СТРУКТУРА ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ВІЗУАЛЬНОГО СПРИЙНЯТТЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ : СТРУКТУРА лексико-семантического ПОЛЯ визуального восприятия В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено рівень теоретичного осмислення теми, окреслено її зв’язок із науковою програмою установи, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет вивчення, описано джерельну базу і матеріал, указано методи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, відомості про їх апробацію, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження лексико-семантичного поля візуального сприйняття» простежено напрямки вивчення ВС у мовознавстві, його місце у системі мовних і позамовних відношень; з’ясовано статус, ознаки, логіко-лінгвістичні характеристики ЛСП ВС.

Лексика ВС достатньо досліджена у русистиці (Л.М.Васильєв, Є.М.Верещагін, В.Г.Костомаров, О.О.Кретов, Г.Г.Сильницький та ін.) та германістиці (В.Порциг, Л.Г.Єрасова та ін.), де переважає лінгвістичний підхід. Вивчення поняття ВС стосовно його екстралінгвістичних чинників лише принагідне і зведене до двох напрямків – фізіолого-психологічного (більшість досліджень; Л.М.Васильєв, В.В.Лещенко, Г.Г.Сильницький) й духовного (М.В.Нікітін). В україністиці описані синонімічні зв’язки (головно дієслівні) і зрідка фразеологізми ВС (В.М.Русанівський, С.М.Криворучко).

У наукових дослідженнях переважають визначення ЛСП як зменшеної моделі лексико-семантичної системи, особливо організованого, переважно моночастиномовного, однорівневого, парадигматичного утворення лексем, тому відносно метамови дослідження розглянуто зміст і кореляцію понять «система» (складна єдність пов’язаних елементів, розглядувана індуктивно – О.С.Мельничук), «структура» (внутрішня організація цілого, розглядувана дедуктивно – О.С.Мельничук), «поле» (система мовних одиниць, поєднаних у належну структуру); проаналізовано генезу й трансформацію термінів поля і ЛСП.

З’ясувавши наявність трьох підходів у розумінні вченими ЛСП відносно категорії лексико-граматичного класу (одночастиномовне, різночастиномовне угруповання, частина мови ототожнюється з ЛСП), трактуємо ЛСП ВС як граматично гетерогенне утворення, що зумовлено його інваріантним значенням.

Сформовано три класифікації типів поля у сучасній лінгвістиці (за мовнорівневою віднесеністю, системними відношеннями, структурою), визначено два найбільш поширені типи структури ЛСП (традиційна, ієрархічна). Розглядаються комплексні структури ЛСП, аргументується теза про накладання в архітектоніці ЛСП ВС структур декількох типів, що є розширеним поглядом на можливості польової організації лексики, дає змогу різнобічного її дослідження.

Визначено 16 характерологічних ознак, на яких має базуватися будова ЛСП ВС, зокрема: обов’язкові центральні й периферійні зони, доцільна головна лексема, можливі дифузія та підрядні зони; інтегральність та граматикалізація лексичного значення; лексико-семантичні варіанти (далі ЛСВ) як найменші складові ЛСП; здатність комплексно представляти всі типи відношень; неізольоване положення ЛСП у лексичній системі мови тощо.

Представлені у сучасній науковій літературі описи лексики подають ЛСП як категорію логіко-лінгвістичного змісту (Ю.М.Караулов, Н.Ф.Клименко, В.П.Конецька, О.С.Кубрякова, Л.О.Новиков, Ж.П.Соколовська та ін.). Логіко-лінгвістичне дослідження поняття ВС визначило денотативну природу конституентів поля. Логічна сторона дослідження полягає у з’ясуванні особливостей реальних об’єктів позамовної дійсності, позначених візуалятивами (робочий термін, упроваджений автором для позначення слів ВС), через свідчення наук, що вивчають зорову перцепцію спеціально. Здійснено огляд за психологічними (оскільки ВС є психофізіологічною властивістю людини) й за логічним, філософським, соціологічним (для виявлення супровідних ознак) словниками. У підсумку визначено тріаду понять «Процес ВС», «Суб’єкт ВС» і «Об’єкт ВС» (далі процес, суб’єкт, об’єкт). Таке екстралінгвістичне трактування сигніфікату ВС співвідноситься з його лінгвістичним відображенням. Методом компонентного аналізу цього поняття («Зорове сприймання – безпосереднє відображення об’єктивної дійсності за допомогою органів зору» (ВТС)) виділено семи процесу (безпосереднє відображення), об’єкта (об’єктивна дійсність), суб’єкта (орган зору). У результаті визначено тип комплексної структури ЛСП ВС, організованого з трьох мікрополів (процес, суб’єкт, об’єкт), що є його специфічною рисою.

Другий розділ «Формування лексико-семантичного поля візуального сприйняття» присвячений розробці та практичному застосуванню методики структурування ЛСП ВС, тобто угрупуванню інвентарю лексем ВС за схемою «центр – периферія». Використовуючи логіко-лінгвістичний підхід, окреслюємо зовнішні межі поля переважно на екстралінгвістичній основі, а внутрішнє структурування – на власне лінгвістичній, що передбачає три етапи.

1-й етап «Інвентаризація конституентів» – добір із лексикографічних джерел лексем ВС (ономасіологічно-семасіологічний підхід – Ж.В.Лечицька, Л.О.Нестерська, Ю.М.Караулов) з метою укладання точного переліку фактичного матеріалу для формування ЛСП ВС. Семасіологічний аналіз ґрунтується на результатах застосування методу ступеневої ідентифікації, ономасіологічний аналіз – на даних логіко-лінгвістичного дослідження поняття ВС. У підсумку укладено перелік з 1573 лексем, який поділяється на три окремі списки «Процес ВС», «Суб’єкт ВС», «Об’єкт ВС».

2-й етап «Семантичні характеристики лексем» – створення класифікації ЛСВ (компонентний аналіз – В.Геденаф, Ф.Лаунсбері, О.С.Ахманова та ін.), визначення ідентифікаторів (ступенева ідентифікація – Е.В.Кузнецова), аналіз конотації та форм вираження конституентів з метою з’ясування специфічних ознак ЛСП ВС. У підсумку виявлено

а) два основні типи структури візуалятивів:

–       інтегральна структура – наявність у ЛСВ лише інтегральної семи (бачити = «ВС» + 0, де 0 – відсутність диференційної семи);

–       інтегрально-диференційна структура – наявність додаткових диференційних сем (підсліпуватий = «глядач» + «поганий зір»);

б) внутрішню тематичну, коносемну й частиномовну диференціацію мікрополів процесу, суб’єкта, об’єкта;

в) 12 семантичних ідентифікаторів: зір (мовна презентація імені поля «ВС»); бачити / побачити, дивитися / подивитися, показувати / показати, показуватися / показатися, виднітися (процес); око, глядач (суб’єкт); відсутність типового ідентифікатора у лексем на позначення об’єкта.

Практичне виокремлення ідентифікаторів методом ступеневої ідентифікації демонструємо на прикладі лексеми помічатися: 1) у словниковій дефініції (за СУМ) помічатися «2. Пас. до помічати» установлюється ідентифікатор 1-го ступеня – помічати; 2) через дефініцію ідентифікатора 1-го ступеня (помічати «1. Сприймати зором, бачити») виявляється ідентифікатор 2-го ступеня – бачити; 3) ідентифікатор 2-го ступеня бачити має у дефініції архісему «сприймати зором» (бачити «1. Мати здатність сприймати зором»), яка замикає коло ідентифікації.

3-й етап «Зональний розподіл конституентів» – кінцеве структурування ЛСП ВС на засадах комплексного врахування формалізованих критеріїв у «форматі лінійної структури» (термін В.М.Русанівського і В.А.Широкова).

Попередньо визначено зони розподілу конституентів. Візуалятиви характеризуються наявністю ознак, відповідних трьом головним зонам поля – центру (символ Ц), периферії (П) та дифузії (перехідна зона; Д), через що ЛСП ВС виступає «універсальною структурою ЛСП» (Н.О.Козельська). Головні зони ЛСП ВС діляться на субзони: центр – на головні лексеми (з найзагальнішим інваріантним значенням), власне та інертний центр; дифузія – на власне та інертну дифузію; периферія – на ближню, інертну, медіальну, дальню, крайню периферії.