українська термінологія землеустрою та кадастру : Украинская терминология землеустройства и кадастра

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження,  подано відомості про джерела фактичного матеріалу та методи їхнього опрацювання, з’ясовано наукову новизну роботи, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – “Українська термінологія землеустрою та кадастру як історично сформована система термінів” – розглянуто лексику землевпорядкування як чітку єдність і цілісність – систему термінів, елементи якої пов’язані між собою й утворюють термінополе аналізованої галузі. Систему землевпорядних та кадастрових термінів досліджено як польову структуру, вичленування семантичного поля проведено за семантико-логічним критерієм. Це дало змогу з’ясувати склад ядра та периферії, а також провести тематичне групування землевпорядних та кадастрових термінологічних лексичних одиниць. З огляду на семантику проаналізованих термінів та їх функціональне призначення у складі досліджуваної термінології виділено такі тематичні групи: назви дій, процесів та операцій, пов’язаних із землевпорядкуванням і кадастром земельних ресурсів (паспортизація земель сільськогосподарського призначення, вапнування ґрунтів, диференційоване використання земель), назви способів, режимів та методів виконання дій і процесів (внутрішньогосподарські земельні перетворення, плантажна оранка, правовий режим земель), найменування машин, механізмів, пристроїв, пристосувань, знарядь праці та деталей, а також вимірювальних приладів (теодоліт, екер, екліметр, нівелір, профілограф), назви властивостей, якостей предметів, явищ, процесів та назви станів (аридність, теплоємність, температура, виснаженість  ґрунту), назви явищ, геологічних та географічних понять, пов’язаних із землевпорядною справою (яр, плато, бар, басейн, болото), назви величин (таксон, ступінь еродованості ґрунтів, потужність ґрунту, окисно-відновний потенціал ґрунту), назви професій і спеціальностей (землевпорядник, інженер-землевпорядник, землемір), назви наук, їх розділів та галузей промисловості, пов’язаних із землевпорядною справою (геологія, геодезія, географія, ґрунтознавство), назви одиниць вимірювання (ар, гектар, сотка, десятина), назви видів документації, креслень, схем (план, класифікатор видів цільового призначення землі, єдина кадастрова інформаційно-документальна база).

Визначено чинники, вплив яких слід ураховувати під час періодизації розвитку будь-якої термінології, зокрема й землевпорядної: характер суспільно-політичних відносин усередині країни як середовище формування термінології; стан розвитку української наукової мови, перспективи вивчення окремих галузей знань; наявність теоретичних досліджень, словників, у яких зафіксована термінологічна лексика землеустрою та кадастру, а також літератури довідкового характеру, підручників, посібників як результату практичного втілення надбань термінологічної діяльності; стан міжнародних зв’язків, які впливають на характер, специфіку та інтенсивність обміну інформацією, а звідси – на міграцію лексичних одиниць у процесі запозичень. Важливу роль у формуванні термінології мав історично-політичний чинник, тож періодизацію терміносистеми землеустрою та кадастру подано з урахуванням і спираючись на наукові дослідження періодів проведення землеустрою.

Зважаючи на викладене вище, у випрацюванні, становленні і кодифікації української термінології землеустрою та кадастру виокремлюємо такі основні періоди:  зародження лексики межувальних робіт як першого землевпорядного процесу на території України (ХІ – ХV ст); період нової організації земель (ХVІ – ХVІІІ ст.); етап становлення терміносистеми землеустрою та кадастру як науково обґрунтованих галузей знань (ХІХ ст.); період національного відродження та функціонування української мови як державної, розширення поняттєвого змісту землевпорядної та кадастрової термінології за рахунок появи нових напрямків землевпорядної галузі (ХХ ст.).

Перший період (від ХІ до ХV ст.) посідає важливе місце у формуванні системи термінів землевпорядної науки, оскільки у цей час заклалася основа майбутньої терміносистеми: з’явилися лексеми на позначення різновидів земельних угідь, їхня диференціація за призначенням (земля, пашня, нива, поле, ржище, рілля, засів); різного роду поселень (двор, дворище, село); поземельних мір (плуг, соха); податків і повинностей, пов’язаних з правом користування землею (коса, копа, посощина) та ін.

