КІНОНІМІЯ В CУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ПРИНЦИПИ НОМІНАЦІЇ ТА СПОСОБИ ТВОРЕННЯ



Название:
КІНОНІМІЯ В CУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ПРИНЦИПИ НОМІНАЦІЇ ТА СПОСОБИ ТВОРЕННЯ
Альтернативное Название: КИНОНИМИЯ В Современном УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ: ПРИНЦИПЫ НОМИНАЦИИ И СПОСОБЫ СОЗДАНИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання, окреслено методи дослідження, звернено увагу на зв’язок з науковими програмами, планами, темами, з’ясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, пояснено можливості практичного застосування одержаних результатів дослідження.  


У першому розділі Зоонімна категорія кіноніма в українській мові” визначено ономастичний статус кіноніма, його місце в українській зоонімній системі, розкрито специфіку кінонімної номінації як особливої сфери назвотворення, окреслено головні функції досліджуваного виду власних назв.


До розгляду залучено неофіційні кіноніми, що функціонують тільки в усному мовленні, та офіційні, занесені до паспортів тварин, виданих кінологічними організаціями.


Кожному класу онімів притаманні певні особливості, які істотно впливають на процес номінації. Вибір кіноніма ґрунтується на низці правил: милозвучності, виразності, небагатоскладовості кличок. Від кличок собак більшою мірою, ніж від назв інших тварин, вимагається фонетична звучність, оскільки в процесі дресирування тварини найбільш важливим моментом є вироблення в неї навички реагувати на індивідуальну команду, й така реакція нерозривно пов’язана з вимовою клички, реагувати на яку собаку привчають з раннього віку. Звичайно, бажаного результату можна досягти тільки у випадку, коли назва матиме виразне й коротке звучання. У повсякденному житті кличка в основному виконує роль слова-прикликання, і ця функція також вимагає від кіноніма зручності у вимові.


У лінгвістиці термін зоонім” використовується як для позначення власних назв тварин, так і загальних. Це зумовлено багатозначністю лексеми онім” (ǒνομα – ім’я, назва). Однак з метою уникнення омонімії видається доцільним терміном зоонім” позначати тільки власні назви тварин, а загальні видові поняття − зооназва”, зоолексема”. Термін кінонім” утворений за традиційним для більшості ономастичних термінів дериваційним типом і входить до підсистеми подібних вузькотермінологічних лексем на позначення власних назв (поняття + компонент “онім”). 


Для кінонімів характерними є певні семантико-стилістичні особливості, які забезпечують своєрідну маркованість кінонімної лексики. Відповідно до цього можна окреслити їхні головні семантичні компоненти, виражені граматично: предметність, притаманна будь-якій власній назві; значення істоти, пов’язане з індивідуалізацією живої істоти; вираження належності до певної статі у формі граматичного роду слова.


Предметність є характерною для всіх кличок. Ця особливість виявляється, зокрема, в обов’язковій субстантивації слів інших частин мови, що переходять у кіноніми. Наприклад, білий колір шерсті і Білий – кличка собаки. Значення категорії істоти − обов’язковий семантичний компонент імені будь-якої живої істоти. При творенні кличок лексема зі значенням неістоти набуває граматичних ознак істоти: родовий відмінок збігається із знахідним. Наприклад, родовий відмінок однини: не знаходити Джа́за, але не чути джа́зу, знахідний − бачити Джа́за і слухати джаз.


Сема “стать тварини” виражена переважно у формі граматичного роду кіноніма. Співвіднесеність граматичного роду кіноніма з реальною статтю тварини є функціонально необхідною і має характер чіткої закономірності. Так, тваринам чоловічої статі притаманні назви чоловічого роду, жіночої статі – відповідно жіночого.


Для встановлення реальної статі тварини значення має не стільки сам граматичний рід твірного слова, скільки його формальний показник: для жіночого роду − флексія -а, для чоловічого − нульове закінчення. Зафіксовано випадки штучної адаптації твірної основи, унаслідок чого похідне слово отримує граматичний рід, що відповідає статі тварини. Наприклад, кличка собаки жіночого роду Тайфу́ша утворена від апелятива чоловічого роду тайфу́н суфіксальним способом словотворення (за допомогою форманта  -уш(а)). Однак трапляються випадки вживання тотожних кличок для обох родів. Наприклад, кличка Крі́шна походить від омонімічного теоніма чоловічого роду, але використовується також для позначення тварини жіночої статі завдяки наявності в слові закінчення -а. Зафіксовано й інші назви подвійного роду: Грязну́ля, Чорну́ля, Криву́ля, Сиву́ля.


Як клички собак використано також невідмінювані іменники. Показники граматичного роду зазначені субстантиви можуть отримати відповідно до кінцевого елемента основи. Так, назви з фінальною фонемою /а/ дають тваринам жіночої статі (Ба́ста), слова, що закінчуються на голосні /у/ та /о/, − тваринам чоловічої статі (Зеро́, Белька́нто, Ву́ду), назви з кінцевою фонемою /і/ використано для тварин обох статей: Монморе́нсі, Не́ссі, Хі́пі, Ла́кі.


