Мова Валерія Шевчука: ключові концепти, корпус, тезаурус : Язык Валерия Шевчука: ключевые концепты, корпус, тезаурус

Краткое содержание

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, а також наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність роботи. Описано її зв’язок із науковою проблематикою установи й апробацію результатів дисертації.

Перший розділ «Визначення і методи дослідження концептів» присвячено проблемі тлумачення концептів у контексті мовної картини світу, розглядові наявних у науці методів когнітивної лінгвістики в дослідженні концептів, аналіз статусу концептів дім і дорога в ідіолекті Валерія Шевчука.

Ідеальні уявлення про окремі явища реального світу разом з усіма конотаціями, емоційними характеристиками й національними символами (концепт) становлять загальне уявлення про світ (концептуальна картина світу), яке реалізується мовними засобами, закріплюється в узусі (мовна картина світу). Національну мовну картину світу щоразу створюють ідеальні мовці, представники духовної еліти нації, мовотворці, кодифікатори мови у своїй творчості й наукових працях (мова письменника, ідіолект/ідіостиль). Ідіолект будь-якого письменника має свою концептосферу, яку творять концепти (концепт). Отже, концепт є тією ланкою, що замикає коло когнітивних понять, пронизує всі мисленнєво-мовленнєві рівні й пов’язує їх між собою.

У сучасній мовознавчій літературі наявні три основні підходи до вивчення концептів: культурологічний (лінгвокультурологічний), когнітивний (філософський), літературний. Усі дослідники сходяться на тому, що концепт − це певний культурний, національний, ідеальний, символічний, ментальний смисл. Статус концепту певний смисл набуває тоді, коли виходить за межі якогось одного простору (художнього тексту, певного історичного періоду тощо) і об’єднує кілька таких просторів (літературу і культуру загалом; історію в діахронному зрізі тощо).

Як засвідчує аналіз теорій концепту, викладених у наукових працях сучасних дослідників, погляди мовознавців об’єднують такі аспекти інтерпретації поняття концепт:

1.     Концепт − складне культурно-психічне явище. Це свідоме оперування культурною метаінформацією через використання загальнолюдських, національних і особистісних смислів.

2.     Концепт − це складне абстрактне явище духовної культури, людської психіки, моральних принципів тощо, що базується на осмисленні його тлумачень відповідно до узуальної конотації та індивідуального досвіду мовців.

3.     Концепт презентується символами, образами; реалізується у фразеологічних одиницях; закріплюється в культурних традиціях.

4.     Універсальний механізм появи концептів досі чітко  не визначено. Інколи літературний образ набуває самостійного життя поза твором, обростає культурними інтерпретаціями й асоціаціями, перетворюючись на  концепт (Дон-Жуан став донжуаном). Інколи явище реальної дійсності осмислюється в духовній і культурній практиці людства і стає концептом («шлях» у культурі народів Далекого Сходу; перетворення кобзаря на Кобзаря в українській культурі) тощо. Залежно від того, який рівень концепту − загальнолюдський, національний чи індивідуальний − став підґрунтям його виникнення й оформлення, дослідники виокремлюють пізнавальні, культурні, авторські концепти тощо. Але насправді йдеться про активізацію одного з рівнів концепту: у творі, культурному житті певного історичного періоду чи індивідуальному досвіді людини тощо.

5.     Складність концепту зумовлена суперечністю його природи: поєднання загального, універсального, спільного для всіх людей, з індивідуальним, авторським, особистісним.

Розуміючи ідіолект як індивідуальну мову, ми співвідносимо цей термін із двома іншими когнітивними поняттями – концептуальна картина світу й мовна картина світу.

У когнітивній лінгвістиці поняттю ідіолект відповідає термін поетична картина світу. Назва «поетична» є непрямою, бо стосується не суто поетичного мовлення, а художнього загалом. Поетична картина світу – це втілення мовної картини світу якогось народу у творчості національного письменника. Отже, мовлення письменника вбирає основні типологізаційні риси природної мови етносу, частиною якого він є, і демонструє здатність мови до розвитку (авторські неологізми, тропи й фігури) й одночасно її стабільність (дотримання всіх мовних норм), тобто виявляє одночасно елементи синхронії та діахронії.

Свої історико-ментальні барокові студії Валерій Шевчук розбудовує за головним стильовим принципом, яким є парність образів, контрастність добра – зла, показ постійної внутрішньої боротьби, протиставлення свідомості й підсвідомості. Очевидною бінарністю є концепти дім і дорога, характерні для всієї творчості письменника, про що свідчать навіть назви його романів: «Дім на горі», «Стежка в траві», «Привид мертвого дому»
тощо. Такий творчий підхід письменника до продукування текстів позначається й на доборі лексичних одиниць. У текстах Валерія Шевчука зустрічаємо історизми (наприклад, рибалти й ієромонах-мандрівець), значення яких тлумачить сам автор. Активним методом є продукування авторських неологізмів. Зокрема, странній – назва головного героя твору, яка заступає його власне ім’я.

Парадоксальне сполучення ясності й нормативності мовлення зі стилізацією під давнину в історичних романах і повістях Валерія Шевчука характеризує самобутність його ідіолекту.

Концепт дому безпосередньо пов’язаний із концептом дороги. Це чи не найбільш очевидна кореляція. Дім і дорога створюють сталу опозицію, яка парадоксальним чином визначає їх сутність. Це відправний й кінцевий пункт призначення, напрямок руху героїв Валерія Шевчука: чоловіки йдуть із дому, щоб повернутися сюди ж із мандрів; жінки живуть у домі постійно, чекаючи на прихід чоловіків.

Ці два концепти є базовими для будь-якого соціуму, для всього людства загалом. Їх лінгвокультурна реалізація наявна в усіх мовах і всіх культурах світу. В українській мові є чимало фразеологічних одиниць, що презентують ці концепти: «зійти зі свого шляху», «здибатися на вузькій стежці», «збиватися з дороги», «загородити комусь дорогу», «уступати комусь дорогу», «піти второваною стежкою», «йти своїм шляхом»; «казенний дім», «повна хата», «картковий будиночок», «твоя хата моїй хаті троюрідний погріб» тощо. Для української культури тема подорожування чоловіків має історико-ментальний характер – чумацькі подорожі, козацькі воєнні походи, тривале москалювання далеко від дому – усе це є невід’ємним складником української історії. Так само сакральною є тема дому, берегинею якого завжди була жінка. Культурно-історична пам’ять створила підґрунтя для існування концептів дім і дорога у мовно-культурній картині світу українців.

Ми вживаємо термін концепт, вписуючи його у термінологічну парадигму лінгвістики. Концепт – це конгломерат семантичних полів, розширених культурно-філософськими значеннями так, що лексеми в структурі концепту об’єднані не однією, а кількома сполученими між собою семами. Концептом можуть стати лише такі семантичні поля, які номінують суспільно важливі для певного етносу й людства загалом поняття, що дають змогу значенням перейти від співвідносного їм фрагменту дійсності до сфери ідеального, тобто духовно-ментального. Таку дефініцію терміна концепт обумовлено розвитком його вживання через розширення предметного поля лінгвістики завдяки взаємодії з філософією.

Усі іменникові репрезентанти концептів дім і дорога розглянуто відповідно до ядерної структури концепту. Концепт розглядаємо як такий, що складається з ядра (когнітивно-пропозиційна структура важливого концепту, створена з іменникових репрезентантів, які втілюють у собі
основні значення, не містять додаткових конотативних значень і не викликають візуальних асоціацій), приядерної зони (іменникових репрезентантів-синонімів, що увиразнюють додаткові відтінки значення, звужують і уточнюють загальні значення когнітивних дефініцій) і периферії (іменникових репрезентантів, що актуалізують асоціативно-образні значення).

Оскільки перед нами стоїть два завдання – дослідити ідіолект Валерія Шевчука та сформувати засади побудови ілюстративного корпусу його текстів, то аналіз концептів вимагає корпусно орієнтованої схеми детермінативних для ідіолекту Валерія Шевчука концептів дім і дорога, яка передбачає такі прийоми:

1)    у текстах В. Шевчука визначити всі лінгвальні реалізації концепту (іменникові репрезентанти), наприклад: «Йому здалося, що ця вулиця – не просто шлях, який так собі кладеться, весь простір наповнювався тими золотистими хвилями, і чи від блимотливих калюж серед дороги, чи від повітря видалося йому, що шлях, яким ішов, дивно запрозорів»;

2)    визначені контексти згрупувати за прямим і переносним значенням слова-імені концепту (шлях, дім, дорога, стежка тощо), наприклад: а) «Марія подумки проміряла той шлях, що пройшли його разом, тихий смуток заповнив її радість» – переносне значення (шлях = подружнє життя); б) «Вряди-годи озиралися вони на синю дорогу, по якій ішов Микола, приставляли долоні дашком і вдивлялися» – пряме значення;

3)    іменникові репрезентанти концептів із прямим значенням виокремлюємо так: другорядні прямі значення – основні прямі значення.

Основне пряме значення – це таке пряме значення, яке організовує у тексті простір, є частиною хронотопу або конкретним образом твору: «І вона знову побачила синю дорогу, по якій ішов високий сивий чоловік».

Другорядне пряме значення – це таке вживання слова в прямому значенні, яке не впливає на розвиток подій у творі; це супровідне, обставинне пряме значення: «Ген віддалік на далекій курній дорозі їхав віз, тягнучи за собою довгий білий шлейф».

4)    іменникові репрезентанти концептів з переносним значенням розподіляємо таким чином: пасивне переносне значення – активне переносне значення.

Пасивне переносне значення – вживання слова-імені концепту фігурально з метою створення художнього ефекту: «Саме туди вела синя, мерехтлива дорога, по якій ішов» – метафора.

Активне переносне значення – фігуральне слововживання, яке має програмний, лейтмотивний смисл. Активні переносні значення реалізують значення концепту: «Він таки був тут, біля їхніх вікон, а зараз уже повільно відходить по синій дорозі» (дорога в значенні «потойбічне життя, смерть»).

5) окрему категорію становлять подвійні смисли, тобто коли у вислові пряме основне значення накладається на активне переносне. Таке значення можна назвати символічним. Власне, символічні значення розкривають філософські смисли концепту: «Серед неба світив місяць, і був він у ту ніч такий яскравий, що дорога, по якій вони йшли, засвітилася синім вогнем. Микола обережно взяв її під руку, і вона довірливо подалася до нього: мали пройти по тій дорозі десять років. Через рік до них прилучиться на їхньому шляху ще один супутник, і наприкінці десятого року стане їх семеро». Перше значення – конкретна дорога, на якій зустрілися і покохалися парубок і дівчина; друге – їхнє подружнє життя, народження дітей.

До цих семантичних характеристик додаємо граматичні значення числа й роду іменникових репрезентантів. Так ми інвентаризуємо всі можливі іменникові репрезентанти концептів дім і дорога за чотирма головними ознаками.

У другому розділі «Лінгвальна реалізація концептів дім і дорога в ідіолекті Валерія Шевчука» розглянуто й проаналізовано всі виявлені іменникові репрезентанти концептів дім і дорога відповідно до ядерної структури кожного концепту.

Усі іменникові репрезентанти досліджуваних концептів по-різному виражають основні когнітивні дефініції концепту дім (будинок, у якому живуть люди; оселя, у якій людина почувається затишно й захищено; родина; дім, у якому людина народилася й провела своє дитинство) і концепту дорога (смуга землі, призначена для їзди та ходіння; напрямок руху; процес їзди, перебування у русі; той, хто мандрує, подорожує).

Іменникові репрезентанти, що найбільш послідовно розкривають основні когнітивні дефініції концепту, становлять ядро концепту. Це лексеми будинок, дім, житло, квартира, кімната, хата у структурі концепту дім й іменникові репрезентанти дорога, стежка, шлях, мандри, поїздка, подорож у структурі концепту дорога.

Приядерну зону концепту дім утворюють кілька семантичних полів. Перша підгрупа – це дім ізсередини, його складники, внутрішня будова. Це дім як організм і як структура. Цю підгрупу утворюють такі іменникові репрезентанти, як: вітальня, кухня, двері, дах тощо. Друга підгрупа – це будинок зовні, тобто різновиди дому за соціальними, функціональними і психологічними критеріями: типовий дім епохи, тимчасове житло, диференціація будинків за комфортністю й облаштуванням. Виділяємо три різновиди дому. Перший різновид дому можна умовно назвати «дім другої половини ХХ століття». Цей тип утворюють такі іменникові репрезентанти, як: трикімнатна квартира, комуналка, міська клітка тощо. Другий різновид дому умовно назвемо «тимчасовий дім», оскільки репрезентанти цієї підгрупи називають тимчасове, часто сезонне житло, наприклад: дачка, літня кухня, халабуда тощо. Третій різновид дому представлено бінарною опозицією «великий дім» (іменникові репрезентанти типу палац, палати,
світлиця, фортеця тощо) – «малий дім» (іменникові репрезентанти  закапелок, келія, комірчина тощо). Основний критерій диференціації – ступінь комфортності, заможності, краси дому. Третю підгрупу становлять антропоморфні назви, пов’язані з концептом дім. Це іменникові репрезентанти господар, домочадці, квартирант, мешканець тощо. Такі лексеми реалізують четверте значення концепту, тобто називають людей, що проживають разом або просто мешкають у певному домі.

Приядерну зону концепту дорога утворюють: 1) лексеми, що номінують процес мандрування (блуканина, походеньки, шаландання по світу тощо); 2) назви дороги (за матеріалом, функціональним призначенням, розміром тощо – асфальт, лижня, автодорога, відроги, лазівки тощо); 3) антропоморфні назви, семантично й дериваційно пов’язані з іменами концепту (ієромонах-мандрівець, гість-прийда, людина мандрівна, мандрованець, прибулець тощо).

Периферію концепту дім представлено за допомогою іменникових репрезентантів концепту, що є назвами різних закладів і установ (будинок відпочинку, будинок народної творчості, будинок офіцерів, будинок творчості письменників тощо); фразеологічних одиниць, що увиразнюють концепт дім (батьківський дім, біду в дім взяти, виносити сміття з хати, іграшковий дім, мати власне гніздо, моя хата скраю, на поріг не пускати тощо); авторських, ідіолектних іменникових репрезентантів цього концепту, здебільшого вживані в переносному значенні, яке може мати як позитивне, так й імпліковане та негативне емоційне забарвлення (Залізний мішок, капсула, кімната-кліть, тихе царство, тісне та скорбне місце, хатини-вози, хати-криївки, цегляний велетень тощо).

Периферію концепту дорога презентують фразеологічні одиниці, об’єднані наявністю іменникових репрезентантів концепту дорога (ввійти в колію, взяти на плече мандрівницьку торбу, збивати з пуття, іти своєю дорогою тощо), та авторські метафоричні одиниці (Змія дороги, лабіринти ночі, місячні доріжки, річка-дорога тощо).

Пов’язаність іменникових репрезентантів двох концептів у тексті має свої закономірності. Спостерігаємо наявність однорідної та неоднорідної кореляції концептів. Однорідною кореляцією є таке поєднання іменникових репрезентантів концептів дім і дорога, за якого іменникові репрезентанти обох концептів вжито у прямому головному чи другорядному значенні або переносному активному чи пасивному значенні відповідно. За такої кореляції обидва концепти є рівноправними, тобто вони називають однаково суттєві чи несуттєві для розвитку літературного твору моменти; можуть бути виразниками певних ключових ідей; можуть мати звичайне обставинне значення тощо.

Однорідна кореляція концептів із другорядними прямими значеннями. Такі сполучення іменникових репрезентантів двох концептів відображають елементарні пейзажні, топографічні, географічні характеристики дії твору: «…йти нам через поле по стежечці, а відстань до тих будинків, яких мали дістатися, невелика, кілометрів зо три» («На полі смиренному»). Однорідна кореляція концептів із основними прямими значеннями. Дім і дорога, пов’язані між собою, можуть виявлятися і в іменникових репрезентантах із основним прямим значенням. Основними є прямі локативні значення, які формують хронотоп твору, назви дійових осіб, номінації процесів мандрування і постійного проживання в певній оселі: «Мимоволі глянула вниз на стежку, що підіймалася до їхнього дому, але була та, як завжди, порожня» («Дім на горі»).

Однорідна кореляція пасивних переносних значень. Пасивні переносні значення – це інструментарій створення художніх образів у текстах творів. Метафоричне й метонімічне слововживання охоплює як узуальні вислови, так і авторські, ідіолектні одиниці: «Окрім того, жінок на цій землі вдвічі більше, як написав ув одному зі своїх віршів Климентій: дві жінки й один чоловік, бо чоловіка чатує в цьому світі більше напастей та лих: вони й на воєнних путях помирають, в той час як жінки залишаються по домах цілі» («Біс плоті»).

Неоднорідною є така кореляція, за якої сполучаються прямі значення іменникових репрезентантів одного концепту з переносними репрезентантами іншого. За таких умов наявне семантичне і когнітивне переважання одного з двох іменникових репрезентантів у конкретній мовленнєвій ситуації: один концепт є виразником глибинних світоглядних чи художніх літературних значень, а інший є тлом, на якому це значення демонструється читачеві.

Неоднорідна кореляція концептів із прямим основним і прямим другорядним значенням. Концепт дім у цій комбінації найчастіше реалізують в ідіолекті Валерія Шевчука іменникові репрезентанти з основним прямим значенням, а концепт дорога – лексеми з супровідним значенням. Це можна пояснити тим, що в певних романах («Привид мертвого дому», «Дім на горі», «Стежка в траві» тощо) дім є центральним місцем дії роману. Наприклад: «Він побачив угорі за скелею майже потонулий у зелені дім, – хлопчак уже йшов туди по крутій кам'янистій стежці» («Дім на горі»).

Сполучення концептів дім і дорога з активним переносним значенням. Кореляція концептів із активним переносним значенням становить найбільший інтерес для дослідження, оскільки саме така комбінація іменникових репрезентацій концептів дім і дорога втілює символічні, програмні, світоглядні думки письменника. Через ці мовленнєві реалізації виражено принципові позиції Валерія Шевчука щодо різних духовних проблем, таких як: обрання свого життєвого шляху, мрія людини, мета людського існування тощо: «Отже, там далеко, звідки почав цю дорогу, у нього не все було гаразд. Тепер оте "далеко" постало, мов сіра заслона чи
густо засаджена меблями та книжками кімната» («На полі смиренному»).

Особливий тип активних переносних значень становить однорідна кореляція символічних значень концептів. Такі значення не просто є  фігуральним вираженням програмних ідей одного твору, вони є узагальненням всього людського досвіду, стереотипами, символами всієї духовної культури. Вони формулюють філософські квінтесенції, перегукуються з міфами й архетипами: «Адже всі дороги тягнуться в одне місце, всі дороги, хай і крутяться, й плутаються, ведуть до дому отнього; дім отній – це спокій знайдений, здобутий і відслонений; дім отній – це змога згасити в тілі незбутню втому» («Птахи з невидимого острова»).

Символічні значення Шевчукового дому значно поглиблюють словникові дефініції цієї лексеми. Дім є виміром простору, системою координат, тобто місцезнаходженням, і напрямком руху. Дуже часто дім стає пасивним об’єктом, на який певним чином впливають його мешканці. Дім виконує генеративну функцію, є чимось на кшталт національності – за належністю чи неналежністю до нього всі люди в романах поділяються на дві категорії: пожильці цього дому та чужинці. Сам дім є живою істотою, яка дихає, живе своїм життям і керує життям людей. Дім є загальною темою, лейтмотивом, тлом, на якому розгортаються всі інші події твору.

Так само можна стверджувати, що у текстах Валерія Шевчука відбулося розширення діапазону словникових значень концепту дорога. Цей концепт може символізувати доросле життя людини, тобто момент, коли людина полишає рідний дім й стає мандрівником, – це початок її дорослого, самостійного життя. Дорога є метафорою складного й дуже важливого поняття – пам’яті. Саме пам’ять робить людину людиною, а народ народом. Дорогою Валерій Шевчук називає й прагнення волі. Адже процес досягнення, здобуття волі – це своєрідний шлях, який проходить людина. Дорога – це назва й для  сімейного життя.

Отже, у творах Валерія Шевчука кількість значень концептів дім і дорога на дев’ять позицій перевищує кількість кодифікованих: 1) «дорога як сімейне життя», 2) «дорога як доросле життя», 3) «дорога як пам’ять», 4) «дорога як прагнення волі», 5) «дім як «жіноча територія», 6) «дім як «чоловіча територія», 7) «дім як статус самостійної людини», 8) «дім як внутрішній світ людини», 9) «дім як душевний спокій людини».

Лексико-семантична деривація обох концептів, або процес метафоризації значень іменникових репрезентантів периферійних зон обох концептів, відбувається за низкою моделей. Беручи за взірець мультипарадигмальне дослідження семантичної деривації Н. П. Тропіної, виділяємо такі моделі: антропоморфна модель метафоризації, за якої концепти дім  і дорога зіставлено з поняттям людина; зооморфна модель метафоризації, за якої концепти дім і дорога зіставлено з поняттям тварина

за певною неназваною ознакою; технократична модель метафоризації, за якої два досліджувані концепти можуть бути зіставлені з результатами техніко-виробничої діяльності людства, продуктами людської цивілізації; науково-інтелектуальна модель; культуроморфна модель метафоризації,

за якої концепти дім і дорога поставлено у відношення аналогії до певного артифакту духовної чи матеріальної культури, міфологічного чи релігійного уявлення людей про щось; топоморфна модель метафоризації – це зіставлення концептів дім і дорога з будь-яким місцем поселення людей, фактом топосу; біоморфна модель метафоризації, тобто уподібнення неживої природи й людини до природних явищ.

Іменникові репрезентанти концептів можна розглядати і як синтаксеми. Услід за Г. О. Золотовою, синтаксему визначаємо як мінімальну, далі неподільну семантико-синтаксичну одиницю мови, що виступає одночасно як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент більш складних синтаксичних побудов, яка характеризується, відповідно, певним набором синтаксичних функцій. Ознаками синтаксеми є категоріально-семантичне значення слова, від якого її утворено; відповідна морфологічна форма; здатність синтаксично реалізовуватися у певних позиціях.

Оскільки такий підхід передбачає чітке використання методу кількісних підрахунків і вимагає додаткових параметрів корпусного кодування, ми обмежилися спробою застосування такого семантико-синтаксичного аналізу іменникових репрезентантів концепту дім на матеріалі одного роману («Дім на горі»). Метою цієї спроби було довести продуктивність чи непродуктивність такого підходу для корпусних досліджень авторського ідіоелкту, спрогнозувати перспективність їхніх подальших застосувань. За результатами аналізу, серед 396 виявлених іменникових репрезентантів-синтаксем концепту дім найбільш стабільними є локатив (102) і потенсив (24) – вони присутні в усіх ситуаціях вияву концепту дім як у переносних, так і у прямих значеннях; а найактивнішими є директив (113) і локатив (102), бо вони найчастотніші.

Отже, у романі «Дім на горі» концепт дому найбільш послідовно й активно розкрито у двох значеннях: 1) дім як місце дії, 2) дім як стан і настрій героїв. Проте символічні значення Шевчукового дому не обмежуються лише ними. Дім є виміром простору, системою координат – локативом, тобто місцезнаходженням, і директивом, тобто напрямком руху. Дуже часто дім стає пасивним об’єктом, на який певним чином впливають його мешканці (каузатив). Дім є чимось на кшталт національності – за належністю чи неналежністю до нього всі люди роману «Дім на горі» поділяються на дві категорії: пожильці цього дому та чужинці (генератив). Сам дім є живою істотою, яка дихає, живе своїм життям і керує життям людей (агенс). Дім є загальною темою, лейтмотивом, на тлі якого звучать усі інші події твору (деліберат).

Окремий інтерес для дослідника становлять ті випадки, коли одну синтаксичну одиницю вжито замість іншої, тобто синтаксична одиниця змінює свою семантику під впливом художнього тексту.

Зокрема, синтаксема каузатив (на що впливають) виконує функцію потенсиву (стан, настрій): «Запах бузків хвилею плив із горба і огорнув малу хатину, на призьбі якої самотньо завмер хлопець»; агенс перетворюється на потенсив, тобто діяч насправді є настроєм, станом: «Ішов, бо не міг не йти: і рідна хата стала незатишна й чужа, а в душі виростав сум, котрий нівечить усе» або «Дім ще спав, сонно заклепивши віконницями вікна»; директив (напрямок руху) стає потенсивом (станом душі героя): «Смердить, свистить і тупає, – сказала крізь зуби Оксана. – Доведеться мені таки йти з дому»; тематив перетворюється на генератив: «Зрештою, благословить їх і використає ще одну нагоду, щоб внука таки повірила в казку їхнього обійстя» – загальна тема дому конкретизується темою належності до цього дому; локатив (місце дії) є насправді потенсивом (станом): «Я не можу жити з ним під одним дахом!».

Загалом виявлено 57 таких подвійних синтаксем, які не входять до загальної кількості. П’ятдесят із них – це прямі основні значення концепту. Найбільше синтаксичних перехрещень (17) спостерігаємо серед локативів і потенсивів, тобто душевний стан героїв роману визначено, пов’язано й зумовлено саме місцем їхнього проживання – рідним домом. Отже, у тексті роману «Дім на горі» спостерігаємо варіантність синтаксичних одиниць, спричинену законами художнього стилю.

У третьому розділі «Концепція Корпусу Валерія Шевчука» зреалізовано спробу аналізу концептів корпусним методом; розроблено формально-семантичне анотування з визначеним набором теґів; сформульовано текстовий електронний заголовок Корпусу текстів Валерія Шевчука; визначено типологічно-аплікативні характеристики Корпусу; подано зразки корпусного аналізу концептів дім і дорога в ідіолекті Валерія Шевчука (фрагменти Корпусу).

Серед розмаїття створюваних корпусів текстів авторський корпус, тобто корпус мови конкретного письменника, становить окремий інтерес, оскільки визнані майстри слова, класики національної літератури, є водночас і кодифікаторами мови, які, згідно з визначенням поняття літературна мова, відшліфовують і унормовують загальнонародну мову. З іншого боку, мова письменника часто відзначається власними (ідіостилістичними й ідіолектними) особливостями, неповторним авторським стилем. Дослідити національний та індивідуальний складники ідіолекту письменника – найцікавіше завдання для дослідника.

Опрацювавши наявні в науці визначення й класифікації лінгвістичних корпусів, ми взяли за основу визначення А. Баранова і Л. Ричкової, за яким корпус – це зібрання автентичних текстів, які є результатом функціонування мови, які використовують у лінгвістичних дослідженнях, мають машинну форму і препаровані для простоти їх використання.

За типологічно-аплікативними характеристиками Корпус текстів Валерія Шевчука – це корпус ілюстративний: створюватиметься після визначення й детального вивчення досліджуваних концептів; повнотекстовий: збудований із цілих текстів творів Валерія Шевчука; статичний: не передбачає перманентного поповнення множини корпусних текстів; синхронний: охоплює рівень сучасної української мови; мови автора: тільки тексти Валерія Шевчука входять до складу корпусу; мономовний: усі  тексти є результатом мовної діяльності носія-кодифікатора сучасної української мови; писемний: корпус становить зібрання писемних текстів; концептно анотований: текстові дані предметної галузі корпусно анотовані до рівня фраземи з частковим граматичним маркуванням іменникових репрезентантів.

Планування будь-якого корпусу є одним з важливих етапів корпусних робіт, кінцевим результатом якого має стати створення електронного корпусу. Правильно спроектований корпус є передумовою коректної побудови корпусного електронного об’єкта. Якщо на рівні проекту належним чином параметризовано предметну галузь, визначено структуру й обсяг як генерального корпусу, так і його субкорпусів, залежно від типологічних характеристик корпусу, сфери та мети його застосування, то відбір текстів і формування корпусу як емпіричної дослідної бази перетворюється на доволі формальну процедуру.

З погляду здійснення наукових студій над мовою Валерія Шевчука й визначення її реалізаційних специфік, метою створення Корпусу текстів Валерія Шевчука є забезпечення емпіричним матеріалом наукових досліджень; доповнення традиційних методів дослідження мови автора корпусними методиками, що передбачає наявність, зокрема, електронної форми організації текстових даних; створення підґрунтя для укладання словника мови Валерія Шевчука. Предметною галуззю Корпусу текстів Валерія Шевчука є сукупність текстів його художніх творів, які становлять монокорпус.

Формат анотування становить чи не основну проблему корпусного анотування. Лінгвістичний корпус за визначенням є такою колекцією природномовних текстів, де здійснено розмітку (маркування) хоча б за одним лінгвістичним параметром – ця ознака є такою, що вирізняє лінгвістичний корпус з-поміж великого числа інших лінгвістичних інформаційно-інструментальних систем, баз даних і знань. При цьому до техніки та технології маркування висуваються певні вимоги, зокрема бажаним є, щоб маркування корпусів було виконане у певний уніфікований спосіб і узгоджене з раніше створеними системами розмітки електронних масивів інформації, дозволяючи водночас лінгвістично осмислену інтерпретацію введених маркерів.

Якщо схеми морфологічного анотування текстових даних розроблені досить чітко, то принципи анотації концептів і не лише в лінгвоукраїністиці потребують детального розгляду. Тому спробуємо запропонувати певні підходи до реалізації розмітки формально-смислових параметрів базових концептів у корпусі текстів Валерія Шевчука, тобто формальну модель репрезентації концептів дім і дорога в ідіолекті письменника.

Розуміючи концепти як конгломерати кількох семантичних полів, що створюють культурно-філософський мегасмисл, вважаємо структурно-семантичне кодування найприйнятнішим для концептної розмітки. Семантичне маркування корпусу набуває особливого значення для сучасного дослідження мови і створення високоефективних комп’ютерних засобів її  опрацювання, оскільки дає змогу проводити фронтальні семантичні дослідження на репрезентативних масивах мови, а не тільки на окремих прикладах, як це традиційно відбувалося у «докорпусній» лінгвістиці. У найпростішому вигляді семантична розмітка передбачає приписування кожній текстовій словоформі її лексичного значення – семантичного стану в будь-якому контексті, що належить до текстового масиву лінгвістичного корпусу. Джерелом семантичних станів лексичного рівня, точніше їхніми текстовими репрезентантами зазвичай є словникові дефініції тлумачних словників

Для кодування значень іменникових репрезентантів концептів дім і дорога  за структурно-семантичними параметрами послуговуємося латинськими символами: C – concept – концепт, ім’я концепту; H – концепт дім; R – концепт дорога; L – literal meaning – пряме значення; F – figurative meaning – переносне значення; M – minor – другорядне; B – basic – основне; A – active – активне; P – passive – пасивне; S – symbol – символічне; <S> – початок речення; </S> – кінець речення; type – типологічний різновид концепту; _ знак відділення граматичної розмітки лексеми; = мати певне значення. Кореляцію двох концептів маркуємо теґом ww, який ставимо на початку корпусної розмітки. До цих семантичних характеристик додаємо граматичні значення числа й роду іменників, позначені латинськими літерами: m – чоловічий рід, n – середній рід, f – жіночий рід, s – однина, p – множина, pt – pluralia tantum.

Побудова довільного корпусу текстів природної мови передбачає обов’язкову наявність в його структурі електронного заголовка обох типів –  корпусного і текстового. Для текстового електронного заголовка Корпусу текстів Валерія Шевчука, спираючись на прийняті у корпусній лінгвістиці практики формування цього структурного елемента корпусу, пропонуємо такий набір інформації: прізвище, ім’я, по батькові автора тексту; назва твору; кількість слів у тексті; стиль; жанр; місто, де видано книгу; назва видавництва; рік видання; електронна адреса, якщо є; ім’я і прізвище дослідника; дата й час створення корпусу.

Результати нашого дослідження узагальнено у висновках.

Реалізовано когнітологічно-корпусний підхід до вивчення концептів дім і дорога в ідіолекті Валерія Шевчука. Такий підхід уможливив дослідження вказаних концептів у межах когнітології із застосуванням, зокрема, корпусного прийому планування й побудови ілюстративного авторського корпусу з можливістю наступного його використання для підтвердження зроблених висновків у роботі або для власних досліджень інших реалій мови Валерія Шевчука.

Виявлено 270 іменникових репрезентантів концептів дім і дорога в ідіолекті Валерія Шевчука (з них 187 – іменникові репрезентанти концепту дім, а 83 – концепту дорога) та з’ясовано семантико-когнітивні значення цих концептів в ідіолекті письменника. Вони, вжиті у переносному значенні, доповнюють кодифіковані значення авторськими, ідіолектними: «дорога як сімейне життя», «дорога як доросле життя», «дорога як пам’ять», «дорога як

прагнення волі», «дім як «жіноча територія», «дім як «чоловіча територія», «дім як статус самостійної людини», «дім як внутрішній світ людини», «дім як душевний спокій людини» тощо.

З’ясовано внутрішню будову концептів дім і дорога, тобто визначено іменникові репрезентанти їхньої ядерної, приядерної та периферійної зон. Ядро концепту дім становить 21 іменниковий репрезентант, приядерну зону концепту дім – 104, периферію концепту дім – 62. Ядро концепту дорога утворили 8 іменникових репрезентантів, приядерну зону концепту дорога – 45, периферію – 30 іменникових репрезентантів. Усі іменникові репрезентанти обох досліджуваних концептів подано у формі тезаурусу.

Пропозиція корпусного аспекту дослідження у нашій роботі стимулювала вироблення принципів створення концепції Корпусу текстів Валерія Шевчука як корпусу ілюстративного типу, яка передбачає визначення набору релевантних корпусних вимог, окреслення мети створення та сфери застосування Корпусу текстів Валерія Шевчука; параметризування предметного домену, встановлення загальної корпусної структури; розроблення формальних анотаційних засобів для формально-семантичного анотування за аналогією до вже розроблених морфологічної та синтаксичної корпусних анотацій.