ФЛОРИСТИЧНІ КОНЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВНО-ХУДОЖНЬОЇ КАРТИНИ СВІТУ (на матеріалі поетичного мовлення ХХ ст.) : Флористические концепты УКРАИНСКОЙ ЯЗЫКОВО-ХУДОЖЕСТВЕННОЙ КАРТИНЫ МИРА (на материале поэтической речи ХХ в.)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету й завдання, визначено теоретичну та практичну цінність роботи, наукову новизну, деталізовано об'єкт, предмет і фактичний матеріал аналізу, описано застосовані в роботі дослідницькі методи.

У першому розділі «Основні засади дослідження концептів у сучасній когнітивній лінгвістиці» розглянуто смисл та особливості використання в науці поняття картина світу, походження й значення терміна концепт, наведено класифікації концептів і картин світу, висвітлено принципи й підходи до концептуального аналізу.

Картина світу (КС) виражає систему понять про сукупність реалій довкілля, це концептуальне утворення, складниками якого виступають концепти. Становлення КС в історичній перспективі проходило шлях від початкової точки пізнання (міфологічної, наївної) до наукової. КС формується у свідомості людини під впливом індивідуального досвіду, психічних особливостей за участю всіх форм свідомості - дотеоретичної (повсякденної), теоретичної (наукової, філософської), позатеоретичної (релігійної, мистецької). КС завжди національно специфічна. Відбитком концептуальної картини світу в мові виступає мовна картина світу, якій притаманні лінгвістичні засоби вираження концептів: лексико-семантичні значення, граматичні властивості, словотвірні ознаки, стилістичні характеристики тощо. Картини світу поділяють на наївні, наукові, міфологічні, релігійні, філософські, повсякденно-побутові, художні. Поділ на універсальну, ідіоетнічні (або національні) та індивідуальні картини світу (Н.С.Новикова, В.П.Руднєв, О.О.Семенець) відбиває ієрархічну організацію КС, хоч в основі теж перебуває об'єкт зображення. З точки зору суб'єкта КС поділяють на картини світу дітей та дорослих; психічно нормальних та хворих людей тощо.

Поняття концепту з'явилося ще в античні часи, функціонувало в середньовіччі, але остаточно оформилось як науковий термін лише у XX ст. У когнітивній лінгвістиці концептом називають узагальнене поняття про світ, концепт акумулює знання про певний фрагмент дійсності. Концепти формуються й містяться у свідомості людини, часто, хоч і не завжди, мають вербальне вираження в МКС, виступають комплексом культурно детермінованих уявлень про об'єкти реальності. Концепти, пов'язані з національною ментальністю, включають ціннісні, образні компоненти, інформацію про нереальні світи, метафоричні знання, асоціації, символи, конотації, корелюють із психічними функціями, як-от: відчуття, почуття,

6

образи, інтуїція. У свідомості окремої особистості концепт може мати індивідуальні відмінні елементи. Кожен концепт має таку структуру (за І.Ю.Онищук): ядро (основні диференційні ознаки, відомі всім носіям культури), напівпериферія (важливі, але не ключові характеристики), периферія (маловідомі, індивідуальні ознаки). Класифікують концепти на основі суб'єкта концептуалізації: загальнолюдські, етноконцепти, узуальні концепти, ідіоконцепти. З огляду на відмінності в обсязі й структурі виокремлюють мікро- та макроконцепти, які ще називають концептами-гіпонімами та концептами-гіперонімами (О.О.Селіванова, О.В.Яковлева). З огляду на вербальну форму вираження концепти поділяють на прості й складні (О.С.Кубрякова). Відповідно до об'єктів світу вичленовують антропоконцепти, концепти натурфакти та концепти артефакти (О.О.Селіванова). Зумовлені культурними особливостями народу концепти називають культурними, до їх складу уналежнюють і художні.

Основним прийомом дослідження концептів виступає концептуальний аналіз, що є сукупністю методик, серед яких існують 4 найпоширеніші типи моделювання концептів: пропозиційний, фреймовий, сітьовий, прототиповий (С.А.Жаботинська, О.О.Селіванова). Усі методики об'єднано спільною метою, яка полягає у виявленні когнітивної структури мовного значення і відбиває певні культурно зумовлені уявлення людини про світ.

