| Краткое содержание: | У "Вступі" обгрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, висвітлено ступінь дослідженості проблеми в українському та російському літературознавстві, визначено об'єкт, мету й завдання дослідження, розкрито її наукову новизну і практичну цінність. Подано відомості про апробацію роботи, методи і структуру дисертаційного дослідження. На вступний розділ покладено також завдання розкрити передісторію дослідження питання, оскільки воно ще не було предметом спеціального студіювання й не має таких розлогих параметрів, щоб претендувати на виокремлення в особливий розділ. Усі зауваження щодо цього зосереджені у превентивних вступних міркуваннях, які найперше стосуються доцільності компаративного підходу.
У першому розділі "Концепції французького символізму в літературно-естетичних працях Д.С. Мережковського кінця 80-х - початку 90-х років XIX століття" досліджується ставлення Д.С.Мережковського до розвитку сучасного літературного процесу Франції (на матеріалі його літературно-естетичних досліджень "Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури", "Новітня лірика", "Неоромантизм у драмі"), виявляється оцінка Д.Мережковським особливостей естетичного дискурсу французького символізму й аспекти творчої рецепції в процесі формування його літературно-естетичних поглядів.
Ранній період творчості теоретика російського символізму пов'язаний з інтересом до естетики і поезії французького символізму. В "Автобіографічній нотатці" 1914 року він пише: "…Під впливом ідей Достоєвського, а також іноземної літератури, Бодлера й Е. По, починалося моє захоплення не декадентством, а символізмом (я тоді вже розумів їхню відмінність)".
Дисертантка стверджує, що звернення Д.Мережковського до сучасного європейського літературного процесу було викликане його невдоволеністю станом російської літератури 80-х років XIX століття. Літературне життя Росії цього періоду визначалось інтенсивним розвитком реалізму (був живий і активно впливав на нього Лев Толстой) і революційно-демократичними традиціями громадянської поезії (С.Я.Надсон, П.Ф.Якубович, М.М.Мінський). Реакцією на характерну для 80-х років фазу розвитку натуралізму в літературі, кризу народницьких, раціоналістичних та позитивістських методів художнього зображення стало виникнення нових філософських, естетичних й етичних критеріїв моделювання дійсності, зародження нової ідеалістичної літературної течії, надалі відомої як символізм.
Дисертантка звертає увагу на розвиток французької літератури другої половини XIX століття, означений новим художнім поглядом на дійсність і новим, символістським, підхідом до творчості. Об’єктивізація творчої свідомості представників раннього європейського модернізму визначалася символічною репрезентацією відповідностей земних і потойбічних явищ, просторової перспективи і часової динаміки образів, створенням власної міфопоетичної космогонії, підвищеною увагою до музичної стихії, сугестивним началом у художній творчості.
У дослідженні розглядаються нові естетичні принципи французького символізму, що знайшли відображення в літературних маніфестах "Відповідності" Ш.Бодлера, "Поетичне мистецтво" П.Верлена, "Голосівки" А.Рембо, художньо-естетичній концепції "всесвітніх аналогій" Ст.Малларме ("Книга, знаряддя духу",1895), статтях "Літературний маніфест. Символізм" (1886) Ж.Мореаса, "Про символізм" (1888) Е.Рейно, "Символістське мистецтво" (1889) Ж.Ванора, "Трактат про слово" (1889), "Пізнання творчості" (1891) Р.Гіля, "Трактат про Нарциса: Теорія символу" (1891) А.Жіда, "Поетичне мистецтво" (1904) П. Клоделя та ін.
У праці “Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури” (1892) Д.Мережковський говорить про занепадницький стан російської літератури 80-х років і пропонує орієнтацію на французький символізм як на найпрогресивніший напрям у європейському літературному процесі. Парадигма формування естетичного концептуального дискурсу Д.Мережковського кінця 80-х - початку 90-х років XIX століття визначається виходом за рамки революційно-демократичної естетики, інтернаціональною орієнтацією письменника в осмисленні особливостей розвитку національної літератури, прагненням спрямувати погляди російських письменників на нові світові зразки.
Активний синтез естетичних досягнень французького символізму Д.Мережковський проектує на розвиток літературного процесу в Росії. Спільним у парадигмі концептуального дискурсу французького символізму і Д.Мережковського виявилося прагнення до подолання позитивістської редукції і натуралізму в мистецтві, використання містичного змісту, символів, імпресіонізму ("Про причини занепаду…").
Найбільша увага зосереджується на з’ясуванні специфіки семантичного наповнення поняття символу в естетичній програмі Д.Мережковського. В процесі зіставного аналізу концепції символу в естетичних працях французьких символістів і російського теоретика дисертантка приходить до висновку, що концепція символу останнього цілком відповідає двом основним аспектам його теоретичної розробки у французькому символізмі: наявності сугестивного елементу в творчості як провідного художнього принципу, що конституює нову поетичну техніку, репрезентує багатоплановість, смислову перспективу слова (Бодлер, Верлен, Рембо, частково Малларме, Клодель, Кан) і метафізичного значення символу, що є засобом інтуїтивного пошуку і розуміння основ вищої духовної реальності, Першоідей (Мореас, Гіль, Ванор, Жід, Мокель, Реньє, Веллє-Гріффен та ін).
Концепція імпресіонізму Д.Мережковського грунтується на принципі "розширення художньої вразливості", припускає звертання до невловимих відтінків, темного й несвідомого в підсвідомості, жадібність до невипробуваного, наявність подиву в прекрасному. Ці ідеї актуалізувались у запропонованому теоретиком російського символізму обгрунтуванні "суб'єктивно-художнього" методу критики, заснованого на принципово суб'єктивній позиції автора, що пояснює літературні факти згідно з естетичними пошуками своєї епохи.
Привертає увагу типологічний зв'язок між основними положеннями суб'єктивного методу критики Д.Мережковського і Ш.Бодлера (обгрунтованого в працях "Салон 1846 року", "Всесвітня виставка 1845 року"). Дисертантка зауважує, що обидва наполягають на вкрай суб'єктивній позиції критика, необхідності осмислення художнього матеріалу відповідно до естетичних спрямувань своєї епохи, відмови від гранично точних, "розумових" методів на користь "поетичної", "зацікавленої" критики.
Інтерпретуючи вже сформовані у французькому символізмі естетичні концепції, Д.Мережковський розглядає можливість їх рецепції в російській літературі в новому ракурсі. Теоретик пов'язує виникнення символістської естетики в літературі не з декадансом, а з традиціями "великої російської літератури XIX століття", знаходячи характерні інтенції мистецтва fin de siècle у творчості Ф.Достоєвського, Л.Толстого, Ф.Тютчева, А.Чехова, Г.Успенського.
Головною відмінністю концепції містичного Д.Мережковського від французьких символістів стало уявлення про “справжню” народність, що лежить в основі містичного змісту нової літератури. Народність, переосмислена Мережковським у релігійно-ідеалістичному ключі, тлумачиться критиком як “божествена основа народного світогляду”, архетипна константа людського буття.
Оцінюючи ідеал мистецтва у французькому символізмі в цілому позитивно, Д.Мережковський виділяє серед його істотних інтенцій зображення злочинної Краси, "вічний творчий порив до незвіданого, невипробуваного, нового". В естетичній концепції Д.Мережковського на першому плані постає духовність, народність, релігійність, смислова перспектива образів, синтез Добра, Істини й Краси. Так, справді художній твір мистецтва, на його погляд, повинен поєднувати естетичні, раціональні й етичні критерії ("красу, знання й справедливість"). Ідеалізм у літературі, на думку Д.Мережковського, заснований на релігійному інстинкті художника, духовності і пошуку Бога, тоді як в естетиці раннього європейського модернізму символічний твір мистецтва пов’язаний з прагненням поетів осягнути основи ідеального світу, встановити відповідності між матеріальними явищами (Бодлер), сугестивно виражати настрої (Верлен), розвивати здібності митця-ясновидця (Рембо), натякати на предмети з метою осягнення метафізичного “синтаксису Природи”, що грунтується на законі “всесвітніх аналогій” (Малларме).
У літературно-критичній спадщині Д.Мережковського знайдемо відгуки про творчість французьких поетів Ш. Бодлера, П. Верлена, Ж. Рішпена, Р. де Монтеск’ю (“Новітня лірика”, 1894). Критик відводить домінантну позицію Ш.Бодлеру як засновнику символістської естетики. Одним із головних сучасних поетів Франції Д.Мережковський вважає П.Верлена. Критик зауважує, що в його простих, скрадливих мелодіях і навіть у молитвах відчувається розгубленість сучасної людини. Мережковський намагається оксюморонними характеристиками передати ефект суперечливого впливу творів французького поета на читача, називає його поезію водночас дивною, солодкою і безнадійною, такою, що заколисує серце для вічного сну. Мережковський виділяє, крім здатності Верлена відбивати в поезії найтонші відтінки почуттів, щирості і духовності її змісту, одне із самих вагомих досягнень французького поета - музикальність вірша, прагнення осмислити організуючу роль ритму в поезії, передати недоговорене словом за допомогою нерозкладних звукових сполучень, далеких образно-асоціативних зв'язків, очікуваних від читача асоціацій, що вилилося у творче гасло “de la musique avant toute chose”.
На думку Д.Мережковського, поезія, що уподібнюється музиці, спроможна передати символ емоції, узагальнений образ переживань людини fin de siècle. В інтерпретації російського критика, категорії “музичний” і “містичний” тотожні стосовно до поезії П.Верлена. Синонімічними цим характеристикам виступають також визначення “внутрішній”, “таємничий”, “незвіданий”, “хворобливий”, “прекрасний”. Мережковський вважає, що звертання П.Верлена до католицизму як до напрямку, протилежному Відродженню, було глибоко помилковим. Справжню релігійність теоретик вбачає в інтуїтивному містицизмі, а не у церковних догматах.
Критик розглядає останні збірки сучасного французького поета Ж.Рішпена. Він вказує, що в основі естетичного змісту збірника Рішпена “Мої Едеми” (1890) лежить важлива філософсько-естетична ідея множинності свідомості особистості, безкінечної кількості “я” у людині, для кожного з яких існує свій шлях задоволення, “свій Едем”. Книга складається з трьох частин: “Побажання”, “У вирах” і “Золоті острови”. Поет пропонує читачу лавірувати разом із ним у коловоротах свідомості особистості, підкріплюючи переконливими доказами правоту і справедливість різних моральних і естетичних позицій суб'єкта, в більшості випадків протилежних.
Д.Мережковський вважає, що серйозна проблема, поставлена автором, у заключній частині зводиться до різноманітної епікурейської насолоди як засобу вирішення всіх суперечностей. Критик відзначає, що філософські антиномії Ж.Рішпена є не більш, ніж “літературне акробатство”, під яким знаходиться добродушний і невибагливий талант буржуа. Порівнюючи естетичну позицію Рішпена і Верлена, Мережковський констатує, що обидва поети змінили свої погляди, але якщо перший переборює естетичну позицію поета-богохульника, щоб знайти порятунок у буржуазній доброчесності на “Золотих островах”, то у творчості Верлена критик знаходить справжній естетичний пошук і невдавану щирість почуттів. На його думку, педантична відданість Ж.Рішпена класичним канонам французької версифікації й академічному словнику виводить поета за межі літературного символізму всупереч думці французької критики ХІХ століття (Баррес, Герв’є).
Різко негативно Д.Мережковський оцінив творчість відомого в літературних колах Парижа поета-аристократа графа Р. де Монтеск’ю-Фезенсака. На погляд критика, Монтеск’ю видає за новітній поетичний вірш бездарні твори, що не мають людських почуттів, думок, образів, елементарних правил французької граматики, а інтерес до поетичних вправ французького аристократа викликаний винятково фактом його знатного походження.
Д.Мережковський один із перших в Росії підтримав реформу театру, присвятивши цикл статей "Неоромантизм у драмі" аналізу естетики і репертуару символістських театрів Франції - театру "д'Ар" П.Фора, театру "Евр" Люньє-По. Критик схвалює загальні шляхи розвитку французького символістського театру і появу в ньому таких напрямків, як театр Маріонеток, театр Поета, театр Художника, театр Мікст. Віддаючи перевагу “театру Поета”, теоретик російського символізму з великою повагою ставиться до інших спроб сценічної передачі символістських ідей, відкриттю нових засобів впливу на глядача.
Д.Мережковський приходить до висновку, що виникнення символістського театру у Франції (а також, незалежно від нього, у Німеччині), спрямованого на відновлення сцени, викликано настійною потребою сучасної публіки і сучасних драматургів. Критик розглядає творчість М.Метерлінка як приклад дійсно символістської драми, але не бачить по-справжньому талановитих письменників серед французьких драматургів. Так, Мережковський дає різко негативну оцінку естетичному задуму п'єси М. Бушора "Єлевзінські таїнства", інтерпретуючи його зміст як "примітивний містицизм". Значно сміливіші й оригінальніші думки критик знаходить в естетичних поглядах і творах М.Бобура (драма "Образ"). Визначною знахідкою драматурга Мережковський вважає зображення письменника-ідеаліста "кінця століття", критику перебільшень ідеалізму в літературі. Головним недоліком теоретик називає надзвичайний ступінь загадковості їх творів та відсутність релігійного почуття в містичних елементах драми, що спрощує, на його погляд, зміст твору.
Результатом критичного дослідження Д.Мережковським творчості сучасних йому представників французького символізму стала їх оцінка винятково як "провісників" нової ідеалістичної літератури майбутнього. На думку критика, відсутність у французькому символізмі літературного лідера, сильної особистості, спроможної зібрати в одному художньому фокусі розрізнені прояви нового ідеалізму, залишає твори представників цього напрямку "загадковими і неясними", а символістські спрямування - розрізненими й суперечливими.
У другому розділі "Рецепція естетичного дискурсу французького символізму в ранній ліриці Д.С.Мережковського" розглядаються особливості сприйняття і відображення концепцій раннього французького модернізму в поезії основоположника російського символізму кінця 80-х - початку 90-х років ХІХ століття.
Проведене дослідження переконало нас, що поглиблене знайомство Д.Мережковського з поезією французького символізму пов'язане, в першу чергу, із творчістю Ш.Бодлера і П.Верлена. Д.Мережковський виступив перекладачем віршів у прозі Ш.Бодлера, чотирьох віршів з "Квітів зла" і написав гімн Бодлеру (“Нове мистецтво”), що увійшов до циклу "Кінець століття" (1891). За свідченням сучасників (Г.Адамович), Мережковський заучував напам'ять мелодійні вірші П.Верлена. Для виявлення загальних закономірностей художньої специфіки символізму в рамках міжлітературного процесу і типологій архетипного значення в творчості французьких поетів-символістів і Д.Мережковського поезія останнього розглядалась у зіставленні із творчістю провідних представників раннього французького модернізму.
У главі проаналізовано естетичний зміст значної кількості віршів з поетичних збірок представників французького символізму “першої хвилі”: Ш.Бодлера (“Квіти зла”, “Маленькі вірши у прозі”), П.Верлена (“Сатурничні поезії”, “Вишукані свята”, “Добра пісня”, “Романси без слів”, “Мудрість” та ін.), А.Рембо (“Поезії”, “Осяяння”, “Одне літо у пеклі”), Ст.Малларме (“Перші вірші”, “Інші вірші”, “Листки з альбому”, “Вірші у прозі” тощо) та Д.Мережковського “Поезії. 1881-1887”, “Символи”, “Нові поезії”. Дисертантка поєднує аналіз художньої структури віршів з цитуванням естетичних міркувань поетів, що сприяють адекватному осмисленню змісту їх поетичних творів. Більша кількість поезій французьких символістів подана в підрядкому перекладі.
Дослідження довело, що послідовне формування й розвиток концептуального дискурсу поезії представників раннього французького символізму і Д.Мережковського розгортається на чотирьох основних рівнях реалізації творчої самосвідомості художника:
1. Поет-аутсайдер, втілений у типологічному образі "проклятого поета", бездомного ізгоя, що не сприймає цивілізації. Типологічними рисами митця fin de siècle стало органічне несприяйняття умовностей світу, раціоналізму своєї епохи, відмова від звичних рамок існування, нонконформізм.
2. Поет-деміург, що реалізує ностальгію "проклятого поета" за повноцінним життям і знаходить порятунок у трансцендентному світі Ідей та Першообразів. Поет-деміург сприймає світ як міф, створювану ним самим легенду, осягає вічні істини, репродуктує "універсальний текст" Природи. Типологічною рисою метафізичного дискурсу поезії символізму стало створення міфу про структуру світобудови, паралелізм духовного і матеріального світів, репрезентація подвійності усіх феноменів.
3. Поет-дияволіст, який репрезентує відокремлення типологічного героя поезії символізму від інших, замкнутість у собі і, як наслідок, продукує негативно-нігілістичну рефлексію. Останнє є платою за свободу, що дозволяє Поету нової генерації заперечувати цивілізацію; відчувати себе духовно могутньою особистістю, пригнобленою і відторгнутою суспільством за її неординарність, але наділеною богоподібною силою і владою, виступати Деміургом, що пізнає двоїстість світу. Відчуженість Поета-дияволіста знаходить вираження у мотивах самотності, замкнутості, усвідомлення своєї нереалізованості, відчуття розчарування, безсилля, депресивності, спліну.
Типологічний герой поезії символізму, що реалізується в іпостасі "Поет - дияволіст", прагне до кінця пізнати Зло світу. З цією метою він іде на свідоме приниження душі до низького, спускаючись на ірреальне "дно світу". Ш.Бодлер, А.Рембо, Д.Мережковський змушують звучати голоси своїх героїв de profundis - з самого дна безодні, куди їх затягло гріхопадіння. Пізнання Зла розглядається Поетом-дияволістом як необхідна прелюдія до майбутнього духовного відродження й подальшого розвитку особистості в перетворюючій силі Краси. Фундаментальному іморалізму героя сприяло виявлення в Красі руйнівного, злого начала.
4. Поет-естет поривається компенсувати втрату зв'язку з об'єктивною реальністю чимось досконалішим, непроминущим і вічно значущим. Принципово важливим концептуальним положенням, що визначило зміст символістської категорії Прекрасного, стало уявлення про Красу, "заплямовану" в світі ницості, що штовхає митця "добувати Прекрасне із зла" (Ш.Бодлер). У поезії французького символізму і Д.Мережковського Краса виступає, з одного боку, аморальною і руйнівною, а з іншого - моральною й творчою. Особливістю інтерпретації ідеї Краси в творчості аналізованих поетів стало звернення до античного ідеалу "прекрасно-доброї" людини, естетизація міфології. Типологічно пов'язаними виявилися твори французьких символістів і Д.Мережковського, в яких Краса ототожнюється з образами язичницьких богинь або міфічних героїнь: Венери (Рембо), Афродити, Іродіади (Малларме), Кіпріди, Венери, Леди (Мережковський).
Проведене дослідження дозволило виявити ряд типологічних сходжень між окремими поетичними творами французьких символістів і Д.Мережковського у сфері рецепції.
Так, генетично пов'язаними бачаться вірші "Альбатрос" Ш.Бодлера (1859) (одним із перекладачів якого був і Д.Мережковський) і "Поет" Д.Мережковського (1894). В обох творах подана вертикальна система образів: “вись” - символ духовної свободи, сфера життєдіяльності гігантських птиць (альбатросів, орлів), що виступають прообразами Поета, й “земля” - царство глупоти й непристойності; взаємна ворожість Поета й натовпу одне до одного, ідея духовної переваги особистості.
Зміст генетично пов'язаних віршів "Заходи" П.Верлена (1866) і "Лагідний вечір тихо згасає" (1887) Д.Мережковського розгортається на одному смисловому рівні: описі вечора, далечіни, заходу сонця. Обидва поети намагаються передати невловимі відтінки почуттів, що миттєво змінюються, зв'язок плину дня з душевним станом ліричного героя, далекого від суспільних борінь. Відмінність між естетичним дискурсом вірша Мережковського і твору Верлена виявилася в прагненні російського поета до філософського обгрунтування сюжетної лінії.
Подібною спрямованістю в осмисленні ідеї Краси в однойменних віршах "Гімн Красі" Ш.Бодлера (1860) і Д.Мережковського (1890) виявився вибір жанру, назви, зокрема - особливості естетичного змісту (ототожнення Краси з образом жінки, вирішення питання про походження й призначення Краси, її зв'язок із смертю; в композиції віршів - наявність окличних речень, лейтмотиву). Принципово відмінною у творах французького і російського поетів є інтерпретація морального аспекту Краси: стрижень інтелектуального дискурсу вірша Ш.Бодлера склала ідея аморального начала в Красі, а "Гімну…" Мережковського - мотив органічного взаємозв'язку Краси з Добром.
Генетично пов'язаними вважаються також вірші "De profundis clamavi" (1851), "Незцілене" (1857) Ш.Бодлера та "De profundis" (1894), "Подвійна безодня" (1902) Д. Мережковського. Стрижень естетичного дискурсу вірша Бодлера "Незцілене" - метафоричний образ "Криниці Істини", що символізує світовий порядок. Її дзеркальна поверхня розділяє верхній і нижній світи, створює ілюзію світла в нижній безодні. Міфологема "Криниця Істини" Бодлера здобула багаторазову інтерпретацію в поезії Д.Мережковського в мотиві "немерехтливого” сяйва божого світла у вірші "De profundis", в концепції "двох безодень", що дзеркально відбивають одна одну ("Подвійна безодня").
У ході дослідження були виявлені типологічно пов'язані твори Д.Мережковського і французьких символістів. Загальною особливістю віршів циклу “Сплін” Бодлера, “Туга”, “Spleen” Верлена, “Туга” Малларме, “Нудьга”, "Так життя убогістю страшне" Д.Мережковського) виступає автентичний інтелектуальний дискурс: риторика депресії, маніфестація стану душевної тривоги, зневіри, відсутність інтересу до навколишнього, втома, нудьга.
У поемі Д.Мережковського "Кінець століття. Нариси сучасного Парижа" (1891) виявляється інтерес до духовного життя французького суспільства і розвитку сучасного літературного процесу Франції. Поет інтерпретує поняття fin de siècle, яке трактувалося в критиці як сукупність моральних, естетико-філософських настроїв, що характеризують поезію кінця століття. Відмінною рисою розуміння російським поетом психології fin de siècle стала відмова од віднесення поняття "кінець століття" в значенні “занепаду” до сфери мистецтва (Нордау). Мережковський застосовує його до характеристики масових суспільних настроїв, переважно пов'язаних з естетичними настановами позитивізму. На думку поета, "нове мистецтво" протистоїть позитивістському детермінізму і девальвації духовних цінностей. Автор захоплюється атмосферою духовної свободи літературних салонів Парижа, яка сприяє повній реалізації творчого потенціалу особистості.
Інтерпретація мотиву "кінець століття" одержала розвиток у віршах П.Верлена "Знемога" (1885) і Д.Мережковського "Ювенал про древній Рим" (1893). Спільним у парадигмі розвитку концептуального дискурсу творів виявився мотив ототожнення сучасності з Римом епохи занепаду і його оцінка як знакового для суспільства fin de siècle, виділення нудьги як основної характеристики суспільства, що деградує, безсилля ліричного героя (Верлен) і цілого покоління (Мережковський). Істотною відмінністю в тематичній спрямованості цих творів став вибір свого прототипа в античності: Анакреонта (Верлен) і Ювенала (Мережковський); впадає в вічі й різна передача настрою ліричного героя: окличними (Верлен) і питальними реченнями (Мережковський).
Подібною є інтерпретація ідеї Краси у віршах А. Рембо “Сонце і плоть” (1871) і Д. Мережковського “Венера Мілоська” (1891). В обох творах ідею Краси уособлює Венера; її вплив проектується на долю людини і людства, маніфестується пафос духовного самовдосконалення й естетичного розвитку особистості. Обидва поети дають негативну оцінку сучасності як доби, що розмінює Красу на гроші, й порівнюють сучасних людей із карикатурою на “прекрасно-добру”, гармонійно розвинуту людину античності. Конституюючи культурологічний портрет людини майбутнього, Рембо і Мережковський виділяють Любов як основне джерело майбутнього відродження людства.
Мотив ідеалізації античної людини в контексті критики сучасності і моделювання людини майбутнього інтерпретується в творах Ш.Бодлера “Люблю те наге століття…”, Ст. Малларме “Майбутній феномен”, віршах Д.Мережковського “Сонце”, “Сміх”, “Пісня вакханок”, “Леонардо”. Ідеалізовані якості античної людини, “прекрасно-доброї”, розкріпаченої й вільної, в уявленні Мережковського втілилися в образі Леонардо да Вінчі, який виступає прообразом людини майбутнього (“Леонардо”). В проекті Рембо і Мережковського елементи, що конституюють нову особистість, подані в кращих якостях античної людини і в Красі як єдиному акумулюючому центрі загальної картини світу. Результатом гармонійного розвитку особистості у віршах обох поетів виступив ідеал “боголюдини”: “бога в храмі плоті” (Рембо), самодостатнього мікрокосму (Мережковський).
Відзначено типологічність образу Блакиті у віршах Ст.Малларме "Блакить" (1866) і Д.Мережковського "Блакитне небо" (1894). У творах тематично пов’язаними виступають назви віршів; мотив схиляння перед красою Блакиті, панестетична оцінка життєвих явищ; заперечення етичного первня в Красі, втіленій в образі небес. Різною є позиція ліричних героїв творів: у вірші французького поета домінуючою виступає ідея безсилля, а у російського - надія.
У ряді типологічних закономірностей художньої специфіки віршів французьких символістів і Д.Мережковського, що входять у контекст концептуальної схеми модерну, виділено конституювання оригінальних міфопоетичних моделей, заснованих на уявленні про подвійну природу всіх феноменів, звертання до “вертикальних” просторових образів; поетика відчудження, що репрезентує негативно-нігілістичну рефлексію; уявлення про загибель суспільства fin de siècle і місце Поета в ньому. Дослідження функціонування основних архетипів, що складають внутрішній код поезії французьких символістів і Д.Мережковського, дозволило виділити в художній свідомості символістів уявлення про Красу як глибинну суть світу. Проведене дослідження переконало нас у тому, що характерною рисою міжлітературного процесу рубежу столітть стала спроба вивчення іманентного змісту Краси, діалектичного взаємозв'язку Прекрасного з Потворним; ідеалізація "прекрасно-доброї" людини античності, естетизація міфології, ідеалу "земної краси".
Таким чином, окреслена наступна схема “онтологічних координат” поета fin de siècle: у центрі парадигми світосприймання “проклятого” знаходиться Краса як акумулюючий центр загальної картини світу. Всі інші архетипи розглядаються художником у системі бінарних розпізнавальних ознак, що відбивають двоїстість як один із найважливіших варіантів об’єктивізації свідомості через символічну інтерпретацію ідей: репрезентація руйнівної і творчої Краси, архетипних образів безодні й Блакиті.
У "Висновках" узагальнено результати дослідження. Виявлено аспекти творчої рецепції і типологічні сходження в естетичних теоріях і поезії французьких символістів і Д.Мережковського, розглянуто особливості відбиття основних ідей, мотивів та образів на тлі російської літературної ситуації, відзначено характер самостійного художнього мислення й індивідуально-творчої інтерпретації провідних засад раннього французького модернізму теоретиком російського символізму. Дослідження дало можливість виявити у творчості французьких символістів і Мережковського наявність основних архетипів, що формують внутрішній код поезії символістів. Менталітет художника “кінця століття” репрезентований, у першу чергу, відмовою від позитивізму як панівної форми раціоналістичного світосприйняття й зверненням до традиційних ідеалістичних концепцій, що інтерпретуються в контексті естетичного перетворення світу.
В естетиці французького символізму домінуючим творчим імперативом стала сугестія, версифікаційна музична магія. У творчості Мережковського одержав розвиток релігійно-містичний напрямок інтерпретації християнської містики. Проте символістський тип мислення художників сформував подібні шляхи вираження нових естетичних ідей, заснованих на уявленні про Красу як глибинну суть світу; репрезентації відчуття єдності індивіда з абсолютним, осмисленні світу в традиційних “вертикальних” просторових координатах, ліквідації темпоральних дистанцій. Ці положення формують контекст загального прагнення до духовного переродження людства; виражають пафос духовного самовдосконалення, органічно пов'язаного з естетичним розвитком особистості в єдності з пізнанням і відображенням негативних сторін світу.
Основні положення дисертації відбиті в таких публікаціях:
1. Традиции французского символизма в лирике Д.С.Мережковского // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту.- Ізмаїл, 1999.– Вип. 6.- С. 184-192 (0,5 др.арк.).
2. Відбиток естетичних поглядів Ш.Бодлера в поезії П.Верлена // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Ізмаїл, 1999.– Вип. 7.- С. 88-93 (0,4 др.арк.).
3. Інтерпретація основних естетичних категорій у ранній творчості Д.С.Мережковського // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту.- Ізмаїл, 2000.– Вип. 9.- С.197-203 (0,5 др.арк.).
Додаткові публікації:
1. Вяч. Иванов об истоках символизма // Перспективи.- Одеса, 1998.- №3-4.- С. 72-74 (0,2 др.арк.)
2. Традиции французского символизма в лирике Д.С. Мережковского 80-х годов // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Вип. 1.- К., 2000.- С. 214 -219 (0,5 др.арк.).
3. Концепция природы в эстетических взглядах А. Рембо // Перспективи. - Одеса, 1999.- № 1 (5).- С.24-26 (0,2 др.арк.).
Мережковский Д.С. ПСС: В 24-х т. - М., 1914. - С.113. |