Для кінонімів характерний також конотативний оцінний компонент. Більша частина кличок виражає позитивну оцінку, рідше трапляються назви з негативним відтінком. Позитивний характер оцінки для іменування породистих тварин є обов’язковим, оскільки така кличка виконує функцію своєрідного бренда”, торгової марки” певного розплідника чи заводу і сприяє його подальшій комерційній діяльності. Позитивної оцінки вимагає статус тварини − учасника виставок, змагань. Проте оцінний компонент не обов’язковий для всіх кличок.


Кінонімам притаманні такі головні функції: номінативна та індивідуалізації денотата. Клички не тільки називають об’єкт, а й індивідуалізують його, виділяючи з ряду однорідних. Кіноніми також можуть виконувати характеристичну функцію (інформативну), тобто нести певну інформацію про денотат, указуючи на його властивості, наприклад: Цига́нка (тварина з чорним забарвленням шерсті). Характерними для кінонімів є також додаткові функції: експресивна (частина кличок уживається зі зменшено-пестливими суфіксами: Дружо́к, Жучо́к, Ай-Пе́трик, Айву́ша, Кузба́сик), естетична − у виборі клички мовець керується тим, наскільки відповідає назва статусу тварини (пов’язана з походженням собаки, її породою і т. д.), наприклад: Лорд, Каме́лія, Афроді́та


Існують певні відмінності між називанням звичайних та породистих тварин, що мають родовідну. У породистих собак до імені додається назва заводу або розплідника, у якому тварина народилася. Саме такий набір онімів і є повним офіційним найменуванням тварини. У виборі назви розплідника / заводу є певні традиції. Можуть бути використані: назви породи (Бульдо́гер); ім’я чи прізвище власника (Дім Рома́нових); назва країни родоначальника породи (із Мале́нького Кита́ю); місто або місцевість, де знаходиться розплідник (Крим-Орла́н); певні ознаки породи (Блек Да́ймонд) та інші. Однак така назва, що є тільки показником “елітного” походження собаки, у побуті завжди опускається й ніколи не використовується.


Із часом певні кіноніми, що мають багатолітні традиції вживання, поступово опиняються на периферії використання. Поява лексичних одиниць на позначення нових явищ та предметів навколишньої дійсності сприяє збагаченню кінонімікону новими номінативними одиницями. Наприклад, сьогодні оніми на зразок Барбо́с, Ша́рик, Бо́бик мають нижчу частотність використання. Натомість більшої популярності набувають нові лексеми, що впевнено закріплюються у свідомості мовців. Тепер у якості кличок можна частіше зустріти назви Шрек (мультперсонаж), Халк (кіногерой), Фа́нта (торгова марка), ніж традиційні Пушо́к, Сірко́ та ін.          


У другому розділі “Принципи та мотиви номінації в кінонімії” окреслено головні принципи й мотиви кінонімної номінації, з’ясовано кількісне співвідношення кінонімів, розподілених за виокремленими мотиваційними типами, визначено екстра- та інтралігвальні чинники, які впливають на вибір кличок.


Присвоєння клички здійснюється на основі суб’єктивної чи об’єктивної оцінки власника внаслідок виокремлення у тварини особливостей,  що певним чином вирізняють її з-поміж інших.


Різноманітність мотиваційних ознак дає змогу групувати кіноніми за трьома загальними принципами номінації: “тварина і навколишній світ”, “тварина як така”, “тварина і людина”.


Найпоширенішою в кінонімії є номінація тварини за зв’язком з навколишнім світом мовця (принцип “тварина і навколишній світ”). Цей принцип представлений 44,26% найменувань. Особливістю таких кінонімів є те, що вони виражають опосередковану характеристику без урахування притаманних позначуваному об’єктові ознак. Поширеними є клички, мотивовані лексемами природно-географічної сфери (зафіксовано такі підкласи власних назв, що стали кінонімами, − назви міст: Ліверпу́ль, Жене́ва, Оса́ка, Стамбу́л, Тира́на, Пальмі́ра, Лоза́нна, Куршаве́ль; штатів, областей, провінцій: Алаба́ма, Аля́ска, Саксо́нія, Караба́х, Кашмі́р; річок: Інгу́л, А́льма, Ура́л, Дуна́й, Ре́йн, Те́мза, Ти́са, Се́на, Єнісе́й; гірських вершин: Евере́ст, Алта́й; держав: Алжи́р, Камеру́н, Пана́ма, Сомалі́.