Політичні зміни, що відбулися у Східній Європі до XVI ст., спричинили реформацію суспільно-політичного ладу на території значної частини України, зокрема й у галузі землеустрою. Головна особливість земельної реформи (реформа Сигізмунда-Августа) ХVІ ст. полягала у новій організації земель: визначався розмір площі земельної ділянки для господарської діяльності, так звана волока. Середина і друга половина XVII ст. ознаменувалися визвольними війнами українського народу проти польсько-шляхетського панування, які зумовили зміни у лексиці  на позначення назв земельних володінь. Так, старшинське землеволодіння після військових подій існувало у двох формах: рангових землях, що надавалися старшині як винагорода за службу на командних посадах у Війську Запорізькому, і земельних жалувань, які не залежали від службового становища і були особистими феодальними володіннями (постійними чи тимчасовими).  Ці суспільно-політичні перетворення в Україні позначилися відповідно і на складі лексики землеустрою та кадастру того часу, яка характеризується значною кількістю новотворів: внутрішній землеустрій, займанщина, реєстр земель на волоки, вільні військові села, ведення писчих книг.

На початку ХVІІІ ст. земельні реформи Петра І вносять зміни у склад лексики землеволодіння. Наслідком його реформ стала поява нових лексем на позначення суб’єктів земельних відносин: посесійні селяни, державні селяни. У період правління Катерини ІІ розпочалися нові роботи з межування земель – земельна реформа, яка дістала назву “Генеральне межування”. Мета Генерального межування полягала у визначенні кількості земель та угідь і затвердженні постійних землеволодільців встановленням у натурі правильних та безумовних меж землевласників, які вказувалися суміжними землевласниками.

Початок ХІХ ст. характеризується розпадом господарсько-кріпосницької системи і виникненням нового капіталістичного ладу. УТЗК у цей період значно зросла кількісно за рахунок термінів на позначення землемірних приладів та пристроїв, прийомів та видів робіт з  визначення меж земельних ділянок. Термінологія у цей період активно поповнюється запозиченнями, передусім з класичних мов: астролябія, теодоліт, пантограф (з грецької мови): мензульне знімання, рекогносцирування (з латинської мови).

Важливою рисою, що визначала особливості процесу формування терміносистеми землеустрою і кадастру на початку ХХ ст., була внормувальна діяльність, а саме: заміна запозичень автохтонними термінами (гідрофільність – вогколюбність); розширення й удосконалення структури УТЗК, створення нових термінів на основі як власномовних, так і інтернаціональних морфем та терміноелементів (ґрунтовтома, агрикультура); унормування термінологічної варіантності (приорювання, заорювання, оранка).

Термінологію земельних відносин у 20-их роках ХХ ст. визначали суспільно-політичні процеси, початок яких припав на 25 жовтня 1917 року. У 1920 р. розгорнута система заходів щодо остаточного реформування земельних відносин, яка передбачала міжволосний розподіл земель; розподіл земель з відведенням їх селам, товариствам, артілям, а також утворення висілків за вимогою населення; відведення земель державним і громадським установам, заводам, фабрикам; відведення присадибних земель у сільській місцевості; відведення земель містам і селищам міського типу; уточнення меж між губерніями і повітами (А.М.Третяк). Подальший хід земельної реформи повинен був ліквідувати малоземельних і безземельних селян, а також вплив на селі куркульства (куркулів). Значний обсяг землевпорядних робіт, що був проведений у цей час, виявив нестачу землевпорядних кадрів та їхній низький професійний рівень, зокрема і погане володіння фаховою мовою. Ці проблеми стали поштовхом до появи словників, навчально-технічної, довідникової літератури, практикумів, посібників, у яких відбито термінологію досліджуваної галузі: Баєр М.М. “До питання організації помірів при радянському землевлаштуванню” (1926), “Технічна інструкція для проведення землевпорядних робіт” (1927) тощо.

