Функціонально-стилістичний аспект лексичних перенесень у публіцистичних текстах І.Я.Франка (1878 – 1907 рр.) : Функционально-стилистический аспект лексических переносов в публицистических текстах И. Я. Франко (1878 - 1907 ГГ.)

Краткое содержание

У   Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об’єкт і предмет дослідження, мета і завдання роботи, окреслюються теоретико-методологічні засади, наукова новизна і практичне значення дисертації,  наводяться відомості про апробацію отриманих результатів.

 Розділ І „Проблеми мовностилістичного дослідження тропів у публіцистиці І.Франка (1878  - 1907 рр.)” містить три підрозділи. 

У підрозділі 1.1. „Тропеїстичне слововживання як основа образності публіцистичних текстів” наголошується, що однією з провідних ознак публіцистичного тексту є його когнітивність. Слово у текстах цього жанру за смисловою спрямованістю двопланове. Лексичні одиниці, виконуючи номінативну функцію, водночас можуть мати експресивне забарвлення і бути орієнтованими на певну функціональну сферу або соціальне середовище, тобто виступати як стилістично марковані знаки, що відбивають чуттєвий і раціональний аспекти людської свідомості. Таким чином, можна визнати, що лексичним одиницям властива функція стилістичного узагальнення, яка відбивається у семному складі їх значення – у наявності стійких конотативних сем.

Специфічні особливості тропа, що виявляються в активному вербальному впливі автора на реципієнта, надають твору асоціативної невичерпності, імпліцитності з огляду на авторську індивідуальність, тому розглядати троп у відриві від асоціативного мислення неможливо. Троп є складовою частиною мовної свідомості письменника і несе потенційну образність, яка значною мірою або й абсолютно індивідуальна. 

Підрозділ 1.2. „Публіцистичний текст як фактор впливу на свідомість реципієнта” містить тезу про те, що оскільки публіцистичний текст здійснює  певний ідеологічно-експесивний вплив, то в його структурі є й засоби, що виконують цю функцію. Вплив публіцистичного тексту передбачає не тільки розуміння та засвоєння інформації, а й наслідки, що виявляються у діях, зміні переконань, життєвої позиції реципієнта. Коли йдеться про текстові параметри, доцільно проводити аналіз структури, семантики, виражальних засобів, наявних у тексті як важелях зазначеного впливу. Знайомство читача з текстом передбачає відтворення образу автора, співвіднесеність позиції автора з тим образом, що виникає у свідомості реципієнта, тобто якість сприйняття змісту значною мірою залежить від особливостей авторського стилю. Авторський вплив у тексті зумовлюється установкою, мотивами його написання з урахуванням соціально-культурного досвіду автора. Лексичне тло і стилістичний регістр публіцистичного тексту визначаються його комунікативною функцією і спрямованістю. Узгодженість плану вираження і плану змісту забезпечує ефективність передбачуваного автором впливу.

Підрозділ 1.3. –  „Мова публіцистичних творів І.Я.Франка як об’єкт дослідження лінгвістики” – присвячений огляду наукового доробку франкознавців щодо особливостей мови публіцистики митця, яка була предметом багатьох студій, проте комплексне дослідження функцій лексичних перенесень ще не здійснювалось. Предметом вивчення науковців були мовностилістичні засоби суспільно-політичних статей І.Франка німецькою та польською  мовами (Б.П.Бендзар, А.М.Муховецький, М.О. Якубець), соціально-виробнича лексика (А.А.Бодник), філософська термінологія у перекладах І.Франка (Д.П.Кирик), прийоми використання фразеологічних одиниць у публіцистичних та літературно-критичних статтях (А.П.Коваль), джерела образності у публіцистиці 1905 – 1907рр., засоби публіцистичної майстерності Франка, ідейно-тематичний та історико-літературний аспекти публіцистики (Л.А.Ковальчук, І.П.Курганський, Б.В.Леськів, В.В.Шиприкевич), новаторство І.Франка у постановці й вирішенні антиватиканської теми (М.Ф.Нечиталюк). Активно вивчала мову Франкових публіцистичних текстів  Т.І.Панько, яка виокремила принципи створення суспільно-політичних термінів у перекладах творів К.Маркса та Ф.Енгельса, проводила ґрунтовні студії у галузі творення Франком суспільної термінології. Граматичну, мовознавчу, фонетичну термінологію письменника вивчав Є.С.Регушевський; Л.М. Полюга аналізував слово у поетичній творчості Франка, приділяючи при цьому увагу полісемії та переносному вживанню лексем. О.А.Сербенська підкреслювала значну роль              І. Франка у становленні й розвитку газетно-публіцистичного стилю української мови, виділяла лексико-семантичні групи метафор у Франковій публіцистиці, зосереджуючи увагу на особливостях журналістської творчості в концепції І.Франка.

Розділ ІІ „Функціонально-стилістичний аспект метафоричного слововживання в публіцистиці І.Франка” поділяється на чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. „Теорія і типологія метафори” дослідницьку увагу зосереджено на різноідентифікованості поняття „метафоричний”, спробі розрізнити уособлення, персоніфікацію, загальномовну метафору, стерту метафору, катахрезу, мертву метафору, антропоморфічну (антропоморфну), лексичну метафору. Розрізняємо стерту метафору, перенесення в якій відбувається за моделлю „дія конкретна → дія абстрактна”,  антропоморфічну метафору, для якої характерним є перенесення з живого на неживе, та персоніфікацію, в якій наявне перенесення з неживого на живе. Метафору розглядаємо як тропеїстичну одиницю субстантивного або вербального характеру, що полягає у вживанні слів і виразів у переносному смислі на основі схожості, аналогій тощо й  організує семантичну двоплановість, внаслідок якої виникає імпліцитне значення, що виводиться з контексту, здатного прийняти семантичну модифікацію первинного значення у вторинне. Метафоричні перенесення групуються у певні класи, що утворюють ієрархічну систему, залежно від системи семантичних категорій, до яких належать ліві й праві частини метафоричних відповідностей.