Зафіксовано творення кінонімів від назв культурно-мистецької царини, зокрема від імен літературних, мультиплікаційних і кіноперсонажів: Караба́с, Тарза́н, Кіа́ра, Сі́мба, Балу́, Бе́тмен, Коло́мбо, Роме́о, Фан-Фа́н, У́мка, Чиполі́но, Маза́й, Муму́; від власних імен відомих людей − діячів мистецтва, естради, телебачення, кіноакторів: Кейдж, А́рні, Траво́лта, Стало́не; кінорежисерів: Хічко́к, Таранті́но, Кураса́ва, Рі́чі; художників: Да Ві́нчі, Далі́, Піка́ссо, Вела́скес, Рафае́ль; композиторів: Бетхо́вен, Мо́царт; письменників: Мурака́мі, Пу́шкін; від назв творів мистецтва − картин: Джоко́нда, Мо́на Лі́за; клички, утворені від загальних назв стилів мистецтва, мистецьких течій та інших термінів цієї сфери: Моде́рн, Аванга́рд, Го́тика, Арт, Хай-Те́к, Хі́пі, Акваре́ль, Альмана́х, Ве́стерн, Верніса́ж, Каламбу́р, Гра́фіка.


Виявлено назви, мотивовані суспільно-історичною лексикою, наприклад, утворені від лексем, пов’язаних з віруваннями, релігійними, конфесійними уподобаннями тощо: Вій, Баба́й, Руса́лка, Зевс, Крі́шна, Шайта́н; від назв посад, звань, титулів, офіційних звертань до осіб чоловічої та жіночої статі в різних країнах: Граф, Баро́н, Маркі́з, Лорд; від імен відомих історичних осіб: Тамерла́н, Наполео́н, Бі́смарк, Піноче́т.


Актуальним є творення кличок від назв торгових марок, брендів, організацій тощо: Арма́ні, Лако́ста, Твікс, О́пель, Ле́ксус, Арісто́н, Роше́н, Сві́точ; мотивованих назвами абстрактних понять, процесів, станів тощо: Фанта́стика, Фанта́зія, Аза́рт, Дурма́н; утворених від лексем науково-технічної галузі (наприклад, від астрономічних апелятивів, а також космонімів: Кассіопе́я, Анта́рес, Си́ріус, Кваза́р; комп’ютерних термінів та сленгових розмовних лексем: Чат (спосіб спілкування в інтернеті), А́ська (сленг. − назва комунікаційної програми для інтернету)); мотивованих спортивною лексикою (наприклад, утворені від назв спортивних клубів, команд: Па́рма, Юве́нтус, Че́лсі, Бава́рія; власних імен відомих спортсменів: Зіда́н, Рона́лдо, Бе́кхем, Рау́ль; від загальних спортивних термінів: Старт, Чемпіо́н, Ра́унд);


Зафіксовано творення кінонімів від назв осіб за родом занять, поглядами, професією (Банди́т, Патріо́т, Фаши́ст); мотивованих лексемами військово-морської сфери (Катю́ша, Грана́та, Гі́льза, Самура́й, Ви́тязь, Джигі́т, Моря́к, Ві́кінг, Партиза́н, Ма́ршал); утворених від назв продуктів харчування (Паште́т, Пельме́нь, Зефі́р, Хот-До́г); мотивованих назвами грошових одиниць (Кро́на, Лі́ра, Бакс, Ту́грик, Фо́ринт, Еску́до, Гу́льден, Дирха́м, Боліва́р); утворених від назв національностей, рас (Ні́мець, Ро́мка (від “роми”), Чече́н); мотивованих лексемами на позначення предметів, матеріалів, елементів одягу тощо (Шнуро́к, Фа́нтик, Бумера́нг, Каме́я (прикраса), Ві́ник); мотивованих вигуками і звуконаслідувальними словами (Ура́, Ба́ста, Цить, Гайда́, Банза́й, Брись, Ата́с) тощо.


За принципом номінації “тварина як така” утворено 33,12% кличок. ґрунтується на увиразненні фізичних, психічних, розумових якостей, а також ознак, зумовлених місцем проживання, способом життя, функціями та іншими особливостями, що тією чи тією мірою характеризують тварину. Такі клички переважно мають прозору мотивацію − в основі називання лежать зовнішні ознаки, риси характеру, поведінки тощо; їхні значення можна зрозуміти без додаткового контексту.


Значний мотиваційний потенціал виявляє характеристика фізичних та фізіологічних особливостей тварини. Виділено підгрупи назв мотивованих: а) забарвленням шерсті тварини (Сніжо́к, Біла́н, Бі́лий, Світла́й − із семою білий”; Са́жа, Чо́рний, Чорт, Блек (від англ. black − чорний), Ци́ган − чорної масті; Си́вий, Сірко́, Грей (від англ. grеy − сірий), Димо́к, Тума́н у значенні сірий”); тварину рябої масті позначають кіноніми з основою ряб-: Рябко́, Ряби́й, Ряби́ш); б) зовнішньою привабливістю / непривабливістю (позитивну сему краса” мають назви на зразок Ма́чо, Клеопа́тра, Аполло́н, Неферті́ті, Нарци́с, що в докінонімний період використовувалися на позначення когось або чогось привабливого; з протилежним значенням уживаються кіноніми Ви́дра, Го́блін, Чу́чало); в) соматичними ознаками (розмір тіла − Кно́пка, Му́ха, Блоха́, Амба́л, Гера́кл; форма тіла − Буту́з, По́нчик, Ша́рик, Пу́зик, фізичні вади − Коси́й, Сліпи́й, Ку́ций); г) фізичною силою тварини (Тайфу́н, Везу́вій, Грім, Гроза́, Цуна́мі, Грані́т); ґ) особливостями шерстяного покрову (Пушо́к, Пуше́чок, Ку́дла, Кудла́й, Кудла́тий); д) особливостями голосу (Га́вчик, Гавчу́н, Гавчу́ш; опосередковано характеризують тварину за голосом назви на кшталт Грім, Гроза́, підставою для вибору цих онімів слугувала ознака схожості за гучністю” голосу тварини з відповідними явищами природи); е) особливостями розміщення плям на шерсті (собаки темного кольору з білими плямами на кінцівках лап часто отримують клички Бо́сий, Бо́сик, Бося́к) та ін.


Серед підгрупи назв, об’єднаних загальним значенням внутрішні особливості тварини”, виокремлено такий набір мотивів: особливості поведінки, характеру” (Забія́ка, Неща́да, Про́йда, Бушу́й, Буя́н, Тира́н, Де́спот); розумові ознаки” (у межах цього розряду назв виокремлено клички із семами гострий розум” (Це́зар, Соломо́н) і “розумові обмеження” (Дура́к, Дури́ло, Ду́ра, Балда́)). Поширеними є номінативні одиниці, мотивовані територіальною віднесеністю тварини або породи. Наприклад, кличку Інгу́л, утворену від назви річки в м. Кіровограді, присвоєно тварині, що проживає в цьому місті.


Зафіксовано номінативні одиниці, мотивовані функціями тварини. Виокремлено мотиви: а) функція на полюванні − клички собакам мисливських порід присвоюють переважно, враховуючи їхні функції під час полювання, наприклад, гончакам підбирають кличку, що означає мелодію, бо головна ознака породи − голос (Альт, Ако́рд, Бас); собаки мисливських порід, завданням яких є знайти, загнати й піймати жертву, наприклад хорти, отримують назви, що означають порив, політ, швидкість (Доганя́й, Хвата́й, Доліта́й, Шука́й, Крила́т); б) охорона (Дозо́р, Ва́рта); опосередковано вказують на цю функцію клички: Це́рбер (від лат. Cerberus – у давньогрецькій міфології триголовий злий пес із хвостом і гривою із змій, що охороняє вхід до потойбічного світу), Аргу́с – у грецькій міфології стоокий велетень, охоронець. 


Третій мотиваційний тип “тварина і людина” охоплює назви тварин за їхнім зв’язком з людиною. Усього зафіксовано 22,4% назв від загальної кількості досліджуваного матеріалу. У процесі називання актуалізовано особливості стосунків людини з твариною.


У межах типу виділено такі підгрупи назв, мотивовані: а) ставленням власника до тварини: Люби́м, Части́нка Душі́ Моє́ї, Голу́бка Моя́, Моя́ Любов; б) зв’язком тварини з її власником (ця підгрупа кінонімів мотивована іменами, прізвищами, прізвиськами власників собак, наприклад, кіноніми Ча́лий, Ані́кін, Бо́йко, Шульга́ утворено від омонімічних прізвищ; в) професійною діяльністю власника (цю підгрупу назв формують кіноніми, мотивовані сферою діяльності господаря тварини, наприклад, цілком закономірними є клички Фа́за і Ноль, дані тваринам працівником енергетичної сфери; Ресо́ра – шофером; г) обставинами придбання тварини: клички На́йда, Приблу́да, Припле́нтя вказують на те, що тварину було випадково знайдено або вона самостійно “прибилася” до двору; семантика кличок Дару́нок, Презе́нт засвідчує факт дарування собаки; назви Е́ра, Міле́ніум присвоєно тваринам, яких власники придбали у 2000 році.


Найбільш поширеними серед назв, утворених за принципом тварина і людина”, є клички, мотивовані випадковими антропонімами: Ама́лія, Ба́рбара, Ві́ллі, Дік, Жо́ра, І́рма, Міла́на, Не́стор.


Варто зазначити, що межі такого поділу кінонімів за трьома принципами номінації є досить умовними. Часто клички, що мають однакове звукове оформлення, є абсолютно різними за мотиваційними ознаками. Наприклад, виділено такі мотивації клички Грім: 1) явище природи − у такому випадку кличка належатиме до принципу номінації тварина і навколишній світ”; 2) із семою гучний”, що вказує на особливості голосу; 3) із семою небезпечний”; 4) із семою сильний”. В останніх трьох випадках кличка належатиме до принципу тварина як така”. За основу встановлення мотиву номінації взято пояснення власника.


