СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ОСОБОВИХ НАЙМЕНУВАНЬ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ЧАРІВНИХ КАЗКАХ (у записах ХІХ ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ОСОБОВИХ НАЙМЕНУВАНЬ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ЧАРІВНИХ КАЗКАХ (у записах ХІХ ст.)
Альтернативное Название: Семантико-ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ СИСТЕМА ЛИЧНЫХ НАИМЕНОВАНИЙ В УКРАИНСКИХ НАРОДНЫХ волшебных сказках (в записах XIX в.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі розкрито стан вивчення наукової проблеми в сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено об’єкт, предмет і методи аналізу, вказано на джерела дослідження, з’ясовано його наукову новизну, теоретичну та практичну цінність, поінформовано про апробацію та публікації.


У першому розділі — Номінативна система українських народних чарівних казок: історія та основні засади дослідження — розглянуто історію збирання та записування фольклорних текстів у ХІХ ст., з’ясовано жанрову специфіку чарівної казки, що визначає її мовну організацію, проаналізовано рівень вивчення казкового епосу в мовознавчій науці, викладено теоретичне підґрунтя системного підходу до розгляду номінації народної казки. Розділ складається з чотирьох підрозділів.


У підрозділі 1.1. „Дослідження української чарівної казки та її мови здійснено огляд основних праць, присвячених українській народній казці. При цьому висвітлено проблематику не лише лінгвістичних досліджень, а й фольклористичних та культурологічних, пов’язаних із темою дисертації. З’ясовано жанрові риси чарівної казки, які визначають її лінгвальну організацію. З цього погляду їй властиві довершеність мовної форми, усталеність структури, яка зумовлена використанням традиційних ініціальних, медіальних та фінальних формул. У казкових текстах відсутні розгорнуті описи персонажів, бо внутрішній світ образів розкрито через їх особливі вчинки, дії, що зумовлює насиченість лексичного складу казок дієсловами (пішов, побачив, зустрів, знайшов, здобув, повернувся тощо). Крім того, важливу роль у казковій мові відіграють постійні епітети, метафори, гіперболи. Серед інших різновидів казкового епосу чарівна казка вирізняється такими ознаками, як: антропоцентричність; наділення персонажів надзвичайними властивостями та можливостями; існування героїв на межі різних світів, що втілюється в опозиції „свій-чужий”; поєднання чарівного начала з міфічним і героїчним; темпоральна та просторова обмеженість дії тощо.


Підрозділ 1.2. Власні та загальні назви у структурі української народної чарівної казки” присвячено виявленню характерних особливостей пропріальних назв у аналізованих текстах чарівних казок. Найменування персонажів чарівної казки характеризується певною обмеженістю і традиційністю, що зумовлено насамперед усталеною образною системою й узвичаєним трактуванням дійових осіб, повторюваних у різних казках. Онімний пласт номінатем формувався шляхом запозичення з реальної антропонімії, онімізацією апелятивної лексики. Він містить традиційні найменування (Котигорошко, Телесик, Прекрасна Настася), яким притаманне семантико-функціональне навантаження, що відображає стійкі народні уявлення про визначені типи казкових героїв. У контексті виокремлення онімів постає проблема, зумовлена графічною неусталеністю позначення у досліджуваних текстах. Так, наприклад, у записах В. Гнатюка зафіксовано назву гонихмарник, яка за всіма ознаками, властивими казковим антропонімам, належить до онімів і тому вимагає відповідної правописної корекції. Серед особових назв номінативної системи виділяємо власне казкові антропоніми (Іван Безщасний, Семійонна панна), міфоніми (Ломиліс, Вернигора, Костій Бездушний) та зооніми (Барій, Ломи-замки, Чуйко). Кореферентними до них виступають апелятиви, виражені іменниками та субстантивованими прикметниками, назви-евфемізми, займенникові замінники імені, описові найменування різної структури. Для позначення усіх цих одиниць, співвідносних із казковими онімами, у дисертації використано термін позаонімна номінація.


Підрозділ 1.3. „Структурні типи номінативних одиниць” розкриває особливості структури казкових найменувань, поширених у досліджуваних текстах. Виявлено однокомпонентні (монолексемні) назви (Іван, поганин, хлопчище, цар), багатокомпонентні (полілексемні) номінатеми, які поділяються на двокомпонентні (Іванко-Балабанко, Миш-баба) та дескрипції (Сім шкір калита, по коліно борода; той, що без ніг; той, що без рук). З-поміж описових одиниць найбільш поширеними у казках є конструкції пропозиційного типу, побудовані за моделлю займенниково-означального речення. Подібні описові назви досліджених казок розглядаються як оказіональні утворення, поетичні формули, ампліфікативні найменування.


Базові засади систематизації аналізованих номінатем висвітлені у підрозділі 1.4. Номінативні парадигми у чарівній казці”. Структурування основного сегмента номінативної системи українських чарівних казок, що спирається на фольклористичну типологію казкових героїв, запропоновану М. Новиковим, дало змогу виділити чотири номінативні парадигми. Кожна з них асоціативно об’єднує назви персонажів того функціонального типу, на основі якого виділена відповідна номінативна парадигма, а саме: 1) „позитивні герої”, 2) „іронічні щасливці”, 3) „помічники героя”, 4) „супротивники героя”. На відміну від художніх творів, у яких виділяють єдину номінативну парадигму в межах одного твору, у казковому епосі вказані парадигми охоплюють назви типологічно близьких персонажів, виявлені у всіх досліджуваних текстах.


Аналізовані парадигматичні об’єднання номінатем включають різну кількість номінативних рядів, які охоплюють вужче коло номінативних одиниць, об’єднаних на основі типологічної близькості номінованих персонажів та певної спільності мовних характеристик найменувань. Застосування понять парадигми та ряду, адаптованих до специфіки аналізу саме казкової номінації, дало змогу простежити спільні й відмінні риси в називанні однотипних персонажів, установити кореферентність одиниць різних номінативних класів, варіантність номінатем, уживаних у казкових текстах, записаних у різних регіонах України.


Другий розділЛексико-семантична і структурна характеристика назв дійових осіб в українській народній чарівній казці — складається з чотирьох підрозділів, у яких розглянуто чотири номінативні парадигми, з’ясовано функціональне навантаження, внутрішню форму, походження найменувань, а також розкрито можливе їх символічне та метафоричне значення. З’ясування семантичних характеристик номінатем ґрунтувалось на аналізі не лише мікроконтексту, в якому функціонує номінативна одиниця, а й позатекстових чинників, які зумовлюють наявність у багатьох казкових назвах етномовного та етнокультурного компонентів. Казкові образи відзначаються достатньо низьким рівнем індивідуалізації і здебільшого не пов’язані лише з одним сюжетом. Тому однотипні дійові особи можуть функціонувати в кількох казках, у яких вони номінуються по-різному. Називання героїв за допомогою кореферентних апелятивів лише ідентифікує дійові особи, оскільки таким номінативним одиницям не властива внутрішня форма. Тому визначення типологічної належності названого апелятивом персонажа можливе лише на основі контексту, в якому ця назва функціонує.


Підрозділ 2.1. „Номінативна парадигма „позитивні герої” містить два параграфи, у яких проаналізовано підпарадигми чоловічих і жіночих найменувань, репрезентовані особовими назвами, запозиченими з реального іменникб (Іван, Василь, Штефан, Ганна), та власне казковими антропонімами з властивою їм семантикою (Іван Покоти-Горох, Трьом-син-Борис, Палирожа). У межах підпарадигми чоловічих найменувань виокремлено п’ять номінативних рядів: „Телесик”, „Котигорошко”, „Сученко”, „Безщасний Іван”, „Іван-Королевич”, — які презентовані власними назвами, що називають типологічно близьких героїв (Іван Багатий, Безщасний Иван, цар Глиньский, пан Попільовский), та кореферентними до них апелятивами (хлопец, парубок, небога, безногий) і дескрипціями (мельників хлопец; той, що без ніг). Серед найменувань казкових героїв виявлено такі, що за притаманними їм семантико-функціональними ознаками не належать до жодного з указаних рядів (Іван-Вітер, Медвідь Іванко, Іван Богданець). Хоча асоціативно вони об’єднані за такою характеристикою, як незвичайне народження названого героя, проте це не визначає їх семантичної спорідненості. Семантично навантажені казкові антропоніми здебільшого є вмотивованими (Иван-удалець, Кудлош Янош).


