СТАНОВЛЕННЯ ОЙКОНІМІЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (НА МАТЕРІАЛІ ХАРКІВЩИНИ)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, новизну та методи дослідження, окреслено об’єкт, предмет вивчення, мету, конкретні завдання, вказано на теоретичне значення й практичну цінність виконаного дослідження, структуру праці, наведено відомості про апробацію результатів наукового доробку.

У першому розділі “Етнолінгвістичні особливості ойконімії Харківщини” викладено теоретичні основи та висвітлено проблеми дослідження ойконімної лексики території Харківської області. Він має теоретичний характер і складається з трьох підрозділів: “Теоретичні підходи до визначення мотиваційної бази ойконімів Харківщини”, “Вплив діалектів на  формування Харківської ойконімної системи”, “Умови й напрямки номінації  поселень Харківщини”.

Перший підрозділ розкриває теоретичні підходи, якими керувалися українські та зарубіжні вчені під час вивчення топонімів. Незважаючи на те, що географічні назви є складником мовної системи  й підпорядковуються її законам, їх лінгвістичний опис має свою специфіку. Автори ономастичних праць мали за мету з’ясувати особливості розвитку назв поселень обраного регіону й керувалися при цьому приблизно однаковими підходами. Проте кожен отримав різні висновки, оскільки місцева традиція називання й історико-географічні умови становлення топонімії для кожної області України (так само як і для регіонів інших держав) свої. Відмінною від інших є також ойконімна система Харківщини, частково описана в працях дослідників, які звертали увагу на історичні, лексико-семантичні й структурні особливості окремих назв поселень регіону. Є спроби інтерпретації походження топонімів області в ономастичних та етнографічних розвідках І. В. Муромцева, О. М. Трубачова, А. Ярещенка, О. Хребто, Є. М. Ткаченка та ін. Важливим для аналізу назв харківських населених пунктів є фактичний матеріал інших регіонів держави, зібраний і опрацьований  в окремих ойконімних студіях Ю. О. Карпенком, Д. Г. Бучком, В. В. Лободою, М. Л. Худашем, Я. О. Пурою, В. П. Шульгачем, В. О. Горпиничем та ін.

Другий підрозділ з’ясовує основні умови формування ойконімів Харківської області під впливом діалектів. На мовленні жителів Харківської області позначилася їх належність до південно-східного наріччя, зокрема – слобожанських говорів, які, у свою чергу, поділяються на північні, південні, східні й західні. Особливістю північного слобожанського говору є його наближеність до північного наріччя, що зумовлено процесом переселень вихідців із північних областей до Слобожанщини. Що ж до східнослобожанських говірок, то їхня відмінність від західнослобожанських зумовлена взаємодією із сусідніми російськими говірками. Серед усіх фонетичних, морфологічних та лексичних особливостей слобожанських говірок на назвах поселень території свого поширення позначилися тільки ті, що формувалися під впливом російської мови.

Разом із тим, слід зазначити, що, незважаючи на різноманітність етнографічної належності носіїв “слобожанської” мови, відмінність останньої від літературної української мови не є значною.

У третьому підрозділі описано умови становлення й напрямки номінації  поселень Харківщини. До ХVІІІ ст. ойконімікон Харківщини формувався в умовах взаємодії різних етносів, що зумовлено природними, політичними, соціальними та культурними обставинами. У цей час серед назв поселень регіону з’явилося чимало онімів, мотивайційні основи яких за походженням є лексемами української, російської, німецької, румунської, тюркських мов.

Із розвитком феодальних відносин, розширенням сфери політичного та економічного впливу на Україну сусідніх країн (Польщі, Росії), зміцненням позицій церкви в житті держави та поширенням приватної власності пов’язане виникнення на території харківських земель ХVІІІ ст. значної кількості поселень, в основу номінації яких було покладено географічні й адміністративно-господарські терміни, назви церков і монастирів та антропоніми, наприклад: Балка, Успенівка, Бутенкове.

