ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ТА СЛОВОТВІРНІ ОСОБЛИВОСТІ НАЗВ ГОРОДНІХ КУЛЬТУР УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ : Лексико-семантические И словообразовательные ОСОБЕННОСТИ НАЗВАНИЙ огородных культур УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

У вступі розкрито стан наукової проблеми  у сучасному мовознавстві, обґрунтовано  актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову  новизну  роботи,  окреслено теоретичну  і практичну цінність  одержаних  результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – "Лексико-семантичні особливості назв тематичної групи городніх культур" –  розглядається проблема  системного опису лексики української мови; з’ясовується  специфіка термінологічної лексики,  семантичної категорії у системі ботанічної номенклатури; обґрунтовуються принципи виділення ЛСГ у складі іменної лексики сучасної української мови; при вивченні ЛСГ уточнюється склад цієї групи, здійснюється внутрішнє її членування, подається семантична характеристика компонентів, визначаються взаємовідношення між ними на підставі загальних семантичних та диференційних ознак, виявляється найдавніша фіксація, розглядаються семантичні зміни, які відбуваються у складі одиниць ЛСГ.

На сучасному етапі ідею системності лексики можна вважати загальноприйнятого, вона знайшла своє втілення у працях східнослов’янських лексикологів (О. Ахманова, В. Виноградов, В. Гак, В. Горпинич, А. Д’яков, Я. Закревська, Т. Кияк,  М.  Кочерган, Л. Лисиченко, Л. Москаленко, В. Русанівський, Л. Симоненко, О. Тараненко, Г. Уфімцева, Ф. Філін, Л. Щерба та ін.).

Специфіка лексики як системи виявляється в її відкритості, і це ніяк не порушує сам принцип системності, тому що кожне слово, входячи до лексичної системи мови, набуває всіх системних ознак, а якщо мова визнається системою, то послідовно із цього випливає визнання лексики як системи, бо неможливо уяви­ти собі систему, одні елементи якої були б системними, а інші - асистемними. Головним аргументом підтвердження цієї  думки можна вважати той факт, що у сфері лексики чітко визначаються всі ті види відношень і зв’язків, які є основними для мовної системи в цілому, а саме: 1) відношення “засоби-функції” (оди­ниці нижчого рівня виступають засобом оформлення одиниць вищо­го рівня, а в одиницях вищого рівня будь-яка одиниця реалізує свої функції, виступаючи як складова частина); 2) відношення маніфестації (зв’язують форму слова - лексему з його значенням – семемою); 3) парадигматичні відношення, в основі яких лежить формальна чи семантична схожість слів і які виявляються у наяв­ності у межах словникового складу різноманітних груп слів; 4) синтагматичні відношення, які проявляються у закономірності сполучуваності слів у лінійному ряду; 5) відношення репрезен­тації (варіантності), якими віртуальні, системні слова пов'я­зуються з їх актуальними реалізаціями у складі речень. Аналізові цих зв’язків та відношень присвя­чені численні праці лінгвістів, в результаті чого на сучасному етапі сформувались основні поняття і терміни, які розкривають науковий погляд на лексику як систему, визначились принципи, склались різні методики дослідження елементів цієї системи. Подальше вивчення лексики як системи потребує не тільки охоплення всіх частин (сфер) словника, а й поглиблення дослід­жень, що пов’язано, зокрема, з виявленням для окремих елементів системи вищезгаданих зв’язків та відношень.

     Одним з найактуальніших завдань сучасної лексикології є вивчення системних відношень в лексиці. Системність лексики виявляється насамперед в існуванні лексико-семантичних груп (ЛСГ), характерною ознакою яких, крім належності до однієї частини мови, є наявність спільних семантичних і, як наслідок, граматичних ознак.

У дисертаційному дослідженні за основу взято положення про те, що лексико-семантична група – це сукупність номенклатурних одиниць, об’єднаних певною внутрішньою організацією. При вивченні ЛСГ уточнюється склад цієї групи, здійснюється внутрішнє її членування, подається семантична характеристика компонентів, визначаються взаємовідношення між ними на підставі загальних семантичних та диференційних ознак, виявляється найдавніша фіксація, розглядаються семантичні зміни, які відбуваються у складі одиниць ЛСГ.

     У межах лексико-семантичних груп виділяються парадигматичні групи (підгрупи, класи), які виступають найбільш важливим і суттєвим показником системності лексичного рівня, тому що слова об’єднуються в них на основі схожості або відмінності семантичних ознак.

Серед лексико-семантичних груп української мови залишаються такі, дослідження яких  здійснювалися епізодично, несистемно, тому завданням  лексикології на сучасному етапі є продовження їх детального вивчення. До таких ЛСГ належать і назви городніх культур, які представляють групу номенклатурних одиниць ботанічної лексики.

У світі відомо 1200 видів рослин, які людина використовує в їжу. У різних країнах світу налічується 247 видів овочевих культур, у тому числі в Україні 49. Оскільки Україна була і залишається аграрною країною, то кількість овочевих (городніх) культур у нашій державі постійно збільшується завдяки окультуренню нових видів дикої рослинної флори, а також унаслідок проникнення нових сортів, що були виведені в інших країнах. Разом з новими сортами  до української мови потрапляють і нові назви, які раніше не фіксувалися у мові або такі, що не були відомі раніше на позначення вже вирощуваних культур.

Для нормалізації функціонування галузей, пов’язаних з сільським господарством, велике значення має створення системного аналізу  групи лексики на позначення назв городніх (овочевих) культур. Більш того, в Україні триває процес створення термінологічних словників, які будуть обслуговувати різні галузі науки, виробництва, сільського господарства. Останні словники, присвячені систематизації  назв овочевих культур, були видані у кінці ХІХ – на початку ХХ століття (Х. Полонський. Словник природничої термінології (проект). – К., 1928р.; Д. Яворницький. Словник української мови. – Катеринослав: Слово, 1920р.; Словник ботанічної номенклатури (проєкт) (О.Яната, Н. Осадча). Державне видавництво України, 1928р.; А. Рогович. Опытъ словаря народныхъ названій ЮГО-ЗАПАДНОЙ РОССІИ (съ нъкоторыми повъріями и разсказами о нихъ), 1874р.; Х. Полонський. Словник природничої термінології (проєкт). – Державне видавництво України, 1928р.; Иванъ Верхратський. Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, народнёі и замітка о волоськім- павуку.- Львів. – 1864 – 1872рр. (вип. І- V); І. Верхратський. Списъ важнъйшихъ выразфвъ зъ рускои ботанічнои термінольогіъ и номенклятуры (зъ оглядомъ на шкфльну науку въ высшихъ клясахъ гымназіъ) (зладивъ Иванъ Верхратскій у Львовъ).- Львів. – 1892р.; П.Сабалдир. Практичний словник сільськогосподарської термінології, випуск 2, Харків, 1931р.).

У дисертаційному дослідженні розглядається проблема визначення такого поняття як „термін”, яка спричинена багатьма чинниками, у першу чергу – тими вимогами, які до нього ставляться, найважливішими з них можна назвати такі:

1) термін має задовольняти правила та норми певної мови (найпоширенішою частиною мови в термінології є іменник, який має граматичні категорії роду, числа, відмінка: капуста – іменник жіночого роду, однина, має відмінкові закінчення, характерні для іменників цієї групи: капуста, капусти, капусті, капусту, капустою);

2) термін має бути систематичним (наприклад, назва капуста вживається постійно на позначення овочевої культури як в спеціальних текстах, так і в розмовному  мовленні);

3) для терміна характерна ознака дефінітивності, тобто кожен термін зіставляється з чітким окремим визначення, яке орієнтується на певне поняття;

4) терміну властива відносна незалежність від контексту (поза контекстом терміни назви городніх культур не втрачають свого значення, проте існує зворотній зв’язок впливу контексту на термін, що спричиняє метафоризацію терміна);

5) термін має бути точним, хоча в субмовах існує багато  термінів, що дезорієнтують мовця;

6) термін має бути коротким, хоча ця вимога нерідко вступає у протиріччя з вимогою точності, тобто повноти терміна (для термінологічної системи назв городніх культур характерною є наявність родової та видової назв, перша з них називає сам термін, а друга слугує уточненням: капуста пекінська, капуста брюссельська,  капуста броколі, капуста біла тощо);

7) термін має прагнути до однозначності (у межах однієї терміносистеми, оскільки на рівні декількох субмов полісемія термінів – явище розповсюджене);

8) для термінології не характерне явище синонімії, що заважає взаєморозумінню (уніфікація діалектних форм у назвах городніх культур сприяє виконанню цієї вимоги: бараболя → бульба → картофля → картопля), хоча у мові паралельно функціонують термін помідор і термін томат;

9) терміни експресивно нейтральні, хоча тут правильніше говорити не про експресивність терміна або виразу, а скоріше про інтенсивність деяких семантичних складових. Причиною такої інтенсивності можуть слугувати намагання підкреслити елітарність;

         10) термін має бути милозвучним (вимоги евфонії), тому непродуктивним є створення термінів, що походять від діалектизмів та просторічних слів.

За ботанічною класифікацією овочеві (городні) культури України належать до 14 родин, кожна з яких має свої найменування. Наприклад, родина селерових має п'ять  найменувань: морква, петрушка, пастернак, селера, кріп; родина спаржевих - одне: спаржа, а родина капустяних налічує найбільшу кількість назв - 18. Загалом розглядається 49 родових назв городніх культур, що вирощуються на території України, і їх кількість постійно зростає.

Ботанічна класифікація назв городніх культур спричинила використання терміносполучень – як найточнішої моделі передачі змісту терміна. Родовидові ознаки мають вираження у прикметникових формах, а предметні ознаки терміна – у іменникових, тому найзагальніша структура терміносполучень – “іменник + прикметник” (іменниково-прикметникове терміносполучення), що можуть залежно від ситуацій мовлення замінюватися на одночленні елементи: капуста білоголова, капуста червоноголова, капуста пекінська - капуста; цибуля-ріпка, цибуля-шалот, цибуля-порей – цибуля тощо.

         У діахронному аспекті іменниковий компонент термінів переважає над прикметниковим та дієслівним, що власне пояснюється природою терміна.

         Група назв городніх культур характерна великим відсотком запозичених елементів (75% від всієї кількості), що помітно вплинуло на розвиток та удосконалення цієї системи в цілому (трансформація фонетичних, морфологічних ознак: явища перерозкладу, ускладнення, невідповідність граматичних категорій тощо). Найбільше запозичених одиниць мають німецьке походження (24% термінів), латинських – 10%, французьких термінів – 8%, італійських – 6%. Коли до творення терміна долучаються декілька мов, помітним є вплив кожної з них, але найхарактернішими є ознаки останньої мови, що запозичує.

         Питомі українські терміни можна визначити як найдавніші утворення, що засвідчені в численних історичних документах та актах господарської діяльності, широко представлені в творах народно-поетичної творчості, художньої літератури тощо.

Широке застосування термінів-назв городніх культур зумовило їх метафоризацію, що є небажаним для функціонування терміносистеми, але характеризує цю систему як таку, що здатна взаємодіяти з іншими термінологічними системами.

Метафоризація також покладена в основу створення пейоративних образів у літературних творах завдяки назвам рослин, які позначають якості і параметри об’єктів, що вважаються негарними, нестандартними для суспільства (червоний, як помідор; диня – “велике обличчя” тощо).

         Один термін може запозичуватися з різних мов, тому в українській мові у системі назв городніх культур багато форм одного і того ж терміна, саме з цієї причини уніфікація, виділення наукового терміна, використання діалектного матеріалу з урахуванням всіх потреб та вимог термінології – основні завдання сучасної термінології.

Немотивовані назви не викликають у свідомості носіїв мови відповідних асоціативних зв’язків з назвами інших реалій. До них належать назви загальнослов’янського походження, які у процесі історичного розвитку мови втратили змістову прозорість: морква, кукурудза, кріп тощо.

         Роль діалектизмів в системі назв городніх культур визначають як допоміжну (лексема бульба, що в діалектному мовленні означає “плід картоплі”, у науковій мові служить для номінації поняття “коренеплід”, різні лексичні одиниці на позначення частин рослини також мають діалектне походження: гиччя, бадилля, (о)гудиння тощо).

         Семантика термінів-назв городніх культур з’ясовують через докладний етимологічний аналіз, який дає змогу простежити шлях терміна від мови, з якої запозичують термін до мови, що його використовує для опису предмета або поняття на власному ґрунті.

         Через розширення семантики терміна значення таких лексем, як горох, кукурудза, картопля, капуста, перець, гарбуз, помідор в системі назв городніх культур набули особливого поліфункціонального вигляду, що забезпечило перехід терміна з однієї терміносистеми до іншої.

         Терміновживання у спеціальній фаховій літературі є нормативним, підпорядкованим усім вимогам та правилам української мови.

         Синонімічність у назвах рослин – це складне переплетіння народно-розмовних та літературно-нормативних назв. Виникла вона внаслідок випадкового вибору мотивуючої ознаки, тобто в основі мотивації назв однієї і тієї самої рослини лежать різні її властивості або ознаки. Діалектна різноманітність української мови також сприяє появі синонімічних найменувань (томат – помідор, синенький – баклажан, картопля – бульба тощо).

У другому розділі дисертації – "Дериваційні характеристики назв городніх культур" – у синхронному та діахронному аспектах аналізується формування термінологічних одиниць сучасної української літературної мови.

При дослідженні назв городніх культур у діахронному аспекті було виявлено, що вони мали структуру однієї лексеми або словосполучення, яка зберігається і на сучасному етапі функціонування терміносистеми, а також таку кількість суфіксів, яка забезпечує всі дериваційні процеси цієї системи. Синхронний аналіз показав, що відносно недавні запозичені лексичні одиниці – це безафіксні утворення з нульовою флексією (мангольд, майоран, фенхель).

На сучасному етапі для похідних терміноодиниць цієї групи лексики характерними є ті дериваційні засоби, що мають місце при утворенні іменників, прикметників та іменниково-прикметникових терміносполучень (помідорний, квасолевий, горохосушарка, гіркий перець, листовий салат тощо).

Найпродуктивнішими афіксами в термінах-назвах городніх культур є суфікси, що можуть використовуватися у двох основних напрямках, будуючи лінійну або радіальну схему словотворення, де друга кількісно значно переважає першу, оскільки терміни цієї групи не тяжіють до нанизування суфіксів, а утворюють парадигматичні ряди з використанням основи та одного або двох суфіксів: гарбуз – гарбузик - гарбузище – гарбузовий – гарбузеня – гарбузенятко.

Суфікси є носіями дериваційного значення, що створює умови для подальшого моделювання нових утворень за аналогією до усталених (мангольд – мангольдовий; фенхель - фенхельний).

Найпродуктивнішими суфіксами системи назв городніх культур є: - ов- (-ев-), - ин-, -н-, -ик-, -к-, -ок-, -ищ-, -ів-. Для утворення прикметникових форм використовуються паралельні синонімічні пари: шпинатний – шпинатовий; салатний – салатовий тощо.

Для групи споріднених термінів, що характеризують назви стебел, листя, коренеплодів, характерними дериваційними формантами є такі суфікси: - инн- , -ищ-, -ник- , -ин-, -к-, -в- тощо: картопленик, картоплина, гудиння, бадилина,  картоплище, ботва.

Літерна абревіація як один із видів словотворення не характерна для назв городини, проте елементи назв можуть бути складовими комбінованих, складово-словесних утворень, де сам термін зберігає свою форму.

Флексійні форми (-а, -у) родового відмінку у термінах цієї групи залежать від семантики кожної назви: ознаки предметності, збірності, речовинності.

Іноземні  мови сприяли засвоєнню в українську мову таких словотвірних прийомів, як утворення терміносполучень (гіркий перець, лобода біла, капуста пекінська тощо), складання основ що, збагатило словотвірний потенціал супровідних назв у системі городніх культур за такими категоріями:

1)    назви процесів та дій: картоплезбирання, горохолущення, бурякозбирання, бурякосіяння;

2)    пристроїв та машин: бурякорізка, бурякомийка, буряконавантажувач, картоплекопач, картоплекомбайн, картоплекопалка, горохоочисник, горохосушарка,  картоплесаджалка, картоплесортувалка;

3)    назви людей за професійною діяльністю: буряківник, буряківниця, буряковод, картопляр, кукурудзівник, кукурудзовод, кукурудзолущильник, огірочник, ріпник.

Для групи назв городніх культур нехарактерним є використання префіксів іншомовного походження: агро- , аеро-, гіпер-, авто- тощо, що, з одного боку, пояснюється їх особливою семантикою, а, з іншого, - пізнішим запозиченням цих дериваційних елементів.

Терміни-словосполучення у словотворі назв городніх культур мають визначальне значення, бо лише єдність такої структури забезпечує повне збереження лексичного значення терміна, саме тому терміносполучення складаються з таких елементів, які не підлягають розкладенню, а це сприяє збереженню змісту поняття: буряк столовий, цукровий буряк, капуста пекінська, салат листковий тощо.

У третьому розділі дисертаційного дослідження – “Граматичні ознаки одиниць на позначення городніх культур” –  запозичені терміноодиниці характеризуються з боку граматичних категорій української мови, мов-посередників та мов-репрезентантів.

Назви городніх культур як  окрема терміносистема характеризуються великою кількістю запозичених терміноодиниць (75% від аналізованих одиниць), які можна поділити на дві основні групи:

1)    терміни прямого запозичення, що потрапляли до української мови безпосередньо з іноземної (баклажан, гарбуз, коріандр);

2)    терміни непрямого запозичення, коли термін потрапляв через посередництво однієї або більше мов, лише потім запозичувався українською мовою (буряк, картопля, квасоля).

Серед мов, що надавали свої терміноодиниці, такі: німецька, французька, латинська, грецька, італійська, польська, тюркські мови (турецька, перська, арабська), англійська (американський варіант), російська. Отже, аналізуючи окремо кожен термін, бралися до уваги морфологічні особливості цих мов, граматичні категорії, що трансформувалися при переході терміна з іноземної мови до української мови.

Категорія роду найповніше розкриває зміни у граматичній будові терміна, а також легко виявляється у мовах, що запозичували термін; завдяки порівняльному аналізу з’ясовано, що вона змінюється непослідовно, найчастіше ґрунтуючись на дії аналогії.

Німецька та польська мови для системи назв городніх культур є мовами найбільшого впливу, бо їхні граматичні будови найближчі до української, що сприяє кращому засвоєнню нових терміноодиниці на ґрунті української мови.

Французькі запозичені одиниці характеризуються повним збігом родових форм (чоловічого роду), але вплив італійської мови на термін салат (салата) не дозволяє переконливо засвідчити збереження роду при такому переході термінів.

Завдяки запозиченням з латинської мови, а саме іменників середнього роду, закріпилася категорія збірності: гарбузиння, огудиння, картоплиння тощо.

    Синонімічні терміни в системі назв городніх культур є наслідком  використання не тільки народнорозмовних варіантів, але й запозичених з різних мов лексичних одиниць, що характеризують одні поняття. Проте використання синонімії в назвах городини є виправданим і мотивованим, бо терміни обслуговують потреби носіїв мови у різних стилях (розмовному, літературному, науковому, публіцистичному тощо): томат – помідор; топінамбур – земляна груша; перець – паприка.

         Серед термінів-назв зазначеної групи (родові назви) є іменники І та ІІ відмін твердої, м’якої та мішаної груп, тому відмінювання відбувається за правилами інших лексичних одиниць української мови і свідчить про повне засвоєння та адаптацію запозичених термінів на ґрунті української мови. Видові назви (броколі, цукіні, маі, адзукі) є невідмінюваними в українській мові.

         Категорія числа характеризує терміни на позначення городини з таких позицій:

1)    терміни, що мають категорію однини та множини (огірок, диня, перець);

2)    терміни, що мають тільки категорію однини (салат, селера, скорцонера, спаржа);

3)    терміни, що мають тільки категорію однини, де категорія множини утворюється тільки від іменників з суфіксом  одиничності –ин- : квасолини, картоплини, капустини; квасоля, картопля, капуста.

Якщо на морфологічному рівні запозичений термін зазнає змін у категоріях роду, числа, відмінка, то на фонетичному рівні для таких терміноодиниць характерними змінами є певні звукові трансформації, що відбувалися на різних етапах засвоєння терміна українською мовою:

1)    спрощення у групах звуків: патисон, артишок, буряк, гарбуз, огірок, петрушка, помідор;

2)    перерозклад: артишок, буряк, гарбуз;

3)    ускладнення: цибуля;

4)    заміна у запозичених термінах звуків на характерні для артикуляційної системи носіїв української мови (терміни тюркського походження: гарбуз, кавун, кабачок тощо).

Основний підсумок дисертаційного дослідження полягає у тому, що на сучасному етапі розвитку термінологічної бази української мови якісно нового рівня набуває вивчення  окремих термінологічних підсистем, що зумовлено розвитком науки, збагаченням понятійного апарату наукових галузей, а, значить, і утворення нових лексичних одиниць для їх номінації. Українська терміносистема назв городніх культур є підсистемою ботанічної термінологічної системи, однієї з найбільших складових української наукової термінології.

Створення та функціонування  окремих галузевих терміносистем української наукової мови  удосконалює загальномовні методологічні засади, що ґрунтуються на семантичних, дериваційних  особливостях кожної окремої лексико-семантичної групи. Комунікативна відповідність, чіткість та однозначність, словотворча гнучкість – головні засади існування терміна в системі назв городніх культур.

Здійснене дослідження дало змогу зробити такі висновки:

1. Дослідження історії українського термінотворення, розвитку наукових термінів природничої галузі та окремих лексичних одиниць ботанічної номенклатурної термінології стали підставою для виділення самостійної лексико-семантичної групи на позначення назв городніх культур, що продуктивно реалізується в сучасній українській мові, забезпечуючи високий рівень термінотворчого потенціалу, розвиток та збагачення термінологічної лексики.

2.  У процесі аналізу було визначено основні структурні типи термінів – назв городніх культур: утворення похідних та складноскорочених слів, словосполучень, абревіатур, складених з початкових літер словосполучення тощо. У ході етимологічного аналізу визначено шляхи проникнення іншомовних термінів до лексичної системи української мови, процес уніфікації діалектних назв цієї групи, функціонування власнеукраїнської лексики.

         Системний опис назв городніх культур окреслив напрямки семантичного аналізу, що проходять паралельно у полях наукового, розмовного, художнього стилів.

У термінах-назвах городніх культур при запозиченні іншомовного елемента на початковому етапі відсутня категорія багатозначності, що має особливе значення для унеможливлення її виникнення в українській мові, тому відсоток запозичених терміноодиниць більший за власне українські терміни.

3. Дослідження дало змогу з’ясувати основні типи термінотворення та мотивацію семантики кожного терміноелемента системи шляхом здійснення етимологічного аналізу, синхронного та діахронного дослідження дериваційних змін. Будову всієї лексико-семантичної групи назв городніх культур зумовлено словотвірними моделями української мови, до яких пристосувалися моделі мов-репрезентантів, мов-посередників, що спричинило активне використання   афіксального типу словотворення, основоскладання, мотивоване вживання іменникових терміносполучень.

         Термінологічна система назв городніх культур характерна використанням продуктивних морфологічних способів словотвору.

Найпродуктивнішими суфіксам в термінах-назвах городніх культур є суфікси, які реалізуються в двох схемах словотворення, де радіальна значно переважає лінійну, бо терміни цієї групи не тяжіють до нанизування суфіксів, а утворюють парадигматичні ряди з використанням твірної основи та одного або двох суфіксів: гарбуз – гарбузик - гарбузище – гарбузовий – гарбузеня – гарбузенятко.

Суфікси є носіями дериваційного значення, що створює умови для подальшого моделювання нових утворень за аналогією до усталених (мангольд – мангольдовий; фенхель - фенхельний).

Найпродуктивнішими суфіксами системи назв городніх культур є: - ов- (-ев-), - ин-, -н-, -ик-, -к-, -ок-, -ищ-, -ів-. Характерним явищем прикметникових форм є використання паралельних синонімічних пар: шпинатний – шпинатовий; салатний – салатовий тощо.

Для групи супутніх термінів, що характеризують назви стебел, листя, коренеплодів, характерними дериваційними формантами є такі суфікси: - инн- , -ищ-, - ник- , -ин-, -к-, -в- тощо: картопленик, картоплина, гудиння, бадилина, картоплище, ботва. Суфікс – ин -  набуває особливого значення для розвитку граматичної категорії числа (картоплина – картоплини, цибулина – цибулини, перчина - перчини).

Літерна абревіація як один із видів словотворення не характерний для назв городини, проте елементи назв можуть бути складовими комбінованих, складово-словесних утворень, де сам термін зберігає свою форму. Терміни-назви городніх культур можуть утворювати комбіновані, складово-словесні абревіатури, де власне термін усіченню, скороченню не підлягає (бурякорадгосп, Укрсортнасіннєовоч).

Збагаченню словотвірного потенціалу в системі назв городніх культур сприяли різні мови запозичення, що призвело до розширення системи таких словотвірних прийомів, як складання основ, термінословосполучень в українській термінологічній лексиці: картоплезбирання, горохолущення, бурякорізка, картоплекопач тощо.

Характерними є назви городніх культур - складні іменники, що утворилися за допомогою інтерфікса – о, - е: буряковод, горохосушарка, картоплекопач; а також прикметникові похідні: гарбузоподібний, картоплезбиральний.

Для групи назв городніх культур нехарактерним є використання префіксів іншомовного походження: агро- , авто-,  аеро-, гідро-, гіпер- тощо.

Використання термінів-словосполучень у словотворі назв городніх культур мають визначальне значення, оскільки єдність такої структури забезпечує повне збереження видового значення терміна, контекстуально такі  терміносполучення складаються з нерозкладних терміносполучень: буряк столовий, цукровий буряк, капуста пекінська, салат листковий тощо.

Семантично назви городніх культур належать до розряду збірних іменників, що характеризуються такими суфіксами: -ств(о)/-цтв(о) (городництво, буряківництво),  -инн(я) (квасолиння, гпрбузиння, огудиння) тощо.

Усі вказані засоби словотвору активно застосовуються в сучасній українській мові, є продуктивними для творення нових термінологічних одиниць цієї підсистеми.

     4. Дериваційні особливості запозичених термінів найширше представлені запозиченими з німецької мови термінами, де найпродуктивнішими формами є: складне слово – терміносполучення (Salzkartoffeln - варена картопля); словосполучення – терміносполучення (Pariser Kartoffel - картопля кругла, картопля паризька); прикладка – терміносполучення (складний прикметник + іменник: Kartoffel-Spinat-Auflauf -  картопляно-шпинатна запіканка);  прикладка  - прийменникове терміносполучення (Zwiebel-Kartoffel-Brei -  картопляне пюре з цибулею); прийменникове терміносполучення – прикладка (Kartoffelcremesuppe - картопляний суп-пюре (крем-суп)).

Найпродуктивнішими афіксами в термінах-назвах городніх культур є суфікси, що можуть використовуватися у двох основних напрямках, будуючи лінійну або радіальну схему словотворення, де друга кількісно значно переважає першу: гарбуз – гарбузик - гарбузище – гарбузовий – гарбузеня – гарбузенятко.

Суфікси є носіями дериваційного значення, що створює умови для подальшого моделювання нових утворень за аналогією до усталених (мангольд – мангольдовий; фенхель - фенхельний).

Найпродуктивнішими суфіксами системи назв городніх культур є: - ов- (-ев-), - ин-, -н-, -ик-, -к-, -ок-, -ищ-, -ів-. Для утворення прикметникових похідних використовуються паралельні синонімічні пари: шпинатний – шпинатовий; салатний – салатовий тощо.

5. Для групи споріднених термінів, що характеризують назви стебел, листя, коренеплодів, характерними дериваційними формантами є такі суфікси: - инн- , -ищ-, - ник- , -ин-, -к-, -в- тощо: картопленик, картоплина, гудиння, бадилина, картоплище, ботва.  Синтаксичними функціями терміносполучень, де визначальним компонентом є іменник, виступають підмет, додаток, означення (у порівняльних зворотах).

6. Запозичені терміноодиниці складають 75% всіх назв городніх культур, тому їх граматичні модифікації  майже повністю характеризують зміни всієї системи.  Категорія роду – найповніше розкриває зміни у граматичній будові запозиченого терміна, а також легко виявляється у мовах, що запозичували термін; завдяки порівняльному аналізу з’ясовано, що вона змінюється непослідовно, найчастіше спираючись на дію аналогії.

         Для термінів цієї групи характерним є використання синонімів, яке відбуваються  у двох площинах: по-перше, це використання у якості синоніма народної назви (баклажан – синенький, картопля-бульба, кукурудза – пшеничка, спаржа – холодок, топінамбур – земляна груша тощо), а, по-друге, подвійне запозичення, яке мотивовано існує в мові (кріп – фенхель, томат – помідор, шампіньйон - печериця).

Важливим явищем у системі назв городніх культур є залучення термінів на позначення одного поняття за допомогою використання запозичень з  різних мов: терміни томат та помідор потрапили до української мови через  посередництво французької мови (фр. tomate ← ісп. tomate ← мексик. tomatl (нахуатль)) та італійської мови (іт. pomidori (мн.), pomodoro (одн.)), в результаті чого термін помідор отримав ширше застосування, ніж термін томат.

7. Вплив мов-продуцентів виявляється також на фонетичному рівні, що спричинило ряд звукових змін: до характерних змін при запозиченні термінів іншомовного походження на фонетичному рівні української мови належать: спрощення у групах звуків: патисон, артишок, буряк, гарбуз, огірок, петрушка, помідор; перерозклад: артишок, буряк, гарбуз; ускладнення: цибуля.