Особливою є номінація заводів / розплідників. Найвищу частотність виявляють структури, що увиразнюють територіальну віднесеність денотата (24% від загальної кількості таких номінативних одиниць): А́льфа із Глодо́с, Саки́л із Хуто́ра Наді́ї. Поширеним є найменування за зв’язком тварини з її власником (16,66 %), зокрема назви, що містять прізвище чи ім’ям власника: Васко із До́му Тата́ринових (прізвище власника – Татаринов), Дина́р із До́му Шаро́вих (прізвище Шаров), Руста́м Палі́й (прізвище Палій).


У третьому розділі “Способи словотворення в кінонімії” досліджено дериваційні особливості кличок, визначено ступінь їхньої продуктивності, проаналізовано засоби творення кінонімів.


Високу продуктивність у кінонімії виявляє використання готових номінаційних одиниць. Найбільш поширеним в українській кінонімії є лексико-семантичний спосіб (60,2% кличок від загальної кількості), суть якого полягає у виникненні нового слова шляхом онімізації апелятивної та трансонімізації пропріальної лексики. Онімізація передбачає перехід апелятива до розряду онімів шляхом перенесення, тобто без додаткового афіксального дооформлення: Капіта́н, Банкі́р, Душма́н, Драко́н, Фуро́р, Бальза́м, Аза́рт. Трансонімізація полягає в переході власних назв іншого класу онімів у кіноніми: антропонімів − Мі́ла, Зла́та, Тиму́р, Га́млет; топонімів − Аля́ска, Алжи́р; гідронімів: Ві́сла, Байкал; міфонімів − Афі́на, Зевс, Перу́н, Танта́л та ін. 


У межах морфолого-синтаксичного способу кіноніми утворюються шляхом субстантивації, тобто переходу інших частин мови, зокрема прикметників, дієслів, вигуків та звуконаслідувальних слів, в іменники: Го́рдий, Бі́лий, Ві́рний, Лю́тий, Бу́йний, Кара́й, Порива́й, Літа́й, Брись, Цить.


Творення кінонімних дериватів відбувається на основі запозичення мовцем довільно обраних апелятивних та пропріальних назв з інших мов. До цієї групи належать іншомовні лексеми, що мають українські відповідники й не увійшли до широкого вжитку, наприклад, Едж (від англ. edge − лезо), Бой (англ. boy − хлопчик), Хе́пі (англ. happy − щасливий), Ві́нер (англ. winner − переможець), Ме́джік (англ. magic − магічний), Кінг (англ. king − король), Айс (англ. ice − лід), Ред (англ. red − червоний), Фла́уер (англ. flower − квітка), Б’ю́ті (англ. beauty − краса). До цієї групи належать також російські запозичення на зразок Мєтє́ль, Усла́да.


Так само шляхом запозичення утворено оніми, що виникли на базі апелятивів тюркських мов: А́йна − у перекладі з туркменської “скло”; Бати́р − з татарської “герой, сміливий”; Шохра́т дослівно означає “слава” (турецьке söhret, туркменське шохрат); тварину з рудим кольором шерсті позначає кінонім Чипа́р (туркменське чыпар − “рудий”).


У межах лексико-синтаксичної деривації кіноніми утворюються зрощенням словосполучень у цілісну лексичну одиницю. Серед досліджуваної групи назв зафіксовано один кінонім, утворений способом зрощення, що становить 0,02% від загальної кількості кличок: кінонім Дарна́ш утворено від словосполучення дар наш з підрядним видом зв’язку між компонентами − узгодженням.


Серед морфологічних способів словотворення кличок найбільш продуктивним є суфіксальний спосіб, яким утворено 8,45% кличок. Цей спосіб репрезентований словотвірними похідними, утвореними за допомогою 31 форманта. Найбільш поширеними є: -к(а) − Бая́нка (від бая́н), Жу́лька (від Жу́ля), Жу́чка (від жук); -ик (-ік) − Ти́грик (від тигр), Пу́зик (від пу́зо), Мухта́рик (від Мухта́р), Ма́рсик (від Марс), Блоха́стик (від блоха́стий), -к(о) − Бровко́ (від брова́), Буя́нко (від Буя́н), Гривко́ (від гри́ва), Лапко́ (від ла́па), Мали́шко (від мали́ш); -к(о) − Білко́ (від білий), Боско́ (від бо́сий), Рудько́ (від руди́й), Сірко́ (від сі́рий); -ун − Плачу́н (від пла́кати), Ричу́н (від рича́ти); -уш, ‑уш(а) − Реву́ш, Тайфу́ша (від тайфу́н); -ан/-ан׳, -ан(а)Біла́н (від бі́лий), Буя́н (від бу́йний); -ух, -ух(а) − Лапу́ха (від ла́па); Білу́х; ‑ил(о), ‑л(о) − Буди́ло (від буди́ти), Дави́ло (від дави́ти), Чудло́; -ак, ‑ак(а) − Сива́к (від си́вий), Біля́к (від бі́лий), Кругля́к (від кру́глий); -ок − Жучо́к, Дружо́к та ін. Інші суфіксальні зразки представлені поодинокими прикладами: ‑инк(а) − Пуши́нка (від пух); -ар, -ар(а) – Чуба́р, Жмотя́ра; -иц׳(а) – Попели́ця (від по́піл); ус׳(а) – Лапу́ся (від ла́па), -ул׳(а): Сиву́ля та ін.


