ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИТРИМАННЯ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За роки, які минули з моменту набрання чинності Цивільним кодексом України, притримання досить міцно увійшло в повсякденний «юридичний побут», не залишаючись при цьому без уваги науки. Разом з тим, незважаючи на проведені протягом останніх п’яти років наукові дослідження даного способу забезпечення виконання зобов’язань, без належного аналізу залишилися його сутнісні характеристики. Серед проблем, які ще не отримали вичерпного доктринального осмислення, ключовою та визначальною проблемою є відсутність однозначної точки зору серед сучасних науковців щодо правової природи притримання. Зокрема, в сучасній цивілістичній науці на сьогоднішній день ще немає однозначної відповіді на питання щодо віднесення досліджуваного нами способу забезпечення виконання зобов’язань до категорії правочинів, заходів оперативного впливу або самозахисту. Домінуюча в літературі на сьогоднішній день концепція (С.В.Сарбаш, Н.В.Южанін, Л.Н.Якушина, Т.М.Карнаух) ґрунтується саме на припущенні, що притримання є правочином.

Потреби цивільних та господарських правовідносин обумовлюють пошук нових підходів у дослідженні притримання. Виходячи із притаманних йому на різних стадіях реалізації ознак, притримання розглядається з позиції таких основоположних категорій цивілістики, як «суб’єктивне цивільне право» і «правоздатність», «правочин», «захід оперативного впливу», «самозахист», «відмова від виконання обов’язку в рамках зустрічного виконання зобов’язання», «незаконне володіння», «безпідставне збагачення».  Необхідність дослідження притримання із зазначених вище позицій, обумовлена і тим, що спираючись на висновки, зроблені на підставі такого дослідження, можна побудувати цілісне наукове знання про об’єкт дослідження і, насамперед, про його правову природу.

Сучасний стан як вітчизняного, так і зарубіжного законодавства, демонструє вже доволі чітке виділення притримання в системі способів забезпечення виконання зобов’язань. Оскільки досліджуваний нами цивільно-правовий інститут отримав законодавче закріплення лише з прийняттям нового Цивільного кодексу України в 2003 році, то саме «законодавча новизна» притримання є причиною його недостатньої дослідженності в науці цивільного права України. Досліджуваний нами цивільно-правовий інститут отримав широке практичне застосування в зарубіжних країнах, де його було закріплено на законодавчому рівні в якості самостійного цивільно-правового інституту у ХІХ столітті. Дослідженням інституту притримання займалися: М.М.Агарков, К.І.Анненков, А.В.Венедиктов, Д.В.Дождєв, О.С.Йоффе, М.М.Катков, А.І.Косарев,  Д.І.Мейер, М.Мітіліно, І.Б.Новицький, С.В.Пахман, К.П.Победоносцев, І.М.Тютрюмов, Г.Ф.Шершеневич, В.А.Удинцев та інші. Серед сучасних цивілістів різні аспекти притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань досліджували: Ч.Азімов, Т.В.Боднар, М.І.Брагінський, В.В.Вітрянський, Т.М.Карнаух, М.С.Карпов, Г.Б.Леонова, Д.Ю.Макаров, С.В.Сарбаш, К.І.Скловський, П.А.Скобліков, М.В.Южанін, Л.М.Якушина та інші. Важливе значення для даного дослідження мають наукові праці вчених в галузі цивільного права, які досліджували загальні питання договірного зобов’язання та способів його забезпечення – Ю.Г.Басін, С.Н.Братусь, С.М.Бервено,  Б.М.Гонгало, В.П.Грибанов, І.О.Дзера, О.В.Дзера, Г.В.Єрьоменко, І.В.Жилінкова, В.Я.Карабань, В.М.Коссак, О.В.Кохановська, В.В.Кривенко, Г.Б.Леонова, В.В.Луць, І.С.Канзафарова, Н.Є.Кузнєцова, І.М.Кучеренко, О.П.Орлюк, О.А.Підопригора, В.Г.Ротань,  В.І.Сінайський, І.В.Спасибо-Фатєєва, Р.О.Стефанчук, І.С.Тимуш, Ю.К.Толстой, С.Я.Фурса, Є.О.Харитонов, С.І.Шимон, Р.Б.Шишка, Я.М.Шевченко, А.Г.Ярема та інші. Незважаючи на те, що сучасні цивілісти приділяють увагу дослідженню інституту притримання, однак залишається чимало теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з реалізацією даного способу забезпечення виконання зобов’язань. Дисертаційне дослідження ґрунтується на нормах чинного цивільного законодавства, насамперед, Цивільного кодексу України, де притримання закріплено як самостійний цивільно-правовий інститут. Зазначені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження як з теоретичних позицій, так і з точки зору вдосконалення чинного законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики» (номер державної реєстрації РК 0102 U 007078).