Соціально-політичні зміни у країні, що вплинули на розвиток радянського суспільства у 30-х роках ХХ ст., спричинили  закінчення етапу відносно природного поступального процесу в УТЗК. Цей період існування української термінології землеустрою та кадастру позначений початком боротьби з “національним шкідництвом на мовному фронті” (А.Хвиля). Саме з цього часу спостерігається поступове, але неухильне витіснення української термінологічної лексики російськими відповідниками, зорієнтоване на максимальне наближення до російської землевпорядної термінології (шляхова сітка, зйомка місцевості, підстилаюча поверхня, креслярщик та ін.).

Під час Великої Вітчизняної війни обсяг землевпорядних робіт значно скоротився.  Після звільнення території України від фашистських окупантів негайно проводилися землевпорядні роботи з відновлення меж землекористувань, порушених сівозмін і земельно-облікової документації колгоспів, радгоспів та адміністративних районів. Терміносистема у цей час поповнюється такими термінами: міжгосподарське та внутрішньогосподарське землевпорядкування, травопільні сівозміни, мережа постійного зрошення, агролісомеліоративні, агрономічні, гідротехнічні заходи щодо захисту ґрунтів  та ін.

У 70-х – 80-х роках ХХ ст. пожвавилося наукове розроблення питань раціонального використання земельних ресурсів і захисту ґрунтів від ерозії, методів упорядкування землекористування, обліку й оцінки якості земель і прогнозів їхнього використання, що спричинило розширення сфери вживання термінології землеустрою та кадастру.

Небувале піднесення термінологічної діяльності спостерігаємо з початку 90-х років ХХ ст. Отримавши статус державної, українська мова здобула доступ до більшості галузей, що стало причиною розширення сфер її функціонування.

Аналіз сучасної української терміносистеми землеустрою та кадастру, проведений на основі фактичного матеріалу, дібраного з лексикографічних джерел, а також монографій останніх років, підручників та посібників, фахової літератури, дав змогу визначити такі особливості її розвитку: 1) повернення до активного словника власномовних термінів, вилучених з наукового вжитку в різні періоди (ґрунтовий переріз, землевласник); 2) поступовий відхід у минуле усталеної в останні десятиліття практики вживання російських кальок, термінів, утворених за допомогою невластивих українській мові словотворчих засобів, наприклад: землемірщик – землемір, круговорот води – кругообіг води; 3) активне поповнення УТЗК запозиченими термінами: рекультивація порушених земель, моніторинг земель та ін.; 4) значне поширення складених термінологічних одиниць: розміри земельної ділянки, лінійні проміри по межах, поструктурне формування землевпорядної документації та ін.

Отже, процес формування української терміносистеми досліджуваної галузі внаслідок впливу позамовних чинників відбувався з неоднаковою інтенсивністю, проте завжди у напрямку збільшення кількості найменувань, ускладнення й удосконалення системної організації. Сучасна термінологія землеустрою і кадастру виокремилася в самостійну  систему термінів, сформувалася в процесі довгих пошуків і спиралася на досягнення у багатьох галузях знань, пов’язаних із землею як основним атрибутом існування людства. Це дає змогу говорити про УТЗК як про відкриту й  динамічну мовну систему, що еволюціонує.

У другому розділі – “Системна організація сучасної землевпорядної та кадастрової термінології” – простежено специфіку лексико-семантичних явищ, характерних для термінології землеустрою і кадастру як однієї з підсистем літературної мови.

Цей розділ відповідно структурований шістьма підрозділами, у межах яких проаналізовано особливості вияву антонімії, полісемії, омонімії, синонімії, гіперо-гіпонімії, паронімії у досліджуваній терміносистемі.

         Виявлення антонімічних відношень у термінолексиці допомагає точніше визначити зміст понять, адже пояснення через протилежне є ефективним способом з’ясування суті явищ, процесів та ін. В основу класифікації антонімів досліджуваної галузі покладено особливості термінів-антонімів на формальному (структурному) та семантичному (відповідно до типу протилежностей) рівнях. Крім цього, антонімічні лексичні одиниці класифікуємо за характером співвідношення коренів антонімічних термінів: різнокореневі (забруднені – очищені ґрунти, богарні – поливні землі) та спільнокореневі (придатність – непридатність земель, підземні – надземні споруди) антоніми; за частиномовним вираженням: антоніми-іменники (залісення – вирубування, баланс – дисбаланс), антоніми-прикметники (інтенсивний – екстенсивний розвиток, підземна – надземна споруда), антоніми-дієслова (забруднювати – очищувати землі, знімати –наносити верхній шар ґрунту), антоніми-дієприкметники (осушений – заболочений, розораний – нерозораний).

Полісемію у терміносистемі землеустрою та кадастру вважаємо природним мовним явищем, суть якого полягає в наявності в одного слова кількох пов’язаних між собою значень, які сформувалися в процесі розвитку первинного значення. Полісемічні терміни землеустрою і кадастру схематично класифікуємо так:

терміни-полісеманти

 за структурним         за кількістю       за морфологічною        за походженням

складом                 значень               природою

За структурним складом виділяємо полісемічні терміни-слова (ерозія, зона, гідрограф, гряда, байрак, засівати) та терміни-словосполучення (відвал порід, насадження дерев, експлікація карт).

Терміни-полісеманти землеустрою і кадастру бувають двозначними (бісемічними), тризначними та чотиризначними. Кількісно найбільшу групу становлять терміни з двома (відруб, засів, землеволодіння, луговина, суходіл, оранка, копач, концесія) і трьома значеннями (зсув, обробляти, пасмо, перевал, підошва, помістя). Рідше вживаються лексеми, що  мають більше чотирьох значень (межа, переорювати, порушувати).

Спостереження за морфологічною природою (частиномовним вираженням) термінів-полісемантів землеустрою і кадастру підтверджують поширену в науковій літературі думку, що у складі термінологічної лексики переважають багатозначні абстрактні іменники (зона, відвал, експлікація).

За походженням виділяємо такі типи полісемічних термінів землеустрою та кадастру: питомі (верхняк, відруб, гін, загін, плуг, копанка), запозичені (фракція, капіляр, масштаб, посесор, скелет).  Деякі складні полісемічні одиниці, що утворилися внаслідок складання двох основ, одна з яких автохтонна, а інша запозичена, вважаємо питомо-запозиченими (ґрунтозволоження, пульповід).

Омонімія є логічним продовженням полісемії, проте подібність омонімії до багатозначності є лише зовнішнім вираженням. Багатозначні слова мають два і більше різних значень, які, на відміну від омонімів, мають зв’язок з первинним значенням. Услід за О.С.Ахмановою, вважаємо, що омоніми – це зовнішній збіг за звуковою оболонкою двох або більше слів: лан, візувати, морг.

Розмежування полісемантів і омонімів та виділення термінів-омонімів проведено за такими критеріями: семантичним, словотвірним, синтаксичним, тематичним. Аналіз сформованих оморядів у терміносистемі землеустрою і кадастру дав змогу так їх класифікувати: залежно від сфери функціонування (міжсистемні, внутрішньосистемні, міжфункціонально-стилістичні, мішаного типу омоніми), за походженням (питомі, запозичені, питомо-запозичені), за частиномовним вираженням (дієслівна, прикметникова, іменникова омонімія), за будовою (непохідні, похідні терміни-омоніми).

Поширеним семантичним явищем у землевпорядній та кадастровій  терміносистемі є синонімія. Серед причин синонімії у землевпорядній галузі основними є: 1) потреба в номінації нових понять, що з’являються внаслідок постійного розвитку науки і техніки; 2) паралельне функціонування запозичених і питомих термінів у мові науки; 3) збереження застарілих назв понять; 4) відродження термінів, якими з певних причин не користувалися протягом певного часу. Найважливішими семантичними функціями синонімів у  досліджуваній  термінології є заміщення та уточнення, оскільки ці функції закладені в самій природі синонімії. Як вияв взаємодії інтернаціонального і національно-специфічного розглядаємо паралельне вживання українського терміна й терміна іншомовного походження: краєвид –  ландшафт, перегній – гумус, сидерація – зелене удобрення.

         Проведений аналіз явища синонімії дає підстави стверджувати, що синонімія в українській термінології землеустрою та кадастру є важливою системотвірною категорією, яка сприяє вичерпній характеристиці землеустрійних та кадастрових явищ, процесів та понять.

Важливість досліджень гіперо-гіпонімії як лексико-семантичної категорії визначається її використанням для опису різних груп лексики, семантичних полів, усього словникового складу мови. Вивчення принципів і закономірностей входження лексем до певних класів сприяє впорядкуванню лексики, опису її тематичних зв’язків, що відображають системні відношення між реаліями світу. Істотне значення  має гіперо-гіпонімія і для лексикографічної роботи: обов’язковим принципом організації словника будь-якого типу є визначення слова через рід і видову відмінність. У терміносистемі землеустрою та кадастру гіперо-гіпонімічні зв’язки характерні для лексичних одиниць, які виражають ту саму семантичну ознаку, але відрізняються різним ступенем конкретизації: договір – договір застави, договір міни, договір успадкування, договір доручення, договір купівлі-продажу; зона – зона водоохоронна, зона сейсмоактивна, зона санітарно-захисна, зона природно-сільськогосподарська, зона приміська, зона кадастрова, зона зсувна, зона ерозійна. Тут спостерігаємо перевагу комбінованих гіперо-гіпонімічних структур (конструкцій, що поєднують паралельне та послідовне розгортання гіперо-гіпонімічних відношень), що є характерними для усіх галузей науки, оскільки, з’являючись на певному етапі розвитку наукових знань як родо-видова система з паралельним розташуванням гіпонімів, така структура постійно ускладнюється в різних напрямках (гіпоніми стають гіперонімами щодо нових видових назв): землі, ґрунти.

        Потреба дослідження паронімії зумовлена тим, що мовці часто ототожнюють значення паронімічних лексем, не можуть зробити правильний вибір потрібного пароніма зі словесного ряду, тому не розрізнюють їх. Деякі пари слів стають об’єктами постійних мовних помилок. У досліджуваній галузі пароніми утворюються на основі спільності кореня (гірський, гірничий, гірницький), унаслідок відсутності в одному зі слів одного-двох звуків, наявних в іншому слові (румб  – румба), чи зміни одного звука на інший (гренаж – дренаж, грейдер – грейфер). Спостереження за паронімічними одиницями, виявленими серед термінів землеустрою та кадастру, дають змогу зафіксувати ще один шлях їх утворення: функціонально-звукова паралельність лексичних одиниць унаслідок негативної інтерференції (об’єм – обсяг робіт, степінь – ступінь розораності). Такі пароніми є найнебезпечнішими, а їх розмежування і правильне вживання, безсумнівно, сприятиме точному розумінню суті явищ і, відповідно, унормуванню терміносистеми землеустрою та кадастру

Отже, аналіз лексико-семантичних явищ у досліджуваній терміносистемі засвідчує відносну самостійність землевпорядної та кадастрової  термінології як мікросистеми літературної мови.

          Третій розділ – “Основні тенденції розвитку сучасної термінології землеустрою та кадастру” – присвячено з’ясуванню найважливіших тенденцій у творенні та функціонуванні термінів досліджуваної галузі на сучасному етапі.

У новітніх лінгвістичних дослідженнях панує думка, що на початкових етапах формування систем лексичних одиниць, які виконували роль термінів, лексико-семантичний спосіб творення відзначався активністю. Пристосування загальновживаних слів для виконання термінологічних функцій розпочиналося з уживання їх в особливих контекстах, де відбувалася “семантична спеціалізація” таких лексичних одиниць (Даниленко В.П.). На сучасному ж етапі продуктивність такого способу термінодеривації знижується, утворені на його основі терміни постають унаслідок метафоричного або метонімічного перенесення значення, що є основою для розвитку багатозначності. Зважаючи на смислові зв’язки між лексичними одиницями, виділяємо терміни, утворені метафоричним перенесенням на основі зовнішньої схожості (пасмо, лапа), зокрема, подібності позначуваних предметів за формою (блюдце, щит), за схожістю функцій (ерозія) або місцерозташуванням (верхняк, кірка). Утворення термінів унаслідок метонімічного перенесення спричинюється асоціаціями за суміжністю (обрив, землекористувач, копач).

Досить виразною тенденцією сучасного творення термінів землеустрою та кадастру є збільшення кількості термінів, утворених за допомогою основоскладання (малоземелля, самоврядування, чорнозем, землероб, віддалемір, землеочищення, болототворення, землекористування). Здатність складних термінів передавати в одному слові два або більше понять відповідної галузі знань зумовлює перевагу таких найменувань – вони є засобом мовної економії.

Менш поширені в українській терміносистемі землеустрою та кадастру юкстапозити та абревіатури (селянин-землевласник, купівля-продаж (земельних ділянок), ДЗК – Державний земельний кадастр). На сучасному етапі помітна тенденція до запозичення абревіатур з англійської мови, часто без перекладу (EVROGI – Європейська організація сприяння географічній інформації, GSDJ – всесвітня просторова інфраструктура даних, GPS – глобальна  система позиціювання), а також до поєднання таких запозичених абревіатур з автохтонними словами (GPS – приймач). Це зумовлено тим, що поняття, які позначають ці абревіатури, виникли в іншому мовному середовищі й запозичаються разом з назвою. Така практика терміновживання є негативним явищем, оскільки іншомовні абревіатури є складними у вимові, їх важко запам’ятати, дефініція не завжди зрозуміла. Мовознавці у тісній співпраці з фахівцями-землевпорядниками розглядають можливість їх транслітерації або транскрипції. Сучасна українська терміносистема землеустрою та кадастру активно поповнюється комбінованими абревіатурами – усічено-словесними, які утворюються з усіченої та повної твірних основ (Укрземпроект, земвідділ).

Одним із найпродуктивніших способів творення термінів досліджуваної галузі є синтаксичний, за допомогою якого суттєво збільшується кількість сучасних термінологічних одиниць. У дисертації складені терміни, або термінологічні словосполучення, скласифіковано відповідно до типу їхньої структури: виділяємо дво-, три-, чотири-, рідше п’яти-, шестикомпонентні сполуки. Виокремлення різновидів словосполучень з більшою, ніж сім, кількістю структурних елементів не вважаємо за доцільне, оскільки закономірності їхнього компонентного складу виявити важко (вони можуть мати конкретний ситуативний характер). Найхарактернішими для термінології землеустрою та кадастру є структурні моделі двокомпонентних сполук, побудованих за схемою іменник + іменник, прикметник + іменник (непридатність земель, оренда земель, протиерозійні заходи, внутрішньогосподарські шляхи, картографічні вишукування), а також моделі з трьома та чотирма компонентами: прикметник + прикметник + іменник, іменник + іменник + прикметник + іменник (несадибна житлова забудова, державне сільськогосподарське підприємство, земельна реєстраційна система, приховування даних земельного кадастру, проект відведення земельної ділянки, зонування територій населених пунктів, планування використання земельної власності).

У сучасному мовознавстві у зв’язку з  потребою впорядкування національної науково-технічної мови дедалі більшої ваги набуває питання аналізу доцільності потрапляння до її лексичного складу значної кількості мовних запозичень. Українська землевпорядна термінологія, початкові елементи якої зароджуються разом з першими спробами людини обробляти землю, має давню історію. На різних етапах розвитку УТЗК в її складі функціонували терміни, запозичені з інших мов (агломерація, кондомініум, емфітевзис, бонітет, базис, ерозія, аграрій, абразія, моніторинг, літораль, пай, сервітут, полігонометрія та ін.). Чужі лексеми поповнювали терміносистему землеустрою та кадастру з неоднаковою інтенсивністю в різні періоди її становлення; вплив кожної з мов визначався передусім екстралінгвальними чинниками: якщо на початкових етапах контактування з тією чи тією мовою спостерігається певна хронологічна послідовність, то пізніше диференціація відбувається не за хронологією, а за сферами функціонування, що презентують етнічні переваги у якійсь галузі. Лексика латинської та грецької мов стала поповнювати наукову термінологію багатьох європейських мов, оскільки ці мови мали статус міжнародних протягом досить тривалого часу. Зрозуміло, греко-латинські запозичення широко застосовуються в українській науково-технічній термінології взагалі, і в землевпорядній, як у її складовій, зокрема (планіметр, агровиробничий, геотехнічний та ін.). Джерелами української терміносистеми землеустрою та кадастру стали також французька, німецька, голландська, італійська, англійська, іспанська, турецька, арабська, польська мови.

   Найнижчу продуктивність порівняно з іншими способами творення сучасних українських термінів землеустрою та кадастру виявляє морфолого-синтаксичний. У терміносистемі досліджуваної галузі спостерігаємо лише кілька субстантивованих прикметників: крива (зміни вологості), стала, постійна (геодезична).

         Результати дослідження узагальнено у висновках.

Терміносистема землеустрою та кадастру є не лише однією з найдавніших, а й достатньо показовою щодо вияву динаміки її становлення, розвитку, кодифікації та уніфікації. Система термінів землеустрою та кадастру  цілісна, відкрита щодо якісних змін та апробації нових лінгвістичних ідей. Системна організація термінології землеустрою та кадастру передусім виявилася на поняттєво-логічному рівні: у тематичному групуванні термінів, у наявності лексико-семантичних відношень (гіперо-гіпонімії, синонімії, антонімії та ін.).

Термінологія землеустрою та кадастру належить до найдавніших фахових систем української мови, формування яких розпочалося ще у період Київської Русі. Зародження терміносистеми землеустрою пов’язуємо з першими землевпорядними діями – межуванням земель. Основою для номінування понять землевпорядної галузі є спільнослов’янська та власне українська лексика. У ХІІІ – ХV ст. загальновживана лексика наповнюється новим, спеціалізованим змістом і змінює своє функціональне призначення. У цей час тематичні групи збільшуються за рахунок нових лексем.

Суспільно-політичні зміни у XVІ – XVІІІ ст., що мали вплив на адміністративно-політичний устрій в Україні, відбилися і на складі лексики української мови та термінології землеустрою зокрема. У цей час з’являється лексика на позначення нових для галузі землевпорядних понять: вільні військові села, рангові землі, секуляризація земель, посесійні селяни, державні селяни, межові книги.

На початку ХІХ ст. УТЗК активно поповнюється передусім за рахунок запозичень, розширюються тематичні групи термінів на позначення назв документів, видів землеволодінь, назв земель за якістю.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. позначився інтенсивним розвитком аналізованої терміносистеми на національній основі. У цей період формування УТЗК відбувається в контексті загальних тенденцій розвитку української термінології, а саме: йде інтенсивний пошук найбільш раціональних термінів, до запозичених лексем підбирають власномовні відповідники.

Період 20-х років ХХ ст. справедливо називають “золотим десятиліттям” у розвиткові української термінології. За ці роки терміносистема збагатилася великою кількістю лексичних новотворів, що відбивали зміни в галузі землевпорядкування.

Наступна хвиля піднесення термінологічної діяльності простежується з початку 90-х років ХХ ст. На сучасному етапі розвитку УТЗК потреба лінгвістичного, логіко-поняттєвого унормування, кодифікації і стандартизації термінології досліджуваної галузі знань вимагає коригування наявних терміноодиниць відповідно до норм сучасної української літературної мови.

Системну організацію сучасної УТЗК забезпечують лексико-семантичні відношення між термінами. Такі лексико-семантичні явища, як синонімія, гіперо-гіпонімія, антонімія, полісемія, омонімія, паронімія у досліджуваній терміносистемі  мають свою специфіку, що засвідчує відносну самостійність землевпорядної та кадастрової термінології як підсистеми літературної мови.

Антонімія в УТЗК однозначно відіграє позитивну роль, оскільки відображає сутність понять, сприяє чіткому уявленню про зв’язки між протилежними поняттями, а отже, – забезпечує певну симетричність і системність терміносфери. У досліджуваній терміносистемі антоніми можуть позначати якісну протилежність, комплементарність (додатковість) ознаки,  протилежну спрямованість дії, ознаки чи властивості.

Явище синонімії в термінології найяскравіше відбиває історію становлення і динаміку її розвитку. В українській термінології землеустрою та кадастру терміни-синоніми класифікуємо за походженням: питомі, запозичені, питомо-запозичені; за структурою: термін-слово – термін-слово, термін-словосполучення – термін-словосполучення, термін-слово – термін-словосполучення, термін-композит – термін-композит + слово.

На сучасному етапі функціонування української мови термінотворення тяжіє до уточнення визначень понять, що є наслідком постійного розвитку науки, саме через розширення родо-видових відношень, тобто за допомогою формально-семантичного виду гіперо-гіпонімічних відношень.

Підставою для розвитку полісемії є рухомість семантики мовного знака, що спричинює появу нового змісту терміна на основі метафоричних чи метонімічних перенесень. У термінології землеустрою та кадастру розрізняємо три основні види полісемії: радіальна, за якої всі непрямі значення походять безпосередньо від одного основного (прямого); ланцюгова, коли кожне наступне значення є похідним від попереднього, радіально-ланцюгова, яка поєднує два названих типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність.   

Омонімія є логічним продовженням полісемії, проте, на відміну від неї, таким семантичним явищем, яке передбачає збіг звучання або написання слів в усіх або деяких граматичних формах та відсутність спільних сем у значеннях однакових за планом вираження термінів землевпорядної галузі, кількох споріднених або неспоріднених галузей пізнання.

Спостереження за паронімічними одиницями, виявленими серед термінів землеустрою та кадастру, дозволили назвати шляхи їхнього утворення, серед яких основним є функціонально-звукова паралельність лексичних одиниць унаслідок негативної інтерференції.

Розгляд тенденцій термінодеривації та функціонування української терміносистеми землеустрою та кадастру свідчить, що для творення термінів досліджуваної галузі характерні всі основні способи, за допомогою яких поповнюється лексичний запас літературної мови: морфологічний, лексико-семантичний, морфолого-синтаксичний, синтаксичний. Своєрідністю спеціальної лексики є неоднакова продуктивність названих способів, а також різна регулярність використання певних словотвірних моделей і спеціалізація словотворчих засобів.

Одним із продуктивних шляхів формування системи термінів землеустрою і кадастру на кожному із синхронних зрізів є запозичання іншомовного лексичного матеріалу. Дослідження дозволило зробити висновок, що поповнення термінолексики УТЗК відбувалося внаслідок як прямих, так і опосередкованих запозичень. Фактичний матеріал засвідчив, що на сьогодні найчисельнішу групу іншомовних термінів утворюють слова, запозичені з класичних мов – грецької та латинської. Сучасний етап розвитку УТЗК характеризується інтенсивним процесом запозичання лексем переважно з англійської мови. Збільшення кількості англіцизмів у терміносистемі є загальною тенденцією сучасного термінотворення, яка полягає в активному залученні інновацій до термінологічного фонду різних наукових галузей. Уважаємо, що запозичення слід уводити до наукового вжитку, якщо вони здатні замінити громіздкі описові автохтонні конструкції.

Отже, діахронно-синхронне дослідження української терміносистеми землеустрою і кадастру доводить, що кількісні та якісні зміни складу лексики досліджуваної терміносистеми мають незворотній характер і свідчать про тенденцію до подальшого унормування мови землевпорядкування та земельного кадастру