Усіченням основ утворено 2,94% назв від загальної кількості. Найвищу продуктивність у межах способу виявляє апокопа, що полягає в утинанні кінцевої частини твірного слова: Кем від Ке́мел, Наф від Нафа́ня, Сам від Самсо́н. Афереза ґрунтується на усіченні початкової частини твірного слова: Ро́ра від Авро́ра, Ме́дик від Ведме́дик. Синкопа полягає в опусканні середньої частини твірного слова: Ша́ня від ша-хи́-ня,  Ше́ф від ше-ри́-ф.


Флексійним способом утворюються переважно фемінативи (1,73% від загальної кількості): А́льт-а від а́льт, Гра́нд-а від гранд, Ма́рс-а від Марс.


Складні кіноніми (1,52% від загальної кількості) утворюються на основі трьох способів словотворення: основоскладання, словоскладання та абревіації. Виділено такі види творення абревіатурних кінонімних дериватів: 1) аглютинація (тобто складання початкових сегментів кількох найменувань -  Графа́ль (Граф + А́ль-фа), Е́нді (Ене́й + Діа́на)); 2) телескопічний спосіб виявляється в складанні усіченого початкового сегмента одного слова з кінцевим сегментом іншого, наприклад: Ю́-тика (Ю́-рген + Ба́л-тика), Бася́ня (Ба-гі́ра + Ма-ся́ня); 3) ініціальна абревіація: Грід (Г-риго́рій + Р-ома́н + І́-нна + Д-убе́нки).


У межах осново складання виділено: чисте складання – Білоні́с, Фасо́ль (від назв нот фа + соль), складносуфіксальний спосіб – Чорногру́дка, Білочу́бко, Білогу́бко; складання з нульовою суфіксацією – Чорнола́п, Кривола́п, Сивола́п, Білогу́б.


До групи назв, утворених словоскладанням, належать кіноніми, що складаються з двох самостійних лексичних одиниць. Їхню формальну та семантичну цілісність на письмі передає дефіс: Афі̀на-Авро́ра, Са̀мба-Лати́на, Мелі̀са-Ма́йя, Весну̀шка-Весна́, Лап-Ла́пич, Мал-Ма́лич.


За допомогою нульової суфіксації (1,25% від загальної кількості досліджуваного матеріалу) відбувається творення кінонімів від прикметникових твірних основ, що виражають певну ознаку тварини: Злора́д (від злора́дний), Агре́с (від агреси́вний), Бруна́т (від бруна́тний).


Виокремлено такі види субституції (0,79% від загальної кількості досліджуваного матеріалу): а) субституція фінальних морфем Ведме́ус (від ведмі́дь), Арчисла́в (від А́рчі), Драко́нтій (від драко́н), Ти́грія (від тигр); б) заміщення однієї чи кількох букв уже наявного антропоніма чи апелятива на довільно обрані, тобто утворення “паронімів”: О‑рла́ндо (антропонім) і А-рла́нда (кінонім), Х-а́трік замість П-а́трік; в) заміна препозитивного компонента складного апелятива на інший, що семантично пов’язаний з позначуваним об’єктом: ноосфе́ра Зоосфе́ра.


За структурою українські кіноніми поділяються на однослівні та багатослівні (складені). Останні можуть бути побудовані за зразком найменування особи. Зафіксовано 6,92% кличок від загальної кількості. Відповідно до структурних особливостей виділено 14 підгруп таких кличок. Найбільш продуктивними є дво- та трилексемні відантропонімні структури, що походять від імені й прізвища, псевдоніма та іншої власної назви будь-якої реальної особи або літературного чи кіноперсонажа, як-то: Яросла́в Му́дрий, Джорда́но Бру́но.


Наступну групу формують субстантивні словосполучення атрибутивного характеру (сполучення іменника з прикметником): Гала́нтний Кавале́р, Ясни́й Принц. Частим є використання сталих конструкції: Анжелі́ка Маркі́за А́нгелів, Той Са́мий Мюнха́узен, Фі́ніст Ясни́й Сокіл. Як клички вживають описові конструкції: Афроді́та Боги́ня з Олі́мпу, Ба́дді Супу́тник Со́нця, Віоле́тта Град Єлизавети; складені оніми з атрибутивним субстантивом: Кра́сень Боніфа́цій, Принце́са Бе́стія, Тепло́ Душі́, Цитаде́ль Зла, Ціна́ Щастя; зафіксовано структури зі спільнокореневими або повторюваними компонентами: Ата́с! Про́сто Ата́с!, Бу́ря! Ой, Бу́ря!.


Окрім творення складених кличок, у кінонімній деривації спостережено таке явище, як універбація, тобто процес, скерований на перетворення двокомпонентної стійкої назви на однослівне найменування: онім Цента́вра є еліптичним утворенням від космоніма А́льфа Цента́вра. Зоонім Барбаро́сса є похідним від історичного терміна “план Барбаро́сса”. Зафіксовано усічення однієї з твірних основ: Бу́ба (від Бубно́вий Туз), усього 0,43% від загальної кількості досліджуваного матеріалу.


Творення офіційних назв тварин, що мають родовідну, виявляє певні особливості й зумовлене використанням як частин кличок назв заводів і розплідників. Виявлено такі способи словотворення похідних, як основоскладання, усічення, контамінація (аглютинація і телескопічний спосіб), субституція. Також як клички використовують певні синтаксичні конструкції, побудовані за відповідними структурно-граматичними моделями, найвищу частотність з-поміж яких виявляють назви зі значенням місця, що відповідають на питання звідки?” й утворені за зразком “прийменник з, із + слово чи словосполучення”.


Отже, система творення кінонімів є багатогранною й представлена широким набором різноманітних способів словотворення.


Процес творення кінонімів за допомогою морфологічних способів супроводжують морфонологічні зміни, переважно чергування голосних і приголосних фонем.


Чергування голосних фонем репрезентують альтернації: /о/, /е/ з /і/ – при творенні назв жіночого роду з формантом -к(а); /е/ та /о/ з /Ø/ – в коренях;  чергування нульової фонеми з /о/ в суфіксах. Зафіксовано такі альтернації приголосних фонем: /к/ ‑ /ч/ – при творенні назв чоловічого роду суфіксальним способом; /г/  /ж/ – при творенні кличок чоловічого роду із суфіксом -ок, а також кінонімів жіночого роду з формантом -к(а). Трапляються чергування твердих приголосних фонем з м’якими в позиції перед суфіксами -ій, -ан, -к-, ‑ук, -ак, -ар, -ут, зокрема: /с/ − /с′/, /н/ − /н′/, /л/ − /л′/, /д/ − /д׳/, /т/ − /т′/.


Зафіксовано випадки елізії: А́рчі – А́рчик, Ай-Пе́трі – Ай‑Пе́трик (елізія ‑і), Марг‑о́ – Маргу́ша (елізія ), тайфу́н – Тайфу́ша (елізія -ун). В останньому випадку спостерігається такий вид морфонологічних змін, як накладання: тайф‑у́‑н – Тайф-у́-ш-а. Це явище відбувається й у назвах на зразок: ру́б‑і – Ру́б‑і‑к, Ше́рлі – Ше́рл-і-к.


 


ВИСНОВКИ


1. Зоонімія як галузь ономастики в українській мові залишається сьогодні малодослідженою, незважаючи на те що була об’єктом наукових зацікавлень протягом ХІХ − ХХІ століть. Вивчення кличок тварин, зокрема в межах таких підкласів власних назв, як кіноніми, феліноніми, гіпоніми тощо, виявлення специфічних особливостей їхньої номінації та словотворення, упорядкування термінології, укладання відповідних словників значною мірою сприятиме глибшому опрацюванню та внормуванню системи української зоонімії.         


2. Українська кінонімія в основному сформувалася як окремий ономастичний клас. Результати дослідження свідчать про наявність ознак, притаманних тільки цьому розряду онімів, а саме: близькість до антропонімів, найбільшою мірою до прізвиськ; вибір кличок з урахуванням зовнішніх та внутрішніх якостей тварин; наявність характерних для кінонімії способів деривації; традиційна номінація собак певних порід відповідно до їхніх головних функцій та території походження; функціонування переважно в усному мовленні; постійне збагачення новими лексичними одиницями; активний вплив на процес називання позамовних чинників: суспільно-політичних процесів, культурно-світоглядних тенденцій, національних традицій, моди, особистих уподобань, рівня освіченості, професії, захоплень власника тощо. 


3. Для кінонімів характерні такі обов’язкові лексико-граматичні ознаки: предметність, віднесеність до категорії істот, залежність граматичного роду оніма від статі тварини. Більшість кличок має додаткову конотативну сему. Компонентний аналіз кінонімів виявив переважну орієнтацію мовців на позитивну оцінку денотата. Семи з негативними відтінками в кінонімах зафіксовані спорадично. Клички виконують низку функцій: головні − номінації та індивідуалізації денотата; додаткові − характеристичну, експресивну, естетичну, інколи рекламну.


4. Вивчення специфічних особливостей кінонімії в українській мові здійснено в трьох головних аспектах. Перший ґрунтується на дослідженні кличок собак з погляду загальних закономірностей, притаманних усім ономастичним класам. Другий передбачає аналіз кінонімів як зоонімного підкласу. Третій підхід сприяє визначенню рівня самостійності кінонімів в ономастичній системі, дає змогу з’ясувати особливості творення та функціонування досліджуваної групи назв.


5. У мовознавстві термін “зоонім” використовують з кількома значеннями. Досить часто ним позначають як власні, так і загальні назви тварин. Видається доцільним терміном “зоонім” позначати власні назви, а загальні видові поняття на зразок собака, кінь, кішка − термінами “зооназва”, “зоолексема” з метою уникнення омонімії в царині лінгвістичної термінології.   Виправданим є використання терміна “кінонім” на позначення кличок собак. Ця лексема утворена за традиційним для більшості ономастичних термінів дериваційним типом і входить до підсистеми подібних вузькотермінологічних лексем на позначення власних назв (поняття + компонент “онім”, що походить від грецького ǒνυμα, ǒνομα – ім’я, назва). 


6. На основі узагальнення мотивів кінонімної номінації в українській мові виокремлено три принципи називання собак: “тварина і навколишній світ”; “тварина як така”; “тварина і людина”. Розподіл за принципами здійснено переважно на основі мотивації назви власником собаки. У зв’язку із цим одна й та сама кличка може бути віднесена до різних принципів номінації, залежно від того, яку мотивацію визначено домінантною.   


7. Принцип номінації “тварина і навколишній світ” є найпродуктивнішим (44,47%). Він визначає репертуар кінонімів за зв’язком з навколишнім світом мовця. Такі клички виражають опосередковану характеристику без урахування притаманних позначуваному об’єктові ознак. Продуктивним є вибір кіноніма за назвою улюбленого літературного персонажа, відомої особи. Зафіксовано також оказіональні назви без будь-яких мотивувальних ознак. Такі клички класифіковано відповідно до їхньої докінонімної семантики.


8. У межах принципу “тварина як така” (33,12%) виділено підгрупи назв, мотивованих фізичними та фізіологічними особливостями тварин. Такі клички мають переважно прозору семантику. Виокремлено набір мотивів, характерних для цього розряду кінонімів: забарвлення шерсті, зовнішня привабливість, фізична сила тварини, особливості шерстяного покрову, голосу, розміщення плям на шерсті, розмір тіла, внутрішні якості (певні риси поведінки, характеру, розумові ознаки), територіальна віднесеність денотата, функції тварини, вказівка на спорідненість і свояцтво, час народження тварини та деякі інші.


9. Мотиваційний тип “тварина і людина” (22,4%) охоплює назви тварин за їхнім зв’язком з людиною. Зафіксовано мотивації випадковими антропонімами, ставленням власника до тварини, зв’язком тварини з господарем, його професійною діяльністю, обставинами придбання, черговістю появи собаки у власника та ін.


10. Як засвідчив аналіз матеріалу, особливості виявляє номінація породистих тварин, що мають родовідну. Такі назви є офіційними, занесеними до реєстру Кінологічної спілки України. До кличок собак цієї групи додається назва заводу / розплідника, і саме така конструкція є офіційним іменем тварини, зафіксованим у тому числі й у її спеціальному паспорті.


11. З-поміж досліджуваного корпусу назв більшість кличок є простими − однослівними (92,59%). Менше зафіксовано складених назв (6,92%). Простою кличкою є онімізований апелятив або трансонімізована власна назва. Складені кіноніми − це сполучення двох і більше слів.


12. Для української кінонімії характерні такі способи творення кличок: лексико-семантичний; морфолого-синтаксичний; лексико-синтаксичний; запозичення; морфологічні: суфіксація, усічення, флексійний, основоскладання, словоскладання, абревіація, нульова суфіксація; субституція; універбація. Серед суфіксальних найбільш продуктивним є формант -к(а), дещо поступаються за кількісними показниками суфікси ‑ик/‑ік, -к(о), -ун, -уш(а), -уш. Найменшу продуктивність виявляють словотворчі афікси -ець, -иськ(о), -ін, -л(а), -ук,
-ут(а), -ош(а), -іш(а).


13. Дослідження назв заводів і розплідників виявило менш різноманітний набір способів словотворення. Найбільш поширеним є використання як кличок певних синтаксичних конструкцій, побудованих за відповідними структурно-граматичними моделями. Спорадично використано такі способи деривації як основоскладання, усічення, контамінація,  субституція.


14. Процес деривації кінонімів супроводжують такі морфонологічні зміни: чергування голосних фонем (/о/, /е/ з /і/; /е/, /о/ − /Ø/; /Ø/ − /о/), альтернація приголосних фонем (/к/ − /ч/; /г/ − /ж/, /х/ − /ш/, /г/ − /з׳/, /с/ − /с׳/, /н/ − /н׳/, /т/ − /т׳/, /л/ − /л׳/ тощо), елізія, накладання морфів, епентеза.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины