| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, предмет, об'єкт, методи дослідження, джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження, наведено відомості про апробацію здійсненої роботи.
У першому розділі дисертації «Методологія дослідження» ми відстежуємо, що прізвиська привертають увагу вчених, починаючи з ХІІ століття, задовго до появи науки ономастики та конкретного зацікавлення цими іменами дослідників. Протягом наступного часу робляться спроби класифікувати неофіційні антропоніми за різноманітними критеріями, уточнюється дефініція прізвиська.
У підрозділі 1.1. «» нами відзначено, що розробці питання функціонування неофіційних антропонімів більше приділяють увагу російські ономатологи, які створюють теоретичну базу. Українськими ж науковцями прізвиська вивчаються здебільшого в історичному аспекті та в межах проблеми функціонування літературно-художніх антропонімів письменників різних часів, без залучення новітніх досягнень лінгвістики, розробляється теорія реалізації функцій сучасних прізвиськ. Крім того, ми відзначаємо недостатню розробленість питання побутування сучасних прізвиськ, новизну когнітивного, прагматичного та текстотворчого аспектів вивчення онімів цього класу.
Вироблена нами складна методологічна модель дослідження описана в підрозділі 1.2. «Методи й аспекти дослідження». Вона забезпечила концептуальний виклад змісту наукової праці, ефективне застосування методів у їх взаємозв’язках, одержання об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процес творення прізвиська в східному регіоні України. Застосовуючи новітні методики та технології, зокрема ефективне використання таких методів та прийомів, як статистичний, психолінгвістичний експеримент, моделювання семантичної структури прізвиськ та процесів творення прізвиськ асоціативним шляхом і розкриття знакової природи оніма, подаючи численні інтерпретації його тексту та спрямувавши дослідження сучасних прізвиськ Луганщини в аспекти прагматики, теорії тексту та теорії розуміння, ми змогли проілюструвати типологічні риси оніма цього класу.
Розглядаючи еволюцію дефініції прізвиська в історичній ретроспективі (підрозділ 1.3. «Прізвисько в термінологічному аспекті»), ми вказуємо на різноманітні підходи до її формулювання. Розбіжності в з’ясуванні поняття прізвиська та концептуально новий підхід до його вивчення зумовили подання власного визначення цього терміна.
Прізвиська – антропоніми неофіційної сфери функціонування, які виражаються одним чи кількома словами та вживаються як стислі тексти, що відрізняються формальною структурно-семантичною нерозгорнутістю й розкриваються в мотиваційному/інтерпретаційному тексті. Вони характеризуються підвищеною інформативністю й експресивно-емоційною забарвленістю, компресують у своєму змісті характеристики зовнішніх і внутрішніх особливостей носія імені, імпліцитно представлені через асоціативний зв’язок з предметами чи явищами навколишньої дійсності.
Основні складники цього визначення аналізуються в нашому дослідженні й розкриваються та обґрунтовуються в наступних розділах дисертації.
У другому розділі дисертації «Психолінгвістичні особливості творення текстів прізвиськ» доводиться, що значення прізвиська актуалізується й розкривається в мотиваційному та інтерпретаційному тексті. З огляду на онтологічні риси тексту та провідні його ознаки, які виявляються в різних дефініціях, у підрозділі 2.1. «Прізвисько як текстотвірний чинник» ми розглядаємо прізвисько, з одного боку, як текст, а з іншого, як важливий чинник текстотворення. Це спричинило поглиблене дослідження термінологічного простору поняття текст (пункт 2.1.1. «Теорія тексту як джерело усвідомлення специфіки тексту прізвиська»). Нами відзначено, що в сучасному розумінні текст є прагматично спрямованим посередником дискурсу (претекст – текст – посттекст). За допомогою екстраполяції різних аспектів поняття «текст» на теорію прізвиська нами доведено, що прізвисько, за основними елементами дефініції, а саме: цілісністю, діалогічністю, комунікативністю, прагматичним спрямуванням і структурованістю – співвідноситься з терміном «текст» та виступає самостійною мовною структурою, яка реалізує в акті спілкування комунікативні інтенції співрозмовників (пункт 2.1.2. «Прізвисько як текст»). Обов’язковою умовою функціонування неофіційного імені є його декодування та інтерпретація адресатом, що сприяє розкриттю сконцентрованого в його семантиці інформаційного потенціалу. Прізвисько характеризується підвищеною інформативністю, змістовою насиченістю й структурно-семантичною вербальною нерозгорнутістю, що дає підстави називати його «стислим текстом».
У пункті 2.1.3. «Формально-структурне вираження тексту прізвиська» розкривається особливість конструкції прізвиська, яка виявляється в тому, що його мотиваційний текст під час стискання відтворюється в реченні, словосполученні чи слові, з подальшим декодуванням в інтерпретаційному посттексті. Ми доводимо можливість існування однослівних текстів у текстовій парадигмі (підпункт 2.1.3.1. «Дискусійні питання структури тексту»). Порівнюючи виокремлені дослідниками (Л.В. Сахарним, М.М. Сизовим, О.І. Панченко, О.О. Селівановою, Ю.Ю. Даниловою) різні види стислих текстів, відзначаємо, що за способом функціонування, інформативною насиченістю та структурним планом вираження, найбільш близьким до прізвиська є заголовок, на основі того, що модель прізвисько ↔ мотиваційний / інтерпретаційний текст в основних своїх виявах збігається з моделлю заголовок ↔ текст твору. У підпункті 2.1.3.2. «Структурні типи сучасних прізвиськ Луганщини» шляхом багатоаспектного аналізу, доходимо висновку, що стискання мотиваційного тексту найчастіше реалізується в одному слові (96,59 %) (Пряник, Пернатий, Бабусин, Нуль Два, Одинадцятий, Жди, Ча-ча), словосполучені (3,24 %) (Чорнобильський одуванчик, Red fly mouse, Швабра длінная), що є традиційним для утворення неофіційних імен, однак вплив постмодерної стилістики позначився на активізації творення прізвиськ-багаточленів (Натаха, гаси свєт), які не зафіксовані як типові в історичній антропоніміці. Нами відзначено, що прізвиська-речення – результат активізації ускладненого інтертекстуального мислення сучасного носія мови, яке характеризує новітні тенденції нашої доби.
Підрозділ 2.2. «Текст прізвиська як результат комунікативно-пізнавального сприйняття образу людини» присвячено аналізу складного процесу породження тексту прізвиська. Спираючись на існуючі дослідження породження тексту, ми схематично відтворили на прикладі аналізу когнітивної та психолінгвістичної природи образного антропоніма такі етапи його творення: апперцепції (психонетичний), інтеріоризації (когнітивний), внутрішнього програмування (превербальний), селекції (вербальний) та системно-функціональний (парадигмізації та синтагмізації). Посилаючись на теоретичні положення психологів Г.М. Андреєвої, Б.Г. Ананьєва, А.А. Бодалева, Н.В. Васіної, С. Клонингер, В.Н. Панферова та ін. й підсумки проведеного психолінгвістичного експерименту, ми доводимо: творення вербального образу людини, що сприймається, й оформлення його у вигляді мотиваційного претексту прізвиська в більшості випадків характеризується сприйняттям її зовнішності (пункт 2.2.1. «Вербалізація образу людини в прізвиську як соціально-психологічна інтерпретація її сутності»). Відбиття у свідомості комунікантів образів інших людей відбувається завдяки асоціативним механізмам свідомості, які, за нашими спостереженнями, контролюються правою півкулею мозку. У пункті 2.2.2. «Асоціативна природа творення текстів прізвиськ» відзначаємо, що породження прізвиська відбувається через сприйняття й опис реалії, виділення її характерних ознак, несвідоме зіставлення об’єкта реальної дійсності з образами, зафіксованими в свідомості автора антропоніма, з подальшою вербалізацією процесу мислення в стислій номінативній одиниці. Залежно від комунікативної ситуації, тезаурусу мовця, зміщення лексичної домінанти мовленнєвомислительний процес реалізації інтенцій автора може мати різне словесне оформлення у вигляді прізвиська, яке виступає образною соціально-психологічною інтерпретацією сутності індивіда. З розширенням обсягу інформації про об’єкт найменування, зміною сфери спілкування прізвиська трансформуються, уточнюються їхні мотиваційні тексти. Неконтрольованість асоціативного процесу творення неофіційного найменування ідентична мимовільності процесу його сприйняття, що, унаслідок актуалізації полісемічності чи омонімічності апелятивів-етимонів, призводить до розбіжностей інтерпретаційних і мотиваційних текстів.
Асоціативно-текстуальне навантаження прізвиськ залежить від особливостей твірної бази їх стислих текстів (пункт 2.2.3.). На матеріалі прізвиськ Луганщини, згідно із загальновживаною класифікацією, нами виділено два види прізвиськ за походженням: відапелятивні (Страус, Волчок) (45,5 %) та відонімні (Газман, Романець, Басяня, Дюймовочка, Пікачу) (54,5 %).
Найчисленнішою серед прізвиськ відонімного походження є група антропонімів, утворених від особових імен, прізвищ та імен по батькові денотата – 77,9 %, саме тому в контексті розгляду прізвиськ цього типу ми приділяємо велику увагу процесам деривації та функціонуванню цих відпрізвищевих образних антропонімів.
Зважаючи на переважну більшість відонімних прізвиськ, утворених від прізвищ (81,9 %), та їхню співвіднесеність із загальною кількістю неофіційних антропонімів (34,8 %), ми обґрунтовуємо змістовність, оцінність та діалогічність відпрізвищевих прізвиськ. До того ж зазначена статистика підтверджує правомірність унесення відпрізвищевих найменувань до складу прізвиськ.
Ми виділяємо відпрізвищеві прізвиська, співвідносні з морфемним способом творення та неспіввідносні. Одним із поширених способів творення відпрізвищевих прізвиськ неспіввідносних з морфемним, є асоціативний. Стислий текст відпрізвищевого прізвиська, крім повідомлення офіційного антропоніма, містить ще й додаткові мотивації, через які прізвище стало стимулом для асоціативного переосмислення семантики прізвиська. Ми визначаємо чотири види таких асоціацій: лексичні (прізвисько Маргарин від прізвища Маслова, Ленін від Іллічов), фонетичні (Олімпіада від Алімпієв, Назар Стодоля від Назаренко), графічні або ініціальні (ГДР від Галина Дмитрівна Редько), синкретичні (Тигр Тигрович від Лев Львович). У творенні відпрізвищевих антропонімів стилістичне використання засобів афіксації дає великі словотворчі можливості: афікси актуалізують емоційно-експресивну оцінку мотиваційного тексту прізвиська, за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки суб’єктивної оцінки»). За нашими спостереженнями, прізвисько, яке за своїм звучанням збігається з особовим іменем (Макс, Гриша, Філя), свідчить про позитивну оцінку носія та прийняття його колективом, крім тих імен, що історично набули негативної конотації й у вигляді прізвиськ надаються людині з підкреслено зневажливим ставленням до неї. Відпрізвищеві прізвиська, що походять від загальної лексики, набувають тих же додаткових семантичних відтінків, якими ці слова позначені в мові, або ж розширюють свій конотативний потенціал за мотивацією надання прізвиська. Розгляд провідних мотивів творення текстів прізвиськ (пункт 2.2.5.) доводить, що вони різноманітні за своєю структурою та мотиваціями творення текстів. За кількістю носіїв ми виділяємо індивідуальні (Кнопка, Інтелігент), колективно-групові (Святая троіца, «Д» в квадраті), сімейно-родові, або «вуличні» (Кролі, Кужухи), та парні прізвиська (Слон і Моська, Майор і Мінор). Мотиваційні претексти прізвиськ містять указівку на зв’язок людини з певним середовищем, інформацію про її фізичні, психічні, функціональні якості, професію, рід занять, соціальний статус, ставлення до оточуючих. Номінаторами виділяються найсуттєвіші риси суб’єктів номінації, що закріплюються в прізвиськах, які в свою чергу в текстовому наповненні відбивають загальні мовні процеси. Визначаючи особливості творення стислих текстів сучасних прізвиськ Луганщини із залученням матеріалу, що ілюструє прізвиська, утворені в останні роки, ми звертаємо увагу на такі, що походять від імен персонажів рекламних кліпів або мотивуються їх сюжетом (Друже Бобер, Живчик, Тьотя Ася, Орбіт без цукру), а також зазначаємо, що активізація використання слів іншомовного походження, зокрема англійського, у ролі слів-етимонів нових прізвиськ (Фет, Чиза, Дансер) пов’язана зі змінами в соціально-економічному, політичному, культурному та духовному житті України.
Застосування статистичного методу дозволило нам визначити 9 груп провідних мотивів творення прізвиськ Луганщини: характеристика зовнішності (П’єр Безухов, Кохана, Манюній, Полтергейст,), психічні особливості (Матуся, Тайсон, Видєлка, Івасик-Телесик, Наливайко), подія, що відбулася з носієм імені (Банан Бананович, Каун, Тосіська), рід занять (Квашиха, Золотой руль, Капустьонок, Попаддя, Нуль Два), уподобання (Танк, Галушка, Косяк, Мерседес), соціальні характеристики (Ам-ам, Магнат, Барини), місце проживання (Шаман, Дикарь, Набоки), вік носія імені (Вундеркінд, Древній, Зельоний), родинні стосунки (Бабусин, Кума, Брати), більшість з яких поділяється на підгрупи.
Основою образної характеристики особи в прізвиську стають ознаки зовнішності носія імені. Такі прізвиська становлять 62,4 % від загальної кількості зібраних нами онімів. Деталізація цієї частини антропонімів відбувається в трьох підгрупах: анатомічні особливості (Гарбуз, Дятел, Пельмениха, Куриця), оформлення зовнішності (Носки, Батискаф, Ковбой) та функціональні ознаки (Дівчина зі сміхом Дюймовочки, Кузнєчік, Логопед), що засвідчують перевагу характеристики анатомічних особливостей номінованих (78,5 % від загальної кількості прізвиськ групи), й відбивають загальнокультурний розвиток категорії тілесності в постмодерному дискурсі, зміщення стереотипів ідентифікації людини.
» наголошується на тому, що прізвиська, образно характеризуючи людину, обов’язково відображають позитивну чи негативну експресивно-емоційну оцінку даного індивіда оточуючими (Нацист, Істеричка, Мальчиш-Плохіш, Русалонька, Мар’я-Іскусніца, Пузо, Чудік), тобто є конотуючими іменами незалежно від семантики апелятива, покладеного в основу прізвиська. Ми визначаємо, що конотація в стислому тексті прізвиська ще яскравіше проявляється в мотиваційному претексті та інтерпретаційному посттексті, бо він характеризує людину не тільки образно, як це властиво прізвиську, а й прямо, відтворюючи ставлення соціуму до об’єкта називання. Аналіз прізвиськових текстів Луганської області дозволив систематизувати організацію нашарування конотативних сем (емоційності, експресивності, оцінності, образності), простежити їх функціонування, з’ясовуючи семантику апелятива або шляхом декодування мотивації надання прізвиська. Разом з тим ми відзначили, що конотація стислого тексту передається не тільки емоційно насиченою лексикою. Основа прізвиськ може бути полісугестивною, і домінуюча асоціація в такому разі розкривається лише шляхом пояснення мотивування такої номінації. Так, емоційно нейтральні лексеми-етимони, залежно від контексту творення прізвиська набувають як позитивних, так і негативних конотацій (Будильник, Велосипед).
У третьому розділі дисертації «Інтерпретація текстів прізвиськ в аспекті дискурсології» розглянуто процеси сприйняття й інтерпретації прізвиськ, з’ясовано умови їх функціонування як знаків. Прагматика комунікативності прізвиськового тексту зумовлює обов’язковість його спрямування на сприйняття й інтерпретацію. Поза комунікативним актом прізвисько втрачає свою сутність. Сприйняття тексту прізвиська – когнітивний процес, подібний до його творення, який проходить на рівні мислення адресата комунікації та реалізується через інтерпретацію прізвиська шляхом вербалізації асоціативних зв’язків у свідомості інтерпретатора з декодованим знаком прізвиськового тексту (підрозділ 3.1. «Сприйняття тексту прізвиськ у світлі когнітивної теорії»). Аналізуючи поетапний процес сприйняття прізвиська, ми відзначаємо, що воно проходить стадію впізнавання, в основі якої лежить метафоричне перенесення, що розглядається як засіб смислоутворення. Цей етап подібний до процесу творення прізвиська, але, на відміну від творення слова, де відбувається спочатку процес сприйняття образу, який потім відбивається у звукокомплексі, прізвисько сприймається мовцем саме як звукокомплекс, який знаходить відображення в умовному образі. Стадія впізнавання сприйнятого прізвиська переходить у стадію порівняння звукової оболонки з існуючими в свідомості мовця образами, а потім – установлення смислових зв’язків і завершується цей складний психологічний процес сприйняття оніма остаточним смислоформуванням. Стислий текст прізвиська, сприйнятий адресатом, після розширення й розуміння, знову стискається, однак не в слово, а в згусток смислу – концепт, що вербалізується за необхідності. Тому на етапі інтерпретації часто відбуваються трансформації первинного змісту стислого тексту прізвиська, коли він вербалізується в схожій, однак не оригінальній формі, або ж у випадку неузгодження асоціативних полів автора й інтерпретатора. Тоді прізвисько продовжує існування у декількох семантичних варіантах, один з яких згодом зникає через маловживаність. Різні мотиваційні тексти можуть існувати й паралельно, але в різних колективах.
Прагматичний потенціал інтерпретації стислого тексту прізвиська реалізується повною мірою лише за умови повного збігу тезаурусів адресанта й адресата та прозорості мотивації творення образного антропоніма (»). За допомогою психолінгвістичного експерименту ми відстежили закономірність відповідності інтерпретаційних текстів прізвиськ первинним мотиваційним і можемо стверджувати, що стислі тексти цього оніма по-різному сприймаються й творяться адресатами: чим стабільніший асоціативний зв’язок апелятива-етимона з характеристикою образів іменованої людини, тим легше інтерпретувати текст так, яким він був створений автором, і навпаки, чим більш індивідуалізований асоціативний зв’язок, тим більше варіантів інтерпретацій викликає семантика прізвиська в стислому тексті. Створене у певний момент прізвисько з конкретним змістом, унаслідок інтерпретаційної діяльності індивідів, що його сприймають, наповнюється новим індивідуальним смислом. Залежно від сфери розгляду ці смисли можуть бути різними й нашаровуватися один на одного. Кількість інтерпретацій одного й того самого прізвиськового тексту залежить від широти семантичного поля апелятива, що лежить в основі прізвиська. Повне розкриття стислого тексту прізвиська можливе лише завдяки зіставленню численних інтерпретаційних текстів, які в сукупності створюють загальну когнітивну карту прізвиськового тексту. |