За часів радянської доби на карті Харківської області з’явилися ідеологічні назви та оніми з емоційно-експресивним відтінком. Причому більшість із них була наслідком перейменувань, зумовлених бажанням владних структур віддзеркалити в ойконімах ідейні настрої чи сподівання. Ідеологічні топоніми цього періоду становлення харківського ойконімікону – це меморіальні назви, які представлені абстрактною соціальною, філософською й політичною лексикою. Позначали вони найчастіше невеликі міста, села та селища.

Відіграло свою роль в ойконімії тогочасної Слобожанщини й місцезнаходження регіону. Це не лісиста, а в основному нагірна площина. Є річки, озера, проте переважно не великі. Земля родюча, але суха й тверда – регіон належить до зони недостатнього зволоження. Степові райони Харківської області характеризуються рівнинним ландшафтом, іноді трапляються глибокі яри. Тому й поширеними на території Харківщини XVIІI – XXІ ст. є назви Польове, Пере́лісок, Річки, Стави́ще, Степи, Зачерствий та ін., а ойконімів, в основу яких лягли б назви лісових масивів, взагалі немає.

На формуванні ойконімії Харківщини позначилися й культурні цінності місцевого населення. Численні храми в селах і містах, які частково збереглися до нашого часу, були не тільки архітектурними прикрасами, а й зумовили появу назв різних населених пунктів регіону: Богодухів, Успенівка, Троїцьке та ін.

Другий розділ “Мотиваційна база ойконімів Харківщини ХVIII – ХХІ ст.”  присвячено опису ономастичного матеріалу досліджуваної території в залежності від мотивів називання населених пунктів, простежено процеси омонії й антонімії на матеріалі топооснов області у зв’язку з аналізом ойконімів.

Топонімія Харківщини віддзеркалює особливості світосприйняття та ментальність її мешканців, які є неоднаковими на різних хронологічних зрізах, як неоднаковим є й топонімікон місцевості в різний час проживання поселенців. Географічні назви Харківщини XVIІI – XХІ ст. розподілено за 3-ма принципами: 1) номінація поселень за їх відношенням до людей; 2) номінація поселень за їх зв’язками з іншими об’єктами; 3) номінація поселень за їх властивостями та ознаками.

Перший принцип “Номінація поселень за їх відношенням до людей” є найпродуктивнішим у досліджуваній ойконімії, бо поселення створювалися людьми і для людей.

У межах класу онімів, що виникли за цим принципом, виділено 6 семантичних груп: відпатронімні, локально-етнічні, відродинні, “службові”, відантропонімні  назви й ойконіми, в основі яких назви спорідненості та свояцтва.

Виникнення відпатронімних онімів є наслідком  називання поселень за найменуванням родоначальника чи власника групи людей, як-от: Кулиничі, Савинці.

Локально-етнічні ойконіми мають у своїй основі назви певної групи осіб за етнічною характеристикою місцевості, з якої вони походять чи яку заселяли, наприклад:  Печеніги, Бессарабівка.

Відродинні назви виникають шляхом топонімізації множинних відособових самоназв того чи того колективу або назв, що ними іменували колектив мешканці інших населених пунктів: Рябушки, Зайченки, Івашки, Свинарі.

“Службові” ойконіми з’явилися внаслідок номінації населених пунктів за назвами, які вказували на особливості професійної належності (чи роду занять) мешканців або власника поселення, як-от: Станичне, Ветеринарне.

Відантропонімні посесивно-релятивні назви вказують на засновника або власника новоствореного поселення. В аналізованій групі ойконімів можна виділити дві підгрупи – назви, утворені від імені власника поселення, і назви, в основі яких прізвище власника поселення: Гаврилівка, Лизогубівка.

До ойконімів, в основі яких назви спорідненості й свояцтва, належить лише одна назва, пов’язана з апелятивом, що позначає ступінь спорідненості мешканців поселення (очевидно, його засновників), – Куми.

За принципом “номінація поселень за їх зв’язками з іншими об’єктами” у творенні ойконімної лексики беруть участь ойконіми, гідроніми й географічні терміни, що дозволяє виділити в його межах 3 відповідні групи онімів.

Базовими для онімів, перенесених на поселення з назв водних об’єктів, найчастіше є потамоніми, рідше – лімноніми, і в поодиноких випадках – гелоніми: Підлиман, Мала Рогань.

Відойконімні назви – це назви населених пунктів, твірними для яких є оніми, що позначають інші поселення. Наприклад: Ізюмський, Чугуївський.

Назви поселень, перенесені з примітних одиничних об’єктів або місцевостей, на місці яких виникли ці поселення чи за відношенням до них,  сформовані на основі географічних термінів і назв гомогенних об’єктів: Куреньки, Брідок.

Загалом назви поселень за їх зв’язками з іншими об’єктами становлять близько чверті досліджених ойконімів.

Номінація поселень за їх властивостями та ознаками є менш продуктивною (менше п’ятої частини). Ойконіми, мотивовані такою ознакою, можна поділити на 3 групи:

1) назви, пов’язані з формою, розміром, часом виникнення населених пунктів та місцем їх знаходження по відношенню до інших географічних об’єктів. Такі ойконіми є назвами-характеристиками: вони характеризують поселення за просторовим положенням, за розмірами й обрисами, за часом появи тощо: Коротич, Велике, Далеке;

2) назви, в основу яких покладено характер ґрунту, особливості флори й фауни місцевості, де виникли поселення, наприклад: Глинське, Кропивна.

3) назви, що виникли за особливостями культурно-етнографічних та соціальних ознак поселень. До складу цієї  групи входять назви географічних об’єктів, які за своїм походженням пов’язані з релігією, з історією заселення краю, і назви з абстрактно-ідеологічним значенням: Покровка,  Богородицьке, Одрадне.

Лексико-семантичні та формальні відношення в ойконімії свідчать про її системний характер. Зокрема, для ойконімії, так само як і для назв загальних, характерні явища омонімії й антонімії.

Ойконімічні омоніми – це однозвучні назви різних населених пунктів. Поширеною в ойконімії Харківщини XVIІI – XXІ ст. є симетрична омонімія – коли збігається звуковий склад тільки пропріальних назв, як-от: потамонім Грунь – комонім Грунь, лімнонім Лиман – комонім Лиман.

Серед засобів усунення топонімічної омонімії можна виділити наступні:

1) диференційні афікси (здебільшого суфікси): гідронім Ізюмець – ойконім Ізюм; ойконім Фрідріхдорф – ойконім Фрідріхдорфське;

2) творення рядів з диференційними означеннями. Наслідком використання цього засобу в ойконімії є виникнення складних і складених назв, атрибутивні компоненти яких можуть мати різну семантику: Староіванівське – Новоіванівське.

Аналізуючи пари такого типу, можемо говорити про словотвірні антоніми.

Антонімічні пари в дослідженій ойконімії можуть утворюватися на основі вираження таких протилежностей:

1) за розміром населених пунктів: Мала Неплюївка – Велика Неплюївка;

2) за просторовими відношеннями: Верхній Бишкин – Нижній Бишкин;

3) за темпоральними відношенями: Нова Водолага – Стара Водолага.

У процесі становлення досліджуваної ойконімії поширеним було перейменування населених пунктів Харківщини.

Заміна одних назв населених пунктів іншими зумовлювалася, з одного боку, тенденцією до економії мовних ресурсів (зменшення кількості компонентів у структурі ойконімів), а з другого – внутрішньополітичними причинами. У першому випадку зміни відбувалися незалежно від екстралінгвальних процесів, які проходили в поселенні: Андрієві Лози на Дінці → Андрієві Лози → Андріївка. У переважній більшості випадків зміна назв населених пунктів здійснювалася для задоволення суспільно-політичних вимог: Берестовеньки → Ворошилове →  Жовтневе.

Третій розділ “Словотвірний і формотворчий аналіз ойконімів Харківщини та їх варіантів” присвячений вивченню способів творення ойконімів,  словотвірного  значення топоформантів,  номінативно-семантичного  аспекту ойконімотворення та аналізу варіантів назв поселень досліджуваного регіону.

Зі словотвірного погляду в ойконімії Харківщини виявлено дві великі групи онімів:

1) назви, структурно оформлені на доойконімному рівні (первинні ойконіми);

2) назви, структурно оформлені на ойконімному рівні (вторинні ойконіми).

Досліджений фактичний матеріал дає підстави для виділення 7 структурно-семантичних типів первинних ойконімів:

– відпатронімні ойконіми на -инці, мотивувальними для яких були патронімні назви: Савинці;

– відпатронімні ойконіми на -ичі: Кулиничі;

– відпатронімні ойконіми на -івці: Запорожковці;

– відособові ойконіми на -и/-і:  Печеніги, Деркачі, Мартовети;

– відкатойконімні ойконіми на -ани: Вільшани, Барчани, Кияни;

– відгідронімні ойконіми: Ржавець, Тростянець, Лозова;

– ойконіми, утворені від безафіксних та афіксальних географічних термінів шляхом топонімійної метонімії: Пруди, Гути, Жолобки, Підгір'я, Залиманьє.

Вторинні назви поселень Харківщини за кількістю компонентів поділяються на 3 групи: прості, складні й складені, а за мотивацією – на відособові й невідособові ойконіми.

Прості ойконіми утворені морфологічним способом за допомогою афіксів способами суфіксації, префіксації та префіксації із суфіксацією. У процесі суфіксації реалізовано кілька словотвірних моделей:

– словотвірна модель на -к(а): Станіславка, Радянка, Терновка;

– словотвірна модель на -івк(а): Булацелівка, Воскресенівка;

– словотвірна модель на -щин(а): Роменщина, Світловщина;

– словотвірна модель на -анк(а): Довжанка, Круглянка, Мокрянка;

– словотвірна модель на –ець( ): Копитець, Гаркавець;

– словотвірна модель на –их(а): Макариха, Судиха;

– словотвірна модель на –иц(я): Кадниця, Стрілиця;

– словотвірна модель на –ик( ): Круглик, Ржавчик.

Префіксація в системі ойконімів відбувається значно рідше. Серед префіксів, які брали участь у творенні назв поселень Харківщини, типовими є форманти за- і під-: Заброди, Заміст, Підлиман. Такі ойконіми входять до так званих назв-орієнтирів.

Префіксація із суфіксацією також є малопродуктивною в ойконімії. Цим способом утворено назви-орієнтири: Забаштівка, Заборівка, Приоскілля.

З певним застереженням до вторинних відносять ойконіми, утворені морфолого-синтаксичним способом. До їх складу входять назви, мотивовані субстантивованими прикметниками із непохідними основами: Красний, Високий, Ситне, Добре, Коротке.

Більшість субстантивованих дepиватів за своєю семантикою пов'язана з властивостями та якостями населених пунктів: Повне, Холодне, Високе, Світле.

Ойконіми з похідними основами, мотивовані субстантивованими прикметниками з різними суфіксами:

– із суфіксом -н-: Амбарний, В’юнний, Восточний;

– із суфіксом -ів- (-ов-, -ев-): Ахремцов, Білоусов, Головашичев;

– із суфіксом -ин-: Галущине, Дейнекин;

– із суфіксом -ськ-: Ровенськ, Ніжегольськ;

– із суфіксом -уват-: Парнувате, Піскувате;

– з демінутивними суфіксами: Лозовенька, Берестовенька;

– із суфіксом -ан-: Водяна, Горяне, Крейдяна, Піщане;

– з малопродуктивними суфіксами: Тернаве, Хрещате, Трійчате.

Меншу частину становлять ойконіми, мотивовані субстантивованими префіксальними прикметниками. В оформленні префіксальних відатрибутивних ойконімів Харківщини бере участь один афікс за-: Закадна, Заровне, Загаркушине.

Ойконіми, мотивовані субстантивованими прикметниками префіксально-суфіксального способу творення, також малопродуктивні. В оформленні префіксально-суфіксальних прикметників, що внаслідок  субстантивації переходили до розряду назв поселень, брали участь префікси за-,  під- (под-), по-, при- та суфікси -н- і -ськ-, наприклад: Забаштанне, Підмонастирська, Нагірне.

Складні ойконіми (композити) утворені морфологічним способом чистим основоскладанням або складанням основ з паралельною афіксацією. Назви цієї групи утворюються шляхом поєднання кількох (двох і більше) основ у цілісну лексичну одиницю. У харківській ойконіміці набуло більшого поширення таке основоскладання, яке супроводжується одночасною суфіксацією, наприклад: Аннопілля, Верхньоозерянське.

Складені ойконіми утворилися синтаксичним способом. Назви цієї групи виникають переважно шляхом додавання компонента до існуючого топоніма з наступною лексикалізацією словосполучень.

За частиномовною належністю твірних компонентів такі оніми поділяються на декілька груп:

– ад’єктивно-іменні складені назви: Великий Виселок, Вільховий Ріг, Вінницькі Івани, Нижнє Солоне, Вільне Перше, Борсукове Перше;

– назва, утворена поєднанням іменників (Рай Олександрівка).

Ознакою розвитку ойконімної системи в процесі її становлення є варіанти назв поселень. З погляду на одночасне чи різночасове їх функціонування протиставляються синхронічні (13%) та діахронічні (87%) варіанти.

До синхронічних варіантів (аллойконімів) відносимо ті, що функціонують на одному й тому самому етапі розвитку системи назв поселень Харківщини. Серед них протиставляються:

– фонетичні, що характеризуються зміною голосних (Гієвка – Гаївка) або приголосних (Гомолча – Гомольча);

– синтаксичні, у яких замість словосполучення вживається одна лексема (Вовчі Води – Вовчанськ, Царевъ-Борисов – Цареборисівка);

– морфологічні, які являють собою різні часові або числові форми одного слова (Вольной – ч. р. і Вольне – с. р.; Уда – одн. і Уди – мн.);

– лексичні – назви з різними основами, які характеризують поселення з різних боків; найчастіше виникають в процесі перейменування (Кам’янка – Стратилатівка);

–      словотвірні, які протиставляються різними словотвірними засобами (Цареборисів – Цареборисівка).

Діахронічні варіанти ойконімів є різночасовими. Вони також поділяються на кілька різновидів:

– фонетичні, що характеризуються зміною голосних (Колонтаїв – Калантаїв) або зміною приголосних (Отрада – Одрада), наявністю або відсутністю протези (Ольховатка – Вільхуватка), епентези (Шеблинка – Шебелинка), метатези (Одринка – Ординка);

– графічні, що відбивають характерні для певного періоду знаки писемності (Семеновъ Яръ – Семенів Яр, Стрљлечья – Стрілеча);

– морфологічні (Сінна – Сінне, Стара Мерчика – Старий Мерчик);

– словотвірні (Веденське – Введенка);

– синтаксичні (Царевъ Борисовъ → Цареборисовъ; Радьковскіе Пески → Піски Радьківські);

– лексичні (Булацелівка – Шевченкове, Мотузівка – Олійники).

Із 282-х випадків варіювання упродовж різних етапів становлення харківського ойконімікону тільки 90 діахронічних аллойконімів репрезентують один із вищеокреслених варіативних типів. Усі інші відбивають різні типи (комбіновані) варіювання, як-от: Моспанова – Мосьпанове (фонетичний, морфологічний), Мечебљловка – Мечебилове (фонетичний, графічний, словотвірний), Лаптеве – Лаптєва (фонетичний, графічний, морфологічний).

У висновках узагальнено результати дослідження.

Територія в межах сучасної Харківської області як окремий топонімічний простір має свої особливості, зумовлені місцевими природними й суспільними умовами, складними історичними процесами. Це дає підстави для виокремлення топонімічних універсалій всіх харківських ойконімів. Ідеться про спільні для регіону лексико-семантичні групи слів і систему дериваційних засобів, що ними послуговувалися мовці під час називання поселень.

Ойконімікон Харківщини XVIІI – ХХІ ст. складають 5221 найменування поселень, включаючи їх варіанти (713 одиниці XVIІI ст., 472 одиниці XIX ст., 1990 одиниць XX ст. і 2046 одиниць XХІ ст.). Основна частина назв населених пунктів досліджуваного регіону виникла у XVIІI ст.

Розподіл простих ойконімів, що переважають у дослідженому матеріалі, за семантикою основи дав можливість проаналізувати тематичні групи назв за мотиваційними ознаками в межах трьох принципів:

1) номінація поселень за назвами людей, які в них первісно жили, та за належністю їх до певних осіб (XVIІI ст. –  329 назв, 51,9%; XIХ ст. – 167 назв, 55,5 %; ХХ ст. – 937 назв, 55,9 %; ХХІ ст. – 978 назв, 56,4 %); загалом їх 2411, що становить 55,5 % від загальної кількості проаналізованих назв;

2) номінація поселень за їх зв'язками з іншими об'єктами (XVIІI ст. – 208 назв, 32,8 %; XIХ ст. – 78 назв, 25,9 %, ХХ ст. – 360 назв, 21,5%;  XХI ст. – 367 назв, 21,1 %); загалом таких 1013 ойконімів, що становить 23,31 % від загальної кількості проаналізованих назв;

3) номінація поселень за їх властивостями та ознаками (XVІII ст. – 71 назва, 11,2 %; XIХ ст. – 43 назви, 14,3%; ХІХ ст. – 324 назви, 19,3%; ХІХ ст. – 327 назви, 18,9%); загалом таких 765 ойконімів, що становить 17,62 % від загальної кількості проаналізованих назв.

Окрім простих, виокремлено складні й складені назви (17 назв ХVІІІ ст., 2,38 %; 31 назва ХІХ ст., 6,57 %; 121 назва ХХ ст., 6,08 %; 127 назв ХХІ ст., 6,21 % – складні оніми;  62 назви ХVІІІ ст. 8,7 %; 37 назв ХІХ ст., 7,84 %; 227 назв ХХ ст., 11,41 %; 226 назв ХХІ ст., 11,05 % – складені). Головне слово кожної з таких назв можна за семантикою основи віднести до одного з вищенаведених класів.

За відсутності необхідних фіксацій найбільш складними для аналізу й з’ясування остаточної етимології є назви, пояснення яких можливе кількома версіями мотивації. Це стосується топонімів, що можна трактувати як такі, що утворилися від імені або прізвища, або як такі, що утворилися від загальної назви професії і слова-антропоніма. Межа між ними на момент номінації населених пунктів могла бути ще не сталою. Спірним є також пояснення назв, в основі яких можуть бути як прізвища людей, так й інші ойконіми.

Окрім того, труднощі класифікації назв населених пунктів пов'язані з низкою інших причин: багатозначністю твірних слів, обмеженим уживанням лексем,  наявністю фонетичних варіантів ойконімів. Проте відсутність точної мотивації окремих слів принципово не впливає на виділення класів ойконімів, а лише робить до певної міри неточними деякі статистичні дані. Така особливість ойконімії Харківщини XVIІI – XХI ст. дає можливість подальшого її дослідження і вдосконалення результатів проведеної роботи.

Зафіксовані назви поселень, пов’язані омонімічними й антонімічними відношеннями. Поширеною в ойконімії Харківщини XVIІI – XXІ ст. є симетрична омонімія – коли збігається звуковий склад тільки пропріальних назв. Серед засобів усунення топонімічної омонімії можна виділити диференційні афікси, творення рядів з диференційними означеннями.

Антонімічні пари в дослідженій ойконімії можуть утворюватися на основі вираження таких протилежностей: за розміром населених пунктів, за просторовими відношеннями, за темпоральними відношенями.

Ретроспективний аналіз ойконімного матеріалу дає змогу встановити, на базі яких структур виникли відповідні ойконімні типи, а також виявити основні способи творення харківських ойконімів.

Дослідження структури ойконімної системи Харківщини здійснено з урахуванням поділу назв на первинні (оформлені на доойконімному рівні) і вторинні (оформлені на ойконімному рівні).

В ойконімії Харківщини XVIІI – XХI ст. зафіксовано 38 словотвірних моделей. Деякі з них представлені назвами лише на останніх часових зрізах і не поширюються на ойконімію більш раннього хронологічного проміжку. Так, назви, утворені шляхом ойконімізації субстантивованих прикметників, репрезентують модель відпрефіксально-суфіксальних похідних у ХХ – ХХІ ст. і не відбиті джерелами XVIІI – ХІХ ст. Абревіацією та складноскороченими назвами ойконімна система Харківщини цього періоду так само не представлена.

Усі словотвірні моделі, які характерні для топонімії Харківщини XVІII ст., зафіксовані у XХI ст. Істотної відмінності в продуктивності різних ойконімних типів немає. Охарактеризовані моделі представлені різною кількістю назв у межах століть, що закономірно, оскільки загальна кількість ойконімів упродовж 4-ох століть стабільно зростала.

Найоб'ємнішу групу протягом обох хронологічних зрізів становлять назви поселень, утворені шляхом топонімійної метонімії та суфіксації (16,5% та 34,87 % відповідно від загальної кількості назв). Дещо поступаються в кількісному відношенні ойконіми, утворені морфолого-синтаксичним способом (32,4 % від загальної кількості онімів). Чільне місце в ойконіміконі Харківської області посідають назви, утворені синтаксичним і лексико-синтаксичним способами (9,75% та 5,5 % відповідно від загальної кількості онімів). Малопоширеними є конфіксальні (0,09 %) та префіксальні (0,43 %) номінації.

Більшість моделей має порівняно сталу продуктивність. Рeзyльтaти дослідження дають підстави стверджувати, що ойконімна система Харківщини уже у XVIІI ст. була цілком окресленою, оскільки основна частина моделей, засвідчених в ойконімії XХI ст., функціонувала й у XVIІI – XІХ ст. Те, що у XХI ст. зафіксовані нові суфіксальні типи, не виявлені в межах топонімії XVІII ст., свідчить про продовження процесу формування та розвитку ойконімної системи Харківщини.

В ойконіміконі Харківщини зафіксовано назви населених пунктів, пов’язані омонімічними й антонімічними відношеннями. Серед аллойконімів Харківщини XVIІI – XХІ ст. переважають діахронічні, які становлять 87% у порівнянні із синхронічними варіантами. Група синхронічних варіантів назв поселень репрезентована 5-ма типами варіантів: фонетичними (10 %), словотвірними (7 %), морфологічними (3 %), синтаксичними (7 %) та лексичними (73 %). Група діахронічних варіантів назв поселень репрезентована 6-ма типами варіантів: фонетичними (45 %), словотвірними (7 %), морфологічними (20 %), графічними (19 %), синтаксичними (3 %) та лексичними (6 %). Переважна більшість аллойконімів (68 %) одночасно ілюструює різні типи.