовнішній вплив на предмет, який може здійснювати людина, тварина чи природні явища. Гомональні та бестіальні звукономінативні дієслова суб’єктні. Суб’єкт дії (джерело звучання) є одночасно каузатором. Отже, в усіх дієсловах звукової семантики однією з обов’язкових (ядерних) є суб’єктна сема, яка разом із іншим ядерним компонентом – семою звуковираження конституює семну структуру дієслівної одиниці.


5. Труднощі семантичної класифікації дієслів звучання виникають у зв’язку з тим, що джерелом одного й того ж звуку може бути й неживий предмет, і тварина, й людина (співає дівчина, співає пташка, співає сопілка). Проникність меж лексико-семантичних підгруп гомональних, бестіальних та предметних дієслів, що виявляється у взаємопереходах одиниць усередині цих угруповань, є однією з особливостей парадигматичної структури дієслів звучання.


6. Семантичні компоненти накладають деякі обмеження на сполучувальні можливості звукономінативних дієслів. Зокрема, дієслова, що репрезентують гучні звуки, не можуть сполучатися з прислівниками тихо, ледь чутно тощо, і навпаки, при дієсловах з актуалізованою семою незначного ступеня гучності не вживаються конкретизатори типу голосно, гучно. Прислівники глухо, приглушено не сполучаються з дієсловами, які називають дзвінкі звуки, так само неприпустимі сполучення дзвінко, тонко бухтить, шелестить та ін. Некоректна сполучуваність дієслів звучання трапляється в стилістично маркованих, образних виразах, де подібне вживання зумовлене певним авторським задумом: Йому здавалося, що під ногами ще ніколи отак різко та шумливо не шаруділо сіно, як оце зараз (Є. Гуцало).


7. Безпрефіксним дієсловам звукової семантики властиві спільні структурно-граматичні ознаки: видова дефективність, відсутність станових протиставлень, неперехідність, наявність неповної особової парадигми в бестіальних та предметних дієслів, граматична синонімія особово-часових форм деяких вербативів.


8. Твірною базою для дієслів звучання є насамперед звуконаслідувальні слова та вигуки, хоч частина дієслів звукової семантики утворена від іменникових та дієслівних основ. Словотворчими формантами здебільшого є суфікси -ка-, -а-, -ча. Характерною особливістю творення українських дієслів звукової семантики є широке використання суфіксів -ота-, -оті-,що надають дериватам відтінку інтенсивності чи ритмічності у виконанні повторюваної багаторазової дії. Продуктивно утворюються звукономінативні дієслова від дієслівних основ за допомогою суфікса -ну-, який вносить у їхню семантику відтінок однократності, раптовості.


9. Аналіз метафоричних конструкцій з дієсловами звукової семантики засвідчив, що звучання, яке видають тварини, люди і яке створюється природними явищами та артефактами, по-різному сприймається носіями української мови. Це залежить від акустичних характеристик звукового процесу, типу джерела звучання, символічного переосмислення звукового явища тощо.


10. Ядро процесуального мікрополя звучання формують лексеми, у семантичній структурі яких відсутні елементи, що конкретизують певні аспекти звуковираження (звучати, шуміти). Ядерні дієслова найменш залежні від контекстного оточення, стилістично нейтральні, характеризуються високою частотністю вживання. Ієрархія сем у структурі значення звукономінативних дієслів варіюється від переважання денотативного компонента (звуковираження) до повної його втрати. Дієслова, в яких сема звучання є супровідною (човгати, плюскати, шльопати, шкрьобами), вербативи, що втрачають сему звуковираження внаслідок метафоризації, а також члени інших лексико-семантичних груп, ужиті в значенні дієслів звучання (сунеться скигління, гуляють шуми, сипляться звуки тощо), співвідносяться з периферією звукового мікрополя.


Лінгвісти стверджують, що звуковий світ, який оточує людину, змінюється і разом з ним змінюється й будова звуконаслідувальної системи, зміщуючись у бік позначення звучання людини та артефактів. Природно, звукономінація інших джерел пересувається на периферію.


 


Українська мова має різнотипні засоби відтворення звукових реалій. Вони є частиною культури українського народу, оскільки зумовлюються фонетичними, лексичними та граматичними особливостями української мови, визначаються асоціаціями між звуками та їхнім відтворенням у мові.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины