Право на службовий винахід :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми дослідження. Обраний незалежною Україною шлях оновлення суспільства та його інтеграції у світовий простір дозволив вперше реалізувати в Україні власне законодавство у сфері інтелектуальної та, зокрема, промислової власності. Воно стало одним з важливих елементів механізму регулювання правової, соціальної, наукової та економічної політики держави. В умовах сьогодення серед нагальних завдань подальшого розвитку та вдосконалення права інтелектуальної власності є розробка теоретичних засад, які б забезпечили права творчих особистостей на створені ними об’єкти інтелектуальної власності. Конституція України чітко визначила напрямок регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності на користь творця, у тому числі й винахідника. Проте один із найважливіших законодавчих актів – Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” має певні недоліки щодо розподілу прав на службові винаходи та врегулювання відносин у сфері службового винахідництва, як було визнано на Парламентських слуханнях з проблем реалізації політики в сфері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності, що пройшли в 2007 році.

Подальший розвиток інноваційної діяльності неможливий без підтримки сфери винахідництва державною політикою, завдяки якій в чинних цивільно-правових нормах будуть враховані і захищені права та інтереси і винахідників, і роботодавців. З огляду на це не обійтися без включення в патентне законодавство України спеціальних положень щодо врегулювання відносин у сфері службового винахідництва.

Великий вплив на всі елементи правової системи України має прийняття 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, в якому Книга четверта має назву „Право інтелектуальної власності”. Глава 39 даного Кодексу, присвячена праву на винахід, корисну модель, промисловий зразок, потребує комплексного наукового дослідження.

Актуальність зазначеного дослідження зумовлюється також тим, що патентне законодавство України знаходиться в процесі свого становлення і не накопичило певного досвіду застосування своїх надбань. За таких умов для розвитку цього законодавства необхідно використати досвід окремих іноземних країн з розвинутою ринковою економікою, врахувати успіхи і недоліки відповідного законодавства держав-учасниць СНД та кращі досягнення правової науки як вітчизняної, так і світової.

Підвищена увага до цих правовідносин зумовлена міжнародними зобов’язаннями України, зокрема вступом до Світової організації торгівлі, що неможливо було здійснити без виконання Угоди по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРІПС). Ці обставини вимагають приведення національного законодавства у відповідність до положень законодавств країн ЄС.

Варто також відмітити, що в Україні у дисертаційних дослідженнях, виконаних на тлі нового ЦК України, проблема визначення прав на службовий винахід не аналізувалася майже зовсім, а вихідні положення наукових праць щодо регулювання цих правовідносин були розроблені ще в радянський час і в правовому аспекті вже значно застаріли. Дослідженню цих проблем присвячені роботи дореволюційних російських цивілістів В. Д. Коткова, О. П. Скородинського, Г. Ф. Шершеневича.

У радянській цивілістичній науці варто відзначити роботи Ч. Н. Азімова, Г. С. Альтшуллера, В. В. Андрюшина, М. М. Богуславського, О. С. Іоффе, С. Н. Ландкофа, І. Є. Маміофи, Н. А. Райгодського, В. П. Скрипки, І. А. Хейфец та інших. Проте їх положення не відповідають концепції приватності відносин у сфері інтелектуальної власності. У 1971 році Ч. Н. Азімов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою: „Правовое регулирование служебных изобретений в научно-исследовательских и конструкторских организациях”. Відтоді збігло більше 30 років, і за цей час у законодавстві вже незалежної України відбулися великі зміни, але ця проблема і тепер залишається актуальною.

На сучасному етапі в Україні на рівні монографічних та періодичних статей  цивілістів та інших науковців досліджувалися лише окремі аспекти правового регулювання сфери службового винахідництва. Особливо варто відзначити роботи сучасних дослідників: Г. О. Андрощука, М. К. Галянтича, Є. Ш. Гареєва, Л. Й. Глухівського, В. І. Єрьоменка, С. А. Казьміної, П. П. Крайнєва, В. М. Крижної, О. М. Мельник, В. П. Петрова, О. Д. Святоцького, О. П. Сергєєва, Л. Ю. Федченко. Окремо слід виділити роботи українських вчених О. А. Підопригори, О. О. Підопригори та Р. Б. Шишки, якими зроблено значний внесок у розвиток права інтелектуальної власності.

Проте ряд цікавих робіт практичного спрямування та слушні пропозиції,  висловлені в наукових і навчальних виданнях, не зняли актуальності і не вирішили багатьох завдань, які стоять перед інститутом службового винахідництва.  

Тож можна зробити висновок, що завдання розробити теоретичні аспекти та практичні підходи із врегулювання в Україні цивільно-правових відносин щодо прав сторін на службовий винахід є актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ відповідно до досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України, розділу та тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і практичних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2004 – 2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, п. 1.7. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ та комплексної цільової програми кафедри цивільно-правових дисциплін НУВС „Удосконалення цивільно-правового механізму регулювання приватних відносин в умовах адаптації національного законодавства”.