Для лексичної метафори характерне зіставлення слів з різних тематичних груп, тоді як у граматиці перенесення обмежене однією парадигмою. Відносно лексичної метафори існує проблема “образної дистанції”: чим далі один від одного ті “семантичні поля”, які метафорично зіставляються, тим яскравіша, сміливіша метафора.      

Закономірною є  пропорція: розгалужене компонування метафори несе більшу інформативність. Це має важливе значення при створенні індивідуально-авторських метафор, які у певній мовленнєвій ситуації повинні виконувати конкретні завдання впливу на реципієнта в різноманітних функціях: 1) індикативній (власне називній); 2) образній (евалюативній); 3) експресивно-оцінній; 4) організаційній; 5) естетичній;   6)  когнітивній.

Індивідуально-авторські та загальномовні метафори, які вживаються в публіцистичному стилі, мають спільні й відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, інші давно втратили зв’язок з першоджерелом, скам’яніли і закріпились у словниках. Індивідуально-авторська метафора народжується спонтанно у публіцистичному тексті, відкриває читачеві нову семантику слова і водночас знайомить його з авторським соціокультурним досвідом, спостережливістю та індивідуальним світосприйняттям.

Підрозділ 2.2. „Антропоморфічна метафора” присвячено виокремленню та аналізу моделей метафоричного перенесення, вживаних І.Франком у публіцистиці 1878 – 1907рр., визначенню їх функціональних особливостей. Антропоморфічна метафора виявляється у таких моделях: людина → історія (історія котиться вічно й суворо), релігійна конфесія → людина (християнство проповідувало…, піднімало людей, додавало їм твердості), тварина → людина (їх життя мало чим відрізняється від життя робочої худоби), жива істота, що має здатність до репродукування → суспільний шар (наймана праця – це мати, родителька пролетаріату), організм людини –→ держава (обезсиливши поодинокі частини держави, вони обезсилять тим самим і цілість), необмежена влада окремої людини → держава (держава мала статися всевладною панею над життям усіх городян), жива істота → голод (голод у короткий строк забирає в нього сили й робить його нездатним до праці), жива істота → кошти (гроші … нищать і його душу, і тіло), жива істота → наука (наука… відкине геть останні привілеї, знищить рештки слідів  дикості і варварства на світі), людина → суспільство (задумавши описати «будову і життя суспільного тіла»), система ідеологічних поглядів → людина (українізм кульгає)  партія → її стосунки з державою (москвофільство сікофанкське і шпіонське, служка нинішньої російської державної машини), людина → результат мислення (думка, раз пробуджена, не дасть придавитися), частина тіла людини → організація (чи се до лиця українському європейському органові), людина → суспільний прошарок (інтелігенція … устами найбільш прогресивних своїх речників почала висловлю.вти досить неясно формульовані бажання), людина, її негативні почуття → дія (особисті мотиви, партійна ненависть і личні урази водили пером), людина, її здатність щось нести → наука (наука не принесла б нікому користі), здатність людини пересуватися → прогрес (поступ не держиться на одному місці), людина як істота, що має ноги → прогрес (приватна власність, що є тереном у нозі дальшого поступу), людина → система ідеологічних поглядів(лібералізм… переходив у незлічиме теоретизування), якості і дії, притаманні людині → християнство (християнство … не тягло назад, не виступало ані проти держави., ані проти суспільних порядків, але старалося піднести всіх людей вище), якості, притаманні людині → розум (простий розум каже), здатність живої істоти пересуватися → капітал (приходить інтернаціональний капітал), людина, її здатність творити → природа (природа творить нас абсолютно нерівними), здобування території → соціалістичний рух (чим більшу територію йому вдається здобути, тим більшою буде його сила), людина → особливості соціалізму (соціалізм є ворогом усякого поділу; соціалізм хоче всім дати можливість користуватися наукою, мистецтвом і вигодами життя), людина → абстрактні поняття (справедливість вимагає; безправність і безсилість політична не перепиняє одиницям…; запанує свобода і єдність серед народів; нерівність витворила незгладимі суперечності), жива істота → суспільна формація (елементи феодалізму, не вспівши ще загинути, тягнуть суспільність назад), людина → особливості революцій (революція міняє політичні форми панування, але не має сили сотворити новий лад), людина → держава (держава переносить пункт тяжкості), здатність людини до дій → капіталізм (капіталізм породив великий еманципаційний рух жіноцтва), людина → абсолютизм (знущався над людьми абсолютизм), здатність людини до дій → абстрактні поняття (з того йде взаємна ненависть верств суспільства), здатність людини виконувати певні дії → засіб масової інформації («Діло» займалось реальними справами). Усього в цьому семантичному типі виокремлено 34 моделі.

У підрозділі 2.3. „Суспільно-політична метафора” виділено класи військової та судочинної метафори, метафори міста, побутової, тваринної, виробничої, партійної, сільськогосподарської метафори, флороморфізмів, метафори, що характеризують капіталізм, суспільної метафори.

Військова метафора виявлена у моделях: пролетаріат → армія (збільшують резервну армію пролетаріату), протистояння суспільних верств → війна, дія розбивання цілісної речі  → перепона на шляху агресорів; Судочинна метафора: етична категорія → платні послуги суду (в судах усе не його правда, то тота правда для нього задорога);  метафора міста: огниво → місто (воєнна організація краю вимагала ще одного огнива для своєї цілості); побутова метафора: гачок як річ, за яку щось чіпляється → питання, що викликають сумніви (є деякі гачки, що будять поважні сумніви); коліщатка як складова певного механізму → чиновництво як складова державного апарату (ті найменші колісця – то дрібні чиновники та писарі); тваринна метафора: черв’як → ушкоджуючий чинник (капіталізм приніс із собою черв’яка, що підточує його існування), капітал → хижа істота (більший капітал ніби постійно пожирає менші), кишковa порожнинна тварина → лідерство у партії; виробнича метафора: підприємство → машина (підприємство працюватиме, як добре налагоджена машина), капіталістичне підприємство → жива істота (є капіталістичними велетнями, що ссуть соки народу), робітник → раб (робітник – справжній раб капіталу, білий негр), жива істота, її здатність рости → абстрактне поняття ідеалу (де ідеали живі, розвиваються і пнуться чимраз вище) метафора партійна: дія, спрямована на подолання опору → стосунки між лідерами партії та її рядовими членами, ємність → змістовне наповнення ідеологічної доктрини (форму національності старається заповнити клерикалізмом), людина, її здатність до панування, обличчя як визначна частина → партія; сільськогосподарська метафора, флороморфізми: зерно, насіння → праця заради кращого майбутнього (принцип був великим засівом на дальшу будучність); рослина → соціальне питання (соціальне питання, що виростає на цім підкладі), поле як сільськогосподарська реалія → поприще, сфера діяльності (вилазки природників на поле наук суспільних); якості, притаманні рослині → громадська думка, якості рослини, зокрема здатність виростати з ґрунту → партія + “жива істота з певними особливостями зовнішності → структурна організація партії, рослина → суспільні зміни, зерно → істинність твердження (зерно правди в них є і то немале), зерно → початок негативних явищ у суспільному житті (виразні зароди глибокої деморалізації і зопсуття), квітка → суспільний прогрес (квітку «поступ», що досі росла якось дико), селянство як суспільний прошарок →  процес згасання фізіологічної діяльності, смерть, паростки → нові явища у суспільному житті (тим швидше зітхнуть старі останки, тим буйніші виростуть нові літорості), рослина → нова форма суспільного устрою (новий лад… мусить виростати з попередніх), годувальник → ґрунт (ґрунт не спроможний прогодувати родину). Всього виявлено 13 моделей метафоричного перенесення. Семантичний тип метафори, що стосується опису явищ капіталізму, виявляється в таких моделях: здатність людини переміщати речі → прибуток (щоб капітал приносив прибутки), спортивні змагання → боротьба робітників за свої права, здатність змінювати кількість → суспільний шар, процес зарахування → суспільний шар (ніхто їх до робітників не зараховує), процес збирання → заощадження.

Значущим у Франковій публіцистиці є семантичній тип суспільної метафори, яка виявляється у таких моделях метафоричного перенесення: частина доби → суспільний розвиток (ранок думки; темна доба), рослина → суспільство, рух  ноги → етап у житті суспільства (на кожному кроці треба б хіба плакати над нею [історією]), міра зрілості фрукта → суспільство, держава → будівля (всі найдуть доволі місця в новім будинку), процес висмоктування крові п’явкою → суспільство (роблячи їх дармоїдами і п’явками працюючих класів), міжкласові стосунки у ньому, властивість живої істоти бути ушкодженою, мати рани → недоліки у суспільному житті (найтяжча рана нашого теперішнього порядку), рівень шуму → суспільний резонанс (голосна книжка), хворий організм, який потребує лікування → суспільство (лік на соціальні болячки), буквар, початкові, найелементарніші знання → життя суспільства (не знає азбуки соціальної квестії), суспільство → одяг та виконувані ним функції (усе інше буде тільки латанням дір), форма власності → річ, вироблена людиною, яку можна розбити + будівля → культурний стан суспільства (власність приватна і власність монархічна – витвори розбитої старинної культури, відживши на її руїнах), настрій людини, його вияв → становище народу (сумне положення народу), годинник → держава (життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник), вага фізична → моральний тягар у зв’язку з відсутністю вибору у діях (все можна сила держави налягала б тягарем на життя кождого), машина → держава, огнище → суспільний устрій, вікові ознаки людини → партія (було тільки проявом її дитинства, її недозрілості горожанської), революція → кровопролиття (всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітня різанина), бунт, лікарські засоби → суспільство (лік на соціальні болячки), будівля → система ідеологічних поглядів (міститися українству під одним дахом з російством), ідеал → рушійна сила (ідеал життя індивідуального треба прийняти головним двигателем), наступник → суспільний устрій, атмосфера як явище природи → суспільство (добрі прикмети в душній галицькій атмосфері), колір фарби → суспільні відносини (не змалював стосунків у Галичині рожевими фарбами), вогонь, полум’я → суспільна діяльність, праця на благо суспільства → будівля (робітники, котрі помагають ставити будинок цивілізації), драбина → суспільний устрій, адміністративно-територіальне поняття → абстрактне поняття у житті суспільства, одиниця виміру → абстрактні поняття (вузьке розуміння нації; ставити діло широко). Усього виявлено 30 метафоричних моделей.

Моделі соціокультурної метафори, що є предметом аналізу в підрозділі 2.4., виявляються в типах історичної метафори, метафори освіти й літератури, метафори, що характеризує інтелігенцію, суспільний прогрес, етичної метафори, метафори, що характеризує релігійні та наукові справи.

Історична метафора виявляється у таких моделях метафоричного перенесення служник → пан, стан суспільства і його суспільних прошарків → сон (інтелігенція, яку миколаївський режим силкувався держати в глибокім сні і застою), тварина → людина (в родиннім житті замість безладного і зовсім звірячого панування), справжність намірів → видимість, лицемірство з метою визискування (се тільки емблема…, параван, за яким витворяється генеральне обдирання), історія → жива істота, здатна до самостійних дій, художній твір, що відзначається широтою охоплення подій і глибиною проникнення в дійсність → суспільні події, рабство як суспільний лад → соціальна залежність (незалежність політична взагалі нічого не значить порівняно з внутрішнім соціальним рабством), минулі часи → райське існування (первісна рівність зовсім не була таким раєм), жива істота, наділена здатністю діяти → природа, боротьба за існування (природа… не знає жалю, ані чутливості. Вона посвячує міліони осібників на те, аби удержати при житті якусь вищу форму), ріка → соціалістичний рух (соціалістичних рух охопив своєю течією), людна як істота, здатна до дій → революція (всесвітня революція рознесе теперішній порядок), суспільне становище →  положення тіла (більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована), дія конкретна → дія абстрактна (вербальна метафора), антропоморфічна метафора + стерта метафора моделі „дія конкретна – дія абстрактна” (висліди антропологічні показують; характер ручних знарядів; розділ на верстви і касти), рух ноги → початок змін у суспільстві (перші кроки гладження життя родинного, громадського, племенного), опора фізична → моральна і матеріальна основа певних дій (вирізнення окремого вояцького стану дає їм до того сильну опору); метафора освіти виявляється у моделях: рівень освітлення – рівень освіченості (люди темні; кромішня темнота в сфері духовного життя), жива істота, здатна до дій → школа як освітня установа (школа розвивала всі спосібності…, виводила вчених, розумних і розвинених робітників).

Метафора, що стосується  інтелігенції як суспільного прошарку, виявляється у таких моделях: суспільний прошарок → людина, що має психічний розлад + суспільний прошарок → людина, що чинить насильство, утиски, здирство і т.ін. щодо кого-небудь (інтелігентні галичани… то раз шайка божевільних, а другий раз – чисті кандидати на розбійників і душогубців), рівень шуму → суспільний резонанс (не занедбаю ударити по них у великий дзвін), сліпота як фізична вада → відсутність тверезого погляду на стан речей (інтелігенція… зве себе «народом»), думка  → суд (суд Наумовича про галицьку інтелігенцію), напрям руху → суспільний прогрес (що робити інтелігенції, котра не хоче повертати назад?); метафора, що характеризує прогрес: віз як предмет пересування → суспільна роль науки (наука була б п’ятим колесом у возі людського поступу); суспільний прогрес → хвилеподібний рух (поступ не йде рівно, а якось хвилями), суспільний прогрес → явище природи (поступ іде, мов буря), рослина → суспільний прогрес, багаття → джерело, місце, звідки що-небудь поширюється; центр, зосередження чого-небудь → прогрес (огнища поступу), дорога як смуга землі, по якій ходять і їздять → суспільний прогрес (люди ідуть наперед, знаходять по дорозі все щось нового), лікарські препарати → суспільний прогрес (заведення повної спільності – все се такі панацеї, яких не зварить і не приготує ніякий аптекар), напрям руху → суспільний прогрес; етична метафора: авторська метафора моделі “справжність/несправжність етичної категорії, доцільність її існування для природного розвитку суспільства” (Милосердіє  для слабих… се властиво фальшиве чуття), модель шляхетної поведінки → ступінь зрілості овоча (побачив в її поведінці той самий гнилий… аристократизм), дорога → система ідеологічних поглядів, стерта метафора моделі „дія конкретна → дія абстрактна”, що являє собою ремінісцейований Біблійний вираз (кидають каміння осуду або навіть брехні та наклепів), просторовий вимір → етична категорія (вище від сього егоїстично-матеріалістичного погляду).

Метафора літератури: культурний набуток народу → скарбниця (наповняючи здобутками свого духу спільну всеросійську скарбницю), літературний твір → будівля («Кавказ» побудований), фізіологічні процеси зруйнованості або зіпсованості гниттям → суспільство (Гнила суспільність не видасть здорових та сміливих заступників, списателів, поетів), літературна творчість → сільськогосподарська діяльність (літературний леміш іде чимраз глибше у суспільність, піднімає вгору чимраз нижні верстви, що досі для літературної творчості були справжньою цілиною), ґрунт як наділ, ділянка землі → його питомність для певного літературного напряму (декадентизм тут може бути хвилевою модою… неприложною до свого ґрунту), здатність живої істоти втікати → література + птах → журнал (українська література… втікає під крила журналів), жива істота, що потребує живлення → література (українську літературу живлять), здатність людини говорити → книга (попитувати за такими книжками, де була б розказана їм вся правда), здатність людини виконувати дії → стан суспільної несвободи (неволя робить шкідливий, деморалізуючий і вбійчий вплив), здатність людини до дій → книга, одиниця виміру простору → літературна творчість, просторова характеристика предмета → література (писательська творчість… безмірно ширша, многостороння і трудна), літературний напрям → його продуктивність, значення для світової літератури (не видала нічого такого, що би казало надіятися з неї якогось нового звороту в літературі);  метафора, що характеризує релігійні справи передбачає моделі: авторитет → смерть (їх моральна власть і повага давно вже і безповоротно лежала в гробі); гніздо → місце зосередженості (головне гніздо католицизму), здатність кислоти роз’їдати речовину → історичні події + міра наповненості → звук + перифраз + оксиморон (події, роз’їдавші й роз’їдаючі слов’янську родину…се тільки снарядження пустих звуків без значення і змісту, се «красна видумка» вроді білого вугляр або печеного льоду), здатність людини наносити удари → століття (удари наніс тому колись всевладному католицизмові), фізична дія → моральний удар, що спричиняє занепад, рівень освітленості приміщення → рівень зрозумілості (важна обставина кидає ярке світло), поняття патріотизму → його межі (український патріотизм, що виходить за рамки греко-католицького обряду), моральні категорії → процес зникання і потоптання (совість, моральність, релігія тонули і щезали зовсім в мраці); метафора науки виявляється у моделях: здатність людини стежити за розвитком певних подій → наука (наук соціологічних, котрі слідять розвиток), людина, її здатність мати стосунки з чимось → наука (наука не має нічого спільного), здатність людини до пізнання → наука, (наука повинна….вчити нас пізнавати закони природи і вчити користувати з тих законів) здатність людини мати мету → наука (її мета – з’єднати в собі й ощасливити всіх людей).

Дослідивши антропоморфічну, суспільно-політичну та соціокультурну метафору в публіцистиці І. Франка, можемо, услід за Л.М. Полюгою та О.А.Сербенською, говорити  не про окрему метафору, а про метафоричну побудову (Л.М.Полюга),  метафоричний комплекс (О.А. Сербенська), що передбачає дослідницьку орієнтацію і на мікро-,  і на макроконтекст. На прикладі публіцистичних творів І.Франка 1878 – 1907рр. класифіковано 17 семантичних типів метафори, в межах яких розрізняються окремі метафоричні моделі. Деякі з них мають здатність виявлятися в кількох семантичних типах – і це одна з характерних рис Франкового ідіолекту, що створює яскраве поліфонічне полотно його публіцистичних текстів.

У розділі  ІІІ “Функціонально-стилістичний аспект метонімічних перенесень у публіцистичних текстах І.Я.Франка (1878 – 1907рр.)”, зокрема, у підрозділі 3.1. „Теоретичні аспекти вивчення метонімії”,  спираючись на  ґрунтовні дослідження І.К.Білодіда, Н.Д. Арутюнової, А.П.Грищенка, М.П.Демидової, М.В.Нікітіна, О.О.Тараненка, Д.М.Шмельова, Ю.М.Скребньова, підкреслюється, що поєднання в одному слові імпліцитних залежних понять – явище закономірне для мови. Метонімія апріорі позбавлена тієї образності, що притаманна метафорі. У процесі метонімічного перейменування назва предмета або явища переноситься на інший предмет або явище за принципом суміжності. Конкретні різновиди взаємозв’язків надзвичайно різноманітні; наведені у посібниках зі стилістики їх переліки  далеко не вичерпують усіх можливостей подібних перенесень.

У підрозділі 3.2. „Моделювання метонімічних перенесень” зроблено спробу класифікувати метонімію, що функціонує у Франковому публіцистичному тексті. Виділяємо суспільно-політичну (3.2.1.), суспільно-історичну (3.2.2.), соціально-економічну (3.2.3.) та соціокультурну метонімію (3.2.4.).

Виокремлено групи лексем, що виступають як метонімії: це лексеми на позначення суспільних станів, прошарків і титулів, посад, санів. Перенесення у даному випадку здійснене за моделлю “титул, чин, ступінь, суспільний стан, посада, сан – людина, яка його має”. Не всі метонімічні значення даних лексем зафіксовано у “Новому тлумачному словнику української мови” що, свідчить не про їх переносне значення, а про переносне вживання. Тобто вживання слова на основі асоціації за суміжністю не завжди може бути розцінене, як поява у слова нового значення.

Лексеми, що мають здатність виступати у метонімічних значеннях, можуть бути поділені на такі групи: 1) лексеми, що позначають суспільні стани, прошарки, титули, посади, сани: боярин, барон, дідич, граф, король, князь, кріпак, лицар, пан, поміщик, посол, професор, цар, шляхта, слуга, хан, біскуп, папа); 2) назви наук: історія, логіка, статистика, філософія. Моделлю метонімічного перенесення у даному випадку є “явище - наука, яка його вивчає”; 3) лексеми, пов’язані з правовими відношеннями у суспільстві: “вбивство”, “визискування”, “свобода”, “держава”, “закон”, “катування”,  “насилля”, “право”, “уярмлення”, “царювання”; 4) лексеми, пов’язані з  еволюцією суспільства: “боротьба”, “боротьба за існування”, “думка”,  “порядок”, “рух”, “розвиток”; 5) лексеми, пов’язані з суспільно-політичними реаліями Галичини, поняттями функціонування держави, уряду: “адміністрація”, “анархія”, “асоціація”, “влада”, “громада”, “гноблення”, “держава”, “народовладдя”, “уряд”, “рабство” “свобода спілкування, зборів, мови”; 6) лексеми, пов’язані з життям громад: “відокремлення”, “громада”, “край”,  “повіт”, “самоуправління”, “солідарність”,  “суспільний лад і порядок”,  “спілка”, ”товариство”, “федерація”; 7) Лексеми, які характеризують  погляди І.Франка на суспільний прогрес: “власть”, “виборення”, “виживання”, “визволення”, “відплив”, “впровадження”,  “держава”, “добуток”  “зав”язання”, ”з’єднання”, “зопсуття”, “навчання”, “обробка” “оживлення”, “писання”, “плата”, “поділ”, “пониження”, “промова”, “розбудження”, ”рух”, “спілка”, “стремління”, “тиранія”, “утримання”, “читання”;  8) Лексеми, що характеризують майбутній суспільний соціалістичний лад:  “власність”, “визиск”, “визискування”,  “збратання”, “зниження”, “оплата”, “праця”, “поділ”, “продукція”, “соціалізм”; 9) лексеми, що стосуються суспільно-історичних студій: “агітація”, “бесіда”,  “вимирання”, “винародовлення”, “вироблення”, “влов добичі”, “досліджування”, “заселювання”, “зв’язок”, “здруження”,  “зміцнення”, “зрост і скріплення”, “культура”,  “намагання”, “наука”, “невільництво”, “нерівність”, “посідання”, “поступ”, “пошанування”, “промисел”, “ремесло”, “розвій”, “розділ”, “роздруження”,  “стиснення”, “стрілецтво, рибальство, ловецтво”,  “торгівля”, “уладжування”, “штука”, “щезання”; 10) лексеми, пов’язані з культурним життям суспільства: „белетристика”, „віра”, „децентралізація”, „думка”, „дух”, „духовенство” (духівництво), „друк”, експлуатація, етика, етнографія, інтелігенція, культура, література, огляд, організація, пізнання, письмо, психологія, редакція, репрезентація,  секта, штука; 11) лексеми, пов’язані з вихованням, наукою та освітою. Сюди, на наш погляд, можна віднести такі: “бібліотека”, “виховання”, “доведення”, “запровадження”, “зачатки”, “збереження”, “знання”, “з’ясування”, “існування”,   “критика”, “музей”, “наука”, “образовання”, “освіта”,  “письменство”,   “праця”, “просвіта”, “утиск”,  “штука”; 12) лексеми, пов’язані з економічним життям сучасного Франку суспільства: “антагонізм”, “асоціація”, “будівництво”, “вартість”, “визискування”, “виробництво”, “виробнича система”, “господарство”, “економічний лад”,   “кооперація”,  “обмеження”, “обмін”,  “опіка” “отуманювання”, “продаж”, “продукування”, “продукція”, “праця”, “промисел”, “промисловість”,  “упадок”;

Зазначимо, однак, що поділ на тематичні групи не є вичерпним, доскональним й остаточним, оскільки цілий ряд лексем виявляє здатність до функціонування у кількох тематичних групах.

У Франковій публіцистиці спостерігаємо значну кількість моделей метонімічного перенесення.  В авторському тексті лексеми означених тематичних груп можуть набувати таких метонімічних значень: 1) титул, чин, ступінь, суспільне становище, посада, сан → людина яка його займає, або має; 2) ознака (якість, дія) → її суб’єкт; 3) явище → наука, що його вивчає; 3) дія → результат дії; 4) учення про суспільний устрій → країна з таким суспільним устроєм; 5) дія конкретна → дія абстрактна; 6) діяльність → вид оплачуваної діяльності; 7) автор → його твори; 8) дія → об’єкт дії; 9) дія → друкована продукція; 10) предмет → те, що у ньому; 11) художня література → друкований продукт творчої діяльності письменника; 12) предмет як символ певного стану, діяльності → посада; 13) мистецтво → твори цього виду мистецтва; 14) релігійна організація → люди, які до неї входять; 15) зібрання книжок → установа, де вони зберігаються і видаються; 16) заклад → його приміщення; 17) форма державного правління → країна з такою формою правління; 18) адміністративна одиниця → територія; 19) орган державної влади → член такого органу; 20) об’єднання людей → дія; 21) виробнича одиниця → сукупність предметів, речей, що належать кому-небудь; 22)  суспільний лад → його представник; 23)  сума грошей → особа, що нею володіє. Значного вияву у Франкових публіцистичних текстах набула актантна метонімія (здебільшого віддієслівні іменники на -ання), що виконує номінативну функцію і разом з тим пожвавлює виклад. Наприклад, лексеми: читання, виживання, визискування, збратання, зниження, стремління, вироблення, виборення, визволення, утримання, розбудження, оживлення, писання, впровадження, пониження.

Метонімія у Франковому публіцистичному тексті набула різноманітних стилістичних функцій. Актантна метонімія здебільшого виконує номінативну функцію, вносячи при цьому пожвавлення у виклад. Лексеми  різних моделей метонімічного перенесення мають здатність функціонувати у складі метафоричних, пояснювальних, градаційних, антитетичних конструкціях, різноманітних синкретичних конструкціях, які можуть поєднувати кілька з названих; евфемістичних та перифрастичних висловах; мають здатність функціонувати як нанизані контекстуальні синоніми у складі більших одиниць тексту; виступати складовою ремінісцейованих виразів; в анафоричних  та асиндетичних конструкціях, порівняннях,  складних термінах. Усе зазначене  свідчить про мовне багатство Франкової публіцистики, її стилістичну і функціональну досконалість. Це дає змогу авторові запевняти у правоті своїх ідей, доводити їх справедливість та неспростовність і водночас схиляти до себе симпатії та вподобання реципієнта-читача. Іван Франко досягає того, що є найвищою метою кожного публіциста,  переконливості. 

У підрозділі 3.3. „Метонімія топонімів та антропонімів у публіцистиці  І.Я.Франка)” спираючись на дослідження Л.І.Василевської, Д.М.Шмельова, доходимо висновку про контекстну зумовленість даного типу перенесень. Так само, як далеко не будь-яке метафоричне вживання слова свідчить про набуте ним відповідне метафоричне значення, так і вживання слова на основі асоціації за суміжністю не завжди може бути розцінене, як поява у слова нового значення.

         У Франковій публіцистиці метонімічних значень набули топоніми: Русь, Рим, Захід (Запад), Петербург, Росія, Австрія, Чехія, Монако, Польща, Німеччина, Україна, Англія, Франція, Європа, Львів, Америка.

Антропоніми у метонімічних значеннях представлені іменами історичних осіб (Наполеон ІІІ, Лютер, Кальвін, Генріх VІІІ); філософів (Платон, Вольтер, Руссо, Локк, Юм, Морус, Кампанелла, Кабе, Мореллі, Фур’є, Сен-Сімон, Белемі, Уеллс); письменників (Мопассан, Жорж Санд, Діккенс, Пушкін, Лермонтов, Бурже,  Анатоль Франс,  Брюнетьєр, Еміль Золя, Бальзак, Стендаль, Флобер, Тургенєв, Достоєвський,  Гончаров, Салтиков-Щедрін, Толстой,  Писемський,  Григорович, Успенський, Гаршин, Короленко, Чехов,  Горький); науковців (Пипін, Костомаров, Чернишевський, Добролюбов, Буслаєв,  Веселовський,  Мечников, Ковалевський, Менделєєв, Сеченов). Моделями перенесення тут є: 1.Антропонім відсилає до часу життя, результатів діяльності особи; 2. Автор → його творчість; 3. Власне ім’я позначає  концепції, теорії, вчення, системи поглядів.

Завдяки багатоплановості власного імені, наявності в його семантичній сфері різноманітних предметних, подієвих компонентів у процесі метонімічного переносу відбувається як зміна об’єкта або класу об’єктів, на який переноситься топонімічне чи антропонімічне найменування, так і варіювання семантичного обсягу  власного імені.

У розділі IV “Лексико-семантичні особливості синекдохи у публіцистичних текстах І.Я.Франка (1878 – 1907 рр.)” зазначено, що у поглядах на синекдоху як один із видів переносного значення слова дослідники висловлюють  одностайну думку: синекдоха – вид метонімії, який ґрунтується на суміжності кількісного характеру при відношеннях між цілим або взагалі чимось більшим і його частиною або взагалі чимось меншим, між певною сукупністю та її окремим елементом. За допомогою синекдохи щось ближче, вужче може виступати як знак дальшого, ширшого  і навпаки, дальше – як знак ближчого.

У досліджених публіцистичних текстах І.Я.Франка періоду 1878 – 1907 рр. синекдоха як стилістичний засіб, має значний кількісний і якісний вияв. Так, знайдено 53 лексеми, що виявляють здатність функціонувати у синекдохічних значеннях. У Франковому тексті синекдоха сполучається з іншими тропами, створюючи яскраве публіцистичне текстове полотно, оскільки ступінь емотивної експресивності значно підсилюється, коли автор зі стилістичною метою вдається до поєднання різних прийомів і фігур. Лексеми із синекдохічним значенням функціонують у складі фразеологічних одиниць, перифрастичних, пояснювальних, градаційних зворотів, різноманітних метафоричних конструкцій, здебільшого з "нашарованою" образністю, та антитетичних конструкціях.

У синекдохічних значеннях виступають лексеми на позначення: 1) частин тіла людини (рука, голос, душа, "жолудок", очі, плечі, серце, голова); 2) назв осіб за статевою приналежністю, за приналежністю до класу людей  як суспільних істот (женщина, мужчина, чоловік, людина, люди); 3) соціальної   приналежності   особи,   назви   професій,   назви осіб за характером діяльності (монарх, чиновник, тиран, капіталіст, цісар, лицар, дружинник, дідич, шляхтич, феодал, мужик, кріпак, селянин, робітник, пролетарій, соціолог, писатель, рекрут, дикун, пан, підприємець, слуга, бідний, багатий, фабрикант, ремісник); 4) споруд та їх частин (школа, церква, стріха);  5) одиниць виміру, обсягу, ліку, збірні поняття, грошові одиниці (одиниця, хвиля, час, копійка, шеляг, маса); 6) конкретні поняття (книжка, хліб, ліки);              7) абстрактні поняття (думка, крок, закон, право, слово, бюрократія, капітал, праця).

Дослідивши особливості функціонування синекдохи у Франкових публіцистичних текстах, ми дійшли висновків про те, що лексеми у синекдохічних значеннях мають кількісний, якісний і поліфункціональний вияв. Так, можна говорити про певні групи лексем, які мають здатність виступати в тексті у синекдохічних значеннях як про особливість публіцистичного стилю І.Франка. У "чистому" вигляді лексеми в синекдохічних значеннях вживаються рідко. Здебільшого ж мову можна вести про контамінацію означеного тропа з іншими стилістичними засобами. Так, широкого вияву синекдоха набула у перифрастичних, антитетичних, евфемістичних, градаційних конструкціях, вживаних автором фразеологічних одиницях.

Усі моделі синекдохічного перенесення (однина на означення множини, родове замість видового, видове на означення родового, ближче як знак дальшого) знайшли вияв у Франковій публіцистиці. Як і метонімія, синекдоха не має тієї образності, що притаманна метафорі. У публіцистичному тексті синекдоха виконує номінативну й організуючу функції, проте завдяки майстерності І.Франка-публіциста навіть такий необразний стилістичний засіб, як синекдоха, набуває  у тканині тексту експресивного забарвлення, роблячи виклад жвавим, яскравим, переконливим. Численні конструкції, в яких здатна виступати синекдоха, свідчать про її великі контамінаційні потужності, що  допомагає переконливіше  висловити авторські думки і погляди.

У  Висновках викладено основні результати дослідження. Зокрема, зазначено, що вивчення тропів публіцистичних текстів з позиції лінгвістики визначається теоретичним і прикладним значенням проблем, пов’язаних з питаннями організації публіцистичних текстів, прагматичної значущості переносних значень слова, вираженням експресії шляхом переорієнтації семантичної якості.

Функціонування тропів у публіцистичних творах І.Франка виявляє особливості формальної та змістовної інтерпретації стилістичного вибору.

Лексема в сукупності образних можливостей, що містяться у ній і випливають із полісемічної  системи конкретного слова, – основний відправний елемент створення  тропа. Система тропів у публіцистичному творі визначається тенденцією розвитку імпліцитного значення слова у всій творчості письменника з використанням схематичних основ їх реалізації. Система використання тропів інколи не усвідомлюється безпосередньо їх творцем і виноситься за межі свідомості. Це процес об’єктивний, оскільки письменник-публіцист використовує знакові одиниці вже у кодифікованому вигляді.

Система тропів у публіцистиці І.Франка має свою специфіку за різноманітними параметрами структурного включення того чи іншого тропа в мовну тканину. Структурні типи тропів у публіцистичному тексті виконують своє призначення щодо передачі авторських асоціацій, світобачення письменника-публіциста. В особливо важливих і суттєвих для розуміння ідеї твору випадках спостерігається контамінація одного тропа з іншим. Взаємодія структурних компонентів тропеїстичних конструкцій створює систему тропотворення й використання у публіцистичних творах І.Франка.

Тропеїстична система досліджених публіцистичних творів письменника має свої особливості, загальні та окремі функції, закономірності. Троп – органічний структурний компонент організації публіцистичного тексту. У публіцистичних творах письменника тропи живі та виразні, яскраво відбивають прагматичний бік висловлювання, завжди виявляють оцінку.  Найбільш продуктивно виражають світ письменника та його образне мислення контаміновані тропеїстичні конструкції. Емоційно насиченими та експресивними є вживані Франком метафори; метонімії та синекдосі  експресивність притаманна лише у поєднанні з метафорою. Найбільш уживаною у публіцистиці І.Франка є антропоморфічна, суспільно-політична та соціокультурна метафори.

У публіцистичних текстах І.Франка нами було виокремлено 17 семантичних типів метафори, в межах яких розрізняються окремі метафоричні моделі. Антропоморфічна метафора виявляється у 34 моделях; військова – у 3;  судочинна метафора, метафора міста  – по 1 моделі; побутова метафора – 2 моделі; тваринна – 3 моделі; виробнича метафора – 4 моделі; партійна – 3; сільськогосподарська метафора, флороморфізми – 13 моделей;  метафора, що описує реалії капіталізму, виявляється у 5 моделях;  історична метафора – у 15 моделях; метафора освіти – у 2;   метафора, що стосується  інтелігенції, передбачає 7 моделей; метафора, що характеризує прогрес – 9 моделей;  етична метафора – 5 моделей. Семантичній тип суспільної метафори демонструє 30 моделей метафоричного перенесення. Метафора літератури – у 14 моделей; метафора науки виявляється у 4 моделях.

Деякі моделі метафоричного перенесення мають здатність виявлятися у кількох семантичних типах, що є однією з рис авторського стилю І.Франка.

Лексеми, що виявляють здатність набувати метонімічних значень, об’єднані у групи суспільно-політичної, суспільно-історичної, соціально-економічної, соціокультурної метонімії.

У метонімічних значеннях автор уживає значну кількість топонімів та антропонімів, які   представлені назвами держав, територій, континентів, частин світу, іменами історичних осіб, філософів,  письменників, науковців. Моделями перенесення тут є: назва країни → етнос, що її населяє; антропонім → час життя, результати діяльності особи; автор → його творчість; власне ім’я позначає  концепції, теорії, вчення, системи поглядів.

У досліджених публіцистичних текстах І.Я.Франка періоду 1878 – 1907рр. синекдоха як стилістичний засіб, має значний кількісний і якісний вияв.

Синекдоха в авторському стилі І.Франка виступає в ролі полісемічного матеріалу, що сприяє розвиткові імпліцитного значення. Майстерно використовуючи синекдоху, письменник-публіцист досягає її органічної вписаності в контекст, робить синекдоху конструктивним елементом тексту.

Таким чином, індивідуально-авторський троп завжди імпліцитний в силу прихованості результату перенесення. У переносному вживанні слова присутня імпліцитна тропеїстична якість, яка має виражений смисл у суб’єктивному авторському баченні, але відносно реципієнта є прихованою, не розгорнутою до кінця.