У другому розділі «Аналіз флористичних концептів як елементів субстанціальних архетипів української поетичної МКС» розглянуто найважливіші для української свідомості флороконцепти, досліджено їх структуру, особливості вживання в поетичній МКС. На підставі уявлень наївної МКС виокремлюємо такі групи концептів: дикі дерева й кущі, плодові дерева, трави (культурні та дикорослі), квіти. Детально проаналізовано найтиповіші представники кожної групи. Для групи «дикі дерева й кущі» це концепти калина, верба, тополя, дуб, «плодові дерева» - вишня, яблуня, «культурні трави» - жито, пшениця, «дикі трави» - полин, рута, м 'ята та ін., групу «квіти» представлено польовими й декоративними рослинами, репрезентованими концептами барвінок, мак, троянда, мальва тощо.

Моделювання частин концептів здійснювалось у вигляді предметноцентричного фрейму: [[(стільки (такого (чогось існуючого))) щось робить] тут-зараз] (С.А.Жаботинська). Завжди до складу ядра входить денотативнє значення. Наприклад, верба - дерево або кущ із гнучким гіллям, цілісними листками й зібраними в сережки одностатевими квітами. Часто ключове місце посідають характеристики зовнішнього вигляду та якості рослини: Там цвітом вибухають у маю черешні білі, наче їхні душі

7

(Д.Павличко). Більшість ознак усіх концептів позитивна, що зумовлено прихильним ставленням українців до природи, сформованим завдяки впливу сприятливих кліматичних та географічних умов проживання. Елементи концептів з інформацією про зовнішній вигляд рослин мають міжконцептуальні зв'язки з масивом «пори року», між ними утворилася причиново-наслідкова залежність: Весна вдягла у зелень віти дуба (В.Сосюра); Осіннє золото беріз зникає золотом любові (Є.Гуцало); Дуби в крижаній кольчузі, одягнуті в сиві шовки (В.Симоненко). У поетичній картині світу осінь представлена найширше (72%), оскільки асоціюється з цілою гамою почуттів: захоплення красою, відчуття її вмирання, типовий для української ментальності сум, смуток, тиха печаль. Сема 'сум', притаманна концепту осінь, у такому випадку переходить і до флористичних концептів, виражаючись експліцитно, іноді ж вона встановлюється через контекст, асоціативні ланцюги (плач - сум від загибелі - осінь): Зіграй мені осінній плач калини (Л.Костенко).

Якісними характеристиками виступають краса квітів, вологолюбність верби, міцність дуба, гіркота полину, плодючість вишень, яблунь. Здогадуюсь про яблуньок утому: за ніч потрібно яблукам долитись (М.Суховецький). На підставі якісних ознак може утворитися й символічне значення. Дуб має тверду, міцну деревину, тож він став уособлювати силу, міцність, мужність. Сила - його іманентна ознака, порівняння «як дуб» може означати «міцний, сильний». Є люди, як дуби, і є дуби, як люди: Безстрашно грому підставляють груди (Д.Павличко). У концепту полин переносне значення витворилося на основі схожості гіркого смаку рослини й неприємних, гірких почуттів людей; потім розвинувся символ з абстрактною семантикою «гіркота», що містить семи 'сум, біль, горе'. А там — зрозсміяних долин цвіт яблунь. Пісня. Просто голос. І Україна - мій полин (І.Калинець).

На структурі флороконцептів відбилися типові риси української ментальності: позитивне ставлення до природи, пасивність, споглядальність, мрійництво, емоційність, любов до України, індивідуалізм, перевага жіночого начала, прагнення до волі, свободи, глибока релігійність, працьовитість (П.І.Гнатенко, О.Кульчицький). Любов українців до природи виражається в сприйнятті деяких рослин як уособлень щастя, надії, сукупності позитивних відчуттів, навіть життя. Як надійшла і засіяла Та дружба, що живе в літах, Моя душа над снігом стала, Неначе яблуня в плодах (Д.Павличко); Ще й до жнив не дожив, ані жита не жав, не згубив, не лишив. І не жив. І не жаль (В.Стус). Індивідуалізм українського народу відбито в ставленні до опозиції «свій - чужий», прагненні порівнювати свій урожай, сад, поле з чужими,

8

сусідськими, виявляючи переваги або недоліки: Квітли вишні в чужому саду. Ох, і квітли ж — і рясно, і п 'янко! А мені неминучу біду віщувала весела циганка (М.Шатилов). На синтагматичному рівні в такому випадку наявні присвійні займенники та прикметники (мій, наш, батьків), обставини місця (дома, коло хати). Яблунько моя зеленокрила, Може, ти й заплакала тихцем (Д.Павличко).

Національно зумовленими є типові локуси, серед яких обов'язково Україна, Батьківщина, а також дрібніші - поле, степ, ліс, сад, берег річки, дорога. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі (В.Симоненко); Мені пригадується нині у полі жито золоте (І.Дзюба). При цьому Україна - не просто місце, де можна побачити відомі рослини: утворився міцний зв'язок на основі семи 'рідне', внаслідок чого рослини здатні викликати в людини спогади про Батьківщину, а пейзаж вказує, про яку країну йдеться. На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми (В.Стус). Завдяки міцним асоціативним зв'язкам між двома концептами, їх закріпленості у свідомості людей у КС народу виникають символи. Так, калина - загальновідомий символ України, послідовно представлений у поезії XX ст. Та знаю: мене колисала калина В краю калиновім тонкими руками, І кров калинова, як пісня єдина, Горить в моїм серці гіркими зірками (І.Драч).

До ядра часто входять характеристики за дією, типові функції. Від початку формування свідомості будь-якого народу найважливішими виявляються ті рослини, які можна використовувати для харчування, потім долучається функція виготовлення предметів побуту, будівель, одягу, застосування в магічній практиці та медицині. Такий прагматизм переважає в побутовій картині світу. Поетична КС відзначається спрямованістю на естетизм сприйняття, перше місце в ній посідають рослини, що гарно цвітуть, дають змогу мрійливим, емоційним українцям милуватися їхнім зовнішнім виглядом. Про яблуню й вишню частіше (23%) згадується як про розквітлі дерева навесні, а не як про рослини, здатні давати врожай (8%). Сад шумить. Вікно моє розкрите. Пахнуть медом яблуні в цвіту (В.Сосюра). Квіти ж взагалі мають тільки естетичну функцію: їх дарують, дивляться на їхню красу для отримання насолоди. Моя трояндо — диво в садку золотоголове (І.Калинець).

У структурі всіх флористичних концептів наявний компонент, що пов'язує їх з живою природою, справжньою, істинною. Рослини також нагадують про минуле, яке в поетичному мовленні має беззаперечні переваги над сучасним.

9

З'являються семи 'пам'ять', 'старовина'. І сивіють над річкою верби, наче спомини сиві зійшлись (Є.Гуцало). А спогади у свідомості меланхолійних українців часто пов'язуються з печаллю, особливо якщо йдеться про втрату гармонії. Іноді почуття суму градаційно трансформується в розпач, а подекуди - у гнів. Калина міряє коралі а ти летиш по магістралі Життя -це божевільне ралі Питаю в долі а що далі (Л.Костенко). Значна тривалість життя дерев спричинила появу додаткових сем 'давнина', 'вічність'. Вони часто виражаються експліцитно за допомогою лексичних маркерів «старий, давній, вічний, прадідівський». Сниться гомін дубів прадідівських та річка (Є.Маланюк).

Структура концептів не залишається стабільною, з часом відбуваються зміни в довкіллі, у свідомості народу, інформація, що була важливою, відходить на периферію, з'являються нові ознаки, відмінності в психологічному сприйнятті тощо. Це свідчить про тривалість процесу формування концептів у свідомості та картині світу українського народу. Майже зникла в наш час практика використання рослин у магічних діях (наприклад, дуб уже не вважають світовим деревом й не застосовують в обрядодіях відтворення космосу), відбувається десакралізація ботанізмів. Відходять на периферію типові фольклорні символи, наприклад, дівчина в концептах калина, тополя. А дівчата в тузі калинами в лузі чи тополями в полі милих виглядали, дожидали (Г.Гордасевич). Відбувається перерозподіл за важливістю концептів-гіпонімів у межах макроконцепту-гіпероніма: пшениця витіснила в реальному житті жито на другий план, хоч у поетичній КС жито ще утримує перше місце. Макроконцепт квіти суттєво змінив склад, важливішими стали декоративні рослини, витіснивши на периферію польові, прототип квітки зараз - троянда, що досить пізно з'явилася на території України.

Етимологія лексеми, що репрезентує в МКС певний флористичний концепт, подекуди відбивається на його структурі й впливає на формування. Прикладом слугує змішування концептів вишня й черешня, вони мають однакову структуру, часто взаємозамінюються в поезії, особливо фольклорній, характеризуються подібною символікою, виконують тотожні функції. Причиною стали неточності в етимології, оскільки вишня споріднене з д.-в.-н. «черешня», а черешня з лат. «пташина вишня». На основі етимології лексеми могло утворитися символічне значення: жито пов'язане з псл. «жити» й має внаслідок цього у структурі символ «життя».

Типовими варіантами синтагматичних відношень флорономенів є сполучуваність з дієсловами-предикатами та прикметниками-означеннями.

10

Для всього рослинного світу природними виявляються предикати рости, квітнути, в 'янути, зеленіти, хитатися, шелестіти тощо. Пам ятаю, біля хати в мами Мальви нареченими цвіли (В.Стельмах). Але в поетичній КС частотними є зметафоризовані характеристики за діями, не властивими флорі, а притаманними людині - сумувати, радіти, співати, спати, бігти, любити та ін. Стара верба од старості зомліла (Л.Костенко); / сумують дві берізки, чисті й ніжні, як любов (В.Сосюра). Це є свідченням давніх уявлень про природу як живу істоту, що закріпилися в МКС і реалізуються в поезії. Інша ознака антропоморфності людського мислення - наділення рослин соматизмами. Тут губи беріз побіліли (Є.Гуцало); Од холоду в ногах посиніли дуби (Л.Костенко). Типовими означеннями виступають характеристики зовнішнього вигляду {зелений, великий, стрункий, квітучий), віку (молодий, старий, віковий), властивостей (міцний), особливості психологічного сприйняття рослин людиною (гарний, рідний, сумний, самотній). Різко негативні ознаки в поетичній МКС трапляються рідко, менше 10% (гіркі, кислі яблука), більшість ознак позитивна (45%) і стосується ментальних прагнень українців зажурено милуватися природою. Ніжне ставлення українського народу до флори відбилося й на словотвірному рівні: численні й частотні в поетичному мовленні деривати з меліоративними суфіксами (калинонька, яблунька, дубочок, садок), кількість використань яких залежить від концепту (від 3% для концепту верба до 20% - для концептів вишня, яблуня). Використовуються прикметники, утворені від назв рослин (12%); можливі потенційні та оказіональні авторські новотвори, зафіксована кількість застосувань яких не перевищує 0,01%. Хтось хмару яблукату запряга (Є.Гуцало); Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно (П.Тичина).

На периферії в структурі флористичних концептів перебуває можливість їх входження до фразеологічних одиниць. Але в поетичній КС стійкі сполуки трапляються досить рідко через незручність для строфічного відтворення їхньої цільнооформленості та наявну іноді конотацію згрубілості, неприродну для лірики. Бачиш, зуби згризають губи, бачиш, люба, врізаю дуба (О.Різниченко). Індивідуально-авторські відмінності в сприйнятті концептів завжди належать до периферії. Поетична МКС досить часто засвідчує наявність авторських доосмислень, пов'язаних з рисами характеру поета, особливостями долі. Для В.Стуса, що перебував на Колимі, калина стала єдиним болісним спогадом про рідний край. До загальновідомого символу Україна долучилися семи 'біль', 'туга', 'горе'. Ще видиться: чужий далекий край і серед степу, де горить калина - могила. Там ридає Україна над головою сина: прощавай (В.Стус). В ідіолекті Л.Костенко, яка переймається

11

екологічними проблемами, знищенням природи, рослини асоціюються із сумом за минулим, істинним, світ флори протиставляється цивілізації з її руйнівними аномаліями. Вербують верби у монографії. Вивчають біо- і гео- графію. Полюють в полі на три тополі (Л.Костенко).

У третьому розділі «Концептуальний аналіз флористичних концептів узагальнених назв в українській поетичній МКС» моделюються концепти із значенням локативності поле, степ, ліс, сад та макроконцепти-гіпероніми дерево, квітка, трава. Розглянуто їх структуру, роль у поетичній КС, типові зміни функцій у XX ст.

Архетип земля в українській свідомості представлено ключовими концептами поле, степ, ліс. Номен степ у поетичній МКС XX ст. використовується вдвічі рідше, ніж поле (29% і 60% відповідно). Концепт степ сформувався пізніше, назва починає зустрічатися в писаних джерелах з кінця XVII ст., тоді як поле з'явилося в VIII-IX ст. Концепт степ має єдине понятійне значення (великий безлісий простір у зоні сухого клімату, вкритий трав'янистою рослинністю), частіше представляє необроблену вільну велику територію. До ядерної частини концепту належать сегменти: «елемент ландшафту», «великий вільний простір», «стихія», «дика рослинність» тощо. Там степ і степ. Там скіфи славнозвісні (Л.Костенко); Пригубив я зухвало з двох чаш - чаші моря і степу (В.Базилевський). Концепт поле частіше пов'язують з обробленою ділянкою землі, культурними рослинами, працею. Поле, засіяне зерном, вродить пшеницю і жито (М.Осадчий). Появу символічних значень спричинено денотативною ознакою «великий простір». Поле подібне до людської долі невідомістю, невизначеністю, це й зумовило виникнення символу «життя». Половина життя мого - за плечима, Як половина великого поля (В.Мороз). Незважаючи на наявність аналогічних ознак, степ майже ніколи не уособлює життя, а часто виявляться типовим місцем перебування могил, що виступають матеріальними втіленнями смерті. Степ напливав тайнописом могил (В.Базилевський). Перейти поле в прямому значенні завжди легше, ніж прожити життя. Це міркування відбилось у появі фразеологізму "життя прожити - не поле перейти", він увійшов у картину світу народу й з'являється в поетичному мовленні XX ст. іноді з деякими трансформаціями: Хай життя - одне стернисте поле, але перейти - не промину (В.Стус). В українській свідомості міцно закріпився фразеологізм "шукати вітра в полі", тобто шукати невідомо що, блукати без мети: Гартуймося. Даремне віщунів шукати, мов чотири вітри в полі (В.Стус). Цей фразеологізм відбиває таку рису української ментальності, як нічим не стриманий рух у безкінечність, почуття безпредметної туги від шукання

12

недосяжного. З етимологією (д.-рус. полъ - вільний) пов'язаний символ «воля», поле в поетичній МКС уособлює волю. Білий кінь заблудився на волі, Поле біле копита трима (В.Стельмах).

Основним штучним фітоценозом в Україні здавна виступає сад, що у християнській культурі уособлював рай. У сучасній українській МКС відбулася трансформація: сад ~ це образ ідеального світу, ладу, гармонії. Ви вранці хочете саду, якогось душевного миру (Л.Костенко). Але в кінці XX ст. сад у поезії часто представлено порожнім, темним, похмурим - атрибуція занепаду, руйнації, вмирання, до яких призводить спотворення життєвих і моральних цінностей. В саду, зрошенім кров 'ю, Де брата вбиває брат, Не росте виноград (Г.Гордасевич). Сад виступає символом Батьківщини, уособлює рідний край: Душі відступництво посмертне - лишити дім, і сад, і край - незрозуміле і нестерпне. Де тихша тиша? Світліший рай? (І.Жиленко). Для символічного значення "Батьківщина" характерна наявність семи 'руйнування, спустошення', що найбільше хвилювало українців у всі часи. Коли ця сема висувається на перший план, сад зображується зів'ялим, у бур'янах або й зовсім знищеним: Ходить і днесь по лужку золотім, та повернутись не може додому. Саду немає, зруйновано дім, подихом смерті віє з пролому (В.Базилевський). Найчастотнішими означеннями саду є вишневий та яблуневий, вони виступають конкретизаторами локусу, вказують на розташування в Україні, де прототиповими плодовими деревами вважають вишню та яблуню: / тумани течуть, як іприти, на село в яблуневих садах (Є.Гуцало). Акцентованим символом виступав садок вишневий у картині світу Т.Г.Шевченка, це спричинило появу ремінісценцій, що супроводжуються іронічним відтінком, висміюванням сентиментальності: Хай зникне Минуле в ім 'я Будучини. Вишневі садки - під сокиру! (В.Еллан-Блакитний). Порушуючи норми логічної сполучуваності (у садах ростуть плодові дерева), І.Драч утворює словосполучення "каштановий сад" та "тополиний сад": До гастронома каштановий сад Простелив йому білий килим (І.Драч). У КС І.Драча ідіоконцепт сад виступає замінником етноконцепту парк. Одним з компонентів асоціативного поля саду виступають птахи, а в українській ментальності провідне місце посіли соловей і зозуля: Посоловів од співу сад од солов 'їв і од надсад (В.Стус).

Узагальнення дерево, трава, квітка називаємо макроконцептами, оскільки вони являють собою сукупність концептів, що утворюють концептосферу мови певного етносу, охоплюють найбільш типові властивості концептів-гіпонімів, виконують роль смислових організаторів, становлять певну модель, ідею групи понять. їх структура представляє узагальнене,

13

досить усталене, спільне для багатьох культур ядро комплексу гіпонімів. Воно містить поняття, характеристики зовнішнього вигляду, що залежать від пори року, якісні ознаки (переважно позитивні), основні функції, типові локуси. Переосмислення в межах національних культур та індивідуально-авторські трансформації на сучасному етапі майже не зустрічаються. Особливістю поетичної МКС виступають метафоризовані елементи, тяжіння до персоніфікації, наділення рослин людськими рисами. Мені дерев відома доброта. Вони на мудрих Гуліверів схожі (І.Жиленко). Система символів часто міжкультурна: дерево слугує втіленням міцності, квітка - краси. / нова пісня виплива, як цвіт (М.Рильський). Трава символізує оновлення, пробудження природи, але через короткий період існування уособлює смерть, після якої знов оживає, втілюючи вічне відродження: Крізь дні нудні трава нового змісту прокльовує (М.Суховецький); Як безсмертя зоветься? Трава] (І.Драч). Завдяки своєму тривалому росту дерево символізує безсмертя, першотворення, а ці символи в українській свідомості часто набувають додаткових сем 'пам'ять', 'минуле'. І дерева, як тіні предковічні, мене до себе кличуть і зовуть. Пустіть мене у молодість мою (В.Стус). Одиноке дерево може втілювати самотність, досить характерну рису українського народу, спричинену індивідуалізмом вдачі: Біля білої вежі чорне дерево. Спи. Ми самотні в безмежжі. Хай нам сняться степи (Л.Костенко). Українці рідко наділяють у своїй уяві флору чітко негативними рисами, як наприклад, холодність дерев, або відносно негативними - покірність: Мені ненависна дерев покірність: Рубай, коли, пали - вони мовчать (Д.Павличко).

ВИСНОВКИ

1.                  Флористичні концепти належать до найраніше сформованого шару
свідомості людей і посідають одне з основних місць в українській
ментальності. Найпоширенішими рослинами на території України та
концептами, що їх представляють, виступають дерева калина, верба,
тополя, дуб, вишня, яблуня, трави жито, пшениця, полин, рута-м ята,
квіти барвінок, мак, троянда, мальва. Архетип земля втілено в концептах
степ, поле, ліс.

2.                  Флористичні концепти мають ядерно-периферійну структуру. Ключову
частину ядра займає інформація про денотативне значення, утворення
переносних значень, що можуть у подальшому слугувати базою появи
національно зумовлених символів (наприклад, калина уособлює Україну).
Частотність використання переносних та символічних значень у
поетичній КС значно вища, ніж у побутовій і науковій.

14

3.                  При відносній стабільності структури флористичних концептів зміни в
ній з часом відбуваються, поступово відходять на периферію давні
вірування, пов'язані з рослинами, фольклорні символи (вишня, калина -
дівчина), відбувається перерозподіл за важливістю гіпонімів у межах
макроконцепту-гіпероніма (троянда зараз прототип квітки), з'являються
нові компоненти.

4.        Дослідження етимології лексем, що репрезентують концепт, дало змогу
з'ясувати особливості походження номену, від чого іноді залежали ознаки
сприйняття, використання, поява переносних значень і символів (поле
пов'язане з д.-рус. полъ - вільний і має внаслідок цього у структурі
символ «воля»).

5.                  Встановлення синтагматичних відношень флорономенів з дієсловами -
предикатами й прикметниками-означеннями сприяло глибшому
розкриттю фреймово-пропозиційної частини концепту, а також
виявленню типових рис поетичної МКС, серед яких тяжіння до образних
характеристик на основі психологічного сприйняття, до метафоричних
ознак, персоніфікацій, зумовлених антропоцентризмом людського
мислення. Наявність розгалужених словотвірних гнізд вказує на
актуальність флористичного концепту, а частотність меліоративних
суфіксів свідчить про позитивне ставлення українського народу до певної
рослини, що відповідає основним рисам ментальності.

6.        Стійкі асоціативні зв'язки виникають з групою концептів «пори року»
та «явища природи», при цьому флористичний концепт може збагатитися
їхніми типовими семами. Фразеологічні одиниці в поетичному мовленні -
явище   рідкісне,   проте   вони   також   увиразнюють   усталені
міжконцептуальні поєднання, закріплені у свідомості народу.
Індивідуальні асоціації та особливості сприйняття концептів належать до
ідіостилів митців, що формують і збагачують загальну поетичну МКС.