Жіночі персонажі менш поширені у чарівних казках, ніж чоловічі. Відповідно до двох підтипів позитивних героїнь виділено номінативні ряди — „Ганна-панна”, „Прекрасна Настася”, які об’єднують найменування різних класів: Ганна, Ганна-панна, дідова дочка; Прекрасна Настася, дівиця-красавиця, красна кічасоня. У першому підтипі певною мірою індивідуалізованим є образ Ганни-панни, про що свідчить його номінація власною назвою — Ганна чи Ганна-панна. Вказаному антропоніму, на відміну від інших номінативних одиниць ряду (пасербиця, панна, дідова дочка, дідова), притаманна семантизація, яка відповідає етимології імені Ганна. Номінативний ряд „Прекрасна Настася” об’єднує найменування героїнь, які належать до чужого локусу. Тому, крім номінатем Настася чи Прекрасна Настася (Настасія) з типовим для східнослов’янського казкового епосу означенням та його варіантом (Гарна Настася, Прекрасна Настасія, Настася), поширеними є екзотичні імена, що увиразнюють чужинність героїні: Луцина, Амалія, Палирожа, Семійонна панна. Поряд із наведеними казковими антропонімами персонажі цього підтипу названі у текстах і за допомогою апелятивів: панна, дівчина-красуня, цариця-дівиця.


Кількісно номінативну парадигму „позитивні герої” презентовано 90 казковими антропонімами, 386 апелятивами та 7 дескриптивними назвами.


У підрозділі 2.2. „Номінативна парадигма „іронічні щасливці” проаналізовано три номінативні ряди — „Іван-дурень”, „Дурень Омелько” та „Незнайко”. Більшість одиниць цієї парадигми — це семантично навантажені казкові антропоніми, які містять інформацію про героя. Крім традиційного найменування Іван-дурень та його варіантів (дурний Іванко, дурний Іванцьо), у досліджуваних текстах зафіксовано одиниці відповідного номінативного ряду, мотивацію і походження яких не завжди можна з’ясувати (Коньтюфіть-парубок). Функціонально спорідненими з Іваном-дурнем є герої, названі шмаркатий Бартко (шмаркатий Бартуньо), Зоря, Байло, Симилітний Давидок, Ясат-дурень, Джіньголос тощо.


Номінативний ряд „Дурень Омелько” порівняно з попереднім є менш різноманітним. Крім загальновідомої назви дурень Омелько, він містить ще кореферентні апелятиви, зафіксовані у записах О. Кольберга, — ґой, дурень, бабин п’єцух. Останнє двокомпонентне найменування розкриває відношення героя до одного із сакральних місць у домі давніх слов’ян — печі.


До номінативного ряду „Незнайко” входять казкові антропоніми, що побутують у текстах казок, зібраних у різних ареалах. Так, назва Немтуда зафіксована у закарпатських казках; Іван Солодивенький! Паршивенький! — у подільських; номінатему Голопуз виявлено у записах, із центральних губерній України (Київської, Полтавської, Чернігівської).


Зафіксовано 19 власних назв, що входять до складу згаданих номінативних рядів. Ці оніми хоч і називають узагальнені типи персонажів, відзначаються певним ступенем їх індивідуалізації. Антропонімам виокремленої парадигми притаманна внутрішня форма, яка мотивує номінацію дійових осіб. Функціонування апелятивних найменувань є обмеженим. Виявлено лише 15 таких одиниць, однак, завдяки повторюваності, вони характеризуються високою частотністю вживання у текстах. У записах закарпатських казок зафіксовано описову назву на позначення героя, типологічно близького до Івана-дурня — май моложий, що дурним го держали.


У підрозділі 2.3. „Номінативна парадигма „помічники героя” виділено п’ять номінативних рядів: „міфічні велети-помічники”, „дні тижня”, „персоніфіковані сили природи”, „предки-помічники”, „Баба-Яга”. Помічники героя у чарівній казці — це своєрідне уособлення певних властивостей. Крім дійових осіб із надзвичайними можливостями, міфічних велетів, Баби-Яги, у казках наявні також образи природних явищ та днів тижня, наділених людськими якостями.


За кількісними показниками переважають назви велетів-помічників, що номінують різні підтипи цих персонажів, — Вернигора, Крутивус, Вернидуб, Скороход та ін. Переважають найменування велетів-помічників, які належать до традиційних образів чарівної казки. Здебільшого їх називання є варіативним. Так, наприклад, крім міфоантропоніма Вернидуб, в аналізованих казках уживаються номінатеми Зітри-ліс, Зітри-дуб, Ломи-ліс, а також той, що ніс дрова. Назві Скороход відповідають описові конструкції той, що ходить; той, що годен скакати; четвертий, що скаче а скаче, не годен ся наскакати; п’ятий, що скакав тощо. Попри функціональну близькість певні особливості помічників-велетів по-різному розкривають саме кореферентні найменування, серед яких виявлено найбільшу кількість описових конструкцій реченнєвого типу (той, що...; такий, що...; четвертий, що...). Здебільшого такі дескрипції співвідносяться з базовими міфоантропонімами, проте у закарпатських казках вони функціонують як самостійні номінативні одиниці.


Помічники — персоніфіковані дні тижня (Святий Понеділок, Свята Пятниця, Свята Неділя, сестра Середа) є уособленням уявлень давніх слов’ян про часовий вимір. Уведення до складу номінативних одиниць означення Святий є нашаруванням християнської традиції на міфологічний світогляд. В інших фольклорних жанрах назви днів тижня певним чином символізуються, проте в аналізованих казках вони ще й максимально адаптовані як найменування фантастичних помічників, почергова поява яких у сюжеті маркує наступний етап у розвитку подій на шляху героя.


Для називання персоніфікованих сил природи, крім традиційних для казки міфонімів Сонце, Мороз, Вітер, уживаються полілексемні номінативні одиниці сонцева мати, вітрова сестра, вітрів батько та ін., які позначають посередників між антропоморфними персонажами та міфічними уособленнями природних явищ.


Образи предків-помічників є давніми у казкових сюжетах. Вони номіновані апелятивами та полілексемними апелятивними сполуками: дід; дід сивий, як молоко; жебруща баба.


Функціональна неоднозначність дійової особи, названої Бабою-Ягою зумовлює те, що вона посідає проміжне місце у типологічній класифікації казкових персонажів і виконує функції, з одного боку, помічника героя, а з іншого, супротивника. Першою частиною вказаного міфоніма виступає лексема баба, що свідчить про адаптованість образу до української фольклорної традиції. Стосовно етимології другої частини номінатеми вважаємо, що цілком обґрунтованим є зближення компонента Яга із давньою лексемою ahi, яка у санскриті мала значення „змія”. У закарпатських казках побутує найменування Гиньджібаба, у якому компонент баба є другою частиною назви. В першій частині номінативної одиниці можна вбачати видозмінений внаслідок іншомовного впливу компонент Яга. У подільських та покутських казках використовується найменування Язя, яке вважається власне українським варіантом називання Яги.


Міфонім Баба-Яга у досліджуваних текстах входить до складу полілексемних ампліфікованих найменувань із увиразненою внутрішньою формою: баба-яга, костяна нога; баба-юга — залізна нога. Акцентування у номінації на такій ознаці підтверджує думку деяких фольклористів, що слов’янська Баба-Яга походить від одноногих богів, відомих у багатьох культурах. В аналізованих текстах поширені дескриптивні структури (баба-яга, костяна нога, волосяний єзик; вона в ступі іздить, товкачем поганяє, метлою слід замітає), а також апелятиви баба, бабуся, старуха, стара, богиня. Виявлено зооморфізацію цього міфічного персонажа, що відобразилося у назві кобиляча голова (кобиліча голова), голова.


У підрозділі 2.4. „Номінативна парадигма „супротивники героя” виділено вісім номінативних рядів: „чарівники”, „чужинці за етнічною ознакою”, „Костій Бездушний”, „Змій”, „нечиста сила”, „Гримоцар”, „Біда”, „смерть”. Найчастіше героям протистоять Костій Бездушний, названий цар Костей, Бездушний Костій, Безсмертельний (Несмертельний) Козьолок, Гриць Залізняк, а також Змій, Біда, нечиста сила, смерть.


В українському казковому епосі один із цих образів виявляє себе в чоловічій (Змій) та жіночій (Змія) іпостасі. Крім наведених номінатем, в опрацьованих текстах побутують ще такі його назви, як: лихороб, клятий, проклятий змій, пан-змій, шаркань. У казках Закарпаття на позначення цього персонажа вживаються номінативні одиниці поганин, царь-поганин, поганий царь, царь поганський. Наведене відприкметникове монолексемне найменування та відповідні компоненти з коренем поган- у структурі полілексемних одиниць виявляють його негативну рису, важливу для функціональної характеристики образу — протидії героєві.


Для називання нечистої сили, яка теж виступає як супротивник героя в чарівних казках, використовуються пропріальні, апелятивні та дескриптивні назви. Поряд із традиційним найменуванням Люципер побутують ще такі, як Лакцібрада, Рукомнять, Льох, Бильзбух, Крікус-Какус. Поширеними є також апелятиви чорт, дідько, диявол, дябел, біс, бісурка та ін. Зважаючи на функціональну близькість, образ Оха також розглядаємо серед персонажів підтипу супротивників героя, тому відповідний казковий онім належить до номінативного ряду „нечиста сила”. У ньому переважають загальні назви та номінації-евфемізми (німець, ведмідь, лихий-необачний, куций, кривий, щось, хтось, щєзби!, той що в воду...). Близьким до образу нечистої сили є персонаж, який в проаналізованих текстах номінований як Гримоцар, цар Громов, цар Громович, гонихмарник, тот, що хмарами гонить тощо.


Загалом парадигма „супротивники героя” охоплює значний пласт номінативних одиниць: 35 пропріальних назв, 108 апелятивів, 25 дескрипцій. Саме у цій парадигмі найбільше поширені евфемізми (шось, хромий, куці). Характерним є те, що більшість із них, за винятком загальних назв чорт, змій, є поодинокими найменуваннями типових героїв.


У третьому розділі — Функціонування назв тварин та рослин в українських народних чарівних казках — проаналізовано фауно- та флороназви, співвідносні з антропоморфними казковими персонажами, які здебільшого задіяні у ланцюгах перетворень, що є одним із основних елементів чарівної казки. Такі різновиди трансформації, як метаморфоза (перетворення персонажа у тварину, рослину чи якийсь предмет) та метапсихоза (посмертний перехід у інший образ), відображають цілісне бачення світу в єдності окресленого життєвого простору людей — найбільш реалістичного компонента чарівної казки — з тваринним та рослинним світами. Герой змінює зовнішність і перевтілюється за певних обставин: під час втечі від супротивників; під впливом вищих сил як покарання за гріхи, за порушення табу. Загалом перетворення у чарівній казці ґрунтується на зображенні переходу дійових осіб зі „свого” локусу в „чужий”. Найчастіше трапляється у казкових сюжетах ретардаційна зоометаморфоза, тобто герой тричі змінює тваринний образ (чоловік перетворюється у лева, коня, сокола).


Цікавим підтипом персонажів є так звані зооморфні наречені. Це дійові особи, які постають спочатку в образі тварин, а внаслідок ряду ініціальних процесів перетворюються на людей. Ця особливість відображена у їх номінації — королевич-машкара, Царівна-Жаба (Жаба-Панна), Діва-Йіва. Репрезентація зооморфних наречених у чарівних казках має міфологічну основу, тому неможливо розглядати їх поза міфічним і символічним трактуванням в архаїчній культурі та поза межами притаманного їм тваринного образу. Простежується й багатоступеневе перетворення, яке передбачає побутування героя в образі тварини, рослини або якогось предмета. Аналізовані назви, вживані в контекстах, що містять казкові трансформації, можна вважати іншими номінаціями певного героя, здатного перетворюватися на тварину чи рослину. Проте, крім таких найменувань, у досліджуваних казках функціонують фауно- та флороназви як самостійні номінативні одиниці, які є важливими для відтворення певних подій, розгортання казкових сюжетів тощо.


У підрозділі 3.1. „Зооназви у номінативній системі чарівної казки” розглянуто особливості називання тварин у чарівній казці. Більшість цих найменувань репрезентовано апелятивами та двокомпонентними одиницями. Називання виражене родовими (птахи, звірі, худобина) та видовими назвами (сокіл, сорока-білобока). Номінація за допомогою загальних назв відображає діалектні особливості поширених одиниць (гадюка, гадука, hadie, hadyna, sofija). Використовуються і зооніми, утворені шляхом онімізації апелятивів — Вовчок, Медведик. Проте частина найменувань, хоча графічно позначена у досліджуваних текстах як загальні назви, за функціональними та семантичними ознаками тяжіє до назв пропріальних. Зокрема, це стосується властивих саме казці найменувань — Залізний вовк, Жар-птиця, Царівна-Жаба, Песецький, Жабецький тощо. У цьому сегменті зафіксовано пропріальні, семантично наповнені найменування, які виражають функціональне значення зооморфних персонажів: собаки Ломи-Замки, Поплинь-Море. Поряд із однолексемними зооназвами поширені двокомпонентні одиниці, які здебільшого містять означувальний компонент, виражений прикметником або іменником-прикладкою: крива жаба, золотий качур, золоте кача, zoіota kwoczka; рак-неборак, скакунечка-лапушечка, бичок-самоходник. Описові найменування тварин зафіксовані рідше. Такі полікомпонентні й семантично навантажені номінативні величини наявні у рядах називання коня (кінь, що на шість ногах; кінь, що на восьмох ногах). Наведений номінативний сегмент містить 263 апелятиви та 14 власних назв.


Підрозділ 3.2. „Функціональні особливості назв рослин” присвячений дослідженню номінативного сегмента, що охоплює назви рослин. Серед зафіксованих найменувань поширені лише апелятиви. Помітна символічність частини флороназв в українській культурі зумовлює те, що в чарівних казках функціонує досить обмежене коло таких одиниць. До них передовсім належать номени верба, груша, дуб, калина, яблуня тощо.


Назви липа, граб (грабок), бук, сосна, верба, дуб, явір, осокір попри те, що їм властива власна символіка в українській культурі, у чарівній казці за конотацією наближені до збірного образу світового дерева. Тому це не лише певна ідентифікація цього дерева, а й визначення притаманних йому просторових координат.


Використання у структурі казки рослин, особливо дерев, пов’язане із сакральним ставленням давніх слов’ян до цих природних реалій, а також з особливостями моделі світу, притаманної давньому світогляду. В аналізованих текстах такі назви дерев, кущів як дуб, бук, граб, калина, бугила виконують функцію своєрідних просторових знаків, які символізують вісь, переділ умовного реального світу і потойбічного, розташованого за лімінальною межею. У символічних кодах українців особливе місце посідає дуб, ймовірно, саме тому його образ трапляється найчастіше у текстах казок.


Як показав аналіз, у казковому епосі трапляються назви тільки тих рослин, що поширені на території України. Це ще раз засвідчує, що в опрацьованих текстах широко відображені саме автентичні реалії, а отже, і відповідні назви. Загалом зафіксовано 34 одиниці на означення рослин. Таким чином, зооназви у зіставленні з флороназвами переважають і щодо кількості, і щодо частоти слововживань.


 


ВИСНОВКИ


 


1. У досліджених українських чарівних казках виявлено характерний для них широкий пласт різноманітних найменувань, найчисленнішими серед яких є антропоморфні номінатеми, що становлять 82 % від загальної кількості розглянутих одиниць. З указаною номінативною групою, яка відіграє важливу текстотвірну роль, функціонально перетинаються сегменти фауно- та флороназв, що зумовлено змістовою специфікою жанру чарівної казки. В опрацьованому матеріалі їх відсоткова частка значно менша: перший обіймає 11 %, а другий — 7 %.


2. Система найменувань осіб і фантастичних істот складається з номінативних парадигм, які є асоціативними об’єднаннями назв казкових персонажів, належних до певного функціонального типу: позитивних героїв, іронічних щасливців, помічників героя та його супротивників. Кожна з однойменних парадигм охоплює структурно відмінні номінатеми різних класів — онімів, зокрема казкових антропонімів (Телесик, Прекрасна Настася), міфонімів (Костій Бездушний, Язя) та одиниць позаонімної номінації, яку репрезентують апелятиви (син, біда), замінники імен (хтось), а також полілексемні сполуки на зразок: собачий син; король-сукевич; той що в воду. Ядро згаданої номінативної системи творять пропріальні назви. Позаонімна номінація — це її периферія, яку формують кореферентні найменування (Крутиус — чоловік-Крутиус, чоловік, машиністий, той, що всі млини тримає на своїм вусі). Розмежування власних і загальних назв у визначених парадигмах зумовлене тим, що в деяких випадках семантично навантажені найменування, позначені як апелятиви, тяжіють до онімів (гонихмарник, жабинський). У цілому власні антропоморфні номінатеми становлять 45 %, апелятиви — 52 %, дескриптивні найменування — 3 %. Наявні у складі позаонімної номінації розгорнуті синтаксичні конструкції та евфемізми відображають елементи архаїчного світогляду і табуювання. У зв’язку з особливостями побутування народних казок, кореферентність величин різних номінативних класів установлено в межах усього масиву аналізованих текстів. У них також виявлено формальну варіантність семантично тотожних чи близьких номінатем одного розряду, зумовлену відображенням у мові казок рис українського діалектного мовлення: Сучкир Янко, Сучкарь Янко, Сучкир, Сученко, Сученко-молодець; хлопець (хлопец, хлопиц), парубок, леґінь.


Виділені чотири парадигми найменувань відрізняються якісним і кількісним складом різних за обсягом номінативних рядів.


3. У проаналізованих текстах зафіксовано різні за структурою одиниці: монолексемні (Змій, Іван, брат, дівчина) та полілексемні, до яких належать двокомпонентні (Безщасний Іван, Ганна-панна, золота квочка) й описові номінативні одиниці реченнєвого типу (той, що годен дуже позирати; той, що без рук; Шмиг в ліс). Однокомпонентні загальні назви складають 68 % від загального обсягу досліджуваних одиниць, власні одно- та багатокомпонентні — 15 %, найменування-дескрипції — 17 %. Онімний пласт найменувань репрезентовано однокомпонентними іменами, запозиченими з реального іменникб (Дем’ян, Петро, Стефан) і власне казковими антропонімами (Байло, Незнайко, Покотигорошок, Телесик). Двокомпонентні власні назви містять канонізоване ім’я та семантично виразний означувальний складник (Іван Богданець, Медвідь Іванко). Деякі найменування-дескрипції графічно позначені як власні назви (Сім шкір калита, по коліно борода), однак з огляду на компонентний склад вони тяжіють до позаонімної номінації. Описові номінатеми поділяються на одиниці реченнєвого типу, які здебільшого побудовані за моделлю займенниково-означального речення (тот, що хмарами гонить; той, що без рук), а також лексикалізовані словосполучення (дідова дочка; баба-яга, костяна нога).


4. Функціональний аспект аналізу семантичного навантаження антропоморфних найменувань забезпечив розкриття тісного зв’язку казкових назв із номінованими дійовими особами. З’ясування внутрішньої форми антропонімів та міфонімів, установлення в певних випадках їх етимології виявило семантичну вмотивованість переважної більшості досліджуваних онімів. У межах кожного номінативного ряду такі одиниці та їх кореференти виражають узагальнене значення, яке відповідає функціональному типові названих ними казкових героїв. Незважаючи на типовість й узагальненість семантики, досліджувані номінатеми ідентифікують конкретних персонажів, індивідуалізуючи їх тою мірою, яка притаманна останнім у казковому епосі. Причому рівень індивідуалізації в онімів вищий, ніж у кореферентних апелятивів (Омелько, Омелько-дурень, ґой, дурень, леґінь, бабин п’єцух). Аналізовані найменування різної структури не тільки називають, але й характеризують дійових осіб, фантастичних істот, указуючи на властиві їм риси, можливості, властивості. Цю характеризувальну функцію виконують передовсім оніми з виразною внутрішньою формою (Вечеря, Зоря, цар Громович, цар Громов, Кривий) та дескриптивні конструкції (до ліктя чоловік, до коліна борода; [сам] на корж, а борода на лікоть; дід на кулак, а борода на сяжень).


Визначення семантико-функціонального наповнення окремих номінатем, графічно оформлених як апелятиви (поганин, сухинський), дало змогу кваліфікувати їх як пропріальні назви. Порівняно незначна кількість онімів належить до групи лексем із затемненим значенням, з’ясувати яке важко (Бильзбух), трапляються також найменування з втраченою казковою мотивацією, що викликає труднощі при встановленні їх типологічно зумовленої семантики (Льох, Іван Сухобродзенко).


5. Дослідження казкових антропонімів, міфонімів, фауно- та флороназв як сегментів номінативної системи чарівної казки засвідчило їх взаємозв’язок, зумовлений триєдністю світу, зображуваного в казковому епосі, а також тим, що певна частина проаналізованих найменувань тварин і рослин співвідноситься з антропоморфними назвами у ланцюгах перетворень, відображених у текстах саме цього фольклорного жанру. Зокрема, виявлено особливий тип героїв — зооморфні наречені, які демонструють трансформацію номінації відповідно до зміни іпостасі персонажів у сюжеті казки (уточка, кривенька уточка, дівчина, Йіва, Діва).


6. Серед назв тварин переважають апелятиви. Зафіксовано лише невелику кількість семантично маркованих зоонімів, які розкривають функціональні особливості персонажів — наприклад, назви собак Буйко, Недвига, Поплинь-море, Чуйко. Поряд із монолексемними фауноназвами побутують двокомпонентні одиниці (скакунечка-лапушечка, бичок-самоходник) та дескрипції реченнєвого типу (кінь, що на шість ногах; кінь, що буде одна шерстина золота, друга срібна). Двокомпонентні найменування часто містять означувальний елемент, виражений прикметником або іменником-прикладкою: крива жаба, золотий качур, рак-неборак. Наявність серед цих назв діалектних варіантів на зразок: стрижчятко, кунь, воґер, ґачур розширює номінативну систему казкового епосу, відображаючи окремі риси ідентифікації тварин у текстах, записаних у різних ареалах.


7. Флороназви вживаються порівняно рідше. Поширені лише апелятивні найменування, які здебільшого є символічно маркованими. У цьому номінативному сегменті назви рослин, згідно з їх значенням і роллю в казкових сюжетах, постають або як одна зі стадій перетворення героя, або як своєрідний топосний знак, пов’язаний із просторовою символікою світового дерева як межі переділу світів. Крім апелятивів, зафіксовані полілексемні одиниці, компонентом яких виступають традиційні у фольклорі епітети золотий та срібний: золота яблунка; яблонька — листя золоте, а яблочки срібні.


 


Комплексне дослідження особових найменувань та дотичних до них фауно- та флороназв виявило складну номінативну систему, притаманну українським народним чарівним казкам. Застосування парадигматичного підходу до її структурування, поєднання лінгвістичного аналізу номінатем із елементами їх позамовної інтерпретації дали змогу простежити зв’язок номінації з типами казкових персонажів, окреслити семантико-функціональну специфіку моно- й полілексемних одиниць, належних до різних номінативних класів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины